Окремо Пленум Верховного Суду України зауважує, що відповідно до загальновизнаних міжнародно-правових стандартів незалежність та незмінюваність суддів є однією з основних гарантій незалежності суддів і цим стандартам не відповідають норми розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.
Так, у Європейській хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року зазначено, що Закон надає кожному судді, який вважає, що його/її права, передбачені Законом, або його власна незалежність чи незалежність судового процесу знаходиться під загрозою або ігнорується будь-яким чином, можливість звернутися з цього приводу до незалежного органу з пропозицією вжити дієвих заходів для виправлення ситуації або запропонувати, яким чином її можливо виправити (пункт 1.4).
У пункті 57 Висновку № 1 (2001) Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів визначила, що "основною гарантією незалежності суддів є те, що строк повноважень гарантується до встановленого пенсійного віку або до спливу фіксованого строку перебування на посаді ( Основні принципи незалежності судових органів ООН, п. 12; Рекомендація № (94) 12, Принцип І (2)(а)(іі) і (3), а також Принцип VI (1) і (2))".
У пункті 60 згаданого Висновку зазначено, що КРЄС вважає: (а) що незмінюваність суддів повинна бути конкретною складовою їхньої незалежності, що повинно закріплюватися на найвищому внутрішньому правовому рівні; (b) що втручання незалежного органу на основі процедур, які гарантують у повному обсязі право на захист, має особливе значення в питаннях дисциплінарного характеру; (с) що було б корисно підготувати стандарти, які визначають не тільки поведінку, що може призвести до відсторонення судді від посади, але також і типи поведінки, які можуть спричинити дисциплінарні заходи або зміну статусу, наприклад, переведення в інший суд або в інший регіон.
У пункті 49 Додатку до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи СМ/Rес (2010)12 "Незалежність, ефективність та обов'язки" також зазначено, що "забезпечення терміну перебування на посаді та незмінюваності - ключові елементи принципу незалежності суддів; відповідно, судді повинні мати гарантований термін перебування на посаді до часу обов'язкового виходу у відставку, якщо такий існує".
Аналогічні положення викладено в пункті 17 Декларації щодо принципів незалежності судової влади (Хорватія, 14 жовтня 2015 року).
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлюється, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
У пункті 37 Висновку від 26 жовтня 2015 року ЄО-АО(2015)027 щодо проекту змін до Конституції України в частині правосуддя Венеціанська комісія зауважила: "Звільнення всіх суддів, крім виключних випадків, таких як конституційний дисконтинуїтет, не відповідає європейським стандартам та принципу верховенства права. Крім того, Венеціанська комісія вважає, що замінити всіх суддів .... неможливо без шкоди для безперервності відправлення правосуддя".
Також у своєму Висновку від 16-17 березня 2012 року СОГ-АО(2012)001 у частині наслідків повернення Верховному Суду Угорщини його історичної назви "Курія" шляхом унесення змін до Конституції Угорщини, що призвело до дострокового звільнення з посади Голови цього Суду, Венеціанська комісія наголосила, що під час прийняття нової конституції її перехіднії положення не повинні використовуватися як спосіб припинення повноважень осіб, обраних чи призначених за раніше чинною конституцією (пункт 111).
З огляду на викладене пунктами 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII створюється додаткова підстава для звільнення суддів шляхом ліквідації судів касаційної інстанції та Верховного Суду України, чим порушуються гарантії незалежності суддів, права громадян на судовий захист та їх правову впевненість, що суперечить положенням частин першої та другої статті 8, частин першої та другої статті 55 і частин першої, п'ятої та шостої статті 126 Конституції України та міжнародним стандартам у сфері судочинства.
1.3. Окремо Пленум Верховного Суду України наголошує, що пункти 13, 14 та 17 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII не відповідають частинам першій, п'ятій і шостій статті 126 Конституції України, виходячи з нижченаведеного.
