Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з укладанням договорів поставки продукції (товарів) в 1993 році

З метою однакового і правильного застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням договорів поставки продукції (товарів) в 1993 році, Президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. При вирішенні зазначених спорів арбітражним судам необхідно керуватись пунктом 1 статі 21 Закону України "Про підприємства в Україні", статтею 5 Закону України "Про підприємництво", Декретом Кабінету Міністрів України від 22 січня 1993 року "Про державний контракт і державне замовлення на 1993 рік", постановами Кабінету Міністрів України від 10 лютого 1993 року N 100 "Про порядок укладання державних контрактів і формування державного замовлення на 1993 рік", N 101 "Про затвердження обсягів продукції виробничо-технічного призначення для поставки у 1993 році за державними контрактами і державним замовленням" та від 9 січня 1993 року N 6 "Про укладання господарських договорів на 1993 рік".

2. Відповідно до пункту 1 статті 21 Закону "Про підприємства в Україні" підприємства вільні у виборі предмета договору і визначенні зобов'язання.

Щодо поставки продукції для державних потреб, то такі поставки також здійснюються на підставі договорів, але з урахуванням порядку, що визначається законодавчими актами України (пункт 2 статті 20 Закону "Про підприємства в Україні").

Так, порядок поставки для державних потреб у 1993 році промислової продукції, сільськогосподарської сировини та продовольства визначений Декретом Кабінету Міністрів України від 22 січня 1993 року N 14-93 "Про державний контракт і державне замовлення на 1993 рік" та Тимчасовим положенням про порядок формування та розміщення обсягів поставок продукції (робіт, послуг) для виконання державних контрактів і державного замовлення на 1993 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.02.93 N 100 (далі - "Тимчасове положення").

Таким чином, якщо підприємство, у тому числі яке належить до загальнодержавної (комунальної) власності, поставляє продукцію не для державних потреб, то відповідно до пункту 1 статті 21 Закону "Про підприємства в Україні" поставщик (продавець) сам визначає предмет договору і свої зобов'язання. У цьому випадку держава, крім важелів економічного порядку, не має права втручатись у вирішення питання збуту продукції.

Перелік і обсяг продукції, що підлягає поставці для державних потреб у 1993 році, визначені у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 10.02.93 N 101. У цій постанові встановлений перелік та обсяг продукції, що підлягає поставці за державним контрактом та за державним замовленням.

Поняття "державний контракт" відрізняється від поняття контракту (договору), який укладають на підставі державного замовлення, тим, що державний контракт укладають органи державної виконавчої влади, визначені у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 10.02.93 N 100, оплату продукції гарантує держава за рахунок державного бюджету.

Характерною рисою державного замовлення є те, що його виконання стимулюється шляхом надання виконавцю економічних та інших пільг, порядок надання яких та їх розмір після затвердження Кабінетом Міністрів України доводиться до замовників, а також підприємств - виконавців через галузеві міністерства, відомства.

3. Відповідно до розділу 1 Тимчасового положення укладання державного контракту або договору на підставі державного замовлення обов'язкове тільки для підприємств-монополістів. Отже, інші підприємства мають право відмовитись від укладання державного контракту або виконання державного замовлення.

Оскільки доведені галузевими міністерствами (відомствами) до підприємства обсяги продукції, що поставляється за державним контрактом або державним замовленням, не є обов'язковими для підприємства-виконавця (крім монополіста), у підприємства нема необхідності звертатися до арбітражного суду з заявою про визнання цього акту міністерства (відомства) повністю або частково недійсним.

Арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року "Про тимчасовий порядок визначення переліку підприємств, що займають монопольне становище на ринку" перелік підприємств-монополістів підлягає опублікуванню в газетах "Урядовий кур'єр" і "Сільські вісті".

4. Згідно з статтею 42 Цивільного кодексу України мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством. Чинне законодавство, яке регулює взаємовідносини за договором (контрактом) поставки продукції, не передбачає, що відсутність відповіді підприємства на пропозицію замовника укласти державний контракт або прийняти до виконання державне замовлення слід розцінювати як згоду підприємства-виконавця.

Тому у разі неодержання відповіді підприємства-монополіста на пропозицію замовника укласти державний контракт або прийняти до виконання державне замовлення і укласти на його підставі договір замовник має право звернутись до арбітражного суду з заявою про зобов'язання такого підприємства укласти відповідний контракт (договір).

Щодо інших підприємств-виконавців, то у випадках відмови від укладання державного контракту або прийняття державного замовлення, а також відсутності відповіді на пропозиції замовника у арбітражного суду нема підстав для зобов'язання підприємства укласти контракт (договір) або вважати, що підприємство прийняло замовлення до виконання.

5. За своєю правовою природою державний контракт на поставку продукції і договір (контракт), укладений на підставі державного замовлення, є договором поставки і, крім наведених нормативних актів щодо поставки продукції для державних потреб у 1993 році, взаємовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права та Положеннями про поставку продукції (товарів), у частині, що не суперечить законодавству України.

Так, відповідно до статті 153 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, тобто визнаних такими за законом або необхідних для договорів даного виду. Істотними умовами договору поставки продукції є предмет контракту (договору), тобто неменклатура, кількість і якість продукції, строк поставки і ціна (пункт 19 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення). Якщо ці обов'язкові умови в договорі відсутні, він вважається неукладеним.

6. Якщо підприємство згодне укласти державний контракт або прийняти до виконання державне замовлення і при укладанні контракту (договору) виникають розбіжності щодо його умов, врегулювання цих розбіжностей провадиться за правилами, встановленими статтею 10 Арбітражного процесуального кодексу України.

7. При вирішенні спорів, що виникають при укладанні контрактів (договорів) слід мати на увазі таке:

- Вимоги підприємця-виконавця щодо обов'язку замовника забезпечити його матеріально-технічними ресурсами в обсязі, номенклатурі та асортименті, необхідними для виконання державного контракту або державного замовлення, задоволенню не підлягають. Кабінет Міністрів України Декретом від 22 січня 1993 р. "Про державний контракт і державне замовлення на 1993 рік" зупинити дію абзаців другого і третього пункту 22 Закону "Про підприємства в Україні" та встановив, що такі виконавці самостійно забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється і централізовано розподіляється державою. Перелік таких ресурсів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.02.93 N 100. Розподіл цієї продукції здійснюється через відповідні міністерства і відомства.

- Відповідно до Тимчасового положення конкретні економічні та інші пільги, які надаються виконавцям державного замовлення, визначаються Кабінетом Міністрів України і тому вимоги поставщика про надання йому замовником (покупцем) пільг, обсяг і види яких виходять за межі, затверджені Кабінетом Міністрів України, не підлягають задоволенню.

- У розділі 2 Тимчасового положення зазначено, що у разі невиконання зобов'язань, що випливають з державних контрактів, сторони несуть відповідальність, передбачену цим контрактом і чинним законодавством.

При вирішенні спорів щодо встановлення в контракті видів і розміру майнової відповідальності сторін слід виходити з того, що в контракті можуть бути передбачені санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за порушення яких законодавством санкції не встановлені, а також збільшений розмір санкцій, передбачений Положенням про поставки, тільки за згодою обох сторін (пункт 71 Положення про поставки продукції).

- При вирішенні спорів, пов'язаних з поставкою за державним контрактом або державним замовленням продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, технічних умов, іншим обов'язковим для сторін нормам або договору, слід виходити з того, що відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм і правил, встановлена Декретом Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення", не виключає застосування до підприємств-виготовлювачів (поставщиків) майнових санкцій, передбачених Положенням про поставки (контрактом, договором) та стягнення їх на користь замовника (покупця) або одержувача продукції відповідно до чинного законодавства.

8. Відповідно до Угоди про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД (набула чинності з 1 липня 1992 року ) поставщик зобов'язаний укласти договір поставки продукції (товарів), коли така поставка передбачена міждержавною (міжурядовою) угодою і до поставщика у встановленому порядку доведено повідомлення відповідного державного органу за місцем знаходження покупця про прикріплення покупця до поставщика (пункт 10 Угоди).

При вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням таких договорів, необхідно враховувати вимоги чинного законодавства щодо:

форм розрахунків (постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 03.12.92 N 675) "Про нормалізацію розрахунків з суб'єктами господарської діяльності країн, що використовують рублі як засіб платежу", інструктивний лист Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 26.04.93 N 10046-19020/730;

режиму квотування і ліцензування експорту продукції і товарів (Декрети Кабінету Міністрів України від 26.12.92 "Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів" та від 12.01.93 "Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)", постанова Кабінету Міністрів України від 22.03.93 N 212 "Про загальні обсяги квот щодо експорту продукції та порядок експорту в межах державного замовлення і державного контракту");

встановлення ціни (постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.93 N 421 "Про розрахунки у разі експорту продукції (робіт, послуг) у межах державного контракту").