Про розвиток та удосконалення патологоанатомічної служби в Україні

Про кожний подібний випадок у лікарні головний (черговий) лікар лікарні зобов'язаний повідомити органам прокуратури чи міліції.

Якщо свідчення про одну з причин, перерахованих вище, виявляється при патологоанатомічному розтині, то розтин припиняється. Лікар, що проводить розтин, вживає заходи збереження трупа, всіх його тканин для подальшого судово-медичного дослідження. На виконану частину патологоанатомічного дослідження складається протокол, в кінці якого обгрунтовується причина для виконання судово-медичного розтину.

Про кожний випадок припиненого патологоанатомічного розтину лікар відразу ж зобов'язаний інформувати головного лікаря, який негайно повідомляє про це в прокуратуру чи районне відділення міліції і чекає розпорядження прокурора або органів міліції. Судово-медичний розтин трупів осіб, що померли в лікувальних закладах, може проводитися в приміщенні патологоанатомічного відділення даного лікувального закладу штатними судово-медичними експертами або лікарем, призначеним для цього органами прокуратури.

У випадку первинного виявлення під час розтину гострого інфекційного захворювання чи при підозрі на нього патологоанатом зобов'язаний інформувати про це головного лікаря лікувального закладу та послати термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, загально-професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення (ф. N 058у) в СЕС за місцем проживання хворого.

З метою досконалого контролю за якістю діагностики та лікування хворих амбулаторної мережі можуть проводитись патологоанатомічні розтини померлих вдома у таких випадках:

померлих хворих віком до 50 років, що раптово померли вдома з неясним генезом смерті (при обов'язковому виключенні насильницької смерті), знаходились на обліку територіальних поліклінік з підозрою на гостру ішемічну хворобу серця, цереброваскулярну хворобу, новоутворення, гостре захворювання органів дихання.

Доставку померлих амбулаторних хворих в патологоанатомічні бюро (відділення) проводиться автотранспортом лікувально-профілактичного закладу.

Разом з тілом померлого повинна направлятись амбулаторна карта з поглибленим епікризом, із заключенням основного клінічного діагнозу, ускладнень, супутньої патології та основної причини смерті. На лицьовій стороні амбулаторної карти повинен бути запис головного лікаря (заступника) територіальної поліклініки - "На розтин" та підпис. Це є замовленням для підрозділів патологоанатомічної служби на виконання розтину.

Розтину та реєстрації в протоколі патологоанатомічного дослідження підлягають всі померлі в лікувальних закладах новонароджені, незалежно від маси тіла та довжини, від того, скільки часу після народження спостерігались в них прояви життя, а також мертвонароджені масою 1000 г та більше і довжиною тіла понад 30 см, викидні масою тіла від 500 г і більше в строках від 22 тижнів вагітності і незалежно від живо- або мертвонародженості. У випадках розтину викиднів вони реєструються в протоколі патологоанатомічного дослідження, свідоцтво про перинатальну смерть на них не оформляється. Послід направляється разом із викиднем і реєструється як біопсійний матеріал. Результати дослідження надсилаються в лікувальний заклад.

Головний лікар пологового будинку забезпечує 100% розтин трупів мертвонароджених та померлих новонароджених, доставку їх у патологоанатомічне бюро (відділення) не пізніше 12 годин після родів мертвонародженого чи смерті новонародженого. Мертвонароджений направляється з історією пологів та клінічним епікризом; померлий новонароджений - з історією розвитку новонародженого та клінічним епікризом. Мертвонароджений направляється в патологоанатомічне відділення з послідом. На патологоанатомічне дослідження направляються також посліди від новонароджених, якщо в них є симптоми внутрішньоутробного захворювання, особливо якщо є підозра на внутрішньоутробну інфекцію. В усіх випадках послід реєструється як біопсійний матеріал.

Завідуючий патологоанатомічним відділенням забезпечує 100% мікроскопічне дослідження матеріалу розтину трупів новонароджених, мертвонароджених та послідів.

Головний лікар та завідуючий патологоанатомічним відділенням організовують необхідне вірусологічне та бактеріологічне дослідження матеріалу розтину мертвонароджених, померлих новонароджених та послідів, використовуючи для цього відповідні лабораторії при даному лікувальному закладі чи санепідемстанції.

У випадках раптової смерті дітей, які не були на диспансерному обліку, поза лікувальним закладом, їх трупи підлягають судово-медичному розтинові. Патологоанатом може бути залучений для консультативної допомоги за домовленістю з керівником бюро судово-медичної експертизи. У разі раптової смерті дітей, що були на диспансерному обліку, їх трупи розтинаються патологоанатомами.

Для уніфікації оформлення патологоанатомічного діагнозу перинатально померлих використовуються тільки результати розтину трупів плодів і новонароджених та патологоанатомічного дослідження послідів. Клінічні дані про материнську патологію в період вагітності та пологів в патологоанатомічний діагноз не вносяться. Вони обов'язково фіксуються в патологоанатомічному епікризі та в свідоцтві про смерть.

Свідоцтво про перинатальну смерть чи попереднє перинатальне свідоцтво про смерть, патологоанатомічний діагноз та протокол (карта) патологоанатомічного дослідження оформляються патологоанатомом у день розтину.

Основні завдання клініко-патологоанатомічних конференцій:

підвищення кваліфікації лікарів лікувально-профілактичних закладів, підвищення якості клінічної діагностики і лікування хворих шляхом спільного обговорення та аналізу клінічно-патоморфологічних даних;

виявлення причин та джерел в діагностиці та лікуванні на всіх етапах медичної допомоги, недоліків організаційного характеру, своєчасності госпіталізації, в роботі допоміжних служб (рентгенологічній, лабораторній, функціональній діагностиці та ін.).

На клініко-патологоанатомічній конференції обговорюються:

всі випадки розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів;

всі спостереження, що мають науково-практичний інтерес;

незвичайні перебіги захворювання;

випадки медикаментозних захворювань та медикаментозного патоморфозу захворювань;

випадки смерті хворих після хірургічного, діагностичного та терапевтичного втручань, особливо тих хворих, які були госпіталізовані терміново;

гострі інфекційні захворювання;

випадки пізньої діагностики, важкі для діагностики захворювання, неясні випадки, що потребують спільного обговорення.

На одній з конференцій обговорюється доповідь про роботу за минулий рік начальника патологоанатомічного бюро, завідуючого патологоанатомічним відділенням (завідуючого дитячим патологоанатомічним відділенням), в якій мають бути представлені зведені дані про летальність у лікарні та аналіз якості діагностики і недоліки медичної допомоги на всіх етапах лікування хворого.

Клініко-патологоанатомічна конференція повинна встановити категорію розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів, керуючись при цьому положеннями:

I. Захворювання не було розпізнане на попередніх етапах, бо в даному лікувальному закладі встановлення правильного діагнозу було неможливе через важкість стану хворого, поширеність патологічного процесу, короткочасність його перебування його в даному закладі.

II. Захворювання не було розпізнане в даному лікувальному закладі у зв'язку з недоліками в обстеженні хворого, відсутністю необхідних та доступних досліджень; при цьому необхідно враховувати, що правильна діагностика не обов'язково вирішально вплинула на кінець захворювання, але правильний діагноз міг бути і повинен був бути поставлений;

III. Неправильна діагностика обумовила помилкову лікарську тактику, що виявилось визначальним в летальному завершенні захворювання.

Тільки II та III категорії розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів мають безпосереднє відношення до лікувального закладу, де хворий вмер. I категорія розбіжностей діагнозів відноситься до тих лікувально-профілактичних закладів, котрі надавали медичну допомогу хворому в ранні строки захворювання та до госпіталізації його в лікувально-профілактичний заклад, в якому він помер. Обговорення цієї групи розбіжностей має бути перенесене в ці лікувальні заклади або лікарський персонал останніх має бути присутній на конференції в лікувальному закладі, де хворий помер.

На клініко-патологоанатомічних конференціях зобов'язані бути присутніми всі лікарі даного лікувально-профілактичного закладу, а також лікарі тих лікувально-профілактичних закладів, котрі брали участь в обстеженні та лікуванні хворого на попередніх етапах.

Клініко-патологоанатомічні конференції проводяться планово, в робочий час, не рідше одного разу на місяць.

У великих лікарнях, крім загальнолікарняних конференцій мають проводитися клініко-патологоанатомічні конференції по групах відповідних профільних відділень.

Порядок денний чергової клініко-патологоанатомічної конференції доводиться до відома лікарів лікувального закладу не пізніше ніж за 7 діб до конференції. Підготовка клініко-патологоанатомічної конференції здійснюється заступником головного лікаря по медичній частині та завідуючим відділенням патологоанатомічного бюро (патологоанатомічного відділення).

Відміняти обговорення випадку, що був запропонований начальником патологоанатомічного бюро, завідуючим патологоанатомічного відділення, адміністрація лікувального закладу не має права.

Для проведення клініко-патологоанатомічної конференції керівником лікувального закладу призначається два співголови (клініцист та начальник патологоанатомічного бюро, завідуючий патологоанатомічним відділенням), а також опонент з числа найбільш кваліфікованих лікарів (терапевт чи педіатр, хірург, патологоанатом та інші).

Для ведення протоколу конференції призначаються два постійних секретарі із складу лікарняного колективу.

Доцільно обмежувати порядок денний конференції обговоренням одного спостереження.

Випадки, що підлягають обговоренню, доповідаються лікуючими лікарями, патологоанатомом, який виконував розтин померлого, рецензентом, що аналізував за даними медичної карти стаціонарного хворого (для пологових будинків - історія родів, історія розвитку новонародженого) якість обстеження, ведення медичної документації, а потім обговорюється учасниками конференції, включаючи лікарів іншого фаху, котрі брали участь в діагностиці захворювання.

Адміністрація лікувально-профілактичного закладу на підставі матеріалів, висновків та пропозицій клініко-патологоанатомічної конференції розробляє та проводить заходи по попередженню та ліквідації недоліків, допущених в організації та наданні медичної допомоги хворому.

При співставленні діагнозів враховується тільки діагноз, що записаний на першій сторінці історії хвороби; в клінічному та патологоанатомічному діагнозі має бути чітко виділене основне захворювання, ускладнення та супутнє захворювання. Обов'язково на титульному листі та в епікризі історії хвороби зазначається дата встановлення діагнозу кожного захворювання та їх ускладненнь.

Основним вважається те захворювання, котре безпосередньо чи через ускладнення, тісно пов'язане з ним, викликало смерть хворого. У відповідності з міжнародною класифікацією захворювань (МКЗ) в клінічному та патологоанатомічному діагнозах як основне захворювання має фігурувати тільки відповідна нозологічна одиниця. Клінічний діагноз не може підмінятися перерахуванням синдромів чи симптомів захворювання. В патологоанатомічному діагнозі має бути анатомічна суть захворювання.

При проведенні клініко-патологоанатомічних конференцій слід враховувати, що в сучасних умовах, особливо осіб похилого віку, часто існують одночасно два або і більше захворювань, які розвиваються незалежно одне від іншого, або знаходяться в складних патогенетичних відносинах.

Серед цих захворювань нелегко, а досить часто неможливо виділити основне. Таке становище викликало необхідність ввести в діагностичні визначення поняття та терміни - конкуруюче, поєднане, фонове захворювання, комбіноване основне захворювання. Розміщення в діагнозі та епікризі виявлених захворювань у відповідності із цими поняттями дозволяє чіткіше уявити їхню взаємозалежність та вплив одного на інше, а також значення кожного захворювання та їх ускладнень в генезі смерті; обгрунтованіше при цьому можна міркувати і про доцільність, повноцінність та своєчасність лікувально-діагностичних заходів.

До ускладнень захворювань належать ті патологічні процеси, котрі патогенетично безпосередньо пов'язані з основним захворюванням, хоч в ряді випадків можуть мати іншу етіологію (наприклад: гнійний менінгіт при гнійному отиті, перитоніт при перфоративній виразці шлунка та інші).

У випадках, коли смерть настала не від основного захворювання чи ускладнення, а від застосування лікувальних чи навіть діагностичних процедур та маніпуляцій, в МКЗ передбачені особливі рубрики. Наприклад, рубрики МКЗ Е936 (нещасні випадки та ускладнення, що виникають при хірургічних та інших видах лікування), N 960-979 (несприятливі ускладнення, пов'язані з введенням ліків та інших медикаментозних речовин), N 997 (специфічні ускладнення, пов'язані з деякими хірургічними втручаннями), N 998 (інші ускладнення внаслідок медичних втручань).

При обговоренні таких випадків на конференції можливі такі варіанти їх аналізу:

Медичний захід, що викликав смерть хворого, був вжитий за помилковим діагнозом.

У подібних випадках цей захід (оперативне, діагностичне втручання, реакції на медикаменти, променеву енергію та ін.) в діагнозі ставиться на місце основного захворювання у відповідності за рубриками МКЗ Е930-Е936.

Медичний захід, що викликав смерть хворого, був здійснений у відповідності з певними показниками, але виконаний неправильно, що і призвело до смерті хворого (наприклад, переливання крові іншої, ніж у хворого, групи, надмірно охолодженої, гемолізованої; передозування сильнодіючих засобів, груба помилка при оперативному втручанні, проводячи наркоз та ін.).

Подібні випадки звичайно стають предметом судово-медичної експертизи. Як і в попередній категорії, захід, що призвів хворого до смерті, в діагнозі має фігурувати на місці основного захворювання.

Медичний захід, що обумовив смерть хворого, був "адекватний", тобто застосований на основі правильно встановлених показань і здійснений правильно. Його несприятливий вплив був пов'язаний з індивідуальною непереносимістю або з важкістю стану хворого та запущеністю захворювання, що неможливо було визначити до цього. У подібних випадках захід, що призвів хворого до смерті, хоч формально і може бути включений до однієї з вищеперелічених рубрик МКЗ, має бути включений до групи ускладнень. Проте, ускладнення такого характеру повинні виділятися із загальної маси виявлених ускладнень основного захворювання, що розвинулися в результаті природного перебігу захворювання. Таким чином, при аналізі необхідно відрізняти дві категорії ускладнень - "ускладнення хвороби" та "ускладнення від лікування". В останню групу й повинні включатися процеси, пов'язані з медичним заходами, якщо вони призвели хворого до смерті.

До завдання клініко-патологоанатомічних конференцій також входить виявлення причин розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів. Розбіжністю по основному клінічному та патологоанатомічному діагнозах вважається неспівпадання діагнозів:

по нозологічному принципу, наприклад, діагноз туберкульозу легень замість раку легень;

по етіології, наприклад, діагноз туберкульозного менінгіту замість менінгококового;

по локалізації патологічного процесу, наприклад, діагноз раку шлунка замість раку підшлункової залози.

При комбінованому основному захворюванні відсутність чи помилковий діагноз одного із захворювань вважається розбіжністю клінічного та патологоанатомічного діагнозів.

Враховуючи, що клінічний діагноз має бути не лише правильний, але й своєчасний, всі секційні спостереження при збіжності клінічного та патологоанатомічного діагнозів аналізуються у відношенні своєчасності їх встановлення; матеріали цього аналізу обговорюються на клініко-патологоанатомічних конференціях, наводяться у звітах патологоанатомічного відділення.

Джерела та причини розходжень діагнозів можуть бути об'єктивними та суб'єктивними. Об'єктивні причини помилкового діагнозу обумовлені короткочасністю перебування хворого в медичному закладі, важкістю та неможливістю його обстеження у зв'язку з тяжким станом, атиповістю розвитку та перебігу процесу чи недостатнім вивченням захворювання. Суб'єктивні причини помилкової діагностики обумовлені рівнем підготовки та кваліфікації лікаря. При аналізі цих двох категорій помилок у кожному випадку вказують та виділяють конкретні причини їх походження (тяжкий стан хворого, що не дозволяє провести його обстеження, атиповий чи безсимптомний перебіг хвороби, рідкісність захворювання, недостатні лабораторні дослідження, увага до анамнезу та ін.). Короткочасним перебуванням хворого умовно вважається перебування його в лікувальному закладі менше 24 годин.

Аналізуючи випадки, в яких мали місце розбіжності діагнозів, слід виділити ті з них, коли основне захворювання та смертельне ускладнення були розпізнані пізно, що обумовило несвоєчасність проведення раціонального лікування і летальний кінець.

Таким чином, виходячи з завдань, які стоять перед клініко-патологоанатомічними конференціями, необхідно, щоб аналіз допущених помилок був принциповим, виступи на них не носили характер звинувачень на адресу окремих осіб, що припустили ті чи інші помилки. Користь для хворого та підвищення лікарської кваліфікації мають бути основною метою проведення клініко-патологоанатомічного співставлення.

Основним завданням впровадження самоврядування, планування і господарювання є широке застосування економічного стимулювання праці з метою підвищення кількості та якості морфологічних досліджень, ефективності лікувально-діагностичної роботи, продуктивності праці співробітників.

Основні показники діяльності обласного патологоанатомічного бюро - кількість гістологічних досліджень операційного, біопсійного матеріалу, розтинів померлих хворих дорослих і дітей, застосування сучасних методів морфологічної прижиттєвої, посмертної діагностики.

1. Планування і оцінка контролюючої, діагностичної роботи патологоанатомічного бюро здійснюється за кінцевими результатами:

кількість і якість гістологічних біопсійних досліджень;

кількість та аналіз аутопсій.

2. Планування витрат на утримання бюро здійснюється в цілому (без виділення окремих статей видатків) за сталими нормативами затрат на одне біопсійне дослідження, один патологоанатомічний розтин і в залежності від категорії складності, застосування додаткових методів дослідження, а також від нормативу створення фонду заробітної плати, від суми всіх видатків на утримання.

3. Нормативи витрат на дослідження одного об'єкта біопсії, одну аутопсію і норматив створення фонду заробітної плати встановлюється обласним органом управління охорони здоров'я строком на 5 років з врахуванням змін, що визначаються рішенням уряду.

4. Фінансування діяльності патологоанатомічного бюро здійснюється обласним відділом охорони здоров'я за затвердженими стабільними нормативами, виходячи з планових показників, які розробляє бюро. Перерахунок виділених коштів за кількістю проведених обстежень, біопсій, аутопсій проводиться поквартально.

Підставою для визначення обсягу належних коштів є офіційна довідка за підписом начальника, голови ради трудового колективу і головного бухгалтера бюро, завірена гербовою печаткою, складена на основі первинної медичної документації про кількість досліджень, диференційованих за категоріями складності діагностики.

Планування асигнувань і фінансування з бюджету капітального ремонту проводиться як і раніше. Всі кошти, що надходять в патологоанатомічне бюро, відповідно до пунктів 2, 3 даного положення утворюють єдиний фонд фінансових коштів.

Вказані кошти вилученню не підлягають і є джерелом покриття витрат, а також науково-технічного і соціального розвитку бюро.

З єдиного фонду фінансових надходжень відшкодовуються матеріальні витрати, виплачуються проценти за кредит, формується згідно з нормативами фонд науково-технічного і соціального розвитку, єдиний фонд оплати праці.

5. Оплата праці і матеріальне стимулювання роботи працівників бюро проводиться в межах встановлених нормативів заробітної плати, в залежності від КТУ (коефіцієнта трудової участі) кожного учасника.

6. Патологоанатомічне бюро самостійно ухвалює рішення і забезпечує через відповідні організації придбання і оснащення підрозділів бюро необхідним устаткуванням, апаратурою та інвентарем, а також проведення реконструкції, капітального і поточного ремонту власних будинків і споруд з використанням господарського способу ведення робіт.

Матеріально-технічне постачання бюро проводиться за заявами бюро у встановленому порядку.

7. Керівництво бюро здійснюється на основі принципу демократичного централізму, впровадження централізованого керівництва і самоврядування трудового колективу. Самоврядування реалізується в умовах повної гласності шляхом участі всього колективу і його громадських організацій у виробленні рішень та контролю за їх виконанням і єдиноначальності в управлінні бюро.

8. Начальник обласного патологоанатомічного бюро керує всією діяльністю і організує роботу установи. Він несе відповідальність за результати роботи установи перед державою і трудовим колективом.

9. Основною формою здійснення повноважень трудового колективу є загальні збори (конференція). Трудовий колектив бюро:

розглядає і затверджує проект колективного договору;

розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;

визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;

бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.

Фінансування патологоанатомічної служби здійснюється відділами охорони здоров'я обласних та міських виконкомів за затвердженими нормативами у відповідності з виконаним об'ємом робіт, а також шляхом взаєморозрахунків з лікувально-профілактичними закладами, включаючи відомчі.

РОЗРАХУНОК НОРМАТИВІВ ВИТРАТ:

В основі методики лежить визначення витрат підрозділів патологоанатомічної служби на одиницю різних видів патологоанатомічної продукції. За одиницю патологоанатомічної продукції приймається:

1) патологоанатомічне дослідження (розтин) одного трупа;

2) патологоанатомічне дослідження одного об'єкта біопсії (діагностичної чи операційної);

3) консультація секційного ти біопсійного матеріалу.

ПРИКЛАД РОЗРАХУНКУ

вартості патологогістологічного дослідження операційного, біопсійного матеріалу та патологоанатомічного розтину померлого: в основу розрахунку покладені методичні рекомендації по розрахунку витрат на патологоанатомічні дослідження ("Збірник нормативно-методичних документів Мінздраву СРСР, 1989 р.").

ЗАРОБІТНА ПЛАТА*

Середні витрати робочого часу на проведення патологоанатомічного дослідження біопсійного та операційного матеріалу (I категорія складності) складають:

а) Середня оплата лікаря-патологоанатома в розрахунку 1353 крб. 40 коп. (1247,40 + 31 + 75 підвищення посадового окладу), 158 годин роботи в місяць.

б) Середня оплата фельдшера-лаборанта з розрахунку 1063 крб. (998 + 22 + 43 підвищення посадового окладу), 163 години роботи в місяць:

в) Середня оплата санітарки з розрахунку 813 крб. 84 коп. (798 крб. 34 коп. + 15 крб. 50 коп. - підвищення посадового окладу) 173 години роботи в місяць.

г) Середня оплата медреєстратора з розрахунку 809 крб. 34 коп. (798 крб. 34 коп. + 11 крб. - шкідливість, підвищення посадового окладу) 163 години роботи в місяць.

Таким чином вартість проведеної роботи становить:

Вартість патологоанатомічного дослідження операційного та біопсійного матеріалу I категорії складності 25 руб. 55 коп.

Приклад розрахунку вартості патологоанатомічного дослідження операційного та біопсійного матеріалу II категорії складності:

Вартість патологогістологічного дослідження операційного та біопсійного матеріалу II категорії складності - 43,89.

Приклад розрахунку вартості патологогістологічного дослідження операційного та біопсійного матеріалу III категорії складності:

Вартість патологогістологічного дослідження операційного та біопсійного матеріалу III категорії складності - 57,13.

Приклад розрахунку вартості патологогістологічного дослідження операційного та біопсійного матеріалу IV категорії складності:

Вартість патологоанатомічного дослідження операційного та біопсійного матеріалу V категорії складності.

Діагностичні та операційні біопсії найбільш складної категорії потребують застосування імуноморфологічних, електронномікроскопічних та інших трудомістких методів дослідження з застосуванням реактивів, що дорого коштують, в основному закуплені по імпорту, реактивів, матеріалів, допоміжного залучення відповідних спеціалістів - 100 крб.; - 200 крб. Середня вартість - 150 крб. (на 150% більше, ніж IV категорія складності).

ПРИКЛАД РОЗРАХУНКУ вартості патологоанатомічного дослідження розтину:

До біопсій I категорії складності слід віднести такий операційний матеріал: апендикс, киловий мішок, видалений шлунок при виразковій хворобі 12-палої кишки, кишка при странгуляційній кишковій непрохідності, інвагінації, атеросклеротичній гангрені, дивертикулі шлунково-кишкового тракту, жовчний міхур при холециститах та жовчнокам'яній хворобі, гемороїдальні вузли, стравохід при стриктурах опікової чи травматичної природи, мигдалики та аденоїди, поліпи носа, яєчники без пухлинної патології при ракові молочної залози, нижня кінцівка при гангрені встановленого генезу, тканина свищевих ходів та грануляції при нагнійних процесах.

До біопсій II категорії складності слід віднести операційний матеріал органів та тканин при дистрофічних, диспластичних та пухлинних процесах, верифікованих на основі попередньої діагностичної біопсії; в цю групу слід включити видалений шлунок при виразковій хворобі, товсту кишку при неспецифічному виразковому коліті, кістки при остеомієліті (в тому випадку, якщо матеріал потребує декальцинації).

До біопсій III категорії складності слід віднести всі інцезійні, ендоскопічні операційні та пункційні біопсії, зіскоби з цервікального каналу та порожнини матки. До цієї ж категорії слід віднести термінові інтраопераційні діагностичні дослідження.

До біопсій IV категорії складності слід віднести діагностичну біопсію шийки матки чи операційний матеріал шийки матки при значній дисплазії чи інтраепітеліальній карциномі з підозрою на інвазію; діагностичні чи операційні біопсії, що потребують спеціальних пофарбувань чи гістохімічних реакцій для виявлення патогенної мікрофлори, видалені очні яблука, для дослідження яких необхідне виготовлення до 100 зрізів з яблука.

До біопсій V категорії складності слід віднести діагностичний матеріал пухлин, що потребують уточнення гістогенетичної належності, ендоміокардиальні біопсії, пункційні біопсії печінки та нирок, трансорбітальні пункційні біопсії головного мозку, діагностичні біопсії легенів при патології, характер якої не встановлений на основі більш простих методів дослідження.