Як приклад правильного вирішення цього питання можна навести справу Деснянського районного суду м. Чернігова, де відновлення матеріалів справи № 2/750/1/13 (провадження № 2/7584/11), факт втрати яких встановлено за результатами службової перевірки, було ініційоване з постановленням ухвали про відкриття провадження (№ 2 в/750/1/14) суддею цього суду, у якого ця справа раніше перебувала на розгляді.
Відповідно до статті 403 ЦПК втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі.Тлумачення зазначеної норми у сукупності з положеннями статті 26 ЦПК, де визначено склад осіб, які беруть участь у справі, дозволяє дійти висновку, що заява про відновлення втраченого судового провадження подається особами, які мали конкретний процесуальний статус у втраченому провадженні як позивач, відповідач, третя особа, представник, заявник або заінтересована особа, а також як орган та особа, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. При цьому звертаємо увагу, що немає ніякого значення, який саме процесуальний статус з числа осіб, які брали участь у справі, мав заявник.
Разом з тим результати проведеного узагальнення засвідчили наявність у судів різних підходів до визначення кола осіб, які мають право ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження, що зумовлено неоднаковим розумінням зазначених норм ЦПК.
Зокрема, неоднаковим є підхід судів щодо права прокурора ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження, у тому числі у випадку, якщо він не брав участі у розгляді відновлювальної справи.
Так, під час розгляду Дніпровським районним судом м. Херсона справи № 666/6814/14 ц про відновлення втраченого судового провадження за заявою ВАТ "ХБК" заступником прокурора Херсонської області було подано заяву про вступ прокурора у розгляд справи з метою захисту інтересів держави. Ухвалою від 12 лютого 2015 року заяву ВАТ "ХБК" про відновлення втраченого судового провадження залишено без задоволення у зв'язку з тим, що зібраних матеріалів недостатньо для точного відновлення втраченого судового провадження.
Заступником прокурора Херсонської області зазначену ухвалу Дніпровського районного суду м. Херсона було оскаржено в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі прокурора, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив прокурору у наданні можливості здійснювати захист інтересів держави у цій справі. При цьому будь-яких процесуальних рішень з цього приводу суд не ухвалював.
Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 26 лютого 2015 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Херсонської області, який діє в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України у Херсонській області, зазначивши, що підстав для повернення скарги особі, що її подала, або залишення скарги без руху не вбачається. Ухвалою від 09 квітня 2015 року суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу, скасувавши ухвалу суду першої інстанції та направивши справу для продовження розгляду.
Проаналізувавши повноваження, якими прокурор наділений процесуальним законодавством та Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ "Про прокуратуру" ( Закон № 1697-VІІ) з метою представництва інтересівгромадянина або держави в суді, враховуючи, що відновлення провадження не є стадією процесу, слід дійти висновку, що у разі якщо прокурор брав участь у розгляді справи, подавши заяву в інтересах певної особи, користуючись процесуальними правами цієї особи (частина перша статті 46 ЦПК), то він має право ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження.
З урахуванням положень статей 26, 38, 44 ЦПК правом подання заяви про відновлення втраченого судового провадження наділений і представник особи.
Разом з тим під час підготовки цього узагальнення у судовій практиці було виявлено випадки неправильного застосування зазначених норм ЦПК, наслідком чого було повернення судом заяви про відновлення втраченого судового провадження представнику особи, яка брала участь у справі, у зв'язку з відсутністю у нього повноважень на подання такої заяви.
Так, в ухвалі Харківського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року про повернення заяви про відновлення втраченого судового провадження зазначено, що заявником у справі про відновлення втраченого судового провадження є представник З.А.Ю. - Г.О.О., який не є особою, що брала участь у справі за позовом З.А.Ю. до Акціонерної компанії "Харківобленерго" про стягнення матеріальної та моральної шкоди. З наданого до заяви договору між З.А.Ю. та адвокатом Г.О.О. не вбачається у останнього права підпису та подання від імені З.А.Ю. до суду позовів або заяв будь-якого змісту.
Апеляційний суд Харківської області з таким висновком суду першої інстанції не погодився і 18 листопада 2015 року скасував ухвалу Харківського районного суду Харківської області, зазначивши у своїй ухвалі, що між Г.О.О. та З.А.Ю. було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого представнику надані всі права, передбачені чинним законодавством України для представника та захисника особи, інтереси якої представляє адвокат. Текст договору не містить будь-яких застережень щодо обмеження Г.О.О. у його діях, як представника, а відтак, він має ті ж права, що й сторона у справі. Суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у Г.О.О. права звернутись до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження в інтересах З.А.Ю., оскільки такий обсяг повноважень охоплюються змістом укладеного договору, а також не суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Таким чином, якщо у документі, що посвідчує повноваження представника, немає відповідного застереження, такий представник має право від імені особи, яку представляє, подавати до суду заяву про відновлення втраченого судового провадження.
Стаття 37 ЦПК передбачає процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. При цьому суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, а всі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Слід зауважити, що деякі суди в порушення статті 37 ЦПК відмовляють у відкритті провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження за заявою правонаступників осіб, які брали участь у справі. Так, у справі № 644/6366/14-ц ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2014 року заявнику було відмовлено у відкритті провадження про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-629/1957 за позовом С.М.М. до С.С.Т. про визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку. В ухвалі суд зазначив, що заявник не є стороною у справі, а сторони у справі, яку просять відновити, померли та спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Апеляційний суд Харківської області 08 жовтня 2014 року скасував ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. При цьому апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що, відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою К.Н.С. про відновлення втраченого судового провадження, суд першої інстанції не звернув увагу на роз'яснення, надані у п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", згідно з якими втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі (їх правонаступників), або за ініціативою суду. Заявниця є правонаступником померлої С.М.М. та не позбавлена права на звернення в суд з заявою про відновлення втраченого судового провадження.
Досить дискусійним та неоднозначним у судовій практиці, незважаючи на норму статті 403 ЦПК, є питання щодо права особи, яка не брала участі у справі, подати заяву про відновлення втраченого судового провадження, якщо суд вирішив питання про її права і обов'язки. Деякі суди відкривають провадження та ухвалюють рішення за заявами таких осіб про відновлення втраченого судового провадження, інші - відмовляють у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК).
Так, Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 19 червня 2015 року відмовив у відкритті провадження у справі за заявою П.С.В. про відновлення втраченого судового провадження. Ухвалу суд мотивував тим, що заявник не наводить підстав про те, що він був стороною у справі, провадження в якій просить поновити. Отже, заявник позбавлений можливості захищати свої права та інтереси в межах вказаного провадження, а вправі звертатись до суду з окремою заявою.
Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року в справі № 639/4593/14-ц (провадження № 2-в/639/1/14) заявнику відмовлено у відкритті провадження за заявою П.В.П. про відновлення втраченого судового провадження. Судом було встановлено, що заявник звернувся до суду із зазначеною заявою у зв'язку з необхідністю відновлення втраченого судового провадження у справі № 2 1506/01 в частині ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.01.2000 про скасування ухвали цього суду від 19.01.2000, про накладання арешту на квартиру, співвласником якої він є. У квітні 2014 року він звернувся до нотаріальної контори з питання відчуження цього майна, проте йому було відмовлено в зв'язку з арештом на вказану квартиру ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 січня 2000 року. У матеріалах архівної справи (№ 2-1506/1), що зберігається в архіві Жовтневого районного суду м. Харкова, відсутні документи, що стосуються накладення арешту на квартиру.
Відмову у відкритті провадження за заявою заявника про відновлення втраченого судового провадження суд, зокрема, мотивував тим, що як вбачається з матеріалів та зазначається заявником, він не є особою, яка брала участь у справі.
Водночас у судовій практиці непоодинокими є й протилежні приклади, коли суди відновлюють втрачене судове провадження за власною ініціативою, якщо таке відновлення є необхідним для захисту прав особи, яка не брала участі у справі, але в якій суд вирішив питання про її права і обов'язки.
Так, рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 травня 2015 року задоволено заяву В.В.Ф. про відновлення втраченого судового провадження за ініціативою суду та відновлено судове провадження в частині, що необхідна для розгляду апеляційної скарги. Рішення ґрунтувалось на тому, що В.В.Ф. подала апеляційну скаргу на рішення суду у справі № 2 180/05 про встановлення факту прийняття спадщини, оскільки цим рішенням порушуються її права, хоч вона й не брала участі у справі.
Також за ініціативою Московського районного суду м. Харкова (справа № 643/8173/15-ц, провадження № 2-в/643/3/15) відновлено судове провадження у справі за позовом Б.Ю.В. до М.С.С. про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди в частині ухвали про накладення арешту на автомобіль, який належить М.С.С. Рішення мотивоване тим, що банком (який не брав участі у справі) було подано апеляційну скаргу на зазначену ухвалу.
Як приклад слід також навести справу про відновлення втраченого судового провадження у справі № 267/8051/13-ц.
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 04 грудня 2015 року заяву П.Г.Є. про відновлення втраченого судового провадження у справі № 267/8051/13-ц повернуто заявнику. Повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що з заяви та доданої до неї матеріалів встановлено, що заявник не була стороною у справі № 267/8051/13-ц, а тому відповідно до статті 403 ЦПК її заява про відновлення зазначеного судового провадження підлягає поверненню.
Заявником оскаржено зазначену ухвалу в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі П.Г.Є. просила ухвалу суду скасувати та зобов'язати Краматорський міський суд Донецької області ініціювати відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 267/8051/13-ц.
Апеляційним судом Донецької області ухвалу суду першої інстанції скасовано з передачею питання про ініціювання судом відновлення провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення Краматорського міського суду Донецької області, апеляційний суд зазначив, що відновлення втраченого судового провадження П.Г.Є. необхідно для апеляційного оскарження ухвали Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 грудня 2013 року у справі № 267/8051/13-ц. Повертаючи заяву П.Г.Є., суд першої інстанції не врахував, що заявниця просила суд ініціювати відновлення провадження у справі, тобто просила суд скористатися своїми дискреційними повноваженнями та за ініціативою суду вирішити питання про відновлення втраченого судового провадження, оскільки це потрібно для надсилання справи до суду апеляційної інстанції для вирішення її апеляційної скарги на ухвалу Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 грудня 2013 року. В порушення статті 403 ЦПК суд першої інстанції не вирішив клопотання заявника про ініціювання судом відновлення провадження у справі з урахуванням заяви П.Г.Є. та наданих нею документів, повернув її заяву про відновлення втраченого судового провадження.
З огляду на те, що норма статті 403 ЦПК не передбачає можливості подання заяви про відновлення втраченого судового провадження особами, які не брали участі у справі, то наступають наслідки, передбачені пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК (відмова у відкритті провадження у справі), а якщо таку заяву подано особою, яка не має повноважень на звернення до суду та на ведення справи, то застосовуються положення, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 121 ЦПК (повернення заяви).
Водночас слід наголосити на доцільності внесення змін до статті 403 ЦПК шляхом розширення передбаченого нею кола суб'єктів, що мають право ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження, та за аналогією з правом апеляційного та касаційного оскарження (частина перша статті 292, частина перша статті 324 ЦПК) надати таке право особам, які хоч і не брали участі у справі, але суд у провадженні, матеріали якого втрачено, вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.
Статтею 405 ЦПК передбачено вимоги до змісту заяви про відновлення втраченого судового провадження. Так, відповідно до частини першої цієї статті у заяві повинно бути зазначено:
про відновлення якого саме провадження просить заявник;
чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження;
якою саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник;
хто конкретно і в якості кого брав участь у справі, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб;
що відомо заявнику про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження або відомостей щодо них;
поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним;
для якої мети необхідне їх поновлення.
Водночас, вирішуючи питання про відповідність заяви про відновлення втраченого судового провадження вимогам закону, суди повинні враховувати не лише встановлені статтею 405 ЦПК вимоги до такої заяви, а й загальні вимоги, передбачені статтею 119 ЦПК, оскільки, як вже зазначалося, на цей вид провадження поширюються загальні правила здійснення судочинства, крім особливостей, встановлених розділом ІХ ЦПК.
Результати надісланих для проведення узагальнення матеріалів цивільних справ засвідчили, що заяви про відновлення втраченого судового провадження часто не відповідають вимогам статті 405 ЦПК. Найбільш поширеними недоліками таких заяв є відсутність у них відомостей щодо місця проживання чи місцезнаходження осіб, які брали участь у справі, не зазначення переліку документів, поновлення яких заявник вважає необхідним, а також мети їх поновлення.
За наявності у заяві про відновлення втраченого судового провадження зазначених недоліків суди, як правило, постановляють ухвалу про залишення заяви без руху на підставі статті 406 ЦПК, якою передбачено наслідки недодержання вимог до змісту заяви. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для його відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків. Слід зауважити, що цією статтею не передбачено наслідків для заявника у разі, якщо недоліки заяви про відновлення втраченого судового провадження ним не будуть усунуті. Правильною є практика судів, які в таких випадках, застосовуючи аналогію зі статтею 121 ЦПК, повертають таку заяву заявнику.
Так, у справі № 645/2892/14-ц (провадження № 2-в/645/2/14) Фрунзенським районним судом м. Харкова постановлено ухвалу від 03 квітня 2014 року про залишення заяви Г.О.І. без руху з наданням строку для усунення недоліків. Ухвалу мотивовано тим, що зі змісту заяви Г.О.І. не встановлено хто конкретно і в якості кого брав участь у справі. Заява не містить даних про місце проживання чи місце знаходження осіб, які брали участь у справі. Не зрозуміло, що відомо заявнику про обставини втрати провадження, чи втрачено воно в повному обсязі чи збереглися в архіві суду окремі документи у справі. На підтвердження вказаних обставин не надана відповідна довідка архіву суду. В заяві не зазначено які саме документи слід поновлювати та для якої мети.
Ухвалою цього суду від 30 квітня 2014 року заяву визнано неподаною та повернуто заявнику у зв'язку з тим, що у встановлений строк недоліки заяви усунуто не було.
Як вбачається зі змісту статті 406 ЦПК наявність у заяві відомостей щодо мети відновлення втраченого судового провадження є визначальним для оцінки судом відповідності такої заяви вимогам закону та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Це обумовлено тим, що мета відновлення втраченого судового провадження має бути пов'язана із захистом прав та інтересів заявника, а від самої мети відновлення може залежати обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягатимуть відновленню.
Як вже зазначалося, відсутність у заяві посилання на мету відновлення провадження відповідно до частини першої статті 406 ЦПК є підставою для залишення заяви без руху. Суди в цілому правильно застосовують зазначену статтю, однак існують випадки, коли суди помилково приходять до висновку про відсутність у заяві відомостей про мету відновлення втраченого судового провадження.
Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2014 року в справі № 22-ц/796/3506/14 скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року про повернення заявнику заяви про відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-1446/2001, а питання передано на новий розгляд до того ж суду першої інстанції. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для його відновлення. Як вбачається з матеріалів справи, заявник у заяві зазначив, що відновлення втраченого провадження є необхідним для реалізації права на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2001 року. Проте ухвалою цього суду від 29 жовтня 2013 року заява безпідставно залишена без руху з посиланням на те, що у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомостей, необхідних для його відновлення. На виконання цієї ухвали було подано нову редакцію заяви, в якій повторно зазначено, що метою відновлення втраченого провадження є апеляційне оскарження судового рішення, яке було прийнято за результатами розгляду цивільної справи № 2-1446/2001, яка була знищена, а відсутність цивільної справи позбавляє суд апеляційної інстанції можливості розглянути апеляційну скаргу заявника на вказане рішення суду.
Згідно з частиною другою статті 406 ЦПК,якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.
Так, Іванівський районний суд Одеської області у справі № 499/1671/13-ц (провадження № 2-в/499/1/13), оцінюючи мету щодо звернення заявника до суду з заявою про відновлення втраченого провадження (оскарження за нововиявленими обставинами постановлених у справі окремих ухвал щодо нього) та пов'язаність звернення із захистом його прав та інтересів, й можливістю оскарження таких ухвал у зв'язку із нововиявленими обставинами, констатував, що звернення Д.В.Є. з заявою не можна пов'язувати з захистом його прав та інтересів, оскільки перегляд окремих ухвал суду за нововиявленими обставинами положення частини першої статті 361 ЦПК не передбачають.З урахуванням зазначеного Іванівський районний суд Одеської області ухвалою від 01 листопада 2013 року залишив заяву про відновлення втраченого провадження без розгляду на підставі частини другої статті 406 ЦПК.
Водночас на практиці існують випадки необґрунтованої відмови судами першої інстанції у відкриттіпровадження у справі про відновлення провадження або залишення заяв без розгляду. Однак апеляційні суди, як правило, скасовують постановлені у таких випадках ухвали місцевих судів.
Так, у травні 2015 року М.Л.Г звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області (провадження № 2-в/127/2/15) з заявою про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-5491/11 в частині низки письмових доказів у справі (офіційний лист ректора,висновок комісії, доповідні записки). Відновлення зазначених документів заявник просила у зв'язку з тим, що вони є підставою для перегляду рішення Ленінського районного суду м. Вінниці у зазначеній справі за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2015 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою М.Л.Г. про відновлення частково втраченого судового провадження у зв'язку з тим, що мета відновлення провадження, яку заявник зазначила у своїй заяві, не пов'язана з захистом її прав. В ухвалі суд зазначив, що жодних письмових документів, які свідчили б про те, що доповідні записки є фальшивими, що підтверджувалось би вироком суду, не надано. Також з матеріалів цивільної справи вбачається, що висновок комісії не існував.
Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 21 вересня 2015 року скасував ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-5491/11. При цьому суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що доводи заяви М.Л.Г. пов'язані з її наміром звернутись щодо перегляду рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.02.2012 за нововиявленими обставинами, тобто заява М.Л.Г. про відновлення втраченого судового провадження відповідає вимогам статті 405 ЦПК.
У судовій практиці існують також випадки, коли після відкриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження відпадає потреба (мета) такого відновлення. Це може бути зумовлено, зокрема віднайденням матеріалів справи (справа Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/8420/15-ц), відкликанням апеляційної скарги на рішення, ухвалене у втраченому провадженні (справа Охтирського міськрайонного суду Сумської області №583/783/14-ц), тощо. У таких випадках суди, як правило, залишають заяву (справу - якщо провадження відкрите за ініціативою суду) про відновлення втраченого судового провадження без розгляду з посиланням на частину другу статті 406 або пункт 4 частини першої статті 207 ЦПК, застосовуючи аналогію процесуального закону на підставі частини восьмої статті 8 ЦПК.
Так, Охтирським міськрайонним судом Сумської області було відкрито провадження у справі № 583/783/14-ц (провадження № 2-в/583/1/14) про відновлення втраченого судового провадження на підставі ухвали Апеляційного суду Сумської області з метою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Р.В.О. на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.08.2004 у справі № 2-1362/2004. Проте після відкриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження апеляційну скаргу, для забезпечення розгляду якої суд ініціював питання про відновлення провадження, було відкликано. У зв'язку з цим суд першої інстанції на підставі частини другої статті 406 ЦПК постановив ухвалу про залишення провадження у справі за заявою Р.В.О. без розгляду. При цьому суд зробив висновок, що, оскільки на час розгляду справи мета для відновлення втраченого провадження відпала, наявні всі підстави для залишення справи про відновлення провадження без розгляду.
Відповідно до частини 2 статті 405 ЦПК до заяви про відновлення втраченого провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника або у справі. Це правило є винятком із загальних правил, встановлених статтею 64 ЦПК щодовимог до письмових доказів, та зумовлене особливостями провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження.
Слід зазначити, що коло необхідних документів, які додаються до заяви про відновлення матеріалів кожної конкретної цивільної справи, залежить від її характеру і від того, в якому обсязі ініціатор судового розгляду просить поновити судове провадження (повне чи часткове відновлення). Зокрема, до заяви про відновлення втраченого судового провадження може бути додано копії позовної заяви, копії апеляційної або касаційної скарги, рішення, ухвала, судові повістки або повідомлення, виконавчі листи, інші документи, які вказують на наявність судової справи і зміст вчинених у ній процесуальних дій та ухвалених процесуальних документів.
Відповідно до вимог статті 402 ЦПК відновленню підлягає тільки втрачене судове провадження у цивільній справі, закінчене ухваленням рішення або у якій провадження закрито. Судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню, що прямо передбачено частиною третьою статті 406 ЦПК. Заявник у такому разі може пред'явити новий позов. Разом з тим у судовій практиці існують випадки відновлення судами провадження, втраченого до закінчення судового розгляду.
Так, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у справі № 243/8878/15-ц (провадження № 2-в/243/9/2015) рішенням від 12 листопада 2015 року відновив повністю втрачене судове провадження у цивільній справі за позовом Банку до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції в порушення частини третьої статі 406 ЦПК не звернув увагу на те, що ухвалою Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 06 червня 2014 року в справі було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої було доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз. На час розгляду справи про відновлення втраченого судового провадження справа знаходилася в інституті судових експертиз.
Результати аналізу судової практики у справах про відновлення втраченого провадження також засвідчили наявність неоднакового застосування статті 406 ЦПК, що зумовлено різним розумінням того, яке провадження слід вважати закритим відповідно до статті 402 ЦПК. У зв'язку з цим в судовій практиці існують випадки розгляду та вирішення судами справ про відновлення втраченого судового провадження, яке було закінчене постановленням ухвали про залишення позову без розгляду. У таких випадках суди керуються тим, що така ухвала, так само як і ухвала про закриття провадження у справі, є формою закінчення провадження у справі.
Зокрема, у справі № 2/750/1/13 (провадження № 2-в/750/1/14) Деснянський районний суд міста Чернігова за результатами розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження відновив провадження у цивільній справі, у якій позовну заяву було залишено без розгляду.
Однак у таких випадках суди не враховують, що, на відміну від закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду пов'язане з існуванням обставин, які можуть бути усунені в майбутньому. Тому особа не позбавлена можливості захистити свої права, повторно звернувшись до суду з аналогічним позовом.
Крім того, суди у зазначених випадках не звертають увагу на формулювання норм статті 404 та частини першої статті 405 ЦПК, де йдеться саме про постановлення ухвали про закриття провадження у справі. Зокрема, відповідно до статті 404 ЦПК заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Зміст зазначеної норми чітко вказує на те, що заява в порядку розділу ІХ ЦПК може бути подана щодо провадження, у якому ухвалено рішення по суті справи або постановлено ухвалу про закриття провадження у справі.
У зв'язку з цим слід зробити висновок, що ухвала про залишення позову без розгляду не є закриттям провадження у справі в розумінні статті 402 ЦПК.
Норми частини третьої статті 406 ЦПК, передбачаючи, що не підлягає відновленню судове провадження, яке втрачене до закінчення судового розгляду, не врегульовує питання щодо наслідків подання заяви про відновлення провадження у справі, розгляд якої не закінчено ухваленням рішення по суті справи або закриттям провадження. Деякі суди у таких випадках повертають заяву заявнику за аналогією з частиною третьою статті 121 ЦПК, а інші - відмовляють у відкритті провадження у справі. Однак звертаємо увагу, що це питання розкрито у ППВСУ № 2, де зазначено, що суд відмовляє у відкритті провадження, якщо воно не було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження у справі.
У зв'язку з цим правильною слід визнати практику судів, які, встановивши зі змісту заяви факт незавершеного провадження, відмовляють у відкритті провадження у справі з посиланням на статті 402- 406 ЦПК та пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК, а не повертають її заявникові за аналогією з частиною третьою статті 121 ЦПК.
Зокрема, у справі № 2-4620/08 ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2008 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. На вказану ухвалу суду 23 квітня 2015 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, однак згідно з актом від 15 травня 2014 року цивільна справа № 2-4620/08 була знищена у зв'язку із закінченням передбаченого строку зберігання. Разом з тим ухвалою судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 травня 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі про відновлення втраченого провадження у справі № 2-4620/08 на підставі статей 402- 406 ЦПК, оскільки провадження не було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження у справі.
Разом тим, враховуючи наявність неоднакового застосування судами частини третьої статті 406 ЦПК, доцільним є доповнення цієї норми положенням, відповідно до якого у разі подання заяви про відновлення провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, суддя своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення втраченого провадження, а якщо провадження було відкрите - постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.
У разі якщо провадження на підставі частини третьої статті 406 ЦПК не підлягає відновленню, заявник, як вже зазначалося, може пред'явити новий позов. При цьому в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв'язку з втратою незакінченого провадження про цю обставину повинно бути обов'язково зазначено. Такі вимоги до ухвали про відкриття провадження у новій справі зумовлені тим, що нова справа буде стосуватися спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тому, якщо в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі не буде зазначено, що новий позов було подано у зв'язку з втратою незакінченого провадження, суддя може відмовити у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що у провадженні цього суду є тотожний позов.
Однією з особливостей справ про відновлення втраченого судового провадження є те, що заявник у цій категорії справ звільняється від оплати судових витрат (стаття 409 ЦПК). Результати аналізу судової практики засвідчили відсутність труднощів, пов'язаних із застосуванням судами цієї норми. Хоча існують поодинокі випадки, коли судді місцевих судів залишали без руху заяву про відновлення втраченого судового провадження у зв'язку з недоліками, до яких відносили, в тому числі, несплату судового збору.
Натомість досить проблемним на практиці для апеляційних судів виявилось питання щодо наявності у заявника пільг щодо сплати судового збору при поданні апеляційної скарги на рішення або ухвалу суду, постановлені у справі про відновлення втраченого судового провадження. Так, деякі судді вважають, що особи звільняються від сплати судового збору виключно за подання заяви про відновлення втраченого судового провадження, а тому за подання апеляційних скарг на судові рішення, ухвалені в межах такого провадження, зобов'язані сплачувати судовий збір за ставками, встановленими Законом України "Про судовий збір".
Прикладом такого підходу до розуміння статті 409 ЦПК є ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 26 лютого 2015 року в справі № 236/216/15 (провадження № 22ц/778/2232/15), якою апеляційну скаргу С.М.Я. на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області про закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
Такий самий підхід застосовано Апеляційним судом м. Києва у справі № 22-3506/14, в якій 05 лютого 2014 року було постановлено ухвалу про залишення апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва у справі про відновлення втраченого провадження без руху в зв'язку з несплатою судового збору.
Натомість правильним слід визнати підхід, відповідно до якого законом не передбачено справляння судового збору за подання заяви про відновлення справи. Проте з апеляційних та касаційних скарг на ухвали, винесені за результатами розгляду таких заяв, судовий збір справляється на загальних підставах згідно із Законом України "Про судовий збір". У разі подання нової позовної заяви (іншої заяви, скарги) сплата (стягнення) судового збору не здійснюється, якщо він вже був сплачений (стягнутий) у розгляді первісно поданої заяви (скарги) і є докази відповідної сплати (стягнення).
Водночас під час вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження судді апеляційного суду, застосовуючи статтю 409 ЦПК, повинні враховувати, що від сплати судового збору звільнені лише заявники у цій категорії справ, а інші учасники судового розгляду (зацікавлені особи) при поданні апеляційної скарги мають сплачувати судовий збір у порядку і за ставками, встановленими Законом України "Про судовий збір".
Винятком з передбаченого статтею 409 ЦПК загального правила щодо звільнення заявника від оплати судових витрат є подання завідомо неправдивої заяви. Це може бути, зокрема, у випадку, якщо заявникові на момент звернення до суду було достеменно відомо про те, що судове провадження не втрачено. У такому разі судові витрати відшкодовуються заявником. При цьому судам слід враховувати, що підставою для стягнення із заявника судових витрат є встановлення судом факту навмисного надання суду неправдивої інформації, про що судом має бути зазначено в ухвалі, якою заявнику відмовлено у відновленні втраченого судового провадження. Крім того, враховуючи загальні вимоги ЦПК до змісту судових рішень, про стягнення з заявника судових витрат повинно бути вказано в резолютивній частині такої ухвали.
У матеріалах, які надійшли для проведення узагальнення, деякі суди апеляційної інстанції вказали на проблему щодо наявності підстав для стягнення судового збору за подання апеляційної скарги у справі, провадження в якій відновлено, якщо судовий збір було сплачено у втраченому на етапі апеляційного розгляду провадженні і у відновлених матеріалах міститься копія документа про його сплату. Це питання постало, зокрема, у зв'язку з тим, що у новій редакції Закону України "Про судовий збір", яка набрала чинності з 01 вересня 2015 року, збільшено ставки судового збору.
Так, у справі № 271/7062/13 (провадження № 22-ц/775/483/2) Апеляційний суд Донецької області, вивчивши відновлені матеріали справи, ухвалою від 04 серпня 2015 року залишив апеляційну скаргу без руху у зв'язку з тим, що вона не була оплачена судовим збором. В подальшому апеляційну скаргу судом було визнано неподаною та повернуто. При цьому слід зауважити, що судом першої інстанції під час розгляду справи про відновлення втраченого судового провадження було встановлено, що у справі було відкрите апеляційне провадження і ухвалою апеляційного суду було призначено розгляд справи. Це свідчить про те, що апеляційна скарга відповідала вимогам ЦПК щодо її форми та змісту, у тому числі щодо наявності документа про сплату судового збору.
Таким чином, залишаючи апеляційну скаргу без руху та повертаючи її у зв'язку з несплатою судового збору, апеляційний суд вважав, що за подання апеляційної скарги має бути повторно сплачений судовий збір. Зазначений підхід є помилковим, оскільки, як вже зазначалося, відновлене провадження повністю замінює втрачене провадження, а Законом України "Про судовий збір" не передбачено сплати судового збору двічі за подання одного і того самого процесуального документу в рамках однієї справи. Це також стосується випадків, коли особою на підставі частини третьої статті 406 ЦПК було пред'явлено новий позов, до якого долучено документ про сплату судового збору на момент подачі первісного позову в справі, провадження у якій було втрачено до закінчення судового розгляду (прикладом неправильного вирішення цього питання є ухвали Пологівського районного суду Запорізької області в справі № 324/166/16-ц про залишення позовної заяви без руху від 08 лютого 2016 року та про залишення позову без розгляду від 02 березня 2016 року).
4. Проблемні питання судового розгляду в справах про відновлення втраченого судового провадження, у тому числі пов'язані з ухваленням судового рішення
Розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження та ухвалення судового рішення у такій категорії справ здійснюється за загальними правилами, встановленими для розгляду й вирішення справ позовного провадження(розділ ІІІ ЦПК) з урахуванням особливостей, які передбачені статтями 407- 408 ЦПК.
Враховуючи зазначене, заява про відновлення втраченого судового провадження розглядається у судовому засіданні з викликом заявника та усіх заінтересованих осіб. При цьому слід звернути увагу, що розгляд справи здійснюється суддею одноособово і в тих випадках, коли розгляд втраченого провадження здійснювався колегіально.
Разом з тим під час розгляду цієї категорії справ судді не завжди дотримуються загальних вимог щодо порядку судового розгляду.
Так, Апеляційний суд м. Києва, скасовуючи ухвалу Оболонського районного суду м. Києва про закриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження від 17 листопада 2015 року в справі № 756/7872/15-ц, зазначив, зокрема, що судове засідання судом першої інстанції щодо розгляду питання про відновлення провадження у цій справі не призначалось, позивач для надання документів, необхідних для відновлення провадження, не викликався.
Виходячи із змісту частини другої статті 408 ЦПК справи розглядаються "у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження". Однак з матеріалів, надісланих для проведення узагальнення, вбачається, що розгляд судами цієї категорії справ, у тому числі провадження у яких відкрито за ініціативою суду, в багатьох випадках здійснюється за відсутності учасників процесу (належним чином повідомлених про розгляд справи) у зв'язку з їх неявкою або поданням ними заяв про розгляд справи без їх участі. Водночас звертаємо увагу, що судам у кожному окремому випадку слід встановлювати, чи відсутність заявника та заінтересованих осіб у судовому засіданні не перешкоджає розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження. Наприклад, якщо зібраних судом матеріалів та відомостей достатньо для відновлення втрачених матеріалів цивільної справи, суд може розглянути це питання за відсутності учасників цивільного процесу з утраченого провадження за умови належного їх повідомлення про розгляд справи.
Слід зауважити, що нормами розділу ІХ ЦПК не визначено у якості кого учасники цивільного процесу з відновлення втраченого судового провадження беруть участь у справі, тобто який статус у судовому процесі вони мають. Результати аналізу судової практики у цій категорії справ засвідчили, що суди у процесуальних документах в основному правильно вказують учасників процесу у такій категорії справ, а саме: заявник та зацікавлені особи (наприклад, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 березня 2012 року в справі № 2114/2-в-5/11). Однак є непоодинокі випадки, коли сторони звертаються до суду з заявою про відновлення матеріалів справи позовного провадження, зберігаючи за собою статус сторони, який вони мали у втраченому провадженні, а суди не звертають на це уваги, неправильно зазначаючи статус учасників процесу в процесуальних документах.
Так, Куйбишевський районний суд Запорізької області у справі № 244/842/14-ц (№ 2-в/319/1/2015) за результатами розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження 03 листопада 2015 року постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Після усунення недоліків заяви та відкриття провадження, розглянувши справу, суд постановив ухвалу про часткове задоволення заяви про відновлення втраченого судового провадження, зазначивши в тексті ухвали процесуальний статус учасників процесу - позивач і відповідач.
Особливість судового розгляду у справах про відновлення втраченого судового провадження, виходячи зі змісту норм розділу ІХ ЦПК, полягає у відтворенні раніше існуючих матеріалів судового провадження. Так, в ухвалі від 16 січня 2013 року в справі № 6-21069св12 ВССУ, зокрема, зазначив, що за результатами розгляду заяви про відновлення втраченого провадження суд не збирає нові матеріали справи, а відновлює документи, які були наявні у справі (у тому числі і процесуальні). Враховуючи зазначене, звертаємо увагу, що суд під час розгляду цієї категорії справ не збирає та не досліджує нові докази, не робить висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред'явленого позову за втраченим судовим провадженням, тобто не здійснює судовий розгляд в його класичному розумінні, а лише виконує функцію щодо технічного відтворення раніше існуючих матеріалів провадження.
Предметом доказування у справах про відновлення втраченого судового провадження, як випливає зі змісту частини першої статті 405 ЦПК, є: 1) факт втрати судового провадження; 2) факт того, що судовий розгляд у втраченому провадженні було завершено (ухвалено рішення по суті справи або постановлено ухвалу про закриття провадження); 3) зміст втрачених документів матеріалів справи. Водночас слід враховувати, що за змістом частини другої згаданої статті заявник подає до суду документи, що збереглися у нього або у справі. За відсутності у заявника документів та інших доказів на підтвердження зазначених фактів, суд має сприяти заявнику в їх отриманні. Такий висновок узгоджується з роз'ясненнями, викладеними у п. 38 ППВСУ № 2, відповідно до яких у разі, якщо необхідні відомості або документи є в інших осіб, які заявник не може отримати, суд за його клопотанням має сприяти у їх збиранні.
Особливістю цього виду провадження є те, що суду відведена у ньому досить активна роль і навіть за відсутності відповідних клопотань заявника суд має вживати всіх можливих заходів для витребування необхідних документів, матеріалів, допиту свідків тощо, оскільки у разі, якщо провадження не буде відновлене, особа втратить можливість реалізувати захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу. Це також випливає з висновків ВССУ у справі № 6-51905св12, де в ухвалі від 12 червня 2013 року зазначено, що для вирішення питання про відновлення провадження суддя повинен був вжити всіх заходів для витребування інших (крім тих, які були подані заявником) необхідних документів, у тому числі витребування документів із справ, які були виділені в окреме провадження. Проте суди не завжди це враховують і трапляються випадки закриття судом розгляду заяви про відновлення втраченого провадження у зв'язку з ненаданням заявником доказів у справі.
Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року (провадження № 22-ц/796/12754/2014) скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року, якою закрито провадження у справі № 761/14524/14-ц (провадження № 2 в/761/4/2014) за заявою банку про відновлення втраченого судового провадження. В ухвалі суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що підставою для закриття провадження у справі було те, що заявником не надано доказів того, що канцелярією суду проводилась службова перевірка, щодо пошуку цивільної справи № 2 14629/2010, проте закриття провадження у справі з таких підстав, суперечить вимогам ЦПК.Приписи процесуального закону не передбачають такої підстави закриття провадження за заявою про відновлення втраченого провадження, як недоведеність його втрати. Тим більше, що сам факт втрати може бути встановлений судом на підставі проведеної під час розгляду заяви перевірки шляхом витребування цивільної справи з канцелярії (або архіву) суду. Суд першої інстанції не допитав суддю (секретаря, помічника судді), який розглядав цю справу та ухвалював судове рішення, не з'ясував наявність в комп'ютері цього судді тексту зазначеного заочного рішення, тобто суд першої інстанції відповідно до вимог статті 407 ЦПК не вжив всіх можливих заходів для відновлення втраченого судового провадження та дійшов передчасного висновку щодо недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження.
У зв'язку з цим звертаємо увагу, що в такій категорії справ суд на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК має сприяти встановленню фактів та обставин, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, у тому числі шляхом отримання інформації зі статистичної картки у справі, реєстру відправлення кореспонденції, копій документів, які збереглись в суді, а також інформації, що міститься в автоматизованій системі документообігу суду "Д-3" (АСДС) та в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР).
Зокрема, рішенням Таращанського районного суду від 11 червня 2015 року в справі № 379/543/15-ц (провадження № 2-в/379/1/15) було відновлено втрачене судове провадження. При цьому рішення, як зазначено судом, прийняте, у тому числі на підставі електронних примірників ухвал про залишення позовної заяви без руху від 03.04.2015, відкриття провадження від 10.04.2015 та заочного рішення від 24.04.2015 у справі № 379/543/15-ц, які збережені в комп'ютерній програмі "Д-3" в стані "Оригінал" та засвідчені електронним підписом.
Разом з тим досить поширеною є практика судів, коли відсутність відомостей про справу в ЄДРСР або в АСДС була підставою для закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження.
Так, у справі № 433/506/16-ц (провадження № 2-в/433/10/16) Троїцький районний суд Луганської області закрив провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження за заявою заступника прокурора Луганської області в інтересах Луганського міського центру зайнятості, посилаючись на те, що в програмі Д-3 Жовтневого районного суду м. Луганська відсутня електронна копія судового рішення у справі № 2-874/12, а в обліково-статистичній картці на цю справу зазначено лише, що результатом її розгляду було винесення заочного рішення про задоволення позову.
Цікавим прикладом є ухвала Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2014 року в справі № 450/4271/13-ц (провадження № 2-в/450/1/14), якою провадження у цивільній справі за заявою Ш.Т.І. про відновлення втраченого провадження у цивільній справі про розірвання шлюбу закрито.
Закриваючи провадження, районний суд виходив з того, що заявником не представлено та судом не здобуто достатньо матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, а саме рішення суду про розірвання шлюбу. Такого висновку суд дійшов на підставі довідки цього ж суду про те, що згідно з алфавітними покажчиками цивільних справ за 1999-2004 роки цивільна справа за позовом Ш.Н.В. до Ш.Т.І. про розірвання шлюбу не реєструвалася. При цьому, як правильно вказав Апеляційний суд Львівської області, суд не врахував, що сам по собі факт відсутності в суді справи про розірвання шлюбу без відповідної перевірки підстав вчинення органом РАЦС актового запису про розірвання шлюбу (копія свідоцтва про розірвання шлюбу, отриманого дружиною заявника, міститься в матеріалах справи) ще не свідчить, що таке рішення судом не приймалося.