Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права власності на комерційне найменування (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів у справах, пов'язаних із захистом права на комерційне найменування, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Питання про суттєву відмінність індивідуальних назв сторін може мати юридичне значення для правильного вирішення спору, якщо їх загальні назви є ідентичними. Якщо ж загальні назви сторін є різними, підстав для задоволення позову про заборону використання певної назви немає.

Молодіжна громадська організація "Асоціація..." (далі - Молодіжна громадська організація) звернулася до господарського суду з позовом до К...ої міськрайонної молодіжної організації "Асоціація..." (далі - К...а міськрайонна молодіжна організація) про заборону використання назви "Асоціація..." та спонукання змінити індивідуальну назву, яка виключала б поєднання слів "Асоціація...", шляхом внесення та реєстрації відповідних змін до статуту.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в позові відмовлено. Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на приписи частини другої статті 12-1 Закону України "Про об'єднання громадян", статті 90 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовані наявністю преюдиціального факту про нетотожність найменувань сторін.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Молодіжна громадська організація просила скасувати рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду з цієї справи та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу з посиланням на приписи статей 90, 489 ЦК України, статей 33, 159 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 3, 12-1 Закону України "Про об'єднання громадян", статті 2 Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" було мотивовано тим, що попередніми судовими інстанціями не досліджено індивідуальні назви сторін, які є тотожними, а тому позивач з посиланням на більш ранній термін реєстрації свого об'єднання, ніж відповідача, вимагає захисту права на назву свого об'єднання.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з протоколом Конференції Асоціації захисту прав молоді Волині від 25.10.2004 N 7 та протоколом засідання Ради обласної Асоціації від 17.09.2004 N 6 прийнято рішення про виключення К...ої міськрайонної молодіжної організації з членів Асоціації на підставі пунктів 3.3, 3.7, 3.8 Статуту та про заборону відповідачеві використовувати назву та символіку Асоціації;

- згідно з преюдиціальним фактом, встановленим рішенням місцевого господарського суду в іншій справі, яке набрало законної сили, Молодіжна громадська організація та К...ка міськрайонна молодіжна організація мають різні назви;

- позивач має назву "Асоціація...", а не молодіжна громадська організація "Асоціація..." відповідно до пункту 1.1 Статуту, зареєстрованого у Волинському облуправлінні юстиції від 03.11.99 за N 277;

- рішенням К...го районного управління юстиції від 07.03.2002 N Н зареєстровано К...ку міськрайонну молодіжну організацію "Асоціація...".

Причиною спору зі справи стало питання про правомірність надання позивачеві судового захисту способом заборони відповідачу використовувати індивідуальну назву позивача "Асоціація...".

Попередніми судовими інстанціями допущено неправильне застосування норми процесуального права, проте ця помилка не може вважатися достатньою підставою для скасування судових рішень у справі.

Відповідно до частини 5 статті 90 ЦК юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Відповідно частини другої статті 12-1 Закону України "Про об'єднання громадян" назва об'єднання громадян повинна складатися з двох частин - загальної та індивідуальної. Загальна назва (партія, рух, конгрес, союз, спілка, об'єднання, фонд, фундація, асоціація, товариство тощо) може бути однаковою у різних об'єднань громадян. Індивідуальна назва об'єднання громадян є обов'язковою і повинна бути суттєво відмінною від індивідуальних назв зареєстрованих в установленому порядку об'єднань громадян з такою ж загальною назвою.

Згідно з частиною четвертою статті 12-1 цього Закону об'єднання громадян, зареєстроване у встановленому порядку, має виключне право на використання своєї назви. Використання назви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до об'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних з діяльністю цього об'єднання, забороняється.

Попередні судові інстанції дійшли помилкового висновку щодо наявності преюдиціального факту нетотожності найменувань сторін зі справи, оскільки неправильно застосували припис частини другої статті 35 ГПК України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Сторонами у справі, рішенням з якої встановлено преюдиціальний факт, були Асоціація захисту прав молоді Волині як позивач та К...е районне управління юстиції як відповідач, а К..ка міськрайонна молодіжна організація - лише третьою особою на стороні відповідача. Отже, дані про нетотожність найменувань сторін з цієї справи не можна вважати преюдиціальним фактом. До того ж у судових рішеннях із названої справи не зазначено про дослідження саме індивідуальних назв Молодіжної громадської організації та К..ої міськрайонної молодіжної організації.

Попередніми судовими інстанціями не досліджувалися фактичні дані про суттєву відмінність індивідуальних назв сторін спору, проте ними відповідно до вимог норм ГПК України встановлено нетотожність загальних назв сторін зі справи. Відповідно до змісту частини другої статті 12-1 Закону України "Про об'єднання громадян" питання про суттєву відмінність індивідуальних назв сторін може мати юридичне значення для правильного вирішення спору, якщо їх загальні назви є ідентичними. Однак, як встановлено попередніми судовими інстанціями, загальні назви сторін даного спору є різними. Тому немає підстав для задоволення позову у цій справі.

До спірних відносин сторін у цій справі не можуть застосовуватись положення статей частин 2 статті 90, статей 489-491 ЦК України, статей 33, 159 ГК України, оскільки комерційні найменування можуть мати лише підприємницькі товариства, а не громадські організації.

У зв'язку з викладеним Вищий господарський суд України касаційну скаргу Молодіжної громадської організації залишив без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін.

2. Суд не повинен встановлювати схожість або тотожність комерційних найменувань на власний розсуд: для роз'яснення відповідних питань слід призначати судову експертизу.

Закрите акціонерне товариство "Трудовий колектив К...го підприємства по виробництву бактерійних препаратів "Б...а" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Б...а" про усунення порушень прав на комерційне найменування; треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Б...а", Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація.

Ухвалою місцевого господарського суду провадження у справі було зупинено на підставі пункту 1 частини другої статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в зв'язку з призначенням судової експертизи для з'ясування питання щодо тотожності спірних комерційних найменувань.

Постановою апеляційного господарського суду ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів обґрунтованості призначення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності та правомірності зупинення провадження у даній справі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просив скасувати зазначені судові акти попередніх інстанцій в частині зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що з огляду на приписи частини другої статті 79 ГПК України зупинення провадження у справі не є обов'язковим у випадку призначення судової експертизи.

Перевіривши правильність застосування попередніми інстанціями норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних судових актів з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України господарський суд призначає експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Як зазначено в пункті 54 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", господарські суди не повинні встановлювати схожість або тотожність комерційних найменувань на власний розсуд. Для роз'яснення відповідних питань слід призначати судову експертизу.

Згідно з пунктом 4 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 N 04-5/76 "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності" в разі необхідності господарський суд може поставити судовому експерту питання про наявність чи відсутність тотожності, тобто цілковитої схожості між комерційними (фірмовими) найменуваннями, що порівнюються.

Підстави зупинення провадження у справі встановлено статтею 79 ГПК України. Зокрема, відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку призначення судової експертизи.

Таким чином, призначаючи експертизу об'єктів інтелектуальної власності з даного спору та зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції діяв у межах, наданих йому процесуальних повноважень, а відтак передбачені законом підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Вищий господарський суд України касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Б...а" залишив без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін.

3. Використання комерційного найменування може визнаватися неправомірним одночасно і за законодавством про захист економічної конкуренції, і за законодавством про право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) звернулося до місцевого господарського суду з позовом до закритого акціонерного товариства "Ф." (далі - товариство "Ф.") про припинення неправомірного використання фірмового найменування.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, Товариство "Ф." зобов'язано припинити дії, спрямовані на неправомірне використання позначення "Ф." шляхом повного перейменування та внесення змін у фірмове найменування таким чином, щоб уникнути змішування з діяльністю обласного комунального підприємства "Ф." (далі - ОКП "Ф."), яке має пріоритет на його використання, та вивести його з "господарського обліку". У прийнятті зазначених рішення та постанови судові інстанції з посиланням на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходили з того, що рішенням місцевого господарського суду в іншій справі (рішення від 06.06.2003 зі справи N А31/79) відмовлено в позові Товариства "Ф." до територіального відділення АМК в частині визнання недійсним рішення названого відділення від 28.12.2003 N 13.5/42-п щодо неправомірності дій Товариства "Ф." з використання фірмового найменування "Фармація".

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство "Ф." просило оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, провадження у справі припинити. Скаргу було мотивовано порушенням судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 22 ГПК України (щодо копіювання матеріалів справи); незастосуванням до правовідносин сторін статті 489 Цивільного кодексу України; неповним дослідженням обставин, що мають значення для розгляду справи; тим, що судові інстанції не взяли до уваги відсутність предмета спору, оскільки підприємницька діяльність Товариства "Ф." не здійснюється (його визнано банкрутом).

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечувало проти доводів скаржника, зазначало про їх необґрунтованість та правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права у прийнятті оскаржуваних судових рішень та просило залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 28.12.2002 адміністративною колегією територіального відділення АМК прийнято рішення N 13.5/42-п "Щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу на закрите акціонерне товариство "Фармація" (далі - рішення N 13.5/42-п), згідно з яким:

дії Товариства "Ф." щодо використання фірмового найменування "Ф." визнано недобросовісною конкуренцією та порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, визначеним статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді використання зазначеного найменування, що призвело до змішування діяльності Товариства "Ф." з діяльністю ОКП "Ф.", яке має пріоритет на його використання;

на Товариство "Ф." накладено штраф у сумі 16222 грн.;

Товариство "Ф." зобов'язано припинити у місячний строк дії, спрямовані на неправомірне використання у своєму найменуванні фірмового найменування "Ф.";

- 06.06.2003 місцевим господарським судом прийнято рішення зі справи N А31/79 за позовом Товариства "Ф." до територіального відділення АМК, у розгляді якого встановлено, що рішення N 13.5/42-п відповідає вимогам законодавства;

- постановою апеляційного господарського суду зазначене рішення місцевого господарського суду залишено без змін, і останнє набрало законної сили;

- місцевим господарським судом, крім того, задоволено позовні вимоги територіального відділення до Товариства "Ф." про стягнення до Державного бюджету України штрафу в сумі 6222 грн. та 2738 грн. пені; відповідне рішення залишено без змін апеляційним господарським судом;

- у встановлений рішенням N 13.5/42-п місячний строк Товариство "Ф." його не виконало, так само як і на день розгляду даної справи місцевим господарським судом.

Відповідно до частин першої і другої статті 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2-4 цього Закону, в тому числі неправомірне використання чужих позначень (стаття 4 названого Закону).

Згідно із зазначеною статтею 4 неправомірним є використання без дозволу уповноваженої особи, зокрема чужого фірмового найменування, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на його використання.

Статтею 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що з метою захисту інтересів, зокрема, суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про припинення порушення законодавства, про зобов'язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.

З урахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи зазначені судові інстанції правильно застосували у розгляді даної справи припис частини другої статті 35 ГПК України, за яким факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи (в даному випадку - справи місцевого господарського суду N А31/79), не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Тому суд, всупереч твердженням скаржника, не зобов'язаний був застосовувати у розгляді даної справи N 11/245 статтю 489 Цивільного кодексу України, встановлювати зазначені у касаційній скарзі обставини та призначати експертизу.

Не може бути взято до уваги й посилання скаржника на порушення судом першої інстанції вимог статті 22 ГПК України. Ця норма передбачає, зокрема, право сторін у справі знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії. Водночас названий Кодекс та інші акти законодавства не передбачають обов'язку господарського суду виготовляти власними силами та технічними засобами копії матеріалів справи на прохання учасників судового процесу.

Визнання Товариства "Ф." банкрутом, якщо це й мало місце, не свідчить про відсутність предмета спору, оскільки не свідчить про припинення неправомірного використання чужого фірмового найменування, а отже, й не тягне за собою правових наслідків у вигляді припинення провадження зі справи.

У зв'язку з наведеним Вищий господарський суд України залишив оскаржувані судові рішення без змін.