Такий підхід не ґрунтується на вимогах КПК, оскільки ст. 221 КПК регламентує обов'язок слідчого, прокурора надати матеріали кримінального провадження стороні захисту та потерпілому за їх клопотанням. Водночас порядок і строки розгляду клопотань у кримінальному провадженні, у тому числі щодо здійснення такої процесуальної дії, як надання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, регламентовані ст. 220 КПК.
У цілому результати аналізу судової практики свідчать, що слідчі судді не розглядають по суті скарги, зумовлені бездіяльністю, оскарження якої ст. 303 КПК не передбачено. Зокрема, це стосується того, що зазначена норма не передбачає оскарження абстрактної бездіяльності, яка призводить до "неналежного досудового розслідування". Враховуючи вимоги ст. 304 КПК, в разі надходження на розгляд таких скарг слідчим суддям необхідно відмовляти у відкритті провадження, а не в їх задоволенні, оцінюючи їх обґрунтованість. Слідчі судді не завжди приймають обґрунтовані в цьому контексті процесуальні рішення. Так, слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області ухвалою від 02.09.2015 відмовив у задоволенні скарги за таких обставин. У скарзі заявник просив слідчого суддю визнати бездіяльність слідчого, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій, що підлягають здійсненню у визначений законодавством строк, та зобов'язати належним чином проводити досудове розслідування кримінального провадження. За результатами розгляду скарги слідчий суддя відмовив у її задоволенні з огляду на те, що досудове розслідування кримінального провадження провадиться належним чином, а отже, скарга є необґрунтованою.
Слідчі судді не завжди приймають обґрунтоване процесуальне рішення при встановленні тієї обставини, що подана скарга не є предметом розгляду відповідно до ст. 303 КПК. Зокрема, трапляються випадки, коли за наведених обставин слідчий суддя, замість рішення про відмову у відкритті провадження, приймав рішення про відмову в задоволенні скарги навіть без аналізу її обґрунтованості. Так, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2016 відмовлено в задоволенні скарги, хоча в ухвалі констатовано, що оскаржуваний вид бездіяльності (нездійснення розгляду клопотання захисника про зміну підслідності кримінального провадження) не належить до предмета оскарження відповідно до положень ч. 1 ст. 303 КПК.
Натомість обґрунтованою в контексті, що розглядається, є ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2015, якою відмовлено у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність слідчого, "яка полягає у непроведенні в рамках відкритого за його заявою кримінального провадження необхідних слідчих дій".
З огляду на те, що скарги подавались у зв'язку з бездіяльністю, яка не є предметом оскарження відповідно до ст. 303 КПК, відмовляли у відкритті провадження за скаргами, зумовленими відмовою прокурора у задоволенні клопотання про продовження досудового розслідування, щодо перекваліфікації кримінального правопорушення, стосовно якого здійснюється кримінальне провадження, щодо повернення цивільного позову у кримінальному провадженні, щодо невручення особі повідомлення про підозру, щодо відмови слідчим у закритті кримінального провадження, тощо.
Неоднаково у судовій практиці вирішується питання оскарження бездіяльності стосовно розгляду заяви про визнання потерпілим. Так, ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2015 відмовлено у відкритті провадження за такою скаргою на бездіяльність слідчого, що полягає у невизнанні його потерпілим, оскільки, на думку слідчого судді, відповідна бездіяльність не є предметом оскарження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, адже строки розгляду заяви про визнання потерпілим КПК не регламентовано.
Водночас у практиці були випадки, коли у відповідь на заяву про визнання потерпілим у кримінальному провадженні слідчий, всупереч вимогам процесуального законодавства, надсилав особі лист, а не постанову про відмову у визнанні такої особи потерпілою. Однак слідчі судді, які розглядали скарги на бездіяльність, зумовлену невизнанням особи потерпілою за наявності поданої нею заяви, не завжди забезпечували належний розгляд відповідних скарг.
Так, слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ухвалою від 05.08.2016 відмовив у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність прокурора щодо невизнання особи потерпілою. Зазначена ухвала була мотивована такими аргументами: "як убачається з долучених до скарги матеріалів, прокурор Ш. рішення у формі постанови не приймав, а направив заявнику інформаційний лист, через що на цей час предмет оскарження, вказаний у скарзі, відсутній взагалі - рішення прокурора у формі постанови".
Однак у наведеному випадку слідчий суддя не врахував, що предметом оскарження є не лише відмова у визнанні потерпілим, а й бездіяльність, яка полягає у невчиненні процесуальних дій.
У свою чергу, в судовій практиці є випадки, коли особа звертається до слідчого судді зі скаргою не на бездіяльність, яка полягає у невизнанні потерпілим, а на бездіяльність, яка виявилась у неврученні пам'ятки про права потерпілого. Так, слідчий суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська ухвалою від 22.07.2015 задовольнив скаргу на бездіяльність щодо невручення пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого. Згідно зі встановленими обставинами особа звернулась до слідчого із заявою про визнання її потерпілою, однак, всупереч ст. 55 КПК, на момент розгляду скарги слідчим не було виконано вимог ч. 2 ст. 55 КПК, відповідно до якої потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що відповідно до ст. 55 КПК, вбачається, що обов'язок органів, які здійснюють кримінальне провадження, виносити постанову є лише у випадку відмови особі про визнання її потерпілою, а при задоволенні такої заяви не є обов'язковим.
Таким чином, неповідомлення скаржника щодо невизнання його потерпілим дає підстави вважати, що органи досудового слідства його заяву прийняли та задовольнили, визнавши його потерпілим у кримінальному провадженні № 12012040700000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.
Як у матеріалах справи, так і в матеріалах досудового розслідування відсутня постанова про відмову ОСОБА_2 у визнанні її потерпілою. Також відсутні відомості щодо роз'яснення потерпілому його прав та обов'язків.
Встановлено, що потерпіла особа вважає, що їй завдано моральну шкоду, а тому вона має право знати про свої права та обов'язки в рамках цього кримінального провадження.
Також необхідно зазначити, що досудове слідство у цій кримінальній справі відкрито ще у 2012 році і на сьогодні не закінчено, що є порушенням розумності строків виконання процесуальних дій, передбачених ст. 28 КПК.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги скаржника є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі".
У контексті наведеного слід зазначити, що КПК не передбачає обов'язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч. 2 ст. 55 КПК права та обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст. 220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов'язки.
Враховуючи наведене, правильною є практика слідчих суддів, які відмовляють у відкритті провадження за скаргами, зумовленими бездіяльністю щодо визнання потерпілим, оскільки КПК не зобов'язує вчиняти такі дії слідчого чи прокурора. Водночас слід зазначити, що потерпілий може звертатись з іншими клопотаннями, пов'язаними з його статусом, до слідчого та прокурора, бездіяльність щодо реагування на які є предметом оскарження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.
Також слід розмежовувати бездіяльність, яка оскаржується в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, та відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій. Неврахування різниці у зазначених видах скарг призводить до скасування необґрунтованих ухвал слідчих суддів про відмову у відкритті провадження за результатами їх апеляційного перегляду.
Так, слідчий суддя розцінив скаргу на бездіяльність слідчого, яка виявилась у відсутності процесуального реагування на заяву про проведення слідчих дій, як скаргу на рішення слідчого про відмову у задоволенні відповідної заяви. Відмовляючи у відкритті провадження, слідчий суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області зазначив про відсутність предмета оскарження - постанови слідчого про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 - та з огляду на приписи п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК дійшов висновку, що ОСОБА_1 оскаржує ті дії та бездіяльність, які не підлягають оскарженню.
Таким чином, необхідно враховувати, що якщо особа звернулась із клопотанням про проведення слідчої (розшукової) дії, однак воно залишилось без реагування або без належного реагування (наприклад, не було розглянуте або було розглянуте в частині) слідчого, то в такому випадку правомірним є оскарження такої бездіяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК. Однак, якщо клопотання розглянуто, а в його задоволенні було відмовлено, то така відмова є предметом оскарження винятково відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК.
Водночас слід зазначити, що бездіяльність стосовно відсутності реагування на відповідні клопотання про вчинення певних процесуальних, зокрема слідчих (розшукових), дій може бути предметом оскарження лише у тих випадках, коли скаржник попередньо ініціював вчинення таких дій, звертаючись із відповідним клопотанням до слідчого. За відсутності такого попереднього клопотання слідчі судді приймають обґрунтовані рішення про відмову у відкритті провадження за скаргою.
Так, слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ухвалою від 16.08.2016 відмовила у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо проведення одночасного допиту підозрюваного ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3. Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що попередньо питання про вчинення відповідної слідчої (розшукової) дії перед органом досудового розслідування не порушувалось.
Також у практиці є випадки, коли інформація щодо відсутності реагування слідчого чи прокурора на подане особою клопотання виявляється під час розгляду скарги. Так, наприклад, якщо при розгляді скарги на бездіяльність, яка полягала у відсутності процесуального реагування на клопотання про здійснення процесуальних дій, виявилось, що відповідне клопотання слідчий розглянув по суті та задовольнив, слідчі судді приймають рішення про закриття провадження з розгляду скарги. Водночас є й інші процесуальні рішення із цього питання. Слідчий суддя Кузнецовського міського суду Рівненської області ухвалою від 17.08.2015 скаргу на бездіяльність слідчого, зумовлену невиконанням обов'язку, встановленого ст. 220 КПК, задовольнив частково. Слідчим суддею під час розгляду було встановлено, що клопотання ОСОБА_2 про проведення слідчої дії одночасного допиту ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволено. За таких обставин слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання слідчого розглянути клопотання заявника, оскільки така процесуальна дія слідчим проведена. Водночас під час розгляду цієї скарги слідчий суддя констатував іншу бездіяльність, яка зумовлена ст. 220 КПК та виявилась у нездійсненні належного повідомлення особи про прийняте слідчим рішення, оскільки, як зазначається в ухвалі, суду не надано доказів на підтвердження здійснення належного в розумінні ст. 136 КПК повідомлення потерпілого про задоволення його клопотання.
Також в деяких випадках за наведених вище обставин, а саме встановлення факту задоволення слідчим клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, про що стає відомо під час розгляду скарги, слідчі судді приймають процесуальне рішення про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність. Інколи це зумовлено тим, що клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій розглядається слідчим, однак з порушенням трьохденного строку, тобто вже після того, коли особа звернулась зі скаргою на бездіяльність до слідчого судді. У таких випадках слідчі судді не завжди надають оцінку тій обставині, чи було дотримано слідчим процесуальні вимоги ст. 220 КПК щодо строків розгляду клопотання про здійснення слідчих дій, а беруть до уваги лише факт задоволення відповідного клопотання. Такий підхід не можна визнати обґрунтованим з огляду на встановлені КПК вимоги щодо короткого, трьохденного, строку розгляду клопотань, що подаються в порядку ст. 220 КПК. Тому за умови встановлення факту порушення цих строків, його необхідно відображати в ухвалах, незважаючи на те, що це не змінює рішення слідчого судді по суті.
У цілому необхідно враховувати, що практика постановлення ухвал про закриття провадження у таких випадках є обґрунтованою, оскільки відповідає положенням ч. 2 ст. 305 КПК, згідно з якою за умови самостійного скасування рішення, припинення дії чи бездіяльності слідчим або прокурором стосовно скарг, передбачених пунктами 1, 2, 5 (та лише прокурором стосовно скарги, передбаченої пунктом 3), провадження за скаргою закривається.
2. Оскарження рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК предметом оскарження під час досудового розслідування є рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування. Відповідну скаргу може бути подано потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Підстави, порядок та умови зупинення досудового розслідування встановлені главою 23 КПК. Дотримання зазначених підстав слідчим, прокурором при прийнятті процесуального рішення про зупинення досудового розслідування є предметом перевірки, яка здійснюється слідчим суддею під час розгляду аналізованої категорії справ.
Однією з підстав зупинення досудового розслідування, вичерпний перелік яких регламентований ст. 280 КПК, є те, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме. Зупинення досудового розслідування з цієї підстави передбачає існування формальних підтверджень наведених обставин і обґрунтовану констатацію відповідних фактів посадовими особами органів досудового розслідування. Зокрема, встановленню факту переховування особи має передувати вчинення сукупності дій, спрямованих на визначення його місцезнаходження. Недотримання наведених вимог призводить до скасування слідчими суддями процесуальних рішень про зупинення досудового розслідування.
Так, ухвалою слідчого судді Іршавського районного суду Закарпатської області від 25.03.2015 скасовано постанову слідчого про зупинення досудового розслідування та оголошення підозрюваного в розшук. Підставами прийняття такого рішення згідно з ухвалою стало те, що відповідно до мотивувальної частини постанови та зазначених в ній правових підстав, якими обґрунтовується необхідність таких дій, слідчим вказано на наявність довідки Ільницької сільської ради № 868 від 13.03.2015, зі змісту якої повідомляється про відсутність проживання ОСОБА_2 за місцем його реєстрації, а також наявність рапорту ДІМ Іршавського РВ, згідно з яким останній виїхав за межі кордону, з тих пір переховується від органів досудового слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Вищевказані висновки органу досудового розслідування, згідно з ухвалою слідчого судді, є передчасними та необґрунтованими з огляду на таке.
Органами досудового слідства формально виконуються вимоги КПК при винесенні згаданої вище постанови, оскільки не здобуто жодного доказу чи інших фактичних даних, які підтверджували б наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК, тобто переховування від органів слідства та суду з метою ухилення, що випливає з такого. Обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, покладається на слідчого та прокурора. Відповідно до вимог ст. 135 КПК особа викликається до слідчого шляхом вручення повістки про виклик тощо. Разом з тим цією ж статтею регламентується і порядок вручення повістки в разі тимчасової відсутності особи.
Однак слідство перед винесенням постанови не вживало жодних заходів, передбачених КПК, щодо виклику підозрюваного на вимогу слідчого. Тобто підозрюваний, не маючи даних про наявність таких вимог, не міг виконати такі вимоги слідчого, проте оголошений в розшук. Приводом для цього стала формальна довідка Ільницької сільської ради про начебто відсутність проживання за місцем реєстрації. Однак ці обставини не узгоджуються з вимогами ст. 280 КПК, оскільки постанова не містить посилання на інші належні та допустимі докази, які об'єктивно посвідчували б наявність невиконання підозрюваним обов'язку, передбаченого п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК, за відсутності офіційного виклику та його вручення.
Крім цього, відомості про виїзд підозрюваного за межі кордону є безпідставними та необґрунтованими, оскільки рапорт ДІМ не ґрунтується на відомостях, отриманих з Державної прикордонної служби України, яка є розпорядником такої інформації. Разом з тим КПК не передбачає покладання на ДІМ обов'язків здійснення контролю при перетині особою кордону, а тому такі доводи, викладені в рапорті ДІМ Іршавського РВ, є надуманими.
Отже, у цьому випадку слідчий суддя обґрунтовано встановив неналежне застосування слідчим норм процесуального законодавства в частині реалізації положень КПК щодо зупинення досудового розслідування у зв'язку з переховуванням підозрюваного від органів слідства.
