Недоліки обвинувальних актів, як правило, стосуються викладу об'єктивної та суб'єктивної сторони злочину, кваліфікації дій обвинуваченого, неналежного встановлення розміру шкоди, заподіяної злочином.
Деякі апеляційні суди в таких випадках скасовують не лише вирок суду, а й ухвалу про призначення кримінального провадження до судового розгляду, постановлену за наслідками підготовчого провадження, хоча така практика є неправильною.
Так,ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 23 лютого 2015 року скасовано вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 листопада 2014 року щодо С., С., Б., обвинувачених за ч. 1 ст. 249 КК. Суд не звернув уваги на те, що згідно з п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК в обвинувальному акті не зазначено обов'язкової ознаки об'єктивної сторони злочину - незаконного добувного рибного промислу, що характеризує ці дії як злочин, це заподіяння істотної шкоди, яка визначається у своїй сукупності з вартістю, аналізу екологічної цінності та кількості добутого, розміром шкоди, заподіяної довкіллю, та які негативні наслідки настали внаслідок цього. Отже, без оцінки і дослідження судом залишені обставини, які мають значення для правильного вирішення обставин кримінального провадження.
Оскільки судом першої інстанції під час підготовчого провадження не з'ясовувались обставини, на які вказано в цій ухвалі вище, колегія суддів вважає за необхідне скасувати також ухвалу про призначення судового розгляду від 15 вересня 2014 року.
З підстав неконкретності обвинувачення, яке порушує право особи на захист і є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, ухвалою ВССУ від 12 березня 2015 року скасовано вирок Хмельницького міськрайонного суду від 29 травня 2014 року та ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 25 липня 2014 року стосовно Н. за ч.1 ст. 286 КК.
Як вбачається зі змісту обвинувального акта, досудовим слідством не сформульовано обвинувачення Н. у вчиненні злочину за ч.1 ст.286 КК, що є порушенням вимог ст. 291 КПК, згідно з якими в обвинувальному акті має бути викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Натомість у обвинувальному акті щодо Н. в порушення вимог кримінального процесуального закону викладено зміст підозри у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 286 КК, що не підтверджує доведеність його винуватості на стадії досудового розслідування.
Із матеріалів справи вбачається, що після вручення Н. повідомлення про підозру органом досудового розслідування проводився цілий ряд слідчих дій щодо з'ясування обставин як на підтвердження, так і на спростування підозри.
Окрім того, згідно з чинним кримінальним процесуальним законом обвинувачений має право знати, у чому він обвинувачується, а обвинувальний акт повинен бути конкретним за своїм змістом. Із зазначених підстав вирок місцевого суду і ухвала апеляційної інстанції були скасовані.
У контексті оцінки наведеної підстави для призначення нового судового розгляду слід враховувати таке. По-перше, як зазначалось вище, враховуючи відсутність аналізованої умови у відповідному переліку, передбаченому ст. 415 КПК, скасування судового рішення суду першої інстанції та призначення нового розгляду за обставин, не передбачених процесуальним законодавством, означає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі визначених законом повноважень, що є недопустимим.
По-друге, невідповідність обвинувального акта вимогам КПК може бути підставою для повернення цього процесуального документа винятково на етапі проведення підготовчого судового засідання судом першої інстанції. Саме тому правильність формулювання обвинувачення як одна з вимог обвинувального акта має перевірятись лише судом першої інстанції в порядку, визначеному ст. 314 КПК, яка і визначає процесуальні наслідки неправильності, у тому числі неповноти сформульованого в обвинувальному акті обвинувачення. З огляду на положення ст. 337 КПК саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта має бути проведено судовий розгляд.
По-третє, застосування з метою вирішення цього питання згаданих на початку підрозділу рішень ЄСПЛ, зокрема "Ващенко проти України", не можна визнати релевантним, оскільки предметом відповідних справ, які розглядались ЄСПЛ, не було ані питання повноважень суду апеляційної інстанції крізь призму ст. 6 Конвенції, ані питання судового розгляду кримінального провадження крізь призму точності сформульованого провадження. Так, зокрема, у справі "Ващенко проти України", констатуючи порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що "період, який має братись до уваги при визначенні тривалості кримінального провадження, починає перебіг із дня пред'явлення особі "обвинувачення" в автономному та фактичному значенні цього терміна", а "поняття "обвинувачення" для цілей п. 1 ст. 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру". З огляду на наведене обґрунтування судом апеляційної інстанції свого рішення щодо виходу за межі повноважень, передбачених ст. 415 КПК, через неточність формулювань обвинувального акта не може здійснюватись шляхом застосування зазначеного вище рішення ЄСПЛ.
Це ж саме стосується і рішення у справі "Маттоціа проти Італії", детальний аналіз обставин якої дає підстави для висновку й про його нерелевантність у контексті аналізованого питання.
Таким чином, за результатами аналізу судової практики скасування вироку суду першої інстанції з призначення нового розгляду з підстави невідповідності обвинувального акта вимогам закону можна дійти висновку про її необґрунтованість.
Наведене узгоджується із положеннями, викладеними у постанові ВСУ від 24 листопада 2016 року № 5-328кс16.
2. За результатами узагальнення встановлено, що значна кількість вироків скасована з призначенням нового судового розгляду через недотримання судами першої інстанції вимог ст. 349 КПК (процедури спрощеного провадження).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Обставини справи не оспорюються сторонами у випадку, коли обвинувачений повністю визнає свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор, потерпілий не висловлюють жодних заперечень проти встановлених обставин.
Неприпустимим є розгляд судом кримінального провадження за скороченою процедурою щодо особи, яка може неправильно зрозуміти відповідні обставини, чи щодо особи, яка не визнала свою вину.
Апеляційним судом Хмельницької області скасовано вирок Хмельницького міськрайонного суду стосовно П. З огляду на наявні у П. психічні та поведінкові розлади і відсутність захисника, розгляд провадження судом за скороченою процедурою суперечить вимогам ч. 3 ст. 349 КПК, обов'язковою умовою якої є правильне розуміння обвинуваченим змісту обставин, які ніким не оспорюються (провадження № 11-кп/792/229/15).
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 16 лютого 2015 року скасовано вирок Корсунь-Шевченківського районного суду від 24 вересня 2014 року щодо Ш. Суд не мав права розглядати справу у спрощеному порядку, оскільки Ш. свою вину не визнав та від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України відмовився.
Розгляд кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК неможливий, якщо захисник обвинуваченого заперечує проти цього.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 червня 2015 року скасовано вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2015 року. Так, суд першої інстанції розглянув дане провадження за скороченою процедурою, хоча захисник обвинуваченого заперечував проти цього та просив провести допит свідків, в повному обсязі дослідити матеріали провадження, оскільки обвинувачений перебував на стаціонарному лікуванні в обласному наркологічному диспансері через психічні та поведінкові розлади, а тому є сумніви в добровільності його позиції.
Якщо розгляд кримінального провадження здійснюється за спрощеною процедурою, суддям судів першої інстанції, у разі згоди учасників кримінального провадження про недоцільність дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, та після з'ясування судом правильності розуміння вказаними особами змісту цих обставин і відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, слід забезпечити належне фіксування цих обставин. Якщо після допиту обвинуваченої особи відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК суд встановить, що з її показань не можна зробити висновок про повне визнання особою своєї вини, суду необхідно згідно із ч. 2 ст. 349 КПК ставити на обговорення питання про зміну обсягу доказів, які будуть досліджуватись, щоб унеможливити завідому неповноту судового розгляду.
Крім того, судам апеляційної інстанції, з огляду на положення ст. 28 КПК щодо здійснення кримінального провадження у розумні строки, а також, беручи до уваги положення ч. 3 ст. 404 КПК, яка визначає право суду апеляційної інстанції, зокрема, на повторне дослідження обставин кримінального провадження та дослідження доказів, які не досліджувались судом першої інстанції, слід насамперед забезпечувати реалізацію цього свого права за умов, якщо недотримання процесуальних вимог щодо розгляду кримінального провадження за спрощеною процедурою унеможливило належне встановлення обставин кримінального провадження. Таким чином, в першу чергу судам апеляційної інстанції слід використовувати процесуальні можливості самостійного виправлення відповідних недоліків, а відтак забезпечувати розгляд кримінального провадження, а не створювати умови для його повторного розгляду судом першої інстанції.
Апеляційний суд, на відміну від касаційного, є судом права і факту, а тому шляхом дослідження доказів може встановлювати й інші фактичні обставини, ніж у вироку суду першої інстанції.
3. Також під час проведення узагальнення встановлено випадки скасування судових рішень із призначенням нового судового розгляду через порушення судом першої інстанції вимог ст. 337 КПК, що визначає межі судового розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 337 КПК судовий розгляд в суді першої інстанції проводиться в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Апеляційним судом Львівської області скасовано вирок Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2015 року щодо П., оскільки суд першої інстанції вийшов за межі висунутого П. обвинувачення, зазначивши в обвинувальному вироку вартість майна, яка перевищила відповідну вартість, зазначену в обвинувальному акті (провадження № 461/8524/15-к).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2015року скасовано вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2015 року щодо К., оскільки у тексті ухвали про поновлення судового розгляду для з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначив про наявність у діях обвинуваченого ще і складу більш тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 153 КК, чим вийшов за межі судового розгляду (провадження № 500/5132/13-к).
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2015 року скасовано вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 квітня 2015 року з призначенням нового судового розгляду. З обвинувального акта вбачається, що обвинуваченим Б. та Г. інкримінувалося вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК за ознаками перевищення влади.
Разом із тим у мотивувальній частині вироку суд визнав Б. та Г. винними як у перевищенні влади, так і службових повноважень, що не відповідає диспозиції ч. 2 ст. 365 КК, виходить за межі пред'явленого обвинувачення та є порушенням права обвинувачених на захист.
Також під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачені вину в інкримінованому злочині не визнавали в повному обсязі та зазначали, що до потерпілого П. фізичну силу не застосовували і діяли в межах наданих їм повноважень. Обґрунтовуючи висновок щодо доведеності вини обвинувачених, суд у вироку зазначив, що не бере до уваги покази обвинувачених щодо обставин справи, вважаючи їх засобом уникнути кримінальної відповідальності. Разом із тим суд зазначив, що їх покази нічим не спростовуються та підтверджуються висновками судово-медичної експертизи. Тобто висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності щодо доведеності вини обвинувачених, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, мотивувальна частина вироку не місить викладення показань кожного з обвинувачених, які вони надали суду першої інстанції. У вироку суд лише зазначив, що обвинувачені дали аналогічні показання, тоді як згідно зі звукозаписом судового засідання їх пояснення суду містять розбіжності щодо обставин правопорушення.
Аналогічну помилку допущено судом і при викладенні у мотивувальній частині вироку показань свідків П. та Н. Суд також зазначив, що свідки дали показання, аналогічні показанням потерпілого П., що доводить вину обвинувачених у вчиненні інкримінованого правопорушення, проте не вказав, що саме пояснили ці свідки.
Призначаючи обвинуваченим покарання, суд першої інстанції також допустив порушення вимог закону, не дотримався принципів індивідуалізації покарання та вимог ст. 374 КПК, зокрема в частині необхідності призначення покарання кожному обвинуваченому окремо.
У резолютивній частині вироку суд визнав винними обвинувачених Г. та Б. за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК та призначив їм покарання у виді позбавлення волі кожному, тобто призначив одночасно одне покарання обом обвинуваченим, що суперечить вимогам кримінального закону.
У цьому контексті слід враховувати, що суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Тому висновок колегії суддів про необхідність скасування вироку суду першої інстанції з призначенням нового розгляду є передчасним, адже для зміни вироку в даному випадку апеляційний суд не має ніяких процесуальних перешкод.
З метою належного дотримання вимог процесуального законодавства судам апеляційної інстанції слід ретельно визначатись із повноваженням, яке ними реалізується при перегляді та скасуванні судових рішень, насамперед вироків. Так, відповідно до повноважень, передбачених ч. 1 ст. 407 КПК, суд апеляційної інстанції може, зокрема, змінити вирок, а також скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок. Саме тому, встановлюючи порушення процесуального законодавства, які допущені судом першої інстанції та які полягають у формулюванні обвинувачення, що не відповідає матеріалам кримінального провадження, суд апеляційної інстанції наділений повноваженням самостійно усунути таке порушення, змінивши вирок.
Враховуючи наведене, скасування вироків із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції через недотримання меж судового розгляду слід визнати необґрунтованим.
4. Результати аналізу судової практики свідчать про існування випадків скасування судових рішень з аналізованої підстави при неповноті судового розгляду і невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 415 КПК неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, а тому у випадку їх виявлення суд апеляційної інстанції зобов'язаний усунути допущені судом першої інстанції прогалини під час апеляційного розгляду. Однак результати аналізу судової практики свідчать про протилежне.
Відповідно до Звіту за формою № 21-1 найбільша кількість скасованих вироків із призначенням нового розгляду у зв'язку з неповнотою судового розгляду у Харківській області - 53 вироки, у Дніпропетровській області - 22 вироки, у Київській області - 21 вирок (Додаток № 2).
Апеляційним судом Львівської області скасовано вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 жовтня 2014 року з таких підстав. Під час судового розгляду суд першої інстанції не з'ясував з достатньою повнотою дані про особу засудженого, зокрема, про наявність у нього захворювання на активну форму туберкульозу, і не дослідив обставини застосування чи не застосування щодо нього Закону України "Про амністію у 2014 році" та звільнення його від покарання, призначеного вироком Дрогобицького міськрайонного суду від 19 грудня 2012 року.
