Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про звільнення С. Станік з посади судді Конституційного Суду України"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Домбровського Івана Петровича - головуючий,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича - суддя-доповідач,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про звільнення С. Станік з посади судді Конституційного Суду України" від 1 травня 2007 року N 370 (Офіційний вісник Президента України, 2007 р., N 6, ст. 101).

Заслухавши суддю-доповідача Дідківського А.О. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 53 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Указ Президента України "Про звільнення С. Станік з посади судді Конституційного Суду України" (далі - Указ).

Народні депутати України вважають, що гарантована Конституцією України незалежність суддів Конституційного Суду України забезпечується "особливим порядком їх призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 26 частини першої статті 85, статті 148, 149) , забороною впливу на них у будь-який спосіб (частина друга статті 126) , особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (статті 126, 149) тощо. Незалежність і недоторканність суддів не є їхнім особистим привілеєм, а мають публічно-правовий характер і спрямовані передусім на безперешкодне виконання суддею своїх професійних обов'язків у здійсненні правосуддя".

У конституційному поданні також зазначається, що незалежність суддів - це основоположний принцип функціонування судової влади, зміст якого є універсальним і не може змінюватися в залежності від політичної ситуації в державі.

На думку народних депутатів України, Президент України як гарант додержання Конституції України повинен не лише дотримуватися конституційних принципів у своїй діяльності, а й забезпечувати гарантії незалежності суддів, в тому числі й суддів Конституційного Суду України.

Автори клопотання стверджують, що Указ не містить юридичних фактів порушення суддею Конституційного Суду України С. Станік присяги, виданий всупереч вимогам статті 8, частини другої статті 19, статей 106, 126, 149 Конституції України, статті 23 Закону України "Про Конституційний Суд України" та параграфа 63 Регламенту Конституційного Суду України, а тому є неконституційним.

2. Перша колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 4 червня 2007 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України", непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Вирішуючи питання про відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Основним Законом України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152) .

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні повинне бути зазначене правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39) .

Аналіз конституційного подання свідчить про те, що його авторами зазначених вимог не дотримано. Вони лише навели зміст ряду положень статей 8, 19, 106, 126 та 149 Конституції України, а правового обґрунтування невідповідності цим конституційним нормам Указу у поданні немає. У ньому фактично наводяться аргументи щодо невідповідності Указу статті 23 Закону України "Про Конституційний Суд України" та параграфа 63 Регламенту Конституційного Суду України, якими, на думку народних депутатів України, визначена процедура припинення повноважень судді Конституційного Суду України. Тоді як положення статті 126 Конституції України встановлюють лише підстави звільнення з посади судді, які відповідно до статті 149 Основного Закону України поширюються також на суддів Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України вважає, що умовою для відкриття конституційного провадження у справі щодо неконституційності правового акта є надання суб'єктом права на конституційне подання аргументів, які б свідчили про невідповідність положень цього акта саме нормам Конституції України (а не законів чи інших нормативно-правових актів) або про порушення встановленої саме Конституцією України процедури його розгляду, ухвалення або набрання ним чинності чи перевищення конституційних повноважень при його прийнятті.

Такого правового обґрунтування у конституційному поданні не наведено. Посилання на невідповідність Указу статті 23 Закону України "Про Конституційний Суд України" та параграфа 63 Регламенту Конституційного Суду України не можна розцінювати як обґрунтування його неконституційності.

Крім того, за правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у мотивувальній частині Рішення від 27 березня 2002 року N 7-рп/2002 (справа щодо актів про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад): "закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152 Конституції України) . Перелік актів, щодо конституційності яких Конституційним Судом України здійснюється перевірка, визначено у частині першій статті 150 Конституції України. Аналіз положень цих статей Конституції України свідчить, що до "інших правових актів", про які йдеться в частині другій статті 147, частині першій статті 152 Конституції України, належать, зокрема, правові акти Верховної Ради України, акти Президента України" (пункт 4) ; "до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань виключно щодо відповідності Конституції України актів Верховної Ради України, Президента України про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад, а не щодо їх законності" (пункт 5) .

Ця правова позиція підтверджена і в Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року N 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), в якому сказано, що Конституційний Суд України "не уповноважений вирішувати питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції (стаття 14 Закону України "Про Конституційний Суд України") . Постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України є підзаконними актами (стаття 91; частина третя статті 106 Конституції України) , тобто такими, що приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України і мають відповідати їм. Тому вони можуть перевірятися на відповідність не тільки Конституції, а й законам України. Перевірка законності зазначених актів є функцією судів загальної юрисдикції. У разі виникнення питання щодо їх конституційності починає діяти механізм, передбачений статтею 150 Конституції України" (пункт 5) .

Тому підстав для відкриття конституційного провадження у справі немає.

Невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні, є підставами для відмови у відкритті конституційного провадження у справі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 14, 39, 45, 50, 71 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про звільнення С. Станік з посади судді Конституційного Суду України" від 1 травня 2007 року N 370 на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України", непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.