З аналогічної підстави, а саме у зв'язку з невикористанням усіх засобів для встановлення місцезнаходження особи, ухвалою слідчого судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.12.2015 було скасовано постанову про зупинення досудового розслідування.
Як зазначено в ухвалі, матеріали кримінального провадження не містять якихось доказів про те, що слідчим вживались відповідні заходи для встановлення місця знаходження підозрюваного. Зокрема, сусіди і родичі не допитувались, а також не здійснювались інші слідчі і процесуальні дії, спрямовані на встановлення місця знаходження ОСОБА_2.
Слідчий суддя зазначає, що одного лише рапорту оперативного працівника, статус якого визначений як внутрішній документ поліції, недостатньо, щоб констатувати факт того, що місцезнаходження підозрюваного невідоме.
Як зазначено в ухвалі, матеріали кримінального провадження навпаки свідчать про те, що місцезнаходження підозрюваного відоме слідчому, а сам ОСОБА_2 лише не отримує повістки про виклик до слідчого, що не може бути підставою для зупинення розслідування у зв'язку з розшуком.
Наведений підхід є обґрунтованим, оскільки одноразова неможливість вручення процесуального документа не може сама по собі свідчити про те, що особа переховується від органів слідства.
Слідчим суддям необхідно враховувати, що однією з підстав зупинення досудового розслідування є тяжка хвороба підозрюваного, яка перешкоджає його участі в кримінальному провадженні, а тому сама лише наявність хвороби, навіть за умови її належного документального підтвердження, не може бути підставою для зупинення досудового розслідування. З огляду на це обґрунтованими є ухвали слідчих суддів, якими скасовуються постанови про зупинення досудового розслідування за тієї умови, що наявність хвороби не перешкоджала участі відповідної особи в кримінальному провадженні.
Так, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 08.06.2015 скасовано постанову слідчого про зупинення досудового розслідування, оскільки хвороба підозрюваного не перешкоджала його участі в кримінальному провадженні.
У постанові про зупинення розслідування зазначено, що слідчий дійшов такого висновку на підставі довідки з ХМПНД № 16 від 09.02.2015, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є інвалідом 2-ї групи за психічним захворюванням, спостерігається у вказаному закладі у зв'язку з тяжким психічним захворюванням, приймає підтримуючу терапію амбулаторно.
Однак такий висновок слідчим зроблено передчасно без врахування всіх обставин справи, яким у постанові не дано належної оцінки. Слідчий суддя вважає, що постанова слідчого СВ Ленінського РВ ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_3 від 28.03.2015 є передчасною, винесена без достатніх даних для висновку про те, що хвороба ОСОБА_2 перешкоджає його участі в кримінальному провадженні, і це не підтверджується відповідним медичним висновком.
Таким чином, результат ретельного аналізу документів, пов'язаних з визначенням стану підозрюваного, дав підстави для висновку про те, що наявність тривалого захворювання не може в конкретному випадку бути розцінена як підстава для зупинення досудового розслідування, оскільки не є перешкодою для участі особи в кримінальному провадженні.
Також слід звернути увагу на питання зупинення досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо декількох підозрюваних, оскільки зупинення розслідування у таких випадках з підстав, які стосуються лише одного підозрюваного, фактично можуть перешкодити реалізації своїх прав у кримінальному провадженні іншому підозрюваному. З огляду на це в судовій практиці розгляду аналізованої категорії справ трапляються випадки скасування постанов слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування, якщо таке зупинення було зумовлено підставами стосовно одного підозрюваного у провадженнях, які здійснюються щодо декількох підозрюваних.
Так, слідчим суддею Старобільського районного суду Луганської області від 25.04.2016 скасовано постанову слідчого про зупинення досудового розслідування із таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 280 КПК досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру в разі, якщо підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі в кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком.
Наявність хвороби повинна бути підтверджена належним чином оформленими медичними документами: довідкою лікаря, медичним висновком, висновком експерта.
Питання про зупинення досудового розслідування може вирішуватися за умови такого перебігу хвороби, котрий на даний момент вимагає госпіталізації хворого, про що має бути зазначено в медичних документах.
Проте не можна погодитись з висновком слідчого про зупинення досудового розслідування в цілому, стосовно двох підозрюваних, за відсутності можливості брати участь в досудовому розслідуванні тільки в підозрюваного ОСОБА_4, без виконання приписів ст. 217 КПК.
Прийняте слідчим суддею рішення є обґрунтованим, оскільки в разі прийняття відповідного процесуального рішення слідчого необхідно було з'ясувати можливість виділення матеріалів досудового розслідування щодо особи, хвороба якої зумовила зупинення такого розслідування, оскільки цього вимагають положення ч. 3 ст. 280 КПК, у якій встановлено, що якщо у кримінальному провадженні є два або декілька підозрюваних, а підстави для зупинення стосуються не всіх, прокурор має право виділити досудове розслідування і зупинити його стосовно окремих підозрюваних.
В деяких випадках відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК слідчий суддя за скаргами уповноважених на це осіб перевіряє підстави для скасування постанов про зупинення досудового розслідування з огляду на фактичну зміну підстав, які стали основою процесуальних рішень про таке зупинення. Зокрема, це стосується реалізації положень ст. 282 КПК, згідно з якою, якщо підстави для зупинення досудового розслідування перестали існувати, зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора.
З наведених підстав слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду прийняв ухвалу від 09.10.2015, якою скасував постанову про закриття кримінального провадження з таких підстав.
В ході розгляду скарги встановлено, що 27.12.2012 старшим слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майором міліції ОСОБА_5 винесено постанову про зупинення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12012070030000242, відомості про яке внесено до ЄРДР 06.12.2012, та оголошення розшуку підозрюваного ОСОБА_1.
25.09.2015 старшим слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майором міліції ОСОБА_5 винесено постанову про відмову в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 про відновлення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12012070030000242 від 06.12.2012.
Зазначена постанова мотивована тим, що не встановлено місцезнаходження ОСОБА_1, постанова про зупинення досудового розслідування слідчим суддею не скасована, потреби у проведенні слідчих дій у кримінальному провадженні немає.
Водночас у ході розгляду скарги також встановлено, що 16.06.2015 нотаріусом Єлізовського округу Камчатського краю ОСОБА_4, який діє на підставі ліцензії № 6, виданої 16.12.2005 ГУ Федеральної реєстраційної служби Камчатської області в Корякському автономному окрузі, та наказу № 9 Управління Міністерства юстиції Камчатського краю від 25.01.2011, посвідчено документ "ЗГОДА" на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, яку надав ОСОБА_1, який проживає за адресою: Російська Федерація, Камчатський край, АДРЕСА_2, який особисто з'явився до нотаріуса та власноручно підписав зазначену згоду в присутності нотаріуса.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що з досліджених в ході розгляду скарги матеріалів, доданих до скарги, встановлено, що підозрюваний ОСОБА_1 проживає за адресою: Російська Федерація, Камчатський край, АДРЕСА_2, тобто місцезнаходження підозрюваного відоме, слідчий суддя робить висновок, що підстави для зупинення досудового розслідування перестали існувати, а тому скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, а саме в частині скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування.
Таким чином, під час досудового розслідування слідчі судді перевіряють не лише підстави зупинення досудового розслідування, а й забезпечують належне процесуальне реагування на випадки, коли такі підстави перестають існувати.
За результатами аналізу судової практики, крім іншого, виявлено випадки необґрунтованої відмови у відкритті провадження за скаргою на зупинення кримінального провадження. Слідчий суддя Новокаховського міського суду Херсонської області ухвалою від 20.03.2015 відмовив у відкритті провадження за скаргою адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанови слідчого СВ Новокаховського МВ УМВС України в Херсонській області про зупинення кримінального провадження від 25.12.2014 та від 29.01.2015.
Мотиви прийнятого рішення, з огляду на текст зазначеної ухвали, полягали в тому, що заявник звертається до суду зі скаргою на постанову про зупинення кримінального провадження, проте відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК передбачено оскарження рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування, тобто ст. 303 КПК не передбачено оскарження рішення слідчого про зупинення кримінального провадження.
Враховуючи те що КПК не передбачає процесуального механізму зупинення кримінального провадження під час досудового розслідування, некоректне формулювання скаржником вимоги фактично стало підставою для відмови у відкритті провадження, що є неприпустимим.
3. Оскарження постанов слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження
Процесуальна можливість оскарження рішень слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження регламентована пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 303 КПК, при цьому суб'єктами оскарження відповідного рішення слідчого є заявник, потерпілий, його представник, законний представник, а прокурора - заявник, потерпілий, його представник, законний представник, підозрюваний, його захисник чи законний представник.
Підстави та порядок закриття кримінального провадження встановлені у ст. 284 КПК, яка, крім іншого, визначає випадки, коли закриття провадження уповноважений здійснювати слідчий, а коли - прокурор. Так, відповідно до ч. 4 ст. 284 КПК cлідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 ч. 1 ст. 284 КПК, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру, а прокурор - щодо підозрюваного з підстав, передбачених ч. 1 ст. 284 КПК.
Також під час розгляду аналізованого виду скарг слідчі судді враховують положення ч. 2 ст. 9 КПК, яка встановлює, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Враховуючи те що процесуальне рішення про закриття кримінального провадження має істотне значення для кримінального провадження, слідчі судді при розгляді скарги на відповідні постанови з'ясовують питання дотримання вимог щодо всебічності та повноти дослідження, оскільки така неповнота може призвести до прийняття необґрунтованого рішення про закриття кримінального провадження.
Таким чином, правова природа аналізованого виду оскарження процесуального рішення слідчого та прокурора передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження посадовими особами органів досудового розслідування, а й підстав його закриття.
Недотримання відповідних вимог зумовлює прийняття слідчими суддями рішень про скасування постанов слідчого, прокурора. Ухвалою слідчого судді Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03.08.2015 задоволено скаргу П. про скасування постанови слідчого Ш. про закриття кримінального провадження від 29.04.2015 за фактом пошкодження малолітніми особами належного їй автомобіля. Скарга задоволена з тих підстав, що в ході досудового слідства слідчим не в повному обсязі зазначено і не доведено спосіб та інші обставини вчиненого кримінального правопорушення. Малолітніх осіб у присутності законних представників, педагога або психолога слідчий не опитував. Не встановлено та не опитано інших осіб, які могли бути очевидцями вчиненого кримінального правопорушення. При винесенні рішення слідчий послався на допит свідків, які є родичами малолітніх дітей і допит яких проводився працівником кримінального розшуку, а не особисто слідчим.
Разом із тим у судовій практиці є випадки скасування постанов про закриття кримінального провадження не лише з огляду на їх необґрунтованість, а й через їх неналежну мотивованість, як цього вимагає ч. 5 ст. 110 КПК.
Ухвалою слідчого судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.10.2015 задоволено скаргу Б. на постанову слідчого СВ Глухівського МВ УМВС України в Сумській області про закриття кримінального провадження. Рішення мотивоване тим, що закриття кримінального провадження не відповідає вимогам ст. 110 КПК, оскільки мотивувальна частина оскаржуваної постанови не містить відомостей про мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування, а доводи скарги про неповноту досудового розслідування та передчасність рішення про закриття кримінального провадження є обґрунтованими.
Водночас в інших випадках, а саме за умови констатації всебічності, повноти з'ясування обставин кримінального провадження, належного мотивування винесених постанов, слідчі судді приймали обґрунтовані рішення про відмову в задоволенні скарг на постанову про закриття кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.03.2015 відмовлено в задоволенні скарги Р. на постанову слідчого СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 120 КК. У ході вивчення матеріалів кримінального провадження та заслухавши скаржника, слідчий суддя дійшов висновку, що орган досудового розслідування правильно надав оцінку фактичним обставинам справи і наявним доказам та зробив висновок, що під час досудового слідства проведено всі необхідні слідчі дії, а тому скарга задоволенню не підлягає. Ухвала слідчого судді оскаржувалась в апеляційному порядку, яким встановлено, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому воно залишено без змін.
Особливість розгляду цієї категорії скарг полягає в тому, що КПК передбачає альтернативний порядок оскарження постанов про закриття кримінального провадження, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 284 КПК прокурор протягом 20 днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв'язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом 10 днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови. Таким чином, крім процесуальної можливості оскаржити постанову слідчого про закриття кримінального провадження до слідчого судді, відповідна особа може оскаржити таку постанову і звернувшись до прокурора. Враховуючи наведе, у судовій практиці непоодинокими є випадки, коли під час розгляду слідчим суддею скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження виявляється, що ця постанова вже скасована прокурором, що призводить до закриття провадження з розгляду скарги слідчим суддею.
Ухвалою слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 04.08.2015 закрито провадження за скаргою Я. на постанову слідчого СВ Красноармійського МВ ГУ МВС України в Донецькій області П. від 27.07.2015 про закриття кримінального провадження № 12015050410001385. Рішення мотивоване тим, що на день розгляду скарги прокурор своєю постановою скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження, що відповідно до ч. 2 ст. 305 КПК є підставою для закриття провадження.
Разом із тим результати аналізу судової практики свідчать, що за умови встановлення наведених обставин, крім рішення про закриття провадження, слідчі судді приймали рішення про залишення скарги без розгляду або про відмову в задоволенні скарги. Як було зазначено у підрозділі 1.3 цього узагальнення, враховуючи те, що ст. 305 КПК, у тому числі для випадків розгляду такої скарги, передбачає процесуальну можливість закриття провадження, саме таке процесуальне рішення слід приймати за відповідних обставин.
Складності в судовій практиці виникають під час вирішення питання дотримання строків звернення зі скаргою на постанову про закриття провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 304 КПК скарга на рішення слідчого чи прокурора може бути подана особою протягом 10 днів з моменту прийняття рішення. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Однак у судовій практиці частими є випадки, коли копія постанови про закриття кримінального провадження надсилається особі у спосіб, який унеможливлює встановлення дати отримання, наприклад, в разі надсилання копії постанови звичайним, а не рекомендованим листом.
У таких випадках за відсутності чітких документальних підтверджень пропуску встановленого строку слідчим суддям доцільно розглядати скарги на постанови про закриття кримінального провадження по суті й уникати визначення моменту початку перебігу строку оскарження датою винесення постанови. Разом із тим результати аналізу ухвал слідчих суддів свідчать про те, що висновок щодо пропуску встановленого процесуального строку не завжди належним чином підтверджується матеріалами відповідних скарг. Так, слідчий суддя Сихівського районного суду м. Львова ухвалою від 13.01.2016 повернув скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження за таких обставин. Як зазначено в ухвалі, "ОСОБА_1 звернулася до суду лише 12.01.2015, та з доданих до скарги документів не вбачається, коли саме копія оскаржуваної постанови від 25.12.2015 отримана скаржником, доходжу висновку щодо відсутності правових підстав з розгляду останньої по суті, та таку скаргу слід повернути особі, яка її подала, у зв'язку з пропуском десятиденного строку для її подання, встановленого ч. 1 ст. 304 КПК". Отже, з огляду на зазначену слідчим суддею обставину щодо неможливості встановлення дати одержання постанови про закриття кримінального провадження, підстав для констатації пропуску встановленого строку в наведеному випадку було недостатньо.
Окрему увагу слідчі судді приділяють питанню суб'єкта, який відповідно до положень КПК наділений повноваженням оскаржити постанову слідчого про закриття кримінального провадження. Зокрема, це стосується питання участі в такому провадженні представника потерпілого. Слідчий суддя Залізничного районного суду м. Львова ухвалою від 02.02.2016 повернув скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження. Своє рішення слідчий суддя обґрунтовував тим, що скарга подана ОСОБА_1 в інтересах потерпілої в кримінальному провадженні № 12015140060000429 ОСОБА_2, при цьому вказано, що ОСОБА_1 є представником потерпілої, на підтвердження чого до скарги додано довіреність від 21.08.2013. Разом з тим відповідно до ст. 58 КПК потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником, тобто згідно з вимогами ст. 45 КПК лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 58 КПК повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні, якщо таким представником є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні, підтверджуються документами, передбаченими ст. 50 цього Кодексу: свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Таким чином, з огляду на зазначене ОСОБА_1 не є представником потерпілого в розумінні ст. 58 КПК, а отже, згідно зі ст. 303 КПК не наділена правом звертатись зі скаргою на рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
Враховуючи важливість інституту закриття кримінального провадження для належної реалізації прав осіб, пов'язаних із вчиненням кримінального правопорушення, ухвали слідчих суддів, які постановляють за результатами розгляду скарги на постанову про закриття кримінального провадження, мають містити відповіді на всі доводи скаржника, які зумовили звернення до слідчого судді. Прикладом мотивованого судового рішення в цьому контексті є ухвала слідчого судді Теплицького районного суду Вінницької області від 07.04.2015, у якій надано відповідь на всі наведені у скарзі твердження щодо незаконності постанови про закриття кримінального провадження та здійснено логічну і правову перевірку прийнятого прокурором рішення, як цього вимагає КПК.
Беручи до уваги те, що постанова про закриття кримінального провадження, яка зумовлена недбалим виконанням процесуальних обов'язків слідчим або прокурором, перешкоджає виконанню завдань кримінального провадження в частині забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, слідчі судді обґрунтовано скасовують постанови, встановлюючи відповідну недбалість.
Вивчення ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду скарг на рішення про закриття кримінального провадження в частині перевірки підстав відповідного рішення слідчого чи прокурора показало, що підставами скасування слідчими суддями вказаних рішень здебільшого були такі:
невжиття органом досудового розслідування всіх необхідних заходів для збирання доказів і забезпечення повного та всебічного досудового розслідування;
необґрунтованість висновків, які містяться в постанові, щодо обставин, які повинні бути встановлені слідчим, та завчасність висновку про відсутність в діянні складу злочину або відсутність події злочину;
непроведення слідчим необхідного та повного переліку слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі;
непризначення та непроведення необхідних експертиз, ненадання експерту порівняльних зразків для проведення судової експертизи, що є підставою для надання експертом повідомлення про неможливість проведення експертизи, та деякі інші.
Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ухвалою від 09.06.2015 скасував постанову про закриття кримінального провадження, винесену слідчим в ОВС слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області, з огляду на такі обставини.
У ході здійснення кримінального провадження не вирішено по суті клопотань ОСОБА_1, не вирішено питання щодо визнання його потерпілим у кримінальному провадженні.
До того ж у матеріалах кримінального провадження є ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2014 (вступна та резолютивна частини), якою скаргу заявника задоволено та зобов'язано прокуратуру Дніпропетровської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про визнання потерпілим. Повний текст ухвали та докази її виконання у матеріалах кримінального провадження відсутні.
Долучені до кримінального провадження документи не є належним чином засвідченими та не вказано, на підставі чого їх долучено до матеріалів кримінального провадження, а в прийнятій постанові не обґрунтовано, яким чином вони спростовують доводи заявника.
Слід зазначити, що слідчим у кримінальному провадженні не було ініційовано проведення перевірки дій посадових осіб правоохоронного органу щодо дій, на які вказує заявник з метою встановлення факту допущення порушень.
Привертає увагу і те, що слідчим взагалі не було зібрано будь-яких характеризуючих матеріалів щодо співробітників прокуратури Солонянського району Дніпропетровської області, на порушення законодавства якими вказує заявник.
Слідчі судді в окремих випадках обґрунтовано наголошують на недостатній мотивованості прийнятого рішення про закриття кримінального провадження, зокрема у зв'язку з нереагуванням на попередньо постановлені ухвали слідчих суддів, якими у відповідних провадженнях вже скасовувались постанови про закриття кримінальних проваджень. Так, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2015 скасовано постанову про закриття кримінального провадження з урахуванням, зокрема, того, що в цій постанові не вказано взагалі мотивів прийняття такої постанови та обґрунтування щодо відсутності в діях посадових осіб складу злочину. Слідчий не відобразив у постанові, чому він взяв до уваги одні докази у справі і критично поставився до інших, у тому числі до доводів заявника.
