Про оскарження нормативно-правових актів КМ України

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2009 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України; 3-ті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про оскарження нормативно-правових актів та зобов'язання вчинити дії, -

Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та скасування постанови КМ України № 836 від 26.07.1996 р. "Про компенсації виплат особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи", № 562 від 12.07.2005 р. "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", № 848 від 31.08.2005 р. "Про розмір середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2004 рік", № 649 від 20.04.2007 року "Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", № 183 від 12.03.2008 року "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про жертви нацистських переслідувань" та "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язання привести зазначені постанови у відповідність з Конституцією України, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2009 року позов задоволено частково: визнана незаконною постанова Кабінету Міністрів України № 183 від 12.03.2008 року в частині встановлення в п. 1 постанови у 2008 р. виплати разової грошової допомоги інвалідам війни II групи - 400,00 грн. та учасникам бойових дій - 310,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

В свою чергу відповідач також подав апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, просить її скасувати в частині задоволених позовних вимог та постановити в цій частині нову про відмову в позові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга позивачів не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі являються учасниками ліквідації наслідків на ЧАЕС та мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни та ветеранів війни-учасників бойових дій.

Відповідно до ст. 55 Конституції України державою гарантовано право людини та громадянина на звернення за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Правовідносини, що склалися між сторонами є публічно-правовими правовідносинами, а тому, спори, що виникають з публічно-правових відносин розглядаються в порядку адміністративного судочинства України відповідно до вимог КАС України.

Статтею 99 КАС України встановлено річний строк на звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.

Відповідно до копій посвідчень позивачів, статуси учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вони отримали у 1997 році, а статуси інвалідів війни 2 групи - ОСОБА_3 07.12.2006 року, статус ветерана війни-учасника бойових дій - ОСОБА_2 07.05.2007 року.

Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що оскаржувані позивачами нормативно-правові акти були чинними на момент отримання ними статусу інваліда війни 2 групи та ветерана війни-учасника бойових дій, а тому позивачі мали право на звернення до суду за захистом своїх прав у строк, встановлений ст. 99 КАС України.

При розгляді справи позивачами не було заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ст. 100 КАС України пропуск строку на звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 цього Кодексу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, якщо на цьому наполягає відповідач.

Оскільки відповідачем було заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення такого клопотання.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Стосовно задоволених позовних вимог щодо визнання незаконною постанови КМ України № 183 від 12.03.2008 року в частині встановлення в п. 1 постанови у 2008 році виплати разової грошової допомоги інвалідам війни II групи - 400,00 грн. та учасникам бойових дій - 310 грн., апеляційна інстанція не погоджується з такою позицією суду першої інстанції та знаходить за необхідним зазначити наступне:

Постанова КМ України № 183 від 12.03.2008 року "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про жертви нацистських переслідувань" та "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" приймалася на виконання ч. 5 ст. 6-1 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до ч. 5 ст. 6-1 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (в редакції, що діяла на момент прийняття постанови КМ України № 183 від 12.03.2008 року) особам, зазначеним у цій статті, щороку до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається КМ України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, що діяла на момент прийняття постанови КМ України № 183 від 12.03.2008 року) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається КМ України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом про Державний бюджет України.

З огляду на вищевикладені норми законодавства, судова колегія приходить до висновку, що саме на Кабінет Міністрів України було покладено обов'язок визначення розміру бюджетних асигнувань, передбачених Державним бюджетом України.

В Державному бюджеті України видатки на виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань в 2008 році збільшені на 31,2 млн.грн. порівняно з 2007 роком і передбачені у сумі 403 млн.грн.

За рахунок цих коштів у 2008 році було проведено виплату разової грошової допомоги ветеранам війни у розмірах, визначених оскаржуваною постановою.

Крім того, судова колегія погоджується з посиланням апелянта - КМ України на ті обставини, що постанова № 183 від 12.03.2008 року розрахована на її одноразове застосування, тобто виплату щорічної допомоги до 5 травня 2008 року.

Таким чином, на момент прийняття постанови № 183 від 12.03.2008 року її норми цілком відповідали вимогам чинного законодавства України.

Апеляційна інстанція не погоджується з посилання суду першої інстанції та ті обставини, що оскаржувана постанова була прийнята у період дії обмеження щодо розміру соціальних виплат, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", оскільки постанова була прийнята 12.03.2008 року і дія Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" діяла лише протягом 2007 року і ніяким чином не поширювалася на 2008 рік.

Згідно зі ст. 198 ч. 1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність часткового скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2009 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,

В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відмовити.

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2009 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України № 183 від 12.03.2008 року в частині встановлення в п. 1 постанови у 2008 році виплати разової грошової допомоги інвалідам війни II групи - 400 гривень та учасникам бойових дій - 310 гривень - скасувати, постановивши в цій частині нову постанову про відмову в позові.

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.