Справа "Ворона проти України" (Заява N 44372/02)

Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ворона проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 16 жовтня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 44372/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Олексієм Григоровичем Вороною (далі - заявник) 23 жовтня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані З.Бортновською та паном Ю.Зайцевим.

3. 2 червня 2004 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скарги відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішень, винесених на користь заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1949 році і проживає в м. Новогродівка Донецької області, Україна.

5. Заявник звернувся з двома позовами до Новогродівського міського суду Донецької області проти шахти "Новогродівська" - державного підприємства - щодо відшкодування заборгованості із заробітної плати та компенсації, яка належала йому.

6. 23 березня та 20 квітня 2001 року Новогродівський міський суд задовольнив позови заявника та присудив йому 2958,73 грн (1) і 3114,24 грн (2) відповідно. Ці рішення були направлені для виконання до відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції.

(1) На той час 615,88 євро.

(2) На той час 641,54 євро.

7. У травні 2001 року заявником було подано скаргу до Новогродівського міського суду Донецької області на дії державних виконавців відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції в зв'язку з невиконанням рішення від 23 березня 2001 року, винесеного на його користь. 14 серпня 2001 року міський суд відхилив скаргу заявника, встановивши, що дії державних виконавців були правомірними. Суд зазначив, що виконавча служба діяла належним чином, виконуючи рішення від 23 березня 2001 року. Однак низкою ухвал Донецький обласний господарський суд заборонив державній виконавчій службі реалізовувати майно шахти у зв'язку з процедурою банкрутства підприємства. 5 листопада 2001 року Донецький обласний апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу заявника. 23 травня 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.

8. У жовтні 2001 року заявник звернувся з іншим позовом до Новогродівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції щодо невиконання рішення від 20 квітня 2001 року, винесеного на його користь. 17 жовтня 2001 року міський суд не задовольнив позов заявника з тих самих підстав, що і раніше. 11 лютого 2002 року Донецький обласний апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу заявника. 18 березня 2002 року Новогродівський міський суд Донецької області надав заявнику строк до 30 березня 2002 року для подання касаційної скарги відповідно до процесуальних вимог, передбачених законом. Сторони не надали додаткової інформації про це провадження.

9. 26 грудня 2001 року заборона примусової реалізації майна підприємств, в яких державна частка становить принаймні 25% статутного фонду, була закріплена Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

10. У лютому 2003 року Новогродівську шахту було реструктуризовано в структурний підрозділ державного підприємства "Селидіввугілля". Оскільки останнє набуло статус боржника, в лютому 2004 року виконавче провадження було передане до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

11. 31 листопада 2004 року рішення, винесені на користь заявника, були повністю виконані.

12. Заявник звернувся з позовом до Селидівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції, вимагаючи відшкодування матеріальної і нематеріальної шкоди в зв'язку з невиконанням рішень, винесених на його користь. 27 грудня 2004 року суд залишив позов заявника без задоволення. Заявник оскаржив це рішення. Сторони не надали додаткової інформації про це провадження.

13. Заявник звернувся з іншим позовом до Новогродівського міського суду Донецької області проти шахти "Новогродівська", вимагаючи додатково виплатити йому заборгованість із заробітної плати, яка, як він стверджував, належала йому за період невиконання підприємством рішень, винесених на його користь. 19 січня 2005 року суд відхилив вимоги заявника. Заявник оскаржив це рішення. Сторони не надали додаткової інформації про це провадження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство було викладено в рішенні "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, від 26 квітня 2005 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 2 ТА 4 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявник скаржився на те, що існуюча ситуація порушувала його право на життя відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції, беручи до уваги його низький рівень життя. Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики ні стаття 2, ні будь-яке інше положення Конвенції не можуть тлумачитись як такі, що надають особі право на певний рівень життя ("Василевські проти Польщі" ("Wasilewski v. Poland") (ухвала), N 32734/96, від 20 квітня 1999 року). Більше того, заявник не надав доказів того, що він перебував у таких злиднях, за яких його життя піддавалось ризику (див. "Сокур проти України" (ухвала), N 29439/02, від 26 листопада 2002 року). Таким чином, ця скарга не відповідає принципу ratione materiae відповідно до положень Конвенції і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

16. Заявник далі скаржився на порушення пункту 1 статті 4 Конвенції, посилаючись на той факт, що він був змушений працювати без винагороди. Суд зазначає, що заявник виконував свою роботу добровільно і його право на оплату ніколи не заперечувалось. Таким чином, спір стосується прав та обов'язків цивільного характеру і не вказує на жодні ознаки рабства або примусової чи обов'язкової праці у сенсі цього положення (див. "Сокур проти України" (ухвала), зазначена вище). За цих обставин Суд вважає, що ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

17. Заявник скаржився на тривалість виконання рішень, винесених на його користь. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. Ці статті, у відповідних частинах, передбачають наступне:

Стаття 6 "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

А. Щодо прийнятності

18. Уряд надав зауваження щодо статусу жертви заявника, подібні до тих, що Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 23-27, рішення від 27 липня 2004 року). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені з тих самих підстав.

19. Суд робить висновок про те, що скарга заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо затримки у виконанні рішень Новогродівського міського суду порушує питання факту і права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд не вбачає підстав для оголошення скарги неприйнятною. З цих же підстав скарга заявника відповідно до статті 1 Першого протоколу не може бути оголошена неприйнятною.

Б. Щодо суті

20. Уряд стверджував, що рішення, винесені на користь заявника, були повністю виконані. Суд також стверджував, що відповідальність держави в цій ситуації обмежувалась організацією і проведенням виконавчого провадження і що тривале виконання провадження було спричинене складним економічним становищем підприємства-боржника та енергетичного комплексу України загалом. Уряд зазначав, що виконавча служба виконала всі необхідні дії і не може бути відповідальною за затримку. Порядок здійснення виконавчого провадження у цій справі був підтверджений національними судами. Уряд далі стверджував, що держава не може вважатись відповідальною за борги підприємства та що держава кожного року виділяє значні суми з бюджету на виплату одноразової допомоги по втраті професійної працездатності та інших компенсацій працівникам вугільної промисловості.

21. Заявник не погодився.

22. Суд зазначає, що рішення, винесені на користь заявника, залишались невиконаними протягом більше трьох років і п'яти місяців та протягом більше трьох років і чотирьох місяців відповідно.

23. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї заяви (див. "Сокур проти України", рішення зазначене вище, пп. 30-37; "Шмалько проти України", N 60750/00, пп. 55-57, рішення від 20 липня 2004 року).

24. Розглянувши всі матеріали справи, надані йому, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, що могли б надати можливість дійти іншого висновку в цій справі.

25. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

27. Заявник вимагав 6509 євро на відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди.

28. Уряд стверджував, що заявник не обґрунтував свої вимоги.

29. Суд не бачить причинного зв'язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; таким чином, він відхиляє цю вимогу. Однак Суд вважає, що заявник зазнав нематеріальної шкоди, і присуджує йому 1300 євро на відшкодування нематеріальної шкоди.

Б. Судові витрати

30. Заявник не зазначив жодних вимог щодо компенсації судових витрат. Таким чином, Суд не призначає йому компенсації у цьому зв'язку.

В. Пеня

31. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці (marginal lending rate) Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

1. Оголошує скаргу заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу прийнятною, а в іншій частині - неприйнятною;

2. Вирішує, що у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що у цій справі було порушено статтю 1 Першого протоколу;

4. Вирішує, що:

(а) держава-відповідач має сплатити заявнику протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 1300 євро (тисячу триста євро) як компенсацію за нематеріальну шкоду плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;

(б) ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;

(в) після сплину зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 9 листопада 2006 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.