Дійсність чи недійсність (нікчемність) правочину визначається виключно нормами цивільного законодавства, але не вироком суду.
Таким чином, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні правовідносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
(Ухвала ВССУ від 02 грудня 2015 року в справі № 6-21267св15).
20. Статтею 402 ЦПК України визначено порядок відновлення втраченого судового провадження (розділ IX ЦПК України). Отже, для апеляційного перегляду ухваленого у справі рішення по суті спору відновлення втраченого судового провадження є обов'язковим.
Відновлення втраченого судового провадження здійснюється місцевим судом незалежно від того, на якій стадії розгляду (в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій) вона перебувала. Якщо необхідно здійснити апеляційний або касаційний розгляд справи, її матеріали після такого відновлення передаються місцевим судом відповідно до суду апеляційної або касаційної інстанції.
Якщо місцевий суд знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то відновлення втраченої справи здійснюється судом відповідно до територіальної підсудності судових справ, визначеної згідно зі ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" або статтями 1, 3 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції".
(Ухвала ВССУ від 01 липня 2015 року в справі № 6-13992св15).
21. Відповідно до ст. 125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Питання притягнення судді до відповідальності врегульоване законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Вищу раду юстиції".
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених під час розгляду конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126, 129 Конституції України).
(Ухвала ВССУ від 25 листопада 2015 року в справі № 6-28768св15).
22. Відповідно до ч. 1 ст. 361 ЦПК України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Непритягнення до участі у справі власника спірної земельної ділянки, про що на час розгляду справи достовірно знав відповідач, не є нововиявленою обставиною в розумінні ст. 361 ЦПК України, проте може бути підставою для оскарження судового рішення в порядку, передбаченому главою 1 розділу V ЦПК України.
(Ухвала ВССУ від 24 червня 2015 року в справі № 6-8742св15).
XIІ. Перегляд судових рішень
1. Прийняття Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" не змінює порядку прийняття апеляційної скарги, відкриття апеляційного провадження та перегляду судового рішення.
Повертаючи апеляційну скаргу з підстав відсутності достатніх матеріалів справи, необхідних для її розгляду, суд не виконав вимог ч. 7 ст. 297 ЦПК України та не вирішив питання про її повернення до суду першої інстанції для належного оформлення, а в разі необхідності - і вирішення питання про відновлення втраченого провадження, як передбачено статтями 402- 408 ЦПК України, та не роз'яснив скаржнику право подавати відповідну заяву.
Посилаючись на відсутність копії оскаржуваного судового рішення як на підставу для повернення апеляційної скарги, суд не виконав вимог статей 121, 297 ЦПК України і не вирішив питання про відповідність поданої апеляційної скарги вимогам закону, не застосував передбачені законом наслідки її невідповідності закону та зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги.
(Ухвала ВССУ від 05 серпня 2015 року в справі № 6-7938св15).
2. Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 3 ст. 297 ЦПК України апеляційний суд за заявою особи може поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення в разі наявності поважних причин пропущення цього строку.
Визнавши причини пропущення строку апеляційного оскарження неповажними та дійшовши висновку про відсутність підстав для його поновлення, апеляційний суд виходив із того, що заявник та його представник були присутніми у судовому засіданні під час проголошення вступної та резолютивної частин ухвали районного суду.
Проте апеляційний суд не взяв до уваги те, що норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. Крім того, сама по собі присутність під час проголошення вступної та резолютивної частин судового рішення без своєчасного отримання повного його тексту унеможливлює як визначення необхідності подання апеляційної скарги, так і її мотивування, що є обов'язковим елементом апеляційної скарги згідно з вимогами ст. 295 ЦПК України.
(Ухвала ВССУ від 02 вересня 2015 року в справі № 6-15213св15).
3. Відповідно до ст. 318 ЦПК України, якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами глави 1 розділу V ЦПК України.
Тобто ст. 318 ЦПК України визначено порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду, зокрема, в разі дотримання двох умов у сукупності: 1) строки подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено; 2) особа, яка подала апеляційну скаргу за обставин, зазначених у першій умові, не була присутня під час розгляду цієї справи в апеляційному порядку.
Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги відповідача, суд апеляційної інстанції обґрунтовановиходив з того, що питання про прийняття вказаної скарги вирішується відповідно до положень ст. 318 ЦПК України, які не дають підстав для прийняття цієї скарги до розгляду в апеляційному порядку у зв'язку з тим, що відповідач був присутній під час розгляду справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою позивача.
(Ухвала ВССУ від 01 липня 2015 року в справі № 6-16503св15).
4. Розгляд апеляційної скарги без цивільної справи або відновленого в установленому порядку втраченого судового провадження унеможливлює належну та об'єктивну перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, оскільки в такому випадку суд апеляційної інстанції позбавлений можливості з'ясувати таке: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Зазначене є підставою для скасування судового рішення з направленням апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, у процесі якого слід витребувати із суду першої інстанції цивільну справу, відновлену відповідно до вимог статей 402- 409 ЦПК України.
(Ухвала ВССУ від 20 травня 2015 року в справі № 6-48287св14).
5. Перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами має здійснюватись із дотриманням вимог статей статей 361- 365 ЦПК України, які визначають підстави і порядок перегляду, коло суб'єктів звернення із заявою про перегляд судових рішень, об'єкти перегляду та компетенцію судів, які здійснюють такий перегляд.
Враховуючи наведене, апеляційний суд після скасування рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами і ухвалення судом першої інстанції рішення має перевірити його законність по суті та прийняти рішення за результатами розгляду апеляційної скарги відповідно до положень ст. 307 ЦПК України.
Повноважень скасовувати таке рішення і постановляти процесуальний документ з приводу розгляду заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами, відмовляти в її задоволенні апеляційний суд не має.
(Ухвала ВССУ від 10 червня 2015 року в справі № 6-10306св14).
ХІІІ. Звернення рішень до виконання і контроль за їх виконанням
1. Нормами розділу VII ЦПК України, Законом України "Про судовий збір" не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, отже, за подання такої скарги судовий збір не сплачується.
(Ухвала ВССУ від 25 листопада 2015 року в справі № 6-23356св15).
2. Згідно зі ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Апеляційний суд, зазначивши загальні формальні фрази щодо відповідності дій державного виконавця Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, не конкретизував їх норми і не зазначив відповідних мотивів.
(Ухвала ВССУ від 16 грудня 2015 року в справі № 6-29061св15).
3. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї з сторін виконавчого провадження державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.
У разі заміни сторони (юридичної особи) у виконавчому написі нотаріуса, який пред'явлено до державної виконавчої служби, стороні необхідно звернутися до суду з письмовою заявою про заміну сторони у виконавчому написі.
Частиною 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Суд наведених норм закону не врахував та помилково постановив ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження у порядку цивільного судочинства, не звернувши уваги на те, що виконавче провадження було відкрито з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, а не виконавчого листа, виданого судом на підставі судового рішення, ухваленого у порядку цивільного судочинства.
(Ухвала ВССУ від 18 березня 2015 року в справі № 6-3281св15).
4. Накладення арешту на спірне майно застосовано в межах виконання ухвали суду про забезпечення позову, а не в межах виконавчого провадження про виконання судового рішення відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження".
Таким чином, предметом заявленого позову є питання про скасування заходів забезпечення позову, застосованих в іншій цивільній справі, порядок вирішення якого визначений статтями 151- 154 ЦПК України, а не шляхом подання окремого позову про звільнення майна з-під арешту.
(Ухвала ВССУ від 15 липня 2015 року в справі № 6-2425св15).
5. У ч. 2 ст. 388 ЦК України передбачено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Отже, відповідно до вимог ст. 388 ЦК України держава гарантує захист права власності добросовісного набувача (особа, яка придбала майно з публічних торгів) на придбане майно тим, що таке майно не може бути витребуване у нього в разі, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Водночас визнання судом порушення такого порядку є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними та витребування проданого майна від добросовісного набувача.
(Ухвала ВССУ від 15 липня 2015 року в справі № 6-8007св15).
6. Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду про звернення стягнення, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження домоволодіння, в якому право користування належить малолітній дитині, не потрібен. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду та проведенні прилюдних торгів. Тому відсутні порушення ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".
(Ухвала від 30 вересня 2015 року в справі № 6-39908св14).
7. Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.
При цьому згідно з ч. 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто в разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Тобто зазначені норми закону передбачають можливість задоволення вимог кредитора, які не забезпечені заставою/іпотекою, проте за певних умов, визначених наведеною вище нормою права.
Отже, заставодержатель має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно, але повинен довести, що заборгованість відповідача перед ним значно перевищує вартість предмета застави.
8 Згідно зі ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Разом з тим порядок і спосіб оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в межах кримінальної справи (кримінального провадження) визначені нормами КПК України та віднесені до провадження у кримінальних справах (кримінального провадження).
Банк заявив вимоги щодо звільнення предмета іпотеки з-під арешту, накладеного постановою слідчого прокуратури в межах кримінальної справи, а тому справа не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
(Ухвала ВССУ від 15 квітня 2015 року в справі № 6-41195св14).
9. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 62 вказаного Закону реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного у ч. 8 ст. 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Згідно з актом прилюдних торгів продавцем спірного майна є ВДВС, покупцем - відповідач, який набув право власності на спірне майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Наслідком задоволення позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними є не поновлення права власності боржника на майно, що було предметом продажу, а повернення його до ВДВС, у якого настає обов'язок з проведення відчуження такого майна відповідно до вимог чинного законодавства.
(Ухвала ВССУ від 19 серпня 2015 року в справі № 6-16612св15).
10. Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.
Суд наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про визнання прилюдних торгів недійсними, виходячи лише з того, що державний виконавець під час передачі на реалізацію спірної квартири не звернувся до органів опіки і піклування для отримання попереднього дозволу на продаж квартири, право користування якою має дитина, як того вимагає п. 4.5.9 Інструкції про проведення виконавчих дій.
Невиконання державним виконавцем положень зазначеної Інструкції не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.
При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно зі ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Отже, договір іпотеки недійсним визнаний не був, а згода органу опіки та піклування потрібна для укладення договору іпотеки, а не при виконанні рішення суду щодо реалізації цього договору, тобто його виконання.
(Ухвала ВССУ від 15 липня 2015 року в справі № 6-13136св15).
11. У разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними, у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору - організатор торгів та їх переможець. Отже, після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення, оскільки задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує судового рішення, для виконання якого такі торги були проведені.
Враховуючи те що реституція, тобто повернення у стан, який існував до укладення недійсного правочину, можлива лише між його сторонами, апеляційному суду необхідно було встановити, хто саме є продавцем та покупцем за договором, який було укладено за результатами проведення прилюдних торгів і який у подальшому визнано недійсним.
При цьому варто враховувати, що якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з ВДВС договору ця організація під час укладення на торгах договору є представником ВДВС, то стороною такого договору є ВДВС. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з ВДВС договору, то стороною договору на прилюдних торгах є спеціалізована організація.
(Ухвала ВССУ від 28 жовтня 2015 року в справі № 6-18908св15).
12. Неоскарження позивачем дій державного виконавця під час виконання судового рішення саме по собі не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними.
(Ухвала ВССУ від 28 січня 2015 року в справі № 6-25821св14).