Оскільки КАС не містить норм щодо розшуку боржника - фізичної особи, суди розглядали подання державних виконавців про оголошення розшуку боржника і за виконавчими листами, виданими за судовими рішеннями в адміністративних справах.
Пунктом 23 постанови ВССУ № 14 роз'яснено, що на судові накази поширюються положення статей 369 - 373, 377 - 380 ЦПК шодо вирішення процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судового наказу.
Відповідно до цього пункту постанови ВССУ № 14 положення ст. 375 ЦПК про оголошення розшуку боржника на судові накази не поширюється.
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 293 ЦПК ухвала суду про оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Серед процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, суди часто вирішували питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи.
Згідно зі ст. 376 ЦПК питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, в якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. Суд негайно розглядає подання, зазначене в ч. 1 цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян. Як зазначено у ст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У частинах 1, 2 ст. 311 ЦК зазначено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.
Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.
Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.
Відповідно до п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.
Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).
Згідно з п. 15 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення.
Пунктом 10 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV передбачено право державного виконавця на звернення до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання.
Отже, йдеться про застосування таких заходів примусового виконання, передбачених у законі, як:
а) звернення стягнення на кошти боржника;
б) звернення стягнення на інші види майна боржника;
в) вилучення у боржника і передання стягувачеві певних предметів;
г) відібрання дитини.
Процесуальний порядок вирішення цього питання регламентовано ст. 376 ЦПК.
Відповідно до частин 2-5, 7 ст. 52 Закону № 606-ХІV стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Зі змісту ст. 376 ЦПК вбачається, що вирішення питання про проникнення до житла боржника в судовому порядку може мати місце для встановлення майна боржника чи майна та коштів, належних боржникові від інших осіб.
Отже, як вбачається з аналізу ст. 52 Закону № 606-ХІV та ст. 376 ЦПК, умовами примусового проникнення до житла боржника для арешту майна, яке там знаходиться, є неможливість виконання рішення в інший спосіб, зокрема за рахунок звернення стягнення на кошти боржника та інше його майно.
Частиною 1 ст. 376 ЦПК встановлені правила виключної підсудності щодо розгляду питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, а саме: ці питання вирішуються лише судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи.
Згідно з п. 20 постанови ВССУ № 3 процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішуються відповідно до розділу VIII Кримінального процесуального кодексу України ( КПК). Питання, які виникають під час та після виконання вироку у потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших осіб, що стосуються цивільного позову, розглядаються судом за правилами КПК (ст. 539).
У порядку ст. 376 ЦПК суди розглядали подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, не лише під час виконання судових рішень у цивільних справах (у тому числі ухвал про забезпечення позову, ухвал про скасування забезпечення позову та повернення майна), а й в адміністративних, господарських справах, оскільки норми КАС, ГПК зазначене питання не регламентують, а також під час виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема: вимог Пенсійного фонду України про стягнення неустойки, рішень Пенсійного фонду України про застосування штрафних санкцій; постанов органів ДАІ про накладення штрафу; виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з Рішенням КСУ від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 у справі № 1-18/2011 за конституційним зверненням громадянки С.І.І. щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 376 ЦПК у взаємозв'язку зі статтями 151 - 153 ЦПК механізм забезпечення виконання судових рішень закріплено у ч. 1 ст. 376 ЦПК, а саме: вирішення судом за поданням державного виконавця питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, застосовується і у випадку виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Пунктом 23 постанови ВССУ № 14 роз'яснено, що на судові накази поширюються положення статей 369 - 373, 377 - 380 ЦПК щодо вирішення процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судового наказу.
Відповідно до цього пункту постанови ВССУ № 14 положення ст. 376 ЦПК про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи на судові накази не поширюється.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи вирішується судом лише за поданням державного виконавця.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК суд негайно розглядає подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання за участю державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб.
Отже, ЦПК чітко не визначено процесуальної форми вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи. Зважаючи на те що під час розгляду цього подання обов'язковою є участь державного виконавця, такою формою має бути саме судове засідання. Сторони виконавчого провадження чи інші особи, які беруть участь у виконанні рішення суду чи мають іншу юридичну заінтересованість у справі, про час і місце цього судового засідання не повідомляються і на нього не викликаються.
Судове засідання повинно бути проведене у день надходження подання державного виконавця. У разі його неявки суд має відкласти вирішення відповідного питання. За відсутності поважних причин неявки державного виконавця у судове засідання суд може постановити окрему ухвалу і направити її для реагування до відповідного органу державної виконавчої служби у порядку, встановленому ст. 211 ЦПК.
В разі неявки державного виконавця у судове засідання суд не може розглядати ці подання, а в разі повторної неявки державного виконавця - залишити таке подання без розгляду незалежно від наявності його заяви про розгляд подання за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК, пунктів 10, 15 ч. 2 ст. 11 Закону № 606-ХІV під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів допускається примусове проникнення до житла боржника - фізичної особи або до житла особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, тобто коло осіб, до житла яких допускається примусове проникнення, є обмеженим.
З такими поданнями державні виконавці зверталися і на виконання судових рішень про виселення боржника з квартири.
Проте згідно зі ст. 78 Закону № 606-ХІV для примусового виселення боржника за рішенням суду відсутня необхідність у додаткових судових рішеннях.
У поданні про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, повинні бути зазначені достовірні дані про наявність майна чи дитини у приміщенні, до якого потрібно здійснити примусове проникнення.
У разі проникнення до житла чи іншого володіння особи, яка не є учасником виконавчого провадження, у відповідному поданні, на нашу думку, мають бути зазначені обставини, які свідчили б про інформування цієї особи про необхідність вчинення дій щодо передання майна, належного боржникові, для подальшого звернення стягнення на нього або щодо повернення дитини, а також дані про небажання цієї особи виконувати відповідне розпорядження державного виконавця.
Суди, як правило, не звертали уваги на відповідність подань про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, методичним рекомендаціям, що викладені в Інструкції з організації примусового виконання рішень, Порядку підготовки та надіслання державними виконавцями до суду подань і заяв.
Одні судді в разі невмотивованості подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, без постановлення ухвали про залишення такого подання без руху, постановляли ухвали про його повернення заявнику для належного оформлення, посилаючись на те, що державним виконавцем не надано доказів, які підтверджували б обставини, викладені в поданні, немає даних щодо здійснення державним виконавцем дій, спрямованих на добровільне виконання рішення, немає відомостей про вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, немає доказів, що боржник уникає викликів державного виконавця та перешкоджає проведенню виконавчих дій, не додано доказів, які підтверджують належність квартири боржнику.
Інші судді в разі невмотивованості подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, відмовляли у його задоволенні.
Правильною є практика судів, що залишали невмотивовані подання без руху, надаючи державному виконавцю строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цих ухвал повертали подання відповідно до ст. 121 ЦПК.
Відповідно до змісту ст. 376 ЦПК при задоволенні подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, суд в ухвалі має зазначити, в чиє житло чи володіння дозволяє проникнення, для виконання якого рішення суду чи іншого органу (посадової особи) дається цей дозвіл, для виконання яких виконавчих дій дається цей дозвіл (із метою проведення опису, арешту майна, вилучення майна у присутності власника квартири для подальшої реалізації, для ознайомлення покупців із майном, що підлягає реалізації, тощо).
Суди задовольняли подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, як правило, у разі доведеності, що житло належить боржнику або він має право користування ним, що боржник достовірно знає про наявність виконавчого провадження та повідомлявся про намір державного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна, але чинив цьому перешкоди, не надавав доступу до житла у відведений для нього час вчинення виконавчих дій.
Проте не завжди суди мотивували ухвали про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.
Ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області від 26 березня 2013 року державному виконавцю відділу державної виконавчої служби Летичівського районного управління юстиції дозволено примусове проникнення в житлове приміщення, що знаходиться у смт Л. на вул. Ж., 80/1, кв. 23 для проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника С.В.М.
Зміст цієї ухвали зводиться до відтворення тексту подання державного виконавця та, окрім вказівки про перешкоджання боржником у доступі до житла, не містить мотивів прийняття такого рішення (справа № 678/12/13ц).
Відмовляючи у задоволенні подання про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, суди посилалися на те, що державним виконавцем не вжито достатніх заходів для безперешкодного входження до житла боржника, для належного виклику боржника до відділу державної виконавчої служби, які не потребують примусового проникнення до житла; немає доказів про вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, про отримання ним викликів до відділу державної виконавчої служби; не надані відомості щодо належності житла, про примусове проникнення до якого внесено подання; немає інформації про зареєстроване місце проживання боржника; не надано доказів, що дії боржника перешкоджають повному та своєчасному вчиненню виконавчих дій; не надано доказів, що у квартирі знаходиться майно боржника; державний виконавець не з'явився у судове засідання, не надав для огляду виконавче провадження, відсутні докази про ухилення боржника від виконання судового рішення чи перешкоджання державному виконавцю у вчинені виконавчих дій.
Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 293 ЦПК ухвала суду щодо примусового проникнення до житла підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Поодинокими є випадки звернення держаних виконавців до суду з поданням про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах.
Згідно зі ст. 377 ЦПК питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
Главою 4 Закону № 606-ХІV встановлено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника, зокрема на кошти боржника та інші цінності, а в разі їх відсутності стягнення звертається на інше належне боржнику майно, а після цього на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Відповідно до ст. 55 Закону № 606-ХІV державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 1071 ЦК грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Згідно зі ст. 1074 ЦК обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Отже, правовою гарантією на невтручання у право власності на кошти є рішення суду, що відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
На належні боржникові в разі передання від інших осіб кошти, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається державним виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому законом.
Статтею 377 ЦПК визначено процесуальну форму вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках.
Процесуальною формою вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, є його негайний розгляд за участю лише державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦПК подання державного виконавця про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, має бути погодженим із начальником відділу державної виконавчої служби, чого не передбачено ст. 376 ЦПК.
За результатами розгляду подання державного виконавця про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, постановляється ухвала.
Суди, вирішуючи це питання, повинні враховувати, що звернути стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, можливо лише за умови безспірності права боржника на такі грошові кошти.
Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 293 ЦПК ухвала суду щодо звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
За аналізований період судами найбільше розглянуто подань про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Згідно зі ст. 377-1 ЦПК питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим із начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в ч. 1 цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
На підставі п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.
Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначені Законом № 3857-XII.
Статтею 6 Закону № 3857-XII встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання, - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Згідно зі ст. 377-1 ЦПК питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим із начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в ч. 1 цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
Суди, розглядаючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, мають враховувати, що обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону № 606-XIV у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII).
Частинами 3 і 4 ст. 22 Закону № 3773-VI передбачено, що виїзд та в'їзд з/та в Україну іноземця та особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, або тимчасово обмежується право виїзду з України (аналіз судової практики ВСУ щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року).
Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за правилами цивільного судочинства в порядку, передбаченому ст. 377-1 ЦПК. На підставі цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, встановленому ЦПК, щодо боржників у виконавчому провадженні за будь-якими виконавчими документами, передбаченими ст. 17 Закону № 606-XIV, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою.
Оскільки інші процесуальні кодекси не містять норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України, ст. 377-1 ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства, та рішень інших органів (посадових осіб) (аналіз судової практики ВСУ щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року).
Підсудність вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України визначена ч. 1 ст. 377-1 ЦПК, у якій зазначено, що подання державного виконавця вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.
У разі надходження до суду подання державного виконавця, поданого з порушенням правил підсудності, суддя відповідно до положень ст. 115 ЦПК постановляє ухвалу про повернення подання державного виконавця для подання до належного суду. Копія ухвали разом із поданням та всіма додатками до нього надсилається державному виконавцю.
Згідно з ч. 1 ст. 377-1 ЦПК суб'єктом звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є державний виконавець.
У разі заміни державного виконавця після відкриття виконавчого провадження до подання мають бути додані документи, які підтверджують, що з поданням до суду звернувся саме той виконавець, який здійснює виконання за конкретним виконавчим документом.
Разом із тим мали місце непоодинокі випадки, коли суди приймали до розгляду подання, що виносились неналежним суб'єктом.
Вугледарський міський суд Донецької області розглянув подання державного виконавця відділу Вугледарського міського управління юстиції П.П.П. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина Д.Д.Д. без з'ясування того, чи є він державним виконавцем у цьому провадженні (провадження № 6/223/27/2014).
Судам слід дотримуватись вимог ч. 1 ст. 377-1 ЦПК, відповідно до якої подання державного виконавця має бути погодженим із начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згода начальника відділу державної виконавчої служби на внесення подання - одна з форм реалізації ним функцій контролю за законністю виконавчого провадження - закріплена у ст. 83 Закону № 606-XIV. Відповідно до положень цієї статті начальник відділу зобов'язаний перевірити законність та обґрунтованість подання.
Проте не всі суди дотримуються цієї вимоги Закону № 606-XIV.
Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області розглянув та задовольнив подання державного виконавця Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про тимчасове обмеження права виїзду за межі України, що подано без погодження з начальником державної виконавчої служби (провадження № 6/264/104/2013).
