Щодо сплати туристичного збору

Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист ………. щодо сплати туристичного збору та в межах своїх повноважень повідомляє.

Основним законодавчим актом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі – Податковий кодекс).

Згідно статті 10 Податкового кодексу, туристичний збір належить до місцевих податків і зборів.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 "Про місцеві податки і збори у м. Києві та акцизного податку" затверджено Положення про туристичний збір в м. Києві (далі - Положення).

Умови справляння туристичного збору визначено статтею 268 розділу XII Податкового кодексу.

Відповідно до підпункту 268.2.1 пункту 268.2 статті 268 Податкового кодексу, платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Поряд з цим, відповідно до підпункту 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 Податкового кодексу, платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

е) діти віком до 18 років;

є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 Положення, справляння збору здійснюється:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму.

Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання (підпункту 6.1 пункту 6 Положення).

Статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-ІV визначено, що місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає.

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 розділу I Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (із змінами та доповненнями), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 N 59, встановлено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Тобто, перебування особи у відрядженні підтверджується наказом або розпорядженням підприємства про направлення працівника у відрядження.

З огляду на зазначене, звільнення від сплати туристичного збору передбачено підпунктом 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 Податкового кодексу. З метою підтвердження правомірності надання пільги, податковий агент повинен мати копії відповідних документів, що підтверджують належність особи до пільгової категорії (путівки можуть бути оригіналом). Особи, які не надали відповідних документів, що засвідчують їх належність до пільгової категорії, є платниками туристичного збору на загальних підставах.

Крім цього, слід зазначити, що статтею 36 Податкового кодексу встановлено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.

Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог Податкового кодексу.

Згідно із статтею 52 Податкового кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Звертаємо увагу, що листи ГУ ДФС у м. Києві не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм та діють до набрання чинності нормативно-правових актів, що змінюють відповідні правовідносини.