• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України

Міністерство юстиції України  | Наказ, Форма, Інструкція від 14.06.1994 № 18/5 | Документ не діє
Реквізити
  • Видавник: Міністерство юстиції України
  • Тип: Наказ, Форма, Інструкція
  • Дата: 14.06.1994
  • Номер: 18/5
  • Статус: Документ не діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Міністерство юстиції України
  • Тип: Наказ, Форма, Інструкція
  • Дата: 14.06.1994
  • Номер: 18/5
  • Статус: Документ не діє
Документ підготовлено в системі iplex
Якщо проведення опису переривається або продовжується кілька днів, приміщення кожний раз опечатується державним нотаріусом. В акті опису робиться запис про причини і час припинення опису і його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступному розпечатуванні приміщення.
В кінці акта зазначається прізвище, ім'я, по батькові, рік народження особи, якій передано на зберігання майно, найменування документа, який посвідчує її особу, номер, дата видачі, найменування установи, що видала документ, місце проживання цієї особи.
Акт опису складається не менше, ніж у трьох примірниках. Всі примірники підписуються державним нотаріусом, заінтересованими особами, понятими та особою, якій передано на зберігання спадкове майно. Один примірник акта видається особі, що прийняла на зберігання спадкове майно.
Якщо вжити заходів до охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці або інші особи, які проживали із спадкодавцем, заперечують проти опису, не пред'являють майна для опису, майно вивезене тощо), державний нотаріус складає акт і повідомляє про це заінтересованих осіб, а в необхідних випадках - фінансовий орган або прокурора.
100. Якщо під час опису спадкового майна виявляться речі, які в зв'язку зі зносом не являють ніякої цінності, державний нотаріус за згодою спадкоємців або фінансового органу, коли опис провадиться без участі спадкоємців, не включає до акта опису цих речей, а за окремим описом передає їх для знищення або на заготівельну базу утильсировини.
Коли серед спадкового майна виявляться харчові продукти, державний нотаріус передає їх спадкоємцям. Якщо опис провадиться без участі спадкоємців - продукти довгострокового терміну зберігання передаються відповідним організаціям для реалізації. Передача провадиться за окремим актом, який підписує, крім державного нотаріуса та понятих, спадкоємець або представник тієї організації, яким передані продукти.
101. Грошові суми та цінні папери, які залишилися після померлого, на прохання спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, за окремим описом здаються не пізніше наступного після проведення опису дня на депозит державної нотаріальної контори, де знаходяться до видачі спадкоємцям або передачі відповідному фінансовому органу у випадку переходу спадкового майна державі за правом спадкоємства.
Срібло і монетарні метали (золото та метали ірідієво-платинової групи) в будь-якому вигляді та стані, іноземна валюта і виражені в іноземній валюті або монетарних металах платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, аккредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати та ін.), вироби із срібла і монетарних металів, дорогоцінних каменів, а також дорогоцінні камені і перли на прохання спадкоємців чи інших заінтересованих осіб здаються не пізніше наступного після проведення опису дня на зберігання до відповідної банківської установи.
Зберігання спадкового майна на депозиті державної нотаріальної контори чи у банку здійснюється за рахунок спадкоємців або інших заінтересованих осіб.
Зазначені цінності, прийняті на зберігання нотаріальною конторою зазначеними вище способами, реєструються в книзі обліку цінностей (додаток N 3).
За бажанням спадкоємців чи інших заінтересованих осіб цінності, перераховані у частинах першій та другій цього пункту, можуть бути передані спадкоємцям або іншим особам згідно з пунктом 99 цієї Інструкції.
Якщо в складі описаного майна виявляться цінні рукописи, літературні праці, листи, що мають історичне або наукове значення, ці документи за окремим описом здаються на відповідальне зберігання спадкоємцям чи іншим особам або відповідним установам (інституту, музею тощо). При неможливості передати перераховане вище на відповідальне зберігання, державний нотаріус опечатує документи або сховище з документами.
Виявлені у складі майна померлого вибухові речовини і засоби вибуху, боєприпаси, зброя, спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівливої дії (газові пістолети, револьвери і патрони до них) здаються органам внутрішніх справ за окремим описом.
При виявленні у складі спадкового майна об'єктів, які перебувають на державному обліку як пам'ятники історії і культури, державний нотаріус повідомляє про це відповідні органи охорони пам'яток історії та культури (*).
------------------------------
(*) - Див. Постанову Верховної Ради України від 17.06.92 "Про
право власності на окремі види майна" ( 2471-12 )
(Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 35, ст.517),
Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації,
обліку і застосування спеціальних засобів самооборони,
заряджених речовинами сльозоточивої та дратівливої дії,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від
7.02.93 N 706 ( 706-93-п ) (ЗП, 1994 р., N 1, ст.17).
102. При вилученні спадкового майна з акта опису на останньому робиться спеціальний напис, в якому за підписом державного нотаріуса а також інших осіб, що підписали акт опису, дається перелік вилучених предметів. Цей напис скріплюється печаткою державного нотаріуса.
103. При наявності в складі спадщини майна, що потребує управління (жилий будинок, квартира, худоба тощо), а також у випадку пред'явлення позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями, державний нотаріус призначає хранителя майна, про що виноситься постанова за підписом державного нотаріуса.
104. Державний нотаріус попереджає хранителя та інших осіб, яким передано на зберігання спадкове майно, про кримінальну відповідальність за статтею 182 Кримінального кодексу в разі розтрати або утаювання його, а також про матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Про зроблене попередження від зазначених осіб відбирається підписка. Підписка може бути викладена на акті опису спадкового майна, за яким воно передається на зберігання, або на постанові про призначення хранителя спадкового майна.
105. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо її не прийнято - до закінчення строку, встановленого цивільним законодавством України для прийняття спадщини.
Охорона спадкового майна може тривати після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо до державної нотаріальної контори надійде заява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкоємства виникає у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (частина третя статті 549 Цивільного кодексу) і якщо до спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини залишилось менше трьох місяців.
У цьому випадку охорона спадкового майна продовжується до прийняття спадщини всіма особами, згаданими в абзаці другому цього пункту, а коли воно ними не прийняте, - до спливу трьох місяців з дня надходження від будь-якого з цих осіб заяви про згоду прийняти спадщину, якщо частина шестимісячного строку, що залишилась для прийняття спадщини, менше трьох місяців.
Заходи охорони спадкового майна припиняє державний нотаріус або посадова особа виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів, які вживали їх. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів до охорони спадкового майна різні, про припинення охорони спадкового майна попередньо повідомляється державний нотаріус за місцем відкриття спадщини.
Про припинення спадкового майна державний нотаріус за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців, а в разі переходу майна за правом спадкоємства до держави - відповідні фінансові органи.
106. У необхідних випадках державний нотаріус до прийняття спадщини одним чи всіма спадкоємцями, а якщо спадщина переходить до держави, то до видачі державі свідоцтва про право на спадщину, дає розпорядження про видачу із спадкового майна грошових сум на покриття витрат:
1) по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його поховання;
2) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця
3) на задоволення претензій, зумовлених законодавством про працю, та інших претензій, прирівняних до них;
4) на охорону спадкового майна і управління ним, а також витрат, пов'язаних із повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.
За заявою громадської організації за місцем останньої роботи або проживання спадкодавця, родичів або інших близьких осіб померлого, у якого не залишилось спадкоємців, про встановлення йому надгробка державний нотаріус в разі наявності грошового вкладу на ім'я померлого дає розпорядження банківській установі про переказ підприємству або організації, що встановлює надгробок, його вартості. У виняткових випадках таке розпорядження може бути видане на ім'я особи, що подала до нотаріальної контори достовірні документи, в тому числі рахунок підприємства, котре виготовляє та встановлює надгробок, що свідчить про оплату цією особою вартості надгробку.
В разі відсутності у складі спадкового майна грошових сум державний нотаріус вправі дати розпорядження про видачу із спадкового майна речей, вартість яких не повинна перевищувати суми фактично зроблених витрат на потреби, зазначені в абзацах першому і другому цього пункту.
На підтвердження видатків, передбачених у підпунктах 1, 2, 3 і 4 цього пункту, державний нотаріус може прийняти рахунок магазину, довідку лікувально-профілактичного закладу, комісії по організації похорон, рішення суду тощо. Розпорядження про видачу із спадкового майна грошей на поховання спадкодавця державний нотаріус може зробити до поховання спадкодавця на підставі свідоцтва про смерть спадкодавця і заяви заінтересованої особи. Після поховання спадкодавця таке розпорядження видається державним нотаріусом після пред'явлення заінтересованою особою вірогідних документів.
107. Один примірник розпорядження державного нотаріуса про видачу із спадкового майна грошових сум або речей на покриття видатків, передбачених пунктом 106 цієї Інструкції, залишається у справах державної нотаріальної контори і підшивається в спадкову справу.
ГЛАВА 3
Видача свідоцтва про право на спадщину
108. На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.
Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України (*).
--------------------------
(*) - Див. статтю 561 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).
109. Свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
При цьому в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.
Якщо свідоцтво про право на спадщину видається державним нотаріусом не на всю спадщину, в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.
Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не обов'язкова. На прохання спадкоємця свідоцтво може бути надіслане йому поштою.
При переході спадкового майна до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові за письмовою заявою керівника цього органу, оформленою у встановленому порядку.
Особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого.
110. Заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї та про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені в письмовій формі.
Справжність підпису на таких заявах повинна бути нотаріально засвідченою.
Засвідчувати справжність підпису на заяві не потрібно у випадку, коли така заява подається спадкоємцем до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто. У цьому випадку державний нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, де зазначає найменування документа, що посвідчує особу заявника, номер та дачу його видачі, найменування установи, підприємства, організації, яка його видала, рік народження спадкоємця.
Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається державним нотаріусом, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до державної нотаріальної контори.
111. Заяви про прийняття спадщини, а також заяви про відмову від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцям або скасовані ними.
Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
112. Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 549, частиною другою статті 551 Цивільного кодексу - не раніше зазначених строків.
Свідоцтво про право на спадщину при спадкоємстві як за законом, так і за заповітом, може бути видане і раніше встановлених законом строків, якщо в державній нотаріальній конторі є відомості про те, що, крім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
При переході майна за правом спадкоємства до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові не раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.
113. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 Цивільного кодексу) . Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців на заяві повинна бути засвідчена у відповідності з правилами, викладеними в пункті 110 цієї Інструкції.
Спадкоємець, якому за рішенням суду строк на прийняття спадщини продовжений, повинен у межах строків, встановлених статтею 549 Цивільного кодексу, одержати свідоцтво про право на спадщину чи прийняти спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, або шляхом подачі нотаріальному органові за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.
114. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства осіб, які подали заяву, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи.
Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця, повідомленням чи іншим документом про загибель його на фронті Вітчизняної війни, виданим командуванням військової частини, адміністрацією госпіталю, військовим комісаріатом чи іншими органами Міністерства оборони України.
Доказом родинних та інших відносин спадкоємців із спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів громадянського стану, виписки з книг запису актів громадянського стану, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду, що набрали законні сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.
В окремих випадках можуть бути прийняті довідки, видані підприємствами, установами і організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з іншими документами підтверджують родинні та інші відносини спадкоємців із спадкодавцем.
Якщо про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом просить особа, яка вважає себе утриманцем спадкодавця, державний нотаріус повинен упевнитись, що вона перебувала на утриманні спадкодавця не менше одного року перед його смертю, а також, що ця особа була непрацездатною на день відкриття спадщини.
На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи: довідка виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи місцевої держадміністрації, житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу або з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців; довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв'язку із втратою годувальника; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця.
Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов'язана зі станом здоров'я, - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.
Якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання їх до спадкоємства за законом, вони можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину. Така згода спадкоємців оформляється у вигляді письмової заяви, підпис спадкоємців на якій повинен бути засвідчений у відповідності з правилами, викладеними в пункті 110 цієї Інструкції.
Часом відкриття спадщини після смерті реабілітованих у встановленому порядку громадян є день прийняття рішення відповідною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих (*) про повернення спадкоємцям першої черги майна (відшкодування його вартості) реабілітованого.
---------------------------
(*) - Див. Закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій на
Україні" ( 962-12 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991
р., N 22, ст.262; 1992 р., N 32, ст.456).
Коло спадкоємців першої черги визначається на день винесення цього рішення. Факт смерті спадкодавця - громадянина, реабілітованого у встановленому порядку (*), а також належність до кола спадкоємців першої черги щодо майна (відшкодування його вартості) реабілітованого визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що стверджують відповідні факти.
---------------------------
(*) - Див. Постанову Верховної Ради України від 24.12.93 р.
( 3812-12 ) "Про тлумачення Закону України "Про
реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"
(Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 15, ст.88).
Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання його і місце смерті збігаються;
довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої держадміністрації або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання; записом у будинковій книзі про постійну прописку спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме, - документом (довідкою виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів та ін.) про місцезнаходження спадкового майна або його частини.
У випадку відсутності у спадкоємців зазначених документів державний нотаріус вимагає копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця відкриття спадщини.
115. Державний нотаріус про видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, а також з'ясовує в державному нотаріальному архіві (в державній нотаріальній конторі; у приватного нотаріуса, де був посвідчений заповіт), чи він не скасований.
Якщо спадкоємець за заповітом бажає, щоб у свідоцтві про право на спадщину були зазначені родинні чи інші відносини із спадкодавцем, державний нотаріус вимагає подання документів, які б стверджували ці відносини.
116. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом оригінал чи дублікат заповіту, поданий спадкоємцем, залишається в державній нотаріальній конторі.
За бажанням спадкоємця до свідоцтва про право на спадщину за заповітом може бути додана нотаріально засвідчена копія заповіту або дубліката.
117. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
В разі наявності заборони державний нотаріус повідомляє кредитора про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину.
Якщо на згадане вище майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
Якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок та інше нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), державний нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не проводилась, - довідку виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів.
У тому випадку, коли правовстановлюючий документ на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві (свідоцтво про реєстрацію чи технічний паспорт на автомототранспортний засіб іншу самохідну машину або механізм, судновий білет чи свідоцтво тощо), державний нотаріус перевіряє документ, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику цього свідоцтва, який залишається у справах державної нотаріальної контори.
Свідоцтво про право на спадщину після смерті реабілітованого може бути видане державним нотаріусом на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке має містити відомості про склад спадкового майна. При наявності такого рішення документи, які б стверджували належність успадковуваного майна померлому, не вимагаються.
118. Державний нотаріус роз'яснює, що свідоцтво про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, повинно бути зареєстровано у відповідному органі.
119. Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник не зробив розпорядження банківській установі, після смерті вкладника видається спадкоємцям за законом на загальних підставах.
Державний нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вклад, якщо в заповіті не зроблено спеціальної вказівки про вклад і в банківській установі відсутнє заповідальне розпорядження на нього.
Якщо заповіт зроблено на все майно заповідача, без конкретної вказівки про вклад, то при наявності заповідального розпорядження в банківській установі свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вклад не видається. Вклад видається банківською установою особам, зазначеним у заповідальному розпорядженні.
120. Державний нотаріус на прохання спадкоємців померлого вправі зробити запит до банківських установ про наявність на ім'я померлого вкладів. Відповідно до статті 46 Закону "Про нотаріат" банківські установи повинні подати відомості в строк, вказаний нотаріусом.
121. Державний нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні.
Якщо у спільному майні подружжя правовстановлюючий документ на таке майно оформлений на того із подружжя, що є живим, державний нотаріус вимагає його (її) письмову згоду на виділ на ім'я померлого його частки в спільному майні.
122. Державний нотаріус повідомляє (надсилає копію свідоцтва про право на спадщину) про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я неповнолітнього або недієздатного чи обмежено дієздатного спадкоємця орган опіки і піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.
123. Спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, в подальшому видаються наступні свідоцтва про право на спадщину інших частин спадкового майна, яке не перераховане в раніше виданому свідоцтві.
У випадку видачі додаткового свідоцтва про право на спадщину на інше майно і з'явлення спадкоємців, які не були включені в раніше видане свідоцтво, вони також можуть бути включені в свідоцтво про право на спадщину на додаткове майно за письмовою згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Згода вимагається, якщо такі спадкоємці не прийняли спадщину в строки, встановлені законом.
124. Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину. У випадку недосягнення згоди поділ провадиться у судовому порядку відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців за законом або за заповітом.
Поділ спадкового майна оформляється угодою спадкоємців або, при відсутності згоди, судовим рішенням.
В угоді про поділ спадкового майна визначаються реальні частки спадкоємців у спадковому майні. При цьому допускається грошова компенсація, якщо вартість майна різна.
125. В державній нотаріальній конторі ведеться книга обліку спадкових справ (додаток N 4) та алфавітна книга спадкових справ (додаток N 5).
У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини, про видачу свідоцтв про право на спадщину, про відмову від спадщини, розпорядження державного нотаріуса про сплату видатків за рахунок спадкового майна, претензії кредиторів, а також заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, за якими були вжиті ці заходи. На підставі однієї із перерахованих заяв, зареєстрованої першою, заводиться спадкова справа на ім'я померлого.
Всі наступні заяви (додаткові, від інших спадкоємців і кредиторів) також реєструються в книзі обліку спадкових справ під самостійними номерами та в хронологічному порядку.
На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер спадкової справи.
В спадкову справу підшиваються документи, які були витребувані від спадкоємців, підприємств, установ чи організацій, подані іншими крім спадкоємців, громадянами, а також примірник свідоцтва про право на спадщину.
ГЛАВА 4
Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя
126. Нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на частку в спільному майні, набутому ними за час шлюбу.
Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Свідоцтво про право власності видається тільки на те майно, яке є спільною власністю подружжя і є наявним на день видачі свідоцтва.
При видачі свідоцтва нотаріус вимагає документ, який посвідчує шлюбні відносини, в тому числі такі, що згодом були розірвані в порядку, встановленому чинним законодавством (свідоцтво про шлюб, про розірвання шлюбу, відмітка в паспорті про реєстрацію шлюбу тощо). На примірнику свідоцтва, що залишається в справах державної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса, робиться відмітка, в якій зазначається найменування поданого для огляду документа, його номер, дата та найменування установи, що його видала.
127. Якщо до складу майна, на частку якого видається свідоцтво, входить майно, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності подружжя на таке майно.
При видачі свідоцтва про право власності на жилий будинок та інше нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, довідку виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів, в якій викладена характеристика будівлі, на яку видається свідоцтво.
При наявності заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна свідоцтво про право власності на майно, обтяжене боргом, видається у разі згоди на те кредитора.
Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно, перераховане вище, робиться відмітка на правовстановлюючому документі.
Свідоцтво про право власності на жилий будинок, квартиру, дачу садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме майно видається нотаріусом за місцезнаходженням цього майна.
128. У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державним нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна.
У повідомленні, яке надсилається спадкоємцям померлого, що прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий з подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, в також роз'яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим.
Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємці, які прибули в нотаріальну контору, повідомляються державним нотаріусом усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя, що залишився живим. Така відмітка підписується спадкоємцями.
На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.
Якщо серед спадкоємців померлого є неповнолітні або особи, над якими встановлена опіка чи піклування, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається при наявності дозволу органів опіки і піклування, який оформляється згідно з правилами, викладеними в абзаці дев'ятому пункту 31 цієї Інструкції.
Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
129. При видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них державний нотаріус вимагає, крім свідоцтва про смерть, документи і перевіряє обставини, зазначені в пунктах 126, 127 цієї Інструкції.
Якщо до складу спільного майна подружжя входить майно, що підлягає реєстрації, державний нотаріус повинен дотримуватись також вимог пункту 127 цієї Інструкції.
130. Видаючи свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, до складу якого входить майно, що підлягає реєстрації, нотаріус роз'яснює про необхідність подати це свідоцтво для реєстрації у відповідний орган.
ГЛАВА 5
Видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів
131. Придбання жилого будинку з прилюдних торгів оформляється нотаріусом за місцезнаходженням будинку шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання жилого будинку. Якщо торги не відбулися, свідоцтво про придбання жилого будинку видається стягувачеві.
Такі свідоцтва видаються на підставі відповідно копії акта про продаж будинку з прилюдних торгів чи копії акта про те, що будинок залишено за стягувачем у зв'язку з тим, що торги не відбулися.
132. За своїм змістом зазначені документи повинні відповідати вимогам статті 398 Цивільного процесуального кодексу.
133. Свідоцтво про придбання жилого будинку з прилюдних торгів підлягає реєстрації у встановленому порядку.
ГЛАВА 6
Накладання заборони відчуження нерухомого майна
134. Державний нотаріус за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки накладає заборону їх відчуження:
1) за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позички на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку;
2) при посвідченні договору довічного утримання;
3) при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;
4) в усіх інших випадках, передбачених законом.
135. Накладання заборони провадиться шляхом вчинення напису про це на повідомленні установи банку, підприємства або організації про видачу позички. Один примірник повідомлення з написом державного нотаріуса про надходження заборони надсилається відповідній установі банку, підприємству або організації, що видали позичку, а другий - залишається у справах державної нотаріальної контори.
Накладання заборони за договором довічного утримання та про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться шляхом відповідного напису про це на договорі.
136. Для реєстрації заборон створюються Єдиний та Базові реєстри для реєстрації заборон.
Єдиний реєстр для реєстрації заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна (далі - Єдиний реєстр) - це комп'ютерна база даних, створена за допомогою автоматизованих комп'ютерних систем, яка складається із сукупності Базових реєстрів для реєстрації заборон (далі - Базовий реєстр), об'єднаних на основі єдиних правил, стандартів та процедур обміну інформацією.
Базовий реєстр - це документ, в якому здійснюється реєстрація заборон та арештів, накладених на об'єкти нерухомого майна.
Базовий реєстр створюється для кожного реєстраційного округу на основі діючого реєстру для реєстрації заборон згідно з єдиними вимогами, методикою і стандартами, встановленими положенням "Про Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна".
Реєстраційні округи створюються в межах районів, районів в містах, міст обласного підпорядкування.
Реєструвальний орган - це державна нотаріальна контора (державний нотаріус), що вносить реєстраційні записи до Базового реєстру.
Накладення заборони реєструється державним нотаріусом в Базовому реєстрі. У цьому ж реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів про накладення арешту на нерухоме майно, а також повідомлення приватних нотаріусів, які посвідчили угоду, що буде підставою для накладання заборони відчуження майна.
Реєстрація заборон на відчуження майна, а також накладених на майно арештів здійснюється відповідно до Положення про Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Про накладені заборони та арешти робиться запис в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
( Пункт 136 в редакції Наказу Мінюсту N 41/5 від 27.05.97 )
137. Одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позички, повідомлення про припинення договору застави, а також припинення (у зв'язку зі смертю відчужувача чи набувача жилого будинку, за винятком випадку успадкування цього будинку спадкоємцями набувача) чи розірвання договору довічного утримання, державний нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами накладеного ними арешту на нерухоме майно державний нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна. Повідомлення судових або слідчих органів про зняття арешту залишається у справах державної нотаріальної контори.
ГЛАВА 7
Засвідчення вірності копій документів і виписок з них
138. Нотаріуси засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення їх копій не заборонено законом.
Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Забороняється засвідчувати вірність копій паспорта, документів, що його замінюють, військового квитка, депутатського посвідчення, службових посвідчень та інших документів, знімання копії з яких не допускається.
139. Вірність копії з копії документа може бути засвідчене нотаріусом, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана підприємством, установою, організацією, що видала оригінал документа. В останньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку даного підприємства, установи, організації з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться на даному підприємстві, в установі, організації.
140. Вірність виписки може бути засвідчена лише у тому випадку, коли її зроблено з документа, в якому міститься рішення кількох не зв'язаних між собою питань. Виписка повинна відтворювати повний текст частини документа з певного питання.
Засвідчення вірності виписки з документа здійснюється за правилами, викладеними в пунктах 138, 139 цієї Інструкції.
141. Нотаріус зобов'язаний звірити з оригіналом копію чи виписку з документа, вірність яких він засвідчує.
ГЛАВА 8
Засвідчення справжності підпису на документах
142. Нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.
На угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, котра не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин. У цьому випадку нотаріус встановлює особу як того, хто підписався, так і того, за кого ця особа підписалась.
143. Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.
144. Нотаріус не може засвідчувати справжність підпису громадянина на документі, в якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органові (час народження, шлюбу, смерті, наявність хвороби, інвалідності, права власності на майно тощо). Справжність підпису на зазначеному документі може бути засвідчена у випадку, якщо документ призначений для подання до компетентних органів іншої держави.
145. При засвідченні зразків підписів посадових осіб підприємств, установ, організацій на картках, що подаються до Національного банку України, комерційних банків (в т.ч. Ощадного банку України, інших комерційних банків різних видів і форм власності) з метою відкриття рахунків, нотаріус перевіряє правоздатність юридичної особи (*), справжність підписів посадових осіб та їх повноваження на право підпису.
-----------------------
(*) - Див. пункт 32 цієї Інструкції.
На підтвердження повноважень на право підпису нотаріусу подається наказ про призначення на посаду, протокол про обрання посадової особи, доручення на ім'я керівника, видане вищестоящим органом тощо.
ГЛАВА 9
Засвідчення вірності перекладу
146. Нотаріус засвідчує: вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.
Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. При цьому перекладач, поряд з документом , що встановлює його особу, повинен представити документ, який стверджує його кваліфікацію.
147. Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення угоди, засвідчення вірності копії та ін.) одночасно вчиняється і переклад на іншу мову, то переклад вміщується з оригіналом угоди, копією тощо на одній сторінці, розділеній вертикально рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався на лівій стороні, а переклад - на правій. Переклад повинен бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під перекладом вміщується підпис перекладача. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.
Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
ГЛАВА 10
Посвідчення фактів
148. Нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт, що громадянин є живим.
149. Нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт перебування його в певному місці.
150. Посвідчення факту, що громадянин є живим, та факту перебування громадянина в певному місці провадиться як при явці громадянина до нотаріуса, так і поза приміщенням державної нотаріальної контори чи приміщенням, що є робочим місцем приватного нотаріуса.
151. Факти, що неповнолітній, який не досяг 15-річного віку, є живим чи перебуває в певному місці, посвідчуються на прохання його законних представників (батьків, усиновителів, опікуна).
Факти, згадані вище, щодо неповнолітніх віком від 15 до 18 років посвідчуються на їх прохання та при згоді на це законних представників (батьків, усиновителів, піклувальників), викладеній з дотриманням вимог пункту 31 цієї Інструкції.
152. Нотаріус на прохання громадянина посвідчує його тотожність з особою, зображеною на поданій громадянином фотокартці.
153. На підтвердження факту, що громадянин є живим та факту перебування громадянина в певному місці нотаріус видає заінтересованим особам, а на підтвердження тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці - цьому громадянинові відповідні свідоцтва (пункт 19 цієї Інструкції).
154. На примірнику свідоцтва про тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці, вміщується фотокартка, яка розташовується у верхньому лівому куті свідоцтва, скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою. При цьому печатка повинна розміщуватися частково на фотокартці, а частково - на свідоцтві.
155. Нотаріус посвідчує час пред'явлення йому документа.
На підтвердження цієї обставини нотаріус робить посвідчувальний напис на документі із зазначенням особи, що його подала (пункт 18 цієї Інструкції).
156. Нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам і організаціям.
Заяви приймаються для їх передачі, якщо вони не суперечать закону і містять відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Заяви подаються нотаріусу належним чином оформленими не менше, ніж у двох примірниках, один з яких передається поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів. У цьому випадку другий примірник заяви повертається особі, що її подала.
157. На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви (пункт 19 цієї Інструкції).
В свідоцтві викладається зміст одержаної на заяву відповіді або те, що відповідь у встановлений у заяві строк не надійшла.
Передача заяви та видача свідоцтва про передачу заяви є самостійними нотаріальними діями і реєструються в реєстрі нотаріальних дії під окремими номерами.
Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви чи з використанням технічних засобів, оплачуються заявником.
ГЛАВА 11
Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів
158. Нотаріус у передбачених законодавством України випадках (*) приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору.
---------------------------
(*) - Див. статтю 177 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).
Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов'язання.
159. При прийнятті грошових сум і цінних паперів у депозит нотаріус пропонує боржнику письмово або усно повідомити своє прізвище, ім'я, по батькові (або найменування юридичної особи) та адресу, найменування і останню відому адресу особи, для передачі якій внесено грошові суми або цінні папери, причини, з яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо. Боржник може також зазначити обгрунтування та розрахунок, згідно з яким робиться внесок.
Нотаріус, приймаючи в депозит грошові суми або цінні папери, не перевіряє підстави і правильність їх внесення, тобто, підстави виникнення прав кредитора і зобов'язань боржника.
160. Нотаріус видає особі, яка внесла в депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок.
На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений поданому документі, що встановлює заборгованість.
161. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні грошові суми або цінні папери.
Якщо боржник не вказав адресу кредитора і нотаріусу ця адреса невідома, боржник попереджається, що повідомлення кредитора про внесення грошей або цінних паперів у депозит є його обов'язком.
162. Якщо грошові суми надійшли до нотаріуса поштою або з банківської установи, то з сум, що надійшли, справляється належне державне мито (плата за вчинення нотаріальної дії), а лишок приймається у депозит.
163. Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит (дебітору), допускається лише за письмовою згодою на це особи, на користь якої був зроблений внесок (кредитора), або за рішенням суду.
ГЛАВА 12
Вчинення виконавчих написів
164. Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
165. Нотаріус вчиняє виконавчі написи:
- якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;
- за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
166. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевіряти, чи подані на обгрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
167. Виконавчий напис повинен містити:
1) посаду, прізвище та ініціали нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;
2) найменування та адресу стягувача;
3) найменування та адресу боржника;
4) зазначення строку, за який провадиться стягнення;
5) зазначення сум, які підлягають стягненню, або предметів, що підлягають витребуванню, в тому числі пені, процентів, якщо такі належать;
6) зазначення розміру плати, сум державного мита, сплачуваного стягувачем, або державного мита, яке підлягає стягненню з боржника;
7) зазначення статті Закону "Про нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконавчий напис;
8) дату (рік, місяць, число) вчинення виконавчого напису;
9) номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі;