Справа "Рогожинська проти України" (Заява N 2279/03)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Рогожинська проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 2279/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України - пані Ніною Дмитрівною Рогожинською (далі - заявниця) 4 грудня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року суд прийняв рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяви розглядатимуться одночасно

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1948 році та проживає у місті Ніжині Чернігівської області, Україна.

5. Заявниця звернулася з позовною заявою до Ніжинського міського суду про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати з її колишнього роботодавця - державного підприємства ВАТ завод "Ніжинсільмаш".

6. 3 жовтня 2000 року суд присудив заявниці 501,49 грн (1) (рішення Ніжинського міського суду).

(1) На час винесення рішення близько 104,87 євро.

7. У жовтні 2000 року відділом державної виконавчої служби Ніжинського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження. Листом від 28 січня 2002 року державна виконавча служба повідомила заявницю про неможливість продажу власності боржника, оскільки Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 26 грудня 2001 року було накладено заборону на примусову реалізацію активів підприємств, державна частка у яких складає 25% статутного фонду. У листі також зазначалось, що власність боржника перебувала під податковою заставою.

8. 29 травня 2003 року рішення суду було виконано.

9. У червні 2001 року заявниця звернулася з новою позовною заявою до того ж суду про стягнення з того ж самого підприємства подальших виплат та компенсації.

10. 11 липня 2001 року суд виніс рішення на користь заявниці та присудив їй 275 грн. 13 грудня 2001 року апеляційний суд Чернігівської області скасував це рішення і присудив заявниці 440,24 грн (2). (Ухвала апеляційного суду Чернігівської області). 7 червня 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці.

(2) На час винесення рішення 91,58 євро.

11. У липні 2004 року рішення суду від 13 грудня 2001 року було виконано.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

12. Відповідне національне законодавство узагальнено у рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, від 27 липня 2004 року).

13. Заявниця скаржилась на тривале невиконання рішень суду, винесених на її користь. Вона послалась на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до неї, якими у відповідних частинах передбачено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

14. Уряд надав заперечення щодо статусу жертви заявниці та невичерпання нею всіх національних засобів юридичного захисту, аналогічні тим, що вже відхилялись у справі "Ромашов проти України" (цитована вище, пункти 23-33). Суд вважає, що ці заперечення слід відхилити з тих же підстав.

15. Суд доходить висновку, що скарга заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно затримки виконання рішень Ніжинського міського суду та апеляційного суду Чернігівської області порушує питання факту та права відповідно до Конвенції, вирішення якого вимагає вивчення справи по суті. Суд не вбачає підстав для проголошення цієї скарги неприйнятною. З тих же причин не може бути проголошена неприйнятною скарга заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

II. ЩОДО СУТІ

16. У своїх зауваженнях Уряд надав коментарі лише відносно виконавчого провадження стосовно рішення від 3 жовтня 2000 року. У цьому зв'язку Уряд стверджував, що відповідальність держави у цій ситуації обмежувалась організацією та відповідним проведенням виконавчого провадження і що тривалість виконавчого провадження була спричинена критичною фінансовою ситуацією на підприємстві боржника. Уряд наполягав, що виконавча служба здійснила всі необхідні заходи і не може бути звинуваченою за затримку. Уряд доводив, що державу не можна вважати відповідальною за борги її підприємств. Зрештою, Уряд стверджував, що тривалість виконання у цій справі не може вважатися необгрунтованою.

17. Заявниця не погодилась.

18. Суд зазначає, що рішення, винесені на користь заявниці, не виконувались протягом більше ніж двох років та семи місяців і двох років та шести місяців відповідно.

19. Суд повторює, що він уже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до неї у справах, що стосувались питань, подібних до тих, що зазначені у даній заяві (див., серед іншого, цитоване вище рішення у справі "Ромашов проти України", пункти 42-46; рішення у справі "Шмалько проти України", N 60750/00, пункти 55-57, від 20 липня 2004 року).

20. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних переконливих фактів чи доводів, які могли б переконати його дійти протилежного висновку у цій справі.

21. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до неї.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

22. У статті 41 Конвенції зазначено:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

23. Заявниця вимагала виплатити їй 16 665 грн (1) компенсації матеріальної та моральної шкоди.

(1) Близько 2754 євро.

24. Уряд стверджував, що заявниця не обґрунтувала свої вимоги.

25. Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між визнаним порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою. Тому Суд відхиляє цю вимогу. Однак Суд вважає, що заявниця все ж таки зазнала моральної шкоди і, оцінюючи розмір шкоди за принципом справедливості, присуджує їй 800 євро.

Б. Судові витрати

26. Заявниця не надала жодних вимог з цього приводу протягом встановленого періоду, відповідно Суд нічого не присуджує.

В. Пеня

27. Суд вважає прийнятним, що процентна ставка повинна базуватися на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої слід додати три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявниці 800 (вісімсот) євро як компенсацію моральної шкоди плюс будь-який податок, який може бути стягнуто;

(б) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявниці суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться згаданий вище тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;

5. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 7 грудня 2006 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.