Засуджена під час спілкування з членами комісії сиділа за столом. Налаштована була до співбесіди з фахівцями добре. Знайомилась з довідкою, переданою керівництвом колонії про висновки фахівців щодо оцінки лікарні.
Члени медичної комісії в форматі консиліуму ретельно проаналізували висновки німецьких лікарів за результатами огляду державного лікувального закладу Центральної клінічної лікарні "Укрзалізниці" та засудженої Тимошенко Ю.В. 13 квітня 2012 року (лист МЗС України від 19.04.2012 № 411/17-994-313 дск); отримали та обговорили інформацію від медичних працівників Качанівської виправної колонії (54) про стан здоров'я засудженої Тимошенко Ю.В.; прийняли до уваги об'єктивні дані, отримані від медичних працівників Качанівської виправної колонії (№ 54) про відсутність погіршення стану здоров'я засудженої; врахували також, що при спілкуванні не отримано додаткових скарг від неї на стан здоров'я.
Комісія повторно рекомендувала госпіталізацію для проведення комплексного лікування, на що пацієнтка вчергове заявила, що вона має бажання лікуватись в стаціонарі, проте не визначила терміни його початку.
На підставі та з урахування всієї повноти отриманої медичної інформації, члени комісії узгоджено дійшли висновку, що станом на 20 квітня 2012 року існує об'єктивна можливість транспортування засудженої Тимошенко Ю.В. як до місця проведення лікування, так і в інших випадках, передбачених законом України".
133. У той же день начальник медичної частини Качанівської виправної колонії розпорядився про госпіталізацію заявниці до Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці. Того ж дня, 20 квітня 2012 року, приблизно о 23:00 заявницю було доправлено до лікарні. За її твердженнями, вона заперечувала проти переведення її до цієї лікарні, оскільки та не відповідала її потребам, і до неї застосували силу. Заявниця стверджувала, що у результаті вона отримала синці та гематоми на животі та низку гематом на руках.
134. Детальніша версія заявниці щодо розвитку подій вечора 20 квітня 2012 року є такою: приблизно о 21:00 її сусідка по камері була виведена з камери. Увійшли охоронці, і після того, як заявниця відмовилася слідувати за ними, вони силою змусили її залишити камеру. Вони загорнули її у простирадло та били її в область черевної порожнини. Відчувши гострий біль в області черевної порожнини та хребта, заявниця втратила свідомість і прийшла до тями лише у лікарні. Вона пригадала, що до карети швидкої її виносив один з охоронців. Незважаючи на постійне спостереження за її камерою, адміністрація виправної колонії стверджувала, що під час події запису не велося.
135. Як стверджувала заявниця, після її розміщення у лікарні вона відмовилася від лікування працівниками лікарні та попросила зв'язатися зі своїм захисником. Більш того, у відповідь на неправомірне застосування до неї сили з боку охоронців вона оголосила та розпочала голодування. Незважаючи на її звернення, захиснику заявниці не дозволили відвідати її 21 квітня 2012 року.
136. 22 квітня 2012 року приблизно о 14:00 її повернули до виправної колонії.
137. Заявниця стверджувала, що 23 квітня 2012 року вона звернулася з проханням про проведення огляду лікарями виправної колонії, проте вони проігнорували її звернення. У ту саму дату вона подала до прокуратури Харківської області скаргу про те, що її насильно доправили до лікарні, та про стверджуване жорстоке поводження. Вона стверджувала, що їй не дозволили зустрітися зі своїм захисником під приводом проведення у виправній колонії "санітарного дня". Захисник подав скаргу до прокуратури Харківської області.
138. Знов же 23 квітня 2012 року заявниця звернулася також з проханням про проведення незалежним експертом судової експертизи, але, за її словами, її звернення було відхилено прокуратурою Харківської області.
139. 24 квітня 2012 року заявниці дозволили зустрітися з її захисником уперше після її повернення до виправної колонії.
140. У ту саму дату вона показала свої синці медичним працівникам виправної колонії. Згідно з їхнім актом відвідування на тілі заявниці були виявлені легкі тілесні ушкодження (синець на лівому передпліччі та два синці в правій здухвинній ділянці, що утворилися внаслідок дії тупих твердих предметів за механізмом удару-стиснення, або при зіткненні з такими предметами за день або два до огляду заявниці. В акті відвідування також було встановлено, що час виникнення синців не співпадає із часом, вказаним заявницею. Зважаючи на розташування та кількість ушкоджень у заявниці, в акті відвідування зазначалося, що не менше ніж один удар було завдано в ділянку лівого передпліччя, та не менше двох - у ділянку черевної стінки. Акт вказував на те, що розташування цих тілесних ушкоджень було таким, що існувала ймовірність того, що заявниця могла завдати їх собі сама.
141. Як стверджував Уряд, 24 квітня 2012 року для огляду заявниці був запрошений судово-медичний експерт. Проте вона відмовилася проходити запропонований огляд.
142. Пізніше, у ту саму дату, начальник слідчого управління прокуратури Харківської області відмовив у порушенні кримінальної справи щодо працівників виправної колонії з огляду на відсутність в їхніх діях corpus delicti. Як стверджувала заявниця, на прес-конференції прокурор визнав факт застосування до заявниці сили, але вважав її виправданою.
143. Наступного дня вищезазначену постанову про відмову в порушенні кримінальної справи скасували через широке розповсюдження у засобах масової інформації відомостей про тілесні ушкодження, які, як стверджувалося, були завдані заявниці працівниками виправної колонії. Прокурор також отримав результати огляду заявниці медичними працівниками виправної колонії від 24 квітня 2012 року, який підтверджував наявність синців. Отже, було необхідним додаткове розслідування.
144. 25 квітня 2012 року представник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відвідав заявницю і в той самий день Уповноважений Верховної Ради України з прав людини пані Ніна Карпачова зробила публічну заяву щодо стану здоров'я заявниці та того факту, що під час доправлення її до лікарні до неї неправомірно застосували фізичну силу. Вона зазначала таке:
"У присутності начальника Качанівської колонії Юлія Тимошенко надала згоду Представнику Омбудсмана на зовнішній огляд місць тілесних ушкоджень. Під час зовнішнього огляду було встановлено наявність синців на передпліччі, ділянці ліктьового суглобу правої руки, а також значного розміру синця у правій пахвинній ділянці живота.
Юлія Тимошенко підтвердила свою заяву від 23 квітня, зроблену прокурору Харківської області ... і висловила обурення відсутністю реагування на заяву, а також заявила про факт неповідомлення Омбудсману України про звернення до неї з цього приводу і прохання негайного приїзду до колонії. Представник Уповноваженого з прав людини з метою перевірки всіх обставин застосування до Юлії Тимошенко фізичного насильства зустрівся з прокурором Харківської області ... і начальником управління Державної пенітенціарної служби України у Харківській області. ...
Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що на кінець робочого дня 24 квітня 2012 року прокуратура належним чином не відреагувала на заяву Юлії Тимошенко.
Омбудсман України заявляє, що конвоювання Юлії Тимошенко у такий спосіб є жорстоким поводженням з ув'язненою і може бути розцінено як катування відповідно до статті 3 Європейської Конвенції з прав людини...
У зв'язку з цим Уповноважений з прав людини вимагає:
1. Від Генерального прокурора України порушити кримінальну справу та відсторонити від виконання посадових обов'язків всіх причетних до факту брутального поводження з Юлією Тимошенко під час її конвоювання з колонії.
2. Від керівника Державної пенітенціарної служби України терміново забезпечити всю належну медичну допомогу відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини та висновків українських та незалежних іноземних лікарів".
145. Того ж дня заявниця подала нове клопотання про призначення тимчасового заходу за правилом 39 Регламенту Суду з проханням про те, щоб Уряд було зобов'язано невідкладно вжити усіх можливих доступних йому заходів для того, щоб забезпечити її лікування у німецькій клініці "Шаріте".
146. 26 квітня 2012 року заявниці ще раз запропонували пройти судово-медичну експертизу, але, як стверджував Уряд, заявниця відмовилася від огляду. В результаті, завідувач кафедри судово-медичної експертизи Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, доктор медичних наук був призначений для проведення оцінки її ушкоджень на основі акту відвідування від 24 квітня 2012 року. Він підтвердив те, що акт було складено згідно з відповідними вимогами. Він повністю погодився із висновками лікарів та зазначив, що, з огляду на стан гематом у момент їх фіксації 24 квітня 2012 року та їхнє утворення за один або два дні до огляду заявниці, ушкодження не могли бути спричинені 20 квітня 2012 року. Крім того, особисто ознайомившись з медичною документацією, в якій фіксувався стан здоров'я заявниці під час її тримання у Київському СІЗО № 13, він зазначив, що рецидивні підшкірні "гематоми" час від часу з'являлися на тілі заявниці, починаючи з 16 серпня 2011 року, і не були результатом сторонніх ударів, а могли бути результатом стану, пов'язаного з судинною системою та системою циркуляції крові заявниці. Експерт також висловив свою думку щодо фотоматеріалів, опублікованих у засобах масової інформації, зазначивши, зокрема, що фотографії, на яких ґрунтувалися висновки, висловлені у засобах масової інформації, не могли бути предметом будь-якого автономного оцінювання та, загалом, що усі думки, засновані на фотографіях, будуть необґрунтованими.
