Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича - доповідача,

Маркуш Марії Андріївни,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року N 1382-IV (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 15, ст. 232).

Заслухавши суддю-доповідача Лилака Д.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Верховна Рада Автономної Республіки Крим - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон) в аспекті питання, чи передбачається цими нормами право фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання.

Практичну необхідність в офіційному тлумаченні положень статті 33 Конституції України та статті 2 Закону автор клопотання мотивує відсутністю такого права, стверджуючи, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України в дачних і садових будинках, придатних для цілорічного проживання, а також ті, які не мають у власності або користуванні інших житлових приміщень, не мають можливості офіційно оформити своє проживання шляхом реєстрації, що суперечить вимогам названих статей.

2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

2.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації їх положень (частина перша статті 93) ; конституційне подання має містити правове обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні (пункт 4 частини другої статті 39) .

Проте в конституційному поданні не наведено правового обґрунтування практичної необхідності в офіційному тлумаченні положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону.

Твердження автора клопотання про відсутність права фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання, не може вважатися обґрунтуванням практичної необхідності в офіційному тлумаченні, оскільки це питання законодавчого регулювання.

Конституційний Суд України в ухвалах від 24 червня 2009 року N 34-у/2009 та від 18 травня 2010 року N 33-у/2010 зазначив, що заповнення прогалин у законах має здійснювати законодавець внесенням до них змін і доповнень, а не Конституційний Суд України шляхом офіційного тлумачення їх правових норм (окремих положень) або застосуванням загальнотеоретичних засобів їх подолання - аналогії закону й аналогії права (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини) .

Про відсутність практичної необхідності в офіційному тлумаченні положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону свідчить і правове регулювання порушеного в конституційному поданні питання. У статті 33 Основного Закону України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Це положення відтворено в частині першій статті 2 Закону. У статті 3 Закону міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, розкрито і зміст терміна "вільний вибір місця проживання чи перебування" - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати. Позиція Конституційного Суду України полягає в тому, що таке унормування є одним із способів інтерпретації правової норми самим законодавчим органом (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 15 лютого 2007 року N 14-у/2007) . Отже, Закон врегульовує відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

За таких обставин конституційне подання не відповідає вимогам статей 39, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 2 статті 45 цього Закону.

2.2. У конституційному поданні порушується питання щодо того, чи передбачається у статті 33 Конституції України і статті 2 Закону право фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання.

Конституційний Суд України вважає, що це питання стосується правозастосування норм, які регулюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб в Україні. В Ухвалі від 31 березня 2010 року N 15-у/2010 Конституційний Суд України зазначив, що "офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності. Офіційним тлумаченням вважається діяльність компетентного органу державної влади щодо з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права (усвідомлення та роз'яснення смислу норм права з метою найбільш правильної їх реалізації). Правозастосовна діяльність полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам. Пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування до конкретного випадку є складовою правозастосування. Надання консультацій чи роз'яснень з цього приводу не належить до повноважень Конституційного Суду України" (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини) .

Таким чином, вказане питання непідвідомче Конституційному Суду України, що відповідно до пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 39, 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року N 1382-IV на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.