Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у звязку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України Гончар Л. Я. про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, Пленум Вищого адміністративного суду України

1. Доповідь судді Вищого адміністративного суду України Гончар Л.Я. взяти до відома.

2. Рекомендувати суддям адміністративних судів Узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація (додається), враховувати під час ухвалення рішень у справах відповідної категорії.

На виконання пункту 1.3 плану роботи Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) на перше півріччя 2016 року у ВАСУ здійснено узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація.

Виконання судових рішень є найвагомішим показником реального та належного захисту порушених прав, свобод та інтересів особи та невід'ємною складовою права на справедливий суд. На жаль, механізми виконання судових рішень є не завжди ефективними, що, у свою чергу, призводить до виникнення нових спорів, задля вирішення яких відбувається звернення до адміністративних судів. Вивчення та аналіз судової практики показав, що виконання рішень судів про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, супроводжується численними проблемами, в тому числі пов'язаними із правозастосуванням та різними судовими позиціями щодо вирішення такої категорії спорів.

Такі обставини і зумовили потребу в узагальненні практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація.

Питання виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, регулюють такі нормативно-правові акти: Конституція України від 28.06.96;

Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (далі - КАС України);

Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI;

Закон України від 21.04.99 № 606-XIV "Про виконавче провадження";

Закон України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників";

постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою".

На основі перелічених нормативно-правових актів варто зробити коротку загальну характеристику правового регулювання правовідносин, що пов'язані з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Таке положення отримало нормативне продовження у частині першій статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" , зокрема виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частини друга, четверта статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачають, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" , із заявою про виконання рішення суду; перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно із частинами другою, шостою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" , у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Поряд із цим відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Наведений пункт прийнято у розвиток абзацу другого підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України , відповідно до якого "рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України... Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень...".

Ще одна особливість закріплена у частинах першій - третій статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" . Так, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, а з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п'яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Отже, незважаючи на те, що судові рішення мають обов'язковий характер, Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" створено додатковий механізм їх гарантування. Так, частина перша статті 2 передбачає, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація. Разом із тим є думка, що цей закон не розв'язує всіх проблем у сфері виконання судових рішень, а тому не може розглядатись як остаточне вирішення проблеми забезпечення ефективних засобів правового захисту права на виконання рішень у розумний строк, що зумовлює необхідність подальшого вдосконалення правового регулювання цього питання. У зв'язку з цим стверджується, що право на виконання судового рішення в розумний строк може бути самостійним об'єктом правового захисту-1.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Одним з головних чинників реалізації покладеного на адміністративні суди завдання та ефективного захисту є безумовне виконання судових рішень. Саме виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

На жаль, вагома частина судових рішень не виконується взагалі або виконується несвоєчасно, у тому числі й рішення про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація. Така ситуація породжує виникнення нових спорів, з метою вирішення яких стягувачі звертаються до адміністративних судів.

Дослідження судової практики щодо вирішення впродовж 2014 - 2015 років спорів, які виникали у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, дає право констатувати, що в переважній більшості це - справи за позовними заявами стягувачів до Державної казначейської служби та її територіальних підрозділів (далі - органи Казначейства) про:

визнання дій відповідача щодо повернення виконавчого листа неправомірними та зобов'язання відповідача прийняти виконавчий лист до виконання;

визнання дій органів Казначейства щодо невиконання судового рішення неправомірними та зобов'язання їх здійснити його негайне виконання та подати до суду звіт про виконання цього судового рішення, стягнення моральної шкоди;

визнання дій органів Казначейства щодо невиконання судового рішення протиправними та зобов'язання їх негайно перерахувати кошти на рахунок стягувача за відповідним виконавчим документом, нарахувати і сплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочки;

зобов'язання органів Казначейства виконати рішення.

У всіх справах органи Казначейства брали участь в адміністративному процесі як відповідачі.

Офіційна статистична звітність адміністративних судів не дає можливості відстежити кількісні показники розгляду адміністративних справ у спорах, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація. У зв'язку з цим наведемо вибіркове статистичне спостереження вирішення цих спорів, яке здійснено адміністративними судами окремих округів.

Так, за даними, наданими Одеським окружним адміністративним судом, у 2014 році надійшло та розглянуто цим судом 11 справ щодо невиконання рішень судів про стягнення коштів, в яких відповідачами були Державна казначейська служба України та її територіальні органи, у 2015 році - 3 справи вказаної категорії. За даними Херсонського окружного адміністративного суду, протягом 2014 - 2015 років на розгляді в суді перебувало 10 справ зазначеної категорії. За даними Одеського апеляційного адміністративного суду, у 2014 році надійшло та розглянуто 186 справ, в яких відповідачами була Державна казначейська служба України та її територіальні органи, в тому числі, співвідповідачами, у 2015 році - 61 справу. Протягом 2014 - 2015 років на розгляді у Київському окружному адміністративному суді перебувало 8 справ зі спорів, що виникли у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, зокрема Державна казначейська служба України. У такий же період окружними адміністративними судами та місцевими загальними судами як адміністративними Житомирського апеляційного адміністративного округу розглянуто 35 справ вказаної категорії, в апеляційному порядку Житомирським апеляційним адміністративним судом переглянуто 30 судових рішень, третину з яких скасовано (9); ВАСУ станом на червень 2015 переглянуто 3 судових рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду, з яких 2 рішення залишено без змін, 1 - скасовано.

Наведені показники дають можливість зробити висновок, що кількість справ зі спорів щодо невиконання судових рішень про стягнення коштів безпосередньо з державного бюджету, державних органів, підприємств, установ, організацій є нечисленною. Разом із тим під час адміністративного провадження у цих справах за низкою аспектів простежується тенденція різного правозастосування внаслідок неоднакової позиції суддів, що не дозволяє належним чином виконувати актуальні завдання адміністративного судочинства та забезпечувати єдність правозастосовної практики.

Зокрема, у процесі правозастосування очевидним є те, що потребують конкретизації повноваження адміністративного суду при вирішенні спорів, які виникають у зв'язку з виконанням судового рішення, оскільки наявна практика в багатьох аспектах має суперечливий характер. Так, окремі її аспекти вказують на прояв суддями різного бачення щодо застосування законодавства, що регулює виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, а інші - про наявність однакових підходів при здійсненні адміністративного судочинства в цій сфері.

Також правозастосування нормативно-правових актів, які становлять правову основу виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, свідчить про те, що окремі їх положення недостатньо конкретизовані, що ускладнює, зокрема, їх реалізацію на практиці. Серед таких положень можна назвати визначення юрисдикції судів щодо вирішення спорів у разі, коли спірні відносини виникли щодо невиконання рішення господарського суду чи суду з розгляду цивільних справ, визначення початку перебігу тримісячного строку для виконання рішення суду, порушення якого є підставою для виплати грошової компенсації тощо.

Враховуючи те, що виконання рішень, ухвал, постанов адміністративних судів є невід'ємною частиною права на справедливий суд, а також наявність спірної судової практики з вирішення спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, актуальність проведення узагальнення за обраною темою не викликає сумнівів і його важливість ще й посилюється через зазначені обставини.

Тому цілком доречною є потреба у проведенні ґрунтовного дослідження, зокрема, аналізі практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація; виявленні проблем застосування адміністративними судами законодавства при вирішенні цих спорів; формулювання та обґрунтування пропозицій щодо забезпечення однакової судової практики при вирішенні цієї категорії спорів.

Аналіз практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, дозволяє виділити низку проблемних питань та особливостей у сфері адміністративного судочинства щодо вирішення цих спорів. Їх можна умовно об'єднати у дві основних групи:

1) спори і справи, що характеризуються різними судовими позиціями щодо їх вирішення і розгляду;

2) спори і справи, відносно яких склалася однакова судова практика та позиція.

Необхідність характеристики цих груп проблемних питань та особливостей щодо розгляду адміністративними судами цієї категорії спорів зумовили структуру узагальнення.

3.1. Проблемні питання та особливості вирішення спорів за позовами до органів Казначейства про визнання протиправними дій щодо невиконання виконавчого документа

Вивчення судової практики показує, що органи Казначейства у разі невиконання виконавчих документів, як правило, мотивують свої дії щодо такого невиконання тим, що виконавчі документи виконуються у порядку черговості їх надходження. З огляду на таку аргументацію сформувалось дві судових позиції.

