Справа "Ляховецька проти України" (Заява N 22539/04)

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ляховецька проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

п. Р.Ягер (R.Jaeger),

пані М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 22539/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Людмилою Олександрівною Ляховецькою (далі - заявниця) 9 червня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Урядовим Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 5 грудня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявниці відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявниці. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1946 році і проживає в м. Одесі.

5. У лютому 1999 року заявниця звільнилась з посади заступника обласного прокурора прокуратури Одеської області.

6. 5 травня 1999 року Медико-соціальною експертизою Одеської обласної лікарні (далі - Експертна комісія) визнано, що заявниця підпадає під третю групу інвалідності в результаті втрати працездатності (цукровий діабет).

7. У серпні 1999 року заявниця звернулась з позовом про адміністративне правопорушення в Жовтневий районний суд м. Одеси (далі - Жовтневий суд), вимагаючи зобов'язати прокуратури Одеської області заповнити форму для отримання страхової виплати, що дає їй можливість отримати одноразову допомогу у зв'язку з втратою працездатності від Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".

8. 6 грудня 1999 року Жовтневий районний суд зобов'язав прокуратуру заповнити дану форму. Це рішення не було оскаржено і стало остаточним 16 грудня 1999 року.

9. 14 січня 2000 року матеріали справи було передано з Жовтневого суду до прокуратури Одеської області для вирішення, відповідно до повноважень, наданих чинним на той час законодавством, питання щодо подання протесту в порядку нагляду на рішення від 6 грудня 1999 року.

10. 6 жовтня 2000 року за скаргою заявниці щодо необґрунтовано тривалого вивчення матеріалів справи прокуратура Одеської області повернула їх до Жовтневого суду.

11. 23 жовтня 2000 року Жовтневий суд видав виконавчий лист, і відділ державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси (далі - виконавча служба) відкрив виконавче провадження щодо вищезгаданого рішення.

12. 8 серпня 2001 року виконавча служба зупинила виконання рішення у зв'язку з поданням прокуратурою Одеської області касаційної скарги на рішення від 6 грудня 1999 року до Верховного Суду відповідно до перехідних положень нового закону від 21 червня 2001 року про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу.

13. 20 вересня 2001 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу прокуратури Одеської області.

14. 8 лютого 2002 року прокуратура Одеської області звернулась з цивільним позовом до Суворовського районного суду м. Одеси проти заявниці та Експертної комісії, стверджуючи, що цукровий діабет заявниці не є професійним захворюванням. 8 квітня 2005 року Суворовський суд відхилив скарги прокуратури Одеської області. Це рішення не було оскаржене і стало остаточним у травні 2005 року.

15. Тим часом, 14 січня 2004 року виконавча служба повідомила заявницю про те, що виконавчий лист, виданий щодо рішення від 6 грудня 1999 року, загублено, і порекомендувала їй отримати дублікат від Жовтневого суду. В 2005 році в результаті пожежі в приміщенні прокуратури Одеської області документи, що стосувались виконавчого провадження, були знову втрачені.

16. 18 лютого 2006 року виконавча служба поновила виконавче провадження, і 9 березня 2006 року прокурор Одеської області заповнив форму для отримання страхової виплати. 13 березня 2006 року виконавче провадження було закрите у зв'язку з повним виконанням рішення суду.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція

17. Відповідні положення Конституції передбачають наступне:

Стаття 124 "...Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України".

Б. Закон України "Про прокуратуру"

18. Відповідні положення закону передбачають наступне:

Стаття 50 "...Життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою".

В. Постанова Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури"

19. Пункти 1 та 3 постанови передбачають, що страхування працівників прокуратури здійснюється Національною акціонерною страховою компанією "ОРАНТА". Пункт 7(6) передбачає, що працівники, в разі втрати працездатності у зв'язку з виконанням службових обов'язків, мають право на відшкодування за втрату працездатності. Пункт 13(6) встановлює, що для отримання такого відшкодування застрахований має подати довідку медико-соціальної експертної комісії та заяву за вказаною формою з відміткою про місячне грошове утримання за останньою посадою. Заява за вказаною формою повинна бути заповнена офіційним органом прокуратури.

Г. Закон України "Про виконавче провадження"

20. Згідно зі статтею 2 Закону виконання рішень покладається на державну виконавчу службу.

Д. Цивільний процесуальний кодекс, 1963 р.

21. На той час глава 42 Цивільного процесуального кодексу передбачала перегляд остаточного і обов'язкового рішення в порядку нагляду. Процедура перегляду в порядку нагляду була скасована в червні 2001 року.

Е. Закон від 21 червня 2001 року "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу"

22. Відповідні положення Закону читаються так:

"Глава II. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набуває чинності з 29 червня 2001 року.

...

5. Рішення, які станом на 29 червня 2001 року набрали чинності, можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом трьох місяців (до Верховного Суду України)".

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

23. Суд зазначив, що після того, як заяву було надіслано Уряду-відповідачу, заявниця звернулась з новою скаргою відповідно до пункту 1 статті 6. Зокрема, вона стверджувала, що при заповненні страхової форми відповідно до рішення від 6 грудня 1999 року прокуратура Одеської області вказала неправильну суму місячного грошового утримання.

24. Суд нагадує, що початкова скарга заявниці відповідно до пункту 1 статті 6, подана більше ніж двома роками раніше і щодо якої сторони надали свої коментарі, стосувалась невиконання рішення від 6 грудня 1999 року. Це рішення не вказувало суму грошового утримання, яка мала бути внесена до заяви. Таким чином, Суд вважає, що нова скарга заявниці не є доповненням початкової скарги і не вважає доцільним розглядати її окремо (див. "Скубенко проти України" (ухвала), N 41152/98, рішення від 6 квітня 2004 року).

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

25. Заявниця скаржилась на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення від 6 грудня 1999 року. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції, що у відповідній частині передбачає наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

26. Уряд надав зауваження, на які заявниця подала свої заперечення, щодо статусу жертви заявниці, подібні до тих, що вже були відхилені Судом в низці рішень про невиконання рішень, винесених проти державних органів (див., наприклад, серед багатьох інших "Ромашов проти України", N 67534/01, пп. 23-27, рішення від 27 липня 2004 року). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені з тих самих підстав.

27. Суд робить висновок про те, що скарга заявниці, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо затримки в виконанні рішення від 6 грудня 1999 року, порушує питання факту і права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цієї скарги неприйнятною. Таким чином, Суд оголошує її прийнятною.

III. ЩОДО СУТІ

28. У своїх зауваженнях щодо суті скарги заявниці Уряд стверджував про відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

29. Заявниця не погодилась.

30. Суд зазначає, що рішення від 6 грудня 1999 року залишалось невиконаним протягом шести років та трьох місяців і що воно було виконане тільки після направлення справи Уряду.

31. Суд нагадує, що він уже констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї (див., серед багатьох інших рішень, "Скубенко проти України", N 41152/98, п. 38, рішення від 29 листопада 2005 року, та "Волосюк проти України", N 60712/00, пп. 37-38, рішення від 29 червня 2006 року).

32. Розглянувши всі матеріали справи, які були в його розпорядженні, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, що могли б переконати Суд дійти іншого висновку в цій справі.

33. Таким чином, в цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

34. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

35. Заявниця вимагала відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди, не вказавши точної суми.

36. Уряд стверджував, що заявниця не обґрунтувала свої вимоги.

37. Суд не вбачає причинного зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою; таким чином, він відхиляє цю вимогу. Однак, Суд вважає, що заявниця напевне зазнала нематеріальної шкоди, і відповідно присуджує їй 2000 євро у цьому зв'язку.

Б. Судові витрати

38. Заявниця не зазначила жодних вимог щодо компенсації судових витрат. Таким чином, Суд нічого не присуджує.

В. Пеня

39. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Вирішує, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що:

(а) держава-відповідач має виплатити заявниці протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 2000 євро (дві тисячі євро) як компенсацію нематеріальної шкоди. Ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявниці;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 14 грудня 2006 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.