Так, у пункті 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII суддям Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України надається право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.
Згідно з пунктом 13 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII проведення конкурсу на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах має бути розпочато не пізніше двох місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визначено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, установленому цим Законом.
Пленум Верховного Суду України вважає неприйнятним проведення такого конкурсу для працюючих суддів, які під час проведення судової реформи не змінюють рівень суду.
Так, судді Верховного Суду України були обрані на посади безстроково, пройшовши всі передбачені законодавством, що регламентує порядок діяльності судів і суддів, процедури, і можуть бути усунені з посад лише у випадках, передбачених цим законодавством, включаючи непідтвердження відповідності займаній посаді.
Указані судді для зайняття посад суддів Верховного Суду не змінюють рівень суду. Верховний Суд України до 2010 року був касаційною інстанцією та найвищим судовим органом одночасно, після 2010 року й прийняття нового Закону України "Про судоустрій і статус суддів" переглядав справи з підстав неоднакового застосування норм матеріального права, а пізніше й процесуального. Законом № 1402-VIII утворюється реорганізована касаційна інстанція на базі всіх існуючих в Україні вищих судів та Верховного Суду України. Усі судді Верховного Суду України вже були суддями касаційної інстанції й одночасно суддями найвищого судового органу.
Конституцією України в редакції Закону № 1401-VIII передбачено:
у разі ліквідації чи реорганізації суду, у якому суддя обіймає посаду, він може бути переведений на посаду судді до іншого суду й лише незгода на таке переведення є підставою для звільнення судді (пункт 5 частини шостої статті 126);
призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом (частина друга статті 128);
судді, обрані безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до звільнення або до припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України (підпункт 3 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення");
у випадках реорганізації судів судді таких судів мають право подати заяву про відставку або заяву про участь у конкурсі на іншу посаду судді в порядку, визначеному законом, або про переведення на посаду судді в іншому суді, й особливості такого переведення визначаються законом (підпункт 5 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення").
Упродовж двох років переведення судді з одного суду до іншого здійснює Президент України на підставі відповідного подання Вищої ради правосуддя (підпункт 7 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України у редакції Закону № 1401-VIII).
Пленум Верховного Суду України зауважує, що вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади визначено чинною редакцією частини шостої статті 126 Конституції України. Такої підстави звільнення судді, як звільнення у зв'язку з ліквідацією суду, - не передбачено.
Однією з підстав для звільнення судді згідно з пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України (відповідно до змін, унесених Законом № 1401-VIII) є незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду, у якому суддя обіймає посаду. Ця норма також не передбачає "автоматичного" звільнення судді у зв'язку з ліквідацією суду. Очевидно, поняття "незгода на переведення до іншого суду" включає в себе, як мінімум, такі складові:
- отримання суддею пропозиції на переведення до іншого суду;
- висловлена в певний спосіб відмова від такої пропозиції.
Отже, судді, які працюють у Верховному Суді України й обіймають штатні посади, не можуть бути звільнені у зв'язку із самим фактом ліквідації відповідного суду, оскільки це суперечить пункту 5 частини шостої статті 126 Основного Закону України.
Натомість Закон № 1402-VIII передбачає, що принцип незмінюваності судді гарантує перебування на посаді до досягнення ним 65 років, крім випадків звільнення або припинення повноважень судді відповідно до Конституції України та цього Закону, яким установлено, що:
суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди, крім переведення в разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду чи в порядку дисциплінарного стягнення (стаття 53);
оголошення й проведення конкурсу Вищою кваліфікаційною комісією суддів України здійснюється лише на заміщення в суді вакантних посад судді (статті 70, 79 й 81);
переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, внесеної за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному статтею 79 Закону № 1402-VІІІ, але переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого рівня може здійснюватися без конкурсу у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду (частина третя статті 82).
Отже, згадані норми передбачають, що в разі реорганізації (навіть ліквідації) Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів і утворення Верховного Суду працюючі судді Верховного Суду України мають бути переведені на посади суддів Верховного Суду як суду того самюго рівня без конкурсу й навіть без їх згоди на це. Лише в разі відмови від такого переведення (що може розцінюватися як незгода на переведення) їх може бути звільнено з посади судді на підставі пункту 5 частини шостої статті 126 Конституції України.
Однак сама по собі відмова працюючого судді Верховного Суду України від участі в конкурсі на зайняття посади судді у Верховному Суді не є підставою для звільнення судді з посади, оскільки це не передбачено нормами статті 126 Конституції України та не є дисциплінарним проступком.
Водночас призначення суддів вищих спеціалізованих судів до Верховного Суду як до суду вищого рівня, який є не лише судом касаційної інстанції, а й найвищим судовим органом України (частина третя статті 125 Конституції України (зі змінами, унесеними згідно із Законом № 1401-VIII)) і, відповідно, має більші повноваження, ніж вищі суди, які до внесення змін до Конституції України Законом № 1401-VIII були вищими спеціалізованими судами (частина третя статті 125 Конституції України), можливе за результатами конкурсу на вакантні посади в цьому Суді, що залишаються після переведення до нього суддів Верховного Суду України.
Судді Верховного Суду України в разі їх переведення з Верховного Суду України до Верховного Суду (як реорганізованого суду шляхом злиття із залишенням свого конституційно-правового статусу як найвищого судового органу) не змінять ні правовий статус, ні обов'язки, ні рівень суду, а отже, вони мають бути переведені відповідно до положень частини третьої статті 82 Закону № 1402-VIII з Верховного Суду України й надалі обіймати аналогічні посади в штаті Верховного Суду. Лише після цього переведення може бути оголошено конкурс на вакантні посади у Верховному Суді.
Натомість пункт 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII (як такий, що виконує функції звичайних похідних і допоміжних актів правотворчості та відповідає за механізм імплементації й процедури застосування основної норми - частини третьої статті 82 Закону № 1402-VIII) прямо передбачає право судді, зокрема Верховного Суду України, брати участь лише в конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.
Аналогічне правило закріплено і щодо суддів, призначених строком на п'ять років. Так, призначення суддів, п'ятирічний строк повноважень яких сплив, на посади суддів безстроково згідно з пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII можливе виключно за результатами конкурсу, який вони вже пройшли під час призначення на посаду судді вперше.
Водночас процедура та стадії добору, які застосовувалися з 2011 року, майже не відрізняються від тих, що запроваджуються Законом №1402-VIII. Такі добори (конкурс) проведено за сприяння та під ретельним контролем міжнародних донорів, зокрема проекту USAID "Справедливе правосуддя" за підтримки проекту USAID "Україна: справедливе правосуддя", і відповідно до міжнародних стандартів.
Разом з тим у разі непроходження конкурсу, передбаченого вищевказаним пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, суддю, строк повноважень якого закінчився, буде звільнено з посади. Це не відповідає Конституції України, оскільки частина шоста статті 126 Основного Закону України сплив строку, на який його було призначено.
Пленум Верховного Суду України наголошує, що такі судді мають проходити лише кваліфікаційне оцінювання, а не конкурс, адже вказані особи залишаються на своїй посаді, яка не є вакантною, не змінюють ні правовий статус, ні обов'язки, ні рівень суду. Лише такий порядок узгоджується з положеннями частини першої статті 83, абзацу першого пункту 3 та абзацу першого пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.
Такий порядок не суперечить і положенням Конституції України, яка передбачає, що судді, призначені на посаду строком на п'ять років, після закінчення цього строку можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом (підпункт 2 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України в редакції Закону № 1401-VIII).
Крім того, викладене відповідатиме основним засадам здійснення судочинства, передбаченим як Основним Законом України, так і міжнародними стандартами. Відповідно до Конституції України в редакції Закону № 1401-VIII порядок призначення суддів в Україні змінено, випробувальний термін - перше призначення судді на строк п'ять років - скасовано, судді призначаються лише безстроково. Рішення про призначення такої великої частини суддівського корпусу за результатами нового конкурсу, а не через процедуру підтвердження відповідності займаній посаді може ускладнити або взагалі зупинити здійснення правосуддя в багатьох місцевих судах України.
Зазначене у пунктах 13, 14 та 17 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII суперечить міжнародним стандартам у сфері судочинства.
У Висновку КРЄС № 10 (2007) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства визначено: усі проекти законів, які стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та будь-які законопроекти, які можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або обмежити гарантії доступу громадян (включаючи самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом: лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана всіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація (пункт 87).
Згідно із заходами 1.2 Плану дії Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади СМ(2016)36 final державам-членам потрібно вжити заходів, якщо це необхідно, для забезпечення процедур обрання, призначення й підвищення суддів на посадах відповідно до принципів прозорості, об'єктивних критеріїв здійснення судових повноважень, з основним наголосом на здібностях і досвіді, а також відсутності надмірного політичного втручання.
Згідно з пунктами 51-52 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи СМ/Rес (2010)12, якщо суддю приймають на посаду на випробувальний або фіксований термін, рішення про підтвердження призначення чи подовження такого терміну має прийматися тільки відповідно до пункту 44 Рекомендацій, щоб забезпечити цілковите дотримання принципу незалежності судової системи. У пункті ж 44 зазначено, що рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах з урахуванням кваліфікації, умінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону. При цьому повинна зберігатися повага до людської гідності. Забезпечення терміну перебування на посаді та незмінюваності суддів є ключовими елементами принципу незалежності суддів. Звільнення судді з посади може відбуватися тільки за результатами дисциплінарного чи кримінального провадження після проведення належної процедури та на основі підтверджених даних. Якщо здійснюється реформування в організації судової системи, суддя повинен отримати гарантоване право на переведення (за його згодою) на іншу суддівську посаду.
У доповіді Венеціанської комісії "Європейські стандарти у сфері судочинства - систематичний огляд" від 3 жовтня 2008 року зазначалося, що випробувальний термін може підірвати незалежність суддів, оскільки вони відчуватимуть, що на них тиснуть стосовно прийняття рішень у справах конкретним часом. Якщо випробувальний строк увижається необхідним, "судді може бути відмовлено в затвердженні на посаді тільки за об'єктивними критеріями та із застосуванням тих же процесуальних запобіжних заходів, що застосовуються при звільненні судді з посади".
У Висновку № 18 (2015) КРЄС стосовно позиції судової влади та її відносин з іншими гілками влади в умовах сучасної демократії наголошувалося, що для виконання суддівських функцій, закріплених конституцією, кожен суддя повинен бути призначеним на посаду й таким чином стати представником судової влади. Кожен одноосібний суддя, призначений відповідно до конституції та інших правових норм, отримує таким чином свої конституційні повноваження й легітимність. Це призначення, здійснене згідно з конституцією та іншими правовими нормами, безумовно, надає одноосібним суддям компетенції та відповідні повноваження застосовувати закон у тому вигляді, у якому його прийняла законодавча влада чи в якому його сформулювали інші судді. Легітимність, якою одноосібний суддя наділяється з моменту свого призначення на посаду відповідно до конституції та інших правових норм конкретної держави, є його "конституційною або формальною легітимністю" (пункт 14).
Згідно з пунктом 40 Висновку Венеціанської комісії CDL-АD (2010)003 від 16 березня 2010 року призначення судді на посаду безстроково після завершення 5-річного строку слід викласти як основну норму, відхилення від якої буде можливим лише за умов, які дозволяють звільнення судді, призначеного безстроково.
Викладене свідчить, що пунктами 14 і 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII створено нову самостійну норму щодо поведінки працюючих суддів Верховного Суду України та суддів, у яких сплинув п'ятирічний строк призначення, та стосовно участі їх у конкурсі, у зв'язку із чим створюється правова невизначеність між основними положеннями Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, що суперечить частині першій статті 8, частинам першій, п'ятій і шостій статті 126 Основного Закону України.
Також пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, згідно з яким визначено обов'язковий конкурс для суддів, що були признаїчені вперше на п'ятирічний строк, порушено міжнародні стандарти судочинства, оскільки скасовано набутий відповідно до таких стандартів та Конституції України статус судді з підстав, не передбачених Основним Законом України, що також ставить у нерівне становище суддів України, які мають однаковий правовий статус.
1.4. Абзацом другим пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII передбачено: "Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України".
Пленум Верховного Суду України зауважує, що положення абзацу другого пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII фактично означають додаткову підставу для звільнення суддів, не передбачену Основним Законом України.
На переконання Пленуму Верховного Суду України, звільнення судді з посади не повинно бути наслідком власне негативних результатів будь-якого конкурсу чи/або оцінювання, факту ліквідації чи реорганізації суду, а має відбуватися лише за результатами дисциплінарного чи кримінального провадження після проведення належної процедури та на основі підтверджених даних.
Зокрема, Пленум Верховного Суду України вважає, що в разі непроходження суддею оцінювання, передбаченого абзацом другим пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, матеріали у справі повинні бути розглянуті Вищою радою правосуддя в порядку дисциплінарного провадження; і лише за результатами цього розгляду має бути винесено рішення про наявність чи відсутність підстав для звільнення судді. Так, за виключних обставин суддю може бути звільнено з посади, проте з підстав та з дотриманням процедури, передбачених розділом VI Закону № 1402-VIII, а також з дотриманням конституційних гарантій, наданих суддям будь-якого рівня, обраним (призначеним) безстроково.
Отже, абзацом другим пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ передбачено підставні для звільнення судді з посади, які суперечать частинам першій і другій статті 8, частині першій, п'ятій і шостій статті 126 Конституції України.
Таким чином, пункти 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII не відповідають статті 6, частинам першій і другій статті 8, частині першій статті 24, частинам першій і другій статті 55, частинам першій, п'ятій і шостій статті 126 Конституції України.
2. Невідповідність положень пунктів 22, 23 і 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII частині першій статті 8, частинам першій і другій статті 24, частині першій статті 126 Конституції України.
2.1. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність усіх перед законом, що передбачено в частині першій статті 24 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).
Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські й політичні права 1966 року (статті 14 і 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 1), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2 і 7).
Усі судді судової системи України мають єдиний правовий статус і є рівними перед законом. Зокрема, їх статус визначено розділом VIII Основного Закону України та Законом № 1402-VIII.
Згідно з пунктом 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII закріплено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-45, ст. 529; 2015, № 18-20 ст. 132 із наступними змінами).
Пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ передбачено: "Право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-42, № 43, № 44-45, ст. 529; 2015 р., № 18, № 19-20, ст. 132 з наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої згідно із зазначеним Законом".
Цими нормами, зокрема, закріплено нерівне становище суддів, які виконують однакову роботу, у частині розміру отримуваної ними суддівської винагороди залежно від певних умов проходження чи непроходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді чи конкурсу на зайняття посади, проведеного після набрання чинності Законом № 1402-VIII.
При цьому ті судді, які пройшли конкурс чи оцінювання до набрання чинності зазначеним Законом або не встигли після набрання чинності цим Законом пройти конкурс чи оцінювання з тих чи інелих поважних причин, здійснюючи правосуддя, фактично мають отримувати суддівську винагороду в значно меншому розмірі, ніж визначено статтею 135 і пунктом 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII і встановлено для суддів, які призначені на посаду за результатами конкурсу чи пройшли кваліфікаційне оцінювання.
Також за наведених вище умов законодавець фактично визнав, що компетентними і доброчесними є лише ті судді, які призначені на посаду за конкурсом або пройшли кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, а тому вони мають право на отримання суддівської винагороди в більшому розмірі, передбаченому статтею 135 Закону № 1402-VІІІ, ніж інші працюючі судді.
Тобто до проходження конкурсу чи оцінювання судді вважаються некомпетентними і недоброчесними, а тому мають отримувати менший розмір суддівської винагороди, передбачений попереднім законом.
Такий законодавчий підхід, по суті, накладає на деяких суддів майнові санкції за порушення конституційного принципу презумпції невинуватості, що є неприпустимим, оскільки суддя вважається компетентним, доброчесним і таким, що відповідає займаній посаді, доки інше не буде встановлено у визначеному законом порядку. А тому всі судді мають отримувати без будь-яких умов чи обмежень однаковий розмір посадового окладу, визначений для суддів певної інстанції, і залежно від цього окладу - суддівську винагороду. Суддівська винагорода має вираховуватися за єдиними правилами для всіх суддів.
Таким чином, пункти 22 і 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII суперечать частині першій статті 24 та частині першій статті 126 Конституції України, оскільки істотно звужують конституційні гарантії незалежності суддів, порушуючи дію принципу презумпції невинуватості, гарантованого статтею 62 Конституції України, і рівність усіх осіб, які мають єдиний статус, перед законом.
2.2. Крім того, пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ створено правову невизначеність й щодо його застосування до суддів, які йдуть у відставку після набрання чинності цим Законом, у частині розміру щомісячного довічного гровлового утримання, на який вони мають право як судді у відставці.
За змістом указаного пункту, працюючі судді перебувають у нерівному становищі - залежно від проходження конкурсу чи оцінювання та часу роботи після цього на посаді судді (3 роки) за цією нормою.
Зокрема, судді, які на момент проходження конкурсу чи оцінювання після набрання чинності Законом № 1402-VIII мають вік більше 63 років і стаж, що дає право на відставку (20 років), але з огляду на обмеження строку перебування на посаді (до 65 років) не зможуть працювати за новими правилами обчислення розміру суддівської винагороди й розміру щомісячного довічного грошового утримання протягом трьох років, як того вимагає абзац перший пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ, мають право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в меншому розмірі, ніж інші судді, які виконують таку саму роботу, але мають за віком можливість працювати ще З роки до досягнення 65 років.
Аналогічно судді, які пропрацювали в судовій системі 18-19 років, пройшли після набрання чинності Законом № 1402-VІІІ конкурс чи оцінювання, після чого пропрацювали до трьох років на посаді й набули право на відставку (двадцятирічний стаж на посаді судді згідно із частиною першою статті 116 цього Закону), при виході у відставку будуть отримувати щомісячне довічне грошове утримання в меншому розмірі (пункт 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ).
Отже, судді, які взяли участь у конкурсі або пройшли кваліфікаційне оцінювання, підтвердили відповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності та мають гарантоване основними положеннями Закону № 1402-VІІІ право на відставку після настання певної події (20-річний стаж на посаді судді) й на отримання належного розміру щомісячного довічного грошового утримання, не зможуть таке право реалізувати й змушені будуть працювати на посаді далі. Або, незважаючи на підтвердження всіх критеріїв відповідності займаній посаді, такі судді будуть отримувати щомісячне довічне грошове утримання в меншому розмірі, ніж інші судді, згідно з абзацом другим пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ.
Викладене істотно звужує конституційні гарантії незалежності суддів, породжує неоднаковий підхід до осіб, які, маючи однаковий правовий статус та гарантії, здійснюючи правосуддя, фактично мають різний обсяг їх матеріального забезпечення як під час роботи, так і при виході у відставку. Указаний підхід може бути конституційним лише в разі наявності певних дисциплінарних стягнень, що застосовані до судді.
Отже, пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ, який виконує функції звичайних похідних і допоміжних актів правотворчості та відповідає за механізм імплементації і процедури застосування основної норми (частини першої статті 116 цього Закону), створено самостійну норму щодо порядку перебування на посаді судді, яка є дискримінаційною за змістом, створює правову невизначеність між основними та прикінцевими положеннями Закону № 1402-VІІІ, порушує принцип рівності осіб, які мають однаковий статус перед законом, оскільки диференціює суддів за результатами конкурсу та оцінювання, віком¦, часом роботи після набуття Законом № 1402-VІІІ чинності, що в цілому призводить до порушення гарантій їх незалежності.
З огляду на зазначене положення пунктів 22, 23 та 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ суперечать частині першій статті 8, частинам першій і другій статті 24, частині першій статті 126 Конституції України.
Таким чином, положення пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ не відповідають положенням статті 6, частин першої й другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої и другої статті 24, частин першої й другої статті 55, частин першої, п'ятої та шостої статті 126 Конституції України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 150, 152 Конституції України, статтями 13, 39, 40, 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" та пунктом 5 частини другої статті 36, статтею 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"
ПРОСИМО:
1. Відкрити провадження за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" ("Голос України" від 16.07.2016 № 132-133).
2. Перевірити на предмет відповідності вимогам статті 6, частин першої та другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої та другої статті 24, частин першої та другої статті 55, частин першої, п'ятої та шостої статті 126 Конституції України пункти 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та визнати ці положення такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
3. Визнати провадження за цим конституційним поданням невідкладним і розглянути його в межах місячного строку, визначеного в частині другій статті 57 Закону України "Про Конституційний Суд України".
У конституційному провадженні за цим поданням братиму участь я особисто (тел.: 044 226 23 04; 044 288 97 33).
Конституційне подання й додатки подаються в 3-х примірниках.
Додатки:
1. Копія постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 жовтня 2016 року № _ "Про звернення до Конституційного Суду України щодо відповідності (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" статті 6, частинам першій і другій статті 8, частинам першій і другій статті 24, частинам першій і другій статті 55, частинам першій, п'ятій і шостій статті 126 Конституції України" на_арк.
2. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР у редакції Закону № 1401-VIII від 2 червня 2016 року (витяг).
3. Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" ("Голос України" від 29.06.2016 № 118).
4. Закон України від 16 липня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" ("Голос України" № 132-133) (витяг).
5. Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб).
6. Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради України (справа про Регламент Верховної Ради України).
7. Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2016 року № 5-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік".
8. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання).
9. Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води).
10. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу).
11. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
12. Європейська хартія про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року (витяг).
14. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (витяг) (стаття 14).
15. Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (витяг) (стаття 1).
18. Додаток до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи СМ/Rес (2010)12 "Незалежність, ефективність та обов'язки" (витяг).
19. Декларація щодо принципів незалежності судової влади (Хорватія, 14 жовтня 2015 року) (витяг).
20. Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року.
21. Висновок Венеціанської комісії від 26 жовтня 2015 року ЄО-АО(2015)027 (витяг).
23. Висновок Консультативної ради європейських суддів 10 ( 2007) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи (витяг).
24. План дії Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади СМ(2016)36 final (витяг).
25. Висновок Консультативної ради європейських суддів № 18 (2015) (витяг).
26. Висновок Венеціанської комісії CDL-AD (2010)003 від 16 березня 2010 (витяг).
27. Лист Українського інституту національної пам'яті від 22.03.2016 на _ арк.
28. Лист Українського інституту національної пам'яті від 17.05.2016 на _ арк.
29. Копія звернення Подільського районного суду міста Києва від 20 вересня 2015 року № 1/11102016.
30. Копія звернення Оболонського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року № 1/23/2016.
31. Копія звернення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2016 № 03-16/484/2016.
| Голова Верховного Суду України | Я.М. Романюк |