Зазначені обставини мали істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки впливали на призначення обвинуваченому покарання.
Згідно з вказаним Звітом найбільша кількість вироків скасована через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження у Дніпропетровській області - 25 вироків, у Київській області - 24 вироки, у Миколаївській області - 22 вироки (Додаток № 2).
Так, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2015 року скасовано вирок Личаківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2014 року, оскільки висновки, викладені у вироку суду першої інстанції, містять істотні суперечності. Так, розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і у зв'язку з цим перекваліфікував дії обвинуваченої з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК. Проте суд у фабулі мотивувальної частини вироку фактично описав кваліфікуючу ознаку вбивства.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 01 жовтня 2015 року скасовано вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2015 року, яким Д. обвинувачений за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185 КК. Неповнотою судового розгляду за матеріалами кримінального провадження щодо Д. є залишення без уваги і, відповідно, без розгляду угоди між обвинуваченим та потерпілими про примирення.
Під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою обвинуваченого Д. суд мав би вирішити питання про затвердження угоди між обвинуваченим Д. та потерпілими про примирення або про відмову в затвердженні і, в залежності від прийнятого рішення, відповідно до ст. ст. 474, 475 КПК, ухвалити вирок про затвердження угоди, скасувавши при цьому вирок суду, або відмовити в затвердженні угоди, залишивши вирок суду без зміни.
Для вирішення апеляційних вимог таким чином колегія суддів не мала ніяких процесуальних перешкод, у зв'язку з чим висновок колегії суддів про необхідність скасування вироку суду першої інстанції з призначенням нового судового розгляду є сумнівним щодо його законності.
Таким чином, у контексті скасування судових рішень із призначенням нового розгляду із цієї підстави судам апеляційної інстанції слід враховувати, що така практика не відповідає вимогам КПК, а тому не може вважатись допустимою.
5. Результати аналізу судової практики свідчать про існування випадків необґрунтованого скасування судових рішень з аналізованої підстави при істотному порушенні судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, що не належить до підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Порушення кримінального процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність вироку або ухвали, не визнаються істотними і не тягнуть за собою зміну або скасування судового рішення.
Так, результати аналізу відповідних ухвал судів апеляційної інстанції свідчать про існування випадків призначення нового розгляду у суді першої інстанції внаслідок констатації "істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону", у тому числі щодо формулювання та викладення мотивувальної чи резолютивної частин обвинувальних вироків.
Згідно з даними Звіту за формою № 21-1 найбільша кількість скасованих вироків із призначенням нового розгляду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у Дніпропетровській області - 318 вироків, у Харківській області - 307 вироків, у Запорізькій області - 232 вироки (Додаток № 2).
Так, Апеляційним судом Сумської області скасовано вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 вересня 2015 року щодо С. з підстав істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону. Призначаючи новий судовий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не навів у своїй ухвалі жодних мотивів призначення нового судового розгляду та неможливості ухвалення свого вироку.
Апеляційним судом Волинської області скасовано вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2015 року щодо К.В.П. і К.Д.В. Так, судом першої інстанції допущено суперечності у резолютивній та мотивувальній частинах вироку щодо кваліфікації дій обвинувачених. Міськрайонний суд не обґрунтував у вироку питання щодо незастосування ним обов'язкового додаткового покарання, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК, - конфіскації майна, не навів належних доводів застосування ст.ст. 69 і 75 КК, а призначаючи покарання К.Д.В. за сукупністю злочинів, застосовуючи принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, застосував закон, а саме ст. 72 КК, який не підлягає застосуванню (провадження № 161/10063/15-к).
6. Також у судовій практиці існують випадки скасування апеляційним судом судового рішення та призначення нового судового розгляду без належного правового обґрунтування.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 02 лютого 2015року скасовано вирок Великолепетиського районного суду Херсонської області від 13 серпня 2014 року щодо Д., яким останній засуджений за ч. 3ст. 185 КК до обмеження волі строком на чотири роки. На підставіст. 75 ККзвільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 3, 4 ч. 1ст. 76 КК.
