Діти з гострими тяжкими інфекційними захворюваннями, які потребують стаціонарного лікування, до госпіталізації їх у лікарні органів охорони здоров'я повинні утримуватись у боксі-ізоляторі.
11.3.10. Ізолятор, що створюється з кількістю ліжок у розмірі 15 % від кількості місць у будинку дитини, повинен бути в ізольованому від груп приміщенні та мати окремий вихід. Ізолятор складається з приймальні, 1 - 2 боксованих палат (площею не менш як 4 кв. м на 1 дитину), санвузла, ванни та боксу для тимчасової ізоляції дитини. Ізолятор повинен мати веранду, а також зелений майданчик для прогулянок дітей.
Карантинне відділення та ізолятор повинні мати все необхідне устаткування та предмети догляду.
11.3.11. Режим дня у групах та підгрупах установлюється з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей. У кожній групі проводяться оздоровчі та виховні заходи відповідно до віку дітей, щоб забезпечити їх нормальний розвиток.
11.3.12. Медичні працівники повинні прагнути до максимального збереження грудного вигодовування дітей. При відсутності грудного молока в матері дитина отримує грудне молоко годувальниці чи донора або сухі адаптовані молочні суміші.
При будинку дитини створюється молочна кухня.
11.3.13. Для ослаблених дітей будинку дитини можуть бути створені санаторні групи із забезпеченням умов та режиму, що сприяють оздоровленню дітей.
11.3.14. Про кожний випадок інфекційного захворювання начальник будинку дитини того самого дня повідомляє начальника медичної частини ВТУ та медичний відділ (відділення, групу) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.
Щодо дітей, які мали контакт з інфекційними хворими, вживаються всі необхідні протиепідемічні заходи. Вони входять в окрему групу та розміщуються в окремому приміщенні. У групі, де була виявлена хвора дитина, здійснюється поточна дезінфекція, а після встановлення остаточного діагнозу - остаточна. При виявленні гострої кишкової інфекції діти, обслуговувальний персонал даної групи та працівники харчоблоку обстежуються на кишкову групу інфекцій.
11.3.15. Діти з хронічною патологією беруться під динамічний нагляд. Залежно від характеру захворювання вони підлягають протирецидивному лікуванню, специфічній та загальнозміцнювальній терапії. Періодично діти підлягають поглибленому обстеженню з залученням дитячих лікарів-спеціалістів. Обсяг та терміни проведення такого обстеження визначаються Міністерством охорони здоров'я України.
11.3.16. Санітарно-освітню роботу організовує начальник будинку дитини. Вона спрямована на виховання у матерів і обслуговувального персоналу санітарно-гігієнічних знань та навичок з виховання і догляду за дітьми раннього віку.
Існують такі форми санітарно-освітньої роботи, що включають у себе: випуск бюлетенів з питань санітарії та гігієни, сезонної профілактики захворювань, проведення школи матерів, лекцій, бесід на медичні теми тощо. Санітарно-освітня пропаганда повинна бути дохідливою для матерів і персоналу, актуальною за тематикою та наочною при викладенні.
11.3.17. Адміністрація ВТУ забезпечує матерям, які годують своїх дітей, змогу щоденно відвідувати їх у будинках дитини не рідше як через кожні 3 години, протягом не менш як 30 хвилин, а при годуванні двох і більше дітей - не менше години. Максимальна тривалість такого відвідування у кожному конкретному випадку визначається лікарем та погоджується з адміністрацією ВТУ. Матерям, які не годують своїх дітей груддю, теж надається змога щоденно відвідувати їх у будинках дитини.
Відвідування здійснюється в період від підйому до відбою за графіком, складеним з урахуванням розпорядку установи.
11.3.18. Начальник будинку дитини шляхом опитування засуджених жінок, а при потребі і шляхом листування з їх близькими рідними з'ясовує питання про згоду останніх узяти дітей на виховання. Якщо рідні погоджуються взяти дитину, але не можуть за нею приїхати за відсутності коштів, то виправно-трудова установа оплачує їм проїзд залізницею в обидва кінці. Якщо рідні не можуть приїхати за дитиною з будь-яких інших причин, то дитину відвозять на місце проживання родичів у супроводі медичного працівника.
Родичу, який взяв дитину на виховання, видають копію акта про передачу дитини, свідоцтво про її народження, виписку з історії розвитку дитини, де зазначається стан здоров'я, зроблені профілактичні щеплення та перенесені захворювання.
Якщо діти не можуть бути взяті на виховання родичами засуджених, то начальники будинків дитини за 2 - 3 місяці до досягнення дітьми трирічного віку повідомляють органи охорони здоров'я про передачу дітей до їх дитячих закладів.
За рішенням органів опіки та опікунства і за згодою матері діти можуть передаватися на виховання іншим особам. Діти, які мають органічні враження ЦНС, уроджені вади розвитку та інші захворювання і не підлягають направленню в будинки дитини загального профілю, передаються у спеціальні будинки дитини чи лікувальні установи органів охорони здоров'я.
Діти, які передаються близьким родичам засуджених жінок, а також у дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я України, забезпечуються безкоштовно повним комплектом білизни, одягу та взуття з урахуванням сезону.
У дорозі діти забезпечуються окремими місцями, постільною білизною та повноцінним харчуванням. Медичні працівники, що їх супроводжують, повинні мати з собою предмети догляду за дітьми, посуд, медикаменти.
11.3.19. Жінки, які мають при собі дітей, при звільненні отримують під розписку свідоцтво про народження дитини та виписку з історії її розвитку, де повинна бути інформація про стан здоров'я дитини, профілактичні щеплення та перенесені захворювання.
Якщо при звільненні жінки її дитина захворіла і потребує госпіталізації, то за згодою матері їх госпіталізують разом у найближчу лікарню органів охорони здоров'я.
11.3.20. ВІЛ-інфікована дитина за бажанням засудженої матері тримається до досягнення трирічного віку в будинку дитини при виправно-трудовій установі на загальних підставах.
12. Експертиза тимчасової та тривалої втрати працездатності
12.1. Під тимчасовою непрацездатністю розуміють тимчасову втрату працездатності (до її відновлення або до встановлення інвалідності) унаслідок захворювання, нещасного випадку або з інших причин, що не дають змогу виконувати роботу (допологовий і післяпологовий періоди, протезування, донорство, аборт, звільнення від роботи у зв'язку з проведенням примусового лікування тощо).
12.2. Експертизу тимчасової непрацездатності здійснює лікар медичної частини лікарні установи. Завданням експертизи тимчасової непрацездатності у ВТУ є: визначення тимчасової втрати працездатності засуджених; виявлення тривалої або постійної втрати працездатності і направлення на лікарсько-трудову комісію (далі - ЛТК); рекомендація відповідних умов праці для осіб, які не є інвалідами, але потребують за станом здоров'я обмежень у працевикористанні.
За організацію і проведення експертизи тимчасової непрацездатності відповідають начальники медичних частин, лікарень, а в регіоні в цілому - керівники медичних відділів (відділень, груп) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.
12.3. При встановленні факту тимчасової непрацездатності та потреби звільнення від роботи у зв'язку з хворобою для проходження амбулаторного лікування робиться відповідний запис у журналі попереднього запису на амбулаторний прийом, медичній амбулаторній картці та журналі реєстрації амбулаторних хворих, а також заповнюється талон реєстрації причин тимчасової непрацездатності.
Лікар дає хворому звільнення від роботи на період до 3 днів, а взагалі термін звільнення у разі даного захворювання може бути продовжений лікарем до 6 днів. Забороняється звільняти хворого від роботи заочно, обов'язковим також є огляд хворого під час продовження звільнення та перед виходом на роботу. Періодичні огляди хворого дають змогу лікарю, який лікує його, наглядати за розвитком хвороби та своєчасно корегувати лікувально-відновні заходи.
У період підвищеної захворюваності на грип лікарі можуть при встановленні непрацездатності одночасно звільняти від роботи строком до 5 днів. Продовження звільнення на період більше 5 днів можливе лише після погодження з начальником медичної частини і огляду ним хворого, що підтверджується його підписом в амбулаторній картці. При тривалих захворюваннях такі огляди слід здійснювати не рідше ніж через 10 днів із записом розгорнутого клінічного обгрунтування продовження звільнення з приводу непрацездатності.
Лікування або обстеження хворого в умовах стаціонару медичної частини або лікарні є підставою для звільнення від роботи.
12.4. Тривалість тимчасової непрацездатності залежить від особливостей розвитку хвороби. При гострих захворюваннях із сприятливим трудовим прогнозом звільнення надається до відновлення працездатності. При гострих захворюваннях, що мають тенденцію до переходу в хронічні, звільнення від роботи надається до того часу, поки трудовий прогноз є сприятливим. При несприятливому або сумнівному прогнозі хворого потрібно направляти на ЛТК для визначення інвалідності. Якщо немає підстав для встановлення інвалідності, але є часткове обмеження працездатності, то хворого за висновком лікаря переводять на іншу роботу.
При хронічних захворюваннях звільнення надаються лише в окремих випадках, тобто при загостреннях, нападах на період, поки ознаки загострення не зникнуть.
12.5. Особливу увагу треба приділяти особам, які довго і часто хворіють, проводити для них необхідні лікувально-оздоровчі заходи. Своєчасний та правильно організований диспансерний нагляд за цією категорією хворих дає змогу зменшити захворюваність з тимчасовою втратою працездатності, це є засіб профілактики подальшого погіршання стану здоров'я та інвалідності.
12.6. При постійній або тривалій втраті працездатності, а також при її значному обмеженні хворим визначається інвалідність. Інвалідність установлюють лікарсько-трудові комісії згідно з Положенням про лікарсько-трудову комісію, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6 та на підставі Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Міністерством охорони здоров'я України від 28 грудня 1991 року N 16.03./20.
Вирішення питань про працездатність засуджених, які надходять до ВТУ в період до проведення чергової ЛТК, покладається на начальника медичної частини.
13. Організація зубопротезної допомоги та забезпечення протезно-ортопедичними виробами
13.1. Зубопротезну допомогу підслідним та засудженим подають госпрозрахункові зубопротезні лабораторії, що створюються при слідчих ізоляторах, установах виконання покарань та лікарнях. Зубопротезну допомогу можуть надавати також і лікувальні заклади органів охорони здоров'я на договірних засадах.
13.2. Зубопротезні лабораторії можуть працювати за кущовим принципом, обслуговуючи відразу декілька установ. У цьому разі до установ направляється стоматолог або зубний лікар з метою проведення підготовчих робіт для подальшого виготовлення зубних протезів. Питання про потребу його виїзду вирішує начальник медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях відповідно до заявок установ.
13.3. Чергу на зубопротезування визначає та регулює лікар-протезист. У першу чергу враховуються абсолютні показання для протезування.
Абсолютними показаннями для протезування є: відсутність усіх зубів на одній чи обох щелепах; відсутність усіх бокових зубів на одній чи обох щелепах; відсутність кількох передніх зубів на одній чи обох щелепах при збереженні всіх бокових зубів; відсутність не менше двох зубів, що стоять рядом з одного чи з двох боків щелепи, при наявності медіальної та дістальної опори; пародонтоз у залежності від стану жувального апарату.
Контроль за відбором та чергою на зубопротезування здійснює начальник медичної частини СІЗО, ВТУ.
13.4. Засуджені мають право на отримання протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та протезів, бандажних виробів, слухових і голосових апаратів та окулярів.
13.5. Виготовлення будь-яких протезів та їх ремонт здійснюються за рахунок коштів засудженого, його родичів або установи, де він утримується, на підставі його заяви, висновків лікарів-спеціалістів та лікарсько-трудової комісії.
Виготовлення та ремонт протезів за рахунок установи виконання покарань здійснюються: при каліцтві на виробництві з вини адміністрації під час відбування покарання; інвалідам I та II груп, інвалідам з дитинства, ветеранам Великої Вітчизняної війни та особам, які прирівняні до них, якщо вони мають показання для протезування; після оперативного втручання на верхніх і нижніх щелепах з приводу новоутворень та інших захворювань, що призводять до втрати значної частини кістки і різкого порушення жувальної функції.
Протезування за рахунок установи здійснюється при наявності таких документів: заяви засудженого, акта про виробничу травму, висновку лікарсько-трудової комісії про інвалідність та потребу протезування.
Засуджені, які є ветеранами Великої Вітчизняної війни чи прирівняні до них, повинні мати відповідні посвідчення.
При цьому витрати на протезування зараховують до статті "Медичне обслуговування" кошторису утримання ВТУ.
Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорій 1, 2, 3, користуються безплатним позачерговим зубопротезуванням (крім дорогоцінних металів та матеріалів, які прирівняні до них). Особи, які віднесені до категорії 4, - першочерговим зубопротезуванням із зниженням вартості на 50 відсотків.
Зубопротезування цим засудженим здійснюється за наявності таких документів: заяви засудженого, висновку лікарсько-трудової комісії про потребу зубопротезування і відповідних посвідчень.
У усіх інших випадках протезування здійснюється тільки після попереднього сплачування засудженим або його родичами повної вартості робіт за встановленими державними розцінками.
Як платне, так і безплатне протезування можливе лише з дозволу начальника ВТУ, а якщо це пов'язано з переведенням засудженого з одного підрозділу до другого, - з дозволу керівництва управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.
13.6. Виготовлення протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та протезів, бандажних та інших виробів здійснюється протезно-ортопедичними підприємствами Міністерства соціального захисту населення України.
Начальник установи, де здійснюється оформлення замовлень, зняття мірок, примірка, індивідуальна підготовка протезів, уживає всіх заходів з метою створення необхідних умов для роботи фахівців протезно-ортопедичних підприємств.
У разі потреби начальники ВТУ можуть запрошувати техніків-протезистів для проведення підготовчих робіт з протезування, оплачуючи фактичні витрати за відрядження цих працівників у встановленому порядку.
13.7. Якщо лікар-окуліст призначить засудженому окуляри для корекції зору, то начальник медичної частини вживає заходів для забезпечення його окулярами. Інвалідам I та II груп окуляри купують за рахунок установи. Витрати зараховують до статті "Медичне обслуговування". Усім іншим - за рахунок підслідного, засудженого чи їх родичів.
14. Медичне обслуговування підслідних та засуджених при перевезеннях та при звільненні з місць позбавлення волі
14.1. Перед від'їздом усі підслідні та засуджені обов'язково проходять медичний огляд для визначення їх відповідності умовам наряду. Засуджені слідчих ізоляторів до переведення їх в установи виконання покарань обстежуються на заразні шкірні, венеричні та інфекційні захворювання (у тому числі туберкульоз), а неповнолітні обстежуються ще й на дифтерію та гельмінти. Виявляються вагітні та інваліди.
Особи із заразними формами сифілісу та гонореї, хворі із заразними формами шкірних захворювань до проведення повного курсу лікування з однієї СІЗО чи ВТУ до іншої не переводяться. Виняток становлять хворі на активний туберкульоз та венеричні захворювання із СІЗО, до яких вироки судів набули законної сили.
Підслідні та засуджені з інфекційними хворобами перевозяться із забезпеченням їх ізоляції і тільки до лікувальних установ.
14.2. Перевезення до лікувальних установ інфекційних хворих, у тому числі й хворих з активною формою туберкульозу, а також жінок з вагітністю більше 6 місяців або з дітьми, душевнохворих і тяжкохворих здійснюється у спеціальних вагонах ізольовано від решти засуджених. Потребу супроводження цієї категорії засуджених медичними працівниками визначає начальник лікарні, медичної частини органу-відправника, про що робиться відмітка в довідці особистої справи засудженого. Супроводжувальний медпрацівник призначається органом-відправником.
Відповідальність за необгрунтоване направлення підслідного чи засудженого в лікарню та неправильно зроблений висновок про порядок його медичного супроводження несуть начальник медичного відділу (відділення, групи) та начальник медичної частини (лікарні) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.
14.3. Направлення засудженого чи підслідного, який відмовляється від приймання їжі, на судовий процес, у слідчі органи та місця позбавлення волі здійснюється окремо від інших осіб (в окремій камері спеціального вагона чи спеціальної машини). При наявності медичних показань етапування здійснюється у супроводі медичного працівника, призначеного органом-відправником. Якщо подальша відмова від прийняття їжі під час транспортування загрожуватиме здоров'ю та життю підслідного чи засудженого, то на підставі письмового висновку супроводжувального медичного працівника його потрібно здати в один з найближчих СІЗО чи ВТУ, де має бути забезпечена необхідна медична допомога.
14.4. Медичний персонал, призначений для супроводження засуджених, повинен:
брати участь у прийманні військовим караулом засуджених, контролювати обсяг та якість комплексної санітарної обробки перед їх відправкою за кілька годин до посадки засуджених у вагони, разом з начальником караулу та представником медичної служби залізниці перевірити санітарний стан і обладнання вагона (наявність нар, драбинок, ліхтарів, печей, посуду для вживання їжі, бачків для води, наявність та якість продуктів, тари, призначеної для зберігання продуктів);
подавати медичну допомогу засудженим, обслуговувальному персоналу, особовому складу військового караулу під час перевезення;
при виявленні хворих, які захворіли в дорозі та потребують кваліфікованої лікарської допомоги, або при виникненні гострозаразних захворювань разом з начальником військового караулу вживати всіх заходів для госпіталізації їх у лікарні найближчого управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях чи в лікарні органів Міністерства охорони здоров'я, проведення необхідних протиепідемічних заходів силами медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях чи санітарно-епідеміологічної станції органів Міністерства охорони здоров'я України;
під час транспортування контролювати санітарний стан вагону, порядок та умови зберігання продуктів, забезпечення питною водою;
вести реєстрацію всіх, хто попросив медичної допомоги;
після прибуття на місце призначення брати участь у передаванні засуджених, майна та в оформленні документації.
14.5. Періодичність відвідування медпрацівником осіб, яких вони супроводжують, визначає орган-відправник. Перевезення засуджених, хворих на лепру, здійснюється у спеціально обладнаних товарних вагонах.
14.6. За фактами неякісного медичного огляду перед від'їздом засуджених чи безпідставної відмови в прийомі хворого до лікувальної установи медичне управління Департаменту, медичні відділи (відділення) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях проводять розслідування. Посадові особи, які винні в цьому, притягаються до відповідальності.
14.7. Надання медичної допомоги в дорозі військовослужбовцям військових караулів, а також засудженим при відсутності супроводжувальних медичних працівників здійснюється силами найближчих медичних установ за телеграмами начальників військових караулів.
14.8. При звільненні з СІЗО чи ВТУ особи, які потребують стаціонарного лікування, госпіталізуються в лікарні органів охорони здоров'я.
Перед звільненням з місць позбавлення волі та перед направленням його до колоній поселення з метою унеможливлення інфекційних захворювань та для вирішення питання про можливість самостійного пересування до місця проживання засуджений повинен пройти медичний огляд з подальшою санітарною обробкою. Результати огляду заносять до медичної амбулаторної картки.
14.9. Інваліди I, II груп, хворі на активний туберкульоз (I - II, VА ГДО) та особи, які не закінчили примусове лікування від алкоголізму і наркоманії, з ВТУ до колоній-поселень не направляються до їх вилікування або зняття з них групи інвалідності.
14.10. Лікувально-профілактична та протиепідемічна робота в колоніях поселення організовується та проводиться територіальними органами охорони здоров'я на загальних підставах у відповідності із законодавством про охорону здоров'я.
Направлення засуджених у лікувальні установи здійснюється у відповідності з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я України.
14.11. Якщо, коли засуджений, що підлягає звільненню у зв'язку з хворобою, психічним станом та фізичними недоліками, до вибраного місця проживання самостійно дістатися не може, то начальник медичної частини повідомляє про це начальника виправно-трудової установи, який повинен у встановленому порядку виділити потрібну кількість супровідників.
14.12. Труп засудженого, який помер під час етапування, та його речі здають до найближчого органу управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.
14.13. При звільненні з місць позбавлення волі осіб, які потребують направлення до будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, адміністрація установи виконання покарань повинна не пізніше ніж за 3 місяці до звільнення передати в місцеві органи соціального захисту населення документи на зазначених осіб для розміщення їх після звільнення у відповідних будинках-інтернатах.
15. Медичне постачання медичних частин
15.1. Медичне постачання медичних частин слідчих ізоляторів, виправно-трудових установ та лікарень може здійснюватися через в/о "Фармація", магазини медичної техніки територіальних органів Міністерства охорони здоров'я або централізовано через Департамент. З цією метою медичне управління Департаменту, медичні відділи (відділення, групи) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях отримують і узагальнюють заявки. Аптеки СІЗО, ВТУ й лікарень отримують медичне майно, медикаменти, імунобіологічні препарати з аптечних складів, аптек органів охорони здоров'я або центральної бази Департаменту.
15.2. Товарно-матеріальні цінності, що надійшли до бюджетної установи, приймаються створеною наказом керівника установи комісією з обов'язковою участю працівника бухгалтерії та представника вищої за рангом організації. Приймання цінностей провадиться шляхом перелічування, зважування в присутності матеріально відповідальної особи, якій передаються ці цінності на зберігання. На прийняті матеріальні цінності комісія складає акт, у якому зазначаються найменування товарно-матеріальних цінностей, їх кількість, ціна та вартість за діючими цінами. Акт приймання цінностей підписується членами комісії, на ньому зазначається розпис матеріально відповідальної особи про прийняття цих цінностей на відповідальне зберігання. Одночасно проводиться маркування одягу та іншого м'якого інвентарю в установленому порядку, про що робиться запис в акті прийняття цінностей.
Облік цінностей у бухгалтерії та в матеріально відповідальної особи здійснюється за діючим порядком, окремо від матеріальних цінностей, придбаних установою за рахунок бюджетних та спеціальних коштів.
15.3. Якщо в штати СІЗО чи ВТУ аптечний працівник не входить, то начальник медичної частини доручає вести аптечну справу одному з середніх медичних працівників (фельдшерів), який пройшов спеціальну фармацевтичну підготовку.
15.4. Аптеки розміщуються в приміщеннях установи, що розташовані за межами зони, яка охороняється. Доступ до них підслідних і засуджених не дозволяється.
15.5. Облік, зберігання і видавання медикаментів та інших медичних товарів регламентуються чинним законодавством.
15.6. Медичне майно та медикаменти термінового і безстрокового використання, що надходять до аптеки, на підставі рахунків заносять до книги обліку матеріальних цінностей. Рахунки передаються в бухгалтерію для обліку.
Книги обліку матеріальних цінностей зберігаються в аптеці разом з копіями вимог (заявок). Облік витрачання отруйних, наркотичних, сильнодіючих речовин та спирту здійснюється в окремій книзі. Сторінки книг обліку матеріальних цінностей повинні бути пронумеровані, прошнуровані, завірені підписом начальника аптеки та печаткою.
Записи в книгах обліку матеріальних цінностей здійснюються акуратно, без помарок. Виправлення роблять червоним чорнилом і завіряють підписом начальника аптеки.
15.7. Звіт про витрату медикаментів та іншого медичного майна завідуючий аптекою щомісяця подає до бухгалтерії у грошовому (у сумах) вираженні. До звіту додаються дані про витрачання отруйних, наркотичних, сильнодіючих речовин та спирту в кількісному вираженні, а також вимоги на видані медикаменти.
15.8. Медикаменти з аптеки видаються в медичну частину та відділення лікарні лише в готовому для вживання стані за вимогами (заявками). У лікарні заявки складає старша сестра відділення, а підписує їх начальник відділення. У медичних частинах заявки складає фельдшер (медсестра), а підписує начальник медичної частини.
У лікарнях вимоги на наркотичні, отруйні, сильнодіючі речовини, спирт та інші медикаменти, що входять до предметно-кількісного обліку, ще затверджуються начальником лікарні чи його заступником.
15.9. Контроль за обліком, зберіганням та використанням медичного майна в аптеках СІЗО, ВТУ, лікарень здійснюється шляхом:
планових і непланових перевірок, що здійснюють начальник медичної частини або комісії (окремі працівники) за їх дорученням;
перевірок наявності і правильності зберігання ліків у відділеннях (кабінетах) медичних частин та лікарень, що здійснюють завідуючі аптеками, результати перевірок заносять до відповідного журналу, про них доповідають начальнику медичної частини, лікарні;
перевірок, що здійснюють медичні відділи (відділення) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, інспекторський склад медичного управління Департаменту.
Планові перевірки медичного майна в СІЗО, ВТУ, лікарнях здійснюються:
в період проведення щорічних інвентаризацій всього майна;
не рідше одного разу на півріччя за вибіркою, обсяг перевірки визначається начальником установи або начальником медичної частини, при цьому перевіряється не менше 25 найменувань видаткового і 15 найменувань інвентарного майна;
щоквартально - отруйних речовин групи "А";
щомісяця - сильнодіючих та наркотичних речовин.
При проведенні планових та раптових перевірок комісії (особам, які перевіряють) слід керуватися Державною фармакопеєю та чинним законодавством України. За результатами перевірок складаються акти, про підсумки доповідають начальнику установи. При виявленні псування лікувальних засобів складається акт про списання цінностей, що зберігаються в аптеці та стали непридатними. Акт складається комісією, призначеною керівником установи за участю головного (старшого) бухгалтера і завідуючого аптекою, при цьому з'ясовуються причини псування цінностей, а також визначаються винні в цьому особи. Вартість лікувальних засобів, що зіпсувалися з вини матеріально відповідальних осіб, зараховується на його рахунок і стягується у встановленому порядку. Акт про списання медичного майна довготермінового використання складається на підставі представлених документів про псування майна в двох примірниках. Акт затверджується начальником установи, один примірник здається в бухгалтерію, другий - зберігається в аптеці. Начальник установи і начальник медичної частини вживають усіх необхідних заходів для усунення виявлених недоліків.
15.10. Медикаменти з аптеки видаються з розрахунку використання їх протягом 5 діб, у виняткових випадках - залежно від потреби. Медикаменти зберігаються під замком у кабінетах або металевих сейфах, що унеможливлює доступ сторонніх осіб до них. Запас медикаментів в аптеці не повинен перевищувати в середньому їх двомісячної потреби, запас дезінфекційних засобів - на епідемічний сезон.
16. Санітарна освіта
16.1. Санітарна освіта - складова і невід'ємна частина діяльності медичної та соціально-психологічної служб установ. Основне завдання санітарної освіти полягає у пропаганді медичних та гігієнічних знань серед підслідних та засуджених, в участі у процесі їх перевиховання з позицій формування в них навичок здорового способу життя.
Медичне управління Департаменту, медичні відділи (відділення) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях здійснюють організаційно-методичне керівництво санітарною освітою, систематично вивчають цю роботу та контролюють її проведення в установах.
Відповідальність за організацію, планування і проведення санітарної освіти покладається на начальників медичних частин, а в лікарнях - на начальників лікарень чи їх заступників з медичних питань.
16.2. Основні завдання санітарно-освітньої роботи, що проводиться з підслідними та засудженими:
пропаганда Основ законодавства України про охорону здоров'я, заходів уряду в галузі охорони здоров'я;
удосконалення знань і закріплення практичних навичок з надання самодопомоги та взаємодопомоги при травмах, отруєннях;
поширення медичних і гігієнічних знань, досягнень медичної науки, пропаганда здорового способу життя, проведення антиалкогольної та антинаркоманійної пропаганди, підвищення рівня обізнаності з ВІЛ/СНІД та навчання заходам перестороги з метою зниження ризику інфікування ВІЛ;
підвищення санітарної культури, вивчення правил індивідуального та колективного захисту від зараження збудниками інфекційних захворювань;
мобілізація підслідних та засуджених для свідомого виконання вимог внутрішнього розпорядку, спрямованих на зберігання здоров'я і підвищення санітарно-епідемічного благополуччя установи.
Обов'язковою умовою ефективності санітарної освіти є її цілеспрямованість, плановість і безперервність. При плануванні враховуються: режими, особливості праці, дані аналізу захворюваності, травматизму і втрати працездатності серед засуджених, санітарний стан установ, місцеві епідемічні особливості поширення інфекційних захворювань, у лікарнях кримінально-виконавчої системи - профіль медичної установи, склад хворих і вимоги лікувально-охоронного режиму.
Тематика санітарної освіти змінюється в залежності від виробничих завдань, що виконує ВТУ, пори року та контингенту засуджених, серед якого вона проводиться. Начальники медичних частин повинні встановлювати та постійно підтримувати зв'язок з центрами здоров'я, базами та конторами кінопрокату, використовуючи їх методичну і матеріальну допомогу у своїй практичній діяльності (наочні посібники, літературу, кінофільми тощо).
Санітарно-освітня робота проводиться за допомогою різноманітних форм і методів: лекції, бесіди, консультації, читання літератури вголос і радіомовлення, випуск санітарних бюлетенів, стінних газет, пам'яток, використання плакатів, гасел, діапозитивів, діафільмів, фотовиставок, демонстрація кінофільмів тощо. Проведення під час своєї роботи пропаганди медичних та гігієнічних знань - це службовий обов'язок усього медичного персоналу установи. Для всіх категорій медичних працівників установлюється обов'язковий мінімум робочих годин для санітарної освіти. Для санітарної освіти слід широко використовувати самодіяльні організації засуджених.
17. Медичний облік та звітність. Статистичний аналіз стану здоров'я підслідних та засуджених і діяльності медичної служби
17.1. Медичний облік та звітність є основними джерелами фактичних даних про здоров'я підслідних та засуджених, характер, обсяг і результати діяльності медичної служби установи. Медичний облік та звітність проводяться з метою отримання статистичних даних, необхідних для організації медичного обслуговування підслідних та засуджених і оперативного використання майна медичної частини, контролю за ефективністю та своєчасністю вжитих лікувально-профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів, своєчасного інформування керівництва установи та вищого медичного начальника про стан медичного забезпечення, виявлення та узагальнення досвіду роботи медичної служби установи.
17.2. Медичний облік та звітність здійснюються за формами державної медико-статистичної звітності і формами облікової медичної документації, що затверджені Державним комітетом статистики України, та за формами галузевої звітності, затвердженими наказом директора Департаменту за узгодженням Державного комітету статистики України. Медичний облік та звітність включають: облік стану здоров'я підслідних та засуджених, облік захворюваності, втрат працездатності (звільнень через хворобу), смертності, облік роботи медичної частини, а також облік інших лікувально-профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів. На основі медичного обліку та звітності здійснюються узагальнення і поглиблений аналіз матеріалів про зміни в стані здоров'я підслідних та засуджених і діяльності медслужби.
17.3. Дані медичного обліку та звітності повинні бути достовірними, повними, придатними до порівняння, своєчасними. Їх аналіз повинен проводитись згідно з вимогами медичної статистики і грунтуватись на глибокому та різносторонньому вивченні умов праці та побуту утримуваних в установі.
17.4. Відповідальним за організацію медичного обліку та звітності в установі є начальник медичної частини (начальник лікарні). Він організовує і контролює всю роботу щодо медичного обліку та звітності підлеглих службових осіб, своєчасно в установлені строки подає вищому медичному начальнику документи медичної звітності, систематично аналізує дані про стан здоров'я підслідних та засуджених і про діяльність медслужби, доповідає про отримані результати та висновки керівництву установи і вищому медичному начальнику, використовує ці висновки при плануванні медичного обслуговування установи.
17.5. У СІЗО та ВТУ на одного з фельдшерів (медсестер) медичної частини покладається обов'язок зберігання та правильного використання бланків, журналів, книг обліку та звітності, ведення картотеки медичних амбулаторних карток, виконання за вказівкою лікаря записів у документах медичного обліку та допомога лікарю при складанні документів звітності. У лікарнях це мають робити медичні статистики.
17.6. Категорично забороняється залучати підслідних та засуджених до роботи з обліковою та звітною медичною документацією.
17.7. Поглиблений статистичний аналіз здоров'я, підслідних та засуджених і діяльності медслужби установи здійснює начальник медичної частини (лікарні) один раз на рік. Крім того, він повинен протягом року періодично (щокварталу, щомісяця, щодня) робити аналіз динаміки захворюваності, госпіталізації, у першу чергу за основними групами захворювань (інфекційні хвороби, травми тощо) в установі та в окремих підрозділах.
Усі дані, отримані у процесі медико-статистичного аналізу матеріалів медичного обліку-звітності, використовує начальник медичної частини (лікарні) у повсякденній роботі при медичному обслуговуванні підслідних та засуджених, а також для здійснення поточного і перспективного планування діяльності медслужби.
17.8. Відповідальність за організацію медичного обліку та звітності в лікувальних закладах управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, їх достовірність, повноту, придатність до порівняння, своєчасність представлення до медичного управління Департаменту, обласних управлінь статистики несе начальник медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.
18. Планування роботи медичної служби
18.1. Медичні частини слідчих ізоляторів, виправно-трудових установ, структурні підрозділи лікарень складають квартальні плани роботи, лікарні - річні плани основних організаційних заходів. Ці плани повинні включати всі види діяльності.
18.2. Основні вимоги при складанні плану:
конкретність кожного заходу, що планується, з чітким викладенням його змісту, мети, способу, послідовності, терміну виконання та визначенням відповідальних виконавців;
комплексність (участь зацікавлених служб установи в здійсненні запланованих заходів).
До плану включають основні питання медичного обслуговування.
Планування здійснюється на підставі даних про стан здоров'я, основних показників діяльності медичної служби, матеріально-технічного стану, завдання щодо підвищення якості лікувально-профілактичної роботи, наказів, указівок вищих начальників.
18.3. План складається у такій послідовності: аналіз, оцінка досягнутого рівня роботи медичної служби; аналіз і прогноз захворюваності, стану здоров'я та переміщення осіб, які обслуговуються; вивчення наказів, вказівок старших начальників; визначення мети і завдань плану; розрахунок сил, засобів та календарних термінів для виконання поставлених завдань; розробка конкретних заходів, визначення виконавців та термінів виконання; затвердження плану в старшого начальника.
У плані повинні знайти відображення такі розділи: організаційно-аналітична робота; лікувально-профілактична робота; санітарно-гігієнічна та протиепідемічна робота; робота з кадрами, спеціальна підготовка медичного персоналу; питання розвитку матеріально-технічної бази, медичне забезпечення; санітарно-освітня робота.
У розділі організаційно-аналітичної роботи повинні знайти відображення аналіз діяльності медичної частини, стан здоров'я осіб, які обслуговуються, складання звітів. У розділі лікувально-профілактичної роботи плануються заходи щодо вдосконалення лікувально-діагностичного процесу, питання медичних оглядів та диспансеризації, заходи, спрямовані на усунення чинників, що негативно впливають на лікувально-діагностичний процес і стан здоров'я підслідних та засуджених, організація консультативної допомоги.
Розділ санітарно-гігієнічної і протиепідемічної роботи включає заходи поточного та попереджувального санітарного нагляду, контроль за харчуванням, водопостачанням, розміщенням, комунальним обслуговуванням, умовами праці та інші питання. Протиепідемічні заходи - проведення профілактичних щеплень, лабораторних обстежень, дезінфекційних заходів, при потребі можуть бути виділені підрозділи з профілактики окремих інфекційних захворювань.
У розділ роботи з кадрами, спеціальної підготовки кадрів включають заходи щодо підвищення кваліфікації, навчання, освоєння суміжних спеціальностей, підготовку робіт для визначення кваліфікаційних категорій лікарям і середньому медичному персоналу. Участь у конференціях та семінарах.
Розділ розвитку матеріально-технічної бази і медичного забезпечення при потребі повинен включати питання зміцнення матеріально-технічної бази медичних та інших об'єктів, потреби в обладнанні, медикаментах, контроль за зберіганням, обліком і витратою лікувальних засобів, перев'язувального матеріалу та медичного майна.
У розділі санітарно-освітньої роботи планується основна тематика лекцій, бесід, радіовиступів, випуск бюлетенів, стінгазет, підготовка декретованих осіб у галузі гігієнічних знань, робота з санітарним активом.
Розділи плану записуються за підрозділами з поділом на такі графи:
------------------------------------------------------------------
|N з/п | Назва | Термін |Виконавець |Відмітка про |Примітка|
| | заходів |виконання | | виконання | |
|-------+---------+-----------+-----------+-------------+--------|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
------------------------------------------------------------------
19. Режим утримання засуджених у лікувальних установах місць позбавлення волі
19.1. Особи, які перебувають у лікувальних установах і злісно порушують дисципліну, можуть бути переведені для лікування до палат-ізоляторів. У цьому разі на них поширюються усі права щодо осіб, які лікуються.
19.2. Тривалі побачення засудженим, які перебувають у лікувальних установах, як правило, не надаються. Короткочасні побачення надаються начальниками лікувальних закладів за нормами, що встановлені для відповідних видів ВТУ. Психічно хворим, які перебувають на стаціонарному лікуванні в спеціалізованих відділеннях (лікарнях), короткочасні побачення можуть надаватися начальником лікувального закладу позачергово, за висновком лікаря, як лікувальний засіб. Забороняються тривалі побачення хворим на активний туберкульоз, які виділяють мікобактерії туберкульозу до припинення бациловиділення (за даними 3-разового обстеження мокротиння).
19.3. У разі тяжкої хвороби, що загрожує життю засудженого, начальник установи виконання покарань, лікувального закладу ВТУ дає змогу близьким родичам засудженого відвідати його. Таке відвідування у рахунок чергового побачення не зараховується.
19.4. Засудженим, які перебувають у лікарнях з приводу тяжких захворювань і яким потрібне додаткове харчування, може бути дозволений продаж продуктів харчування за висновком лікарської комісії в межах сум, установлених кримінально-виконавчим законодавством.
19.5. Засудженим, які перебувають у лікарнях, дозволяється отримувати передачі та посилки кількістю і вагою у відповідності до кримінально-виконавчого законодавства та правил внутрішнього розпорядку.
19.6. Засудженим, які потребують лікування, за висновком лікаря дозволені передачі медичних препаратів у фабричній упаковці.
19.7. Засудженим хворим на туберкульоз I - II ГДО дозволяється отримувати продуктові посилки (передачі), додатково купувати продукти харчування у відповідності до чинного законодавства. Дозволяється, як виняток, хворим на туберкульоз, які перебувають на хірургічному лікуванні, та особам, які потребують складного хірургічного втручання, за місяць до операції і на такий самий строк після неї за висновком лікарської комісії (незалежно від установленого їм типу колоній) отримувати посилки чи передачі з продуктами харчування, рекомендованими лікарями, вагою не більш як 8 кілограм три рази на місяць, а також додатково купувати такі продукти через торговельну мережу установи за рахунок коштів, що є на особистих рахунках підслідних та засуджених.
19.8. Залучення до праці засуджених, хворих на активний туберкульоз у лікарнях, відділеннях і спеціалізованих ВТУ здійснюється згідно з чинним законодавством.
19.9. Примусове лікування від алкоголізму та наркоманії повинно поєднуватись з реадаптаційними заходами виховного і трудового характеру.
19.10. На адміністрацію установ покладається безпосередня відповідальність за забезпечення та проведення заходів, які унеможливлюють придбання засудженими речовин, що містять алкоголь і наркотики.
19.11. Під час карантину засуджені утримуються в ізольованих приміщеннях. У разі виявлення серед них інфекційного хворого строк карантину визначається з моменту ізоляції останнього інфекційного хворого.
19.12. У разі тимчасової заборони побачень у виправно-трудовій установі чи лікувальному закладі за епідемічними показаннями адміністрація даної установи сповіщає про це прокурора, який здійснює нагляд за дотриманням законності в місцях позбавлення волі.
19.13. З особами, які направляються на роботу в господарську частину, проводяться спеціальні заняття із санітарно-технічного мінімуму із заліками, про що робиться відповідний запис у медичному журналі.
19.14. Особи, які призначаються на тимчасову роботу в харчоблок (добовий наряд), підлягають обов'язковому тілесному огляду і можуть виконувати роботу, не пов'язану з приготуванням та видачею їжі, миттям посуду, інвентарю та обладнання.
19.15. При отриманні засудженим виробничої травми, професійного захворювання чи отруєння начальник медичної частини в акті робить висновок про тяжкість та наслідки нещасного випадку і бере участь у роботі комісії, що розслідує його. Акт про виробничу травму, професійну хворобу чи отруєння додається до особової справи засудженого у встановленому порядку.
19.16. Про всі побутові і виробничі травми та отруєння засуджених медпрацівники роблять відповідний запис в амбулаторній картці, а начальники медичних частин повідомляють адміністрацію ВТУ.
19.17. Медпрацівники установи систематично, не рідше як 2 рази на місяць, перевіряють санітарно-гігієнічний стан умов праці працюючих засуджених, виконання правил охорони праці та промислової санітарії, наявність і комплектність аптечок і санітарних сумок, стан питного водопостачання на виробництві, наявність спецодягу, санітарний стан території, робочих місць тощо. Результати оформляються актами обстежень та розпорядженнями на адресу адміністрації цехів, дільниць тощо, з зазначенням конкретних термінів усунення наявних недоліків. У разі виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо керівництву установи для вживання негайних заходів для їх усунення.
19.18. Перед відправленням усі засуджені проходять обов'язковий медичний огляд для визначення їх придатності до наряду. При цьому медичні працівники, які здійснюють відбір засуджених, повинні зважати на кліматичні особливості місця розташування установи, до якої їх переводять, та характер робіт, що там виконуються.
20. Професійні права та обов'язки медичних і фармацевтичних працівників. Принципи медичної етики працівників пенітенціарної медицини
20.1. Професійні права медичних і фармацевтичних працівників
На медичних працівників СІЗО, виправно-трудових установ, лікарень кримінально-виконавчої системи поширюються професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників, що обумовлені законодавством України про охорону здоров'я.
Зокрема, вони мають право на: заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації; належні умови професійної діяльності; підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах; вільний вибір апробованих форм, методів, засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармакологічної науки і практики; безкоштовне користування соціальною, економічною та спеціальною медичною інформацією, потрібною для здійснення професійних обов'язків тощо.
На медичних і фармацевтичних працівників пенітенціарних установ поширюються пільги, що встановлюються для працівників виправно-трудових установ Департаменту.
20.2. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників
Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я медичні та фармацевтичні працівники пенітенціарної системи зобов'язані: сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню та лікуванню захворювань; подавати своєчасну та кваліфіковану медичну й лікарську допомогу; безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та інших екстремальних ситуацій; поширювати наукові та медичні знання серед населення; пропагувати, у тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя; дотримуватися вимог професійної етики і деонтології; зберігати лікарську таємницю; постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності; подавати консультативну допомогу своїм колегам, а також виконувати інші обов'язки, передбачені чинним законодавством.
20.3. Принципи медичної етики працівників пенітенціарної медицини
Принципами медичної етики щодо захисту засуджених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдяних чи таких, що принижують гідність людини, видів поводження, прийнятими XXXVII сесією Генеральної Асамблеї ООН, є:
Принцип 1
Медичні працівники, особливо лікарі, які забезпечують медичне обслуговування засуджених чи затриманих осіб, зобов'язані зберігати їх фізичне та психічне здоров'я і забезпечувати лікуванням такої якості та такого рівня, яким забезпечуються особи, які не є засудженими або затриманими.
Принцип 2
Медичні працівники припускаються грубого порушення медичної етики, якщо вони активно чи пасивно діями беруть участь у катуваннях або інших жорстоких чи таких, що принижують гідність, видах поводження і покарання.
Принцип 3
Медичні працівники припускаються грубого порушення медичної етики, якщо вони входять у будь-які інші професійні стосунки із засудженими чи затриманими особами, метою яких не є обстеження, охорона або поліпшення їх фізичного чи психічного здоров'я.
Принцип 4
Медичні працівники допускають порушення медичної етики, якщо вони:
застосовують свої знання та досвід у проведенні допиту засуджених і затриманих осіб таким чином, що це може погіршити стан їхнього здоров'я;
засвідчують, що стан здоров'я засуджених чи затриманих осіб дозволяє піддавати їх будь-якій формі поводження або покарання, що може загрожувати їхньому здоров'ю.
Принцип 5
Участь медичних працівників у будь-якій процедурі упокорювального характеру щодо засудженого чи затриманої особи є порушенням медичної етики, якщо вона не викликана потребою охорони фізичного або психічного здоров'я чи безпеки засудженого (затриманої особи), інших засуджених (затриманих осіб).
20.4. Афінська клятва
20.4.1. Ми, медичні працівники, які працюють у в'язничному середовищі, зібравшись в Афінах 10 вересня 1979 року, зобов'язуємося відповідно до духу клятви Гіппократа докладати зусиль для забезпечення якнайкращої можливої медичної допомоги ув'язненим з будь-яких причин особам, без шкоди для нашої відповідної професійної етики та в її межах.
20.4.2. Ми визнаємо право ув'язнених осіб на отримання якнайкращої можливої медичної допомоги.
Ми зобов'язуємося:
утримуватися від санкціонування або затвердження будь-якого фізичного покарання;
утримуватися від участі в будь-яких тортурах;
не брати участі в жодних експериментах над ув'язненими особами, якщо вони проводяться без їх свідомої згоди;
зберігати конфіденційність інформації, отриманої в професійних стосунках із хворими;
керуватися у своїх медичних висновках потребами наших пацієнтів і забезпечити превалювання цих висновків над будь-якими іншими немедичними питаннями.
21. Роль медичних відділів (відділень, груп) управлінь (відділів) Департаменту в організації медичного забезпечення в пенітенціарних установах
21.1. Відповідальність за організацію медико-санітарного забезпечення підслідних та засуджених на території України покладається на медичні відділи (відділення, групи) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.
21.2. У своїй роботі вони керуються Основами законодавства України про охорону здоров'я, наказами директора Департаменту та Міністерства охорони здоров'я України, вказівками, рекомендаціями медичного управління Департаменту.
21.3. Начальники медичних відділів (відділень, груп) організовують свою роботу у відповідності з Типовим положенням про медичний відділ (відділення, групу) управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим і областях (додаток 32).
