Справа "Михайлов проти України" (Заява N 22986/04)"

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Михайлов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та п. Дж.С.Філіпс (J.S.Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 6 березня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 22986/04), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Віктором Олександровичем Михайловим (далі - заявник) 14 червня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 22 вересня 2005 року Суд вирішив направити скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу щодо тривалого виконання рішень, винесених на користь заявника, на комунікацію з Урядом. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1973 році та проживає у м. Красний Луч Луганської області, Україна.

5. У листопаді 1998 року заявник звернувся з позовом до свого колишнього роботодавця, концерну "Привілля", оскаржуючи своє звільнення та вимагаючи стягнути заборгованість із заробітної плати. Після декількох розглядів справи різними судами 7 березня 2003 року Антрацитівський міський суд поновив заявника на його посаді та присудив сплатити йому 5137,51 грн(1) заборгованості із заробітної плати. Рішення залишається невиконаним.

(1) На той час близько 905,91 євро.

6. Заявник звернувся з іншим позовом до Краснолуцького міського суду Луганської області до того ж відповідача, вимагаючи стягнути заборгованість із заробітної плати. 1 листопада 2000 року суд присудив заявнику 56,02 грн(2). Рішення залишається невиконаним.

(2) На той час близько 12,14 євро.

7. Заявник звернувся з декількома позовами до Краснолуцького міського суду до іншого свого колишнього роботодавця, ДВАТ шахта імені "Ізвєстій" ДХК "Донбасантрацит", вимагаючи стягнути заборгованість із заробітної плати та інших виплат. Рішеннями від 26 жовтня 2000 року, 13 лютого 2002 року, 10 лютого 2003 року та 30 липня 2003 року суд присудив заявнику загальну суму у розмірі 10 466,47 грн(3).

(3) На той час близько 2192,83 євро.

8. 10 вересня 2003 року та 27 березня 2006 року рішення від 26 жовтня 2000 року та 13 лютого 2002 року відповідно були виконані повністю. Заявник отримав 2852,88 грн(4) на виконання інших рішень. Решта присуджених коштів залишається невиплаченою.

(4) 456,55 євро.

9. У 2003 році заявник звернувся з позовом до Краснолуцького міського суду до Краснолуцької міської державної виконавчої служби, вимагаючи стягнення компенсації за невиконання рішень, винесених на його користь. 16 жовтня 2003 року суд не встановив вину державної виконавчої служби та відхилив скаргу заявника, визнавши, що державна виконавча служба діяла належним чином щодо виконання рішень заявника. Далі суд зазначив, що майно боржника перебувало у податковій заставі та що відповідно до Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" 26 грудня 2001 року було накладено заборону на примусову реалізацію майна підприємств, в яких державі належить щонайменше 25% статутного фонду. 12 лютого 2004 року Апеляційний суд Луганської області залишив це рішення без змін.

10. 26 червня 2003 року концерн "Привілля" було оголошено банкрутом.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ

1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

12. Заявник скаржився на тривале виконання/рішення, винесеного на його користь. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. У цих статтях, зокрема, зазначається:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

А. Щодо прийнятності

13. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарги заявника.

14. Суд зазначає, що рішення від 26 жовтня 2000 року було виконано до 10 вересня 2003 року, що складає більше шести місяців до дати подання заяви до Суду. Відповідно ця частина заяви повинна бути відхилена згідно з пунктами 1 та 4 статті 35 Конвенції як подана несвоєчасно.

15. Суд доходить висновку, що решта скарг заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу стосовно затримки виконання рішень, винесених на його користь, не є повністю необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що ці скарги не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони оголошуються прийнятними.

Б. Щодо суті

16. Уряд зазначав, що право заявника на виконання рішень, винесених на його користь, ніколи не ставилось під сумнів. Далі Уряд стверджував, що держава не може вважатись відповідальною за борги своїх підприємств та що відповідальність держави у цій ситуації обмежувалась організацією та належним проведенням виконавчих дій. Тривалість виконавчих проваджень була спричинена скрутним фінансовим становищем компаній-боржників, а державна виконавча служба вчинила всі необхідні дії та не може бути звинувачена за затримку. Далі Уряд зауважив, що рішення від 26 жовтня 2000 року та 13 лютого 2002 року були виконані повністю, а рішення від 10 лютого 2003 року та 30 липня 2003 року - частково.

17. Заявник не погодився. Зокрема, він стверджував, що Уряд не надав жодних постанов про закриття виконавчих проваджень, а тому рішення, включно з рішеннями від 26 жовтня 2000 року та 13 лютого 2002 року, не можуть вважатися виконаними.

18. Суд зазначає, що Уряд надав достатні докази, щоб дійти висновку, що суми, присуджені заявнику за рішеннями від 26 жовтня 2000 року та 13 лютого 2002 року, були йому виплачені. Отже, ці рішення можуть вважатися виконаними.

19. Далі Суд зазначає, що інші рішення, винесені на користь заявника, не виконувались протягом значного періоду часу; найдовша затримка становила більше шести років та чотирьох місяців.

20. Суд нагадує, що він вже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї заяви (див., серед інших, рішення у справі "Ромашов проти України", згадане вище, пункти 42-46; рішення у справі "Шмалько проти України", заява N 60750/00, пункти 55-57, рішення від 20 липня 2004 року).

21. Перевіривши усі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або аргументу, що міг би переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

22. Відповідно у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

23. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

24. На відшкодування матеріальної шкоди заявник вимагав 50 353,35 грн(1), включно із сумою боргу, що все ще належить йому за рішеннями, та 43 035 грн(2) на відшкодування моральної шкоди.

(1) 8058,18 євро.

(2) 6887 євро.

25. Уряд твердив, що заявник міг звернутися до національних судів, вимагаючи компенсацію за втрату вартості присуджених сум. Оскільки заявник цього не зробив, його скарга повинна бути відхилена. Далі Уряд твердив, що сума відшкодування моральної шкоди, яку вимагав заявник, була надмірною та необґрунтованою.

26. Оскільки заявник вимагав суми, присуджені йому рішеннями, що розглядаються, Суд вважає, що Уряд повинен виплатити йому невиплачену заборгованість (див. пункт 8) на задоволення його вимог стосовно матеріальної шкоди. Суд відхиляє решту вимог заявника стосовно матеріальної шкоди, оскільки вони є необґрунтованими. Далі Суд вирішує, що заявник зазнав моральної шкоди, та присуджує йому, приймаючи рішення на засадах справедливості, 2600 євро.

27. Більше того, Суд зазначає, що беззаперечним є той факт, що держава все ще має невиконані зобов'язання щодо виконання нематеріальної частини рішення від 7 березня 2003 року, винесеного на користь заявника.

Б. Судові витрати

28. Заявник не вимагав відшкодування судових витрат, яких він зазнав для провадження справи в Суді.

В. Пеня

29. Суд вважає доцільним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скаргу заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу у частині тривалого невиконання рішення від 26 жовтня 2000 року неприйнятними, а решту заяви прийнятною;

2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику борг, який йому належить, а також 2600 євро (дві тисячі шістсот євро) як відшкодування моральної шкоди плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявника;

(б) вказана вище сума повинна бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(в) після спливу зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, плюс три відсотки;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 29 березня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.