Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 140-143 Конституції України

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Тимченка Івана Артемовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича - суддя-доповідач,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення статей 140 - 143 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача Корнієнка М.І. та розглянувши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. У конституційному поданні 45 народних депутатів України порушується питання щодо офіційного тлумачення положень статей 140 - 143 Конституції України з метою роз'яснення низки питань, які стосуються:

1) територіальних громад та їх членів (Хто є повноважним членом територіальної громади - житель чи громадянин України та чи рівні у своїх правах члени територіальної громади? Чи повинні територіальні громади бути утворені відповідно до кожної адміністративно-територіальної одиниці, чи тільки до населених пунктів: сіл, селищ, міст? Чи мають право об'єднуватись в одну територіальну громаду жителі будь-яких сусідніх сіл, селищ, міст?);

2) організації місцевого самоврядування у містах з районним поділом (Як слід розуміти термін "організація управління районами в містах", що використовується у частині п'ятій статті 140 Конституції України? Чи можуть жителі частини населеного пункту бути одночасно членами декількох територіальних громад? Чи можуть в одному місті одночасно існувати територіальна громада міста та територіальні громади районів у місті? Чи можуть територіальні громади міста та районів у місті входити одна в другу та чи матимуть вони при цьому однакові повноваження? Чи кожна районна в місті територіальна громада є власником комунального майна, особливо, якщо районна у місті рада не утворювалася, та чи означає це, що власністю територіальної громади району в місті управляє виключно міська рада? Чи може районна в місті рада (якщо вона утворена) управляти майном територіальної громади району в місті, за яких умов і в яких межах? Хто буде правонаступником майна, яке придбане районною в місті радою, якщо на міському референдумі або сесії міської ради буде прийнято рішення не утворювати районні у місті ради? Чи має право міська рада в будь-який час прийняти рішення про неутворення районних у місті рад та з якого часу в такому разі обрана районна у місті рада втратить свої повноваження?);

3) системи виконавчих органів рад (Скільки виконавчих органів можуть утворювати сільські, селищні, міські ради та який з цих органів очолює сільський, селищний, міський голова?).

2. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень своєю ухвалою від 7 липня 1999 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

3. Конституційний Суд України погодився з ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України виходячи з того, що частина перша статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" як підставу для офіційного тлумачення Конституції України та законів України передбачає практичну необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України, яка виникає в практиці правозастосування.

У конституційному поданні народних депутатів України такої підстави не викладено. Посилання на те, що практична необхідність в офіційній інтерпретації вказаних положень Конституції України "виникла у зв'язку з необхідністю забезпечення нормального функціонування місцевого самоврядування та подальшого ухвалення відповідних законів України" не можна визнати такою підставою.

4. Попередній аналіз порушених у конституційному поданні питань дає можливість дійти висновку, що відповідь на них прямо випливає з тексту самої Конституції України та чинного Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон).

4.1. Відповідно до статті 3 Закону членами територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування є громадяни України. Будь-які обмеження їх прав на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняється.

Частина перша статті 140 Конституції України та частина перша статті 1 Закону прямо відповідає й на інші питання, поставлені в конституційному поданні: територіальну громаду складають жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями; право добровільно об'єднуватися в одну територіальну громаду мають тільки жителі сіл.

4.2. Відповідно до Закону у містах з районним поділом місцеве самоврядування має здійснюватися як на загальноміському, так і районному його рівні, проте з такими особливостями:

територіальні громади районів у містах є суб'єктами комунальної власності (частина п'ята статті 6 Закону) , яка є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування;

районні в містах ради після набрання чинності цим Законом здійснюють свої повноваження відповідно до закону. Обрання нового складу цих рад проводиться в порядку, що передбачається цим та іншими законами (частина друга пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону) ;

територіальна громада міста з районним поділом або міська рада можуть прийняти рішення щодо утворення (неутворення) районних у містах рад, але не пізніш як за шість місяців до дня проведення чергових виборів (частина третя пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону) ;

районні у містах ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, здійснюють інші повноваження, обсяг і межі яких визначаються міськими радами за узгодженням з районними у містах радами, з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах. Обсяг цих повноважень не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом даного скликання (стаття 41 Закону) ;

у разі, якщо рішення про утворення районної в місті ради не буде прийнято, територіальна громада району в місті приймає на своєму референдумі рішення про наділення міської ради правом щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у її комунальній власності. Якщо таке рішення не буде прийнято, то і в цьому разі міська рада здійснює управління зазначеним майном, проте має нести певну відповідальність перед громадою району в місті (частина четверта статті 16 Закону) .

Відповідно до частини першої статті 142 Конституції України територіальні громади районів у містах визначаються як суб'єкти комунальної власності, яка є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування. Крім того, у частині третій пункту 8 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України зазначається, що "районні в містах ради та голови цих рад після набуття чинності цією Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону". Саме таким законом і став Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", автори якого зробили спробу подолати ту конкуренцію, яка має місце між частиною п'ятою статті 140, частиною другою статті 142 та пунктом 8 Перехідних положень Конституції України, і, не порушуючи прав міських рад, вирішувати питання організації управління районами у містах, зберегли на цьому рівні можливість організації місцевого самоврядування з урахуванням особливостей того чи іншого міста.

4.3. У Конституції України термін "виконавчий орган ради", дійсно, використовується в одному випадку в однині, а в іншому - в множині. При вирішенні питання про те, скільки ж виконавчих органів може утворювати сільська, селищна, міська рада та який з цих органів очолює сільський, селищний, міський голова, ключове значення має частина третя статті 141 Конституції України, відповідно до якої статус виконавчих органів ради та їхні повноваження визначаються законом.

Відповідно до Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (частина перша статті 11) .

Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради (частина третя статті 12) . У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпоряджання земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово (частина третя статті 11) .

Що ж стосується відділів, управлінь та інших виконавчих органів галузевого та функціонального характеру, то відповідно до Закону (частина перша статті 54) вони "можуть" створюватись сільською, селищною, міською радою. Тому ці органи створюються лише там, де в цьому є практична необхідність, як правило радами міст обласного значення. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою. Вони є членами виконавчого комітету (частина третя статті 51, частини друга і третя статті 54) .

Отже, підстави для відкриття конституційного провадження по цій справі відсутні.

На підставі викладеного і керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 13, 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 140 - 143 Конституції України на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України і Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.