Про деякі питання практики призначення судової експертизи

Вивчення матеріалів справ, пов'язаних з призначенням арбітражними судами судових експертиз показало, що у більшості випадків питання призначення експертиз вирішуються відповідно до вимог чинного законодавства. Водночас мали місце певні недоліки у застосуванні суддями відповідних законодавчих норм, що призводило до ускладнень у використанні висновків експертів як доказів у справі.

З метою правильного і однакового застосування арбітражними судами законодавства, яке регулює призначення судової експертизи, президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. До актів законодавства, якими слід керуватись у вирішенні питань призначення судової експертизи в арбітражному процесі, відносяться:

1.1. Арбітражний процесуальний кодекс України (у подальшому - АПК);

1.2. Закон України "Про судову експертизу" (далі - Закон);

1.3. Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.96 N 710 (далі - Інструкція).

1.4. Інші законодавчі акти, у тому числі міжнародні договори та угоди про взаємну правову допомогу і співробітництво, що регулюють правовідносини у сфері судово-експертної діяльності (стаття 2 Закону).

2. Відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Таку ж вимогу вміщує і стаття 41 АПК, згідно з частиною першою якої експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Тому неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Не може розглядатись як судова експертиза у розумінні статті 1 Закону та статті 41 АПК дане вченими тлумачення законодавчих актів, пов'язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, протиріч чи інших недоліків. Документ, виданий за результатами тлумачення вченими правової норми, доказового значення не має і посилатись на нього в обгрунтування рішення не можна.

3. На підставі пункту 5 статті 65 та пункту 1 частини другої статті 79 АПК судову експертизу може бути призначено судом як у порядку підготовки справи до розгляду, так і в процесі розгляду. Відповідно до частини другої статті 41 АПК учасники арбітражного процесу вправі пропонувати арбітражному суду питання, які мають бути роз'яснені експертом. Ці питання можуть бути запропоновані у позовній заяві, у відзиві або в окремому письмовому клопотанні сторони. Проте остаточне коло питань судовому експерту визначається арбітражним судом.

У процесі підготовки справи до розгляду суддя не позбавлений можливості, викликавши представників сторін (пункт 3 статті 65 АПК), з'ясувати їх думку щодо питань, які слід поставити перед експертом.

Арбітражному суду слід мати на увазі, що чинне законодавство не надає йому права відмовити у призначенні судової експертизи, про яку клопочуться учасники арбітражного процесу, за тим мотивом, що у складі суду є особи, які мають достатні для з'ясування відповідних питань спеціальні знання.

На підставі частини третьої статті 106 АПК судову експертизу може бути призначено також на стадії перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду.

Про призначення судової експертизи виноситься ухвала, яка повинна містити перелік питань, що потребують висновку судового експерта (частина друга статті 41 АПК).

Визначення способу проведення експертизи належить до компетенції експерта. Оцінюючи висновок експерта, арбітражний суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (частина 5 статті 42 та частина друга статті 43 АПК).

Витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, розподіляються в порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 49 АПК, у рішенні (ухвалі, постанові) зі справи.

4. Відповідно до частини другої статті 10 Закону експертами можуть бути особи, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку та атестацію як судові експерти певної спеціальності. Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян (далі - Реєстр) веде Міністерство юстиції України (стаття 9 Закону).

5. Статтею 7 Закону встановлено перелік державних спеціалізованих установ та відомчих служб, які здійснюють судово-експертну діяльність, а також яким надано право здійснювати її на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії) та громадянам за разовими договорами. У випадку якщо арбітражний суд доручає проведення судової експертизи підприємницькій структурі або громадянину, йому слід пересвідчитись, чи можуть вони здійснювати таку діяльність згідно з вимогами статей 7 та 10 Закону.

Порядок видачі ліцензій на право здійснювати судово-експертну діяльність на підприємницьких засадах визначено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.94 N 316 Положенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності (з подальшими змінами та доповненнями). Ліцензії на право здійснювати судово-експертну діяльність видаються Міністерством юстиції України.

6. Суд зобов'язаний перевірити повноваження експерта, наявність у підприємця ліцензії на право здійснювати експертну діяльність та свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною спеціалізацією у безпосереднього виконавця експертизи.

7. На підставі частини четвертої статті 41 АПК сторони і прокурор, який бере участь в арбітражному процесі, мають право заявити відвід експерту з підстав і в порядку, передбачених частинами шостою і сьомою статті 31 АПК. Арбітражний суд, розглядаючи заявлений відвід, повинен виходити з того, що відвід може бути заявлено, як правило до початку експертизи.

Експерт відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону вправі заявити самовідвід з передбачених законом підстав, які виключають його участь у справі. Такі підстави передбачені, зокрема, частиною шостою статті 31 АПК.

У випадках, зазначених у частині п'ятій цієї ж статті, експерт має право відмовитись від дачі висновку. Така відмова не може тягти за собою наслідків, передбачених статтею 119 АПК, а також статтями 178 і 179 Кримінального кодексу України. Проте у разі невиконання ухвали арбітражного суду про проведення судової експертизи спеціалізованою установою чи відомчою службою останні можуть бути притягнуті до відповідальності, передбаченої статтею 119 АПК.

8. Згідно зі статтями 33, 36, 37 та 38 АПК арбітражний суд, призначаючи судову експертизу, вправі цією ж ухвалою витребувати від учасників арбітражного процесу, а в разі необхідності - інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів чи їх посадових осіб (пункт 4 статті 65 АПК) зразки почерків, підписів, відбитків печаток, друкованих документів тощо і надати їх експерту для дослідження.

Повернення у разі необхідності зразків здійснюється за правилами статті 5 Закону та статті 40 АПК.

9. Частинами третьою і четвертою статті 42 АПК передбачено право арбітражного суду призначити додаткову або повторну судову експертизу. У цих випадках арбітражний суд має виходити з такого.

9.1. Додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо.

Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання.

Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер.

В ухвалі про призначення додаткової експертизи необхідно чітко зазначити, які саме висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Така судова експертиза може призначатись як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників арбітражного процесу, а її проведення може бути доручено тому ж або іншому експерту.

Якщо необхідно здійснити дослідження нових об'єктів або з інших обставин справи, призначається нова, а не повторна експертиза.

9.2. Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).

10. За змістом Закону, зокрема, статті 14, згідно з якою експерта може бути притягнуто до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, судовим експертом може бути виключно фізична особа, яка повинна підписати свій висновок (акт експертизи), хоча б проведення судової експертизи було покладено на відповідну державну установу, відомчу службу або підприємницьку структуру. Тому, призначаючи судову експертизу, арбітражний суд в цій же ухвалі зазначає, що особа чи особи, які безпосередньо проводитимуть судову експертизу, несуть відповідальність, передбачену статтями 178 і 179 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.

В описовій частині рішення, ухвали, постанови арбітражного суду обов'язково повинен фіксуватись факт попередження судового експерта щодо передбаченої названими вище статтями відповідальності.

Особа набуває права та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатись як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з'ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатись первинною.

11. Чинним законодавством, зокрема статтею 10 Закону України "Про аудиторську діяльність", передбачено обов'язкове проведення аудиту, за результатами якого складається аудиторський висновок. Проте арбітражним судам слід мати на увазі, що аудиторський висновок не є висновком судової експертизи, яку може бути призначено лише судом і тільки після порушення провадження у справі. Крім того, ліцензія та сертифікат на аудиторську діяльність не дають права їх володільцям займатись судово-експертною діяльністю.