Узагальнення судової практики вирішення спорів за участю: Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування

Більшість розглянутих судом справ за участю Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування становлять спори про визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами.

Аналіз розглянутих справ про банкрутство показав, що майже у всіх справах заявлені кредиторські вимоги фондів соціального страхування до боржника судом визнаються.

Але є випадки, коли господарський суд відмовляє Фонду у визнанні кредитором боржника.

Зокрема, у справі N 15/101-6 Центральній міжрайонній виконавчій дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ухвалою господарського суду міста Києва від 02.08.2004 р. відмовлено у визнанні його конкурсним кредитором у зв'язку з порушенням ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої конкурсні кредитори зобов'язані подати до суду заяви з вимогами до боржника протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Оголошення у зазначеній справі було надруковане в газеті "Голос України" 02.12.2003 р., а заява зазначеного Фонду надійшла лише 22.07.2004 р.

Друге місце за кількістю серед справ за участю Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування займають справи за позовами цих Фондів про стягнення з суб'єктів господарювання грошових коштів.

Причинами виникнення спорів у справах цієї категорії переважно є несвоєчасна та неповна сплата суб'єктами підприємницької діяльності в установленому порядку страхових внесків згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

У більшості випадків такі позови місцевими судами міста Києва задовольняються або провадження у таких справах судом припиняється у зв'язку з погашенням відповідачем боргу по сплаті страхових внесків.

Характерним прикладом розгляду такого спору може бути справа N 9/169 за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві до державного підприємства "Спеціальне конструкторське бюро "Спектр" про стягнення 2 946,82 грн. страхових внесків.

В обгрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що, відповідно до ч. II п. 2 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно з Розрахунковою відомістю про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачення коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за 2002-2003 рр. заборгованість державного підприємства "Спеціальне конструкторське бюро "Спектр" зі сплати страхових внесків перед позивачем станом на 01.01.2004 р. становить 2 946,82 грн.

19.03.2004 р. позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій пропонував перерахувати суму заборгованості по сплаті страхових внесків. Відповідач залишив претензію без відповіді.

Станом на день розгляду справи в суді заборгованість відповідача по сплаті страхових внесків не була погашена, у зв'язку з чим господарський суд міста Києва задовольнив позов Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Проте є випадки, коли суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків.

Так, господарський суд міста Києва у справі N 9/170 відмовив зазначеному Фонду у задоволенні позову до кооперативу "Промислова естетика" про стягнення 113,71 грн. заборгованості по сплаті страхових внесків у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності.

Серед справ за позовами Фондів соціального страхування про стягнення з суб'єктів господарювання поширеними є справи про стягнення з останніх заборгованості за договорами про надання послуг, виконання робіт.

Зокрема, господарським судом міста Києва розглянуто 3 справи (N 39/255, N 39/255, N 39/261) за позовом Фонду державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України до суб'єктів підприємницької діяльності про стягнення грошових коштів на відшкодування шкоди, заподіяної неналежним виконанням останніми зобов'язань за договорами підряду Позовні вимоги Фонд обґрунтовував тим, що сума фактичних витрат суб'єктів господарювання менша, ніж втрати, відображені у калькуляції кошторисної вартості робіт за договором. При цьому факт виконання робіт за договорами підряду Фондом не заперечувався.

Рішеннями господарського суду міста Києва Фонду державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у задоволенні позовів відмовлено з огляду на те, що між сторонами склалися правовідносини підряду, а, відповідно до ст. 332 ЦК України, за договором підряду підрядник зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу.

Рішення оскаржувалися в апеляційному порядку і були залишені Київським апеляційним господарським судом без змін.

Окрему категорію спорів, розглянутих господарським судом Чернігівської області, становлять справи за позовами відділень Пенсійного фонду України про стягнення з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачених пенсій потерпілим особам у порядку регресу.

В процесі розгляду вказаної категорії справ господарським судом Чернігівської області, як правило, позови задовольняються.

Однак, як свідчить практика розгляду апеляційною інстанцією апеляційних скарг на рішення по вказаній категорії спорів, у деяких випадках рішення скасовуються, в деяких залишаються без змін. Наприклад:

Справа 3/90 (2004 рік), по якій задоволене позов ПФУ до відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ про стягнення 46939,22 грн. та припинено провадження в частині стягнення 19622,33 грн., за результатом розгляду апеляційною інстанцією рішення скасовано частково в частині стягнення 46939,22 грн. із зазначенням, що позивачем не доведено порушення його прав і того, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах, оскільки законодавством встановлений інший порядок його вирішення. (На даний час справа знаходиться в касаційній інстанції).

Справа 15/93 (2004 рік), по якій задоволене позов ПФУ до відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ про стягнення 15819,99 грн., апеляційною інстанцією рішення господарського суду Чернігівської області залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Аналогічний розгляд в апеляційній інстанції відбувся й по справі 11/67 (2003 рік).

Окрім того, слід зазначити, що по справі 14/228 (2003 рік) за позовом управління ПФУ до відділення дирекції ФССНВВПЗ про стягнення 2538,14 грн. (позов задоволене частково в сумі 1947,90 грн.), касаційною інстанцією рішення господарського суду Чернігівської області залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

В усіх наведених прикладах відповідачем в обгрунтування поданих скарг зазначалось про те, що позови повинні бути заявлені до Фонду, а не до виконавчих дирекцій на місцях, про відсутність механізму узгодження витрат, пов'язаних з виплатами пенсій на виконання Порядку відшкодування ФССНВВПЗ витрат ПФУ.

На нашу думку, необхідно врегулювати всі зазначені в апеляційних скаргах ФССНВВПЗ питання на законодавчому рівні та чітке розмежування повноваження вказаних органів та механізми узгодження витрат ПФУ.

Окрім того, по майновим спорам за позовами Фондів про стягнення страхових внесків виникло питання, чи зобов'язаний приватний підприємець, який є платником фіксованого податку, платити страхові внески.

Так, згідно абз. 1 п. 1 ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.01 р. N 2240-III (далі - Закон N 2240):

"Джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є:

1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим Законом". Відповідно до ст. 22 Закону N 2240:

"Платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є страхувальники та застраховані особи.

Страхувальники - юридичні та фізичні особи набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду".

Згідно абз. З ч. I ст. 2 Закону N 2240:

"Страхувальник відповідно до цього Закону - це роботодавець для осіб, зазначених у частині першій статті 6 цього Закону".

Згідно абз. З ч. I ст. 2 Закону N 2240:

"Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);

власник розташованих в Україні іноземних підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України".

Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 21 Закону N 2240:

"Розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:

1) для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб".

Згідно абз. 1 п. 1 ст. 1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11.01.01 р. N 2213-III:

"Установити розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування:

1) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

для роботодавців - 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб".

Аналіз вищевказаних норм Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" свідчить, що вони містять загальні положення стосовно нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності для всіх роботодавців, без врахування специфіки окремих платників податків.

Порядок обчислення і сплати фіксованого податку регулюється ст. 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 р. N 13-92.

Згідно абз. 23 п. 1 ст. 14 Декрету N 13-92:

"Платник фіксованого податку, особи, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також члени його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, звільняються від сплати нарахувань на фонд оплати праці, відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України, встановлених відповідно до Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України", податку на промисел, збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збору на обов'язкове соціальне страхування, збору до Фонду України соціального захисту інвалідів, а також придбання торгового патенту згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Таким чином, стаття 14 Декрету N 13-92 звільняє платника фіксованого податку та осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, від сплати збору на обов'язкове соціальне страхування та інших нарахувань на фонд оплати праці.

Зазначена стаття Декрету N 13-92 є спеціальною по відношенню до загальних норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", оскільки вона, на відміну від зазначеного закону, регулює порядок сплати збору на обов'язкове соціальне страхування не всіх категорій платників, а виключно платників фіксованого податку.

Як на підставу своїх вимог позивач посилався на п. 2.12 Інструкції про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.01 р. N 16 (в редакції, чинний на момент перевірки), згідно якої звільняються від сплати внесків лише:

суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"" від 28.06.99 р. N 746/99;

сільськогосподарські товаровиробники, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок відповідно до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17.12.98 р. N 320-XIV;

суб'єкти підприємницької діяльності, які сплачують вартість спеціального торгового патенту відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.96 р. N 98/96-ВР.

Проте суд не взяв до уваги це посилання, оскільки Декрет N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", відповідно до Закону України "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" від 18.11.92 р. N 2796-XII, має силу закону, а вищевказана Інструкція є підзаконним нормативними актом. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Крім того, пункт 2.12. Інструкції підтверджує висновок суду про те, що окремими спеціальними нормативними актами можуть встановлюватися винятки по сплаті страхових внесків окремими категоріями платників податків порівняно з вимогами Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", хоча п. 3 Прикінцевих положень цього Закону встановлено, що:

"До приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим законом закони України та інші нормативно-правові акції застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону".

При цьому законом від 17.06.04 р. внесено зміни в ст. 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" і тепер уся сума єдиного податку перераховується до загального фонду місцевих бюджетів. Ніяких відрахувань з єдиного податку до фондів соціального страхування тепер не здійснюється.

На нашу думку, врегулювання даного питання можливе шляхом прийняття нового закону про платників єдиного та фіксованого податку та внесення відповідних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

За даний період 2004 року до Київського апеляційного суду надійшло 34 апеляційні скарги (подання) на рішення місцевих судів у спорах, пов'язаних із участю Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування, із яких:

розглянуто - 32 скасовано (ст. 104 ГПК) - 5 залишено без змін (ст. 103 ГПК) - 27 повернено апеляційні скарги (подання) (ст. 97 ГПК) - 2.

Порівняно з 2003 роком до Київського апеляційного суду надійшло 40 апеляційних скарг, статистичні показники співвідносяться таким чином:

розглянуто - 31 скасовано (ст. 104 ГПК) - 22 залишено без змін (ст. 103 ГПК) - 22 повернено апеляційні скарги (подання) (ст. 97 ГПК) - 9.

Справа N 16/38 за позовом Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Мринського сільського споживчого товариства про стягнення 540,00 грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.02.2004 року N 16/38 позов задоволене, з Мринського сільського споживчого товариства (далі - відповідач) стягнуто: на користь Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - позивач) 540 грн. - заборгованість по штрафних санкціях; на користь державного підприємства "Судовий інформаційний центр" 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в доход Державного бюджету України 51,00 грн. - державного мита.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання вимог ст. ст. 2, 27, 34, 47, 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням" та відповідно до Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, затвердженого правлінням фонду від 09.07.2001 року N 21 та рішення комісії по соціальному страхуванню відповідача - протокол N 3 від 14.11.2002 року гр. Н.П.П. надано путівку в санаторій "Весна" в м. Трускавці з доплатою 10%.

У ході перевірки, проведеної позивачем, результати якої викладені у акті перевірки від 24.12.2002 року та додатку до акту перевірки, в діях відповідача вбачається порушення, яке виявилось у тому, що фактично путівка була використана сторонньою особою В.Л.М., яка не перебувала у трудових відносинах з відповідачем. У свою чергу відповідач не довів належним чином права сторонньої особи на отримання даної путівки, чим не дотримав вимог ст. 33, 34 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем порушено норми п. 2.2.2, п. 2.2.5, п. 2.2.10, п. 2.2.12, п. 2.2.16 Інструкції про порядок планування, обліку видачі путівок на санаторно-курортне лікування і оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, придбаних за рахунок коштів Фонду.

В силу ст.ст. 28 і 30 Закону страхувальник - роботодавець несе відповідальність за порушення порядку використання страхових коштів у вигляді штрафу в розмірі 50% суми належних до сплати страхових внесків, а страховик має право здійснювати перевірку використання страхових коштів на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що передача путівки сторонній особі не є порушенням порядку використання страхових коштів і за неналежне використання яких передбачене стягнення фінансових санкцій, тому посилання відповідача на з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норми матеріального права - закону та інструкції, оцінено критично і до уваги не взято.

У нормативно-правовому обгрунтуванні апеляційної скарги відповідач помилково дійшов висновків щодо відсутності права позивача на стягнення фінансових санкцій, посилаючись на Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки, відповідно до п. 2.1 ст. 2 зазначеного закону, органами стягнення, крім податкових органів, є державні виконавці, які в межах їх компетенції здійснюють стягнення, зокрема на виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом 1-ої інстанції здійснено належну юридичну оцінку тих обставин матеріалів справи, які встановлені судом, у зв'язку з чим оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права і тому скасуванню не підлягає.

Справа N 05/75 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Драбівському районі про стягнення 54395,37 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.02.2004 р. у справі N 05/75 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

Постановою N 5-4/4 від 04.03.2003 р. правління Пенсійною фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України затверджено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.05.2003 р. за N 376/7697).

Порядком визначено механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків) Пенсійному фонду України (далі - Пенсійний фонд).

Згідно з Порядком, управління Пенсійного фонду в районах і містах області та відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування у цих районах і містах у встановлений Положенням термін проводять звірку про визначення сум витрат і подають акт звірки головному обласному управлінню Пенсійного фонду та обласному управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування.

Головне управління обласного Пенсійного фонду та обласне відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у встановлений Положенням термін узгоджують суми, що підлягають відшкодуванню, і подають свою довідку, відповідно, до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.

Фонд соціального страхування на централізованому рівні до 25 числа місяця, наступного за звітним, перераховує відповідні кошти Пенсійному фонду.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сторони, відповідно до вимог Порядку, позбавлені права на проведення розрахунків на своєму рівні.

Посилання апелянта на ст. 124 Конституції України, якою передбачено поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, не приймається апеляційним господарським судом, оскільки Порядком передбачені повноваження Пенсійного фонду в районах і містах області та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у цих районах і містах щодо складання акту щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії, а не здійснення відшкодування витрат.

На підставі викладеного, апеляційна скарга правління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі не підлягає задоволенню, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2004 р. у справі N 05/75 відсутні.

Справа N 05/4297 за позовом правління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкас Черкаської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Черкас про стягнення 90 999 грн. 29 коп.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.02.2004 р. у справі N 05/4297 у позові відмовлено на підставі відсутності у сторін права на проведення розрахунків на своєму рівні.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю і прийняти нове рішення по справі, посилаючись на вимоги ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"; на те, що обов'язок розробити нормативно-правові акти, передбачені цим законом, у тому числі і порядок відшкодування Пенсійному фонду витрат, понесених у зв'язку з виплатою вище зазначених пенсій, покладено на Кабінет Міністрів України, а не на органи зазначених фондів; наявність указаного порядку не свідчить про відсутність предмета спору; органи ФССНВ на рівні районів, міст і районів у містах є самостійними юридичними особами; відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Колегія судів Київського апеляційного суду, дослідивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд вважають, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2004 р. у справі N 05/4297 підлягає залишенню без змін у зв'язку з повним з'ясуванням, доведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

24.11.2003 р. позивачем подано позов про стягнення з відповідача в порядку регресу виплачених сум пенсій, призначених відповідно до п.п. а, в, г ст. 26 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за період з 01.08.2003 р. по 01.11.2003 р. в розмірі 90 999 грн. 29 коп., у т. ч. 805 грн. 92 коп. заборгованості станом на 01.08.2003 р.; 29 399 грн. 46 коп. суми витрат, прийнятих ФСНВ до відшкодування за серпень 2003 р.; 27 999 грн. 95 коп. суми витрат, прийнятих ФСНВ до відшкодування за вересень 2003 р.; 31 793 грн. 96 коп. суми витрат, прийнятих ФСНВ до відшкодування за жовтень 2003 р.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 2, ч.ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави; усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Згідно зі ст.ст. 33, 34 КПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які, відповідно до законодавства, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ч. 2 ст. 36 КПК України позивачем до позовної заяви додані не засвідчені належним чином ксерокопії актів сторін по щомісячній звірці особових справ пенсіонерів, які мають право на отримання пенсії у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням.

Зважаючи на зазначене, в матеріалах справи відсутні будь-які докази проведення позивачем та підтверджених відповідачем страхових виплат станом на 01.11.2003 р. відповідно до вимог ст.ст. 21, 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Крім того, п.п. 2, 5-8 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 04.03.2003 р. N 5-4/4 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.05.2003 р. за N 376/7697, визначено механізм відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України таких страхових виплат Пенсійному фонду України на централізованому рівні.

Зазначене в апеляційній скарзі посилання на те, що обов'язок розробки порядку відшкодування Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" покладено на Кабінет Міністрів України, а не на органи зазначених фондів, є безпідставним, оскільки такі положення у даному Законі відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції від 23.02.2004 р. є правомірним, оскільки правління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкас Черкаської області є неналежним позивачем по даному спору, а його право як юридичної особи на звернення в суд не порушеним.

Справі N 05/111 за позовом правління Пенсійною фонду України в Канівському районі до Канівського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України про стягнення 22578,88 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.02.2004 р. у справі N 05/111 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

Постановою N 5-4/4 від 04.03.2003 р. правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України затверджено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку зі втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.05.2003 р. за N 376/7697).

Порядком визначено механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків) Пенсійному фонду України (далі - Пенсійний фонд).

Згідно з Порядком, правління Пенсійного фонду в районах і містах області та відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування у цих районах і містах у встановлений Положенням термін проводять звірку про визначення сум витрат і подають акт звірки головному обласному правлінню Пенсійного фонду та обласному правлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування.

Головне управління обласного Пенсійною фонду та обласне відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у встановлений Положенням термін узгоджують суми, що підлягають відшкодуванню, та подають свою довідку, відповідно, до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.

Фонд соціального страхування на централізованому рівні до 25 числа місяця, наступного за звітним, перераховує відповідні кошти Пенсійному фонду.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сторони, відповідно до вимог Порядку, позбавлені права на проведення розрахунків на своєму рівні.

Посилання апелянта на ст. 124 Конституції України, якою передбачено поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, не приймається апеляційним господарським судом, оскільки Порядком передбачені повноваження Пенсійною фонду в районах і містах області та відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування у цих районах і містах щодо складання акту щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії, а не здійснення відшкодування витрат.

На підставі викладеного, апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Канівському районі не підлягає задоволенню, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 20.02.2004 р. у справі N 05/111 відсутні.

Справа N 15/60 за позовом правління Пенсійного фонду України в Срібнянському районі Чернігівської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Прилуках Чернігівської області про стягнення 5 987 грн. 03 коп.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 27.04.2004 р. (суддя Ф.Ю.В.) задоволене позов правління ПФ України в Срібнянському районі Чернігівської області та стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Прилуках Чернігівської області 5987 грн. 03 коп. боргу. Своє рішення суд мотивував з посиланням на існуючу заборгованість, яка не заперечувалась відповідачем, та на Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р. N 1105, який покладає на Фонд соціального страхування від нещасних випадків обов'язок своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, допомогу у зв'язку з непрацездатністю та інші виплати, а також пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач просить його скасувати, а позов залишити без розгляду Заявник скарги вважає, що судом недостатньо досліджено обставини спору і не надано належної оцінки діям правління ПФУ, яке, на погляд заявника, скарги самостійно, на свій розсуд змінило спосіб відшкодування витрат ПФУ (з централізованого на районний).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає в зв'язку з наступним.

Пункт 2 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого спільною постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 04.03.2003 р. N 5-4/4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.05.2003 р. за N 376/7697 передбачено, що Порядок визначає механізм відшкодування витрат на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України.

Вказаний Порядок не визначає механізму сплати Фондом заборгованості за період до його затвердження, але обов'язок відшкодувати Пенсійному фонду витрати за цей період випливає з п. 2 ч. I ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Ця стаття не містить будь-яких застережень щодо виконання такого обов'язку, тому відсутність механізму за період до затвердження Порядку не може бути підставою для звільнення Фонду від такого відшкодування.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновок відповідача про відсутність зобов'язань перед правлінням Пенсійного фонду України в Прилуцькому районі суперечить вказаному Закону, зокрема ст. 18, яка передбачає, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків є робочими органами Фонду Вони є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та свої найменування.

Крім того, Положенням про відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Прилуках передбачено, що основним завданням відділення є збирання страхових внесків, капіталізованих платежів, коштів інших джерел, відшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілим і членам їх сімей. Відповідно до покладених завдань, відділення проводить реєстрацію страхувальників, своєчасно та в повному обсязі відшкодовує працівникові або особам, які перебували на його утриманні, шкоду, заподіяну внаслідок ушкодження здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи пенсію по інвалідності або пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Такі ж обов'язки відділення закріплені і в п. 6.3 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої постановою Фонду від 20.04.2001 р. N 12.

Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що його функції обмежуються тільки проведенням звірки, узгодженням та узагальненням витрат Пенсійного фонду України на виплату пенсій у зв'язку з трудовим каліцтвом та професійним захворюванням, складанням актів звірки, оскільки вони суперечать Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001 р. N 2272.

Спірна сума не включена в довідку на відшкодування витрат у централізованому порядку, тому спірна сума має бути компенсована, в зв'язку з тим підстави для скасування рішення відсутні.

Справа N 4/31 за позовом правління Пенсійного фонду України в Прилуцькому районі Чернігівської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Прилуках Чернігівської області про стягнення 1 098 грн. 51 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач просить його скасувати, а позов залишити без розгляду. Відповідач вважає, що підстав для стягнення не було, оскільки особові справи пенсіонерів зберігаються в правлінні ПФУ, а не у відповідача, що звірки, на які посилається суд, є проміжними документами і свідчать про суму витрат ПФУ, а не про суму заборгованості відповідача. Крім цього, заявник скарги вважає, що відшкодування витрат має здійснюватись на централізованому рівні між двома фондами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає в зв'язку з наступним.

Пункт 2 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасною випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого спільною постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 04.03.2003 р. N 5-4/4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.05.2003 р. за N 376/7697, передбачено, що Порядок визначає механізм відшкодування витрат на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України.

Вказаний Порядок не визначає механізму сплати Фондом заборгованості за період до його затвердження, але обов'язок відшкодувати Пенсійному фонду витрати за цей період випливає з п. 2 ч. I ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Ця стаття не містить будь-яких застережень щодо виконання такого обов'язку, тому відсутність механізму за період до затвердження Порядку не може бути підставою для звільнення Фонду від такого відшкодування.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновок відповідача про відсутність зобов'язань перед правлінням Пенсійного фонду України в Прилуцькому районі суперечить вказаному Закону, зокрема ст. 18, яка передбачає, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків є робочими органами Фонду. Вони є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та свої найменування.

Крім того, Положенням про відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Прилуках передбачено, що основним завданням відділення є збирання страхових внесків, капіталізованих платежів, коштів інших джерел, відшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілим і членам їхніх сімей. Відповідно до покладених завдань, відділення проводить реєстрацію страхувальників, своєчасно та в повному обсязі відшкодовує працівникові або особам, які перебували на його утриманні, шкоду, заподіяну внаслідок ушкодження здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи пенсію по інвалідності або пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Такі само обов'язки відділення закріплені і в п. 6.3 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої постановою Фонду від 20.04.2001 р. N 12.

Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що його функції обмежуються тільки проведенням звірки, узгодженням та узагальненням витрат Пенсійного фонду України на виплату пенсій у зв'язку з трудовим каліцтвом і професійним захворюванням, складанням актів звірки, оскільки вони суперечать Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001 р. N 2272.

Спірна сума не включена в довідку на відшкодування витрат у централізованому порядку, отже, має бути компенсована і тому підстави для скасування рішення відсутні.

Загальна причина виникнення більшості спорів - несвоєчасна сплата внесків страхувальниками після проведених робочими органами Фондів перевірками про донарахування.

Як проблемне в ході розгляду вказаних майнових спорів слід зазначити наступне:

Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, звертаються до господарського суду з позовами до суб'єктів підприємницької діяльності про стягнення заборгованості по страхових внесках, яка виникла як до 26.03.2003 року, так і після цієї дати.

До 26 березня 2003 р. законодавством та судовою практикою було передбачено стягнення заборгованості по внесках на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у судовому порядку за позовами робочих органів відповідних Фондів соціального страхування.

Ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування до видів такого страхування відносить, зокрема:

страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

26.03.2003 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 550-V від 20.02.2003 р. Відповідно до внесених змін, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21.12.2000 р. (далі - Закон-2181) "...установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ...". Тобто, крім обов'язкових платежів, включених до системи оподаткування відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", дія Закону-2181 також поширена на страхові внески, які не включені до цієї системи. Змінений підпункт 2.1.3 ст. 2 Закону-2181 відносить до переліку контролюючих органів і органи фондів загальнообов'язкового державного соціальною страхування - стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом. За загальним правилом, передбаченим цим законом, у разі несплати платником узгодженого зобов'язання, контролюючий орган повинен звернутися з відповідним поданням до податкового органу, який, відповідно до п.п. 2.3.1 ст. 2 Закону-2181, є органом, уповноваженим здійснювати заходи з погашення боргу (є органом стягнення).

Отже, належним позивачем, який може звертатись до господарського суду з позовом про погашення зобов'язання відповідача перед Фондом по сплаті страхових внесків, якщо таке зобов'язання виникло з 26.03.2003 р., повинен бути відповідний податковий орган.

Такі зміни до чинного законодавства фактично унеможливлюють стягнення внесків після 26.03.2003 р., оскільки податкові органи не приймають подань Фондів соціального страхування, посилаючись на те, що Закон-2181 є спеціальним законом з питань оподаткування, а збори на обов'язкове державне соціальне страхування, крім пенсійного збору, не включені до системи загальнообов'язкових податкових платежів. На даний час відсутні будь-які зміни з цього приводу до спеціальних законів та відомчих інструкцій, які регулюють діяльність Фондів щодо страхових платежів.

Крім того, у зв'язку з вищевикладеними змінами до Закону-2181 на страхові внески поширюється такий само порядок списання заборгованості, який встановлений для податків і зборів (обов'язкових платежів), включених до системи оподаткування. В силу закону рішення про списування заборгованості має право прийняти лише орган стягнення (податковий орган). На практиці контролюючі органи, якими є відповідні фонди, не звертаються до податкових органів для прийняття рішення про списання, посилаючись на те, що вони в своїй діяльності керуються спеціальними законами з питань страхової діяльності, а Закон-2181 до таких законів не належить. Відповідно до цього, страхові фонди самостійно відмовляють у списанні.

Проблема полягає в тому, що законодавча та відомча неузгодженість щодо порядку стягнення страхових внесків не сприяє захисту порушених як прав фондів щодо стягнення заборгованості по страхових внесках у судовому порядку, так і прав суб'єктів господарювання щодо списання заборгованості на підставі ст. 18 Закону-2181, а призводить лише до збільшення кількості позовів та скарг на судові рішення.