Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини другої статті 3 Закону України "Про збір на обовязкове соціальне страхування"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Тимченка Івана Артемовича - головуючий,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни - суддя-доповідач,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тихого Володимира Павловича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув на засіданні питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про відповідність Конституції України (конституційність) положення частини другої статті 3 Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" (в редакції від 30 грудня 1997 року) щодо погодження з профспілковими об'єднаннями України Положення про Фонд соціального страхування України, наглядову раду та її склад при затвердженні Кабінетом Міністрів України.

Заслухавши суддю-доповідача Малинникову Л.Ф. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України - порушує питання про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 3 Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" щодо погодження з профспілковими об'єднаннями України Положення про Фонд соціального страхування України, наглядову раду та її склад при затвердженні Кабінетом Міністрів України.

На думку народних депутатів України, норми частини другої статті 3 цього Закону, в якій зазначено, що Положення про Фонд соціального страхування України, наглядову раду та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України за погодженням з профспілковими об'єднаннями, суперечать частині третій статті 36 Конституції України, яка гарантує рівність прав усіх професійних спілок.

При цьому суб'єкт права на конституційне подання посилається на те, що саме "професійні спілки, а не профспілкові об'єднання є суб'єктами права, і тому така редакція статті 3 обмежує права тих профспілок, які не входять до будь-якого профспілкового об'єднання".

До того ж, на переконання народних депутатів України, "в статті 3 Закону не йдеться про платників збору на обов'язкове соціальне страхування, а це теж порушує їх права, і суперечить пункту 9 статті 247 Кодексу Законів про працю України в якому вказано, що профспілковий комітет приймає участь у здійсненні державного соціального страхування працівників."

2. Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних подань від 11 лютого 1999 року у відкритті конституційного провадження у справі було відмовлено на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

3. Аналіз конституційного подання і долучених до нього матеріалів, положень Конституції України та нормативно-правових актів з порушених питань свідчить.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Усі професійні спілки мають рівні права (частина третя статті 36 Конституції України) .

Посилаючись у конституційному поданні на порушення цих конституційних норм, народні депутати України вважають, що у частині другій статті 3 Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" необхідно було закріпити рівноправність усіх професійних спілок шляхом узгодження Положення про Фонд соціального страхування, наглядову Раду та її склад з усіма профспілками, а не тільки з профспілковими об'єднаннями.Конституція та закони України не регламентують види профспілок, їх структуру, порядок створення більш представницьких органів - об'єднань профспілок за галузевими, територіальними або іншими ознаками, взаємовідносини між ними, відносячи ці питання лише до законодавчого врегулювання.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 92 Конституції України засади утворення і діяльності об'єднань громадян, зокрема професійних спілок визначаються виключно законами України. До того ж Конституція України не містить прямої вказівки щодо необхідності узгодження з профспілками будь-яких нормативно-правових актів з соціально-економічних питань. Таке правило закріплено у статті 7 Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності", згідно з якою союзним та республіканським об'єднанням профспілок належить право законодавчої ініціативи, у зв'язку з чим вони беруть участь у розробленні законодавчих актів з питань праці та соціально-економічних питань. А профспілки відповідно до частини другої цієї статті мають право вносити пропозиції про прийняття інших відповідних нормативних актів, а також проекти актів.

Зазначений Закон, прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Конституції України (пункт 1 розділу XV "Перехідні положення"). Отже, Законом СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" лише профспілковим об'єднанням надано право на участь у розробленні законодавчих актів з питань праці та соціально-економічних питань.

Верховна Рада України, приймаючи частину другу статті 3 оспорюваного Закону, доручила Кабінету Міністрів України погодити Положення про Фонд соціального страхування України, наглядову раду та її склад з профспілковими об'єднаннями України.

Необхідно враховувати і те, що узгодження Положення про Фонд соціального страхування України, наглядову раду та її склад окремо з кожною професійною спілкою за наявності 1,5 млн. профспілок (за даними Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України) унеможливило б цілковите виконання закону.

Не можна не зважити також на норми, зокрема, статті 5 Конвенції 150 Міжнародної Організації Праці "Про регулювання питань праці: роль, функції та організація" від 26 червня 1978 року, відповідно до яких пріоритет у вирішенні соціально-економічних проблем надається саме об'єднанням профспілок як найбільш представницьким організаціям.

Наведене дає підстави зробити висновок, що питання правового статусу профспілок, структури та організаційної діяльності, визначення поняття "профспілкові об'єднання", їх повноважень має вирішуватися у спеціальному законі України про професійні спілки, який впорядкував би усі питання, пов'язані з їх функціонуванням.

Оскільки заповнення прогалин у законах України не належить до повноважень Конституційного Суду України, є підстави, передбачені пунктом 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України", для відмови у відкритті конституційного провадження у даній справі.

Виходячи з викладеного, керуючись статтею 150 Конституції України, пунктом 3 статті 45 Закону України, частинами першою і третьою статті 50 "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про відповідність Конституції України (конституційність) положення частини другої статті 3 Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" (в редакції від 30 грудня 1997 року) щодо погодження з профспілковими об'єднаннями України Положення про Фонд соціального страхування України, наглядову раду та її склад при затвердженні Кабінетом Міністрів України на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.