Планування і забудова сільських поселень ДБН Б.2.4-1-94

6.31. Автобусні зупинки розташовуються на прямих ділянках вулиць, що добре проглядаються, або на кривих з радіусом не менше 1000 м - не ближче 100 м від початку і кінця кривої.

6.32. При складному рельєфі автобусні зупинки доцільно передбачати на спусках крутизною не більше 20 проміле, а на ділянках підйомів - тільки на вершинах підйомів з обов'язковим уширенням. Перед підйомом автобусні зупинки бажано розташовувати не ближче ніж 250 м від початку підйому.

6.33. На прямих ділянках вулиць зупинні майданчики протилежних напрямків слід розміщувати зі зміщенням не менше ніж на 50 м з організацією між ними пішохідного переходу. На перехресті автобусні зупинки розташовують на відстані 15-20 м за ним за ходом руху транспорту.

6.34. На автобусних зупинках, де немає потреби у касовому продажу квитків, необхідно передбачати автопавільйони. Планувальне вирішення автопавільйону повинне забезпечувати умови видимості автотранспорту в обидва боки з урахуванням розрахункової швидкості руху, але не менше 60 м.

6.35. Поверхня посадочного майданчика повинна бути піднята над поверхнею зупинного на 0,2 м і мати тверде покриття з поперечним ухилом 10-15 проміле у бік лотків. Довжину посадочного майданчика приймають в залежності від кількості автобусів, що зупиняються одночасно:

для одного маршруту - не менше ніж 20 м;

для двох маршрутів - 30 м.

На кожний додатковий маршрут довжина посадочного майданчика збільшується на 10 м. Ширину посадочного майданчика слід приймати від 1,5 до 2,5 м.

6.36. Біля пішохідних переходів і зупинок громадського транспорту посадка дерев і кущів вище 0,5 м заборонена на відстані 10 м від ближньої лінії, що обмежує перехід або зупинний майданчик, за ходом руху транспорту.

6.37. Пішохідні переходи в різних рівнях з проїзною частиною вулиці або дороги слід влаштовувати при умові проходження автодороги I технічної категорії через населений пункт, а також в тих випадках, де необхідно забезпечувати безпеку руху пішоходів при їх інтенсивному русі.

Відстань між пішохідними тунелями і мостами слід примати не менше 400 і не більше 600 м.

6.38. Майдани в сільських населених пунктах підрозділяються на головний, допоміжний, вокзальний (при пристані), перед колгоспними ринками.

Головний майдан сільського населеного пункту є частиною громадського центру і призначається для пішохідних підходів до громадських будівель. Транзитний рух транспорту через головний майдан не допускається. Для обслуговування будівель, розміщених на майдані, дозволяється проїзд автотранспорту з забезпеченням безпеки пішоходів.

Допоміжні майдани організовують у великих сільських населених пунктах для розміщення будівель підприємств торгівлі, побутового обслуговування і громадського харчування.

Вокзальні (пристанські) майдани створюються в селах, розташованих біля залізничних станцій або річкових причалів. На цих майданах передбачається розміщення автостоянок і зупинок громадського транспорту.

Майдани перед колгоспними ринками використовуються для розміщення зупинок громадського транспорту і майданчиків для стоянки автомобілів.

Найбільші допустимі поперечні і поздовжні ухили майданів повинні бути не більшими 30 проміле.

6.39. На вулицях і дорогах населених пунктів необхідно передбачати тротуари. Розміщувати їх треба на відстані 0,5-0,75 м від палісадників і не менше 1,5 м від лінії забудови, відстань до проїзної частини повинна бути 1-3 м, а на вузьких вулицях, де немає можливості забезпечити такі розриви, - біля проїзної частини з влаштуванням огорожі для розподілу транспортних і пішохідних потоків.

Щогли освітлення слід розміщувати за межами тротуарів; в складних умовах допускається розміщувати їх на тротуарах на відстані 0,75 м від бордюру, при цьому ширина тротуару повинна бути не менше 1,5 м.

При інтенсивності пішохідного руху менше 100 чол./год. допускається влаштування тротуарів з однією смугою руху завширшки 1,0 м.

6.40. Для підвищення безпеки і пропускної спроможності вулиць і доріг при інтенсивності руху більше ніж 250 велосипедистів на добу необхідно передбачати велосипедні доріжки. Напрямок і довжина їх встановлюється на підставі попереднього вивчення зон притяжіння велосипедного руху.

6.41. Якщо дорогу прокладено по дотичній до населеного пункту і на неї виходять об'єкти обслуговування (їдальні, кафе, магазини та ін.), то велодоріжка повинна бути прокладена, як правило, від в'їзду в село до об'єкта обслуговування.

6.42. Біля залізничних платформ, в пристанційних населених пунктах необхідно передбачати стоянки для велосипедів, що належать жителям прилеглих сіл, які працюють в місті-центрі.

6.43. Велосипедні доріжки слід влаштовувати на відстані не менше 2,5 м від краю проїзної частини чи за межами узбіч доріг на окремому земляному полотні (в межах смуги відводу або придорожній смузі).

6.44. Влаштування велосипедних доріжок на узбіччях доріг допускається тільки у стиснутих умовах і на підходах до інженерних споруд. В цих випадках узбіччя повинні бути відокремлені від проїзної частини бортовим каменем висотою 0,2-0,25 м, а доріжки розташовуватись на відстані не ближче 0,75 м від вертикальної грані бортового каменя.

Ширину велодоріжок для односмугового руху слід приймати - 1,5 м, для двосмугового зустрічного руху - 2,5 м.

6.45. На ділянках доріг з інтенсивністю руху до 100-50 велосипедистів на добу і такому ж русі пішоходів можна влаштовувати доріжки для сумісного руху пішоходів і велосипедистів завширшки 2-2,5 м.

6.46. При проектуванні велосипедних доріжок необхідно виходити з нормативів, наведених в табл. 6.6.

6.47. Влаштування гаражів для автомобілів, що належать громадянам, які мешкають в житлових будинках присадибного типу, необхідно передбачати, як правило, на присадибних ділянках, а для жителів, які мешкають в секційних будинках, - групові гаражі та автостоянки з організацією виїздів з них на вулиці і дороги, їх слід передбачати на ділянках, віддалених від місць гри дітей та відпочинку дорослих.

6.48. Для розміщення гаражів слід використовувати території санітарно-захисних зон промислових і сільськогосподарських підприємств і залізниць. Відстань від місць проживання громадян до гаражів повинна бути не більше 800 м.

6.49. Площа забудови і розмір земельної ділянки одноповерхових гаражів та автостоянок без зовнішніх під'їздів та захисного озеленення приймаються відповідно 25 і 35 кв.м на 1 машино-місце.

6.50. Відкриті автомобільні стоянки необхідно влаштовувати на ділянках, розташованих за межами транспортних потоків в безпосередній близькості від головного майдану з боку транспортних шляхів; в умовах реконструкції - на вулицях і проїздах надмірної ширини.

6.51. Відкриті майданчики для стоянки автомобілів в сільських населених пунктах біля будинків громадського призначення необхідно передбачати у відповідності з табл. 6.7.

6.52. Відстань пішохідних підходів від автостоянок до об'єктів масового відвідування повинна бути до пасажирських приміщень вокзалів, залізничних платформ, підприємств торгівлі і громадського харчування не більше 150 м; до адміністративних будівель, закладів культурно-побутового обслуговування, стадіонів, входів до парку 200-300 м; до окремих об'єктів масового відпочинку 500 м.

Відстань стоянок від пляжів, парків та від в'їздів у лісопарки і заповідники повинна становити не менше 50 м.

6.53. Віддалення наземних гаражів і відкритих автостоянок від житлових і громадських будівель наведене в табл. 6.8.

7.1. Інженерна підготовка території сільських населених пунктів виконується з метою поліпшення санітарно-гігієнічних умов проживання, створення умов для будівництва виробничих, житлових, громадських та інших будівель і споруд і посадки зелених насаджень.

7.2. Інженерна підготовка території сільського поселення повинна включати вертикальне планування для відводу поверхневих вод, зрошення, зниження рівня ґрунтових вод, інженерний захист від затоплення, підтоплення, селевих потоків, снігових лавин, зсувів, обвалів.

7.3. Вертикальне планування території повинне забезпечувати допустимі для руху всіх видів транспорту і пішоходів уклони на вулицях, майданах і перехрестях з раціональним балансом земляних робіт.

Планувальні відмітки слід визначати виходячи з таких умов:

максимального збереження природного рельєфу, ґрунтового покриву та існуючих зелених насаджень;

відводу поверхневих вод зі швидкостями, які виключають ерозію ґрунту;

виконання мінімального обсягу земельних робіт з урахуванням використання на будівельному майданчику ґрунтів, що витискуються.

Вертикальне планування не повинне викликати зсувних і осідальних явищ, порушення режиму ґрунтових вод і заболочення територій.

7.4. Поверхневі води слід відводити зі всього басейну стоку в водоймища і водостоки з урахуванням вимог санітарних правил охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами.

Необхідно передбачати захист населеного пункту від потоку поверхневих вод з територій, які знаходяться вище, шляхом улаштування відвідних нагірних канав.

7.5. Відведення поверхневих вод з території сільських поселень повинне здійснюватися, як правило, відкритим способом (через лотки, дорожні кювети, водовідвідні канави та ін.). При влаштуванні відкритих водовідвідних пристроїв на перехресті з дорогами, вулицями, в'їздами на садиби, пішохідними доріжками, тротуарами необхідно передбачати містки або укладання труб.

У випадках, коли застосування відкритих водовідвідних пристроїв недоцільне у зв'язку з прийнятим рівнем благоустрою окремих частин населеного пункту (громадський центр, ділянка забудови будинками безсадибного типу), належить передбачати зливневу каналізацію закритого типу.

7.6. На територіях, що характеризуються високим рівнем стояння ґрунтових вод, слід передбачати заходи щодо зниження рівня ґрунтових вод, які забезпечують необхідні умови для будівництва та експлуатації будинків і споруд, а також зростання зелених насаджень. На ділянках, що призначені для забудови житловими і громадськими будівлями капітального типу, повинно бути забезпечене зниження рівня ґрунтових вод (рахуючи від проектної позначки території) не менше ніж до 2 м, а на ділянках, що призначені для розміщення стадіонів, парків, скверів та інших зелених насаджень, - не менше ніж до 1 м.

Для будинків і споруд з підземними приміщеннями належить передбачати заходи щодо захисту їх від підтоплення.

7.7. Необхідно проектувати регулювання стоку дощових вод за допомогою наявних або спеціально влаштованих ставів і водоймищ, що входять в систему водостічної мережі.

Для ставів, що розташовані вище забудованих територій, розрахунок регулювання стоку і огороджувальних споруд провадиться за правилами проектування гідротехнічних споруд.

7.8. У комплексі робіт щодо зниження рівня ґрунтових вод на території населеного пункту, який розташований на берегах або в заплаві малої річки, повинні бути включені заходи стосовно стоку, які забезпечують зниження в річці рівня води і посилення її дренуючого впливу.

7.9. Сільські поселення, що розташовані на узбережних ділянках річок, морів або інших водоймищ, повинні бути захищені від тимчасового затоплення (під час паводків, нагонів води) і від постійного затоплення (у зв'язку із створенням водосховища або зрошувальних систем) підсипанням (намиванням) території або обвалуванням. З захистом території від затоплення підсипанням (намиванням) відмітку брівки укосу слід приймати не менше ніж на 0,5 м вище розрахункового рівня води з урахуванням розрахункової висоти хвилі та її нагону.

За розрахунковий рівень високих вод належить приймати позначку найвищого рівня води, що повторюється один раз на 100 років для територій, які забудовані або підлягають забудові житловими і громадськими будівлями; один раз на 10 років для територій парків і площинних спортивних споруд.

7.10. Узбережні ділянки річок, водосховищ та інших водоймищ у сільських населених пунктах повинні бути забезпечені від переробки під впливом вітряних хвиль і ерозійної діяльності потоку захисними лісонасадженнями; за умови економічної недоцільності застосування захисних засобів належить передбачати віддалення забудови від берегової лінії на розрахункову величину переробки берегової смуги.

Для зменшення хвильового впливу влаштовуються укоси. Берегові укоси ставів вище рівня води повинні мати уклон не більше 1:2 з укріпленням обдернуванням. Берегова смуга повинна бути упорядкована і озеленена з урахуванням улаштування місць масового відпочинку (пляжі, прибережні парки, спортивні майданчики).

7.11. В ставах та інших водоймищах, розташованих на території сільських поселень, належить забезпечити:

підтримку необхідного розрахункового рівня води;

періодичний обмін води у літньо-осінній період (забезпечення повного водообміну не менше 2-4 разів протягом літа й осені);

захист від забруднення;

під'їзди для забору води автомашинами;

глибину водоймищ в літньо-осінній період не менше 1,5 м, а з періодичним віддаленням рослинності - не менше 1 м.

Улаштування ставів в межах населених пунктів не повинно викликати підняття ґрунтових вод, що завдають шкоди забудові і зеленим насадженням.

7.12. При наявності на території сільського поселення ділянок з ерозійними процесами і з яротворенням необхідно передбачати заходи, що запобігають їх наступному розвитку. В залежності від місцевих умов (наявності і виходу ґрунтових вод, тенденції яру до збільшення, ступеня закріплення його схилів, ґрунтових показників тощо) необхідно передбачати:

упорядкування відведення поверхневих вод шляхом налагоджування нагірних канав і лотків на схилах ярів та їх тальвегів;

терасування схилів;

закріплення схилів ярів обдернуванням, садінням зелених насаджень, травосіянням;

улаштування загат для зменшення швидкості течії води;

закріплення ложа ярів;

припинення неорганізованого скидання поверхневих вод і виробничих стоків;

улаштування водовідвідних каналів, закріплення зливостоків.

Примітка. В окремих випадках, з відповідним обґрунтуванням допускається передбачати засипання ярів і відведення води з водозбірної території, що тяжіє до яру, і влаштування у випадку необхідності водовідвідних канав і дренажних колекторів.

7.13. Території на гірських схилах, берегових схилах плато, схилах ерозійних долин, що підпадають під зсувні процеси, а також території, які знаходяться в зоні можливого впливу зсувних рухомостей, не допускається відводити під забудову сільських населених пунктів.

Збереження існуючих будівель, розміщення нового будівництва на даних територіях допускається виключно з техніко-економічним обґрунтуванням і на основі геоморфологічних, інженерно-геологічних, гідрогеологічних досліджень.

7.14. На зсувних територіях у межах населеного пункту в кожному конкретному випадку необхідно намічати (у комплексі або окремо) такі заходи:

упорядкування поверхневого стоку, обладнання перехоплюючих відкритих канав, лотків тощо;

будівництво дренажних споруд для підземних вод, що виклинюються на схилі, і каптаж джерел;

улаштування захисту основи схилу від бокової ерозії і абразії;

будівництво споруд, що утримують, на зразок підпірних стінок, контрфорсів;

терасування схилів зсувних ділянок;

штучне підвищення міцності ґрунтів у зсувній зоні технічними і фізико-хімічними засобами;

садіння дерев, чагарників з міцною корінною системою, обдернування схилів.

Примітка. При розробці проектної документації в гірських районах Україні слід здійснювати аналіз території, керуючись Кадастром і картами місць сходу снігових лавин.

7.15. При проектуванні населених пунктів, що розташовані в зоні дії селевих потоків, повинні бути передбачені заходи, спрямовані на ослаблення їх шкідливої дії:

насадження деревно-чагарникової рослинності;

терасування схилів;

випрямлення річищ селевих річок, закріплення їх берегів;

будівництво гребель, загат і напівзагат в зоні формування і збагачення селевого потоку;

спорудження наносоуловлювачів, селенаправляючих дамб і відвідних каналів на конусі виносу.

Примітка. Належність об'єкта, що проектується, до селевого району слід визначати за Кадастром селевих басейнів і вогнищ, Атласом селевих явищ.

7.16. При проектуванні сільських населених пунктів і сільськогосподарських виробничих об'єктів слід передбачати заходи для знімання родючого шару з території, що відведена під забудову, з наступною рекультивацією.

8.1. Інженерне обладнання сільських населених пунктів включає споруди водопостачання, каналізації, санітарної очистки тепло-, газо-, електропостачання, радіофікації та телефонізації, які забезпечують необхідні санітарно-гігієнічні умови для життя населення та охорону навколишнього середовища від забруднення.

Вибір систем інженерного обладнання, а також їх окремих елементів повинен засновуватися на порівнянні деяких варіантів і оцінки їх за техніко-економічними показниками.

Для сільських населених пунктів, розташованих поблизу міст та селищ міського типу, по можливості необхідно передбачати підключення проектованих інженерних мереж до діючих міських.

8.2. Системи водопостачання сільських населених пунктів передбачаються, як правило, централізовані.

Децентралізовані (місцеві) системи водопостачання можуть застосовуватися для окремих житлових будинків та інших локальних споживачів (в тому числі тваринницьких ферм, польових станів та ін.).

8.3. Кількість води на господарсько-житлові потреби визначається за нормами, наведеними в табл. 8.1.

Водоспоживання на утримання худоби, птахів і звірів на фермах встановлюється за нормами, наведеними в табл. 8.2.

Примітки:

Нормами водоспоживання враховані витрати води на господарсько-питні та побутові потреби у житлових і громадських будівлях.

Невраховані витрати при відповідному обґрунтуванні допускається приймати додатково у розмірі 5-20% від загальних витрат води на господарсько-питні потреби сільських поселень.

Примітки:

1. Коефіцієнт годинної нерівномірності водоспоживання для тварин, звірів та птахів треба приймати 2,5.

2. Для молодняка птахів норми водоспоживання повинні зменшуватися удвічі.

3. В норми включена витрата води на миття приміщення, кліток, молочного посуду, виготовлення кормів, охолодження молока та ін.

4. У жарких і сухих районах вказані норми допускається збільшувати на 25%.

5. При гідровидаленні гною передбачається додаткова витрата води в межах - від 4 до 10 л на голову (в залежності від способу його видалення).

8.4. Норми витрати води на господарсько-питні потреби промислових підприємств повинні прийматися 25 л за зміну на 1 люд.

8.5. Для поливу зелених насаджень, присадибних ділянок, вулиць, площ та ін. слід використовувати джерела з непитною водою. Норми води на полив наведені в табл. 8.3.

Витрати води на зовнішнє пожежогасіння для сільських населених пунктів приймаються за табл. 12.2 (розд. 12).

8.6. Як джерела водопостачання треба використовувати переважно підземні води (артезіанські, джерельні, підруслові).

Вода підземних джерел, якість якої відповідає вимогам ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая", може при погодженні з органами санітарно-епідеміологічної служби подаватися в систему господарського питного водопроводу без обробки та знезаражування, при цьому необхідно брати до уваги вимоги санітарно-епідеміологічної служби, органів Держрибнагляду, водного транспорту та місцевих органів охорони навколишнього природного середовища Мінприроди України.

Вода поверхневих джерел, а також тих підземних джерел, якість яких не відповідає вимогам ГОСТу, повинна піддаватися відповідній обробці та знезаражуванню.

8.7. При виборі джерела централізованого господарського питного водопроводу слід керуватися висновком територіальних геологічних управлінь, органів з питань регулювання використання та охорони вод, санітарно-епідеміологічної служби, органів охорони навколишнього природного середовища та органів Держрибнагляду з урахуванням рибогосподарської важливості ділянки водоймища.

Проектувати системи централізованого водопостачання необхідно відповідно до Санітарних правил на обладнання і утримання криниць і каптажів джерел, що використовуються для децентралізованого господарсько-питного водопостачання.

8.8. Для розміщення водозабірних споруд вибираються ділянки згідно з природоохоронними вимогами, СНиП 2.04.02-84 "Водоснабжение. Наружные сети и сооружения":

сприятливі щодо стійкості проектованих споруд, що не затоплюються паводковими водами, не підлеглі розмиванню, зсувам та іншим видам деформацій (при відсутності таких ділянок треба передбачати заходи щодо захисту водозаборів: обвалування, підсипку та ін.);

виключати можливість забруднення використаних вод побутовими і промисловими стоками та водами з високою мінералізацією чи газонасиченістю, з високим вмістом заліза та інших компонентів, що погіршують якість води.

8.9. Річні водозабори повинні розміщуватися вище населеного пункту за течією ріки. В тих випадках, коли найменша витрата ріки не покриває потрібного водоспоживання, треба провести пошук інших джерел водопостачання. Улаштування запруд, гребель та водосховищ допускається тільки як виняток при отриманні всіх необхідних погоджень з органами охорони здоров'я та охорони навколишнього природного середовища.

Примітка. При відсутності даних про площі за видами благоустрою (зелені насадження, проїзди та інше) сумарну витрату води на поливання у перерахунку на 1 жителя треба приймати 50-90 л/доб.

8.10. На всіх вододжерелах / спорудах централізованих систем господарських питних водопроводів повинні передбачатися зони санітарної охорони, розроблені відповідно до СНиП та Положення про порядок проектування та експлуатацію зон санітарної охорони джерел водопостачання та водопроводів питного призначення.

Зона санітарної охорони повинна складатися:

для джерел водопостачання - із першого, другого та третього поясів;

для майданчиків водопровідних споруд, водозаборів, насосних та очисних станцій, резервуарів чистої води, водонапірних веж із першого поясу;

для водоводів - із санітарно-захисної смуги.

8.11. На території першого поясу зони санітарної охорони заборонено будівництво та розміщення будівель, споруд і пристроїв, що безпосередньо не стосуються експлуатації водопровідних споруд і не підлягають обов'язковому розміщенню на території першого поясу, а також проживання людей, у тому числі працюючих на водогоні.

На території першого поясу заборонено випуск стоків, купання, водопій та випас худоби, прання білизни, рибну ловлю, застосування для рослин ядохімікатів, органічних і мінеральних добрив.

8.12. При існуванні поблизу межі першого поясу зони санітарної охорони житлових, промислових та інших споруд повинні бути прийняті заходи щодо благоустрою їх території, що виключають можливість забруднення території першого поясу.

8.13. Межі першого поясу зони санітарної охорони для підземних джерел водопостачання (від огороджувальних конструкцій водопровідних споруд та артезіанських свердловин до меж першого поясу зони санітарної охорони) повинні складати: для надійно захищених горизонтів - не менше 30 м, а для не захищених чи недостатньо захищених горизонтів та інфільтраційних водозаборів - не менше 50 м.

При використанні інфільтраційних вод як джерела водопостачання до межі поясу санітарної охорони необхідно включати прибережну територію між водозабором і водоймищем.

Примітка. Для поодиноких підземних водозаборів, розташованих на території об'єкта, що виключають можливість забруднення ґрунту, відстань від них до огорожі можна зменшувати до 15 і 25 м.

Для поверхневого джерела водопостачання з урахуванням природних умов межі першого поясу приймаються:

а) для проточних водотоків:

вгору за течією не менше 200 м від водозабору, вниз - не менше 100 м, по прилеглому до водозабору берегу - не менше 100 м від лінії зрізу води під час літньої та осінньої межені;

у напрямку протилежного берега: при ширині водотоку менше 100 м - вся акваторія та протилежний берег завширшки 50 м від зрізу води під час літньої та осінньої межені та шириною водотоку більше 100 м - смуга акваторії завширшки не менше 100 м;

б) для непроточних водоймищ (водосховище, озеро):

по акваторії у всіх напрямках - не менше 100 м;

по прилеглому до водозабору берегу - не менше 100 м від зрізу води під час літньої та осінньої межені.

8.14. Межі другого і третього поясів зони санітарної охорони підземного джерела водопостачання визначаються розрахунком, виходячи з часу пересування води з мікробними (другий пояс) і хімічними (третій пояс) забрудненнями.

8.15. Для поверхневого джерела межі другого поясу зони санітарної охорони складають:

а) для водотоку:

угору за течією - за розрахунком виходячи з часу пробігу води по основному водотоку при середньомісячній забезпеченій витраті 95% не менше 5 діб для II кліматичного району і 3 доби для III і IV кліматичних районів: вниз за течією - не менше 250 м; бокові межі від рівня води під час літньої та осінньої межені 500 м на рівнинному рельєфі і до вершини першого схилу - на гористому рельєфі, але не більше 750 м при пологому схилі і 1000 м при крутому схилі;

б) для непроточного водоймища:

в обидві сторони по берегу і в усі сторони по акваторії виходячи з часу добігання від 3 до 5 діб (див. п. "а"); бокові межі углиб берега: для малих водоймищ - по водорозділу, для великих (площею більше 10 кв.м) - див. п. "а".

8.16. Межі третього поясу санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання приймаються такі: угору і вниз за течією водотоку при непроточному водоймищі - у відповідності з п. 8.15 "а"; бокові межі - по смузі водорозділу у межах 3-5 км від зрізу води.

8.17. Межі першого поясу майданчиків водопровідних споруд від огорожі:

до запасних та регульованих місткостей, очисних споруд та насосних водопровідних станцій - не менше 30 м,

до водопровідних веж - не менше 10 м,

до інших споруд - не менше 15 м.

При обґрунтуванні та погодженні з органами санітарно-епідеміологічної служби можна:

скоротити ці відстані до 10 м;

не встановлювати перший пояс для окремих водонапірних веж.

8.18. Ширина санітарно-захисної зони для водоводів приймається від крайніх трубопроводів при відсутності ґрунтових вод - не менше 50 м незалежно від діаметра водоводу.

При прокладанні водоводів по забудованій території ширину смуги після погодження з органами санітарно-епідеміологічної служби можна зменшувати.

8.19. Розміри земельних ділянок для станцій очистки води в залежності від їх продуктивності, тис.куб.м/доб., треба приймати за проектом, але, як правило, не більше, га:

8.20. Каналізуванню підлягають усі об'єкти, що забезпечені внутрішнім водопроводом. Норми водовідведення побутових стічних вод сельбищної зони повинні відповідати прийнятим нормам водоспоживання (див. табл. 8.1). Норми відведення промислових стічних вод сільськогосподарських об'єктів треба приймати на підставі технологічних даних.

8.21. В сільських населених пунктах для окремих об'єктів і садибних житлових будинків рекомендується приймати локальні системи з очисними спорудами малої каналізації; каналізуванню в першу чергу підлягають громадські будівлі, житлові будинки висотою два і більше поверхи, а також підприємства для переробки сільськогосподарських продуктів (при відповідному обґрунтуванні та розрахунках).

8.22. Схеми каналізації повинні розроблятися одночасно зі схемами водопостачання. При цьому необхідно розглянути можливість використання очищених стічних вод для промислового водопостачання та зрошення.

8.23. Можливість спільного відведення та очистки побутових та промислових стічних вод повинна визначатися в залежності від складу цих вод з урахуванням техніко-економічних показників та санітарно-гігієнічних вимог.

8.24. Поверхневі води (дощові, талі та поливально-мийні) з сельбищної території відводяться за межі населеного пункту і підлягають обов'язковому очищенню на спорудах типу біоплато, а потім скидаються в водоймища, балки та яри. Поверхневі води тваринницьких підприємств повинні направлятися по відкритій системі водостоків в локальні сховища - збірники та після відповідної обробки використовуватися для зрошення сільськогосподарських культур.

8.25. Скидання поверхневих вод, методи та ступінь їх очищення визначаються розрахунком у відповідності з вимогами Правил охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами та погоджуються з органами санітарно-епідеміологічної служби, охорони рибних запасів та органами по регулюванню використовування та охорони вод.

8.26. Трасування каналізаційних мереж треба здійснювати з урахуванням рельєфу місцевості, можливого найбільшого охоплення каналізованої території самопливними лініями при найменших глибинах закладання та нанесення якнайменшого збитку природі.