Приватним підприємством ввезено на митну територію України сніготрамбувальну машину (гусеничну) з допоміжним обладнанням - пристроєм для подрібнення та розпушування снігу та пристроєм для розчищення снігу, тобто дана машина призначена для виконання спеціальних функцій.
Відповідно до визначення понять, наведених у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", сніготрамбувальна машина не є автомобілем (ним визнається колісний транспортний засіб, який має не менше чотирьох коліс), автобусом чи мотоциклом, а є транспортним засобом спеціального призначення, що не підпадає під перелік тих транспортних засобів, які підлягають державній реєстрації та обліку.
За таких обставин судова колегія Вищого адміністративного суду України не погодилася з висновками судів про те, що до даних правовідносин мають бути застосовані положення Закону України "Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів".
Відповідно до пункту 7-1 Правил ввезення транспортних засобів на територію України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.94 N 341 ввезення на територію України для постійного використання механічних транспортних засобів, виготовлених 8 і більше років тому, здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Враховуючи наведене, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що Митницею правомірно була винесена картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, оскільки Митниця діяла в межах своїх повноважень і відповідно до вимог чинного законодавства у галузі митної справи.
Оскільки обставини справи встановлені судами повно і правильно, але невірно застосовані норми матеріального права, Вищим адміністративним судом України оскаржувані рішення скасовані та винесено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
У березні 2006 року Товариство та Приватна компанія звернулись до суду з позовом до Секретаря обласної Ради з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності, Митниці, третіх осіб - міської ради, Управління Державного казначейства України у області про захист прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Позов мотивували тим, що відповідно до договору від 10.07.2002 на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку позивачі здійснюють господарську діяльність, згідно з якою їм надавались пільги по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість при митному оформленні сировини та устаткування, що імпортуються в рамках реалізації інвестиційного проекту. Товариство за період з 07.04.2005 по 15.06.2005 згідно з ВМД ввезло на митну територію України сировину для промислової переробки. При митному оформленні сировини Митниця надала Товариству роз'яснення щодо необхідності сплати ввізного мита, керуючись яким, останній здійснив оплату ввізного мита шляхом внесення передоплати на відповідні рахунки митного органу.
При митному оформленні зазначеної сировини Митниця, не знайшовши підстав для застосування пільг по ввізному миту, здійснила списання мита до бюджету. При цьому Митниця виходила з того, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів" були скасовані положення нормативних актів, які надавали позивачам право на відповідні пільги в оподаткуванні та митному оформленні, що, на думку Митниці, робить неможливим застосування до товарів, які ввозяться позивачами, раніше наданих їм пільг.
24.03.2006 при ввезенні на митну територію України на адресу м'ясокомбінату устаткування за ВМД, Митницею була видана картка відмови з посиланням на скасування пільг відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів".
Позивачі, вважаючи дії Митниці неправомірними, оскаржили їх до суду. Порушення прав позивачів, на їх думку, також були зумовлені і протиправною бездіяльністю відповідача - Секретаря обласної Ради з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності, який порушив вимоги Положення про Раду з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності області, де зазначається, що до обов'язків Ради відноситься контроль за виконанням договірних зобов'язань за договорами на реалізацію інвестиційних проектів, якого він не здійснював, що, в свою чергу, призвело до порушення прав позивачів.
Справа слухалась судами неодноразово.
Останнім рішенням суду першої інстанції від 07.11.2006 позов задоволено частково:
- визнано неправомірними дії Митниці по справлянню з Товариства ввізного мита по ВМД від 11.04.2005, 07.04.2005, 26.04.2005 04.05.2005 06.05.2005 01.06.2005, 15.06.2005;
- повернуто Товариству з Державного бюджету України надмірно сплачене ввізне мито;
- зобов'язано Митницю надати Управлінню державного казначейства України підтвердження суми надмірно стягнутого з Товариства ввізного мита;
- зобов'язано Митницю здійснювати митне оформлення сировини, матеріалів, предметів устаткування відповідно до законодавства, яке діяло на момент укладення договору на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку від 10.07.2002, тобто із застосуванням пільг, передбачених статтею 14 Закону України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" у редакції Закону, що була чинною до 31.03.2005;
- зобов'язано Митницю надати Управлінню державного казначейства України підтвердження суми надмірно стягнутого з Товариства ввізного мита.
- визнано недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 24.03.2006.
