Про деякі питання практики вирішення спорів за участю Фонду України соціального захисту інвалідів

У зв'язку з виникненням питань стосовно розгляду справ за участю Фонду України соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) та відмовою Конституційного Суду України у відкритті конституційного провадження щодо офіційного тлумачення статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Вищий арбітражний суд України вважає за необхідне повідомити таке.

Провадження у справах, яке було зупинено згідно з листом Вищого арбітражного суду України від 12.02.98 N 05-2/40, підлягає поновленню.

У вирішенні спорів за участю Фонду арбітражним судам слід враховувати таке.

1. Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) місцеві ради спільно з підприємствами, об'єднаннями, установами і організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для інвалідів (далі - нормативи).

Нормативи визначаються для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності та господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 чоловік, встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.

2. Для підприємств окремих галузей господарства нормативи можуть визначатися відповідними актами законодавства, які регулюють діяльність цих галузей. Так, згідно з частиною четвертою статті 15 Закону України "Про залізничний транспорт" створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться підприємствами та організаціями залізничного транспорту загального користування в розмірі 4 відсотків від чисельності працівників, зайнятих у підсобно-допоміжній діяльності. Частиною восьмою статті 21 Закону України "Про електроенергетику" передбачено створення робочих місць для працевлаштування інвалідів підприємствами електроенергетики в розмірі також чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві. Такі норми законодавчих актів співвідносяться із згаданою статтею 19 Закону як спеціальні із загальною і мають застосовуватись у випадках і з підстав, визначених цими актами.

3. Закон не зазначає форми акта про встановлення нормативу. Разом з тим необхідно мати на увазі таке. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, погодження проведення ліквідації таких робочих місць (пункт 12 статті 34 названого Закону). Згідно з підпунктом 5 пункту 21 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 24.07.92 N 394/92, до повноважень місцевої державної адміністрації належить, зокрема, визначення для підприємств, організацій і установ, незалежно від форм власності, квоти робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Формою реалізації відповідних повноважень названих державних органів є їхні акти (рішення виконавчого органу ради, розпорядження глави місцевої державної адміністрації). Отже зазначеними актами можуть встановлюватись і нормативи робочих місць, призначених для інвалідів.

Підприємства, установи та організації, які вважають, що у зв'язку з прийняттям відповідних рішень (виданням розпоряджень) порушуються їхні права та охоронювані законом інтереси, не позбавлені права на звернення до арбітражного суду із заявами про визнання цих актів недійсними. Водночас рішення (розпорядження), прийняті (видані) в межах наданих державним органам повноважень, є обов'язковими для виконання усіма підприємствами, установами та організаціями, яких вони стосуються.

4. Згідно із статтею 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділень Фонду цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно з пунктом 2.5 Інструкції про порядок надходження, обліку і витрачання коштів Фонду, затвердженої наказом Фонду, Міністерства праці України, Міністерства фінансів України, Національного банку України від 18.09.96 N 56/75/196/82 (далі - Інструкція) сума відрахувань визначається як добуток середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві на середню річну кількість робочих місць, не зайнятих інвалідами. Цим же пунктом Інструкції визначено строки здійснення відрахувань (не пізніше 15 лютого року, що настає за звітним).

У вирішенні спорів у справах за позовами Фонду до підприємств, установ, організацій про стягнення цих відрахувань необхідно враховувати таке.

4.1. Абзацом другим пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (в редакції Закону України від 04.06.97) передбачено, що дія цього Закону не поширюється на надходження коштів, зокрема, з неподаткових платежів до Державного бюджету України (в тому числі до Фонду соціального захисту інвалідів), які визначаються Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що платежі (надходження) до Фонду визначені як одне з джерел доходу Державного бюджету України як на 1997, так і на 1998 рік (відповідно стаття 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 1997 рік" і стаття 6 Закону України "Про Державний бюджет України на 1998 рік").

До того ж відрахування до Фонду не мають характеру обов'язкових платежів і сплачуються лише в тому разі, якщо підприємством, установою чи організацією не виконуються нормативи по створенню робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Ці платежі мають характер санкцій за нестворення робочих місць.

З наведеного, зокрема, випливає, що відрахування до Фонду, про які йдеться у статті 20 Закону, не належать до податків і зборів (обов'язкових платежів), справляння яких передбачене Законом України "Про систему оподаткування".

4.2. Відповідно до пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК (медико-соціальної експертної комісії), органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Якщо створене робоче місце інваліда фактично не введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов'язку щодо сплати відрахувань до Фонду на підставі статті 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на цьому підприємстві, в установі, організації.

4.3. Згідно з підпунктом 2.6 Інструкції сплата цільових коштів до відділень Фонду проводиться підприємствами за рахунок прибутку, який залишається у їх розпорядженні. Проте стаття 20 Закону не ставить обов'язок підприємств, установ та організацій щодо здійснення відрахувань до Фонду у залежність від наявності чи відсутності прибутку у відповідних суб'єктів господарювання.

4.4. Підпунктом 5.3 Інструкції передбачено, що несвоєчасно внесена підприємствами сума коштів до Фонду вважається заборгованістю і стягується з нарахуванням пені за кожний день прострочки, включаючи день сплати, у розмірі, встановленому чинним законодавством України. Згідно з підпунктом 5.5 Інструкції за несвоєчасне зарахування платежів з вини установи банку остання сплачує Фонду пеню за кожний день прострочки також у розмірі, визначеному чинним законодавством.

Законодавчі акти України не встановлюють обов'язку підприємств, установ, організацій, у тому числі банків, сплачувати пеню у разі несвоєчасного здійснення відрахувань до Фонду. Тому наведені норми Інструкції згідно з частиною другою статті 4 Арбітражного процесуального Кодексу України не можуть застосовуватись арбітражними судами.

4.5. Відповідно до статей 1 і 21 названого Кодексу сторонами в арбітражному процесі, у тому числі позивачами, можуть бути підприємства, установи, організації, що мають статус юридичної особи. У той же час пункт 11 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.91 N 92 Положення про Фонд (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.06.95 N 441) надає такого статусу лише самому Фонду, але не його відділенням. Отже останні можуть здійснювати в арбітражному суді повноваження сторони у справі у порядку та на підставах, зазначених в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 28.07.94 N 02-5/492 "Про участь в арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" (з наступними змінами і доповненнями).

5. У зв'язку з надісланням цього листа відкликається пункт 5 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 24.11.97 N 01-8/452 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів" (Інформаційний вісник Вищого арбітражного суду України 4 за 1997 рік, стор.93).