Перша судова позиція полягає в тому, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню у встановлений законом строк і відповідно подібні позови про визнання неправомірними дій чи бездіяльності органів Казначейства задовольняються. Наприклад, у постанові від 23.05.2014 у справі № 810/2490/14 Київський окружний адміністративний суд на обґрунтування задоволення позову вказав такі аргументи: "...... обов'язковість судових рішень гарантується статтею 124 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу . Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. У випадку, що розглядається, суд констатує, що жодних обставин, що стали перешкодою у виконанні рішення суду у встановлений законом строк, відповідач не надав. У контексті вказаного суд зазначає, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції ( рішення у справі "Ромашов проти України"). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою ( рішення у справі "Шмалько проти України"). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади ( рішення у справі "Сокур проти України"). У справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошується (або зазначається), що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. При цьому суд вважає, що викладені у листі Державної казначейської служби України посилання на п. 3 Порядку , за яким рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються у порядку черговості надходження таких документів, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення. Так, вказана норма не встановлює жодних винятків для недотримання приписів статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо тримісячного строку для перерахування стягуваних коштів та підлягає застосуванню виключно у системному взаємозв'язку із зазначеним законодавчим положенням"-2.

Вказану позицію підтримав Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 16.10.2014 та ВАСУ в ухвалі від 18.11.2014-3. Таку ж позицію з порушеного питання зайняв і Житомирський апеляційний адміністративний суд у справі № 806/1162/14-4.

Друга судова позиція полягає у кваліфікації дій Державної казначейської служби правомірними, у зв'язку з чим у задоволенні позовів суди відмовляють. У цьому разі підставою є те, що "Державна казначейська служба України діє у межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством, оскільки виконавчий лист Вишгородського районного суду Київської області від 09.11.2011 № 2-2725/2010 знаходиться на виконанні у Державній казначейській службі України, відповідачем не відмовлено у виконанні судового рішення, виконавчий лист виконується в порядку черговості надходження виконавчих документів, виконання судового рішення на користь позивача поза чергою призведе до порушення принципу рівності перед законом, оскільки будуть порушені права осіб, які подали виконавчі листи до відповідача раніше ніж позивач, тому відсутні підстави для визнання дій відповідача протиправними. У таких випадках суди відмовляють у задоволенні позовів про визнання неправомірними дій казначейської служби щодо невиконання судового рішення"-5.

У зазначеному контексті склалася судова практика, коли наявність різних позицій щодо вирішення таких спорів стає підставою для скасування рішень окружних адміністративних судів в апеляційному порядку. Наприклад, у справі № 806/1162/14 Житомирський окружний адміністративний суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, зайняв другу з вказаних судових позицій. Однак, переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, суд зайняв першу з вказаних позицій, скасував рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задовольнив-6.

Висновки до підрозділу 3.1.

Вирішення адміністративними судами спорів за позовами до органів Казначейства про визнання протиправними дій щодо невиконання виконавчого документа призвело до того, що на сьогодні сформувались різні судові позиції щодо вирішення таких спорів. Так, при розгляді справ за позовами стягувачів до органів Державної казначейської служби з приводу невиконання останніми судових рішень адміністративні суди за однакових обставин справи по-різному кваліфікують дії органів Казначейства щодо невиконання ними рішень суду. Зокрема, адміністративні суди в одних випадках за поданими позовами дії органів Державної казначейської служби щодо невиконання рішення суду визнають неправомірними, в інших - правомірними. Така суперечливість у судових рішеннях негативно впливає на авторитет адміністративної юстиції і ще більше породжує проблему захисту та виконання судового рішення.

Пропозиції до підрозділу 3.1.

При розгляді справ за позовами стягувачів до органів Казначейства про визнання неправомірними дій у частині виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів та зобов'язання вчинити відповідні дії треба брати до уваги, що пункт 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників повинен застосовуватися з урахуванням (у рамках) загальних строків виконання рішень суду, які закріплені у частині четвертій статті 3 та частині шостій статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" .

Такий підхід узгоджується з позицією ВАСУ про те, що: "... на час звернення позивача до суду минуло більш ніж три місяці з дня надходження виконавчого документа для виконання. Відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути підставою для невиконання відповідачем покладених на нього функцій, пов'язаних з виконанням рішень судів"-7. На основі цієї позиції суд касаційної інстанції підтримав висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка проявилася у невчиненні жодних дій щодо виконавчого документа, який надійшов до нього на виконання.

Отже, адміністративним судам при здійсненні судочинства слід виходити з того, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню у встановлений законом строк.

3.2. Проблемні питання та особливості вирішення спорів за позовами про оскарження дій органів Казначейства щодо відмови у виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів з Пенсійного фонду України

Вивчення судової практики показує, що адміністративні суди неоднозначно вирішують згадану категорію спорів, у результаті чого сформувалось дві судових позиції.

Перша позиція пов'язана з обґрунтуванням окремими судами правомірності дій органів Казначейства щодо відмови у виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів з Пенсійного фонду України. Зокрема, в ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі № 816/1713/14-а суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області щодо повернення без виконання заяви позивача про виконання виконавчого листа про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на його користь грошових коштів є правомірними, оскільки рахунки боржника в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Полтавській області відсутні, а тому, відповідно, здійснювати їх обслуговування, зарахування та списання коштів відповідач можливості не має-8.

Такі ж доводи стали підставою для відмови у задоволенні подібного позову Сумським окружним адміністративним судом у справі № 818/9019/13-a-9.

Разом із тим здебільшого випадків адміністративні суди при розгляді вказаних позовів роблять висновок про неправомірність дій органів Казначейства щодо відмови у виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів з органів Пенсійного фонду (друга позиція). Підставою є те, що Управління Пенсійного фонду України у районах, у тому числі й Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області, є державними органами, тому на них поширюються вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" , статтею третьою якого передбачено, що у випадку відсутності відповідного рахунку боржника в органах казначейської служби, стягнення коштів відбувається за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду-10.

Наприклад, у справі № 288/1704/13-а за позовом Короля М.П. до Управління Державної казначейської служби у Попільнянському районі Житомирської області про визнання протиправною відмови в прийняті виконавчого листа до виконання та зобов'язання відповідача прийняти виконавчий лист постановою Попільнянського районного суду визнано протиправною відмову Управління Державної казначейської служби України у Попільнянському районі у прийнятті до виконання виконавчого листа та зобов'язано відповідача прийняти на виконання виконавчий лист; суд критично оцінив доводи Управління Державної казначейської служби у Попільнянському районі про те, що рахунки органів Пенсійного фонду відкриті в органах Казначейства лише для зарахування коштів єдиного внеску, а не для отримання фінансування та проведення видатків, зокрема, щодо виплати пенсій. Указане рішення суду залишено без змін Житомирським апеляційним адміністративним судом та Вищим адміністративним судом України-11.

Аналогічна правова позиція підтверджується судовою практикою адміністративних судів різних округів, зокрема:

постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 07.05.2014 у справі № 286/2027/14-а, яка залишена без змін ухвалами Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2014 та Вищого адміністративного суду від 02.10.2014-12;

постановою Харківського адміністративного окружного суду від 10.02.2014 у справі № 820/13995/13-а, яка залишена без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 та ВАСУ від 23.04.2014-13;

постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2014 у справі № 826/2787/14-14.

Також важливо, що для посилення аргументування другої правової позиції суди посилались на практику Європейського суду з прав людини. Так, в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2014 у справі № 286/1598/14-а вказано таке: "Посилання відповідача на відсутність в органах Казначейства рахунків органів Пенсійного фонду для отримання фінансування та проведення видатків, зокрема щодо оплати пенсій, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, тобто для виплат за виданим виконавчим листом, не взято судом до уваги, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України")"-15.

Таким чином, з одного боку, аналіз обох судових позицій підтверджує, що суперечливим у правозастосуванні є питання визначення компетенції органів казначейства щодо виконання рішень судів у справах, за якими боржником є органи Пенсійного фонду України, оскільки відповідно до чинного законодавства органи Пенсійного фонду України є державними органами, але не мають відкритих рахунків в органах Казначейства. Водночас нормативне регулювання цього питання показує, що Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" гарантується виконання органами Державної казначейської служби рішень суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, установа, організація. За змістом цього Закону та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, виконання рішень судів про стягнення коштів, боржниками за якими є державний орган, здійснюється шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу.

А з іншого боку, вбачається, що наведена категорія спорів виникла у зв'язку з неправильним застосуванням судами статті 263 КАС України у частині положень щодо зміни способу та порядку виконання судового рішення. Так, у справах про зобов'язання органу Пенсійного фонду України перерахувати та виплатити пенсію (соціальну виплату іншого виду) суди постановляли ухвали про зміну способу виконання: із зобов'язання виплатити кошти на стягнення коштів. На підставі таких ухвал видавався виконавчий лист про стягнення коштів, який потім подавався до Казначейства на підставі Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Проте практика подібного застосування статті 263 КАС України була визнана Верховним Судом України незаконною. У справі № 21-475а14 Верховний Суд України встановив, що: при виконанні постанови суду про зобов'язання органу Пенсійного фонду України виплатити пенсію державним виконавцем було виявлено відсутність коштів на рахунках відповідача, у зв'язку з чим державний виконавець звернувся до суду з поданням про зміну способу та порядку виконання судового рішення; суд першої інстанції задовольнив це подання, змінивши спосіб виконання із зобов'язання виплатити кошти на такий спосіб виконання, як стягнення коштів; суд апеляційної інстанції, підтриманий судом касаційної інстанції, скасував це судове рішення. За результатами розгляду наведеної судової справи Верховний Суд України висловив таке: "У частині першій ст. 263 КАС передбачено право на звернення із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, встановлено коло осіб, які можуть звернутись із такою заявою, та визначено умови такого звернення, зокрема наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо). Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Як зміну способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю його виконання раніше визначеним способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не повинна змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення. Як установлено у справі, ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання протиправними дій управління ПФУ і з вимогою зобов'язати його перерахувати і виплатити пенсію з огляду на обставини, зазначені в позовній заяві. Звенигородський районний суд Черкаської області постановою від 31 березня 2011 року розглянув ці вимоги і зобов'язав управління ПФУ перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_4 на підставах, у розмірі та за проміжок часу, зазначених у судовому рішенні. На момент звернення державного виконавця з поданням рішення суду в частині перерахунку пенсії було виконано, однак сама пенсія не була виплачена, оскільки на рахунок управління ПФУ не надійшли відповідні кошти із Державного бюджету України. Аналізуючи норми частини першої статті 263 КАС у системному зв'язку з нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, можна дійти висновку, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовувалася необхідність зміни способу і порядку виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті"-16.

Після сформування Верховним Судом України наведеної правової позиції очевидно припиниться практика застосування такого способу виконання, як стягнення коштів, у справах про зобов'язання органу Пенсійного фонду України виплатити пенсію, а тому стягувачі не звертатимуться до Казначейства з виконавчими листами про стягнення коштів з органу Пенсійного фонду України.

Однак залишається незрозумілим, чи повинно Казначейство приймати до виконання ті виконавчі листи, які були видані до сформування правової позиції Верховного Суду України.

Висновки до підрозділу 3.2.

Особливості вирішення справ за позовами про оскарження дій органів Казначейства щодо відмови у виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів з Пенсійного фонду України полягають у тому, що:

по-перше, така категорія спорів виникла через неправильне застосування судами статті 263 КАС України у частині положень щодо зміни способу та порядку виконання судового рішення;

по-друге, наявна різна судова позиція адміністративних судів щодо обов'язку органів Казначейства виконувати рішення судів про стягнення грошових коштів з Пенсійного фонду України. Здебільшого суди вважають виконання таких рішень обов'язком органів Державної казначейської служби з огляду на те, що Пенсійний фонд України є державним органом. Проте є випадки дотримання судами протилежної правової позиції, а саме відсутності в органів Державної казначейської служби обов'язку виконувати такі судові рішення, оскільки в органах Казначейства не відкрито рахунків Пенсійного фонду України для проведення таких виплат.

Пропозиції до підрозділу 3.2.

Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" на Державну казначейську службу України покладено обов'язок виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, у тому числі й органи Пенсійного фонду України. Такий обов'язок органів Державної казначейської служби України є безумовним, отже, не залежить від наявності в органах Казначейства відкритих рахунків Пенсійного фонду України.

3.3. Проблемні питання та особливості повноважень суду при вирішенні справ за позовами стягувачів до органів Державної казначейської служби про зобов'язання виконати рішення суду

Виокремлення такого блоку проблем пов'язане з тим, що, з одного боку, у відповідача є прямо передбачений чинним законодавством обов'язок виконати рішення суду, що не потребує додаткового зобов'язання шляхом прийняття відповідного судового рішення. Так, однією з конституційних засад судочинства (пункт 9 частини третьої статті 129 Конституції України) є обов'язковість рішень суду. Таке конституційне положення знайшло своє відображення у чинному законодавстві, зокрема і в пункті 7 частини другої статті 7, статті 14, статті 255 КАС України. А з іншого боку, згідно із пунктом 2 частини другої статті 162 КАС України адміністративний суд у разі задоволення позову може прийняти постанову, зокрема, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме зобов'язати його виконати рішення суду.

З огляду на зазначене, склалась суперечлива судова практика щодо повноважень адміністративного суду, оскільки наявність у адміністративного суду повноважень зобов'язувати відповідний орган виконати судове рішення визнається не всіма судами.

Так, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 у справі № 638/38/14 суд скасував постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.03.2014 про задоволення позову та закриття провадження у справі з наступних мотивів: позивач звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом фактично просить зобов'язати відповідача виконувати рішення суду, яке вже набрало законної сили і в силу приписів статей 14 та 255 КАС України повинно виконуватися відповідачем без ухвалення будь-яких додаткових судових рішень. Суд першої інстанції не в праві зобов'язувати відповідача виконувати чи не виконувати рішення суду, яке і так є обов'язковим до виконання для осіб, які беруть участь у справі-17.

Відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень - Державну казначейську службу України виконати ухвалу Олевського районного суду Житомирської області від 20.08.2013 у справі № 2-а-1388/11 згідно виконавчого листа від 23.10.2013, стягнувши з Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області нараховану доплату до пенсії в сумі 6310,60 грн за рахунок коштів Державного бюджету України суд вказав наступне: відповідно до статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Постанова Олевського районного суду Житомирської області від 23.08.2011 та ухвала вказаного суду від 20.08.2013 набрали законної сили, виконавчий лист у справі був виданий, а судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими для виконання, тому підстави для задоволення позову в цій частині - відсутні-18.

У постанові від 04.12.2014 у справі № 815/5580/14 Одеський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що він позбавлений можливості повторно приймати рішення щодо зобов'язання вчинити дії, які визначені в судовому рішенні-19.

Дещо іншим чином мотивував таку ж правову позицію Харківський адміністративний апеляційний суд, вказавши, що зміст заявлених позовних вимог фактично зводиться до зобов'язання відповідачів вчинити необхідні процедурні заходи, спрямовані на відновлення порушеного права позивача на отримання суми заборгованості за пенсією на виконання судового рішення у справі № 2а-9628/08/2070. Однак зазначене право позивача вже відновлено за наслідками вирішення спору у справі № 820/13995/13-а та прийняття Харківським окружним адміністративним судом постанови від 10.02.2014, яка набрала законної сили і на виконання якої видано виконавчий лист; суд позбавлений можливості повторно приймати рішення щодо зобов'язання вчинити дії, які визначені в судовому рішенні (в цьому випадку в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 у справі № 820/13995/13-а); обраний позивачем спосіб захисту не відповідає критерію захисту порушеного права в порядку позовного провадження, у зв'язку з чим підстави для задоволення цього позову відсутні; такі вимоги не можуть становити самостійний предмет позову і повинні розглядатися в порядку частини дев'ятої статті 267 КАС України в межах справи № 820/13995/13-а шляхом подання відповідної заяви-20.

Поряд із цим дані Єдиного державного реєстру судових рішень, у тому числі й рішення суду, на які міститься посилання у цьому дослідженні, свідчать про наявність значної кількості судових справ, за результатом розгляду яких суди зобов'язували органи Державної казначейської служби виконати судові рішення. Наприклад, судовими рішеннями Київського апеляційного адміністративного суду, Житомирського апеляційного адміністративного суду та інших було зобов'язано Державну казначейську служби України здійснити дії щодо виконання виконавчого документа-21.