В задоволенні позову Товариства та Приватної компанії до Секретаря обласної Ради з питань спеціальних економічних зон та спеціальної інвестиційної діяльності про визнання противоправною його бездіяльності по незабезпеченню відповідного контролю за виконанням зобов'язань по договору на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку від 10.07.2002 відмовлено за недоведеністю.
Ухвалою апеляційного суду від 20.12.2006 рішення суду першої інстанції залишені без змін.
Переглядаючи судові рішення в касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України дійшов наступного висновку.
26.04.2002 Товариству було видано свідоцтво про схвалення інвестиційного проекту "Виробництво ковбасних виробів, копченостей, м'ясних делікатесів та напівфабрикатів".
10.07.2002 на підставі вказаного свідоцтва між Товариством, Приватною компанією та міською радою був укладений договір на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку.
24.03.2006 сторонами укладено додаткову угоду N 2 до договору від 10.07.2002 на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, якою внесено зміни до договору від 10.07.2002. Умовами договору передбачалось, що на час реалізації інвестиційного проекту позивачам, відповідно до Закону України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області", надавались пільги по звільненню на п'ять років від обкладання ввізним митом сировини, матеріалів, устаткування та обладнання та від сплати податку на додану вартість устаткування та обладнання під час їх ввезення в Україну.
В зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів" м'ясокомбінат звернувся до Митниці із заявою про роз'яснення можливості ввезення товарів за інвестиційним проектом з пільгами по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість. Митниця дала письмове роз'яснення про неможливість пільгового ввезення товарів, з посиланням на вказаний Закон. При митному оформлені сировини, що надійшла на адресу підприємства, Товариство здійснило оплату ввізного мита шляхом внесення передоплати на відповідні рахунки митного органу.
При здійсненні митного контролю та митного оформлення за наданими Товариством ВМД посадова особа Митниці здійснила перевірку правильності перерахування ввізного мита та здійснила списання мита до бюджету.
На час укладення договору на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку була чинною стаття 14 Закону України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області", якою передбачалось звільнення на період реалізації інвестиційного проекту, але не більше ніж на п'ять років, від обкладення ввізним митом сировини, матеріалів, предметів, устаткування (обладнання), крім підакцизних товарів, та звільнення від сплати податку на додану вартість устаткування (обладнання) під час їх ввезення в Україну.
25.03.2005 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів" (Закон набрав чинності з 31.03.2005), яким було внесено зміни до деяких законодавчих актів, якими встановлювались пільги зі сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) для окремих категорій суб'єктів господарської діяльності, та, зокрема виключено з тексту Закону України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" статтю 14.
Зазначеним Законом були внесені зміни також і у Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження". Статтею 2 вказаного Закону встановлено, зокрема, що підприємства, створені за участю іноземних інвестицій підлягають валютному і митному регулюванню та оподаткуванню за правилами, встановленими законодавством України з питань валютного і митного регулювання та оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.
Маючи спрямованість на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження" встановлює, що спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3). Як зазначено у частині першій статті 5 цього Закону, він поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України "Про іноземні інвестиції".
Рішенням Конституційного Суду України від 29.01.2002 N 1-рп/2002 та ухвалою Конституційного Суду України від 14.03.2002 N 3-уп/2002 (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) роз'яснено, що положення частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження" є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.
Згідно зі статтею 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, офіційне тлумачення законів України. Рішення Конституційного Суду України, ухвалені з питань, що передбачені цією статтею, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження" (зі змінами, внесеними Законом України N 2505 від 25.03.2005) припинено пільговий режим оподаткування та митного оформлення для підприємств, створених із залученням іноземних інвестицій, незалежно від форми та часу їх внесення. Вказані нормативно правові акти були чинними на день митного оформлення товарів, що поступили на адресу позивачів, а тому відповідно до статті 10 МК підлягали застосуванню.
Визнаючи дії Митниці неправомірними, суди послались на те, що вони прийняті всупереч положень частини першої статті 18, статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", якою встановлені державні гарантії умов здійснення інвестиційної діяльності.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України не погодилася з цими висновками і вважає, що суд невірно витлумачив вказані норми Закону, що призвело до прийняття помилкового рішення. Так, у статті 19 даного Закону визначено, що державними гарантіями захисту інвестицій визнається система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів).
Аналіз змісту вищенаведених нормативних актів дозволяє зробити висновок про їх системний зв'язок та про вирішення на законодавчому рівні припинення пільгового режиму валютного регулювання, оподаткування та митного оформлення для підприємств, створених із залученням іноземних інвестицій, незалежно від форми та часу їх внесення.
Суди обох інстанцій дійшли висновку про те, що незастосування до товарів, що імпортуються, пільг при митному оформленні є прямим порушенням статті 2 Угоди між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про сприяння і взаємний захист інвестицій від 10.02.93, а тому до даних правовідносин мають застосовуватись відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" норми міжнародного права.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України визнала цей висновок невірним з огляду на наступне.
У статтях 2 та 3 зазначеної Угоди наголошується, що приймаючою стороною для іноземних інвесторів має бути створений режим, не менш сприятливий, ніж стосовно власних громадян або підприємств чи громадян або підприємств третіх країн. Конституційний Суд України у пункті 3 рішення від 29.01.2002 N 1-рп/2002 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та частини першої статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) роз'яснив, що в цьому разі поняття "національний режим" і "режим, не менш сприятливий, ніж стосовно власних громадян і підприємств" за суттю є тотожними. Тобто застосування до підприємств з іноземними інвестиціями національного режиму валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) відповідає взятим Україною за зазначеними договорами міжнародним зобов'язанням.
Враховуючи, що обставини справи встановлені судами повно і правильно, однак при розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а також невірно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, вказані рішення скасовані з постановленням нового рішення, яким у позові відмовлено.
5. Акцизні марки не підпадають під перелік товарів, щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування
В травні 2005 року Підприємство звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Митниці про визнання недійсною картки відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформлені товарів та інших предметів від 13.05.2005.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що вказана картка відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформлені товарів та інших предметів є актом ненормативного характеру, який прийнято з порушенням норм національного та міжнародного права, зокрема, в ній не вказано, яку саме норму закону порушено під час митного оформлення вантажу, не зазначено про причини відмови тощо.
Постановою місцевого господарського суду від 08.09.2005 позов задоволено. Визнано акт ненормативного характеру - картку відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформлені товарів та інших предметів від 13.05.2005 недійсною.
Постановою апеляційного господарського суду від 22.12.2005 апеляційну скаргу Митниці задоволено, а постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши справу у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання договору дистрибуції від 11.12.2001 та додатка до нього від 26.01.2005, (укладених між Підприємством та іноземною Фірмою), на адресу позивача у справі на митну територію України надійшли згідно рахунку-проформи від 03.05.2005, провізної відомості від 10.05.2005 за авіанакладною марки акцизного збору Республіки Молдова. Відповідно до пункту 2.4 Договору дистрибуції вантаж надіслано в режимі тимчасового ввезення для наклеювання на пляшки з лікеро-горілчаними виробами позивача в процесі їх виробництва із зобов'язанням подальшого вивезення на територію Республіки Молдова.
13.05.2005 Підприємство звернулось до Митниці із заявою провести митне оформлення зазначеного вантажу в режимі тимчасового ввезення "імпорт 31" з умовним нарахуванням (без реальної сплати) ввізного мита та податку на додану вартість, подавши ВМД, провізну відомість, авіанакладну, рахунок-проформу.
13.05.2005 року відповідачем видано відривний талон до Картки відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів.
В обґрунтування відмови у митному оформленні вантажу митним органом було зазначено Закон України "Про приєднання до Конвенції про тимчасове ввезення", статтю 19 Закону України "Про міжнародні договори України", Закон України "Про систему оподаткування" (стаття 19), Закон України "Про Єдиний митний тариф", Закон України "Про податок на додану вартість".
Апеляційним господарським судом вірно визначено положення статті 206 МК, яким встановлено перелік товарів, щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування.
Марки акцизного збору іноземного виробництва відносилися до будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією (абзац четвертий частина перша статті 206 МК) .
Згідно із статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України", на який є посилання в картці відмови, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Аналогічні правові норми містять Закони України "Про систему оподаткування" (стаття 19), "Про Єдиний митний тариф" (стаття 26), які теж зазначено в картці відмови.
З набуттям чинності 22.09.2004 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення" норми цієї Конвенції стали частиною національного законодавства. З указаної дати питання застосування митного режиму тимчасового ввезення, зокрема, марок акцизного збору регулюються на засадах, визначених Конвенцією про тимчасове ввезення та Додатками до неї.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, підтримала позицію суду апеляційної інстанції про те, що акцизні марки, які були предметом митного оформлення, не підпадають під перераховані в статті 2 Глави II Додатка В.3 до Конвенції і в Додатку I до цього Додатку (відповідно до ст. 2 "g") товари. У зв'язку з чим посилання позивача на цей Додаток, як на підставу своїх вимог, є необґрунтованим.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України погодилась з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що стаття 206 МК і Конвенція про тимчасове ввезення по-різному регулюють правовідносини щодо митного оформлення марок акцизного збору. Норми Конвенції мають перевагу перед нормами МК, так як зазначений Кодекс не може надавати більше пільг, ніж передбачено Конвенцією (стаття 17 глави IV Конвенції).
6. Приписи Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" не регулюють державну політику у митній та податковій сфері, а отже на митні правовідносини не розповсюджуються
У листопаді 2004 року сільськогосподарське товариство звернулось в суд з позовом до Митниці про стягнення ввізного мита та податку на додану вартість.
Рішенням місцевого господарського суду від 08.02.2005, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 26.05.2005, в позові сільськогосподарському товариству відмовлено.
Залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, Вищий адміністративний суд України дійшов наступного висновку.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27.04.2004 між іноземною Фірмою та сільськогосподарським товариством був укладений контракт на поставку запасних частин до сільськогосподарської техніки.
При проходженні через митний контроль сільськогосподарське товариство сплатило за даний товар ввізне мито та податок на додану вартість шляхом проведення попередньої оплати.
Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" визначає основні принципи державної політики на період формування сільського господарства як пріоритетної галузі народного господарства.
При розгляді даного спору, господарськими судами вірно взято до уваги пункт 4 Прикінцевих положень Закону, відповідно до якого Кабінет Міністрів України був зобов'язаний у тримісячний термін з дня набрання чинності цим законом, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Законів України у відповідність із цим Законом та прийняти нормативно-правові акти, спрямовані на його виконання, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів у відповідність до вказаного Законом.
Протягом зазначеного тримісячного терміну Кабінет Міністрів України не вніс на розгляд Верховної Ради України законопроекти (пропозиції) про приведення законів України у відповідності до вищезазначеного Закону та не були прийняті нормативно-правові акти, спрямовані на його виконання.
Відповідно до законів України про оподаткування суб'єкти підприємницької діяльності при імпорті в Україну товарів, робіт, послуг зобов'язані сплачувати податки і збори (обов'язкові) платежі до бюджетів. До Державного бюджету України вони сплачують ввізне мито, акцизний збір, податок на додану вартість та митний збір.
Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом України "Про систему оподаткування". Частина третя статті 1 цього Закону містить імперативну норму про те, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Відповідно до пункту 11.4 Прикінцевих положень Закону України "Про податок на додану вартість" (з наступними змінами та доповненнями) зміни порядку оподаткування податку на додану вартість можуть відбуватись лише внесенням змін до цього Закону.
З прийняттям Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років"; зміни до Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про Єдиний митний тариф" щодо звільнення від сплати ввізного мита та податку на додану вартість при ввезені на митну територію України комплектуючих виробів та запасних частин до сільськогосподарської техніки, внесені не були.
Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" за своїм цільовим призначенням не відноситься до податкового законодавства, а визначав основи державної політики в період реформування сільського господарства протягом 2001-2004 років як пріоритетної галузі народного господарства. Крім того, надання вищезазначеним Законом пільг лише імпортерам комплектуючих виробів та запасних частин до сільськогосподарської техніки суперечило частині четвертій статті 13 Конституції України, в якій закріплено принцип рівності усіх суб'єктів права власності перед законом та положенням спеціальних законів у сфері оподаткування, а саме Законів України "Про податок на додану вартість" і "Про Єдиний митний тариф".
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком господарських судів про те, що подолання колізійної ситуації, яка склалася між Законом України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" і Законами України у сфері оподаткування, має відбутися шляхом надання пріоритетності у регулюванні податкових правовідносин спеціальними законами, якими є закони про оподаткування.
7. У випадках порушення терміну перебування товару у режимі переробки митний збір підлягає нарахуванню на загальних підставах з дати завершення дії дозволу на переробку
У жовтні 2005 року Товариство звернулось до суду з позовом до Митниці про визнання протиправними дій посадової особи Митниці та відшкодування завданих збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з зовнішньоекономічним контрактом від 29.06.2000 на митну територію України з метою ремонту були ввезені авіаційні двигуни. Відповідно до ВМД від 20.05.2005 авіаційні вантажі оформлені у митному режимі "переробки на митній території України".
Частина авіаційних двигунів після ремонту вивезена (експортована) замовнику, що підтверджується відповідними ВМД від 30.09.2005, 05.10.2005 та 06.10.2005. Для здійснення митного оформлення Товариство у період з 19.09.2005 по 03.10.2005 на рахунок Митниці перерахувало авансові суми у розмірі 458 026,74 грн. Відповідачем при оформленні експорту авіадвигунів із зазначених сум, крім збору за митне оформлення, було нараховано та утримано збір за перебування двигунів під митним контролем на загальну суму 319 402,4 грн.
Постановою місцевого господарського суду від 12.12.2005, залишеною без змін ухвалою апеляційного господарського суду від 21.02.2006, у позові відмовлено.
Матеріалами справи встановлено, що вантаж був ввезений позивачем на митну територію України в режимі переробки. Визначення поняття "митного режиму переробки на митній території України" наведено у статті 229 МК, згідно з якою переробкою на митній території визнається митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законом порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту.
Митним режимом згідно із пунктом 16 статті 1 МК визнається сукупність норм, встановлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.
Строк переробки товарів на митній території України обчислюється, починаючи з дня завершення митного оформлення митним органом товарів, що ввозяться для переробки. Частиною другою статті 232 МК встановлено загальне правило, що строк переробки встановлюється митним органом під час надання дозволу підприємству-резиденту, виходячи з тривалості процесу переробки, але не може перевищувати 90 днів. Лише у виключних випадках Кабінет Міністрів України може встановлювати інші строки переробки товарів, ніж ті, що встановлені частиною другою статті 232 МК, але за поданням відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади. В матеріалах справи відсутні докази того, що Кабінетом Міністрів України позивачу були встановлені інші строки переробки ввезених товарів, і, таким чином, режим переробки на митній території не повинен був перевищувати 90 днів.
Позивачем при ввезенні авіадвигунів на митну територію України було надано зобов'язання про те, що у термін до 17.08.2005 товари, що були ввезені на митну територію України, будуть вивезені. Дані обставини підтверджуються оформленою у митному відношенні ВМД (графа 48). Наказом Державної митної служби України від 13.09.2003 N 609, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.10.2003, затверджено Порядок застосування митних режимів переробки на митній території України та переробки за межами митної території України. Пунктом 3.2 Порядку передбачено, що разом із ВМД до митниці оформлення подаються товаротранспортні та інші документи, а також зобов'язання про вивезення за межі митної території України продуктів переробки в строк, зазначений у дозволі митного органу на розміщення товарів у режимі переробки. Таке зобов'язання було надано позивачем відповідачу 19.05.2005, про що свідчить відмітка у ВМД. Однак у вказаний термін, тобто до 17.08.2005 товар не був вивезений за межі митної території, зобов'язання про зворотне вивезення було виконано позивачем лише у вересні 2005 року.
Вирішуючи питання про правомірність чи неправомірність дій посадової особи Митниці щодо нарахування збору за перебування під митним контролем в зв'язку з закінченням строку переробки, суди обґрунтовано керувалися вказаними чинниками, а також наказом Державної митної служби України від 23.06.98 N 363 "Про затвердження Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією". Пунктом 8.1 Прикінцевих положень цього Порядку передбачено, що у разі виникнення розбіжностей у тлумаченні положень Порядку між митними установами і платниками, пояснення щодо застосування цих положень дає Державна митна служба України за запитами митних установ. У листі Державної митної служби України від 07.10.2005 роз'яснено, що відповідно до п. 7.4 названого Порядку митні збори за перебування товарів під митним контролем у випадках переробки товарів не справляються. Однак після завершення терміну дії дозволу на переробку товарів такі товари продовжують перебувати під митним контролем до моменту здійснення митного оформлення у повному обсязі. При цьому митний збір підлягає нарахуванню на загальних підставах з дати завершення терміну дії дозволу на переробку (графа 48 ВМД) .
Порядком справляння митних зборів, які нараховуються за ВМД встановлено, що митне оформлення товарів у повному обсязі та їх пропуск можуть здійснюватися лише після сплати належних митних зборів.
Частиною другою статті 78 МК передбачено, що митне оформлення вважається закінченим після виконання митним органом процедур, визначених ним на підставі МК відповідно до заявленого митного режиму.
Таким чином, законодавець пов'язує строк закінчення митного оформлення з певними діями службових осіб митного органу, які, у свою чергу, обумовлені заявленим митним режимом.
Судова колегія дійшла висновку, що судами зроблено системний аналіз законодавства, яке регулює спірні правовідносини, і порушень норм матеріального права не встановлено.
| Голова Вищого адміністративного суду України | О.Пасенюк |
WEB MD Office "НПО Поверхность",
www.master-d.com.ua