Вирок оскаржений прокурором із підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність. В апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок та постановити новий, яким Д. визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 185 КК, призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки. Відповідно дост. 75 КК звільнити Д. від відбування призначеного покарання з встановленням іспитового строку на три роки. На підставі п.п. 3, 4 ст. 76 КК зобов'язати засудженого повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтись для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу, колегія суддів вказала, що суд першої інстанції без достатніх підстав призначив Д. основне покарання у вигляді обмеження волі строком на чотири роки та не застосувавст. 69 КК. Таким чином, суд призначив йому основне покарання у виді обмеження волі в розмірі, меншому від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 185 КК (хоча фактично суд призначив йому покарання, яке взагалі не передбачено санкцією ч. 3 ст. 185 КК).
Разом із цим апеляційний суд зазначив, що розгляд кримінального провадження та ухвалення вироку без належного дослідження наданих стороною обвинувачення доказів при відсутності клопотання про повторне їх дослідження у положеннях КПК не врегульовано, а саме відсутнє однозначне врегулювання процесуальних відносин, які виникли під час розгляду даного кримінального провадження. За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, передбачені ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9 КПК, призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Такий підхід до реалізації повноважень суду апеляційної інстанції є сумнівним з точки зору його відповідності положенням процесуального закону. Застосування у цьому випадку ч. 6 ст. 9 КПК при наявності у суду апеляційної інстанції повноваження з перевірки застосування норм матеріального права, зокрема тих, які регламентують призначення покарання, не можна визнати обґрунтованим. Так, поряд із такими підставами для скасування чи зміни судового рішення, як призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, КПК визначає таку підставу, як незастосування закону, який підлягає застосуванню. В аналізованому прикладі таке незастосування виявилось у незастосуванні санкції статті закону України про кримінальну відповідальність.
Також варто звернути увагу, що ч. 6 ст. 9 КПК зобов'язує суди застосовувати загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК. Разом із тим необхідно враховувати існування переліку таких засад у ч. 1 ст. 7 КПК, а тому, приймаючи рішення про застосування ч. 6 ст. 9 КПК суддям необхідно зазначати, яка із загальних засад ними застосовується для вирішення відповідного процесуального питання. Судові рішення, в яких суддя обмежується згадкою про таку норму, не відповідають вимогам щодо мотивованості судових рішень.
Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 03 листопада 2014 року засуджено К. за ч. 1 ст. 185 КК до одного року позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК частково приєднано не відбуте покарання у виді позбавлення волі за вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 13 червня 2013 року та остаточно для відбування визначено два роки позбавлення волі у кримінально-виконавчій установі закритого типу.
На вирок подана апеляційна скарга потерпілою О.Н.В., яка просила вирок скасувати, а провадження закрити у зв'язку із примиренням з обвинуваченим.
Прокурор в апеляційній скарзі, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій, просив вирок суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
В апеляційній скарзі обвинувачений просив звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Скасовуючи вирок і призначаючи новий судовий розгляд колегія суддів вказала, що О.Н.В. визнано потерпілою особою та стягнуто на її користь 3100 грн у рахунок відшкодування матеріальних збитків. Однак у вказаному кримінальному провадженні злочином завдано майнову шкоду О.М.В., оскільки викрадена кредитна картка "Приват Банку" емітована на його ім'я, з якої через банкомат обвинуваченим викрадено 3100 грн, про що було зазначено в обвинувальному акті. Також саме О.М.В. 20 січня 2014 року звернувся з письмовою заявою до Чаплинського РВ УМВС України у Херсонській області про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення. Так, згідно з положеннями ч. 4 ст. 26 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Однак О.Н.В. з письмовою заявою про залучення її до провадження як потерпілої не зверталася, однак суд першої інстанції під час винесення вироку не звернув уваги на цей факт.
Таким чином, єдиною підставою для призначення нового судового розгляду колегія суддів вказала порушення порядку залучення до провадження потерпілої особи, про що в апеляційних скаргах не йшлося. Поза увагою колегії суддів залишилось те, що ця обставина сама по собі не є підставою для скасування вироку із призначенням нового судового розгляду. Крім того, О.Н.В. була визнана потерпілою не судом, а слідчим, і яким чином суд при новому судовому розгляді має усунути це порушення, колегія суддів в ухвалі не зазначила.
Разом із цим у мотивувальній частині ухвали колегія суддів вказала, що вирок підлягає скасуванню також у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання за вчинене кримінальне правопорушення, жодним чином не мотивувавши такі висновки, не зазначивши, в чому саме виявилось неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і який закон слід було застосувати.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 липня 2015 року скасований вирок Лубенського міськрайонного суду від 22 травня 2015 року стосовно Л., засудженого за ч. 1 ст. 122 КК, з призначенням нового розгляду.
Скасовуючи вирок, колегія суддів послалась на те, що у повідомленні Л. про підозру не зазначено, за якими ознаками визначена тяжкість тілесних ушкоджень, завданих потерпілому С., в той же час суд вийшов за межі обвинувачення, вказавши на наявність у нього переломів двох ребер, що останньому не інкримінувалось.
Наведені обставини, як було проаналізовано вище, не давали підстав для скасування вироку з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, оскільки вони не можуть бути усунуті судом при новому розгляді провадження, а отже, рішення у зв'язку з неправильним застосуванням закону мав прийняти суд апеляційної інстанції. Крім того, в ухвалі відсутні будь-які доводи на спростування або підтримку доводів апеляційної скарги захисника, хоча вона задоволена частково.
Разом із тим у судовій практиці мали місце випадки обґрунтованого скасування судового рішення із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції із підстав, які прямо не передбачені ст. 415 КПК. Це стосується, зокрема, випадків, коли порушення вимог процесуального законодавства, допущені судом першої інстанції, є істотними, тобто такими, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Такий висновок апеляційного суду у відповідному судовому документі повинен бути вмотивованим.
Це мало місце, зокрема, при скасуванні Апеляційним судом Хмельницької області ухвали Чемеровецького районного суду Хмельницької області щодо Н. з таких підстав. Перекваліфіковуючи дії обвинуваченого, суд першої інстанції постановив ухвалу, а не вирок, що суперечить вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК (провадження № 687/2060/14-к).
Також обґрунтованим було призначення нового розгляду з непередбачених у ст. 415 КПК підстав, що було здійснене Апеляційним судом Львівської області, яким скасовано вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 20 липня 2015 року щодо Г., оскільки суд, постановивши ухвалу про усунення описок, виніс рішення, яким по суті змінив резолютивну частину вироку і заново призначив обвинуваченій покарання, допустивши істотні суперечності між самим вироком та формулюванням його резолютивної частини (провадження № 455/710/15-к).
Аналогічний підхід було обґрунтовано застосовано судом апеляційної інстанції при констатації того, що судом першої інстанції шляхом постановлення обвинувального вироку було засуджено не ту особу, якій пред'явлено обвинувачення.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 квітня 2015 року скасовано вирок Білогірського районного суду Хмельницької області від 20 лютого 2015 року щодо І.Є.О., оскільки суд першої інстанції після отримання обвинувального акта в підготовчому судовому засіданні належним чином не перевірив відповідність змісту обвинувального акта відомостям про злочин, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Так, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості, згідно з якими 07 червня 2014 року до слідчого відділення надійшли матеріали, з яких вбачається, що І.О.Г. на своїй присадибній ділянці посіяв та вирощував рослини, схожі на рослини конопель. Натомість 26 червня 2014 року старшим слідчим СВ Білогірського РВ УМВС України в Хмельницькій області іншій особі, а саме І.Є.О. повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК за незаконний посів та вирощування конопель, і щодо нього 05 грудня 2014 року слідчим був складений обвинувальний акт, затверджений прокурором прокуратури Білогірського району, в якому йому сформульовано обвинувачення у вчиненні вказаного злочину (провадження № 669/1462/14-к).
З аналогічних підстав ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 20 травня 2015 року скасовано вирок Цюрупинського районного суду від 02 березня 2015 року.
Апеляційним судам при скасуванні судових рішень з наведених підстав слід посилатися на загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 7 КПК.
До порушень, які не можуть бути усунені судом апеляційної інстанції, за результатами узагальнення судової практики слід віднести такі: при судовому розгляді у суді першої інстанції порушена таємниця нарадчої кімнати (ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 02 грудня 2015 року скасовано вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 11 червня 2014 року щодо М., оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстру судових рішень суддя, незважаючи на перебування у нарадчій кімнаті, в період з 09 червня 2014 року по 10 червня 2014 року приймав судові рішення (провадження № 569/19509/13-к)); непідписаний вирок чи ухвала (ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні № 11-кп/772/809/2015 вирок Хмільницького міськрайонного суду від 26 червня 2015 року скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд, оскільки ухвала, постановлена за наслідками проведеного підготовчого судового засідання, не підписана головуючим суддею); судом не призначено покарання; обвинувальний акт не був підписаний прокурором, на що суд не звернув увагу; здійснення судового провадження за відсутності перекладача (ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2015 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2015 року відносно Б. та інших скасовано, оскільки підготовче судове засідання було проведено за відсутності перекладача, хоча ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2013 року суд першої інстанції визначив необхідність залучення перекладача (провадження № 11-кп/772/774/2015)); судом безпідставно, без жодного на те законного обґрунтування, замінено потерпілого у кримінальному провадженні, внаслідок чого визнано потерпілою особу, яка до цього органом досудового розслідування визнана свідком, натомість особа, яка є потерпілою, у подальшому протягом судового провадження мала статус свідка (відповідно, порушені права потерпілого: не вручено відповідну пам'ятку, не роз'яснено права потерпілого, позбавлено можливості участі у судових дебатах тощо).
У наведених вище випадках судом першої інстанції було допущено порушення вимог процесуального законодавство, яке могло перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення і при цьому відповідне порушення не могло бути усунене судом апеляційної інстанції, а тому скасування із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з підстав, не передбачених у ст. 415 КПК, у таких випадках є обґрунтованим.
4. Процесуальні підстави постановлення ухвал про призначення нового розгляду в суді першої інстанції за результатами скасування виправдувальних вироків
Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Відповідно до Звіту за формою № 21-1 найбільша кількість скасованих виправдувальних вироків із призначенням нового розгляду у Київській області - 40 вироків, Дніпропетровській області - 30 вироків, Тернопільській області - 19 вироків, Харківській області - 19 вироків (Додаток № 2).
Результати аналізу судової практики свідчать, що судом апеляційної інстанції виправдувальні вироки скасовуються з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з тих же підстав, що й обвинувальні вироки.
Так, процесуальними підставами скасування апеляційним судом виправдувальних вироків є порушення судом першої інстанції вимог, передбачених ч. 1 ст. 415 КПК, зокрема:
1. Незаконний склад суду. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10 червня 2015 року скасовано виправдувальний вирок Олевського районного суду Житомирської області від 12 березня 2015 року щодо К. та Г., оскільки судове рішення ухвалено незаконним складом суду, а саме за наявності обставин, що Г. обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, вирок був постановлений професійним суддею одноособово (провадження № 287/248/14- к);
2. Порушення таємниці нарадчої кімнати. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 січня 2015 року скасовано виправдувальний вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 вересня 2014 року щодо К. через порушення таємниці наради суддів - суддя, знаходячись у нарадчій кімнаті, розглянув цивільну справу, а також порушення вимог ч. 4 ст. 107 КПК у зв'язку з відсутністю в матеріалах провадження носія інформації із записом судового засідання та журналу судового засідання від 27 травня 2014 року (провадження № 11-кп/778/1481/14);
3. Відсутність потерпілого, належним чином не повідомленого про розгляд провадження. Апеляційним судом Вінницької області щодо К. скасовано виправдувальний вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2015 року з призначенням нового розгляду, оскільки судове засідання проводилось за відсутності потерпілого, який не повідомлявся про розгляд провадження (провадження № 11-кп/772/384/2015);
4. Судові засідання належним чином не зафіксовані на технічному носієві інформації. Так, Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано виправдувальний вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2015 року щодо К. із призначенням нового розгляду через те, що підготовче судове засідання 04 вересня 2014 року, судові засідання 10 вересня 2014 року та 14 серпня 2015 року належним чином не зафіксовані на технічному носієві інформації, оскільки під час прослуховування неможливо з'ясувати будь-які дані та неможливо встановити хід і послідовність всіх процесуальних дій, які суд проводив в межах цих засідань, чим порушено вимоги КПК (провадження № 11-кп/774/2002/15).
Водночас результати проведеного узагальнення свідчать про випадки скасування вироків суду першої інстанції з підстав, не передбачених ст. 415 КПК.
Так, апеляційними судами досить часто скасовувались виправдувальні вироки судів першої інстанції з підстави невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Так, Апеляційним судом Закарпатської області скасовано виправдувальний вирок Ужгородського міськрайонного суду від 03 березня 2015 року щодо К. та призначено новий судовий розгляд. Підставою скасування стало недотримання судом першої інстанції вимог ст. 373, п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК, внаслідок чого допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Так, у порушення вимог п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 411 КПК суд першої інстанції у вироку не вмотивував свої висновки про прийняття одних і відхилення інших доказів, не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Поза увагою суду залишився і той факт, що К. під час судового розгляду в суді першої інстанції частково визнав свою вину, а в судових дебатах та останньому слові свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та просив суворо його не карати.
При цьому обґрунтованою є практика апеляційних судів, відповідно до якої, встановивши підставою для скасування судового рішення невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, суд відповідно до положень КПК скасовував виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалював, за наявності для того підстав, обвинувальний вирок.
Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 06 лютого 2014 року скасовано вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2013 року за таких обставин.
Суд апеляційної інстанції констатував, що судом першої інстанції не дотримані вимоги кримінального процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення, а саме: визнаючи Л. невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, суд допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам кримінального провадження, безпідставно не взявши до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Так, поза увагою районного суду залишилися покази свідка С., яка була безпосереднім очевидцем вказаних обставин (відповідно до вироку від 29 жовтня 2013 року показання цього свідка не були покладені в основу доказів, оскільки вона є співмешканкою потерпілого і дає протилежні показання та не змогла достовірно і точно показати, куди саме було завдано удар), а також висновок судово-медичної експертизи № 1226 від 26 вересня 2013 року, відповідно до якого при огляді 21 вересня 2013 року у В. було виявлено тілесні ушкодження у вигляді забою з крововиливом обличчя в ділянці нижньої щелепи, та протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілого В. від 24 вересня 2013 року, під час якого потерпілий детально показав куди та як саме Л. наніс йому удар.
На зазначені докази у справі суд першої інстанції належної уваги не звернув: покази свідка С. безпідставно не визнав доказом у справі, висновку судово-медичної експертизи та протоколу слідчого експерименту взагалі не надав оцінку, хоча вони могли б істотно вплинути на його висновки.
З огляду на наведене виправдувальний вирок було скасовано із ухваленням обвинувального вироку.
Результати узагальнення судової практики свідчать про випадки скасування виправдувальних вироків із підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Так,ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 02 червня 2016 року скасовано виправдувальний вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2016 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 ККта призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Проте в порушення вимог КПК при постановленні вироку суд першої інстанції врахував фактично лише показання самого обвинуваченого як доказ його невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, безпідставно визнавши такими, що заслуговують на увагу, його свідчення, що він виготовив наркотичний засіб один раз на пропозицію ОСОБА_10. Інше обвинувачення залишилось в судовому порядку не перевіреним.
А саме всупереч вимогам ст. 99 КПК судом залишено поза увагою та визнано недопустимими доказами у провадженні дані матеріалів проведення оперативної закупки наркотичних засобів у ОСОБА_12, зокрема: постанови про проведення оперативної закупки від 09 грудня 2014 року, якою начальник СКР Корсунь-Шевченківського РВ УМВС в порядку, передбаченому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", доручив легендованій особі ОСОБА_10 провести оперативну закупку наркотичного засобу в ОСОБА_12.
Крім того, в резолютивній частині вироку будь-якої з підстав для виправдання, передбачених чинним кримінальним процесуальним законом, судом першої інстанції взагалі не наведено (справа № 699/295/15-к).
Окремо слід наголосити на тому, що результати аналізу судової практики свідчать про існування поодиноких випадків скасування виправдувальних вироків судом апеляційної інстанції у разі встановлення цим судом недоліків обвинувального акта.
При цьому суди апеляційної інстанції не враховують вимог процесуального законодавства, оскільки згідно із вимогами ст. 314 КПК після отримання обвинувального акта суд не пізніше п'яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання. У підготовчому судовому засіданні суд у випадку, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК, має право повернути його для усунення недоліків. Таким чином, повернення обвинувальних актів після початку судового розгляду не допускається.
Всупереч наведеним вимогам суди апеляційної інстанції скасовують виправдувальні вироки з підстав встановлення недоліків обвинувальних актів та призначають новий розгляд судом першої інстанції.
Апеляційним судом Київської області скасовано вирок Ірпінського міського суду Київської області від 27 березня 2015 року, оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК (провадження № 11-кп/780/589/15).
Разом із тим у контексті скасування виправдувальних вироків судам слід враховувати положення щодо недопустимості погіршення становища особи, стосовно якої ухвалено виправдувальний вирок. Зокрема, не відповідатиме таким положенням скасування із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції виправдувального вироку з підстав незабезпечення права на захист чи таких процесуальних порушень, як ненадання останнього слова обвинуваченому, якщо такі підстави обґрунтовують апеляційну скаргу сторони обвинувачення.
Отже, підставами для скасування виправдувальних вироків із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції загалом є сукупність порушень кримінального процесуального закону, допущених органами досудового розслідування та судами, в ході розгляду кримінального провадження та при постановленні вироку.
Саме від належного виконання вимог кримінального процесуального закону залежить вирішення проваджень із дотриманням розумних строків та постановлення законних і обґрунтованих вироків. Разом із тим, як і при скасуванні обвинувальних вироків, не будь-яке встановлене судом апеляційної інстанції порушення, допущене при розгляді справи місцевим судом, зумовлює призначення нового розгляду у суді першої інстанції.