Про визнання незаконним Указу Президента України

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого, судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В., секретар судового засідання Великохацька В.В. (за участю представників сторін), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника Президента України - Білоуса Олександра В'ячеславовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 листопада 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року у справі за позовом Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, народного депутата України Калєтніка Ігоря Григоровича, Першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, народного депутата України Москаля Геннадія Геннадійовича, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, народного депутата України Джиги Миколи Васильовича, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, народного депутата України Буджерака Олександра Олександровича до Президента України, за участю третьої особи - Дурдинця Тиберія Юрійовича, про визнання незаконним Указу Президента України "Про призначення Т.Дурдинця заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" від 19 жовтня 2007 року N 985/2007,

У вересні 2008 року позивачі - народні депутати України, керівники Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією звернулися до суду з позовом про визнання незаконним Указу Президента України "Про призначення Т.Дурдинця заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" від 19 жовтня 2007 року N 985/2007 (далі - Указ Президента України). Позивачі зазначали, що при виданні зазначеного Указу не були дотримані вимоги частини 4 ст. 10 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" щодо погодження подання Голови Служби безпеки України (далі - СБУ) про призначення на посаду начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління СБУ з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що вони як народні депутати, які є членами Комітету Верховної Ради України, були неправомірно виключені із правовідносин у процедурі погодження кандидатури на призначення на посаду при прийнятті оспорюваного Указу Президента України та позбавлені права реалізувати свої депутатські повноваження.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 листопада 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року, позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним Указ Президента України "Про призначення Т.Дурдинця заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" від 19.10.2007 року N 985/2007.

У касаційній скарзі представник Президента України Білоус О.В. порушує питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що здійснення Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією процедури погодження подання щодо кандидатури для призначення на посаду начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ не передбачено Конституцією України. У зв'язку з цим Президент України 30.10.2008 року звернувся до Конституційного Суду України з відповідним поданням. Враховуючи наведене та вимоги ст. 9 КАС України, суд першої інстанції не міг застосовувати до спірних правовідносин ч. 4 ст. 10 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та мав підстави для зупинення провадження у справі. Маючи докази про відкриття Конституційним Судом України провадження за вказаним поданням Президента України, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Представник відповідача вважає, що позовні вимоги щодо правового акту індивідуальної дії за заявою осіб, права яких цим актом не порушені, задоволені безпідставно. Зазначає, що позивачі як народні депутати, керівники Комітету Верховної Ради України, не мають прав здійснювати будь-які повноваження від її імені. Крім того, на думку представника Президента України, в порушення вимог ст. 162 КАС України суд визнав акт індивідуальної дії - Указ Президента України незаконним.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваний Указ Президента України прийнятий з порушенням закону та не у спосіб, що передбачений законом. Зокрема, відповідачем порушено вимоги частини 4 ст. 10 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" щодо дотримання процедури погодження подання Голови СБУ про призначення на посаду начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління СБУ з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Проте такий висновок не відповідає нормам матеріального права.

Діяльність, правовий статус, функції та повноваження комітетів Верховної Ради України визначені Законом України "Про комітети Верховної Ради України".

Функції і повноваження комітетів Верховної Ради України в редакції Закону України "Про комітети Верховної Ради України" від 04.04.95 N 116/95-ВР, яка була чинною до 20 січня 2006 року, визначались розділом другим. При цьому функції комітетів, визначені цим розділом, не були вичерпними. Зокрема, пунктом 8 ст. 5 цього Закону передбачалось обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

Законом України від 22.12.2005 N 3277-IV "Про внесення змін до Закону України "Про комітети Верховної Ради України" прийнята нова редакція Закону, якою встановлено вичерпний перелік функцій комітетів, а саме: законопроектну, організаційну та контрольну, а також вичерпний перелік питань, віднесених до кожної з цих функцій. До організаційної функції комітетів належить попереднє обговорення відповідно до предметів їх відання кандидатур посадових осіб, яких згідно з Конституцією України обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України або надає згоду на їхнє призначення, підготовка до розгляду Верховною Радою України висновків щодо цих кандидатур (пункт 3 частини першої статті 13, стаття 18).

Таким чином, діючий Закон України "Про комітети Верховної Ради України" не містить положень, які б надавали комітету Верховної Ради України повноваження попередньо погоджувати призначення на посади осіб, які не призначаються Верховною Радою України. Діяльність комітетів пов'язана з вирішенням на стадії підготовки та попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України.

Разом з тим, згідно з частиною 4 ст. 10 Закону України від 30.06.93 N 3341-XII "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України призначається на посаду і звільняється з неї Указом Президента України за поданням Голови Служби безпеки України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, і є заступником Голови Служби безпеки України.

Отже, для вирішення даного спору визначальним є питання, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно із ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи викладене, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України "Про комітети Верховної Ради України" в редакції від 22.12.2005 року (набрала чинності з 20 січня 2006 року), яким не передбачено повноваження комітетів попередньо погоджувати призначення на посади осіб, які призначаються не Верховною Радою України, а не положення частини 4 статті 10 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (зміни до редакції якої після 20 січня 2006 року не вносились).

За наведених обставин, позов щодо визнання незаконним Указу Президента України від 19 жовтня 2007 року N 985/2007, задоволенню не підлягав.

З огляду на те, що обставини справи встановлено повно і правильно, але судами першої та апеляційної інстанцій були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову у позові.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу представника Президента України - Білоуса Олександра В'ячеславовича задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року скасувати, ухваливши нове судове рішення.

Відмовити в позові Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України Калєтніка Ігоря Григоровича, Першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України Москаля Геннадія Геннадійовича, Заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України Джиги Миколи Васильовича, Заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України Буджерака Олександра Олександровича до Президента України, за участю третьої особи - Дурдинця Тиберія Юрійовича, про визнання незаконним Указу Президента України N 985/2007 від 19 жовтня 2007 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.