Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів Антимонопольного комітету України

(за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)

Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів за участю органів Антимонопольного комітету України.

1. Несвоєчасне подання суб'єктом господарювання на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України передбаченої законом інформації є порушенням антимонопольного законодавства і тягне за собою застосування штрафних санкцій.

Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) про стягнення з акціонерного товариства (далі - товариство) штрафу та пені за порушення антимонопольного законодавства і визнано недійсною постанову державного уповноваженого Комітету про застосування штрафних санкцій за неподання на його вимогу передбаченої законом інформації.

Позовні вимоги визнано необгрунтованими з посиланням на те, що проведення досліджень, для яких вимагалося надання інформації, не віднесено до компетенції Комітету, до того ж позивач користується правом на отримання інформації, у тому числі з обмеженим доступом, необхідної лише для здійснення завдань, передбачених законодавством, а вимогу оформлено неналежним чином - без прийняття постанови чи розпорядження.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку рішення в порядку нагляду Комітет просив його скасувати та задовольнити позовні вимоги з посиланням на прийняття постанови про накладення штрафу у межах повноважень, наданих чинним законодавством.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Постановою державного уповноваженого Комітету на товариство накладено штраф на підставі абзацу четвертого статті 19 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" у зв'язку з несвоєчасним поданням останнім інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету.

Здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства є одним з основних завдань Комітету (стаття 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Комітет в межах наданої йому компетенції визначає межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" суб'єкти господарювання зобов'язані на вимогу державних уповноважених Комітету подавати документи, письмові та усні пояснення, іншу інформацію, у тому числі інформацію з обмеженим доступом, необхідну для здійснення Комітетом і його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, вимога державним уповноваженим Комітету надсилалася з метою з'ясування необхідних питань для дослідження товарного ринку.

Відповідно до частин першої і другої статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" вимоги державних уповноважених Комітету в межах їх повноважень є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, а їх невиконання тягне за собою передбачену законом відповідальність. Оскільки законодавством не передбачено форму вимоги, судова колегія дійшла висновку про безпідставність посилань на обов'язковість оформлення такої вимоги постановою чи розпорядженням.

Несвоєчасне подання відповідачем інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету, який діяв в межах законодавчо визначених повноважень, є порушенням антимонопольного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов дійшла висновку, що постанова Комітету відповідає вимогам чинного законодавства, а, отже, відсутні правові підстави для визнання її недійсною. Позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій заявлено на підставі пункту 2 статті 25 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", згідно з яким суб'єкти господарювання, на яких Комітетом накладено штраф, сплачують його у 30-денний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу, а за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасовано рішення арбітражного суду та задоволено позовні вимоги.

2. Передбачений частиною першою статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення тримісячний строк не підлягає застосуванню до правовідносин, пов'язаних зі стягненням штрафних санкцій з суб'єктів господарювання - юридичних осіб за порушення ними антимонопольного законодавства.

Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) до спільного підприємства (далі - підприємство) про стягнення штрафу та пені за порушення антимонопольного законодавства з посиланням на пропуск позивачем передбаченого частиною першою статтею 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) тримісячного терміну, протягом якого постанова про накладення штрафу та стягнення пені могла бути звернута до виконання.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку рішення в порядку нагляду Комітет просив його скасувати, а позов задовольнити з огляду на безпідставність застосування приписів КпАП України до суб'єктів господарювання - юридичних осіб.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Постановою Комітету на підприємство накладено штраф за порушення антимонопольного законодавства.

Відповідно до пункту 2 статті 25 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" суб'єкти господарювання, на яких Комітетом накладено штраф, сплачують його у 30-денний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу, а у разі несплати за кожний день прострочення стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.

Відповідач не сплатив штраф у добровільному порядку та оскаржив постанову Комітету до арбітражного суду.

Рішенням арбітражного суду у задоволенні позову про визнання постанови Комітету недійсною відмовлено.

КпАП України, зокрема глава 2, суб'єктом відповідальності за адміністративне правопорушення визначає лише фізичну особу. Як вбачається зі змісту положень нормативних актів, що визначають засади здійснення контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства (пункт 3 статті 25 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", стаття 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"), стягнення штрафних санкцій з суб'єктів господарювання - юридичних осіб за порушення ними антимонопольного законодавства не обмежується якимись певними строками.

З огляду на викладене посилання у рішенні арбітражного суду на те, що постанова Комітету не підлягає виконанню, оскільки її не було звернуто до виконання протягом строку, встановленого частиною першою статті 303 КпАП України, є безпідставним.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення арбітражного суду скасовано.

3. Суб'єкт господарювання, частка якого на ринку відповідного товару перевищує 35 відсотків, визнається таким, що займає монопольне становище.

Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог закритого акціонерного товариства (далі - товариство) до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) про визнання недійсним прийнятого ним розпорядження в частині включення товариства до Переліку підприємців, які займають монопольне становище на загальнодержавному ринку.

Прийняте рішення мотивовано тим, що за результатами проведених Комітетом досліджень частка товариства на загальнодержавному ринку надання послуг з переробки сирої нафти склала 40 відсотків.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство, не погоджуючись з рішенням арбітражного суду, просило його скасувати, а справу направити на новий розгляд з огляду на те, що у прийнятті рішення судом не враховано окремі обставини, які є підставою для визнання розпорядження недійсним.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила, що підставою для включення товариства до Переліку підприємців, які займають монопольне становище на загальнодержавному ринку, затвердженого розпорядженням Комітету, стали отримані в процесі вивчення товарного ринку відомості про те, що частка товариства на загальнодержавному ринку послуг з переробки сирої нафти склала 40 відсотків. Для отримання інформації про стан ринку антимонопольні органи можуть використовувати різні джерела інформації, такі як статистичні звіти Держкомстату України, інформацію Міністерства економіки України та інші офіційні відомості. У даному разі Комітетом отримана на його запит інформація об'єднання "Укрнафтохімпереробка".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення арбітражного суду залишено без зміни як таке, що відповідає чинному законодавству та обставинам справи.

4. Нав'язування суб'єктом господарювання - монополістом таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, а також його часткова або повна відмова від надання послуг за відсутності альтернативних можливостей, що призводить до створення дефіциту на ринку, розглядаються як зловживання монопольним становищем.

Рішенням арбітражного суду задоволено позов відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) щодо визнання недійсною постанови тимчасової адміністративної колегії (далі - колегія) Комітету про порушення товариством антимонопольного законодавства та накладення штрафу.

Не погоджуючись з рішенням арбітражного суду і вважаючи його таким, що не відповідає чинному законодавству та наданим доказам, Комітет звернувся з заявою про перевірку рішення зі справи в порядку нагляду. На думку заявника, у прийнятті рішення судом не враховано, що на момент винесення оспорюваної постанови товариство визнано монополістом на регіональному ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, а здійснювана ним діяльність обмежується як відповідними положеннями антимонопольного законодавства, так і Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 13.06.96 N 15 (з подальшими змінами і доповненнями). Зокрема, згідно з підпунктом 3.9.1 пункту 3.9 згаданих Умов та Правил ліцензіат (власник ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з передачею електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, яким є товариство) не повинен без обгрунтованих причин не допускати чи обмежувати доступ до місцевих (локальних) електричних мереж споживачів чи інших суб'єктів підприємницької діяльності, які бажають передавати електричну енергію чи бути підключеними до електричних мереж.

Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

За результатами перевірки, проведеної територіальним відділенням Комітету, колегією прийнято постанову про визнання товариства таким, що займає монопольне становище на регіональному ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами. З матеріалів перевірки вбачається, що частка товариства на згаданому ринку перевищує 35 відсотків, воно є єдиним господарюючим суб'єктом, якому Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України видано відповідну ліцензію.

Постанову колегії Комітету про порушення товариством антимонопольного законодавства та накладення штрафу мотивовано тим, що, займаючи домінуюче становище на ринку, товариство під час укладення договору про надання доступу до електромережі нав'язувало своєму контрагенту умови оплати шляхом бартерних операцій, чим ставило його в нерівне становище у порівнянні з іншими контрагентами (абзац другий статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"). Крім того матеріалами справи підтверджуються також факти як часткової, так і повної відмови товариства від надання послуг з транспортування електроенергії окремим суб'єктам господарювання за відсутності альтернативних можливостей, що призвело до створення дефіциту на ринку згаданих послуг (абзац 4 статті 4 названого Закону).

У зв'язку з цим судова колегія дійшла висновку про обгрунтованість визнання дій товариства зловживанням монопольним становищем, а, отже, про відсутність підстав для скасування постанови колегії Комітету з огляду на її відповідність вимогам чинного законодавства.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасовано рішення арбітражного суду та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

5. Факт нав'язування суб'єктом господарювання товару, не потрібного контрагенту, повинен бути доведений антимонопольним органом.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги залізниці про визнання недійсною постанови територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення) з посиланням на недоведеність факту нав'язування позивачем товару, не потрібного контрагенту.

У заяві до Вищого арбітражного суду України територіальне відділення, не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду зі справи, просило їх скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов дійшла висновку про безпідставність визнання дій залізниці зловживанням монопольним становищем.

Постанову територіального відділення мотивовано порушенням залізницею антимонопольного законодавства у вигляді нав'язування контрагентові додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, а саме нав'язування товару, не потрібного контрагенту (абзац 2 статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"). Виходячи зі змісту оспорюваної постанови, залізницею запроваджено надання послуг з користування постільною білизною одночасно з продажем мила як додаткового товару.

Частиною першою статті 33 Арбітражного процесуального кодексу України передбачено, що сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Разом з тим, територіальним відділенням не виконано вимог ухвали арбітражного суду щодо надання доказів на підтвердження факту нав'язування товару, якими могли б бути документи первинного бухгалтерського обліку, у тому числі документи про видачу мила провідникам, оприходування готівки.

Наданий територіальним відділенням проїзний квиток, який на штампі для зазначення вартості користування комплектом постільної білизни містить вчинений провідником запис щодо вартості мила, не є достатнім доказом порушення залізницею вимог названого Закону. Відповідно до частини другої статті 34 Арбітражного процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Оскільки необхідних доказів територіальним відділенням на надано, рішення та постанова арбітражного суду відповідають чинному законодавству та обставинам справи.

З огляду на це судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.

6. Група суб'єктів господарювання, хоча б один з яких здійснює контроль над іншими, вважається єдиним суб'єктом господарювання, який визнається таким, що займає монопольне становище у разі, якщо його частка на ринку відповідного товару перевищує 35 відсотків.

Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) про визнання недійсним розпорядження Комітету та виключення товариства із Переліку підприємців, які займають монопольне становище на загальнодержавному ринку.

Прийняте рішення мотивовано тим, що товариство є дочірнім підприємством спільного підприємства з іноземними інвестиціями, внесок якого до статутного фонду товариства становить 55 відсотків. Група суб'єктів господарювання, що включає спільне підприємство та його дочірні підприємства, не може вважатися єдиним суб'єктом господарювання, поняття якого визначено Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" в редакції Закону України від 03.03.98, оскільки до спільного підприємства згідно з законодавством про правовий режим іноземних інвестицій мають застосовуватися державні гарантії від зміни законодавства.

Рішення зі справи переглянуто за нововиявленими обставинами та скасовано, у задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" дію його норм поширено на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. Оскільки група суб'єктів господарювання у складі спільного підприємства та його дочірніх підприємств займає монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідного товару відсутні підстави для визнання оспорюваного розпорядження недійсним.

Товариство, не погоджуючись з рішенням арбітражного суду та вважаючи його таким, що суперечить законодавству, просило його скасувати та задовольнити позов, посилаючись на те, що Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" не має зворотної дії і не може поширюватися на правовідносини, що склалися на момент прийняття оспорюваного розпорядження.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Розпорядженням Комітету товариство віднесено до Переліку підприємців, які займають монопольне становище на загальнодержавному ринку, оскільки воно є дочірнім підприємством спільного підприємства з іноземними інвестиціями та входить до складу групи суб'єктів господарювання, яка займає монопольне становище на загальнодержавному ринку м'ясопродуктів (частка на ринку складає 36,6 відсотка).

Згідно з абзацом одинадцятим статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (в редакції від 03.03.98) група суб'єктів господарювання, якщо один з них здійснює контроль над іншими, вважається єдиним суб'єктом господарювання.

За результатами розгляду матеріалів справи судова колегія визнала обгрунтованими викладені у рішенні арбітражного суду висновки про відповідність розпорядження Комітету чинному законодавству, оскільки Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" скасовано нормативні акти, що встановлювали спеціальний правовий режим для підприємств, створених за участю іноземних інвестицій. Незалежно від того, що згаданим Законом прямо не передбачена його зворотна дія в часі, правовідносини, що склалися до прийняття Закону та мають місце на час набрання ним чинності, регулюються його нормами.

За таких обставин судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила без зміни рішення арбітражного суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.