Однак мають місце непоодинокі випадки, коли судді в постановах не вказують посаду прокурора, з яким погоджено подання та його прізвище. Такі недоліки виявлено в постановах судді Святошинського районного суду Юзькової О.Л. щодо С.С.О., судді Дарницького районного суду Колесник О.М. щодо Г.В.А., суддів Деснянського районного суду Овсієнко О.Г. щодо К.Я.О. та Тарасенко Н.В. щодо С.С.Б.
При розгляді питання про взяття під варту суддя не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, в іншій спосіб перевіряти доведеність вини підозрюваного, обвинуваченого, розглядати й вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінальної справи по суті.
В порушення цих вимог у постанові про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо З.О.В. суддя Солом'янського районного суду Криворот О.О., виклавши текст на 6 аркушах 12 шрифтом, фактично написав вирок, в якому вказав, що "досудовим слідством зібрано достатньо доказів, які свідчать про організацію вчинення злочинів З.О.В." разом ще з десятьма особами (із зазначенням їх прізвищ) та невстановленими слідством особами, зазначив, якою сумою бюджетних коштів заволодів З.О.В. з ними і визнав наявність ознак вчинених З.О.В. злочинів за конкретними статтями.
У постановах судді Дарницького районного суду (суддя Колесник О.М.) щодо Г.В.А. та щодо З.А.М. беззаперечно зазначено, що вони вчинили злочин. Суддя Шевченківського районного суду Малінніков О.Ф. у постанові про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту Ш.О.М. вказав: "Крім наведених вище доказів вина обвинуваченого підтверджується також іншими матеріалами справи в їх сукупності".
Тобто в цих постановах наперед зроблено висновок про винність обвинувачених, що суперечить вимогам кримінально-процесуального закону. Крім того, в постановах обставини справи викладаються як доведені, без посилання на те, що "відповідно до подання", а далі вже по тексту.
Відповідно до рекомендацій, які містяться в постанові ВСУ від 25.04.2003 р. № 3 , постанова судді, ухвалена в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 165-2 КПК , має бути мотивована. Особливо це має значення, коли у виняткових випадках запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років.
Однак деякі постанови не містять мотивування подання, даних про час затримання особи. Як приклад можна навести постанови судді Деснянського районного суду Бабайлової Л.М. щодо Є.О.П., судді Печерського районного суду Вовка С.В. щодо С.В.П.
Обираючи запобіжний захід у вигляді взяття під варту С.С.Б., який обвинувачувався за ч. 1 ст. 309 КК, суддя Деснянського районного суду Тарасенко Н.В. зазначив, що С.С.Б. тривалий час перебував у розшуку (без зазначення цього часу), а тому може продовжувати злочинну діяльність. Однак жодним чином не мотивував, що є винятковою обставиною для застосування такого запобіжного заходу.
Відмовляючи в задоволенні подання слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві в обранні запобіжного заходу З.О.Р., який підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, суддя Шевченківського районного суду Козятник Л.Г. так мотивував своє рішення: "Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення підозрюваного, його захисника, думку прокурора, суд вважає, що подання не підлягає задоволенню". З наведеного видно, що постанова не містить жодного мотивування.
У деяких постановах допускаються формулювання, які виходять за межі предмета розгляду подання. Так, у постанові, якою задоволено подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту С.В.П., суддя Печерського районного суду Вовк С.В. роз'яснив слідчому та прокурору положення ч. 4 ст. 148 КПК , що при застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлено не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується.
Такі формулювання є неприпустимими, вони фактично є викладенням вимог закону щодо майбутніх дій слідчого та наслідків у разі їх невиконання.
14. Недоліки постанов про адміністративні правопорушення
Згідно з вимогами ст. 283 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування суду та прізвище й ініціали судді, який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Однак судді місцевих судів при винесенні постанов у справах про адміністративні правопорушення не завжди дотримуються зазначених вимог закону. Часто ці порушення зумовлені тим, що справи розглядаються за відсутності осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності. Непоодинокі випадки, що правопорушників належним чином не повідомляють про місце і час розгляду справи судом. Тому суд не має можливості в судовому засіданні уточнити дані про особу правопорушника, правильно встановити фактичні обставини справи, а потім дати правильну юридичну кваліфікацію вчиненого винним адміністративного правопорушення.
Постанова судді про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення має бути обгрунтована достатніми і незаперечними доказами (сукупність даних протоколу про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази тощо). Але в багатьох випадках у постановах не наводяться пояснення і ставлення до вчиненого правопорушення особи, яка притягається до відповідальності, пояснення свідків та інші докази вини правопорушника, міркування і мотивовані висновки суду, а лише одним реченням зазначаються ознаки правопорушення.
Постановою Дніпровського районного суду (суддя Чаус М.О.) по справі М.М.В. суд дійшов висновку, що він керував автомобілем з явними ознаками алкогольного сп'яніння та відмовився від проходження медичного огляду на приладі "Драгер" та в медичному закладі, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП .
Під час розгляду справи за апеляцією М.М.В. виявилося, що судом першої інстанції не були повністю дотримані вимоги ст. 245, 280 КУпАП , а висновок суду першої інстанції про доведеність вини М.М.В. у вчиненні адміністративного правопорушення за обставин, зазначених у постанові суду, не підтверджується матеріалами справи.
За правилами ст. 266 КУпАП у разі незгоди особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, працівником міліції з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Огляд особи, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції , затвердженою спільним наказом МВС та МОЗ України від 09.09.2009 р., регламентовано аналогічний порядок.
М.М.В., як видно з його пояснень, зафіксованих у протоколі про адміністративне правопорушення, відмовився від надання пояснень. У суді першої інстанції він заперечував вживання алкогольних напоїв і надав довідку за результатами медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, згідно з якою в нього не виявлено алкоголю. Цей огляд М.М.В. був зроблений самостійно в лікарні, менш ніж через дві години після складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення. Проте судом не надано ніякої оцінки результатам медичного огляду. В суді апеляційної інстанції М.М.В. та вказаний в постанові суду свідок стверджували, що працівники ДАІ не пропонували М.М.В. пройти огляд на стан сп'яніння не тільки в медичному закладі, а й на спеціальному технічному засобі. Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність ознак сп'яніння у М.М.В. не ґрунтуються на матеріалах справи, тому постанову скасовано, а справу закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
У деяких постановах на підтвердження вчинення правопорушення суд посилається тільки на протокол про адміністративне правопорушення чи на те, що обставини вчинення правопорушення підтверджуються матеріалами справи, у той час як у них наявний лише один протокол.
Постановою судді Оболонського районного суду м. Києва (суддя Тітов М.Ю.) визнано винним Д.Р.О. у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП . Суд як на доказ винності Д.Р.О. послався лише на протокол про адміністративне правопорушення, а також на медичний висновок. При цьому в протоколі відсутні дані про свідків, а Д.Р.О. притягувався за те, що відмовився від медичного освідування, тобто медичного висновку не могло бути.
Інколи у постановах суди посилаються на докази, що оформлені з порушенням визначеного законом порядку. Зокрема, працівники органів внутрішніх справ, які складають протоколи у справах про порушення Правил дорожнього руху , не додержуються вимог ст. 256 КУпАП щодо змісту протоколу про адміністративне правопорушення: не зазначають (або взагалі не вказують) адреси свідків і потерпілих та інші відомості, необхідні для вирішення справи, допускають інші недоліки. А судді у постановах також допускають помилки, повторюючи зміст такого протоколу або посилаючись. Так, по справі К.Д.В., притягнутого до адміністративної відповідальності Оболонським районним судом за ч. 2 ст. 130 КУпАП (суддя Луценко О.М.) в протоколі про адміністративне правопорушення невірно зазначена адреса свідка Б.В.І. - вул. Червонокацька, 2, кв. 112 в м. Києві. Такої назви вулиці в м. Києві взагалі не існує, а по вул. Червоноткацькій в м. Києві знаходиться будівля державної установи.
Необхідною умовою для притягнення особи за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП , є спричинення пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд та іншого майна.
Печерський районний суд (суддя Літвінова І.В.), розглядаючи справу К.О.Г., визнав її винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України , та наклав стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців. Згідно з постановою суду К.О.Г., керуючи автомобілем, в порушення вимог п. 10.9, 11.13 Правил дорожнього руху (ПДР), рухаючись по тротуарі заднім ходом не переконалась, що це буде безпечним та не звернулася за допомогою до інших осіб, внаслідок чого вчинила наїзд на пішохода К.А.М., чим завдала матеріальної шкоди. Апеляційною інстанцією постанову скасовано, а справу закрито, оскільки ні в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в постанові суду не вказано, яке майно пошкодила К.О.Г. внаслідок ДТП. Немає таких даних і в матеріалах справи. Отже, відсутня об'єктивна сторона даного правопорушення, тобто в діях К.О.Г. відсутній склад правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. В її діях вбачається склад іншого адміністративного правопорушення, підвідомчість якого згідно ст. 222 КУпАП визначена органом внутрішніх справ.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративні правопорушення повинно бути з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підставі цих вимог закону, а також ст. 251, 252 КУпАП суд у постанові повинен навести докази вини особи у вчиненні правопорушення та дати їм належну оцінку в їх сукупності. Проте непоодинокі випадки, коли при розгляді адміністративних справ судами першої інстанції із закриттям провадження в справі за пропуском строку накладення адміністративного стягнення відповідно до ст. 38, п. 7 ст. 247 КУпАП неповно з'ясовуються (або зовсім не з'ясовуються) обставини правопорушення, у зв'язку з чим приймаються помилкові рішення. Судді не звертають увагу на те, що положення ст. 38 КУпАП лише встановлюють строк накладення стягнення і не звільняють від обов'язку встановити обставини правопорушення з посиланням на докази, дати їм належну оцінку і залежно від цього встановити відсутність чи доведеність винності особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Лише після цього суд закриває справу в зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Зокрема, у справі У.В.В. постановою Деснянського районного суду (суддя Панасюк О.Г.) провадження у справі закрито у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП , без вирішення питання про винність чи невинність У. В.В. у вчиненні адміністративного правопорушення.
Аналогічні помилки допущені суддями Деснянського районного суду Сидоровим Є.В. та Саламон О.Б. по справах відповідно Т.Р.О. та Х.В.В.
На практиці неоднозначно приймаються рішення по справах, по яких сплинули строки для порушення адміністративної справи. Відповідно до вимог ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП , тобто трьохмісячного строку з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - три місяці з дня його виявлення. Отже, ст. 38 КУпАП містить поняття триваючого правопорушення, але не розкриває його змісту. Поняття продовжуваного правопорушення в Кодексі взагалі немає, воно є в теорії.
Найбільш повно та лаконічно про продовжувані та триваючі правопорушення сказано у листі Міністерства юстиції України від 01.12.2003 р. № 22-34-1465 . Продовжуваним адміністративним проступком називають ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово, з однаковою метою, формою вини, однією особою, засобами дії і які складають в сукупності єдине правопорушення (наприклад, дрібне розкрадання державного чи колективного майна). Проте триваючими адміністративними поступками є проступки, пов'язані з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою (наприклад, проживання без паспорта, самовільне будівництво будинків або споруд), які припиняються, або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій чи бездіяльності. Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Продовжуване правопорушення, хоча воно і справляє враження кількох однотипних правопорушень, є одним правопорушенням.
Постановою судді Печерського районного суду м. Києва Новака Р.В. визнано винним Б.Д.В. у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП , а провадження по адміністративній справі закрито на підставі ст. 38 КУпАП . Згідно з постановою суд в основу доведеності вини Б.Д.В. у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, поклав протокол про адміністративне правопорушення та акт перевірки від 1 квітня 2011 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ТОВ "КНБГ", яким встановлено ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку, а саме: завищено суму бюджетного відшкодування за травень, липень 2008 року, тобто встановлено порушення директором ТОВ "КНБГ" вимог Закону України "Про податок на додану вартість" . При цьому суд не звернув увагу, що протокол про адміністративне правопорушення від 1 квітня 2011 року складений з порушенням норм процесуального права, оскільки адміністративне провадження порушено складання протоколу за межами строків, передбачених ст. 247 КУпАП. Поклавши в основу доведеності вини Б.Д.В. у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, суд не звернув увагу, що немає даних про продовження Б.Д.В. неправомірних дій після липня 2008 р. аж до моменту виявлення, тобто до 1 квітня 2011 р. Отже, слід виходити з того, що правопорушення було розпочате і самостійно припинене в липні місяці 2008 р. самим Б.Д.В., відтак це унеможливлює віднесення даного правопорушення до триваючих правопорушень. Зазначені у протоколі дані про те, що Б.Д.В. у травні та липні 2008 р. з єдиною метою завищував суми бюджетного відшкодування, можуть свідчити про те, що дане правопорушення саме в цей період було продовжуваним. Однак, у будь-якому випадку, воно за обставин, викладених у акті ДПІ, не є триваючим. Тому постанова скасована у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, не тільки передбачених ст. 38 КУпАП для накладення стягнення, а й для її порушення відповідно до положень ст. 247 КУпАП .
Відповідно до ст. 271 КУпАП захисником в адміністративній справі може бути адвокат або інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Оскільки немає закону, який би давав право на надання правової допомоги по адміністративних справах фахівцями в галузі права, то захисником може бути лише адвокат. Нотаріально посвідчене доручення не є тим документом, який би дозволяв брати участь у справах про адміністративні правопорушення. Однак непоодинокі випадки, коли в суді першої інстанції захист здійснює інша особа, яка потім подає апеляційну скаргу. Це затягує розгляд справи, оскільки такі скарги повертаються як подані неповноважною особою.
Так, по справі Т.А.М. захист здійснював Ш.Р.С., який не є адвокатом, а тому апеляційною інстанцією йому було відмовлено в допуску до участі у справі (Оболонський районний суд, суддя Камбулов Д.Г.).
15. Неправильність вживання окремих виразів
У процесуальних документах іноді неправильно вживаються окремі вирази. Наприклад: "Факт побиття засудженими потерпілого підтверджується (далі наводяться докази), або "...не заперечував факту ............ (вчинення злочину)", оскільки факт заперечувати неможливо.
Факт - це реальна дійсність, те, що об'єктивно існує, він не потребує доказування, наприклад, що 1 січня - це Новий рік. Більш правильно вказувати: "Обставини побиття (вчинення злочину) підтверджуються...".
Слід дотримуватися термінології, яка законодавцем визначена у Кодексі . Досить часто в процесуальних документах вживають слово "покази підсудного, потерпілого...". В ст. 68, 72 - 74 КПК України цей вид доказу називаються "показаннями".
Неправильно вживати "злочин вчинено за слідуючих обставин" чи "при слідуючих обставинах". Слід писати "за таких обставин", "за наступних обставин". Не вживається в українській мові "оговорювати", слід писати "обмовляти".
Досить часто вживаються вирази: згідно висновку експертизи, протоколу огляду ... Правильним буде: згідно з даними висновку експертизи, протоколу огляду ....
Помилково судді пишуть: "стягнення в якості моральної чи матеріальної шкоди", "в якості хабара" (іноді неправильно пишуть "хабаря"), "в якості обвинуваченого", "в якості свідка". Правильно вживати: як хабара, як свідка, як обвинуваченого.
В українській мові не вживається такий вираз: приймати участь. Правильно вказувати - брати участь.
Часто вживається: докази по справі, тоді як вірно буде - докази у справі.
Вживаються слова типу проживаючого, не працюючого, не маючого судимості, підтримавшого обвинувачення, обтяжуючі або пом'якшуючі відповідальність обставини. Потрібно писати - який проживає, не працює, не має судимості, підтримав, обставини, які обтяжують або пом'якшують покарання, і т.ін.
Слово "на протязі" в перекладі на російську мову означає "на сквозняке". Треба писати "протягом".
Рекомендується по всьому тексту документа однаковим стилем ставити дати, а також писати або спочатку частину статті, а потім статтю закону, на який є посилання, чи навпаки.
Аналіз вивчених процесуальних документів дає підстави для висновку, що суддям, особливо тим, у кого невеликий досвід роботи, треба вдосконалюватися як у знанні матеріального та процесуального законодавства, так у підвищенні культури мови при складанні процесуальних документів.
Деякі наведені в узагальненні судові рішення залишені без зміни, оскільки виявлені недоліки не є такими, що тягнуть їх скасування або зміну, однак вони наведені з метою вдосконалення виготовлення судових документів.
| Суддя апеляційного суду м. Києва | В.І. Лясковська |
Судова апеляція, 2012, 00, № 1
Судова апеляція, 2012, 00, № 2