Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею

З метою однакового і правильного застосування законодавства у вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, у тому числі залізничного, регулюються Законом України "Про транспорт", іншими актами законодавства України.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначено Законом України "Про залізничний транспорт".

Питання, пов'язані з укладенням та виконанням договору перевезення, у тому числі залізничним транспортом, регулюються статтями 358 - 368 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс).

Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу умови перевезення вантажів і відповідальність сторін за договором перевезення визначаються статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видаються у встановленому порядку.

Статут залізниць України (далі - Статут) згідно зі статтею 3 Закону України "Про залізничний транспорт" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року N 457.

Статтею 5 Статуту на Міністерство транспорту України (далі - Мінтранс України) покладено затвердження Правил перевезення вантажів, Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, а також інших нормативних документів. До їх затвердження у повному обсязі у вирішенні спорів мають застосовуватись згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" відповідні нормативні акти Союзу РСР у частині, що не суперечить Статуту.

Отже у вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею, необхідно керуватися:

- Законом України "Про транспорт";

- Законом України "Про залізничний транспорт";

- статтями 358 - 368 Цивільного кодексу;

- Статутом;

- Тимчасовим положенням про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України, затвердженим наказом Мінтрансу України від 02.03.95 N 89 (далі - Тимчасове положення);

- Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтрансу України від 25.02.99 N 113;

- Правилами приймання вантажів до перевезення; Правилами видачі вантажів; Правилами оформлення перевізних документів; Правилами розрахунків за перевезення вантажів; Правилами обчислення термінів доставки вантажів; Правилами зберігання вантажів; Правилами перевезення вантажів з оголошеною вартістю; Правилами перевезення вантажів у супроводі провідників відправників (одержувачів); Правилами реалізації вантажів; Правилами перевезення вантажів, які змерзаються; Правилами перевезення вантажів залізничними лініями вузької колії; Правилами перевезення вантажів у спеціальних та спеціалізованих контейнерах відправників і одержувачів; Правилами перевезення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю; Правилами перевезення вантажів у транспортних пакетах; Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій; Правилами пломбування вагонів і контейнерів; Правилами переадресування вантажів; Правилами перевезення вантажів навалом і насипом; Правилами перевезення вантажів у вагонах відкритого типу; Правилами перевезення вантажів дрібними відправками; Правилами перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затвердженими наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 N 644 (з подальшими змінами і доповненнями, внесеними наказом Мінтрансу України від 20.08.2001 N 542);

- Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України - Тарифним керівництвом N 1, затвердженим наказом Мінтрансу України від 15.11.99 N 551 (далі - Тарифне керівництво N 1);

- Правилами перевезення вантажів залізницями Союзу РСР у відповідній частині з питань, які не врегульовано законодавством України;

- іншими нормативними документами, затвердженими Мінтрансом України у встановленому порядку.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Такою угодою є, зокрема, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - Угода), до якої Україна приєдналась 05.06.92.

1.1. Згідно із статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" та статтею 17 Статуту перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форму договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги встановлено Правилами розрахунків за перевезення вантажів (додаток N 1 до пункту 2.3 названих Правил). У договорі визначаються обсяги, строки та умови надання транспортних засобів, порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за порушення зобов'язань.

Наявність договору про організацію перевезень вантажів не звільняє вантажовідправника від обов'язку подання планів та заявок на перевезення вантажів у порядку і строки, передбачені Тимчасовим положенням про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України. Цей договір не замінює договір на перевезення конкретного вантажу й не звільняє сторони від обов'язку укласти договір про експлуатацію залізничних під'їзних колій або про подачу та забирання вагонів у передбачених Статутом випадках.

Оскільки укладення договору про організацію перевезень не є обов'язковим, у разі відмови однієї з сторін укласти такий договір вимоги іншої сторони про його укладання у судовому порядку задоволенню не підлягають.

1.2. Взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо порядку і умов експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та забирання вагонів згідно зі статтею 21 Закону України "Про залізничний транспорт" та статтею 71 Статуту визначаються договором. Порядок розроблення та форми таких договорів встановлено Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій (додатки 1 та 2 до пункту 2.1). Порядок виконання перевалочних операцій на під'їзних коліях морських (річкових) портів визначається договором, що укладається залізницею з портом за формою, яку також встановлено названими Правилами (додаток 3 до пункту 2.1). Отже взаємовідносини залізниці з контрагентами мають визначатись Статутом, Правилами перевезення та відповідними договорами.

З огляду на приписи статті 10 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) спори з приводу розбіжностей, які виникають під час укладення відповідних договорів, можуть бути передані на вирішення господарського суду з обов'язковим додержанням порядку врегулювання цих розбіжностей, викладеного у пункті 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій.

У застосуванні відповідних норм господарському суду слід мати на увазі приписи статті 22 Закону України "Про залізничний транспорт" і статті 10 Закону України "Про природні монополії", згідно з якими залізниці не мають права відмовляти підприємствам в укладенні зазначених договорів. Тому за наявності такої відмови підприємство не позбавлене права на звернення до господарського суду з позовом про спонукання залізниці до укладення відповідного договору. Що ж до підприємств, то чинне законодавство не передбачає їх обов'язку укладати зазначені договори.

1.3. Статут і Правила обслуговування залізничних під'їзних колій не надають начальнику дирекції перевезень залізниці або начальнику станції права підписувати договір експлуатації залізничної під'їзної колії та договір подачі та забирання вагонів. Згідно зі статтею 77 Статуту і пунктом 3.5 цих Правил з боку залізниці договори підписує начальник залізниці (особа, що виконує його обов'язки) або особа, уповноважена начальником залізниці.

У разі спору між залізницею та власником під'їзної колії щодо договору, підписаного начальником дирекції перевезень залізниці або начальником залізничної станції, залізниця повинна надати господарському суду доручення на підписання договору начальником залізничної станції.

1.4. Згідно з частиною другою статті 22 Статуту та пунктами 8 і 9 Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, пунктом 1.3 Правил перевезення вантажів навалом і насипом додаткові операції, пов'язані з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюються залізницею на підставі окремих договорів.

Залізниці вправі також на підставі угод надавати у користування суб'єктам підприємницької діяльності станційні склади і майданчики, що перебувають у їх віданні, та приймати рішення про складування за плату суб'єктами підприємницької діяльності вантажів у смузі відведення, а також надавати дозвіл на будівництво тимчасових споруд (статті 9, 12 Статуту і пункт 1.9 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій ). Розмір відповідної плати встановлюється сторонами у договорі.

1.5. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди про перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею і одночасно є договором застави вантажу як гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

2.1. Відповідно до статті 365 Цивільного кодексу та статті 130 Статуту до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з перевезення, обов'язкове пред'явлення йому претензії. Як передбачено статтею 5 ГПК, порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено законодавством, що регулює конкретний вид господарських відносин. Таким чином, оскільки до залізничних перевезень на території України застосовується Статут, то у вирішенні питань пред'явлення претензій, пов'язаних з такими перевезеннями, необхідно керуватись відповідними нормами Статуту.

2.2. Позови до залізниці, що засновані на приписах Статуту, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови задовольнити претензію або неодержання відповіді на претензію у передбачені статтею 136 Статуту терміни.

Коли залізниця відмовляється від розгляду претензії по суті, посилаючись на порушення заявником претензії встановленого досудового порядку врегулювання спору, а позивач оскаржує правомірність відмови у розгляді претензії і вважає досудовий порядок врегулювання спору додержаним, господарський суд приймає позовну заяву і вирішує розбіжності з цього питання у судовому засіданні. У разі визнання досудового порядку врегулювання спору додержаним позов розглядається господарським судом по суті.

Клопотання позивача або відповідача про залучення до участі у справі залізниці може бути задоволено лише за умови вжиття щодо неї заходів досудового врегулювання спору. Якщо таке залучення здійснюється з ініціативи господарського суду, додержання порядку досудового врегулювання спору необов'язкове (стаття 24 ГПК).

Залучення залізниці до участі у справі як відповідача може мати місце лише тоді, коли право на пред'явлення до неї претензії та подання позову належить позивачеві.

2.3. У залежності від підстав пред'явлення претензій стаття 130 Статуту регулює питання про те, кому (вантажовідправнику чи вантажоодержувачу) належить право звернення до залізниці з претензією.

Поряд з цим стаття 133 Статуту допускає передачу такого права, а також права подання позову, вантажоодержувачем вантажовідправнику і навпаки, а також вищій у порядку підпорядкованості організації. Передача цих прав може здійснюватись лише за попередньою згодою іншої сторони і засвідчується переуступним написом на відповідному транспортному документі (пункт 2 Правил пред'явлення та розгляду претензій ).

Крім того, стаття 133 Статуту передбачає передачу права пред'явлення претензій та подання позовів вантажовідправником або вантажоодержувачем уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Така передача оформлюється довіреністю на право виконувати певні дії в інтересах вантажовідправника або вантажоодержувача. У цьому разі позивачем у справі виступає вантажовідправник або вантажоодержувач, що передав право пред'явлення претензії та подання позову, а не довірена особа, яка представляє їх інтереси у судових органах. У разі задоволення претензії або позову кошти відповідно перераховуються або стягуються на користь вантажовідправника чи вантажоодержувача. Сплата коштів за визнаною претензією або стягнення за рішенням господарського суду на користь уповноваженої особи можлива лише, якщо у довіреності спеціально обумовлено право уповноваженої особи отримувати кошти на свій рахунок.

Переуступка права може здійснюватись як у цілому на пред'явлення претензії та подання позову, так і окремо на кожну з цих дій. Якщо є переуступний напис на пред'явлення претензії, то додаткового оформлення переуступки права на подання позову не вимагається. Переуступка права на подання позову допускається і тоді, коли претензію до залізниці було пред'явлено вантажоодержувачем або вантажовідправником.

У разі коли позивачем не надано належно оформленої довіреності, позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК.

Передача права пред'явлення претензій та позовів у порядку статті 133 Статуту не є уступкою права вимоги у зобов'язаннях, пов'язаних з перевезенням вантажів.

2.4. У вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у прямому міжнародному сполученні, слід враховувати приписи параграфа 4 статті 29 Угоди, який забороняє пред'являти претензії за однією накладною на суму до 23 швейцарських франків у разі повної або часткової втрати, зменшення маси, пошкодження, псування вантажу або зниження якості вантажу з інших підстав; на суму до 5 швейцарських франків - у разі прострочення доставки вантажу або перебору провізних платежів. Ці приписи мають застосовуватись господарським судом з урахуванням частини третьої статті 4 ГПК.

Якщо суд дійде висновку, що суму відповідної претензії завищено штучно, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

2.5. Строки пред'явлення претензії до залізниці та порядок їх обчислення передбачено статтею 134 Статуту. Ці строки на підставі статті 365 Цивільного кодексу є присічними і не підлягають поновленню.

2.6. Якщо позивачем не додержано встановленого порядку і строків пред'явлення претензії або позивач звернувся з позовом до закінчення строку для надання відповіді на претензію, позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 7 частини першої статті 63 ГПК.

У разі виявлення цих обставин у засіданні господарського суду, коли можливість пред'явлення залізниці належно оформленої претензії втрачено, провадження зі справи щодо перевізника підлягає припиненню на підставі пункту 3 статті 80 ГПК. Якщо такої можливості позивач не втратив, господарський суд згідно з пунктом 3 частини першої статті 81 ГПК залишає позов без розгляду.

Проте якщо перевізник прийняв і розглянув по суті претензію, пред'явлену з порушенням строку, встановленого статтею 134 Статуту, він не може посилатись на цю обставину як на підставу припинення провадження зі справи за поданим до нього позовом.

2.7. Обов'язковою умовою додержання досудового порядку врегулювання спору є також виконання заявником вимог статей 130 та 133 Статуту щодо документів, які слід додати до претензії. Накладна, квитанція про прийняття вантажу до перевезення та комерційний акт подаються тільки в оригіналах.

Згідно з пунктом 13 Правил пред'явлення та розгляду претензій, якщо до претензії такі документи не додані або вимоги об'єднані з порушенням Правил пред'явлення та розгляду претензій, залізниця вправі не пізніше десяти днів з дня одержання претензії повернути її заявникові. У цьому випадку заявник може додати до претензії необхідні документи і звернутися з належно оформленою претензією, але в межах строків, встановлених статтею 134 Статуту. Отже обгрунтоване повернення перевізником претензії у зазначений строк не зупиняє перебігу строку, встановленого для пред'явлення претензії.

У разі порушення залізницею згаданого десятиденного строку для повернення претензії, яку пред'явлено без необхідних документів, якщо це призвело до втрати заявником можливості пред'явити належно оформлену претензію у встановлений строк, претензійний порядок вважається додержаним.

Коли у позовній заяві позивач посилається на неможливість надання необхідних документів у зв'язку з неповерненням їх залізницею разом з відповіддю на претензію або коли залізниця взагалі не відповіла на претензію, господарський суд у порядку підготовки справи до розгляду зобов'язує залізницю надати відповідні документи.

2.8. Згідно зі статтею 363 Цивільного кодексу і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю ).Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу. Таким чином, у разі неподання вантажоодержувачем доказів сплати вартості вантажу залізниця не має права повертати або залишати претензію без розгляду з цих мотивів.

У разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються між посередниками, а договір перевезення укладається між першим продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватись належними доказами вартості і ціни відвантаженої продукції, оскільки залізниця несе відповідальність виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа вантажовідправника.

2.9. Якщо залізниця визнала претензію, але не перерахувала заявникові відповідні кошти, стягнення визнаної суми здійснюється у порядку, визначеному частинами п'ятою і шостою статті 8 ГПК.

У разі подання в такому випадку позовної заяви суддя відмовляє у її прийнятті на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК.

2.10. Правила пред'явлення та розгляду претензій допускають пред'явлення однієї претензії про відшкодування за втрату, псування або пошкодження вантажу не більше як за п'ятьма відправками, які завантажені однорідним вантажем на одній станції одним відправником на одну станцію призначення на адресу одного одержувача. Що ж до претензій, які пред'являються з інших підстав, наприклад, про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень або штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, то кількість об'єднуваних в одній претензії вимог не обмежується.Статут не обмежує права позивача об'єднати кілька вимог в одній позовній заяві. У вирішенні відповідного питання слід керуватись статтею 58 ГПК. Суддя має право повернути позовну заяву без розгляду, якщо в одній позовній заяві об'єднано кілька вимог і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору (пункт 5 частини першої статті 63 ГПК).

В одній позовній заяві до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) не повинні об'єднуватись вимоги, які відповідно до чинного законодавства не підлягають задоволенню за рахунок залізниці, наприклад, відшкодування за пошкодження вантажу і штраф за поставку неякісної продукції, або які не зв'язані між собою поданими доказами.

2.11. Спори, що виникають з договору перевезення, в тому числі у прямому міжнародному залізничному сполученні, у яких одним з відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом і Правилами пред'явлення та розгляду претензій покладено розгляд претензії.

Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди претензії пред'являються компетентним органам залізниць, перелік яких встановлено у додатку N 19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода розуміє усі залізниці однієї держави. Додаток N 19 до Угоди визначає таким компетентним органом в Україні Головне комерційне управління Укрзалізниці. Тому пред'явлення претензії, що випливає з міжнародного перевезення вантажу, до інших органів транспорту України не можна вважати вжиттям заходів досудового врегулювання спору в установленому порядку.

2.12. Радою по залізничному транспорту держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав 26-27 травня 1994 року затверджено Інструкцію з актово-претензійної роботи на залізницях держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки (далі - Інструкція з актово-претензійної роботи). Ця Інструкція набула чинності з 1 січня 1995 року.

Відповідно до параграфа 133 Інструкції з актово-претензійної роботи у разі, коли згідно з транспортними документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є структурна одиниця об'єднання (підприємства), яка не має статусу юридичної особи, з претензією до залізниці має право звернутись об'єднання (підприємство) без оформлення переуступки такого права переуступним написом. Згадана Інструкція не вимагає наявності переуступного напису і у тих випадках, коли з претензією до залізниці за дорученням об'єднання (підприємства) звертається структурний підрозділ, який не є юридичною особою. Такий підрозділ разом з документами, що обгрунтовують претензію, повинен додати до претензії належно завірений витяг з положення про структурний підрозділ, доручення або нормативний акт об'єднання (підприємства), які свідчать про надання підрозділові права на пред'явлення претензії до залізниці.

2.13. Для подання позовів до залізниці згідно зі статтею 366 Цивільного кодексу та статтею 136 Статуту встановлено двомісячний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається з дня одержання відповіді на претензію або з дня закінчення строку, встановленого для такої відповіді (стаття 135 Статуту).

У разі коли згаданий двомісячний строк пропущено з поважних причин, суд має право поновити цей строк на підставі статті 80 Цивільного кодексу.

Якщо претензію не було пред'явлено, але залізниця залучається до участі у справі з ініціативи господарського суду, строк позовної давності обчислюється з дня, коли позивач повинен був одержати відповідь на претензію у разі її своєчасного пред'явлення.

У вирішенні спору за позовом до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) може виявитися, що строк позовної давності за позовом вантажовідправника (вантажоодержувача) менший ніж загальний строк для пред'явлення претензії та подання позову до залізниці. За цих обставин питання про поновлення строку позовної давності за позовом до вантажовідправника (вантажоодержувача) за наявності поважних причин підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах.

Для подання залізницею позовів до вантажовідправника (вантажоодержувача), що випливають з перевезення вантажів, встановлено 6-місячний строк позовної давності (стаття 366 Цивільного кодексу та стаття 137 Статуту).

Строк позовної давності, встановлений статтею 31 Угоди, згідно з параграфом 4 статті 31 Угоди не підлягає поновленню судом навіть за поважних причин його пропуску.

2.14. ГПК і Статут не передбачає обов'язку залізниці додержувати досудового (претензійного) порядку врегулювання спору стосовно її вимог до вантажовідправників чи вантажоодержувачів.

2.15. Статут не надає права на звернення з позовами підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту загального користування. Право на звернення з позовами до вантажовідправників (вантажоодержувачів) за змістом статей 1 та 137 Статуту мають відповідні залізниці, а не їх дирекції, станції та інші структурні підрозділи.

Оскільки стаття 54 ГПК надає право підписувати позовні заяви уповноваженій посадовій особі позивача або його представнику, керівник структурного підрозділу залізниці може підписувати процесуальні документи від імені залізниці за наявності відповідного доручення або довіреності, а також представляти інтереси залізниці у судових органах.

2.16. За змістом частини третьої статті 358 Цивільного кодексу, статті 105 Статуту сторони несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами.

Тому у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.

3.1. За договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало (стаття 110 Статуту).

У статті 111 Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до статті 362 Цивільного кодексу залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе і інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

3.2. Статтею 34 ГПК передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею, перелік таких доказів встановлено статтями 130 і 133 Статуту.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (стаття 129 Статуту.

Стаття 129 Статуту та пункт 2 Правил складання актів містять перелік обставин, за наявності яких залізниця повинна скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач чи відправник вантажу. Форму такого акта визначено у додатку 1 до Правил складання актів. Комерційні акти у міжнародних перевезеннях складаються відповідно до угод про міжнародне сполучення.

Обов'язок скласти комерційний акт виникає у залізниці лише у випадках, коли вона згідно зі статтею 52 Статуту зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу.

У разі вилучення або знищення підкарантинного вантажу карантинний інспектор складає акт загальної форми, у разі вилучення або знищення такого вантажу на прикордонній станції комерційний акт складається за участю представника карантинної інспекції. Витрати, пов'язані з поверненням та переадресуванням підкарантинних вантажів, розкриттям та упакуванням таких вантажів, доставкою їх до місця знезараження, стягуються на станції призначення з одержувача на підставі акта загальної форми про всі такі випадки та відмітки у накладній про складання такого акта (пункт 2.15 Правил перевезення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю).

3.3. Відповідно до пунктів 18, 23 та 24 Правил видачі вантажів одержувач не може вимагати від залізниці проведення перевірки та складення комерційного акта після початку вивантаження, яке здійснюється на місцях загального користування; коли одержувач розпочав вивантаження без представника станції; у випадку видачі швидкопсувних вантажів, що прибули в справних рефрижераторних вагонах без порушення граничного терміну перевезення і режиму обслуговування.

Згідно з пунктом 12 Правил видачі вантажів комерційний акт про пошкодження тари також не складається у разі відсутності пошкодження вантажу.

Факт відсутності або пошкодження однієї із пломб за наявності хоча б однієї справної пломби на дверях з обох сторін критого вагона, рефрижераторної секції, обладнаних додатковими запірно-пломбувальними пристроями відповідно до пункту 13 названих Правил засвідчується не комерційним актом, а актом загальної форми.

Інші обставини, за наявності яких складається акт загальної форми передбачено пунктом 3 Правил складання актів, а форму таких актів визначено додатком 6 до Правил користування вагонами.

У разі витікання, псування або підмочування вантажу внаслідок технічної несправності вагону (контейнера), крім комерційного акта, складається також акт про технічний стан вагона (додаток 2 до Правил складання актів ).

Господарським судам слід мати на увазі таке. Стаття 24 Статуту надає залізницям право перевіряти правильність відомостей, зазначених відправником у залізничній накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній, у тому числі і після прибуття вантажу на станцію призначення. Пункт 26 Тарифного керівництва також надає залізниці право на договірних засадах зважувати та перевіряти масу вантажів при прийманні, видачі і перевантаженні у випадках, не передбачених Правилами перевезення, і згідно зі статтею 129 Статуту складати комерційний акт. Тому складання залізницею комерційного акту у випадках, коли залізниця не зобов'язана була видавати вантаж з перевіркою, не може бути підставою для визнання відповідного комерційного акта таким, що не має доказового значення.

Порядок складання комерційних актів передбачено Правилами складання актів та розділами 2 - 4 Інструкції з актово-претезійної роботи. Якщо у комерційному акті відсутній докладний опис обставин, за яких сталося незбереження вантажу, зокрема, про стан запірно-пломбувальних пристроїв та пломб, технічного стану вагону (контейнера) тощо, залізниця несе за це відповідальність, доки не доведе відсутність своєї вини.

Відповідно до статті 43 ГПК ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Отже комерційний акт є тільки одним із доказів, який господарський суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами зі справи. Зокрема комерційний акт може оцінюватися як такий, що не має сили доказу, якщо він не відповідає фактичним обставинам, особливо у випадках вивантаження засобами залізниці на місцях загального користування. Наприклад, комерційний акт констатує, що недостачу, псування або пошкодження вантажу виявлено нібито під час вивантаження 10 січня, а з товарно-транспортних накладних на вивіз вантажу вбачається, що його було вивезено зі станції 8 січня.

3.4. Якщо начальник залізничної станції необгрунтовано відмовився скласти комерційний акт або акт загальної форми, вантажоодержувач має право оскаржити таку відмову у порядку, передбаченому пунктом 16 Правил складання актів, і здійснити приймання вантажу відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції (товарів) за якістю та кількістю. У разі додержання порядку оскарження відмови у складанні зазначених актів вантажоодержувач має право звернутися до залізниці з претензією, до якої необхідно додати докази оскарження дій начальника станції залізниці та акти приймання вантажу.

У разі, коли начальник Дирекції залізничних перевезень визнав обгрунтованою заяву вантажоодержувача про безпідставну відмову начальника станції скласти та видати комерційний акт, з вантажоодержувача за весь час затримки складання та видачі комерційного акта плата за зберігання вантажу та користування вагонами протягом часу затримки складання акта не стягується.

3.5. Підставою для покладення на залізницю відповідальності за втрату вантажу за позовом вантажоодержувача є квитанція, яка свідчить про те, що вантаж був прийнятий залізницею до перевезення. Якщо вантажоодержувач не має можливості пред'явити таку квитанцію, він повинен додати до претензії та позовної заяви документ про сплату вартості вантажу і довідку станції відправлення про прийняття його до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу. У разі ухилення залізниці від видачі зазначеної довідки або від вчинення відмітки про неприбуття вантажу доказами у вирішенні спору щодо відповідальності залізниці за втрату вантажу можуть бути, зокрема, документи, які підтверджують надіслання залізниці запиту про необхідність видачі довідки або оскарження до Дирекції залізничних перевезень відмови станції призначення від вчинення відмітки про неприбуття вантажу. Ці докази додаються до претензії.

Якщо зазначені докази не були додані до претензії, пред'явленої залізниці, то встановлений статтею 5 ГПК порядок досудового врегулювання спору слід вважати порушеним.

3.6. Вантаж вважається втраченим, якщо його не було видано одержувачу на вимогу останнього протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення (стаття 117 Статуту).

Факт доставки перевізником частини вантажу після звернення вантажоодержувача (вантажовідправника) до залізниці з претензією, пов'язаною з втратою вантажу, не породжує для заявника обов'язку пред'явити нову претензію про недостачу вантажу.

У випадках відвантаження матеріальних цінностей маршрутом або групою вагонів за однією накладною неприбуття на станцію призначення одного чи кількох вагонів слід розглядати як недостачу, а не втрату вантажу. Це має істотне значення не тільки для вирішення питання щодо порядку та строку пред'явлення до залізниці претензії, але й для визначення доказів, на підставі яких відповідальність за недостачу може бути покладено на перевізника. Таким доказом є комерційний акт.

3.7. Якщо вантаж надійшов на станцію призначення у критому вагоні за справними пломбами чи запірно-пломбувальними пристроями відправника, але з відчиненими люками, цю обставину слід розглядати як одну з ознак несправності вагона, якщо Правилами або угодою залізниці з відправником не передбачено перевезення цього вантажу у вагоні з відкритими люками (наприклад, для вентилювання). Тому відповідно до статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо не доведе, що недостача виникла з вини відправника. Такими доводами можуть вважатися, зокрема, несправність запорів, що виключає можливість зачинення люку; відсутність ознак відкриття люку з зовнішнього боку вагона або та обставина, що за своїми габаритами вантаж не міг бути вилучений через люки, тощо. Усе це повинно знайти відображення у комерційному акті та в акті технічного огляду вагона.

Коли з матеріалів справи вбачається, що відправник не зачинив люк, а перевізник прийняв вагон до перевезення, хоча мав можливість встановити цю обставину, і у процесі перевезення вантаж було вилучено через люк, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на відправника, так і на залізницю пропорційно вині кожного з них.

3.8. Відповідно до параграфа 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі (далі - Технічні умови) правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця. У вагонному листі повинна бути зроблена відмітка "вантаж завантажений та закріплений правильно". Однак Статутом не передбачено відповідальність перевізника за пошкодження вантажу, що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки з тієї підстави, що при завантаженні засобами відправника станція зробила зазначену відмітку. У разі пошкодження вантажу внаслідок неправильного розміщення та закріплення відповідальність покладається на відправника, доки він не доведе вину залізниці.

Поряд з цим, враховуючи, що перевізник фактично не проконтролював правильність розміщення та закріплення вантажу, прийняв до перевезення платформи або напіввагони, які завантажено з порушенням вимог Технічних умов, господарський суд має право вирішити питання про покладення відповідальності за заподіяну шкоду як на відправника, так і на перевізника у залежності від ступеню вини кожного з них.

У вирішенні спорів, пов'язаних з пошкодженням залізобетонних, азбестоцементних виробів та конструкцій, слід мати на увазі, що відповідно до параграфа 4 глави 4 Технічних умов відповідальність за міцність усіх строповочних вузлів та дерев'яних прокладок, які застосовуються для закріплення вантажу, несе вантажовідправник. Тому, якщо буде встановлено, що пошкодження цих виробів є наслідком неміцності строповочних вузлів, випадання (переміщення) прокладок, відповідальність повинен нести відправник, якщо він не доведе вину залізниці.

На залізницю не може покладатися відповідальність за пошкодження вантажу через його неправильне кріплення в критих, ізотермічних та інших вагонах (контейнерах), що пломбуються, тому що залізниця приймає до перевезення вагони (контейнери) в опломбованому стані і не може перевірити правильність кріплення.

3.9. Відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагону або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття. Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари. Саме у такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність рухомого складу для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію.

У випадках, коли під завантаження поданий несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера. У такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю.

Якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника. Для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.

3.10. Відповідно до пункту 13 Правил перевезення вантажів у спеціальних та спеціалізованих контейнерах відправників і одержувачів питання відповідальності за несвоєчасне повернення та пошкодження спеціальних контейнерів регулюються між одержувачами і власниками контейнерів без участі залізниці. Проте, якщо спеціальні контейнери несвоєчасно повернуто або пошкоджено з вини залізниці, вона несе за це відповідальність у порядку, встановленому статтею 126 Статуту.

3.11. Згідно зі статтею 41 Статуту залізниця зобов'язана доставити вантаж за призначенням у встановлений строк. Терміни доставки вантажу визначені пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів. Проте термін доставки вантажу, який підлягає фітосанітарному контролю, не може бути більшим за термін дії фітосанітарного сертифіката.

Згідно з пунктом "в" статті 130 Статуту належним доказом прострочення доставки вантажу залізницею є накладна. Доказом затримки, яка трапилася з вини відправника чи одержувача, що дає право залізниці на збільшення терміну доставки вантажу відповідно до пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є відмітка у перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем. Тому відсутність такої відмітки на накладній позбавляє залізницю права на збільшення терміну доставки вантажу.