Про деякі питання практики вирішення спорів за участю підприємств, установ та організацій, що входять до системи державного резерву

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань стосовно практики вирішення спорів за участю підприємств, установ та організацій, що входять до системи державного резерву, вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

1. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі - Закон) організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами та організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України (далі - система державного резерву). Постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2000 року N 1041 утворено Державне агентство з управління державним матеріальним резервом, що є центральним органом виконавчої влади з управління системою державного резерву.

2. У разі подання відповідно до статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заяв про грошові вимоги, що засновані на проведенні операцій з матеріальними цінностями державного резерву, підприємства, установи та організації системи державного резерву мають подавати також документи, що підтверджують такі вимоги, у тому числі документи з грифом секретності.

Документи з грифом секретності мають подаватись у разі необхідності, тобто якщо вони мають значення для встановлення наявності вимоги підприємства, установи чи організації системи державного резерву та її обгрунтованості, і лише за правилами статті 34 Закону України "Про державну таємницю".

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

За визначенням статті 2 Закону відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Водночас згідно зі статтею 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже відповідальний зберігач матеріальних цінностей державного резерву не є носієм права власності або права повного господарського відання на цінності державного резерву, тому зазначені цінності не повинні включатись до складу ліквідаційної маси у разі банкрутства відповідального зберігача.

3. Відповідно до частини 3 статті4 Закону запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації. Передача майна, закріпленого за цими підприємствами, установами і організаціями, у тому числі в оренду, проводиться на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Згідно з частиною 3 статті 39 Закону України "Про власність" державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні, а у разі недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник. Тому господарські суди не можуть приймати рішення про звернення стягнення на майно установ і організацій системи державного резерву.

Звернення стягнення на майно підприємств системи державного резерву, що належить їм на праві повного господарського відання, не допускається на підставі Закону України від 29 листопада 2001 року N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".