Про введення в дію Інструкції N 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків"

- операції з цінними паперами 198п, 199п, 800п;

- інші дебітори і кредитори 902п, 903п, 904п, 907п, 909п, 911п, 932п, 990п.

Порівняльний якісний аналіз структури залучених коштів за певний період дає змогу оцінити роботу банку із залучення нових джерел коштів. При формуванні залучених коштів банк має дуже обережно підходити до різноманітних джерел, оскільки майже всі залучені кошти є платними для банку і відносяться на 970 рахунок "сплачені видатки". Залучені кошти банку є одночасно його кредитними ресурсами, тому доцільно залучати таку суму коштів, яку в подальшому можна розмістити в активах як кредитні вкладення. Значне перевищення кредитних ресурсів (залучених коштів) над кредитними вкладеннями може призвести до збитковості кредитних операцій комерційного банку.

Залучені кошти, з точки зору платності, можна поділити на "дешеві" і "дорогі". До останніх відносяться депозити та міжбанківський кредит. Якщо в структурі залучених коштів на частину міжбанківського кредиту припадає 50%, така структура є неефективною і ризиковою.

З наведеного прикладу видно, що основним джерелом формування залучених коштів банку є міжбанківський кредит (49,2%). Кошти на розрахункових і поточних рахунках об'єктів господарювання становлять 35,6%. Інші джерела мають незначну питому вагу. Така структура є неефективною та небезпечною і може в подальшому привести банк до значних фінансових ускладнень.

Достатність капіталу - це здатність банку покривати свої витрати.

Платоспроможність банку - це достатність власних коштів для забезпечення захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку.

Банку необхідно мати достатній капітал для забезпечення обсягу і характеру своїх комерційних угод. Згідно з Базельською угодою основними показниками достатності капіталу є мінімальний коефіцієнт ризиковості активів і мінімальний коефіцієнт капітального покриття.

Дотримання банківських норм достатності капіталу дає змогу:

1) зменшити кредитний ризик;

2) відмовитись від кредитування чи надання послуг у разі, якщо сума банківського капіталу близька до нормативів достатності капіталу;

3) відмінити кредитні ліміти;

4) змінити плату за кредит.

При аналізі достатності капіталу, перш за все, визначається виконання економічних нормативів, встановлених Національним банком України.

Достатність капіталу визначається чотирма показниками:

- мінімальний розмір статутного фонду банку;

- мінімальний розмір власних коштів банку (капіталу);

- платоспроможність банку;

- достатність капіталу (співвідношення власних і залучених коштів).

При аналізі достатності капіталу, треба зважати на те, що активи банку складаються здебільшого з позичок і фінансових вкладень. Оцінка достатності капіталу за допомогою мінімального коефіцієнта ризикованості активів заснована на положенні, що деякі активи банку більш ризикові, ніж інші і тому цей більший ризик слід контролювати.

Структура банківського капіталу має бути достатньо безпечною для того, щоб витримати ризик втрат будь-яких активів банку.

Враховуються такі види ризиків:

- кредитний ризик, тобто можливість того, що банку не будуть повністю і в строк повернені борги;

- інвестиційний ризик, тобто можливість того, що ринкова вартість фінансових вкладень чи інших інструментів, які банк тримає у якості активів, впаде нижче балансової вартості (чи первинної ціни придбання);

- ризик примусового продажу, тобто можливість того, що при спробі банку продати активи, ринок буде настільки вузьким, що ціна активів буде набагато менша від ринкової вартості.

6.5. Аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність - це здатність банку забезпечити своєчасність виконання своїх грошових зобов'язань. При аналізі ліквідності балансу банку, як і при аналізі достатності капіталу, перш за все, визначається виконання економічних нормативів, встановлених Національним банком України. Комерційні банки зобов'язані дотримуватись показників миттєвої, загальної, ресурсної ліквідності та встановленого співвідношення між високоліквідними є робочими активами.

При аналізі ліквідності можуть використовуватись додатково такі коефіцієнти:

- коефіцієнт ліквідних активів,який обчислюється шляхом додавання до готівки та прирівнених до неї коштів міжбанківських позик (актив) і за мінусом міжбанківських позик (пасив) та позичок від центрального банку у відношенні до загальних активів;

- коефіцієнт співвідношення позик і депозитів.

Цей коефіцієнт визначається як відношення всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо) до основних депозитів (включаючи до запитання, термінові та ощадні депозити, але за винятком короткострокових та довгострокових залучень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його спроможність давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш високим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та вразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відтоку депозитів.

Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання врахування існуючого ризику при наданні позик. Нормальний рівень 70%-80% може становити помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого коефіцієнту) та доходністю (яка звичайно краща за більш високий коефіцієнт).

6.6. Аналіз доходів банку.

Аналіз фінансових результатів діяльності комерційного банку полягає в проведенні аналізу доходів, витрат банку, розрахунку прибутку та рентабельності. Основним джерелом для проведення аналізу фінансового стану банку є форма 2 "Звіт про фінансові результати банку".

Доходи банку - це загальна сума грошових коштів, отриманих від здійснення активних операцій. Доходи банку відображаються за 960 рахунком і включають у себе:

1. Відсотки отримані.

2. Доходи та комісія за послугами.

3. Доходи від операцій з цінними паперами.

4. Відшкодування клієнтами поштових, телеграфних та інших витрат.

5. Доходи від інкасації грошової виручки та перевезення цінностей.

6. Доходи від діяльності негоспрозрахункових підрозділів банку.

7. Доходи від операцій із золотом і дорогоцінними металами.

8. Доходи за операціями касового обслуговування Держбюджету і державного боргу.

9. Інші доходи.

10. Штрафи, пені, неустойки отримані (рах.969).

11. Відкредитовані доходи, отримані від централізованих кредитних ресурсів (на рівні НБУ).

Кількісний аналіз структури доходів банку полягає у визначенні питомої ваги окремих статей доходів в їх загальній сумі. Узагальнений кількісний аналіз структури доходів полягає в порівнянні структури кількох банків або фактичних і планових (прогнозованих) показників одного банку.

Як свідчить приклад, в структурі доходів банку на 01.10.96 р. найбільшу питому вагу мають отримані відсотки - 76,3%. Серед отриманих відсотків найбільше значення за наданими короткостроковими позиками - 69,0%. За міжбанківськими операціями питома вага доходів становить 7,3%.

На другому місці в доходах банку є доходи та комісія за наданими послугами - 23,7%.

В структурі доходів за квартал стались такі зміни: питома вага отриманих відсотків зменшилась на 14%, що свідчить про те, що надання кредитів стає неефективною для банку. Питома вага доходів за комісії та послуги збільшилась на 14%.

Оскільки в структурі доходів банку найбільшу питому вагу мають отримані відсотки, слід відмітити, що на величину цих доходів впливають два фактори - сума наданих кредитів та відсоткова ставка за наданий кредит.

Вплив факторів розраховується як умовна сума отриманих відсотків, як добуток відсоткової ставки за минулий період і суми виданих кредитів за звітний період, поділений на 100. В наведеному прикладі умовний доход становить 1310250 грн., тобто збільшення суми виданих кредитів на 1103430 грн.сприяло збільшенню отриманих відсотків на суму 315910 грн., а зменшення відсоткової ставки на 2,51% зменшило суму отриманих відсотків на 114880 грн.

6.7. Аналіз витрат банку.

Витрати банку - це вся сума витрат за пасивними операціями, включаючи витрати на утримання апарату управління.

До витрат банку відносяться:

1. Сплачені відсотки.

2. Сплачена комісія за послуги клієнтам, банкам при кореспондентських відносинах.

3. Витрати на операції з цінними паперами.

4. Поштово-телеграфні витрати за операціями клієнтів.

5. Витрати на операції із золотом та іншими дорогоцінними металами.

6. Матеріальні витрати на розрахункове та касове обслуговування.

7. Витрати на виготовлення, пересилку бланків, паперу, пакувальні матеріали, які потрібні для здійснення банківських операцій.

8. Витрати на маркетинг та рекламу.

9. Витрати банку на оплату послуг комп'ютерних центрів.

10.Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів.

11. Витрати на ремонт основних засобів.

12. Витрати на виготовлення паперових грошей і монет.

13. Витрати за операціями касового обслуговування Держбюджету і державного боргу.

14. Інші витрати.

15. Штрафи, пені, неустойки сплачені (рах.979)

16. Віддебетовані відсотки за кредитними ресурсами Ощадбанку України, які передані НБУ.

17. Витрати на утримання підрозділів банку (рах.971).

Таким чином,аналіз витрат банку проводиться за балансовими рахунками 970, 971 та 979.

Основними завданями аналізу витрат банку є визначення структури витрат за звітний період та порівняння її з планом (прогнозом), користуючись методом відхилень. На підставі проведених порівнянь необхідно намітити резерви скорочення витрат.

Аналіз структури операційних витрат банку є важливим для оцінки рівня операційних видатків банку, розподілу кадрового потенціалу та природи бізнесу, яким банк займається.

Операційні видатки,включаючи витрати на утримання апарату управління, здійснюються із накопиченого доходу банку.

У наведеному прикладі структури витрат найбільшу питому вагу мають сплачені відсотки. В структурі витрат сталися зміни: питома вага сплачених відсотків зменшилась на 4,8%, витрати на утримання підрозділів банку збільшились на 3,6%, у т.ч. заробітна плата на - 1,4%.

При проведенні аналізу витрат банку доцільно розраховувати показник витрат на 1 грн. (1000 грн.) доходів.

За даними таблиці видно,що доходи і витрати за квартал зросли майже на однакову суму, тому показник витрат на 1 грн. доходів не змінився. Разом з тим він знаходиться у критичному стані, який свідчить про те, що у разі зростання банк почне вести збиткову діяльність.

Оскільки у витратах банку найбільшу питому вагу мають сплачені відсотки, доцільно визначити середню ставку за відсотками за пасивними операціями, яка розраховується відношенням сплачених відсотків до залучених коштів.

Ринкова відсоткова ставка повинна забезпечити досягнення двох цілей:

- обмін вартості (використання коштів за проценти);

- підтримання вартості основної суми (захист від інфляції).

Тому в умовах стабільної економіки ця ставка у ії реальному вираженні, має бути дещо вищою і таким чином, трохи вищою за рівень інфляції.

Окремі банки на ринках з розвинутою конкуренцією мають дуже обмежений індивідуальний вплив на депозитні та кредитні ставки.

Взагалі банк може зробити складову своїх витрат на фінансування нижчою за рівень інших банків тільки за рахунок надання кращих послуг чи забезпечення більших зручностей клієнтам, що підвищує операційні витрати. З іншого боку, банк може намагатися знизити складові операційних витрат у вартості фінансування, пропонуючи "оптові" великі депозити (і таким чином знижуючи вартість проведення операцій). Але підвищення відсоткових ставок для залучення оптових депозитів від значних і сприятливих до ставки вкладників збільшує відсоткову складову витрат на фінансування. З іншого боку, банк, щоб не втратити клієнтів, не може встановити ціну на кредит значно вище, ніж беруть інші банки (за винятком тих випадків, коли він бажає прийняти на себе фактор більш високого ризику).

Немаловажну роль відіграють дивіденди, що сплачуються для компенсації акціонерам за тривале використання їхніх коштів та за більш високий ризик (як останніх у списку на компенсацію при ліквідації банку), порівняно з вкладниками, в яких може бути формальна чи безсумнівна урядова гарантія повернення їхніх вкладів (або їх частки).

6.8. Аналіз прибутковості банку.

Прибуток - це різниця між доходами та витратами банку. Балансовий прибуток банку - це сума прибутку, плюс надходження від позареалізаційних операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями та допущеним дебетовим сальдо, за мінусом збитків від позареалізаційних операцій.

Основним джерелом банківського прибутку є доход від відсоткової різниці, що визначається як відсотки отримані мінус відсотки сплачені.

Згідно з наведеним прикладом прибуток від кредитної діяльності на 01.10.96 р. порівняно з 01.07.96 р. зменшився на 113990 грн. за рахунок того, що сума сплачених відсотків перевищувала суму отриманих відсотків. Від кредитної діяльності на 01.10.96 р. банк отримав збитки на суму 16280 грн.

Найважливішими показниками прибутковості банку, які рекомендуються розраховувати, є:

- прибутковість активів;

- прибутковість капіталу.

Прибутковість активів (Па) - це відношення чистого прибутку після оподаткування до середньої вартості активів, виражене в відсотках.

Прибутковість капіталу (Псф) - це відношення чистого прибутку після оподаткування до статутного фонду банку, виражене в відсотках.

Показник прибутковості активів характеризує ефективність використання всіх ресурсів,які банк отримав у своє розпорядження, а показник прибутковості капіталу - доходність капіталу учасників. При цьому узагальнюючим показником банківської діяльності слід вважати прибутковість капіталу,а показник прибутковості активів пропонується вважати частковим показником, який відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його апарату, який підтримує оптимальну структуру активів та пасивів з точки зору доходів та витрат.

Для підвищення прибутковості капіталу (статутного фонду) банку, необхідно збільшувати прибутковість його активів і зменшувати частку статутного фонду в загальній сумі коштів банку.

Для збільшення прибутковості активів застосовуються такі заходи:

- збільшується ставка відсотків за активними операціями та зменшується ставка відсотків за залученими коштами;

- збільшується частка власних коштів банку в загальній сумі його коштів (показник платоспроможності);

- зменшується співвідношення власних та залучених коштів.

Вимірювання ефективності діяльності банку визначається за допомогою таких показників:

Цей коефіцієнт включає тільки ті активи та пасиви, до яких застосовуються відсоткові ставки. Таким чином, він виключає вплив безвідсоткових депозитів до запитання, капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані відсотки, і звідси - на прибутки банку. Цей показник ізолює вплив відсоткової ставки на прибуток банку і цим самим надає більш глибоке розуміння джерел прибутку банку.

Відсотки отримані 1195370 грн.

Відсотки сплачені 1211650 грн.

Надані кредити 4576500 грн.

Залучені кошти за відсотки 3716110 грн.

Приклад свідчить про те, що кредитна діяльність для банку є неефективною, чистий спред має від'ємне значення -6,5% і свідчить про перевищення ставки сплачених відсотків за залученими коштами над відсотками за наданими кредитами.

2) Чиста відсоткова маржа (%) - визначає основну здатність банку мати прибуток - його доход від відсоткової різниці як відсоток середніх загальних активів.

Відсотки отримані 1195370 грн.

Відсотки сплачені 1211650 грн.

Загальні активи 9254960 грн.

Приклад свідчить про те, що банк має від'ємну відсоткову маржу, отже збитки від кредитної діяльності.

Чиста відсоткова маржа подає в чисельнику доходні активи, грунтуючись на тому припущенні, що відсоткова маржа стосується тих доходних активів, що задіяні у процесі отримання доходу від відсотків. Однак і ті активи, відсотки за якими не отримуються, і пасиви, відсотки за якими не сплачуються, мають значний вплив на чисту відсоткову маржу. Так відбувається внаслідок того,що активи, за якими не отримуються відсотки, є тягарем на доход, особливо, якщо вони фінансуються за рахунок пасивів за відсотки; у той час як депозити, за якими не нараховуються відсотки, надходження збільшують, особливо якщо за їх рахунок фінансуються ті активи, за якими отримуються високі відсотки.

3) Відношення іншого операційного доходу до загальних активів (%) показує залежність від "нетрадиційного доходу". Збільшення цього показника може показувати здорову диверсифікацію в платні фінансові послуги чи нездорове намагання досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від відсотків.

Доходи та комісія за надані послуги 370900 грн.

Як свідчить приклад, прибуток банку сформований за рахунок інших некредитних операцій.

4) Визначення ефективності діяльності працівників проводиться через показник продуктивності, який визначає ефективність одного з трьох основних ресурсів банку - кадрів, репутації та фінансових зобов'язань - шляхом підрахунку чистого доходу на керівника та робітника банку.

Продуктивність праці - це відношення чистого прибутку до загальної чисельності працівників.

ПП - продуктивність праці;

ЧП - чистий прибуток, що залишається в розпорядженні банку;

Р - загальна чисельність працівників.

Цей показник визначає середній доход, що створений кожним працівником (узагальнено).

Оскільки оплата праці робітників є найголовнішим компонентом непроцентних видатків банку, то продуктивність праці робітників,що вимірюється і як через витрати на утримання робітників так і через кількість робітників, може підвести до эфективності роботи самого банку.

5) Відношення чистого доходу до витрат на утримання працівників.

Цей показник визначає окупність витрат на утримання працівників.

7.1. Загальні положення.

При проведенні узагальнюючої оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої виникає можливість розглядати всі банки з єдиної точки зору.

Така система грунтується на аналізі основних показників фінансового стану банку, а також дає змогу враховувати головні його компоненти. Такою системою узагальнення основних показників фінансового стану банків є загальновідома система "CAMEL", на базі якої (з урахуванням спеціфічних особливостей національної банківської системи) створена нижченаведена рейтингова система.

Система рейтингу банків має включати в себе визначення таких понять:

1. Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Якість управління/менеджменту - оцінка методів управління банком з точки зору ефективності діяльності, встановленого порядку праці, методів контролю дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства.

4. Доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи його розвитку.

5. Ліквідність - спроможність банку з точки зору виконання як звичних, так і непередбачених зобов'язань.

Сукупний рейтинг банку визначається таким чином:

За кожним з вищезазначених компонентів нараховуються бали від 1 "сильний" до 5 "незадовільний".

Бали за кожним з компонентів підсумовуються і діляться на п'ять (за кількістю груп) для отримання сукупної рейтингової оцінки.

Сукупний рейтинг чітко вказує, чи є загальний фінансовий стан банку сильним, задовільним, посередним чи незадовільним.

Встановлення рейтингової оцінки вимагає заокруглення результату до цілих, тобто:

1 до 1.4 до 1 - це означає, що банк отримує рейтинг сильного;

1.6 до 2.4 до 2 - це означає, що банк отримує рейтинг задовільного;

2.6 до 3.4 до 3 - це означає, що банк отримує рейтинг посереднього;

3.6 до 4.4 до 4 - це означає, що банк отримує рейтинг граничного;

4.6 до 5.0 до 5 - це означає, що банк отримує рейтинг незадовільного.

Банки, що отримали рейтинг "сильний" (1), мають такі характеристики:

Фінансовий стан є надійним за усіма аспектами.

Виявлені проблеми незначного характеру можуть бути вирішені в ході повсякденної діяльності.

Фінансовий стан банку є стійким до змін, що відбувається в економіці і банківській системі.

Фінансовий стан банку не викликає сумнівів у наглядових органів.

Банки, що отримали рейтинг "задовільні" (2) мають такі характеристики:

В основному фінансовий стан банку є надійним.

Виявлені проблеми незначного характеру, що можуть бути виправлені керівництвом банку.

Фінансовий стан банку є, по суті, стабільним і, таким чином, банк в змозі пристосуватить до умов економічної кон'юнктури і роботи банківського сектора.

Стурбованість органів нагляду обмежується тим, щоб проблеми, виявлені в ході перевірки на місцях або аналізу звітності, були належним чином виправлені керівництвом банку.

Банки, що отримали рейтинг "посередні" (3), мають такі характеристики:

Банк ослаблений у фінансовому і операційному відношенні, а також припустив ряд порушень законів і нормативних актів.

Фінансовий стан банку має тенденцію подальшого погіршення, якщо умови в економіці та банківському секторі будуть розвиватись за несприятливим сценарієм.

Фінансовий стан банку може погіршатися у тому разі, якщо не будуть вжити негайні заходи щодо виправлення ситуації або ці заходи не будуть досить эфективними.

Стан банку викликає стурбованість у органів нагляду.

Банки, що отримали сукупний рейтинг "граничний" (4), мають такі характеристики:

Мають цілий ряд недоліків фінансової діяльності.

Демонструють ознаки нестабільного положення, що не усуваються належним чином.

У разі, якщо не будуть вжиті заходи щодо виправлення ситуації, стан банку може погіршитись настільки, що це поставить під сумнів можливість існування банку в майбутньому.

Є ознаки потенційного банкрутства.

Вимагають додаткової уваги органів нагляду, а також потребують розроблення детального плану заходів щодо усунення наявних проблем і недоліків.

Банки, що отримали сукупний рейтинг "незадовільний" (5), мають такі характеристики:

Існує вірогідність банкрутства у найближчому майбутньому.

Існує цілий ряд серйозних недоліків, стан банку є настільки критичним, що потребує негайної фінансової допомоги з боку власників банку або з інших фінансових джерел.

Без вжиття оперативних заходів щодо виправлення ситуації і (або) здійснення фінансової підтримки може виникнути потреба у здійсненні злиття або придбанні банку іншою установою, або у його ліквідації.

Регіональні управління Національного банку України встановлюють загальну рейтингову оцінку кожного комерційного банку і разом з аналізом надсилають до департаменту банківського нагляду Національного банку України.

7.2. Аналіз капіталу.

Аналіз капіталу передбачає, що він повинен гарантувати достатній захист коштів вкладників.

Найбільш істотним елементом аналізу капіталу є необхідність впевнитись в тому, що банк має достатній, або адекватний капітал для збереження коштів своїх вкладників.

Мінімальний обсяг капіталу, як правило, являє собою вимогу, відповідно до якої банк постійно повинен мати визначений мінімальний обсяг капіталу; як правило, це рівень капіталу, потрібний для отримання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій.

Якщо відповідно до розвитку банку, мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення.

Таким чином, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб вчасно визначити та збільшити до необхідного обсяг капіталу.

При визначенні адекватності капіталу розрізняються два його рівні:

- основний капітал (капітал 1 рівня);

- додатковий капітал (капітал 2 рівня).

При визначенні адекватності капіталу банку активи банку мають бути зважені щодо відповідних коефіцієнтів ризику.

При визначенні адекватності капіталу треба зважити на те, що позабалансові статті також пов'язані з певним ризиком для банку, прикладом такого ризику може бути надання банком гарантій від імені клієнта за відповідну плату. При цьому банк бере за послуги комісійну плату, і навіть, якщо йому не доведеться виконувати гарантійних зобов'язань, він піддає себе ризику.

Іншим прикладом такого ризику є надання банком комерційного або документарного акредитива своєго клієнту.

Базельська угода визначає ступінь ризику за основними трьома типам позабалансових статей. Ці показники ризику використовуються при переведенні позабалансового ризику в ризик, що асоціюється з активами; наприклад, гарантія має показник ризику, що дорівнює 100% на тій підставі, що вона може прийняти форму кредитування клієнта і отже, має повний банківський ризик.

За результатами аналізу капіталу банку встановлюється рейтингова оцінка за такими еритеріями:

Рейтинг 1 - Сильний

Банки, в яких нормативи платоспроможності і достатності капіталу набагато перевищують 8% і 5% відповідно.

Банки, в яких показники капіталу кращі, ніж в усіх інших банках.

Банки, які за результатами інспекторських перевірок мають відмінну якість активів.

Рейтинг 2 - Задовільний

Банки у яких нормативи платоспроможності і достатності капіталу є в достатній мірі вищими за 8% і 5%.

Банки, що знаходяться серед кращих банків своєї групи за показниками капіталу.

Банки, що за результатами інспекторських перевірок на місцях мають задовільну якість активів або, у крайньому разі, середню якість активів.

Рейтинг 3 - Посередній

Банки, в яких показники основного і сукупного капіталу відповідають встановленим нормативам.

Банки, що займають, як мінімум, середнє положення серед інших банків за показниками капіталу.

Банки з, як мінімум, посередньою якістю активів, визначеною в ході перевірок на місцях.

Рейтинг 4 - Граничний

Банки, що виконують, у крайньому разі, один з двох встановлених нормативів.

Банки, що знаходяться в останній третині, або чверті банків своєї групи за показниками капіталу.

Банки, що демонструють явну слабкість або мають проблеми з якістю активів за результатами інспектування на місцях.

Рейтинг 5 - Незадовільний

Банки, які порушують встановлені нормативи або мають негативні показники капіталу (дефицит капіталу).

Банки, показники капіталу яких є гіршими серед інших банків групи.

Банки, в яких за результатами інспекторських перевірок на місцях якість активів є граничною або незадовільною.

7.3. Аналіз якості активів.

Низька якість активів є найбільш поширеною проблемою для нестійких і погано керованих банків, хоча і не є єдиною причиною їх фінансової слабкості. Метою проведення аналізу якості активів банку є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітності банку. З метою найбільш точного аналізу якості активів використовується система класифікації кредитів, інших видів активів та позабалансових статей.

Активи, які визнаються задовільними (або стандартними), не підлягають класифікації отже, вважаються "пропущеними".

Активи, що мають наявні проблеми, і за якими остаточне погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але їх розмір поки що не можна встановити з точністю, класифікуються як сумнівні.

Активи, які не будуть погашені і отже, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

У разі необхідності можна виділити ще одну категорію активів під назвою "особливо згадані", в яку входять активи, що не є задовільними, але поки що не являють собою настільки серйозну проблему, щоб бути занесеними в категорію субстандартних; однак така практика не завжди використовується при аналізі якості активів.

Активи, які не будуть погашенім і отже, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

У разі необхідності можна виділити ще одну категорію активів під назвою "особливо згадані", в яку входять активи, що не є задовільними, але поки що не являють собою настільки серйозну проблему, щоб бути занесеними в категорію субстандартних; однак така практика не завжди використовується при аналізі якості активів.

Зваження на ризик за кожною класифікацією активів робиться таким чином:

Детальна класифікація активів банків за наведеними коефіцієнтами ризику у таблиці N 1.

Таким чином, під час аналізу всі активи (а також позабалансові статті, якщо вони є в класифікації) множаться на відповідний коефіцієнт ризику. Загальна сума активів, що зважені на відповідні коефіцієнти ризику є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Середньозважена вартість класифікованих активів за категоріями стає чисельником при аналізі якості активів.

Знаменником при аналізі якості активів, як правило, є капітал банку з коригуванням:

- якщо банк зробив спеціальні відрахування на покриття збитків за кредитами, ці відрахування віднімаються з вартості активу до його класифікації;

- якщо банк має загальні резервні відрахування, що можуть бути використані для покриття можливих збитків у майбутньому, ця сума додається до суми капіталу.

Якість активів визначається таким співвідношенням:

При цьому загальнорейтингова оцінка якості активів встановлюється за такими показниками.

Рейтингова оцінка - співвідношення між вартістю класифікованих активів та капіталом, %:

7.4. Аналіз надходжень.

Надходження банку, а також його рентабельність, є важливим показником загальної роботи банку.

Надходження банку мають велике значення не тільки для оцінки ефективності його роботи, але і для загального аналізу фінансового стану, оскільки нерозподілені прибутки є основним засобом збільшення капіталу банків.

Банк належним управлінням повинен мати достатній розмір надходжень (прибутків), щоб забезпечити свій розвиток. А це означає, що банк має направляти достатній обсяг своїх прибутків на збільшення свого капіталу і таким чином підтримувати або покращувати показники свого капіталу.

Якщо коефіцієнти капіталу банку мають тенденцію до погіршення, це вказує на те, що банк не є прибутковим, або обсяг його прибутків залишається у вигляді нерозподілених прибутків. Таке становище є найчастіше результатом виплати надто великої частини прибутків у формі дивідендів власникам банку.

Також необхідно встановити взаємозв'язок між надходженнями і якістю активів; банк, що має проблеми, пов'язані з якістю активів, буде змушений, з точки зору обліку, визнати збитки і знизити вартість проблемних активів (тих, що підлягають класифікації). І ці збитки скоротять надходження банку або навіть призведуть до того, що банк може зазнати збитків від своєї основної діяльності.

У системі фінансового аналізу компонент надходжень тісно пов'язаний з капіталом і якістю активів, так само як і капітал пов'заний з якістю активів.

Достовірність даних про надходження тісно пов'язана з якістю активів. Наприклад, якщо банк не визнає, з точки зору обліку, свої безнадійні кредити шляхом створення резервних відрахувань, його надходження можуть здаватися достатніми, але насправді вони завищуються, в той час як проблемні активи враховуються за завищеною вартістю.

Недостовірність даних щодо надходжень є наслідком нарахування відсотків у прибутку раніше ніж вони отримані.

Відсотки за кредитами можуть бути:

- заробленими;

- стягненими (отриманими).

Якщо платежі за кредитом є простроченими, а банк продовжує нараховувати відсотки, що він заробив, але не отримав, то він фактично завищує свої надходження за відсотками, адже можливо вони ніколи не будуть виплачені.

Таким чином, при нарахуванні відсотків має існувати чіткий порядок, відповідно до якого нарощування відсотків треба призупинити, як тільки прострочення за заборгованістю досягають відповідного строку - як правило, 90 днів.

Крім того, при проведенні аналізу надходжень треба зважати на інші фактори, у тому числі:

- існуючу практику амортизації активів, які з часом втрачають свою вартість;

- правильність ведення розрахунків заборгованості за податками;

- відображення в обліку сум, виплачених власникам банку у формі дивідендів після виплати податків. Якщо високий відсоток чистого прибутку виплачується у вигляді дивідендів, це означає,що банк не може утримати достатню частину своїх прибутків для збільшення капіталу.

Оцінка рівня надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості за формулою:

При цьому аналіз надходжень проводиться на підставі річних та квартальних даних після коригування на податкові виплати.

Загальна рейтингова оцінка якості надходжень встановлюється залежно від коефіцієнта прибутковості за такими показниками:

7.5. Аналіз ліквідності.

Аналіз ліквідності проводиться з метою визначення того, чи спроможний банк відповідати за своїми зобов'язаннями в строки і без витрат.

Найпростішим методом роботи банку є збереження відповідної частини своїх активів у ліквідній формі. Прикладами цього є: готівка, залишки на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, державні цінні папери (у разі можливості швидкого їх перетворення на готівку).

У свою чергу існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями, яка полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший відсоток ніж неліквідні активи (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, найшвидше, будуть менш рентабельними. З іншого боку, банки, що проводять агресивну політику отримання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.

Кваліфіковане управління ліквідністю вимагає підтримання достатнього рівня ліквідності, для того щоб банк міг вчасно, повною мірою і без збитків для себе відповідати за своїми зобов'язаннями. У виняткових обставинах, у разі необхідності найшвидшого залучення ліквідних коштів, керівництво банку може здійснити продаж активів із збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язаня, хоча це й негативно відіб'ється на рентабельності банківської установи.

Постійне утримання відповідної частки активів у ліквідній формі є найпростішим, і як правило, застосовується в умовах слаборозвинутої банківської системи. Але застосовуючи цей метод, треба виявляти обережність, оскільки він може негативно впливати на розмір прибутків.