ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Арсененко проти України" (Заява N 6128/04)
| Страсбург, 31 січня 2008 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Арсененко проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,
пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),
п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),
п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),
пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),
п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),
п. М.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,
та К.Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 8 січня 2008 року, виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу порушено проти України за заявою N 6128/04, поданою до Суду 26 січня 2004 року громадянином України паном Володимиром Миколайовичем Арсененком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені, пані Валерія Лутковська та п. Юрій Зайцев.
3. 15 березня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скаргу заявника. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті справи одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1956 році та проживає у місті Горлівка Донецької області.
5. Заявник стверджував, що в 1997 році він звернувся з позовною заявою до Центрально-міського районного суду міста Горлівка з вимогою стягнути з його колишнього роботодавця шахти ім. Леніна м. Горлівки компенсацію за шкоду, завдану здоров'ю. 6 липня 2001 року суд присудив заявнику загальну суму у розмірі 43 241,61 гривень (1) та щомісячні виплати у розмірі 834,31 грн (2).
---------------
(1) Приблизно 9593,80 євро.
(2) Приблизно 185,10 євро.
Це рішення набуло законної сили 3 грудня 2001 року.
6. 23 січня 2002 року відділ державної виконавчої служби Управління юстиції Центрально-міського району м. Горлівки відкрив виконавче провадження.
7. Листами від 17 квітня, 14 травня, 27 грудня 2002 року та 21 листопада 2003 року державна виконавча служба повідомляла заявника про неможливість продажу майна підприємства-боржника, оскільки відповідно до Закону України від 29 листопада 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" була введена заборона на примусовий продаж майна підприємств, у яких частка державної власності становить більше 25%.
8. 27 лютого 2003 року заявнику було виплачено 11 546,43 грн. Уряд стверджував, що в 2005 році заявнику було виплачено 1475,64 грн додатково до зазначеної вище суми. На доказ цього твердження не було надано жодного документа.
9. Заявник не погодився, стверджуючи, що йому було виплачено лише 11 546,43 грн.
10. Обидві сторони погодилися, що рішення суду залишалось частково невиконаним.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Сокур проти України" (Sokurv. Ukraine, N 29439/02, пункти 17-22, 26 квітня 2005 року).
ЩОДО ПРАВА
I. ТРИВАЛІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ
12. Заявник скаржився за статтею 13 Конвенції на тривалий розгляд справи судом та на тривале невиконання рішення від 6 липня 2001 року, а саме на те, що загальна сума, присуджена йому, залишалась невиплаченою. Стаття 13 Конвенції передбачає наступне:
"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
13. Суд розглянув скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, які у відповідних частинах передбачають наступне:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
Стаття 1 Першого протоколу
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
A. Щодо прийнятності
14. Уряд висловив заперечення щодо вичерпання внутрішніх засобів юридичного захисту, подібні до тих, які суд вже відхилив у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine, N 67534/01, пункти 28-32, рішення від 27 липня 2004 року). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з тих же підстав.
15. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно ця заява має бути визнана прийнятною.
B. Щодо суті
16. Уряд стверджував, що державна виконавча служба вжила всі необхідні заходи для виконання рішення від 6 липня 2001 року, винесеного на користь заявника. Далі Уряд наполягав на тому, що тривалість виконання рішення була розумною і була спричинена скрутним фінансовим становищем компанії-боржника.
17. Заявник не надав жодних зауважень щодо суті справи.
18. Суд нагадує, що судове провадження та виконавче провадження є першою та другою ланкою загального ходу провадження (див. "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (N 1) [GC], N 36813/97, пункт 197, ЄСПЛ 2006-...). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. "Естіма Джордж проти Португалії" (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35 та, з нових джерел, "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).
19. Суд зазначає, що скарга заявника на тривалість судового розгляду його справи викладена в загальних твердженнях про те, що його справа розглядалася судом протягом чотирьох років. Заявником не було подано подальших уточнень для обґрунтування цієї скарги.
20. Однак Суд зауважує, що рішення від 6 липня 2001 року, винесене на користь заявника, залишалось невиконаним протягом більш ніж шести років.
21. Суд нагадує про те, що він вже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу в багатьох подібних справах (див., наприклад, "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine, N 74221/01, пп. 47 та 51, рішення від 11 січня 2005 року).
22. Розглянувши всі матеріали, надані сторонами, Суд вважає, що Уряд не виклав жодного факту чи аргументу, який би міг переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
23. Таким чином, у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тривалим виконанням рішення, винесеного на користь заявника, та статті 1 Першого протоколу.
24. Суд не вважає за необхідне розглядати за статтею 13 Конвенції ту ж саму скаргу, яку вже розглянуто за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. "Деркач і Палек проти України" (Derkach and Palek v. Ukraine, заяви N 34297/02 та N 39574/02, п. 42, рішення від 21 грудня 2004 року).
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
Шкода та судові витрати
26. У даній справі заявник вчасно не надав свої вимоги. Тому Суд нічого не присуджує.
27. Однак Суд зазначає, що зобов'язання держави виконати рішення, яке розглядалось, є безспірним. Таким чином, за заявником залишається право на отримання належної йому заборгованості, присудженої в результаті національного провадження.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявника прийнятною;
4. Постановляє, що немає потреби розглядати окремо скаргу заявника про порушення статті 13 Конвенції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 31 січня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (С.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |