Сільськогосподарське товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Своє прохання скаржник мотивував невідповідністю оскаржуваної постанови вимогам норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- сільськогосподарське товариство зареєстроване як платник страхових внесків до Фонду;
- станом на 30.06.2003 заборгованість позивача перед Фондом становить 21810 грн.;
- у 2002-2003 роках мали місце несприятливі погодні умови, що спричинили загибель посівів сільськогосподарських культур на площах позивача;
- сільськогосподарське товариство відповідно до Порядку зверталося до відповідачів з приводу списання боргу в сумі 21810 грн. як безнадійного;
- рішення відповідачів щодо списання позивачеві боргу в сумі 21810 грн. відсутні.
Відповідно до преамбули Закону N 2181 (зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 20.02.2003 N 550-IV цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.
Згаданим Законом України від 20.02.2003 N 550-IV "Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" до числа контролюючих органів віднесено органи фондів загальнообов'язкового соціального страхування - стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом (підпункт 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону N 2181.
З огляду на викладене після набрання чинності зазначеним Законом України від 20.02.2003 N 550-IV, тобто після 26.03.2003, не сплачені в строк страхові внески до фондів загальнообов'язкового соціального страхування підпадають під ознаки податкового боргу в розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону N 2181, а на погашення зобов'язань зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування поширюється дія Закону N 2181.
За таких обставин Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що рішення апеляційного господарського суду зі справи прийнято з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до підпункту 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 Закону N 2181 підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий борг, а також штрафні санкції. При цьому під терміном "безнадійний", зокрема, слід розуміти податковий борг юридичних або фізичних осіб, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Підпунктом 18.2.3 цього пункту Закону N 2181 та підпунктом 1.5 пункту 1 Порядку списання безнадійного податкового боргу віднесено до виключної компетенції податкових органів.
Згідно з підпунктом 3.4 пункту 3 Порядку під терміном "безнадійний" податковий борг" слід розуміти податковий борг юридичних або фізичних осіб, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини, наприклад стихія, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, нагромадження снігу або ожеледь, вибух тощо), тобто не з вини платника податків, які неможливо попередити своїми заходами за умови, що дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання податкових зобов'язань. Такий факт непереборної сили підтверджується, зокрема Торгово-промисловою палатою України - щодо настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України.
Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 Порядку у випадках, передбачених підпунктом 3.4 цього Порядку, платник податків звертається до контролюючого органу за місцем обліку безнадійного податкового боргу або за місцем своєї реєстрації (якщо контролюючим є податковий орган) з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків, зборів, інших платежів, які просить списати. До заяви обов'язково додається будь-який з документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, який підтверджує, що податковий борг вважається безнадійним.
Згідно з підпунктом 5.2 пункту 5 Порядку за результатами розгляду відповідних документів з метою списання безнадійного податкового боргу контролюючі органи регіонального рівня (якщо контролюючий не є податковим) звертаються до податкового органу за місцем реєстрації платника податків або за місцем обліку такого податкового боргу. До звернення додаються:
- довідка про наявність безнадійного податкового боргу, яку оформлено на бланку відповідного контролюючого органу за формою згідно з додатком 1; у довідці обов'язково вказується дата виникнення безнадійного податкового боргу;
- копії документів, згідно з якими податковий борг визнано безнадійним.
В свою чергу, керівник (його заступник) органу державної податкової служби згідно з підпунктом 5.3 пункту 5 Порядку приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу за результатами розгляду документів, наданих контролюючим органом або безпосередньо платником податків.
Отже, чинне законодавство встановлює певну послідовність дій платника податків (боржника), контролюючого та податкового органів, спрямованих на списання заборгованості.
У розгляді даного позову попереднім судовим інстанціям належало: встановити, коли саме, яким чином і з яким проханням звертався позивач до кожного з відповідачів та чи дотримувався він при цьому встановленого порядку; з'ясувати причини, з яких кожним з відповідачів не було виконано вимог сільськогосподарського товариства: мала місце відмова позивачеві (якщо так, то з яких підстав), або мала місце бездіяльність центру зайнятості та (або) податкової інспекції; встановивши конкретні причини неприйняття відповідачами позитивного для позивача рішення, перевірити дії кожного з відповідачів на предмет їх правомірності; перед визначенням розміру безнадійного податкового боргу встановити дату його виникнення та причинний зв'язок між обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) та наявною заборгованістю.
Однак, ці обставини ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами з'ясовані та досліджені не були, хоча саме від них залежить як визнання прав позивача порушеними, так і обрання способу їх захисту.
За таких обставин попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи скасував, а справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
8. Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають сплачувати страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Прокурор району звернувся до місцевого господарського суду з позовом в інтересах держави в особі районного центру зайнятості про стягнення з сільськогосподарського підприємства 24179,72 грн. заборгованості зі сплати страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) та 1636,87 грн. пені, а всього 25816,59 грн.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено. Прийняте судове рішення мотивовано невиконанням відповідачем обов'язку зі сплати страхових внесків до Фонду, а також тим, що з моменту набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" припинили дію приписи Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" в частині включення збору на обов'язкове соціальне страхування до складу цього єдиного податку.
Постановою апеляційного суду рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято рішення про відмову в задоволенні позову. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що сільськогосподарські підприємства, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, не підпадають під дію Закону N 1533 та не повинні окремо сплачувати страхові внески до Фонду.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України районний центр зайнятості просив постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Своє прохання скаржник мотивував неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідач є сільськогосподарським підприємством і зареєстрований як платник страхових внесків до Фонду та як платник фіксованого сільськогосподарського податку;
- районним центром зайнятості проведено перевірку відповідача щодо правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за період з 01.01.2002 по 31.03.2003;
- перевіркою виявлено порушення правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових внесків та за її результатами складено акт, відповідно до якого у відповідача наявна заборгованість зі сплати страхових внесків до Фонду в сумі 24179,72 грн.;
- за результатами перевірки першим заступником директора обласного центру зайнятості винесено розпорядження про стягнення простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків у сумі 24179,72 грн. та нарахованої пені в сумі 1636,87 грн.;
- розпорядження відповідачем в добровільному порядку не виконано.
Причиною спору в даній справі є питання щодо звільнення відповідача як платника фіксованого сільськогосподарського податку від сплати страхових внесків до Фонду.
Закон України від 17.12.1998 N 320-XIV "Про фіксований сільськогосподарський податок" (далі - Закон N 320) набрав чинності 01.01.1999.
Згідно з частиною другою статті 1 цього Закону фіксований сільськогосподарський податок сплачувався, зокрема, у рахунок збору на обов'язкове соціальне страхування.
Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону N 320 для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку було зупинено дію Закону України від 25.06.1991 N 1251-XII "Про систему оподаткування" (далі - Закон N 1251) у частині сплати сум податків і зборів (обов'язкових платежів), що включені до складу фіксованого сільськогосподарського податку, та дію Закону України від 26.06.1997 N 402/97-ВР "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" (далі - Закон N 402/97).
На час набрання чинності Законом N 320 пункт 16 частини першої статті 14 Закону N 1251 (в редакції Закону України від 18.02.1997 N 77/97-ВР "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (далі - Закон N 77/97) визначав збір на обов'язкове соціальне страхування як загальнодержавний обов'язковий платіж, тоді як Закон N 402/97, в свою чергу, визначав порядок справляння та використання збору на обов'язкове соціальне страхування (в тому числі збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).
Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу II Закону N 77/97 "Порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" дія цього Закону поширюється на відповідні правовідносини у сфері соціального страхування щодо зборів на соціальне страхування лише до прийняття законів України з питань соціального страхування.
02.03.2000 прийнято Закон України N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон N 1533), який набрав чинності з 01.01.2001. Цей Закон визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Відповідно до статті 34 Закону N 1533 забезпечення збору страхових внесків, контроль правильності їх нарахування та своєчасності сплати віднесено до обов'язків Фонду.
Стаття 35 названого Закону передбачає обов'язок роботодавця своєчасно та в повному обсязі сплачувати страхові внески.
Частиною першою статті 38 Закону N 1533 визначено відповідальність роботодавця за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків - у разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом внесків (недоїмки), штраф та пеню; штраф накладається у розмірі прихованої суми виплат, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми; пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.
Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону N 1533 встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З 01.01.2001 набрав чинності й Закон України від 11.01.2001 N 2213-III "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування", яким встановлено розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, а також на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Пункт 16 частини першої статті 14 Закону N 1251, який передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування, виключено на підставі підпункту 2 пункту 9 Закону України від 16.01.2003 N 429-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Таким чином, з 01.01.2001 законодавцем встановлено новий порядок сплати страхових внесків й, зокрема, внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, які не входять до складу фіксованого сільськогосподарського податку.
Викладене не було враховано судом апеляційної інстанції, що призвело до неправильного застосування ним норм матеріального права.
Посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на підпункт 4.4.1 (конфлікт інтересів) пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" не може бути підставою для залишення в силі постанови апеляційного суду, оскільки в даному випадку причиною прийняття ним помилкового рішення зі справи є не конфлікт інтересів у розумінні наведеної відповідачем норми, а неповний аналіз чинного законодавства.
В той же час рішення суду першої інстанції відповідає встановленим ним обставинам справи та прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене Вищий господарський суд України визнав за необхідне постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
9. Сплата єдиного податку на підставі Указу Президента України від 03.07.1998 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" не звільняє від обов'язку зі сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Відділення виконавчої дирекції) звернулося до господарського суду області з позовом про стягнення з підприємства 3368,38 грн. заборгованості зі сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) і 842,89 грн. пені, а всього 4211,27 грн.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням відповідачем обов'язку зі сплати страхових внесків.
Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Своє прохання скаржник мотивував неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- підприємство зареєстроване як платник внесків до Фонду;
- 17-18.07.2004 Відділенням виконавчої дирекції проведено перевірку правильності нарахування та перерахування відповідачем страхових внесків за період з 01.04.2001 по 01.04.2004;
- перевіркою виявлено порушення правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду та складено акт, відповідно до якого у відповідача наявна заборгованість зі сплати страхових внесків до Фонду в сумі 3368,38 грн., на яку нараховано пеню в сумі 842,89 грн.
Причиною спору в даній справі є питання щодо наявності у відповідача - платника єдиного податку - обов'язку зі сплати страхових внесків до Фонду.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначає Закон України від 23.09.1999 N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105).
Згідно із статтею 5 Закону N 1105 обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків є одним з основних принципів страхування.
Відповідно до статей 15, 16, 18 цього Закону страхування від нещасного випадку здійснює Фонд - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням; управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців; безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція; робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного значення.
Пунктом 2 частини другої статті 45 Закону N 1105 передбачено обов'язок роботодавця як страхувальника своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду.
Частиною першою статті 46 цього Закону встановлено, що Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону N 1105 за прострочення сплати страхового внеску до Фонду із страхувальника стягується пеня згідно із законодавством.
Безпосередньо порядок обчислення і сплати страхових внесків до Фонду, обліку та витрачання страхових коштів, здійснення платежів, ведення бухгалтерського обліку і звітності визначає Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Інструкція), затверджена постановою Правління Фонду від 20.04.2001 N 12.
Відповідно до підпункту 4.12 Інструкції страхові внески сплачуються, зокрема, юридичними особами - в день одержання коштів на оплату праці в установах банків, а при проведенні оплати праці з готівкової виручки чи натуроплатою - платники зобов'язані не пізніше наступного дня після здійснення виплат подати до установи банку платіжне доручення на перерахування страхових внесків до Фонду.
Згідно з підпунктом 5.1 Інструкції не внесені страхувальниками у встановлений строк страхові внески до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються в порядку, передбаченому законодавством, з нарахуванням пені. Пеня нараховується з сум недоїмки за кожний прострочений день і обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь строк.
Указ Президента України від 03.07.1998 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", на який посилається відповідач, набрав чинності 17.08.1998.
Відповідно до статті 6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником певних видів податків і зборів (обов'язкових платежів) і, зокрема, збору на обов'язкове соціальне страхування.
На час набрання чинності зазначеним Указом Президента пункт 16 частини першої статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 N 77/97-ВР передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування як обов'язковий платіж.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу II "Порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" Закону від 18.02.1997 N 77/97-ВР дія цього Закону поширюється на відповідні правовідносини у сфері соціального страхування щодо зборів на соціальне страхування лише до прийняття законів України з питань соціального страхування.
23.09.1999 прийнято Закон N 1105, який набрав чинності з 01.04.2001.
Пунктом 2 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону N 1105 встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пункт 16 частини першої статті 14 Закону України "Про систему оподаткування", який передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування, виключено на підставі підпункту 2 пункту 9 Закону України від 16.01.2003 N 429-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Отже, з 01.04.2001 законодавцем встановлено новий порядок сплати страхових внесків й, зокрема, внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, які з цієї дати не входять до складу єдиного податку, передбаченого Указом Президента України від 03.07.1998 N 727/98.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
| Заступник Голови Вищого господарського суду України | В.Москаленко |