На нашу думку, слід відмовляти в задоволенні такого подання.
Закон № 3674-VI не передбачає оплату подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у виконавчому провадженні у праві виїзду за межі України.
Розділом XI Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, яким саме має бути зміст подання державного виконавця щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України у разі зверненя до суду.
Згідно з п. 11.1.1 розділу XI Інструкції з організації примусового виконання рішень подання повинно містити визначені ним дані.
Відповідно до п. 11.1.2 розділу XI Інструкції з організації примусового виконання рішень у поданні мають бути визначені заходи (тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа чи без такого), найменування органів, які мають їх здійснити. У разі тимчасового обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа зазначаються вид паспортного документа (для громадян України - дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, посвідчення особи моряка тощо; для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), його серія та номер, а також найменування та місцезнаходження державного органу, до якого повинен надсилатися вилучений паспортний документ.
На підставі пунктів 11.1.3, 11.1.4 розділу XI Інструкції з організації примусового виконання рішень до подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження та копії інших документів (за потреби). У поданні також можуть зазначатися адреса місця проживання боржника та інші відомості, які відомі про цю особу державному виконавцю.
Порядком взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України від 07 лютого 2014 року № 288/5/102, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 лютого 2014 року за № 273/25050 (Порядок взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження), також визначено вимоги щодо оформлення подання державним виконавцем.
Відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК суд зобов'язаний негайно розглянути подання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України.
У ЦПК не розкрито поняття щодо такого строку вирішення.
Проте, враховуючи обов'язковість виклику державного виконавця під час розгляду подання в порядку ст. 377-1 ЦПК та можливого витребування необхідних документів, розгляд подання повинен здійснюватись у день його надходження (за наявності необхідних документів), але не пізніше наступного дня з моменту його подання.
Згідно з ч. 2 ст. 377-1 ЦПК суд розглядає подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за участю державного виконавця.
Отже, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за відсутності державного виконавця не є виправданим, оскільки саме він зобов'язаний довести суду, надавши відповідні матеріали виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
Суди по-різному ставляться до явки державного виконавця у судове засідання під час розгляду подання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України.
Окремі судді вважають, що неявка державного виконавця у судове засідання не перешкоджає розгляду подання.
Проте у разі необхідності з'ясування судом обґрунтованості внесеного подання явку державного виконавця до суду може бути визнано обов'язковою. У разі неявки до суду державного виконавця, якщо його явка визнана судом обов'язковою, та/або неподання до суду витребуваних документів виконавчого провадження суд відмовляє в задоволенні подання.
Задовольняючи подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України, суди мають правильно визначати факт ухилення боржника від виконання рішення суду.
За відсутності чіткого визначення в чинному законодавстві ознак ухилення боржника від виконання зобов'язань судді неоднаково тлумачать ст. 377-1 ЦПК.
Під поняттям "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
У судів виникали труднощі з формулюванням мотивувальної та резолютивної частин ухвали.
Часто суди мотивували ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України лише двома складовими: наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашення боргу в добровільному порядку.
Здебільшого суди в резолютивній частині ухвали про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України зазначали тільки прізвище, ім'я та по батькові особи, щодо якої вирішено питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, та взагалі не зазначали вид такого обмеження, строк до якого діє обмеження, або вказували "до виконання зобов'язань", не конкретизуючи ці зобов'язання. Таку ухвалу фактично неможливо виконати.
Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 24 грудня 2013 року встановив стосовно Д.С.І. тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до виконання боржником зобов'язань, не зазначивши при цьому в резолютивній частині ухвали ані суми такого грошового зобов'язання, ані підстави його виникнення, хоча подання державного виконавця та матеріали справи містили необхідні дані.
Розгляд судом подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України закінчується постановленням ухвали, яка за своєю формою та змістом повинна відповідати вимогам статей 208 - 210 ЦПК.
Вступна частина ухвали повинна містити час та місце її постановлення; повне найменування суду, що прийняв ухвалу; прізвище та ініціали судді й секретаря судового засідання; ім'я, прізвище, по батькові державного виконавця, який брав участь у справі (відповідно до ст. 377-1 ЦПК), а також предмет подання.
В описовій частині ухвали зазначається суть питання, яке вирішується, зокрема: зміст і підстави внесеного подання; пояснення державного виконавця, якщо він брав участь у розгляді подання, а також наводяться докази, подані державним виконавцем на підтвердження внесеного подання.
Мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу. У цій частині ухвали слід наводити встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення подання. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалось подання, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.
Резолютивна частина ухвали повинна містити висновок суду щодо вирішуваного питання, зокрема про задоволення або відмову в задоволенні подання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а також строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. У цій же частині ухвали повинні міститися такі дані: прізвище, ім'я, по батькові боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи, число, місяць і рік народження, місце реєстрації для боржника - фізичної особи або юридична адреса для боржника - юридичної особи і фактичне місце проживання або знаходження відповідно для фізичних і юридичних осіб, з обов'язковим зазначенням громадянства боржника.
У цій частині ухвали також зазначається, до якого моменту діють обмеження, тобто виконання якого зобов'язання, покладеного на боржника рішенням, є підставою для їх припинення. Враховуючи наведене, в ухвалі слід зазначати резолютивну частину рішення, яке перебуває на виконанні у підрозділі державної виконавчої служби та на підставі якого вноситься подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Резолютивна частина ухвали суду, постановлена в порядку ст. 377-1 ЦПК, про задоволення подання може бути сформульована так:
"Подання державного виконавця _______ відділу державної виконавчої служби управління юстиції задовольнити.
Тимчасово обмежити громадянина України (або зазначити громадянство держави-боржника, особу без громадянства) прізвище, ім'я, по батькові (число, місяць і рік народження, місце реєстрації) у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання рішення районного суду від ____________ 20__ року про (зміст резолютивної частини рішення або того, що з нього залишилося невиконаним).
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги протягом п'яти днів із дня її проголошення (за наявності необхідних документів), але не пізніше наступного дня з моменту його подання".
У разі виконання боржником відповідних зобов'язань, а також у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV (повна сплата боргу за виконавчим документом) державний виконавець виносить відповідну постанову, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.
На підставі викладеного можна зробити такий висновок: тимчасове обмеження громадянина України у праві виїзду за межі України законом покладено на суд, а припинення такого обмеження - на державного виконавця.
Проте судді помилково виносили ухвали про зняття обмеження у виїзді за межі України.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2014 року скасовано ухвалу Борівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року про відмову у задоволенні подання державного виконавця про скасування обмеження у праві виїзду боржника за межі України і постановлено нову, якою задоволено подання державного виконавця та скасовано обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
В ухвалі апеляційного суду зазначено, що норми Закону № 606-XIV та Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачають вирішення питання про зняття обмежень у праві виїзду боржника за межі України державним виконавцем у тому випадку, коли виконавче провадження закінчується фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду, але наведені нормативні акти не надають права державному виконавцю самостійно скасовувати встановлені раніше судом тимчасові обмеження у праві виїзду боржника за межі України у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою. Таким чином, у суду першої інстанції не було перешкод для вирішення питання про зняття встановленого ним тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України, зважаючи на припинення виконання рішення державної виконавчої служби за ініціативою стягувача (справа № 614/390/14-ц).
Пунктом 24-1 ст. 293 ЦПК передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Строки апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції визначені ч. 2 ст. 294 ЦПК.
Отже, ухвала суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Право оскаржити ухвалу суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України мають: державний виконавець, який виніс подання, сторони виконавчого провадження та інші заінтересовані особи.
З метою забезпечення реалізації права на апеляційне оскарження суди у резолютивній частині ухвали повинні правильно зазначати строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
Оскарження ухвали щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не перешкоджає подальшому здійсненню виконавчого провадження.
11. Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 606-XIV у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, власне ім'я чи по батькові (для фізичної особи), державний виконавець за наявності підтвердних документів своєю постановою, яку затверджує начальник відділу, змінює назву сторони виконавчого провадження.
Згідно зі ст. 378 ЦПК у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд у десятиденний строк розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення цього питання.
Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов'язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.
Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК).
Отже, заміна сторони, що вибула, може мати місце тільки в результаті правонаступництва, що відбулося в матеріальних правовідносинах, тому не завжди є можливою.
Суди під час вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження мають також враховувати правові висновки ВСУ.
Так, відповідно до правової позиції, висловленої ВСУ в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, керуючись змістом статей 512, 514 ЦК, ст. 378 ЦПК, ст. 8 Закону № 606-XIV, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Пунктом 2.13 Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що в разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження (у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали державний виконавець своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, замінює назву сторони виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова державного виконавця долучаються до виконавчого документа при його направленні за належністю або поверненні його стягувачу чи до суду.
Пунктом 2.14 Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником державний виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.