Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів.

1. При розгляді справ, пов'язаних з банкрутством, виникли питання щодо участі фізичних осіб у цих справах; накладення арешту на майно боржника - товариства з обмеженою відповідальністю.

На порушені питання Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

1.1. Законом України "Про банкрутство" визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом віднесено виключно до компетенції арбітражного суду. Кредитором, за чиєю заявою може порушуватись справа про банкрутство, названий закон визнає як юридичну, так і фізичну особу, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. Отже за такої умови громадянин може брати участь у процесі як кредитор незалежно від того, чи справу порушено за його заявою, чи він вступає до неї з підстав, передбачених статтею 10 Закону України "Про банкрутство".

1.2. Вирішуючи питання про застосування до боржника-товариства з обмеженою відповідальністю заходів забезпечення майнових вимог кредиторів, слід виходити з того, що відповідно до статті 18 Закону України "Про банкрутство" стягнення (а отже і арешт) може бути звернене на все майно банкрута, яке належить йому на праві власності. Товариству з обмеженою відповідальністю на праві власності належить майно, перелік якого зазначений у статті 12 Закону України "Про господарські товариства".

Отже за необхідності накладення арешту на майно боржника-товариства з обмеженою відповідальністю слід враховувати, що учасники його несуть відповідальність тільки в межах їх вкладів (стаття 50 Закону України "Про господарські товариства"), а не особистим майном.

2. На запитання, чи є управління виконкому обласної або міської Ради народних депутатів юридичними особами, Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Для вирішення цього питання арбітражному суду слід витребувати від відповідного управління належним чином затверджене Положення про нього, в якому повинна міститися і вказівка щодо правового статусу управління. У разі невизначеності такого статусу в Положенні про управління необхідно керуватись статтями 1 та 21 АПК України.

Що ж до визначення статусу управлінь міськвиконкомів, то арбітражні суди повинні керуватись пунктом 2 статті 32 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування" (в редакції Закону України від 26.03.92).

3. У зв'язку з затвердженням Укрзалізницею підвищуючого коефіцієнту до тарифів на вантажні перевезення і пов'язані з ними послуги виникло питання щодо правомірності вимог залізниці підвищити орендну плату за користування вільними ділянками землі у смузі відводу для складування вантажів підприємств і організацій тощо, на яке Вищим Арбітражним Судом України дано таку відповідь.

Згідно зі статтею 36 Земельного кодексу України та статтею 18 Закону України "Про плату за землю" орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін в договорі оренди. Таким чином законодавство України регулює усі питання, пов'язані з орендною платою за землю для будь-яких землекористувачів, не виключаючи залізниць.

На підставі постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" у арбітражного суду немає правових підстав для застосування статті 13 Статуту залізниць, якою встановлення ставок плати за землю віднесене до компетенції Міністерства шляхів сполучення (в Україні - Мінтрансу).

4. У зв'язку з тим, що Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15, позивачеві надано право сплачувати мито готівкою, виникло питання щодо необхідності вчинення на квитанції кредитної установи, написів про зарахування мита до Державного бюджету та підписів двох посадових осіб і відтиску печатки кредитної установи. На це питання Вищий Арбітражний Суд України відповів.

Частиною 2 пункту 14 названої вище Інструкції вчинення кредитною установою напису про зарахування мита до державного бюджету передбачене лише на платіжному дорученні у випадку перерахування мита з рахунку платника. Що ж до квитанцій кредитних установ, то згадана Інструкція не вимагає наявності у них будь-яких, крім встановлених формою квитанції, написів. У разі виникнення сумнівів щодо надходження сплаченого готівкою мита до державного бюджету арбітражний суд вправі витребувати відповідні докази.

5. На запитання, чи вправі державне підприємство укладати договори поруки, Вищим Арбітражним Судом України дано таку відповідь.

Чинне законодавство, зокрема, пункт 3 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні", надає державним підприємствам право повного господарського відання закріпленим за ним державним майном, включаючи право укладення щодо цього майна будь-яких угод, що не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства, в тому числі і договору поруки.

6. При вирішенні спору виникло питання щодо права арбітражного суду прийняти відмову позивача від позову, поданого в його інтересах прокурором, якщо останній цей позов підтримує, на яке Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Згідно зі статтями 18 та 29 АПК України прокурор як учасник арбітражного процесу має самостійне право на відмову від позову. Тому відмова позивача від позову, поданого в його інтересах прокурором, не позбавляє останнього права підтримувати позовні вимоги.

У цьому випадку справа підлягає розгляду по суті.

7. При вирішенні спорів, пов'язаних з приватизацією державного майна, виникло питання щодо правомірності продажу з аукціону об'єкта приватизації підприємству, створеному спільно українським та іноземним суб'єктами підприємницької діяльності.

З цього приводу Вищий Арбітражний Суд України повідомив, що у відповідності зі статтею 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право участі у продажу об'єктів малої приватизації з аукціону або за конкурсом надано тільки громадянам України чи створеним ними товариствам покупців. Укладання договорів купівлі-продажу зазначених об'єктів за участю інших юридичних осіб, у т.ч. іноземних, не відповідає вимогам Закону. Такі договори не можуть бути підставою для виникнення у сторін будь-яких зобов'язань, у т.ч. грошових.

8. При вирішенні спорів, пов'язаних зі стягненням пені за несвоєчасне внесення платежів за газ, тепло- і водопостачання та електроенергію, виникло питання про те, чи поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.94 N 387 "Про часткове звільнення підприємств і організацій тепло-, водопостачання і водовідведення від сплати пені за несвоєчасні розрахунки за газ, електроенергію та придбану теплоенергію" на підприємства, що споживають газ та електроенергію для вироблення тепла і подачі води бюджетним організаціям.

Вищий Арбітражний Суд України повідомив, що згаданою постановою від сплати пені за несвоєчасне внесення платежів звільнено лише підприємства і організації житлово-комунального господарства. Цією ж постановою визначено, що названі підприємства і організації звільняються від сплати пені в межах сум заборгованості їм установ і організацій, які повністю або частково фінансуються з державного чи місцевого бюджетів.

9. На запитання, чи діє на території України Інструкція про порядок обслуговування в гарантійний період експлуатації проданої колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам техніки, затверджена постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 04.04.83 N 271, Вищим Арбітражним Судом України дано таку відповідь.

Відносини по поставках сільськогосподарської техніки та інших матеріально-технічних засобів колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям регулюються Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення. Оскільки Положення про поставки сільськогосподарської техніки скасовано, названа вище Інструкція, яку було затверджено на підставі цього Положення, фактично втратила чинність.