Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 7, частин першої, другої, четвертої, пятої статті 11, частини першої статті 26 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича - доповідача,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 7, частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 11, частини першої статті 26 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" від 4 березня 1998 року N 160/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 35, ст. 236).

Заслухавши суддю-доповідача Вдовіченка С.Л. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 55 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають статтям 6, 8, 19, 106 Конституції України (є неконституційними), положення частини четвертої статті 7, частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 11, частини першої статті 26 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" (далі - Закон).

Оспорювані положення Закону передбачають, що Управління державної охорони України (далі - Управління) підпорядковується Президентові України (частина перша статті 11) ; рішення про доцільність здійснення державної охорони щодо осіб, зазначених у частині третій статті 7 Закону, приймає Президент України за поданням посадових осіб, уповноважених виступати від імені відповідних органів державної влади, або за поданням Начальника Управління (частина четверта статті 7) ; Президент України подає на затвердження Верховною Радою України загальну структуру і чисельність Управління (частина друга статті 11) , призначає на посади та звільняє з посад Начальника Управління та його заступників (частини четверта, п'ята статті 11) , здійснює контроль за діяльністю Управління (частина перша статті 26) .

Народні депутати України вважають, що повноваження Президента України встановлені виключно Основним Законом України, який не наділяє його правом призначати на посади, звільняти з посад Начальника Управління, його заступників, здійснювати контроль за діяльністю Управління, подавати для затвердження Верховною Радою України його загальну структуру і чисельність та не передбачає підпорядкування Управління главі держави.

Автори клопотання стверджують, що повноваження Президента України визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження; статтею 106 Основного Закону України встановлено вичерпний перелік посад, зайняття яких претендентами передбачає різний порядок участі Президента України; положення статті 106 Конституції України обумовлюють повноваження глави держави щодо регламентування діяльності органів державної влади його актами; Президент України може унормовувати діяльність лише тих органів, щодо утворення яких і керування якими він має конституційні повноваження.

2. Третя колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 26 серпня 2008 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

3. Вирішуючи питання про відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні повинне зазначатися правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39) ; предметом розгляду Конституційного Суду України може бути конституційне подання, в якому викладаються аргументи і стверджується про неконституційність законів, інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (частина перша статті 71) .

Суб'єкт права на конституційне подання, акцентуючи на неконституційності положень частини четвертої статті 7, частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 11, частини першої статті 26 Закону, посилається на статті 5, 6, 8, 19, 106 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007, від 1 квітня 2008 року N 3-рп/2008 і робить висновок, що за відсутності визначення в Конституції України повноважень Президента України, встановлених оспорюваними нормами Закону, такі норми не відповідають Конституції України. При цьому автори клопотання не зазначають, у чому конкретно полягає невідповідність положень частини четвертої статті 7, частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 11, частини першої статті 26 Закону Конституції України, не зважають на конституційно-правовий статус Президента України як суб'єкта, чиї повноваження оспорюються, та правовий статус Управління.

У конституційному поданні не наведено аргументів, що оспорювані положення Закону прийняті Верховною Радою України не у розвиток визначених пунктами 1, 17 частини першої статті 106 Основного Закону України функцій та повноважень Президента України.

Народні депутати України вказали лише норми Основного Закону України, послалися на окремі рішення Конституційного Суду України, проте правового обгрунтування неконституційності оспорюваних положень Закону не навели.

Відсутність правового обгрунтування є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 13, 39, 40, 45, 50, 71 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 7, частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 11, частини першої статті 26 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" від 4 березня 1998 року N 160/98-ВР на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.