Справа "Чечін проти України" (Заява N 6323/03)

Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чечін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані. С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

пані М.Віллігер (Mrs M.Villiger),

пані М.Лазарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 6323/03), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Чечіним Сергієм Сергійовичем (далі - заявник) 7 лютого 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та п. Ю.Зайцевим.

3. 26 травня 2005 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до положень п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1948 році та проживає у м. Таврійську.

5. 20 грудня 2001 року, 27 березня 2003 року та 30 березня 2004 року Новокаховський міський суд Херсонської області зобов'язав ВАТ "Південелектромаш", 75% акцій якого належать державі, виплатити заявнику заборгованості із заробітної плати та інших виплат, всього 18 250,55 гривень.

6. Ці рішення не були оскаржені та набрали законної сили. Виконавчі провадження щодо виконання рішень від 20 грудня 2001 року та 27 березня 2003 року були відкриті. Державна виконавча служба неодноразово інформувала заявника про неможливість стягнення заборгованості через порушення провадження у справі про банкрутство боржника.

7. Кошти, присуджені судом, повністю заявнику не сплачено.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Національне законодавство викладене у рішеннях "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 16-19, рішення від 27 липня 2004 року, та "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), N 58312/00, пп. 25-32, рішення від 20 вересня 2005 поку).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

9. Заявник скаржився, що органи державної влади в належний строк не виконали рішення, винесені на його користь. Він посилався на п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу які у відповідних частинах передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

10. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту щодо скарг, оскільки не звернувся до суду із відповідними заявами про визнання кредитором в провадженні у справі про банкрутство. Уряд також стверджував, що держава не несе відповідальності за виконання рішення від 30 березня 2004 року, оскільки заявник ніколи не звертався із відповідною заявою про відкриття виконавчого провадження щодо цього рішення.

11. Заявник висловив заперечення.

12. Суд звертає увагу на те, що він вже відхиляв подібні зауваження в інших справах щодо невиконання рішень, винесених проти державних підприємств (див. "Трихліб проти України" (Tryhlib v. Ukraine), пп. 38-43, та "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/05, пп. 19-25 рішення від 7 грудня 2006 року). Суд відхиляє ці зауваження з тих самих причин.

13. Суд вважає, що вищезазначені скарги не є очевидно необґрунтованими в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також вважає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, Суд визнає їх прийнятними.

B. Щодо суті

14. Суд зазначає, що рішення, винесені на користь заявника, залишаються невиконаними від чотирьох до шести років.

15. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу в подібних справах, включаючи справи стосовно того ж самого боржника - державного підприємства ВАТ "Південелектромаш" (див., наприклад, "Трихліб проти України" (Tryhlib v. Ukraine), пп. 52-53; "Черняєв проти України" (Chernyayev v. Ukraine), N 15366/03, пп. 19-20 та п. 25-26, рішення від 26 липня 2005 року, та "Анацький проти України" (Anatskiy v. Ukraine), N 10558/03, пп. 21-23, рішення від 13 грудня 2005 року).

16. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

17. Таким чином, у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

18. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції, або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

19. Заявник вимагав виплатити йому заборгованість за рішеннями суду, яка досить належить йому, та вимагав 12 000 євро відшкодування моральної шкоди.

20. Уряд висловив заперечення щодо цих вимог.

21. Суд зазначає, що Уряд повинен виплатити заявнику заборгованість за рішеннями суду, яка досі йому належить. Суд також вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд присуджує йому 2600 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

22. Заявник стверджував, що він поніс судові витрати у зв'язку з розглядом даної заяви, але не визначив точну суму.

23. Уряд не прокоментував цю вимогу.

24. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат у разі, якщо встановлено, що вони були необхідні, фактично понесені та є розумними за розміром. Беручи до уваги надану інформацію та вищевказані критерії, Суд відхиляє вимогу щодо відшкодування судових витрат.

C. Пеня

25. Суд вирішує, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу;

4. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції держава-відповідач має сплатити заявнику:

(i) заборгованість за рішеннями суду, яка досі належить до виплати;

(ii) 2600 (дві тисячі шістсот) євро відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнутий із зазначеної суми;

(b) після спливу вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 травня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 Правила 77 Реґламенту Суду.