Про визнання дій протиправними, рішення незаконним та його скасування

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання дій протиправними, рішення незаконним та його скасування,

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії ВРЮ щодо прийняття рішення від 26 листопада 2013 року № 1268/0/15-13 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська за порушення присяги", визнати незаконним прийняте рішення та скасувати його.

Вищий адміністративний суд України постановою від 9 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення у цій справі, Вищий адміністративний суд України, керуючись положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 1, 12 Кодексу суддівської етики, затвердженого 24 жовтня 2002 року V з'їздом суддів України, статей 6, 10, 54 Закону України від 15 грудня 1991 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (чинним до 1 січня 2010 року; далі - Закон № 2862-ХІІ), дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки рішенням ВРЮ від 26 листопада 2013 року встановлено, що вчинені позивачем як суддею дії під час розгляду конкретної цивільної справи свідчать про його несумлінність, що викликає сумніви у його неупередженості та об'єктивності, і є порушенням суддею присяги [стаття 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу Раду юстиції" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР)]. Касаційний суд також дійшов висновку, що провадження у ВРЮ щодо звільнення ОСОБА_2 відповідало принципам незалежності та безсторонності та було проведено з дотриманням процедури розгляду.

ОСОБА_2 звернувся із заявою про перегляд зазначеної постанови суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України з мотивів порушення судом при прийнятті постанови статей 19, 126 Конституції України та статті 32 Закону № 22/98-ВР.

Заслухавши представників сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України під час розгляду справи встановив такі обставини.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, Указом Президента України від 6 червня 2002 року № 513/2002 призначений у межах п'ятирічного строку на посаду судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська. Прийняв присягу судді.

Верховна Рада України постановою від 30 жовтня 2008 року № 625-VI обрала ОСОБА_2 на посаду судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська безстроково.

26 листопада 2013 року ВРЮ за результатами розгляду пропозиції члена ВРЮ Лавриновича О.В. від 3 лютого 2011 року та з урахуванням висновку секції ВРЮ з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад від 5 листопада 2013 року прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська за порушення присяги.

Зазначена пропозиція була внесена за результатами проведеної на підставі доручення Голови ВРЮ Колесниченка В.М. від 20 жовтня 2010 року № 368/0/4-10 перевірки відомостей, викладених у зверненні Міністра юстиції України, члена ВРЮ Лавриновича О.В. від 20 вересня 2010 року до ВРЮ щодо порушень норм законодавства, допущених цим суддею під час розгляду цивільної справи № 2-1902/2010 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю "Реєстраційна компанія "Держава" (далі - Товариство) про зобов'язання вчинити дії щодо надання інформації.

За наслідками перевірки встановлено, що під час судового провадження у зазначеній цивільній справі на стадії відкриття провадження суддя задовольнив заяву позивача та постановив ухвалу від 6 квітня 2010 року про забезпечення позову, якою заборонив Товариству як реєстроутримувачу акцій відкритого акціонерного товариства "Київський центральний універмаг" (далі - ВАТ) вчиняти будь-які дії, що спрямовані на внесення до системи реєстру записів, пов'язаних зі зміною кількості акцій ВАТ, на рахунках зареєстрованих осіб (емітента, власників, номінальних утримувачів), в тому числі по операціях, пов'язаних із переходом права власності, здійсненням корпоративних операцій, переміщенням цінних паперів з рахунку чи на рахунок номінального утримувача, та у зв'язку з цим зобов'язав Товариство здійснити в системі реєстру ВАТ блокування всіх простих іменних акцій на особових рахунках зареєстрованих осіб (емітента, власників, номінальних утримувачів).

Ухвалами Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 4 серпня 2010 року, постановленими під головуванням позивача, заходи забезпечення позову вжиті ухвалою від 6 квітня 2010 року було скасовано та залишено позовну заяву ОСОБА_3 без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача.

ВРЮ встановила, що суддя, відкривши провадження у справі в порядку цивільного судочинства, допустив порушення правил підвідомчості (юрисдикційності) спорів, оскільки спір у справі виник із корпоративних правовідносин і згідно зі статтею 12 Господарського кодексу України підвідомчий господарським судам. Крім того, вжиті суддею ОСОБА_2 заходи забезпечення позову, що діяли майже 4 місяці, тобто з порушенням процесуальних строків розгляду справи, не відповідали обсягу позовних вимог і порушували права осіб, які не були учасниками судового процесу.

Надаючи правову оцінку наведеним фактичним обставинам, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах України вважає висновки Вищого адміністративного суду України у цій справі обґрунтованими та законними.

Конституційний принцип незалежності та недоторканності суддів закріплений статтею 126 Основного Закону України.

Одним із конституційних положень, які гарантують дотримання цього принципу, є те, що судді обираються безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Зазначеною нормою встановлено, що суддя може бути звільнений з посади органом, який його призначив або обрав, та визначено перелік підстав звільнення судді з посади, серед яких самостійною виокремлено таку підставу, як порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

Конституційне повноваження щодо внесення подання про звільнення суддів з посад згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України належить до відання ВРЮ.

