Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста

Разом з тим постає завдання проведення нової інвентаризації, планувального та правового закріплення території природно-заповідного фонду Києва з урахуванням вимог формування та розвитку рекреаційного середовища, а також приведення класифікації і природоохоронного режиму територій у відповідності до положень Законів "Про природно-заповідний фонд України", "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр." та постанови Кабміну України від 25.08.2004 р. № 1094 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного значення".

Як першочерговий захід необхідно підвищити статус більшості парків-пам'яток садово-паркового мистецтва і передбачити додаткове фінансування об'єктів (для об'єктів загальнодержавного значення з державного бюджету, для об'єктів місцевого значення - з місцевих бюджетів).

Одним із перших парків Києва був Царський сад, проект створення якого був розроблений у 1748-1750 рр. Цей парк займав територію, на якій зараз знаходяться Хрещатий парк (колишня назва - Купецький парк, виник у 1910 р. після того, як була прокладена Петрівська алея, яка відділила його від решти території Царського саду; в радянські часи мав назву Піонерського парку), стадіон "Динамо" та Міський сад (перша назва - Царський сад, у радянські часи називався Першотравневим парком). Звичайно, що побудова стадіону "Динамо" зменшила площу старовинного парку, порушила його планувальну структуру. Але слід пам'ятати, що парків такого віку в Україні одиниці, що в усіх країнах такі об'єкти реставруються, підтримуються, охороняються і перетворюються в одні з головних визначних місць, які відвідують туристи. Тому слід надати статус об'єкта загальнодержавного значення Хрещатому парку та Міському саду. Реконструкція Хрещатого парку та Міського саду, проведена у 2003 р., сприяє прийняттю такого рішення. Важливо, щоб ці та подібні до них об'єкти реконструювали з дотриманням вимог реставрації старовинних парків.

Парк Слави, який зараз має статус парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення, заслуговує на його перевід у об'єкти загальнодержавного значення, враховуючи, що на його території знаходиться Вічний вогонь, парк знаходиться на плато і схилах до Дніпра і з його території відкриваються далекі перспективи, зелені насадження і саме планування парку становлять значну цінність.

Печерський парк, на території якого знаходиться музей Великої Вітчизняної війни і проводяться щорічні виставки квітів, які відвідують сотні тисяч людей, також повинен мати статус парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Статус парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення слід надати і території НК "Експоцентр України", враховуючи великі партерні ділянки перед його павільйонами, різноманіття таксономічного складу, наявність ділянок з віковим дубовим лісом. Такого ж статусу слід надати території парку "Нивки".

Пропозиції щодо резервування територій (відповідно до Генерального плану м. Києва на період до 2020 р., затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. № 370/1804 для розвитку мережі природно-заповідних об'єктів Києва наведено в табл. 24.

7. Рекомендації щодо збагачення породного асортименту з урахуванням природних ландшафтних умов міста

Важливим фактором, що визначає композиційну цілісність зелених масивів, їх естетичні якості та довговічність, є асортимент деревно-чагарникових порід, біологічні якості яких мають відповідати природно-кліматичним умовам даного району. Останнім часом почастішали випадки, коли озеленювальні роботи проводяться з використанням матеріалу, завезеного з Польщі, Угорщини, Нідерландів, де матеріал високої якості, але зовсім не відповідає кліматичним умовам міста. Тому необхідно розвивати індустрію розведення та вирощування порід у місцевих розсадниках, що відповідатиме місцевим умовам зростання і буде більш економічно вигідним (розвиток розсадника "Теремки" в Малютинці).

Дендрологічний склад зелених насаджень рекомендується відповідно до "Порайонного асортименту дерев і кущів України", виданого Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України; Київ - 1998 р.

Співвідношення основних груп дерев і чагарників наведено в табл. 25.

Відповідно до класифікації Л.І.Рубцова існує 6 типів садово-паркових ландшафтів: 1) регулярні, 2) садові, 3) лісові, 4) паркові, 5) лучні, 6) альпійські. Більшість парків є поєднанням кількох типів садово-паркових ландшафтів. Формування насаджень в кожному типі ландшафту має свою специфіку.

Регулярні ландшафти та їх елементи. У Києві є декілька парків, які мають регулярне планування: увесь Міський сад (колишній Царський сад), значна частина Парку Слави (алеї, що ведуть до Вічного вогню та обеліску), більша частина Наводницького парку, територія між павільйонами Національного центру виставок та ярмарків. У багатьох інших парках є ділянки регулярного планування: партерна ділянка поруч з пам'ятником Св. Володимиру на Володимирській гірці, терасована ділянка на Аскольдовій могилі і т. п., практично в усіх парках є елементи регулярного планування у вигляді алей, рядових посадок і живоплотів.

Реконструкція ділянок з регулярним ландшафтом вимагає розробки детальніших проектів, що дозволяє виконати роботи з високим ступенем точності. Часто роботи супроводжуються повною одночасною заміною усього рослинного матеріалу. У випадках, якщо на усій площі здійснити таку заміну протягом року неможливо, її проводять на ділянках, які симетричні відносно головних осей.

Згідно з В.О.Агальцовою у рішенні питання щодо реконструкції алей необхідно керуватися положенням: якщо збереглося 50-70 % дерев, ніяких підсадок робити не слід; якщо лишилося 30-40 % і є проміжки в 20-30 м і більше, то доцільно висадити саджанці у віці 30-40 років точно на місцях старих дерев; якщо збереглося 15-20 % первісної кількості висаджених дерев і вони знаходяться в незадовільному стані, то робиться повна заміна рослин.

На даний час потребує реконструкції партерна ділянка поруч з пам'ятником Св. Володимиру на Володимирській гірці. Окремо стоїть питання про реконструкцію грабових боскетів у парку Вічної Слави, тому що через дещо неправильну стрижку та затінення сусідніми деревами у грабів почалося оголення від гілок нижніх частин стовбура.

Садові ландшафти. У даному підрозділі розглядаються тільки ландшафти, які формуються плодовими деревами, оскільки розарії, сирінгарії та інші монокультурні сади, які Л.І.Рубцов відносить до садових ландшафтів, слід формувати або як регулярні, або як паркові ландшафти.

Цінні плодові сади збереглися на територіях історико-культурних заповідників: Києво-Печерської Лаври та Софійського заповідника. Багато з них потребують реконструкції (зокрема, як вже зазначалося в попередніх розділах, сад митрополита Києво-Печерської Лаври та сад митрополита Софійського заповідника). Є плодові сади і на територіях меморіальних садиб-музеїв. Парк Відрадний створено на базі плодового саду, є плодові сади у парку Нивки та інших парках.

У реконструкції плодових садів важливо уникнути проявів алелопатичної ґрунтовтоми, яка призводить до зниження швидкості росту рослин, погіршення їх декоративності, а часом і до загибелі садів, які створюються.

Якщо насадження мають меморіальне значення, то необхідно все відновлювати з високим ступенем точності - яблуневий сад на місці яблуневого, грушевий - на місці грушевого тощо, намагаючись використати ті ж сорти, що були за життя меморіальної особи. Для того, щоб уникнути при цьому проявів ґрунтовтоми, між викорчовуванням старого саду і посадкою нового повинно пройти не менше трьох років, протягом яких в саду повинні проводитись спеціальні заходи - глибока оранка, внесення добрив, рясний полив, вирощування сидератів.

На нашу думку, в історико-культурних заповідниках при відновленні садових ландшафтів можна проектувати зміни в садах. Сади, які відновлюються, повинні бути розділені на ділянки, на кожній з яких вирощувався б один з видів. При старінні і розпаді цих садів можна було б міняти місцями розташування видів. Таким чином в проект закладався б певний просторово-часовий ритм. Такий підхід не призводить до викривлення ландшафтного обризу і дозволяє уникнути прояву ґрунтовтоми, оскільки відомо, що насіннячкові рослини після кісточкових ростуть набагато краще, ніж після насіннячкових, а для кісточкових кращими попередниками є насіннячкові.

Щодо реконструкції сучасних плодових садів (як, наприклад, плодові сади у парку Нивки), то ми радимо для збереження садового ландшафту здійснювати заміну культурних плодових на дикорослі декоративні. Такі види яблунь, як ягідна, рясноквітуча, сливолиста, Недзвецького, пурпурова та ін., а також деякі види дикорослих плодових з інших родів, мають надзвичайно декоративне яскраве цвітіння, утворюють декоративні, але дрібні плоди, які довго (часом до кінця зими) лишаються на гілках. Такі плоди населення не збирає і тому не пошкоджує рослин. Плоди ж є кормовою базою для багатьох видів птахів.

Щодо решток плодових садів, які збереглися в деяких парках, то є серед них і такі, що не становлять ніякої цінності (переважно це присадибні садочки приватної забудови, що колись існувала на цих місцях). До нашого часу багато плодових дерев віджило свій вік, втратило декоративність через затінення неплодовими деревами; через малі площі та те, що серед садів з'явився самосів кленів, лип, ясенів та інших видів, втратилось відчуття садових ландшафтів. Їх відновлення не має сенсу і тому в багатьох випадках плодові дерева слід вимічати в рубку.

Лісові ландшафти. Цей тип садово-паркового ландшафту є основним для парків Києва.

Для формування паркових насаджень лісового типу садово-паркового ландшафту важливо знати їх походження. Багато київських парків, як вже зазначалося, формувалось на базі природної рослинності, тобто лісові масиви і гаї, які були на території, ставали основою насаджень парку. В інших парках всі насадження створювались штучно, проте і в цьому випадку дуже часто їх основу становили посадки аборигенних видів. Це призвело до того, що через певний час в паркових насадженнях штучного походження встановлювалася лісова обстановка. В більшості парків є також лісові масиви з інтродукованих видів.

При розробці заходів з відновлення природних насаджень і штучних, які утворені аборигенними видами, слід застосовувати порівняльно-фітоценотичний метод.

Наведемо приклад застосування цієї методики щодо парків на схилах Дніпра. Колись ці схили вкривали природні діброви. Але у свій час насамперед дуби вирубали для господарських потреб, а жолуді розсівалися на невеликій відстані від уцілілих дерев. Тому едіфікаторний для даних умов вид - дуб звичайний не відновлювався. Супутники дуба - клен гостролистий, ільмові (в'яз гладенький, в'яз шорсткий), ясен звичайний, липа серцелиста, деякі інші аборигенні види, а також інтродуценти - робінія звичайна та клен ясенолистий, розповсюджуючись самосівом з осередків, у яких збереглася рослинність, зайняли всю територію. Тому замість дібров з притаманними для них ярусністю та певними співвідношеннями між основними видами, утворилися насадження, в яких вид, що превалює, у багатьох випадках виділити неможливо. Склад окремих ділянок, наприклад у парку Аскольдова могила, відображають такі формули: 3Кл2Лп2В2Гк1Р, 3Кл3Я2В1Гк1Р, 4Кл3Я2ВР1Р, 4Т(4)2Я2Кл1В1Гр, де Кл - клен готролистий, Я - ясен звичайний, В - в'яз гладенький, Р - робінія звичайна, Гк - гіркокаштан звичайний, Лп - липа серцелиста, Т(ч) - тополя чорна, Гр - груша.

З кущів найпоширеніша бузина чорна. Ільмові в основному уражені голландською хворобою. Насадження надзвичайно густі, оскільки протягом кількох десятиліть за ними не здійснювався догляд (не проводилися рубки). Тому кількість дерев на 1 га багаторазово перевищує лісівничі норми для насаджень цього віку. Дерева при досить значній висоті мають малі діаметри та підняті високо маленькі крони. Такі насадження нестійкі та неповноцінні з точки зору лісівництва і недекоративні з точки зору паркознавства.

Першочерговим завданням є проведення рубок, спрямованих на зменшення густоти насаджень. Другим етапом має бути відновлення корінного насадження. В даному випадку слід відновлювати субформацію Querceta rodoris (чисто дубова), клас асоціацій Querceta corilosa (дубові ліси ліщинові), групу асоціацій Querceta coryloso-stellariosa (дубові ліси ліщиново-зірочникові), асоціацію Querceta coryloso-stelariosum (діброва ліщиново-зірочникова).

Корінне насадження має наступні показники. Деревостан у віці 50-130 років має зімкненість крон 0,7 - 1,0, висоту 17-27 м, діаметр дерев 18-40 см та II, рідше I або III клас бонітету. Створюють деревостан дуб звичайний з участю постійних видів - ясена звичайного (до 2-х одиниць у складі), липи серцелистої (до 2-х одиниць), клена гостролистого (1 одиниця) та випадкових видів - в'яза шорсткого, в'яза гладенького, черешні лісової, граба звичайного, яблуні лісової та ін. Підлісок має зімкненість 0,2 - 0,7. Складають його ліщина звичайна (основний вид), свидина червона, бруслина бородавчаста.

Травостій має проективне покриття 30-55 %. Абсолютно постійними видами є зірочник лісовий (15-35 %), яглиця звичайна (10 %), копитняк європейський (10 %), медунка темна (5 %), чина весняна (1 %), фіалка дивна (1 %), гравілат міський та купина багатоквіткова.

Оскільки на схилах Дніпра вже є насадження з участю ясена звичайного, липи серцелистої, клена гостролистого, в'язів та інших видів, головна проблема полягає у розчистці площ для посадок дуба звичайного та поступового збільшення його долі до рівня еталонного насадження.

Слід обмежувати розповсюдження бузини чорної та зберігати і підсаджувати ліщину звичайну.

Насадження, які формують лісовий тип садово-паркового ландшафту, але представлені інтродукованими видами, звичайно мають простішу структуру, ніж природні. Найчастіше масив створювався з одного виду. Супутні види не вводилися, другий ярус, підлісок і трав'янистий ярус штучно не формувалися. В подальшому, в залежності від біологічних властивостей інтродуцентів, регулярності і направленості догляду (чи його відсутності), в штучно створеному фітоценозі складався певний набір видів, які займають різні екологічні ніші. Аналізуючи сучасний стан таких ділянок, необхідно оцінити, наскільки збереглися первісні посадки, чи йде зміна видів, чи з'явився підріст інтродуцента, а також розповсюдженість в насадженні трав'янистих рудеральних видів.

На підставі отриманих даних розробляються заходи з відновлення насаджень. Втручання в сталі фітоценози при значному збереженні і поновленні інтродуценту повинно бути мінімальним.

Паркові ландшафти. У садово-парковому мистецтві перехідні від лісу до луків ландшафти, які складаються з відкритого лучного простору з мальовничо розташованими гаями, групами дерев і солітерами, виділяються в серію паркових ландшафтів.

Рослини у парковому ландшафті мають оптимальні умови для росту (освітлення, площа, живлення) і тому в ньому можна вирощувати найдекоративніші інтродуковані види.

Завдяки наявності відкритих просторів і високій декоративності рослинних композицій, парковий тип ландшафту є найпривабливішим для відвідувачів. Але в київських парках цей тип ландшафту не дуже поширений. Зокрема він є в Печерському парку, окремі ділянки його є в Маріїнському парку та Володимирській гірці, він переважає в насадженнях вздовж лінії метрополітену від ст. "Дарниця" до ст. "Лісова", є в парку Партизанської слави та деяких інших. Тому одним із завдань реконструкції насаджень багатьох київських парків має бути формування паркового типу садово-паркового ландшафту.

Після того, як буде розчищена площа від малодекоративних існуючих насаджень, слід провести посадки декоративних дерев і кущів.

Недоліком паркового типу ландшафту є обов'язковість кількаразового на рік косіння газонів і необхідність знищення усього самосіву, який час від часу з'являється.

Лучні ландшафти. Цей тип садово-паркового ландшафту близький до попереднього, але відрізняється від нього меншою участю деревно-кущової рослинності, переважанням відкритих просторів і розташованістю біля водойми (річки, озера, ставка). Хоча є і суходільні луки. В київських парках луки зустрічаються переважно в парках, створених на базі рослинності заплави Дніпра. Як показали дослідження, площа луків неухильно скорочується. Але бажано цей тип садово-паркового ландшафту зберегти на певній частині площ. Хоча заготівля сіна зараз зовсім неважлива, луки мають влаштовуватися як сінокісні угіддя з багатим різнотрав'ям.

Альпійські ландшафти. Природних виходів каміння на поверхню в парках Києва немає. Але штучно створені композиції із завезеного каміння та ґрунтопокривних рослин є. Якщо не рахувати гірських садів Національного ботанічного саду ім. М.М.Гришка НАН України та ботсаду ім. Акад. Фоміна, то найвдалішим є альпінарій, нещодавно створений на вході до парку "Перемога" (автор О.Джунь). Нею ж була створена альпійська ділянка на території Гідропарку. Японський сад є в парку Кіото. Окремі валуни і створені біля них посадки з декоративних рослин є і в інших парках. Враховуючи велику естетичну цінність таких композицій, було б бажано збільшити їх кількість у Києві. Але слід враховувати, що альпінарії вимагають досить великих витрат сил на створення і підтримання. Тому часто створюються не альпінарії, а композиції з каміння та звичайних квітів (в альпінаріях використовуються переважно ґрунтопокривні рослини). Для створення альпінаріїв слід використовувати ділянки з природним перепадом висот у місцях, де буває значна кількість відвідувачів (хоча можна створювати альпінарії і на рівних ділянках). Щоб полегшити догляд, композиції мають бути незначними за площею, а основу їх оформлення складати сланкі кущі (ялівці, мікробіота, кизильники та ін.).

Загальними напрямками робіт при формуванні вуличних насаджень можуть бути: якісне поліпшення їхнього складу за рахунок критичного перегляду існуючого асортименту деревних рослин, підвищення біологічної стійкості та захисних функцій цієї категорії насаджень, вирощування та використання крупномірного матеріалу із суворим дотриманням певних агротехнічних прийомів, кваліфікований догляд за насадженнями, зменшення витрат на їх утримання.

Зважаючи на специфічність умов зростання вуличних насаджень у промисловому місті, повинен бути й особливий підхід до їх формування: від селекційного насінництва до утворення стійких популяцій. Така схема передбачає індивідуальний відбір насіння із стійких екотипів, вирощування посадкового матеріалу з наступним відбором за фенотипом, а згодом і за генотипом, та власне створення екологічно стійких з високими декоративними і середовищетвірними функціями насаджень. Напрямки, а відповідно й методи селекційного насінництва, повинні базуватися на трьох основних положеннях добору: