ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
| N 02-5/611 від 23.08.94 м.Київ |
Арбітражним судам України
( Роз'яснення втратило чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 16 від 26.12.2011 )
Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову
( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 N 02-5/467 від 18.04.2001 Роз'ясненнями Вищого господарського суду N 04-5/365 від 28.03.2002 N 04-5/609 від 31.05.2002 Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 N 04-5/277 від 29.12.2008 N 04-06/113 від 19.07.2010 ) ( У тексті роз'яснення, крім абзацу другого вступної частини, слово "арбітражний" в усіх відмінках замінено словом "господарський" у відповідних відмінках, а абревіатуру "АПК" - абревіатурою "ГПК" згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
Вивчення практики застосування заходів до забезпечення позову свідчить, що у переважній більшості випадків судами правильно застосовуються ці заходи. Разом з тим виявлені непоодинокі факти помилкової оцінки як дійсної необхідності застосування заходів до забезпечення позову, так і того, який саме захід найбільш доцільний у даному конкретному випадку, на якій стадії процесу він має бути застосований тощо.
( Абзац перший вступної частини із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
З метою однакового і правильного застосування законодавства щодо забезпечення позову Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.
1. Відповідно до статті 66 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.
Клопотання про забезпечення позову може бути подано також третіми особами із самостійними вимогами на предмет спору, оскільки ці особи користуються правами позивача у процесі (ч.3 ст.26 ГПК).
Господарським судам слід мати на увазі, що перелік осіб, які вправі порушувати питання про забезпечення позову, наведений у ст.66 ГПК, є вичерпним.
( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням ВищогоАрбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )
2. Забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (в подальшому - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку.
( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001, в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
3. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (ст.65 ГПК).
4. Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.
5. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається або видається сторонам у справі, іншим учасникам судового процесу. Якщо відповідною ухвалою відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, копія такої ухвали надсилається також цим органам та/або особам (стаття 87 ГПК) . Наказ про вжиття заходів до забезпечення позову не видається.
( Абзац перший пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України N 04-06/113 від 19.07.2010 )
Зазначена ухвала з урахуванням пункту 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" має статус виконавчого документа, а тому повинна відповідати вимогам статті 19 названого Закону.
( Пункт 5 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/277 від 29.12.2008 )( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищогоарбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001; вредакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/365 від 28.03.2002; із змінами, внесеними згідно зРекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/277 від 29.12.2008 )
6. Обираючи, який саме засіб забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити з такого.
6.1. У позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене.
( Пункт 6.1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )
6.2. За позовами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуально визначене майно.
6.3. У провадженні зі справ про банкрутство арешт може бути накладено на все належне боржникові (закріплене за ним) майно незалежно від поділу його на основні чи оборотні засоби.
Арешт на майно громадянина-підприємця може бути накладено на загальних підставах за винятком майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення.
( Пункт 6.3 в редакції Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )
7. По позовах про витребування майна в ухвалі про накладення арешту на майно боржника господарський суд повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт на автомобіль, не зазначивши його видових ознак (Волга, Лада, Москвич тощо), державного реєстраційного номеру, номеру двигуна та ін., що відрізняло б саме цей автомобіль від будь-якого автомобіля взагалі.
( Пункт 7 із змінами, внесеними Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )
8. Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо.
Таке правило повинно застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі ст. 67 ГПК забороняється вчинення дій щодо предмета спору.
9. Форма процесуального документа, який приймається за наслідками розгляду питання про забезпечення позову, не ставиться у залежність від вирішення такого питання по суті, а тому як прийняття вимог заявника щодо вжиття заходів до забезпечення позову, так і відхилення таких вимог повинно оформлюватися ухвалою господарського суду.
( Пункт 9 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, Рекомендацій ПрезидіїВищого господарського суду N 04-5/277 від29.12.2008 )
10. Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову.
( Пункт 11 виключено на підставі Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )