Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"

У зв'язку зі змінами, що сталися в чинному законодавстві, а також ухваленням Конституційним Судом України рішення від 10.06.2003 зі справи N 1-11/2003 про мораторій на примусову реалізацію майна та з урахуванням судової практики Верховного Суду України зі справ про банкрутство Вищий господарський суд України вважає за необхідне викласти Інформаційний лист від 13.02.2002 N 01-8/152 "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" у такій редакції:

"1. Верховною Радою України 29 листопада 2001 року прийнято Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі - Закон). Відповідно до статті 3 Закону він набрав чинності з дня опублікування. Вперше Закон опубліковано у газеті "Урядовий кур'єр" за 26 грудня 2001 року, отже з цієї дати він набрав чинності.

2. Згідно зі статтею 1 Закону встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

3. Відповідно до статей 73-77 Господарського кодексу України (далі - ГК) до кола державних підприємств відносяться державні унітарні підприємства, державні комерційні підприємства та казенні підприємства. За змістом статті 1 Закону мораторій на застосування примусової реалізації майна (далі - мораторій) поширюється на усі категорії державних підприємств.

4. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про господарські товариства", статтею 113 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статтею 80 ГК до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про господарські товариства" вклад учасників та засновників товариства, оцінений у національній грошовій одиниці, складає їх частку у статутному фонді. Тому дія мораторію поширюється виключно на господарські товариства, у статутних фондах яких частка держави становить 25 і більше відсотків. Мораторій також поширюється на акціонерні товариства, в яких держава є власником не менше 25 відсотків загальної кількості емітованих цими товариствами акцій.

5. Для з'ясування питання про те, чи підпадає конкретне підприємство під ознаки статті 1 Закону господарським судам слід виходити з відповідних даних їх установчих документів, а стосовно відкритих акціонерних товариств - з даних реєстру власників іменних цінних паперів, ведення якого здійснюється відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

6. Відповідно до частини першої статті 2 Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств.

Згідно з приписом частини 1 статті 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

До інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 N 87 (з подальшими змінами і доповненнями). Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу. Отже, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.

До акцій, що належать державі в майні господарських товариств і переданих до статутних фондів підприємств, слід відносити усі види акцій, що зазначені у статті 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" і емітовані іншими акціонерними товариствами. За змістом статті 2 Закону дія мораторію не поширюється на облігації підприємств та векселі, передані державою в установленому порядку до статутного фонду підприємств, зазначених у статті 1 Закону.

7. Згідно зі статтею 2 Закону мораторій поширюється, зокрема, на звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами. Вичерпний перелік таких рішень визначено статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження". Отже, мораторій поширюється на усі випадки звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, за рішеннями, ухвалами та постановами господарських судів. Тому в разі оскарження стягувачем бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо примусового виконання таких судових актів відповідно до статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у господарського суду немає підстав для задоволення відповідної скарги, якщо стягненню підлягає майно, зазначене у частині першій статті 2 Закону.

Вирішуючи згідно зі статтею 121 ГПК питання про зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови, господарським судам слід мати на увазі, що результатом такої зміни не може бути стягнення на майно, зазначене у статті 2 Закону. Отже, у відповідній ухвалі слід зазначати, що звернення стягнення на зазначене майно забороняється до закінчення дії мораторію.

8. Мораторій поширюється також на випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження зі справи про банкрутство, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

У разі прийняття постанови про визнання банкрутом боржника - підприємства, зазначеного у статті 1 Закону, до складу ліквідаційної маси не можуть включатись його майнові активи, зазначені у частині першій статті 2 Закону, а отже ліквідатор не має права здійснювати їх продаж до закінчення дії мораторію.

За змістом статті 2 Закону мораторій не поширюється на випадки відчуження майна шляхом продажу у процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу або продажу у процедурі санації частини майна боржника (статті 19 та 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також на випадки обміну вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права відповідно до умов мирової угоди, укладеної згідно зі статтею 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Усі ці випадки відчуження не підпадають під ознаки примусової реалізації майна.

9. Відповідно до статей 1 та 3 Закону мораторій діє до прийняття закону про внесення змін до Законів України "Про виконавче провадження", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у якому буде передбачено вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємств.

В абзаці другому пункту 3.6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.06.2003 року зі справи N 1-11/2003 про мораторій на примусову реалізацію майна зазначено: "Конституційний Суд України виходить із того, що Закон не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання". Отже, з дня набрання законної сили судовими рішеннями про примусове відчуження відповідного майна підприємств, зазначених у статті 1 Закону, їх виконання має бути зупинено до закінчення дії мораторію. Тому в цих випадках господарські суди не повинні видавати накази щодо стягнення майна, зазначеного в частині першій статті 2 Закону до закінчення дії мораторію.

10. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Отже, господарські суди повинні враховувати, що за позовами про звернення стягнення на відповідне майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, зупинено перебіг строку позовної давності на весь час дії мораторію.

11. До внесення у встановленому порядку змін до абзацу четвертого підпункту 2.5 пункту 2 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 N 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарським судам у вирішенні відповідних питань слід виходити з приписів Закону та викладеного в цьому Інформаційному листі."