Це повноваження ВРЮ конкретизується положеннями статей 31, 32 Закону № 22/98-ВР, які врегульовують розгляд питання про звільнення судді за загальними та особливими обставинами відповідно. За правилами частини першої статті 32 цього Закону розгляд питання про звільнення судді за особливими обставинами, однією з яких є порушення суддею присяги, можливий після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

Наведені норми матеріального права встановлюють повноваження ВРЮ щодо внесення за власною ініціативою подання про звільнення суддів з посади за порушення суддею присяги до органу, який їх призначив або обрав, і розгляду за власною ініціативою питання про звільнення суддів з цієї підстави, що відповідає положенням статті 131 Конституції України.

Згідно зі статтею 30 Закону № 22/98-ВР суб'єктами звернення до ВРЮ щодо подання про звільнення суддів є: Вища кваліфікаційна комісія суддів України за умови, що таке рішення було нею прийняте за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади; член ВРЮ за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади, проведення якої було йому доручено відповідно до цього Закону; а також інші суб'єкти у випадках, визначених законом.

Звільнення судді з посади за порушення присяги відбувається за встановленою Законом № 22/98-ВР та Регламентом Вищої ради юстиції, затвердженим рішенням ВРЮ від 4 жовтня 2010 року № 791/0/15-10 (далі - Регламент), процедурою. Так, звільнення суддів за особливих обставин за пропозицією члена ВРЮ згідно з положеннями пункту 90 параграфу 2.2 глави 1 розділу ІІ Регламенту відбувається з дотриманням таких стадій: отримання безпосередньо членом ВРЮ звернення щодо порушення суддею присяги або інформації щодо обставин порушення суддею присяги під час розгляду конкретної справи; проведення членом ВРЮ за дорученням голови ВРЮ перевірки обставин або інформації, за наслідками якої складається довідка про її результати; звернення члена ВРЮ з пропозицією про прийняття подання щодо звільнення судді з посади за порушення присяги у випадку встановлення обставин наявності в діях судді ознак порушення присяги; підготовка висновку секції ВРЮ на підставі пропозиції та довідки про результати перевірки; розгляд висновку та пропозиції на засіданні ВРЮ; внесення ВРЮ подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У випадку, якщо секція ВРЮ дійде висновку про відсутність підстав для звільнення судді з посади, довідка разом з відповідними матеріалами розглядається безпосередньо на засіданні ВРЮ.

Саме відповідно до вказаних положень Регламенту у справі, яка розглядається, член ВРЮ Лавринович О.В. 20 вересня 2010 року звернувся до Голови ВРЮ Колесниченка В.М. з проханням про надання йому доручення на перевірку обставин розгляду суддею ОСОБА_2 вищезазначеної цивільної справи.

Посилання позивача на те, що пропозиція члена ВРЮ була внесена без звернення про порушення присяги, не заслуговує на увагу, оскільки згідно із Законом № 22/98-ВР та Регламентом підставою для внесення пропозиції членом ВРЮ є результати перевірки на предмет обставин наявності в діях судді ознак порушення присяги, яка проводиться за дорученням голови ВРЮ, зокрема і за зверненням члена ВРЮ.

У частині другій статті 32 Закону № 22/98-ВР розкривається поняття "порушення суддею присяги", яким є: вчинення ним, зокрема, дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів в у його об'єктивності, неупередженості та незалежності; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом.

Суд установив, що ОСОБА_2, який мав тривалий стаж роботи на посаді судді, свідомо допустив грубі порушення правил підвідомчості розгляду справи, застосування заходів забезпечення позову, які не відповідали обсягу позовних вимог, та порушив строки розгляду справи. Ці неправомірні дії судді призвели до порушення прав осіб, які не були учасниками судового процесу. За таких обставин висновок суду про обґрунтованість оспорюваного рішення ВРЮ щодо порушення суддею присяги, яким визначено, що така поведінка судді при виконанні професійних обов'язків викликає обґрунтовані сумніви в здатності його виконувати свої функції, порочить звання судді та завдає шкоди авторитету судової влади, є правильним. З рішення ВРЮ убачається, що відповідач не здійснював перегляд ухвалених суддею ОСОБА_2 судових рішень, а лише надав оцінку діям судді під час розгляду конкретної цивільної справи.

Посилання позивача на порушення відповідачем принципу змагальності в процесі провадження щодо його звільнення з посади не знайшли підтвердження в процесі розгляду судом цієї справи та спростовуються встановленими обставинами, які свідчать, що ОСОБА_2 був присутній на засіданні секції ВРЮ 5 листопада 2013 року і ознайомлений з правами та обов'язками, неодноразово запрошувався на засідання ВРЮ та брав безпосередню участь при розгляді 26 листопада 2013 року пропозиції члена ВРЮ та висновку секції ВРЮ.

Зі змісту протоколу № 16 убачається, що за розгляд пропозиції щодо звільнення позивача з посади судді за порушення присяги та внесення відповідного подання проголосувало 12 осіб із 13 присутніх членів ВРЮ, десять з яких були суддями, що відповідає позиції Європейського суду з прав людини щодо вирішення таких питань у відповідному дисциплінарному органі.

Ураховуючи наведене, а також те, що висновки Вищого адміністративного суду України у справі є обґрунтованими та відповідають вимогам закону, у задоволенні заяви ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись статтями 240, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.