147. Як стверджувала заявниця, судово-медичний експерт склав висновок, в якому зазначив, що її тілесні ушкодження були "завдані нею самою". Вона відмовилася підписувати висновок, оскільки, на її думку, він хибно допускав, що її ушкодження були "нанесені нею самою". Вона звернулася з проханням про проведення судової експертизи незалежним лікарем, але її прохання було відхилено прокуратурою Харківської області.
148. 27 квітня 2012 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини опублікувала фотографії синців заявниці. Наступного дня прокуратура міста Києва, як стверджувалося, провела обшуки у приміщеннях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та викликала для допитів декількох працівників Секретаріату, які були залучені до складання звіту щодо фізичних ушкоджень заявниці, нанесених їй у виправній колонії. Як стверджувала заявниця, Уряд заявив, що пані Ніна Карпачова примусила своїх працівників зробити неправдиві заяви щодо синців на тілі заявниці, не вказуючи жодних імен або джерел для таких заяв.
149. 3 травня 2012 року слідчий прокуратури знову відмовив у порушенні кримінальної справи щодо працівників виправної колонії через відсутність будь-яких ознак злочину у їхніх діях. У своїй постанові він, inter alia, зазначив таке:
"24.04.2012 о 09:50 за направленням прокуратури області у житловому приміщенні установи судово-медичним експертом Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Сербіненко І.Ю. запропоновано Тимошенко Ю.В. пройти судово-медичне обстеження, на що остання також категорично відмовилася...
26.04.2012 о 7.55 Тимошенко Ю.В. черговий раз категорично відмовилась від проходження судово-медичного обстеження за участю завідувача відділенням судово-медичних експертиз ХОБСМ Свентицької С.Г. ...
…
До матеріалів перевірки долучені копії заяв Тимошенко Ю.В. від 24.04.2012 про прохання проводити її огляд працівниками колонії на предмет документування у неї тілесних ушкоджень у присутності прокурора та про небажання проведення її огляду судово-медичним експертом Сербіненко І.Ю., де також власноруч Тимошенко Ю.В. зазначено про її огляд та документування характеру усіх наявних у неї станом на 24.04.2012 тілесних ушкоджень співробітниками КВК № 54: черговим лікарем Малюгою В.А., черговою медичною сестрою Родіною В.І., начальником медичної частини Цюрою О.М., старшим оперуповноваженим оперативної частини Макаренком А.М. та внесення усіх цих даних до її медичної картки. ..."
150. Як стверджував Уряд, для встановлення обставин доправлення заявниці до лікарні 20 квітня 2012 року, її повернення до виправної колонії 22 квітня 2011 року та нанесення їй тілесних ушкоджень слідчий зібрав свідчення начальника виправної колонії та чотирнадцяти інших її працівників, двох медичних працівників та двох водіїв карети швидкої допомоги, які перебували на чергуванні, шести членів медкомісії, двох працівників лікарні та інших осіб.
151. Начальник виправної колонії зазначив, що 20 квітня 2012 року він надав дозвіл на перевезення заявниці до лікарні. Потім він надав заступникові начальника виправної колонії (також начальнику відділу охорони) та іншому заступнику начальника виправної колонії вказівку забезпечити перевезення заявниці. Йому повідомили про те, що заявниця не заперечувала проти свого перевезення та не скаржилася на завдання жодних ушкоджень. 22 квітня 2012 року заявницю відвідував черговий медичний персонал виправної колонії, який не виявив на її тілі жодних ушкоджень, тоді як сама заявниця не робила жодних заяв щодо того, що вона зазнала ушкоджень. Начальник виправної колонії не надавав жодних вказівок своїм підлеглим щодо застосування до заявниці заходів фізичного характеру.
152. Заступник начальника виправної колонії стверджував, що 20 квітня 2012 року він допомагав заявниці спуститися східцями до карети швидкої допомоги та супроводжував її до лікарні. Повільно спускаючись сходами з другого на перший поверх, заявниця сказала йому, що вона втомилася, і дозволила йому понести її. Він відніс заявницю до карети швидкої допомоги, розмістив її на ношах-каталці та допоміг водієві встановити ноші-каталку у кареті швидкої допомоги. Він уточнив, що у його присутності заявниці не було завдано жодних тілесних ушкоджень. Схожі свідчення також були надані іншим заступником начальника виправної колонії та старшим інспектором.
