Про визнання частково незаконною постанову Кабінету Міністрів України N 183 від 12.03.2008 р

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Арсірія Р.О., суддів - Келеберди В.І., Качура І.А., при секретарі судового засідання - Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про оскарження нормативно-правових актів та зобов'язання вчинити дії.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконною постанови та зобов'язання приведення постанови у відповідність з Конституцією та законам України.

Позовні вимоги мотивовані наступним.

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено розміри, в яких здійснюється виплата одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 12.07.2005 N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та від 20.04.2007 N 649 "Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлені менші, ніж передбачено зазначеним вище Законом, розміри. Те ж саме стосується і постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2005 N 848 "Про розмір середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2004 рік", якою передбачені менші, ніж Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 N 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", положення яких не відповідають вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині виплати щорічної до 5 травня разової допомоги ветеранам війни у розмірі відповідно до мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 12.07.2005 N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 31.08.2005 р. N 848 "Про розмір середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2004 рік", від 20.04.2007 N 649 "Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 12.03.2008 N 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" та зобов'язати Уряд привести зазначені постанови у відповідність з Конституцією України, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Ухвалою суду від 12.09.2008 було відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 25.09.2008.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, виходячи з того, що позивач не є суб'єктом правовідносин, на яких поширюється дія оскаржуваних ним постанов, розміри компенсаційних виплат, передбачені оскаржуваними постановами, визначені на основі принципу збалансованості видатків державного бюджету, з урахуванням приписів законів, якими на відповідача покладено обов'язок визначати порядок і розміри таких виплат. Крім того, відповідач зауважив про пропуск позивачем встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку на звернення до суду та просив суд застосувати наслідки, передбачені ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України судом, за згодою позивача, було здійснено заміну неналежного позивача на належних - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також залучено до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

За результатами розгляду документів і матеріалів, поданих сторонами, пояснень їхніх представників Окружний адміністративний суд м. Києва В С Т А Н О В И В:

Позивачі є учасниками ліквідації наслідків на Чорнобильній АЕС та мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни та ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції Закону України від 06.06.96 р. N 230/96-ВР, було передбачено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах:

інвалідам I групи - 60 мінімальних заробітних плат;

інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат;

інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат;

дітям-інвалідам - 10 мінімальних заробітних плат;

сім'ям, які втратили годувальника, - 60 мінімальних заробітних плат;

батькам померлого - 30 мінімальних заробітних плат.

У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях.

Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах:

інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати;

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат;

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати;

кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, - три мінімальні заробітні плати;

евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - три мінімальні заробітні плати.

Зазначена редакція статті 48 цього Закону діяла до 28.12.2007, коли згідно з Законом України від 28.12.2007 N 107-VI її було змінено, у зв'язку з чим передбачалося, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

В той же час, в період з 1996 по 2007 роки відповідачем були прийняті постанови:

від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

від 12.07.2005 N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

від 20.04.2007 N 649 "Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими були встановлені нижчі розміри компенсаційних виплат, ніж це було передбачено в ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, віднесеним до категорії I, надається позачергове щорічне безплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. Порядок надання путівок та розмір їх середньої вартості визначаються Кабінетом Міністрів України. Слід зазначити, що дана норма з 19.12.91 покладає обов'язок на відповідача визначати порядок надання путівок та розмір їх середньої вартості.

Разом з тим, позивачі вважають, що встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2005 N 848 "Про розмір середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2004 рік" розміри компенсації за невикористане санаторно-курортне лікування є заниженими, оскільки за даними ВАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" середня вартість путівки складала 1704 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд звертає увагу на наступне.

Позивачі є суб'єктами правовідносин, що врегульовані оскаржуваними ним нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 55 Конституції України державою гарантовано право людини та громадянина на звернення за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Зазначене право громадяни реалізують в порядку, визначеному процесуальним кодексом, того судочинства, в порядку якого має розглядатися той чи інший спір.

Як вбачається з обставин справи, правовідносини, що склалися між сторонами, є публічно-правовими правовідносинами.

З 01.09.2005 спори, що виникають з публічно-правових відносин, розглядаються в порядку адміністративного судочинства України відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі ст. 99 цього Кодексу встановлено річний строк на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Як вбачається з наявних у справі копій посвідчень позивачів, статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, останні отримали у 1997 році, а статус інваліда війни II групи - ОСОБА_2 - 07.12.2006, статус ветерана війни-учасника бойових дій - ОСОБА_1 - 07.05.2007.

Оскаржувані позивачами нормативно-правові акти були чинними на момент отримання ними статусу інваліда війни II групи та ветерана війни-учасника бойових дій, відтак, позивачі мали право звернутися до суду за захистом своїх прав у строк, встановлений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням моменту, в якому вони стали учасниками правовідносин, які врегульовують оскаржувані постанови.

Під час розгляду справи позивачами не було заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропуск строку на звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 цього Кодексу, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо на цьому наполягає відповідач.

Зважаючи на те, що відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску позивачами строку на звернення до суду, а також відсутність обґрунтування позивачами причин пропуску ними строку, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає заяву відповідача такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд звертає увагу на обґрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 N 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", положення якої суперечать вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Зазначену постанову було прийнято відповідачем в період дії обмеження щодо розміру соціальних виплат, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа N 1-29/2007) ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнано такою, що не відповідає Конституції України. Таким чином, відповідач зобов'язаний був привести у відповідність свої нормативні акти, зокрема, оскаржувану постанову у відповідність з вимогами чинного законодавства, а також з Рішенням Конституційного Суду України, яке згідно зі ст. ст. 69, 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" є обов'язковим для виконання.

Зважаючи на те, що вимоги позивачів про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 N 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" заявлені до суду з дотриманням вимог статей 2 та 99 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог в цій частині.

Разом з тим, суд звертає увагу, що наслідком визнання нормативно-правового акта незаконним є припинення його юридичної сили, а відтак, відсутня необхідність у приведенні його положень у відповідність з вимогами Конституції України та вищестоящих нормативно-правових актів.

У той же час оскаржувана постанова стосується прав позивачів не в цілому. Так, на ОСОБА_1 (відповідно до наданих посвідчень) поширюється п. 1 постанови в частині, що встановлює учасникам бойових дій разову допомогу в сумі 310 грн. На ОСОБА_2 поширюється п. 1 постанови в частині, що встановлює інвалідам війни II групи разову допомогу в сумі 400 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованим та підлягають задоволенню визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 N 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині, яка стосується позивачів.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 99, 100, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати незаконною постанову Кабінету міністрів України N 183 від 12.03.2008 р. в частині встановлення в п. 1 постанови у 2008 р. виплати разової грошової допомоги інвалідам війни II групи - 400 гривень та учасникам бойових дій - 310 гривень.

3. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови: 02.03.2009 р.