Слідчі судді, перевіряючи доводи скаржників, обґрунтовано надають оцінку не лише повноті вчинених під час досудового розслідування дій, а й правильності здійснення правової оцінки встановлених обставин під час досудового розслідування. У свою чергу, нездійснення таких дій слідчими суддями зумовлює скасування відповідних ухвал за результатами їх перегляду в апеляційному порядку. Так, підставою для скасування рішення слідчого судді колегією суддів Апеляційного суду Запорізької області стало те, що "в постанові про закриття кримінального провадження слідчим не наведено належних доводів на обґрунтування свого висновку про те, що ОСОБА_3 вживав алкогольні напої вже після дорожньо-транспортної пригоди, а не здійснював управління автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, на що правильно вказала потерпіла ОСОБА_2 у своїй скарзі. Слідчим доводи потерпілої належним чином не досліджені".
Також у судовій практиці розгляду аналізованої категорії справ має значення підстава закриття кримінального провадження, зокрема в разі закриття кримінального провадження у зв'язку зі смертю. Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження у зв'язку зі смертю підозрюваного, обвинуваченого закривається, крім випадків, якщо таке провадження є необхідним для реабілітації померлого. Таким чином, за умови оскарження постанови про закриття кримінального провадження родичами особи, стосовно якої таке провадження здійснювалось, з тих мотивів, що кримінальне провадження є необхідним для реабілітації померлого, слідчі судді повинні надавати належну оцінку цій обставині та особливостям підстави закриття кримінального провадження, передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК. Неврахування зазначеного зумовлює обґрунтоване скасування ухвал слідчих суддів за результатами їх перегляду в апеляційному порядку. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2015 скасовано ухвалу слідчого судді, оскільки, як зазначила колегія суду апеляційної інстанції, при вирішенні питання про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного ОСОБА_3 не було з'ясовано думку його близьких родичів щодо закриття цього провадження з нереабілітуючих ОСОБА_3 підстав, постанова про закриття кримінального провадження щодо нього є передчасною, а отже незаконною.
Таким чином, апеляційні вимоги щодо необхідності скасування постанови про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_3 є слушними, а висновки слідчого судді про те, що рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного ОСОБА_3 не стало перешкодою для продовження досудового розслідування відповідного кримінального провадження, є помилковими, оскільки суперечать змісту кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК ухвала про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку. При цьому в апеляційному порядку може бути оскаржена лише ухвала слідчого судді, якою відмовлено в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, у свою чергу, ухвала про задоволення такої скарги апеляційному оскарженню не підлягає. З огляду на це, суди апеляційної інстанції обґрунтовано відмовляють у відкритті провадження з розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів про задоволення скарг на постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження.
Результати аналізу апеляційного перегляду зазначених ухвал слідчих суддів свідчать про те, що підставами їх скасування є як необґрунтованість, так і неналежна вмотивованість.
Так, скасовуючи ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 06.02.2015 та постанову слідчого про закриття кримінального провадження, Апеляційний суд Сумської області зазначив, що слідчим суддею не наведено обставин із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, мотиви з яких слідчий суддя не взяв до уваги доводи скаржника, і мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а орган досудового розслідування, закриваючи кримінальне провадження, в повному обсязі не з'ясував зазначені заявником обставини вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, що ставить під сумнів законність постанови про закриття кримінального провадження (провадження № 11-сс/788/51/15).
4. Оскарження рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим
Зазначений вид скарги, яка підлягає розгляду під час досудового розслідування, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК.
Відповідно до ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Таким чином, для визнання особи потерпілою не вимагається прийняття окремого процесуального документа. Разом із тим ч. 5 ст. 55 КПК встановлено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в частині першійцієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Отже, саме правильність застосування слідчим або прокурором цієї норми є предметом перевірки слідчим суддею під час розгляду аналізованої категорії скарг.
Процесуальною підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим відповідно до ст. 55 КПК є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій не завдано шкоди. При цьому відповідні підстави згідно із зазначеною статтею мають бути належним чином мотивовані. За умови встановлення того, що зазначені вимоги є недотриманими, слідчі судді приймають рішення про скасування постанов. Так, слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва в ухвалі від 23.06.2015 зазначено, що, дослідивши постанову про відмову у визнанні потерпілим від 12.05.2015 на предмет її обґрунтованості, слідчий суддя доходить висновку, що слідчим зроблено загальне посилання на відсутність у матеріалах провадження даних, які свідчили б про те, що ОСОБА_1 було завдано шкоди, однак на підтвердження такого свого висновку слідчий суддя не навів, які саме матеріали досудового розслідування дають підстави дійти такого висновку. Таким чином, неналежне мотивування постанов про відмову у визнанні потерпілим, з одного боку, не відповідає вимогам процесуального законодавства, а з іншого - не дає слідчому судді змоги перевірити правильність прийнятого слідчим, прокурором рішення про наявність чи відсутність шкоди для конкретної особи у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення.