Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ

3.1. Стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця

Аналіз судової практики з питання стягнення адміністративно-господарських санкцій з підприємств, установ і організацій за непрацевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць, встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", показав, що мають місце випадки неправильного застосування законодавства під час розв'язання спорів зазначеної категорії, неврахування практики Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України в аналогічних справах, що призводить до скасування ухвалених рішень.

Так, у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "С" про стягнення адміністративно-господарських санкцій Верховний Суд України(15) вказав на неоднакове і помилкове, порівняно з іншими справами, застосування Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

(15) Постанова Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 7417998.

Зокрема, Верховний Суд України зазначив, що суд першої та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування до Товариства санкцій, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

3.2. Справи за позовами обласних державних інспекцій з контролю за цінами до санітарно-епідеміологічних станцій про стягнення штрафу

Верховним Судом України неодноразово скасовувалися судові рішення у справах за позовами обласних державних інспекцій з контролю за цінами до санітарно-епідеміологічних станцій про стягнення штрафу та неправомірно одержаної виручки через неправильне застосування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року N 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби", а саме: нарахування на тарифи, встановлені зазначеною постановою, податку на додану вартість.

У справах, рішення в яких переглядалися за винятковими обставинам, суди виходили з того, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя розмір плати збільшується на суму податку на додану вартість, а тому передбачені законом підстави для застосування до позивача фінансових санкцій за порушення дисципліни ціноутворення відсутні.

Верховний Суд України(16) не погоджується з такою позицією, зазначаючи, що постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. Ці тарифи включали податок на додану вартість.

(16) Постанова Верховного Суду України від 11 вересня 2007 року.

Практиці Верховного Суду України відповідає постанова Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2008 року у справі за позовом районної санітарно-епідеміологічної станції м. Харкова до Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області про визнання нечинним рішення, залишена без змін постановою Верховного Суду України(17).

(17) Постанова Верховного Суду України від 7 квітня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3634354.

3.3. Справи про відшкодування сум витрат на виплату та доставку пенсій, допомоги на поховання

Під час розгляду адміністративних справ за позовами територіальних управлінь Пенсійного фонду України до підприємств, установ, організацій про стягнення заборгованості з компенсації витрат на виплату і доставку пенсій Вищим адміністративним судом України допускалося неповне з'ясування обставин справи та неналежне застосування нормативно-правових актів, що регулюють відповідні правовідносини.

Так, у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська до Державного підприємства "У" Верховний Суд України(18) не погодився з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що відповідно до частини другої статті 16 Закону України "Про систему оподаткування" недостатність прибутку звільняє інститут від сплати заборгованості.

(18) Постанова Верховного Суду України від 13 січня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3402046.

Зокрема, Верховний Суд України зазначив, що суди не провели системного аналізу Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" і постанов Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року N 1826 "Про затвердження Порядку фінансування та виплати різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних бюджетних установ і організацій, науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств і організацій згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та від 24 березня 2004 року N 372 "Про затвердження Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних не бюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" на предмет того, чи ставлять вони відшкодування державним підприємством органам Пенсійного фонду України різниці між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, у залежність від наявності у підприємства прибутку; не встановили цієї різниці стосовно кожного наукового працівника, названого у позові; не з'ясували, за наявності яких обставин застосовуються правові норми, на які посилається позивач на обґрунтування своїх вимог.

В аналогічній справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Броварському районі Київської області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Т" (далі - СТОВ) Верховний Суд України(19) знову звернув увагу на неповне з'ясування судами обставин справи, які мали істотне значення для правильного вирішення справи.

(19) Постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3396718.

У названій постанові Верховний Суд України, зокрема, зазначив, що апеляційний суд, з думкою якого погодився суд касаційної інстанції, не з'ясувавши всі обставини справи, дійшов висновку, що відповідач не є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Т" (далі - КСП), в якому працювали особи, котрим призначена та виплачувалася пільгова пенсія. Суди не витребували копію чинного статуту СТОВ, не перевірили і не дослідили посилання позивача на зміни до цього документа, згідно з якими відповідач є правонаступником КСП в частині сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), у тому числі до Пенсійного фонду України.

Крім того, суди, з'ясувавши, що двоє громадян, які згідно з довідками СТОВ працювали трактористами-машиністами, фактично були звільнені до його створення, на обґрунтування своїх рішень про задоволення позову щодо стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій згаданим громадянам, помилково послалися на частину другу статті 101 Закону "Про пенсійне забезпечення", оскільки вимог щодо відшкодування шкоди, заподіяної видачею недостовірних документів, позивач не заявляв. Судами не встановлено період, за який стягується заборгованість, що має істотне значення для правильного вирішення справи.

Установивши, що СТОВ не є правонаступником КСП, суди не мали законних підстав для задоволення позову в цій частині. Задоволення зазначених вимог було можливе лише у разі встановлення правонаступництва.

Як показує практика Верховного Суду України, у справах за позовами управлінь Пенсійного фонду України до відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення у порядку регресу виплаченої суми допомоги на поховання судам слід встановлювати наявність причинного зв'язку смерті інвалідів з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

При цьому Верховний Суд України(20) у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Хотинському районі Чернівецької області про стягнення у порядку регресу виплаченої суми допомоги на поховання та зобов'язання відповідача включити до акта звірки суми витрат на поховання в частині, що підлягає відшкодуванню останнім, виходячи з основного розміру пенсій померлих пенсіонерів і суми витрат з виплати та доставки пенсій, зазначив, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року N 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року N 376/7697, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

(20) Постанова Верховного Суду України від 19 травня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3975649.

3.4. Справи про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

У 2009 році мало місце скасування судових рішень у зв'язку з неоднаковим та неправильним застосуванням норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у справах стосовно стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

У постанові Верховного Суду України(21) у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "С" про стягнення заборгованості зі страхових внесків зазначено, що суди дійшли помилкового висновку про те, що погашення страхувальником недоїмки пропорційно до виплат сум заборгованості із заробітної плати звільняє його від нарахування пені та застосування фінансовий санкцій, і висловлено позицію, відповідно до якої, у разі виплати заробітної плати протягом звітного періоду, за який вона нарахована, одночасно з виплатою цих сум, у пропорційних розмірах платником сплачуються авансові платежі. Решту несплачених сум страхових внесків, нарахованих за звітний період, платник зобов'язаний перерахувати на рахунок Пенсійного фонду до 20 числа місяця, наступного за звітним. Фінансовий стан платника страхових внесків (наприклад, відсутність коштів на виплату заробітної плати) не звільняє його від сплати недоїмки, нарахування пені та застосування фінансових санкцій у розмірах, встановлених пунктом другим частини дев'ятої статті 106 вищеназваного Закону.

(21) Постанова Верховного Суду України від 14 квітня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4308972.

Переглядаючи судові рішення у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "У" до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова про скасування рішення щодо застосування штрафних санкцій, Верховний Суд України(22) не погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо покладення відповідальності за правильність та повноту нарахованих і сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду України на платників (страхувальників), а не на банки, на які покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати.

(22) Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 5697338.

Як показав аналіз, не виникає проблем під час розгляду справ за позовами управлінь Пенсійного фонду України до банків про стягнення боргу зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти.

Наприклад, у постанові Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2008 року, залишеній без змін постановою Верховного Суду України(23) у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси до Товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк "С", суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення судів та положення міжнародних угод щодо звільнення підприємств, до яких застосовано державні гарантії захисту іноземних інвестицій, від сплати податків та обов'язкових платежів не поширюються на операції з купівлі-продажу валют, які є окремими господарськими операціями, а не видом підприємницької діяльності юридичної особи.

(23) Постанова Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3278155.