153. Начальник медичної частини виправної колонії стверджував, що 20 квітня 2012 року приблизно о 19:00 год. він та двоє заступників начальника виправної колонії пішли до камери заявниці та повідомили їй про те, що вона мала бути госпіталізована і повинна була пройти огляд. Він попросив її зібрати особисті речі. Приблизно о 21:30 заявницю помістили до карети швидкої допомоги. Під час її перевезення до лікарні вона не висловлювала жодних скарг щодо завдання їй тілесних ушкоджень. Начальник медичної частини виправної колонії стверджував, що заявниця не втрачала свідомості. Як тільки карета швидкої допомоги прибула до лікарні, заявниці було рекомендовано пройти первинний медичний огляд, але вона відмовилася. 23 квітня 2012 року приблизно о 09:30 медичні працівники виправної колонії пішли оглянути заявницю, але вона відмовилася проходити медичний огляд. Вона не висловила жодних скарг і персонал не виявив жодних ушкоджень на її тілі. Приблизно о 08:39 24 квітня 2012 року, під час їхнього відвідання, на шкірі заявниці з'явилися зміни і вона дозволила медичним працівникам їх оглянути. Проте начальник медичної частини виправної колонії зазначив, що вона категорично відмовилася від обстеження її ушкоджень судово-медичним експертом. Аналогічні свідчення надали лікар виправної колонії, черговий лікар виправної колонії та медсестра.
154. Охоронці з відділу нагляду та безпеки виправної колонії стверджували, що 20 квітня 2012 року вони перебували на добовому чергуванні у відділенні № 1 виправної колонії, де знаходилася камера заявниці. Відділення було обладнане камерами відеоспостереження, що працювали у режимі реального часу, але без функції запису даних. Спостерігаючи за камерою заявниці по монітору, один із інспекторів сказав, що не бачив застосування до заявниці фізичної сили з боку працівників виправної колонії, які прийшли до неї, та не чув жодного шуму. Як тільки працівники залишили камеру, інспектор побачив на екрані, що заявниця прийняла душ, зібрала свої особисті речі та лягла у ліжко. У ході відеоспостереження охоронці не помітили, щоб заявниця зазнала якихось тілесних ушкоджень.
155. Лікар-кардіолог, фельдшер швидкої допомоги, який працював у складі бригади швидкої допомоги, та водій карети швидкої допомоги стверджували, що увечері 20 квітня 2012 року вони прибули до виправної колонії. Вони бачили молодого чоловіка, який виносив заявницю на руках із дверей прогулянкового двору, та розмістив її на ношах-каталці. Вони не помітили жодних ушкоджень на тілі заявниці.
156. Причетні працівники виправної колонії надали пояснення, що приблизно о 22:00 20 квітня 2012 року вони сіли до карети швидкої допомоги для того, щоб конвоювати заявницю до лікарні, та супроводили її до палати на дев'ятому поверсі. Заявниця не висловлювала жодних скарг за їхньої присутності. Як вони стверджували, ніхто не завдавав їй жодних тілесних ушкоджень.
157. Лікар та водій карети швидкої допомоги стверджували, що 22 квітня 2012 року вони перебували на чергуванні. Після їхнього прибуття до лікарні приблизно опівдні заявницю занесли на ношах-каталці та розмістили на каталці.
158. Заступник Міністра охорони здоров'я України стверджувала, що заявницю привезли до виправної колонії у супроводі машин міліції. Вона не висловлювала жодних скарг присутнім особам і вони не помітили, щоб у неї були якісь тілесні ушкодження. Вона стверджувала, що 20 квітня 2012 року медкомісія рекомендувала заявниці розпочати курс лікування у лікарні. Заявниця не відмовлялася від курсу лікування, але висловила бажання проконсультуватися зі своїм захисником. Приблизно о 22:40 заявницю було доставлено до лікарні, але свідок не знала конкретних деталей її перевезення. Вона знала що 20-22 квітня 2012 року заявниця відмовлялася надати дозвіл на проведення будь-яких медичних оглядів або курсів лікування. Під час її відвідання заявниці, остання не висловлювала жодних скарг і на жодній видимій частині її тіла не було жодних тілесних ушкоджень. Аналогічні свідчення надали інші члени медкомісії.
159. Лікарі лікарні під час їхнього допиту показали, що після прибуття заявниці до лікарні о 22:40 її одразу госпіталізували. Під час її госпіталізації до лікарні вона відмовилася надавати дозвіл на будь-які її огляди. 21 квітня 2012 року вона лише скаржилася на біль у спині та головний біль. Вона не висловлювала жодних інших скарг.
160. Сусідка заявниці по камері стверджувала, що у другій половині дня 20 квітня 2012 року працівник виправної колонії прийшов до камери та повідомив заявниці про те, що було надано дозвіл на її госпіталізацію. Заявниця відмовилася від перевезення до лікарні, але начальник медичної частини виправної колонії попросив її бути готовою до перевезення. Заявниця попросила сусідку по камері зібрати необхідні речі, у разі, якщо вони знадобляться. Сусідка заявниці по камері у подальших поясненнях вказала, що приблизно о 21:00 працівники вивели її з камери та супроводили її до медчастини.
161. У ході розслідування були допитані особи, які відбували покарання у виправній колонії і які розміщувалися у камерах поруч з камерою заявниці. Вони показали, що увечері 20 квітня 2012 року вони не чули жодних криків або іншого шуму.
4. Подальші події, пов'язані з лікуванням заявниці
162. 4 травня 2012 року заявниця повідомила Суду, що законодавство України не передбачає можливості участі лікарів з-поза меж відповідного закладу (ані українських, ані закордонних) у лікуванні у конкретній лікарні, якщо вони не є її працівниками.
163. У той самий день Уряд повідомив Суду про те, що він зробить виняток із вищезазначеного правила та дозволить німецьким лікарям приєднатися до групи українських лікарів Центральної клінічної лікарні та брати участь у лікуванні заявниці, яке мало розпочатися 8 травня 2012 року.
164. 9 травня 2012 року заявницю було перевезено до Центральної клінічної лікарні, де розпочалося її лікування під наглядом німецького невропатолога. У ту саму дату закінчилося її двадцятиодноденне голодування.
165. У листі від 12 травня 2012 року захисник заявниці стверджував, що заявниця знаходилася під цілодобовим відеоспостереженням, навіть коли проходила медичні процедури. Адміністрація установи виконання покарань також, як стверджувалося, оприлюднила у засобах масової інформації повну історію хвороби заявниці та опублікувала відеозаписи, які, як стверджував захисник, були зроблені у її камері.
166. Згідно зі звітом, наданим німецьким лікарем, про лікування заявниці з 7 до 17 травня 2012 року, припинення її голодування було повільним, але успішним, та дозволило розпочати деякі фізіотерапевтичні заходи. Проте, оприлюднення 15 травня 2012 року на телебаченні її раціону та курсу лікування спричинило її сильне обурення. В результаті, заявниця припинила лікування та навіть розглядала можливість повної відмови від нього та повернення до виправної колонії. Її переконали продовжити курс лікування за умови, що при проведенні в лікарні консультацій з лікуючими лікарями не будуть присутні лікарі, що безпосередньо не залучені до лікування.
167.16 травня 2012 року заявниця подала заяву про порушення кримінальної справи за фактом постійного за нею спостереження у лікарні та оприлюднення конфіденційної інформації щодо стану її здоров'я. 1 червня 2012 року прокурор повідомив заявниці про те, що не було жодних підстав для порушення справи у цьому зв'язку.
168. 27 травня 2012 року німецький лікар надав інший звіт про лікування заявниці з 21 по 27 травня 2012 року. Він зауважив готовність до співпраці лікарів Центральної клінічної лікарні, які належним чином враховували його рекомендації. У звіті також зазначалося, що заявниця довіряла компетентності та сумлінності медичних працівників лікарні. Лікар також відзначив прогрес у терапії та збільшення у заявниці кількості вільного часу до трьох з половиною годин щодня. У той же час, він вказав на те, що заявниця знаходилася у стресі через постійне відеоспостереження та присутність охорони в її палаті. Він зазначив, що заявницю відгороджували завісою від камер відеоспостереження лише під час його візитів. Це часто відбувалося лише після його нагадувань. Охорона залишалася у палаті під час усіх медичних процедур. Насамкінець, лікар зазначив, що заявниця продовжувала відмовлятися надати дозвіл на проведення в Україні буд-яких лабораторних аналізів крові, а тому розглядав можливість проведення аналізів у Німеччині.
169. 31 травня 2012 року тимчасовий захід, що застосовувався з 15 березня 2012 року, був скасований за клопотанням Уряду від 21 травня 2012 року. У ту саму дату було відхилено друге клопотання заявниці щодо тимчасового заходу, подане нею 25 квітня 2012 року.
170. 1 червня 2012 року німецький лікар надав ще один звіт про лікування заявниці, в якому він стисло виклав перешкоди для його успіху:
- протягом попередніх восьми місяців у заявниці накопичилася глибока недовіра до українських лікарів, тому що вони були державними службовцями, та вона відмовлялася отримувати від них лікування або давати дозвіл на здачу будь-яких зразків крові для аналізів;
- не було можливості проводити конфіденційні розмови із заявницею у форматі "лікар-пацієнт", що є важливою частиною терапії, через постійне відеоспостереження та присутність охорони і засудженої-сусідки по палаті, зв'язок якої з державними органами залишався нез'ясованим;
- мало місце порушення конфіденційності результатів оглядів, діагнозів та медичних призначень (наприклад, звіти, надані німецькими лікарями, були оприлюднені в Інтернеті без згоди на це з боку заявниці та лікарів);
- заявниця відмовлялася давати дозвіл на проведення будь-яких медичних заходів, що потребують дискретної обстановки, через страх дискредитації в очах громадськості у зв'язку з оприлюдненням відеозаписів; та
- міждисциплінарну терапію було важко організувати з огляду на неспроможність клініки "Шаріте" надіслати групу лікарів у повному складі.
171. Згідно з листом від 11 липня 2012 року, надісланим Урядом, інформація, опублікована у засобах масової інформації, стосувалася раціону заявниці та розкладу її медичних процедур і не була, як це стверджувалося, конфіденційною. Він також заперечував те, що вона містила якусь інформацію про стан здоров'я заявниці та характер медичних процедур, які вона проходила.
172. 8 червня 2012 року заявниця подала до Київського окружного адміністративного суду адміністративний позов, який вона доповнювала 31 серпня, 21 вересня, 17 жовтня та 24 жовтня 2012 року. Заявниця зверталася до суду з вимогою: (і) визнати протиправними усі дії службових осіб Державної пенітенціарної служби України та Качанівської виправної колонії з огляду на недотримання її права на телефонні розмови відповідно до статті 110 Кримінального кодексу; (іі) зобов'язати Державну пенітенціарну службу України та Качанівську виправну колонію дотримуватися вимог статті 110 Кримінального кодексу України, надавши їй право на телефонні розмови також і на території Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці; (ііі) визнати протиправними усі дії службових осіб Державної пенітенціарної служби України та Міністерства охорони здоров'я України у зв'язку з розповсюдженням конфіденційної інформації щодо неї та стану її здоров'я; (iv) заборонити Міністерству охорони здоров'я України та Державній пенітенціарній службі України розповсюджувати у майбутньому конфіденційну інформацію щодо неї та стану її здоров'я; (v) визнати протиправними дії службових осіб Качанівської виправної колонії та Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області у зв'язку зі встановленням на дев'ятому поверсі Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці камер відеоспостереження, включаючи приховані, та веденням відеоспостереження за заявницею; (vi) визнати протиправними дії службових осіб Качанівської виправної колонії з проведення відеозапису перебування заявниці у Центральній клінічній лікарні Укрзалізниці; (vii) зобов'язати Качанівську виправну колонію та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області з моменту набрання рішенням законної сили припинити спостереження та зняти відеофіксуючі засоби, що розташовані на дев'ятому поверсі Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці, де перебуває заявниця; (viii) визнати протиправними дії службових осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області при здійсненні охорони громадського порядку, встановлення загороджень, які перешкоджали вільному доступу громадян на дев'ятий поверх Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці; та (іх) визнати протиправними дії службових осіб Качанівської виправної колонії щодо забезпечення охорони працівниками чоловічої статі у приміщеннях Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці.
173. Рішенням від 30 жовтня 2012 року Київський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявниці. Щодо скарги на розповсюдження конфіденційної інформації про стан її здоров'я суд зазначив таке:
"Міністерством охорони здоров'я заперечуються позовні вимоги в цій частині з тих підстав, що інформація щодо стану здоров'я позивача є масовою, з огляду на суспільний розголос, інформацію було надано саме в порядку інформування громадськості про важливі факти, які стосуються життя та діяльності публічної особи. Відповідач стверджує, що розміщена в прес-релізі від 16.02.2012 р. інформація є інформацією про діяльність створеної комісії та результати її роботи. Також МОЗ України стверджує, що заява Міністра є коментарем до інформації, яка була оприлюднена раніше засобами масової інформації.
…
Державною пенітенціарною службою України заперечується протиправність оприлюднення вищезазначеної інформації, з посиланням на те, що дану інформацію було опубліковано на спростування заяв, поширених у засобах масової інформації та мережі Інтернет. Зокрема, відповідач стверджує, що поширені в мережі Інтернет 25.11.2011 p., 01.12.2011 p., 08.12.2011 p., 13.02.2012 p., 17.02.2012 p., 27.02.2012 p., 09.03.2012 p., 23.03.12 p. повідомлення про стан здоров'я позивача та звернення громадян, народних депутатів та іноземних дипломатів, осіб до відповідача з приводу стану здоров'я позивача.
…
Розглянувши надані сторонами матеріали, суд доходить висновків, що інформація щодо стану здоров'я позивача та факту звернення позивача за лікарською допомогою вперше була розповсюджена особами, які уповноважені на це самим позивачем.
Зокрема, матеріали справи містять копію довіреності від 31.03.2011 p., зареєстрованої за № 165, виданої позивачем Власенку Сергію Володимировичу. Даною довіреністю позивач уповноважує зазначену особу на вчинення процесуальних дій від свого імені.
Також матеріали справи містять копію підписаного 17.02.2012 р. документа, адресованого "Всім, кого це стосується", за змістом якого було надано право Власенку Сергію Володимировичу та Тимошенко Євгенії Олександрівні комунікації з іноземними та українськими лікарями, право на прийняття від імені позивача рішення про повне або часткове зняття конфіденційності з будь-яких даних та результатів медичного обстеження, включаючи їх публічне розголошення та будь-які інші дії з цією інформацією та даними. Дана копія документа містить підпис та розшифровку підпису "Тимошенко".
Зазначену копію документа до матеріалів справи залучено в судовому засіданні 30.07.2012 р. за клопотанням представника позивача Власенка С.В.
Матеріалами справи підтверджується, що інформація щодо стану здоров'я позивача розповсюджувалася вищезазначеними особами, уповноваженими на це позивачем, починаючи з листопада 2011 р. ...
З огляду на те, що інформація розповсюджувалась уповноваженими представниками позивача, з якими позивач продовжує співробітничати, відкликаючи вищезазначену довіреність від 31.03.2011 p., зареєстровану за № 165, та не повідомляючи про анулювання права поширювати інформацію, суд вважає, що розповсюдження інформації щодо хвороби Ю. Тимошенко та факту звернення за лікарською допомогою було узгоджено нею та не порушувало її законних прав та інтересів, в тому числі прав, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд констатує, що розповсюдження уповноваженими представниками Тимошенко Юлії Володимирівни інформації про стан здоров'я позивача викликало великий суспільний резонанс та підвищений інтерес громадськості у країні та за її межами, оскільки Тимошенко Юлія Володимирівна є одним із відомих політиків та громадських діячів України протягом 1999-2011 років.
...
Відповідно, сукупність зазначених фактів дає підстави стверджувати, що Тимошенко Юлія Володимирівна є публічним суб'єктом суспільно-політичної діяльності в Україні, життя та діяльність якої викликає надзвичайно високий інтерес громадськості та засобів масової інформації як в Україні, так і в інших країнах.
Суд вважає, що відповідачами було поширено відомості щодо відмов від медичного обстеження та умов утримання у чіткій відповідності до статті 20 Закону України "Про інформацію", яка встановлює, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
...
Натомість, відповідачами не було поширено інформацію щодо поставленого діагнозу позивача, результатів його обстеження або призначених медичних процедур, вся розповсюджена інформація не містила будь-яких назв або інших зазначень, за якими можна ідентифікувати захворювання позивача.
Розглянувши додані до заперечень публікації, колегія суддів доходить висновків, що розповсюджена відповідачами інформація не виходила за рамки поля, попередньо визначеного безпосередньо уповноваженими представниками позивача та журналістами, які публічно надавали відповідні повідомлення та коментарі стосовно різноманітних аспектів стану здоров'я Тимошенко Юлії Володимирівни та обставин її перебування у лікувальному закладі. Суд вважає, що інформація, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, надавалася відповідачами у відповідь на первинні коментарі представників самого позивача з метою інформування громадськості про об'єктивний стан справ, в тому числі, у відповідь на коментарі представників Тимошенко Юлії Володимирівни.
Розглядаючи заподіяння шкоди інтересам позивача поширенням інформації про нього, суд доходить висновків, що втручанням в особисте життя та розголошенням інформації не можна вважати поширення будь-якої інформації про стан здоров'я.
На думку суду, не порушує права позивача поширення інформації про ті обставини, які не мали місце щодо позивача, зокрема, інформації про ті заходи, які не були здійснені стосовно позивача, в тому числі і через відмову.".
174. У відповідь на скаргу заявниці щодо неправомірності відеоспостереження у лікарні, суд надав такі обґрунтування:
"Відповідно до статті 103 Кримінально-виконавчого кодексу України, адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених. Адміністрація колонії зобов'язана повідомляти засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
Колегія суддів вважає, що даною правовою нормою передбачено здійснення за засудженими відеонагляду, який є одним із заходів при утриманні засудженого та контролю за його поведінкою. Таке обмеження прав засудженої особи прямо передбачено Кримінально-виконавчим кодексом України.
В процесі судового розгляду не знайшли підтвердження посилання позивача на здійснення спостереження під час медичних процедур, спостереження особами чоловічої статі та здійснення збереження інформації. При цьому колегія суддів враховує висновок спеціаліста від 22.10.2012 р. № 26, згідно з яким наданий на дослідження Державною пенітенціарною службою України файл "Тимошенко в больнице.flw'-2" не записано на наданому на дослідження відео-реєстраторі.
__________
-2 Тимошенко в лікарні.
З огляду на що, колегія суддів доходить висновків про правомірність дій відповідачів в частині здійснення відеоспостереження.
Щодо здійснення відеоспостереження Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, то суд виходить з того, що з урахуванням розташування відеокамер, встановлених вказаним відповідачем, позивач не перебуває під відеонаглядом ГУ МВС України у Харківській області. Встановлення ж даним відповідачем відеоспостереження з метою виконання покладених на нього функцій по охороні громадського порядку не порушує прав позивача та відповідає вимогам діючого законодавства.
Колегія суддів вважає, що відеоспостереження за переміщенням необмеженого кола осіб, зокрема і позивача, коридорами лікарні здійснюється правомірно і не порушує прав позивача.
Суд доходить висновків, що дії Головного управління МВС України в Харківській області з встановлення загороджень, які можуть перешкоджати вільному доступу громадян на 9-ий поверх ДЛПЗ "Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці", прав позивача не порушує, оскільки позивача обмежено у пересуванні через наявність статусу засудженої особи. При цьому обмеження позивача у вільному пересуванні приміщеннями палати, яке не оспорюється сторонами, спростовує порушення прав позивача обмеженням доступу на поверх".
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
Cтаття 364. Зловживання владою або службовим становищем
"1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -
карається...
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається..."
Cтаття 365. Перевищення влади або службових повноважень
"1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб -
карається...
2. перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, -
карається...
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років".
Cтаття 148. Мета і підстави застосування запобіжних заходів
"Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. ..."
Cтаття 165-2. Порядок обрання запобіжного заходу
"На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.
Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.
Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.
Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.
Після одержання подання суддя, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу, вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:
(1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;
(2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Суд приймає рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за відсутності особи лише у разі оголошення її в міжнародний розшук. У таких випадках після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки до місця провадження у справі суд за її участю розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну та виносить постанову.
Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.
Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк".
Cтаття 274. Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді
"Під час розгляду справи суд, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен керуватися відповідними статтями глави 13 цього Кодексу".
Cтаття 103. Технічні засоби нагляду і контролю
"1. Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.
2. Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.
3. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань...."
Cтаття 106. Підстави застосування заходів фізичного впливу […]
"1. До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила...
2. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використання вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини.
…
4. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим.
5. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії-3. ..."
__________
-3 Редакцію пункту було змінено 26 червня 2013 року: у попередній редакції перше речення частини п'ятої було в кінці частини четвертої.
Cтаття 107. Права і обов'язки засуджених до позбавлення волі
"1. Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право ... отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких...."
Cтаття 116. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
"…
5. Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини."
Cтаття 6. Право на охорону здоров'я
"Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; ...
д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій...
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; ...
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди; ...
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина..."
Cтаття 11. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування осіб, взятих під варту
"Особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра...
Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. В необхідних випадках їм видається одяг і взуття. ...
Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота, ... організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання лікувальних закладів органів охорони здоров'я, залучення з цією метою їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Міністерством оборони України і Міністерством охорони здоров'я України."
180. Постанова Кабінету Міністрів України № 336 від 16 червня 1992 року "Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ" встановлює детальні норми харчування для затриманих і ув'язнених, згідно з якими норма денного раціону становить 30262 ккал.
181. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року (чинний з 1 вересня 2005 року):
Cтаття 2. Завдання адміністративного судочинства
"1. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади...
2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження...
3. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
…
(6) розсудливо;
…
(8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
…"
Cтаття 6. Право на судовий захист
"1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. ..."
Cтаття 8. Верховенство права
"1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. ..."
Cтаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
"1. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
2. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
(1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
…"
Відповідно до статті 117 адміністративний суд може за ініціативою сторони провадження зупинити дію рішення, що оскаржується, шляхом застосування тимчасового заходу. Захід може застосовуватися, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, або якщо існують підстави вважати, що невжиття заходу зробить неможливим захист таких прав, свобод та інтересів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Тимчасовий захід також може застосовуватися, якщо очевидним є те, що оскаржуване рішення є протиправним.
Згідно зі статтею 162 Кодексу адміністративний суд, якщо він вважає адміністративний позов обґрунтованим, може (серед іншого) визнати дію, бездіяльність або рішення, що оскаржується, протиправними, визнати нечинним рішення, про яке йдеться, та/або зобов'язати відповідача вчинити або утриматися від вчинення певних дій. Він також може зобов'язати відповідача сплатити відшкодування за шкоду, завдану протиправною дією, бездіяльністю або рішенням.
182. Питання відшкодування за протиправне затримання в Україні регулюється Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року (далі - Закон про відшкодування). Відповідні положення цього Закону (у редакції станом на відповідний час) наведені в рішеннях у справах "Афанасьєв проти України" (Afanasyev v. Ukraine) (заява № 8722/02, п. 52, від 5 квітня 2005 року), та "Клішин проти України" (Klishyn v. Ukraine) ( заява № 30671/04, пп. 49-50, від 23 лютого 2012 року).
III. ВІДПОВІДНІ ДОКУМЕНТИ РАДИ ЄВРОПИ
183. У відповідній частині Рекомендації Rec(2006) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам - членам "Європейські пенітенціарні правила" зазначається таке: