Про затвердження Програми із забезпечення продовольчої безпеки та здійснення заходів щодо стабілізації ринку продовольчих товарів, формування регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції у м. Києві

Граничний (пороговий) критерій становить 2500 ккал на добу, при цьому 55 % добового раціону має забезпечуватися за рахунок споживання продуктів тваринного походження.

Висновок: Індикатор "Добова енергетична цінність харчування людини", що визначається як сума добутків одиниці маси окремих видів продуктів, які споживаються середньостатистичним мешканцем Києва протягом доби, та їхньої енергетичної цінності, знаходиться на рівні раціонального споживання.

3.2. Індикатор "Забезпеченість раціону людини основними продуктами харчування"

Для нормального фізичного та інтелектуального розвитку людина має споживати з їжею не тільки певну кількість продуктів харчування, які задовольняють енергетичні потреби людського організму, а й певний набір поживних речовин у вигляді білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів. Жоден продукт харчування, взятий окремо, не містить всіх цих поживних елементів в достатній кількості і пропорціях. Тому необхідний широкий асортимент різних харчових продуктів. Задоволення потреб населення в різноманітних поживних речовинах у визначеній наукою структурі харчування можна розглядати як якісний аспект продовольчої проблеми. Індикатор забезпеченості дає оцінку щодо складу окремих продуктів у раціоні людини.

Крім урахування мінімальних показників споживання як порогових параметрів, є доцільним порівнювати фактичне споживання із раціональними нормами, що є оптимальними параметрами продовольчого забезпечення. Це зумовлено тим, що сутність продовольчої безпеки пов'язана із забезпеченням нормальної життєдіяльності людини, яка визначається станом її здоров'я та можливостями інтелектуального розвитку.

Для розрахунку використані дані Статистичного щорічника і рекомендовані норми споживання. Результати розрахунків наведені в таблиці 5.

• Статистичний щорічник м. Києва за 2006 рік.

Для наочності дані розрахунків наведені у вигляді діаграми 1:Достатність споживання основних видів продуктів в розрахунку на одну особу за рік в 2006 році

Оптимальним вважається результат, коли фактичне споживання окремого продукту харчування відповідає його раціональній нормі, тобто дорівнює 1.

Наведені діаграма та таблиця 5 дають уявлення про незбалансований склад продуктів раціону киян. При загальній енергетичній достатності за рахунок окремих продуктів (олія, риба), в раціоні відмічається дефіцит білків, вітамінів та мікроелементів, зумовлений нестачею овочів, фруктів, м'ясних та молочних продуктів.

Треба відмітити, що за світовими рекомендаціями добовий раціон має на 55 % забезпечуватися за рахунок споживання продукції тваринного походження, а рекомендований МОЗ України рівень продукції тваринного походження становить лише 31,5 % від добового раціону українця.

Висновки: Населення м. Києва має дефіцит споживання основних груп продуктів харчування у порівнянні з фізіологічними нормами. Дефіцит споживання зумовлений кількома причинами, серед яких слід відзначити:

• низький рівень доходів населення;

• високі ціни на окремі види продуктів.

Як наслідок: недостатня купівельна спроможність населення, незбалансованість харчового раціону і погіршення показників стану здоров'я киян. Покращення показників індикатора забезпеченості раціону людини основними продуктами харчування може бути досягнуто за рахунок:

1) збільшення доходів населення, в тому числі окремих малозабезпечених соціальних груп, шляхом надання адресної допомоги як на окремі види продуктів, так і на весь продовольчий кошик;

2) створення умов для зменшення вартості визначених продуктів за рахунок (ринкових заходів) збільшення пропозицій товарів, надання фінансової підтримки заготівельним і переробним підприємствам міста, або адміністративних заходів: регулювання цін, введення квот, надання фінансової підтримки заготівельним і переробним підприємствам міста.

3.3. Індикатор достатності запасів зерна

Забезпечення зерновими продовольчими ресурсами є одним із найважливіших індикаторів продовольчої безпеки. Цей індикатор визначається як співвідношення запасів зерна до внутрішнього харчового споживання хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно.

Згідно з рекомендаціями ФАО (спеціальний орган при ООН з проблем сільського господарства і харчування) і Методикою граничним вважається запас зерна на рівні 17 %, що відповідає 60 дням споживання. Для міста Києва це становить 42 тис. т продовольчого зерна.

Висновки:

1. З метою створення необхідних зернових ресурсів на кожний маркетинговий рік, необхідно передбачати в міському бюджеті кошти на часткову компенсацію сплачених відсотків за отриманими банківськими кредитами суб'єктам господарювання при проведенні операцій на закупівлю продовольчого зерна та плодоовочевої продукції.

2. Підвищення ефективності закупівельної політики для створення регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції, в тому числі з використанням ф'ючерсних угод, встановлення кооперативних та інших виробничих схем співробітництва міських переробних і заготівельних підприємств із виробниками сільськогосподарської продукції.

3.4. Індикатор "Економічна доступність продуктів"

Четвертим індикатором безпеки харчування є економічна доступність продовольчого споживання.

Економічна доступність продовольчого споживання - це відношення вартості річного набору харчових продуктів на одну особу, що відповідає науково обґрунтованим нормам здорового харчування, до річного розміру витрат на одну особу.

За даними Статистичного щорічника за 2006 рік значення індикатора економічної доступності продовольчого споживання по м. Києву станом на 2006 рік становить 56,22 %. Граничним критерієм для цього показника є 60 % витрат.

Основним джерелом інформації для визначення рівня та умов життя населення є дані вибіркового обстеження домогосподарств.

Державний комітет статистики України при проведенні вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України застосовує таку класифікацію доходів домогосподарств: усі види грошових, натуральних доходів, а також усі види соціальної допомоги, включаючи субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, подарунки, доходи від продажу особистого та нерухомого майна, використані заощадження тощо. При цьому в ході обстеження розрізняються:

• грошові доходи домогосподарства;

• загальні доходи домогосподарства, що включають грошові доходи та вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за винятком матеріальних затрат на її виробництво) в порядку самозаготівель, вартість грошової допомоги і подарованого родичами та іншими особами, суму пільг та субсидій на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, послуг транспорту та зв'язку;

• сукупні ресурси домогосподарства, які складаються із загальних доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів.

В основу розрахунку цього показника покладені дані щодо витрат домогосподарств як більш надійні, порівняно з даними про доходи, які респонденти схильні занижувати.

Економічна доступність продовольчого споживання для жителів м. Києва всіх домогосподарств, за даними Статистичного щорічника за 2005 рік, становила 47,9 % сукупних витрат у середньому на рік.

Економічна доступність продовольчого споживання, за даними Статистичного щорічника у 2006 році, склала 48,23 % сукупних витрат, що на 0,33 % більше, ніж у 2005 році.

Рекомендаціями ФАО і за визначенням Методики, граничним критерієм для цього індикатора безпеки харчування прийнято шістдесятивідсотковий рівень.

Висновки:

Індикатор доступності продовольчого споживання для міста Києва є стабільним і таким, що відповідає реаліям сьогодення і економічній ситуації в державі. Утримання індикатора в рекомендованих межах забезпечується заходами, аналогічними для показників індикатора "Забезпеченість раціону людини основними продуктами харчування", зважаючи на їхню взаємну відповідність.

3.5. Індикатор "Диференціація вартості харчування"

Диференціація продовольчого споживання за соціальними групами (квінтильний коефіцієнт) розраховується як співвідношення показників продовольчого споживання у 20 % домогосподарств із найбільшими доходами до відповідних показників 20 % домогосподарств із найменшими доходами. Взагалі диференціація населення за показником витрат (споживчих, грошових чи сукупних) не виглядає так поляризовано, як за показником доходів (особливо грошових). Тому, аналізуючи диференціацію доходів, треба паралельно вивчати витрати обстежуваних категорій, оскільки тільки зіставлення цих показників (доходів та витрат) може дати об'єктивну картину диференціації респондентів за станом матеріального добробуту. Розрахований за даними Головного управління статистики у м. Києві за 2005 рік, індикатор економічної доступності харчових продуктів для одинадцяти груп домогосподарств із різними середньодушовими сукупними витратами показано на діаграмі 2:Індикатор економічної доступності продуктів харчування домогосподартв із різними середньодушовими сукупними витратами у 2005 році

Домогосподарства за рівнем середньодушових сукупних витрат

Відповідно до даних Статистичного щорічника м. Києва за 2006 рік (табл. 17.21 "Розподіл домогосподарств за рівнем середньодушових сукупних витрат") до 20 % домогосподарств із найменшими доходами віднесені домогосподарства із доходами до 420 грн. (перший квінтель), відповідно до п'ятого квінтеля віднесені домогосподарства із доходами до 720 грн.

Квінтильний коефіцієнт диференціації продовольчого споживання може розраховуватися щодо окремих продуктів або за загальною сумою витрат на харчування і показує рівень споживання продуктів харчування окремих груп населення залежно від їхнього достатку.

Диференціація споживання основних видів продуктів домогосподарств у 2005 році у м. Києві в середньому за місяць у розрахунку на одну особу (кг), за даними Головного управління статистики у м. Києві, наведена у таблиці 6.

Із таблиці 6 видно, що споживання основних продуктів домогосподарств із більшими середньодушовими витратами значно переважає цей показник у домогосподарств із меншими середньомісячними витратами на одну особу. Необхідність витрат на харчування призводить до зменшення витрат домогосподарств на інші цілі, відмови від створення заощаджень, придбання речей довгострокового користування тощо. У групах із меншим рівнем доходів у загальному споживанні переважають низькокалорійні, з низьким вмістом білка продукти (хлібопродукти, картопля, олія). Існує розрив у споживанні визначеними соціальними групами продуктів із значним рівнем вітамінів та мікроелементів (овочі, фрукти, м'ясні та молочні продукти).

Проте така диференціація споживання визначається не дефіцитом продовольчих товарів у цілому або окремих продуктів, а здебільшого рівнем доходів населення.

Висновки:

1. Наявність продовольчих товарів у місті знаходиться на достатньому рівні.

2. Торговельна мережа столиці забезпечує дотримання необхідного рівня продовольчої безпеки за показником "Диференціація вартості харчування".

3.6. Індикатор "Ємність внутрішнього ринку продовольства"

Важливим фактором безпеки продовольчих товарів є також ємність внутрішнього ринку продовольства, баланс продовольчих товарів м. Києва.

Цей індикатор безпеки харчування визначається як добуток середньорічного споживання окремого виду продовольства та середньорічної чисельності населення.

Середньорічна чисельність населення в м. Києві за 2006 рік становила 2705,7 тис. Використовуючи дані Статистичного бюлетеня по м. Києву за 2006 рік, розрахуємо ємність основних продуктів харчування (таблиця 7).

Показник є визначальним для формування регіональних запасів, укладання договорів та угод із сільгоспвиробниками на постачання окремих груп продовольчих товарів, визначення необхідних фінансових, виробничих і складських ресурсів для забезпечення необхідної кількості того чи іншого виду продуктів.

Динаміка зміни показника дозволяє прогнозувати кількість показників балансу на наступні роки. Для м. Києва баланс за 2001-2007 та прогноз на 2008 рік з урахуванням зміни чисельності населення м. Києва наведений в таблиці 7.1.

3.7. Індикатор "Продовольча незалежність"

Продовольча незалежність визначається як частка імпорту продовольства в загальній ємності внутрішнього продовольчого ринку.

Київ не виробляє сировинної та сільськогосподарської продукції, а повністю залежить від ввезених до міста, в т. ч. імпортованих, сільгосппродуктів. Дані про частку імпортованих продуктів в оптовому товарообороті столиці наведено в таблиці 8.

Якщо розглядати структуру імпортованих до міста продуктів, то частка імпортованого м'яса вже склала 30 %, імпорт риби - 70 %. У 2007 році через неврожай імпорт овочів і фруктів збільшився до 40 % і 50 % відповідно. Все це не сприяє покращенню індикатора продовольчої незалежності міста і має стимулювати розвиток економічних відносин між Києвом та регіонами, звичайно, за умови економічної доцільності. Особливого значення має набути цей індикатор в умовах входження України до СОТ.

Висновки:

З метою зменшення залежності від імпорту продовольчих товарів та сировини необхідно підвищення ефективності закупівельної політики для створення регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції, в тому числі з використанням ф'ючерсних угод, встановлення кооперативних та інших виробничих схем співробітництва міських переробних і заготівельних підприємств із виробниками сільськогосподарської продукції.

Якість продовольчих продуктів є одним із головних визначальних понять продовольчої безпеки. Законодавче якість продовольчих продуктів захищена великою кількістю законодавчих державних, нормативних галузевих і місцевих актів, які стосуються виробництва, транспортування, зберігання, переробки і реалізації харчових продуктів як вітчизняних, так й імпортованих харчових продуктів.

Відповідно до ГОСТ 15467-79, який діяв в Україні до 2007 року, якість продукції - це сукупність властивостей, що обумовлює її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення. Закон України "Про безпечність та якість харчових продуктів" якість харчового продукту визначає як ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, що здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт.

Виходячи з цього, якість харчових продуктів - це властивість продукту забезпечувати організм людини харчовими речовинами. Продукт зобов'язаний гарантувати безпеку для здоров'я, мати належні органолептичні характеристики.

4.1. Основні чинники якості продуктів харчування

Відносно продовольчої сировини і харчових продуктів питання їхньої якості, відповідно, має найважливіше значення, оскільки жоден інший вид продукції немає такої значної та постійної дії на здоров'я людини та її потомства. Щорічно пряме отруєння пестицидами вражає в світі близько 2 млн. осіб і забирає 50 тис. життів.

На сьогодні якість продуктів харчування, представлених на українському ринку, залишає бажати кращого. Про це свідчать дані, наведені в доповіді, підготовленій ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я) Держспоживстандарту України, яка видається щорічно. Показники якості різноманітні і визначаються конкретним видом продукції. З урахуванням галузевих особливостей харчових продуктів їх можна згрупувати в дві групи: диференційовані показники якості сировини та комплексні показники якості сировини.

Диференційовані показники дають оцінку за якоюсь однією ознакою. Вона може характеризувати споживчі властивості продукції через харчову, біологічну, енергетичну цінність, нешкідливість, безпеку, зберігання, органолептичні показники. Наприклад, якість ковбас варено-копчених за органолептичними характеристиками характеризується зовнішнім виглядом, розміром. За фізико-хімічними показниками - відсотком масової частки вологи, куховарської солі, нітрату. За бактеріологічними показниками - відсутністю бактерій групи кишкової палички, сальмонели.

Комплексні показники характеризують декілька властивостей продукції і, як правило, характеризують сортність продукції. Комплексні показники якості продукції характеризують її економічну ефективність. Це показники універсальні, незалежні від властивостей продукції і застосовуються у всіх галузях. Основні з них: питома вага продукції, що відповідає встановленим вимогам в НТД, технічним умовам, питома вага продукції, що відповідає кращим вітчизняним і зарубіжним зразкам, сума штрафів за продукцію у зв'язку із порушенням вимоги НТД.

4.1.1. Хімічний склад

Вибірковий контроль продукції рослинництва показав, що за останні роки від 7 до 15 % зразків продуктів рослинного походження містять нітрати в кількостях, що перевищують встановлені гігієнічні нормативи. Серед усіх продуктів, що вивчалися, найбільш забрудненими є рибопродукти. Дослідження також показали, що частка проб харчових продуктів, що не відповідають гігієнічним нормативам, складає: по нітриту - 2,7 %; по пестицидах - 1,8 %; по токсичних елементах - 2,7 %; по антибіотиках - 11,4 %. Серед харчових продуктів, не відповідних вимогам безпеки, найбільшу частину складають: продукція виноробства - 21,4 %; мед - 19,4 %; безалкогольні напої -15 %; хлібобулочні і борошномельні, круп'яні вироби - 13,4 %.

Не менш тривожна ситуація із забрудненням харчових продуктів важкими металами, вміст важких металів в продуктах харчування в цілому по Україні перевищує встановлені ГДК приблизно в 10 % всіх харчових продуктів.

Якість харчових продуктів регламентується державними стандартами та технічними умовами на окремі види продуктів. У них відображені вимоги до їхнього складу, кількісних і органолептичних показників на окремі види харчової і сільськогосподарської продукції. На сьогодні з діючих понад 350-ти на харчову і сільськогосподарську продукцію - 252 стандарти визначають гранично допустимі концентрації або вміст шкідливих речовин у продукті та методи їхнього визначення. У них регламентується вміст таких шкідливих для здоров'я людей речовин, як нітрати, пестициди, важкі метали тощо.

На сьогодні виробництво екологічно чистих продуктів харчування є одним із перспективних напрямів у розвитку сільського господарства і споживчого ринку в Україні з таких причин: споживчий попит на екологічно безпечну продукцію росте; компанії-виробники продуктів харчування готові інвестувати кошти у виробництво органічної продукції; сільське господарство і природні ресурси володіють могутнім потенціалом для виробництва екологічно чистих продуктів харчування; одним із перспективних напрямів розвитку сільського господарства і переробної промисловості України є просування екологічно чистих продуктів харчування насамперед для внутрішнього споживання, а також на зарубіжні ринки.

У 2005 році на частку екологічно чистих продуктів харчування припадало від 5 до 10 % об'єму всього європейського ринку продовольства. Щорічне зростання об'єму торгівлі в країнах Європи досить значне - до 30 - 40 % у Данії, Швеції і Швейцарії.

В розвинених країнах існують чіткі критерії, що дозволяють віднести продукт до категорії екологічно чистих (органічних) продуктів:

• екологічно чисті продукти (органічні) не містять генетичне модифікованих інгредієнтів;

• екологічно чисті продукти (органічні) не містять інгредієнтів, властивих продуктам, що вирощені з використанням пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів і штучних добрив;

• екологічно чисті продукти (органічні) не містять штучних консервантів, барвників і смакових добавок;

• екологічно чисті (органічні) продукти зобов'язані мати на упаковці спеціальні ліцензійні символи "Органіка".

Тенденції в галузі охорони здоров'я останніми роками сприяли бурхливому розвитку сектора екологічно чистих продуктів. Експерти прогнозують подальше зростання попиту. Криза довіри до традиційних продуктів у промислове розвинених країнах привела до відродження інтересу до місцевих продуктів і солідарності з місцевими виробниками. Офіційно сертифіковані екологічно чисті бренди мають такий же вплив, як крупні марки: вони асоціюються з якістю, надійністю і знанням регіону, навіть якщо ці продукти виробляються зовсім в іншій галузі.

4.1.2. Генетичне модифіковані продукти (ГМ-продукти)

Щодо генетичне модифікованої продукції, то науковці визначають ГМ-організмів як організми, до геному яких за допомогою методів генної інженерії "вмонтовано" функціонуючі сторонні гени або ділянки ДНК. Продукти, що їх містять, мають нову, не властиву їм комбінацію генетичного матеріалу. Наукою, відповідальною за появу ГМО, є харчова біотехнологія, яка застосовує методи сучасної генетики для поліпшення харчових властивостей рослин, тварин та мікроорганізмів. Який вплив нових білків, що продукують вбудовані в ГМО гени, - невідомо. Людина їх раніше ніколи не вживала і тому незрозуміле, чи є вони алергенами. Близько 25 % патогенез-залежних білків, які активно використовуються для отримання ГМ-рослин, сприяють вираженим алергічним реакціям.

Різні порушення здоров'я виникають в результаті появи в ГМ-організмів нових, незапланованих білків або токсичних для людини продуктів метаболізму, це поява стійкості мікрофлори людини до антибіотиків, що може призвести до медичних проблем - неможливості лікування багатьох захворювань.

Виникають порушення здоров'я, пов'язані з накопиченням в організмі людини гербіцидів. Більшість відомих ГМ-рослин не гинуть у разі масового використання сільськогосподарських хімікатів і можуть їх накопичувати.

Є певні очікування віддалених канцерогенних і мутагенних проявів. Кожна вставка чужорідного гена в організм - це мутація, вона може викликати в геномі небажані наслідки. У разі змін, що вносяться чужим геном в еволюційно відладжений геном, неможливо не припускати ймовірність виникнення токсичних, алергенних, канцерогенних і мутагенних продуктів. Тому не виключається, що у людини, яка споживала ГМО, у майбутньому можуть проявлятися негативні ефекти, пов'язані з такими компонентами.

Статистика свідчить, що останнім часом в Україні збільшилося несанкціоноване розповсюдження ГМ-організмів та продуктів, що їх містять. У київських супермаркетах трансгени виявлені навіть у дитячому харчуванні. Було перевірено 42 зразки найменувань продукції - ковбаса, шинка, пельмені, каші швидкого приготування. У 18 з них виявлено вміст ГМ-сої понад 5 %.

Сьогодні існує потреба розроблення та прийняття закону прямої дії, який повинен містити дані щодо ризиків від використання ГМ-продукції, а також, спираючись на досвід європейський країн, визначати порядок маркування продукції.

У Законі України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетичне модифікованих організмів", прийнятому 31.05.2007, взагалі не згадується про можливі ризики від використання генетично модифікованої продукції, а згідно із статтею 50 Конституції України "людина має право знати, що вона споживає".

В європейських країнах будь-яка продукція, яка містить в собі 0,9 або більше процентів ГМО, в обов'язковому порядку підлягає маркуванню. Виробники зобов'язані зазначати точний відсоток вмісту генетично модифікованих організмів у своїй продукції.

4.2. Запровадження харчового стандарту ДСТУ ISO 22000:2007

У світі розроблено цілу низку стандартів, які містять вимоги щодо якості продуктів харчування. Але вони існують поза національним законодавством і є добровільними. Прикладами таких стандартів є міжнародний харчовий стандарт, Універсальний харчовий стандарт Британського консорціуму. Порівняно з цими стандартами добре відомий стандарт ISO 9001:2000 не відіграє такої важливої ролі щодо безпеки продуктів харчування в ЄС.

Міжнародна організація із стандартизації (ISO) розробила новий стандарт - стандарт менеджменту безпеки продуктів харчування ISO 22000:2005. В Україні з 01.08.2007 введено в дію національний стандарт ДСТУ ISO 22000:2007. Він визначає вимоги до системи менеджменту безпеки продуктів харчування, включаючи всі організації харчового ланцюга від фермерських господарств до постачання продуктів харчування, включно з пакуванням. Важливо те, що цей стандарт має на меті забезпечити добровільну гармонізацію до міжнародних стандартів, надання стандарту для аудиту, який можна використовувати для внутрішніх аудитів, самосертифікації або сертифікації третьою стороною, поширення інформації про сертифікацію на міжнародному рівні.

Головною відмінністю ДСТУ ISO 22000:2007 від інших стандартів щодо якості та безпеки продуктів харчування є те, що він не включає детальних вимог до належної практики виробництва. Разом з тим стандарт вимагає від організації впровадження належної практики у всіх ситуаціях. А отже, організації самі зможуть визначити ті умови, які їх влаштовують. Через такі вимоги ДСТУ ISO 22000:2007 забезпечує зв'язок з міжнародними правилами і вимогами, які пов'язані з "Кодекс Аліментаріус". Слід очікувати, що прийняття стандарту ДСТУ ISO 22000:2007 та робота за ним сприятиме Україні у здійсненні експортних операцій.

Вимоги стандарту ISO 22000:2005 базуються на принципах НАССР (в англійській транскрипції НАССР "Hazard Analysis and Critical Control Points", що в перекладі означає "Аналіз ризиків і критичні точки контролю"). Концепція НАССР передбачає систематичну ідентифікацію, оцінку та управління небезпечними факторами, які істотно впливають на якість продуктів харчування. Вона орієнтує персонал на системне визначення і виконання попереджувальних заходів. Принципи НАССР, їхнє застосування висвітлені в національному стандарті ДСТУ 4161-2003 "Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги". До переваг використання системи НАССР можна віднести системний підхід до безпеки продуктів харчування, можливість інтеграції в систему управління якістю, допомогу у демонстрації зацікавленим сторонам належної уваги до безпеки, використання визнаного на міжнародному рівні підходу, малу кількість порушень у роботі системи управління, ефективність витрат, підвищення довіри та задоволеності замовника. ДСТУ ISO 22000:2007, який може бути застосований у будь-якій організації: від постачальника харчової сировини, виробників харчових продуктів, операторів з транспортування і зберігання, субпідрядників до кінцевих реалізаторів, повинен прийти на заміну ДСТУ 4161 - 2003.

Подібність структури ISO 22000:2005 до ISO 9001:2000 передбачає охоплення всіх елементів моделі управління: від політики у сфері якості та безпечності до аналізу з боку вищого керівництва. Така модель зарекомендувала себе як дієва, та є придатною для постійного поліпшення діяльності організації. Наявність підґрунтя у вигляді принципів менеджменту та елементів моделі управління дозволяє створювати інтегровані системи менеджменту.

З метою підтримки якості продовольчих товарів національні продуценти продовольчих товарів мають вирішити комплекс організаційних проблем, що стосуються технологій, рецептури, ГДК, фасовки та упаковки, відповідність екологічним вимогам харчових продуктів, призначених для експорту і товарообігу всередині країни.

Одним із завдань продовольчої безпеки столиці є сприяння запровадженню стандарту якості харчових продуктів ДСТУ ISO 22000:2007 на підприємствах-постачальниках продовольчих товарів у торговельну та ресторанну мережу міста шляхом проведення навчання спеціалістів профільних підприємств і організацій та їхньої сертифікації на відповідність вимогам стандарту.

4.3. Наукове та інформаційне забезпечення якості продуктів харчування

Аналізуючи екологічні характеристики продуктів харчування в країні і м. Києві, особливо слід зазначити відсутність повної, зіставної за видами продуктів інформації про ступінь екологічної чистоти продукції. У даний час інформація про різні види забруднювачів узагальнюється і накопичується не тільки в різних організаціях, але і без єдиної методичної основи, що не дозволяє проводити комплексний аналіз ступеня екологічності продуктів, що споживаються населенням, і розглядати його динаміку.

У комплексі заходів із поліпшення якості продуктів харчування необхідною уявляється розробка цілої низки заходів як наукового, так і організаційного характеру, направлених на створення інформаційної бази з даної проблеми. Недостатня інформованість в цьому питанні не дозволяє не тільки ефективно впливати на поліпшення забезпечення населення м. Києва, України, але й навіть належним чином оцінити сутність і важливість самої проблеми.

Нестабільність в економічних і політичних відносинах призводить до положення, при якому практично всі прийняті екологічні програми не виконуються, повільними темпами йде перехід до озонування води замість хлорування тощо.

Наявні об'єктивні проблеми посилюються масою суб'єктивних факторів:

практичною відсутністю відповідних механізмів, адекватно функціонуючої фінансової сфери, економічної бази для переорієнтації сфери виробництва та розподілу відповідно до екологічних вимог, ослаблення контрольних функцій державних органів з питань якості продуктів харчування тощо.

Особливо треба зазначити, що існуючими санепідемстанціями планомірної і ефективної боротьби за виробництво екологічно чистих продуктів не ведеться через відсутність відповідного потенціалу.

Ще однією болючою проблемою безпеки харчування є необізнаність і неінформованість населення. Дуже небагато споживачів мають початкове уявлення про мікробіологічну небезпеку, ще менша кількість людей знає, що незамінні поживні речовини можуть бути токсичними, що деякі натуральні продукти можуть містити певні токсичні речовини. Багато споживачів не знає про те, що тривалість нашого життя у великій мірі залежить від безпеки харчування. Школи, навчальні заклади, промисловість погано інформують споживача про складні проблеми безпеки продуктів харчування. Законодавство, покликане захищати права споживачів на якісні продукти харчування, безумовно, також потребує вдосконалення.

Одним із дієвих механізмів забезпечення продовольчої безпеки є регулювання цін на визначені види продуктів. Як будь-який засіб втручання у господарську діяльність він має, при всій своїй тимчасовій ефективності, значні недоліки, які в цілому не сприяють економічному розвиткові сільськогосподарської, переробної та харчової промисловості. Пунктом 12 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" з метою вдосконалення системи державного регулювання цін (тарифів) та подальшого розвитку ринкових відносин визначено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють):

- граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування;

- граничні розміри плати за послуги, що надаються ринками з продажу продовольчих та непродовольчих товарів;

- граничні торговельні (постачальницько-збутові) надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м'ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, олію соняшникову, яйця курячі не вище 15 відсотків без урахування витрат з їх транспортування у міжміському сполученні;

- граничний рівень цін на зерно сільськогосподарських культур;

- граничні торговельні надбавки на рівні не вище 10 відсотків конкурсної ціни на м'ясо, реалізоване з державного резерву відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 року № 266 "Про порядок реалізації м'яса з державного резерву";

- граничні рівні рентабельності виробництва борошна пшеничного вищого, першого і другого сорту, борошна житнього обдирного, хліба вагою більш як 500 грамів з борошна пшеничного вищого, першого і другого сорту та їх суміші, борошна житнього та суміші борошна пшеничного та житнього простої рецептури (борошно, дріжджі, сіль, вода) без додавання цукру, жиру, інших наповнювачів, а також хліба і хлібобулочних виробів для діабетиків;

- оптово-відпускні ціни на борошно пшеничне вищого, першого і другого сорту, борошно житнє обдирне, яловичину, свинину, м'ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, яйця курячі, цукор, олію соняшникову шляхом декларування їх зміни. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 1222 "Про затвердження Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари" визначає механізм декларування зміни оптово-відпускних цін на борошно пшеничне вищого, першого і другого сорту, борошно житнє обдирне, яловичину, свинину, м'ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, яйця курячі, цукор, олію соняшникову.

Згідно з Порядком декларуванню підлягають зміни оптово-відпускних цін на вищезазначені продовольчі товари у разі, коли такі ціни збільшуються протягом місяця на 1 %. Суб'єкти господарювання, які провадять діяльність з виробництва та/або реалізації продовольчих товарів, у разі зміни їх оптово-відпускних цін подають до Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міськдержадміністрацій декларацію, пояснювальну записку щодо обґрунтування необхідності зміни оптово-відпускних цін разом з економічним аналізом фактичних витрат, калькуляцію собівартості продовольчих товарів (послуг з реалізації) із зазначенням обсягу матеріальних та трудових витрат, довідку про фактичну та декларовану рентабельність від реалізації продовольчих товарів. Зазначені документи підписуються керівником суб'єкта господарювання та завіряються печаткою. Декларація та зазначені документи подаються не пізніше, ніж за 10 днів до запровадження оптово-відпускних цін на продовольчі товари.

З листопада 2007 року по липень 2008 року включно було реєстровано 63 звернення щодо декларації змін оптово-відпускних цін на продовольчі товари від 13 суб'єктів господарювання, які проводять діяльність з виробництва та реалізації продовольчих товарів. Усього задекларовано Головним управлінням з питань цінової політики 1563 зміни оптово-відпускних цін.