Про Закон України "Про лізинг"

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону "Про лiзинг" вiд 16 грудня 1997 року N 723/97-ВР (далi - Закон) Вищий арбiтражний суд України вважає за необхiдне звернути увагу арбiтражних судiв на змiст окремих норм цього Закону.

Вiдповiдно до статтi 1 Закону лiзинг - це пiдприємницька дiяльнiсть, яка спрямована на iнвестування власних чи залучених фiнансових коштiв i полягає в наданнi лiзингодавцем у виключне користування на визначений строк лiзингоодержувачу майна, що є власнiстю лiзингодавця або набувається ним у власнiсть за дорученням i погодженням з лiзингоодержувачем у вiдповiдного продавця майна, за умови сплати лiзингоодержувачем перiодичних лiзингових платежiв.

Згiдно зi статтею 2 Закону об'єктом лiзингу може бути будь-яке нерухоме i рухоме майно, яке може бути вiднесене до основних фондiв вiдповiдно до законодавства, не заборонене до вiльного обiгу на ринку i щодо якої немає обмежень про передачу його в лiзинг (оренду).

Зазначене майно, яке є в державнiй власностi, може бути об'єктом лiзингу тiльки за погодженням з органом, що здiйснює управлiння цим майном, у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України. Вiдповiднi органи визначенi, зокрема, Декретом Кабiнетом Мiнiстрiв України вiд 15.12.92 N 8-92 "Про управлiння майном, що є у загальнодержавнiй власностi".

Не можуть бути об'єктами лiзингу об'єкти оренди державного майна, зазначенi у статтi 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", крiм окремого iндивiдуально визначеного майна державних пiдприємств, земельнi дiлянки та iншi природнi об'єкти. Договiр лiзингу, укладений з порушенням вимог згаданої норми Закону, може бути визнаний недiйсним з урахуванням конкретних обставин справи на пiдставi статтi 48 або статтi 49 Цивiльного кодексуУкраїни .

За змiстом пункту 2 статтi 1 Закону лiзинг може здiйснюватись тiльки на пiдставi договору лiзингу. Такий договiр укладається мiж суб'єктами лiзингу, перелiк яких визначений у статтi 3 Закону, у формi багатосторонньої угоди - за участю лiзингодавця, лiзингоодержувача, продавця об'єкта лiзингу, або двосторонньої - мiж лiзингодавцем i лiзингоодержувачем (пункт 1 статтi 6 Закону). Згiдно з пунктом 2 цiєї статтi Закону договiр лiзингу має бути укладений у письмовiй формi. Недодержання такої форми не тягне за собою визнання договору лiзингу недiйсним (стаття 46 Цивiльного кодексу України). У разi виникнення спору, пов'язаного з виконанням договору лiзингу, арбiтражний суд з урахуванням вимог статтi 153 Цивiльного кодексу України та статтi 7 Закону, що мiстить перелiк iстотних умов договору лiзингу, може визнати договiр неукладеним, якщо буде з'ясовано, що сторонами не досягнуто згоди з усiх цих умов.

За змiстом пункту 2 статтi 9 у разi невиконання лiзингодавцем обов'язкiв щодо передачi об'єкту лiзингу лiзингоодержувачу останнiй вправi звернутися з позовом про спонукання лiзингодавця передати зазначений об'єкт та вiдшкодування завданих затримкою передачi збиткiв або про розiрвання договору та вiдшкодування збиткiв, завданих йому невиконанням умов договору.

З iншого боку, у разi неповернення лiзингодавцю об'єкта лiзингу у строки i на умовах, визначених договором лiзингу, лiзингодавець вправi звернутися до лiзингоодержувача з позовом про витребування зазначеного об'єкта та вiдшкодування збиткiв, завданих затримкою передачi, вiдповiдно до умов договору та законодавства України (пункт 4 статтi 9 Закону). Вiдшкодування збиткiв має здiйснюватись на загальних пiдставах вiдповiдно до статтi 203 Цивiльного кодексу України.

Згiдно з пунктом 1 статтi 10 Закону об'єкт лiзингу протягом усього строку дiї договору лiзингу є власнiстю лiзингодавця. У разi переходу права власностi на об'єкт лiзингу вiд лiзингодавця до iншої особи договiр лiзингу зберiгає чиннiсть щодо нового власника.

Право на збереження чинностi договору лiзингу належить лiзингоодержувачу незалежно вiд пiдстави переходу майна вiд одного власника до iншого. Пiд "iншою особою", про яку йдеться у згаданiй нормi, слiд розумiти будь-якого набувача об'єкту лiзингу. Разом з тим лiзингоодержувач не може скористатися правом на збереження чинностi договору у разi переходу об'єкту лiзингу до iншої особи без правонаступництва, наприклад, при конфiскацiї, оскiльки в таких випадках до нового власника не переходять права й обов'язки колишнього власника майна.

Право користування об'єктом лiзингу належить лiзингоодержувачу тiльки на умовах, визначених договором лiзингу (пункт 3 статтi 10 Закону). Користування об'єктом лiзингу з порушенням цих умов є пiдставою для звернення лiзингодавця з вимогою про розiрвання договору на пiдставi пункту 2 статтi 17 Закону.

Пунктом 4 статтi 10 Закону встановлено, що у разi банкрутства лiзингоодержувача, арешту чи конфiскацiї його майна об'єкт лiзингу вiдокремлюється вiд загального майна лiзингоодержувача i пiдлягає поверненню лiзингодавцю. Вирiшуючи питання про правомiрнiсть вiднесення майнових об'єктiв або коштiв до лiквiдацiйної маси, слiд виходити з того, що вiдповiдно до статтi 18 Закону України "Про банкрутство" стягнення може бути звернено лише на те майно банкрута, яке належить йому на правi власностi або повного господарського вiдання (крiм випадкiв, зазначених у частинi другiй цiєї статтi).

Статтi 11 i 12 Закону визначають права та обов'язки лiзингодавця i лiзингоодержувача.

Зокрема, пiдпункт 3 пункту 1 статтi 11 i пiдпункт 2 пункту 1 статтi 12 Закону встановлюють право лiзингодавця i лiзингоодержувача вимагати вiдшкодування збиткiв, завданих внаслiдок дiй або бездiяльностi контрагента за договором при виконаннi умов лiзингу. Вiдшкодування збиткiв повинне здiйснюватись на пiдставi i в розмiрах, визначених статтею 203 Цивiльного кодексуУкраїни. Сторонами може бути погоджено додатковi умови щодо майнової вiдповiдальностi за невиконання чи неналежне виконання договору лiзингу, i такi умови, що не суперечать чинному законодавству, повиннi застосовуватись арбiтражним судом у вирiшеннi спорiв.

Пiсля закiнчення строку договору лiзингу, якщо об'єкт лiзингу не було викуплено лiзингоодержувачем або строк використання об'єкту не продовжено, вiн пiдлягає поверненню лiзингодавцю (пiдпункт 5 пункту 2 статтi 11, пiдпункт 5 пункту 2 статтi 12 Закону). У разi неповернення об'єкту лiзингу лiзингодавець вправi звернутися з позовом про його витребування у лiзингоодержувача.

Стаття 16 Закону мiстить вимоги щодо внесення лiзингових платежiв i встановлює обов'язок лiзингоодержувача щодо їх своєчасної сплати. Розмiр, склад та графiк сплати лiзингових платежiв є однiєю з iстотних умов договору лiзингу (пункт 1 статтi 7 Закону). У зв'язку з наведеним необхiдно враховувати, що пiдпунктом 2 пункту 1 статтi 11 Закону передбачене право лiзингодавця вимагати повернення у безспiрному порядку майна, переданого в лiзинг, якщо лiзингоодержувач не сплатив лiзинговi платежi протягом двох чергових строкiв. Цьому праву лiзингодавця вiдповiдає передбачений пiдпунктом 3 пункту 2 статтi 12 Закону обов'язок лiзингоодержувача повернути лiзингодавцю на його вимогу об'єкт лiзингу у разi несплати лiзингових платежiв протягом двох чергових строкiв. Таке повернення вiдповiдно до пункту 5 статтi 9 Закону здiйснюється у безспiрному порядку згiдно з виконавчим написом, учиненим у державнiй нотарiальнiй конторi. Витребування майна вiд боржника здiйснюється у порядку, визначеному главою 14 Закону України "Про нотарiат" i главою 12 Інструкцiї про порядок вчинення нотарiальних дiй нотарiусами України, затвердженої наказом Мiнiстерства юстицiї України вiд 14.06.94 N 18/5. Отже заяви про витребування об'єкту лiзингу у зв'язку з несплатою лiзингових платежiв не пiдлягають розгляду в арбiтражних судах.

Вiдповiдно до пункту 2 статтi 17 Закону у разi порушення умов договору лiзингу суб'єкти мають право вимагати розiрвання договору у встановленому законодавством України порядку. Зазначена норма може застосовуватись незалежно вiд того, чи мiстить договiр лiзингу умови його дострокового розiрвання, як це зазначено у пунктi 1 статтi 7 Закону. Пiдставою для звернення з вимогою про розiрвання договору може бути, за змiстом згаданої норми, порушення будь-якої з його умов, зокрема тих, що стосуються прав та обов'язкiв сторiн договору.

Закон мiстить також вимоги щодо обов'язкової реєстрацiї у встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України порядку договорiв лiзингу у разi, якщо об'єктом лiзингу є державне майно або договiр майнового лiзингу передбачає залучення державних коштiв чи для забезпечення виконання лiзингового договору надаються державнi гарантiї. Згiдно з пунктом 1 статтi 21 Закону вiдповiднi договори, не зареєстрованi у встановленому порядку, визнаються недiйсними. У вирiшеннi пов'язаних з цим спорiв слiд застосувати як пiдставу визнання договору недiйсним саме зазначену норму Закону; що ж до наслiдкiв визнання договору недiйсним, то вони визначаються вiдповiдно до частини другої статтi 48 Цивiльного кодексу України .