Таблиця 5. Структура посівних площ та сівозміни в зоні південного Степу
4.2 Зона Лісостепу
Зона Лісостепу тягнеться смугою від Карпат до східних кордонів України і займає площу понад 1 тис.км, що становить більше третини (33,6%) її території, відзначається неоднорідністю грунтово-кліматичних і погодних умов.
Ця неоднорідність зумовлює особливості складу і чергування культур у сівозмінах різних районів зони. Важливо при побудові сівозмін враховувати умови зволоження, від яких залежить вибір попередників, їхній вплив на водний режим грунту. Тому до побудови сівозмін у Лісостепу слід підходити диференційовано, залежно від його підзон із достатнім, нестійким і недостатнім зволоженням. До підзони достатнього зволоження входять Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька (крім східних районів), Хмельницька і Житомирська області, північно-західні райони Вінницької та північні лісостепові райони Чернігівської та Сумської областей. Тут річна кількість опадів у середньому становить 570-600, за вегетаційний період - 380-450 мм. Сума температур понад 100 град.С досягає 2300-25000 град.С, ГТК-1,1-1,8.
Підзона нестійкого зволоження є промідною між підзоною достатнього і недостатнього зволоженням. Це зумовлює значну різноманітність районів, які різняться між собою грунтовим покривом, забезпеченістю рослин вологою, температурним режимом тощо. Якщо в середньому за рік тут випадає близько 480-500 мм опадів, то в північній та центральній частинах менше 400 мм буває в 30-37% років, у південній і східній частинах такі посушливі умови спостерігаються в 31-44% років. До підзони входять Вінницька (крім північно-західних районів) і Черкаська області, східні райони Чернівецької, північні лісостепові райони Одеської і північно-західні лісостепові райони Кіровоградської області, лісостепові райони Київської, Чернігівської, Сумської (крім північних районів) і Харківської областей, а також північні і центральні райони Полтавської області.
Підзона недостатнього зволоження. До неї входять південні лісостепові райони Одеської, південно-західні й північно-східні лісостепові райони Кіровоградської і південні райони Полтавської областей. За рік тут випадає 430-450 мм опадів, а за вегетаційний період - 300-340 мм, сума температур понад 10 град. становить 2600-2900 град.С, ГТК-0,9-1,2 кожен третій рік буває посушливий. За підвищених сонячної інсоляції і температури повітря та недостатньої кількості опадів першорядного значення набуває забезпеченість рослин вологою, а відтак зростає значення пару в підвищенні врожайності культур сівозміни.
До кращих попередників пшениці озимої в підзоні достатнього зволоження відносять багаторічні бобові трави на 1-2 укоси, однорічні вико- і горохо-вівсяну сумішки, горох на зерно, кукурудзу на зелений корм і ранній силос, ранню картоплю. Безперечно, гіршими є стерньові попередники, у тому числі й кукурудза молочно-воскової стиглості на силос. Дещо ризикованим попередником є соя, оскільки вона дуже чутлива до температурного режиму та умов зволоження під час вегетації. Тому оптимум насичення польових сівозмін основною зерновою культурою - пшеницею озимою - у підзоні достатнього зволоження перебуває в межах 20-30%. Збільшення її частки до 40% сприяє деякому зростанню збору власне продовольчого зерна, але далеко не завжди сприяє підвищенню врожайності інших зернових у сівозміні, а відтак і загального валового збору зерна в господарстві. Крім того, збільшення частки пшениці озимої в сівозміні понад 30% зумовлює необхідність її повторного посіву, що безумовно, призводить до зниження урожайності.
Істотний вплив на врожайність пшениці озимої має період її повернення на попереднє місце вирощування в сівозміні. Найкоротший період повернення, за якого не знижується врожайність пшениці, становить 2 роки. Озимі жито і ячмінь менш вибагливі до попередників і займають у підзоні порівняно невеликі площі. Добрими і практично рівнозначними попередниками для них є зернобобові, кукурудза на силос, картопля рання, пшениця озима, овес, гречка. Урожайність жита озимого не знижується при поверненні на попереднє місце вирощування через рік, а ячменю - через 2 роки. Кращими попередниками для ріпаку озимого є горох, конюшина, картопля рання, кукурудза на силос, пшениця озима. Сам ріпак є досить непоганим попередником для озимих і ярих культур. Без істотного зниження врожайності він витримує повторні посіви у сівозміні. Ріпак ярий (кользу) висівають по ярому клину, найкраще це робити після просапних (картоплі, бобових і коренеплодів), а також після озимих культур.
Збільшення частки ячменю ярого від 10 до 20% на його врожайність не впливає, тоді як врожайність пшениці озимої у такій сівозміні знижується на 2 ц/га через гірший склад попередників та досить високе (до 50%) насичення зерновими колосовими. Оптимальний для підзони показник насичення сівозмін зерновими колосовими - 40%. Насичення їх зерновими до 60-80% за рахунок вівса сприяє збільшенню збору фуражного зерна на 3-3,5 ц/га сівозмінної площі за незначного зниження загального збору кормових одиниць. Насичення сівозмін вівсом до 20% негативно не впливає на врожайність пшениці та ячменю. Ячмінь розміщують після просапних культур. Ярі стерньові тут менш придатні. Урожайність ячменю ярого не знижується за його повернення на попереднє місце вирощування через 2 роки. Овес у підзоні достатнього зволоження найкраще вирощувати після просапних та озимих зернових культур, небажаним попередником є ячмінь ярий. Овес на попереднє місце вирощування можна повертати через рік.
Оптимальне насичення сівозмін цукровими буряками становить 20%. Найкращим попередником для них є пшениця озима, яку розміщують у ланках з багаторічними травами, зернобобовими, озимими культурами, кукурудзою на зелений корм, гречкою. Цукрові буряки негативно реагують на зближення посівів у сівозміні. Так, за вирощування їх через два роки врожайність коренеплодів знижується на 55 ц/га, через рік після пшениці озимої чи ячменю - на 100-112 ц/га. Унаслідок цього врожайність повторного посіву становить лише 66% від урожаю в кращих сівозмінних ланках. Оптимальний період повернення - 4, допустимий - 3 роки.
Кукурудзу на родючих грунтах і за внесення оптимальних доз добрив та хімічних засобів боротьби з бур'янами можна вирощувати повторно протягом двох і більше років підряд. Під кукурудзу на силос за потреби відводиться до 20% сівозмінної площі. Кращими попередниками кукурудзи є конюшина на насіння, буряки цукрові, пшениця озима.
Найпоширенішою зернобобовою культурою в регіоні є горох - один із кращих попередників для озимих культур. Зближення періоду посівів гороху до двох років за насичення ним сівозмін від 10 до 20% зумовлює зниження врожайності на 1,7-3,4 ц/га. При зростанні частки гороху до 30% у сівозміні істотно знижується середня врожайність усіх зернових. У зв'язку з цим зернобобові можуть становити не більше 20% сівозмінної площі. Кукурудза на зерно, буряки цукрові та пшениця озима, як попередники гороху забезпечують практично однакову врожайність зерна цієї культури.
Кращими попередниками сої є пшениця озима та кукурудза на зерно. Розміщення її після цукрових буряків призводить до істотного зниження врожайності зерна, особливо в посушливі роки. Разом з тим, соя є хорошим попередником для ярих культур, а її ранньостиглі сорти, особливо в південній частині Лісостепу, - і для пшениці озимої. Отже, на частині площ у традиційній ланці горох - пшениця озима - буряки цукрові, горох можна замінити соєю. Середня врожайність ланки при цьому дещо знижується, але прибутковість зростає.
Підвищення попиту на зерно круп'яних культур викликало збільшення їх площі посіву, особливо гречки. Гречку і просо краще розміщувати в сівозмінах на чистих від бур'янів полях після цукрових буряків, кукурудзи, картоплі та озимих культур. Повертати гречку на попереднє місце вирощування доцільно не раніше як через рік, просо - через 3 роки.
Картоплю в сівозміні доцільно вирощувати після озимих зернових цукрових буряків, післяукісних та післяжнивних посівів. За внесення достатньої кількості органічних добрив і дотримання всіх вимог технології вирощування картоплі в підзоні достатнього зволоження її можна розміщувати після цілої низки культур-попередників. На попереднє місце вирощування цю культуру можна повертати через 1-2 роки.
Найпоширенішими серед багаторічних трав у цій підзоні є конюшина, люцерна та їхні сумішки із злаковими травами. Посіви бобових багаторічних трав, цих незамінних кормових культур, - це екологічно безпечний засіб підвищення родючості грунтів за рахунок оптимізації їх гумусового та азотного режимів. Зокрема, конюшина забезпечує високі і сталі врожаї за 1-2 укоси при підсіванні її під однорічні злакові трави, ячмінь ярий, пшеницю озиму, не знижує продуктивності при поверненні на попереднє місце вирощування через 3-4 роки (як і люцерна та злакові трави). Еспарцет можна повертати через 2-3 роки. Для запобігання зближення посівів багаторічних трав у грунтозахисних та кормових сівозмінах слід чергувати культури з різними біологічними ознаками, тобто в першу ротацію висівати бобові, у наступну - злакові трави.
У багатогалузевих господарствах різних форм власності найвищу загальну продуктивність забезпечують сівозміни з багаторічними травами. При цьому їх можна наситити зерновими до 50-60% (у т.ч. пшеницею озимою - на 20-30%, ячменем, горохом - на 10%) і просапними до 40% (з них 20% цукрових буряків і 20% кукурудзи). Такі сівозміни забезпечують збір з 1 га сівозмінної площі 28-29 ц зерна, 98-102 ц кормових одиниць за відносно низької собівартості виробництва.
У господарствах, що займаються виробництвом свинини, доцільно вводити плодозмінні польові сівозміни насичувати їх зерновим до 60-75%, у т.ч. озимою пшеницею до 20-30%, ячменем, горохом, кукурудзою на зерно - 10-20, вівсом - до 10, цукровими буряками - до 15-20%, конюшиною (5-10%). Такі сівозміни забезпечують збір з 1 га сівозмінної площі 91-103 ц кормових одиниць, а також 31-36 ц зерна, 89-91 ц коренеплодів. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві молока і яловичини, доцільно вводити плодозмінні польові сівозміни з люцерною (20-35%), насичені зерновими до 30-45%, у тому числі озимою пшеницею - 10-20%, горохом, ячменем, кукурудзою до 10%. Вони забезпечують вихід з 1 га сівозмінної площі 90-100 ц дешевих кормових одиниць і 9-10 ц перетравного протеїну.
Удосконалення структури посівів кормових культур здійснюється шляхом збільшення площ багаторічних бобових трав до 50-60% у кормовій групі, передусім за рахунок скорочення посівів трудомістких однорічних трав. Адже саме багаторічні трави не лише забезпечують виробництво достатньої кількості кормів, вони є ще й важливим засобом збереження родючості ґрунтів.
Високі та сталі врожаї озимої пшениці у підзоні нестійкого зволоження можна одержати після зайнятого однорічними культурами на зелений корм пару, після багаторічних трав на один укіс, гороху а в південних районах, тобто в підзоні недостатного зволоження - після чорного пару. Незадовільним попередником в обох підзонах є післяукісна кукурудза на силос, висіяна після озимих на зелений корм, і кукурудза на силос у суміші з соняшником.
Після цих попередників гарантовані для одержання сходів пшениці озимої запаси вологи в грунті спостерігаються лише протягом п'яти років із десяти.
Недоцільно за систематичного дефіциту вологи висівати пшеницю озиму після багаторічних трав на два укоси і повторного після озимої пшениці чи будь-яких інших стерньових попередників, бо це призводить до значного зниження її продуктивності.
Оптимальною часткою цукрових буряків у більшості районів підзони нестійкого зволоження на нееродованих землях у 4- і 8-пільній сівозмінах є 25%, 9-пільній - 22%, 10-пільній - 20%. Одним з кращих попередників є пшениця озима після багаторічних трав на один укіс, вико-вівсяної сумішок на зелений корм, гороху на зерно, а також озимі і кукурудза на зелений корм, горох і картопля рання. Основною причиною зниження врожайності цукрових буряків є скорочення періоду їх повернення на попереднє поле до 2-х років і менше, що призводить до погіршення водного та фітосанітарного режимів грунту.
У підзоні з недостатнім зволоженням грунту рівень насичення польових сівозмін цукрових буряками цукровими не повинен перевищувати 10%. Проте за оптимальної схеми чергування збільшення цього показника до 20% не призводить до зниження продуктивності як самих цукрових буряків, так і інших культур. У цій підзоні буряки слід розміщувати в ланках з чорним і раннім зайнятим парами.
Високі і сталі врожаї гороху в підзоні нестійкого зволоження забезпечує його розміщення після буряків цукрових, кукурудзи на зерно і силос, пшениці озимої, картоплі, гречки, ячменю ярого. За меншої кількості опадів у підзоні недостатнього зволоження кращими попередниками гороху є кукурудза на зерно і силос та пшениця озима. Його врожайність після цукрових буряків, як правило, на 4-5 ц/га нижча, ніж після кукурудзи і пшениці. Насичення сівозмін горохом понад 10% (на 20-30%) призводить до істотного зниження його врожайності.
Найкращими попередниками ячменю ярого в підзонах нестійкого і недостатнього зволоження є кукурудза на зерно і силос, пшениця озима, картопля, післяжнивні культури. Розміщують його також і після цукрових буряків, проте в цьому випадку одержують порівняно нижчі врожаї.
Гречку в підзоні нестійкого зволоження можна висівати після багатьох удобрених культур, зокрема пшениці озимої, бажано після зерно-бобових культур і багаторічних трав, які вирощувались на насіння. У підзоні недостатнього зволоження кращими попередниками є зернобобові культури, удобрені картопля, кукурудза та озимина після пару. У зв'язку з тим, що в цій підзоні цукрові буряки дуже висушують грунт, розміщувати після них гречку недоцільно, оскільки це призводить до зниження її врожайності, особливо в посушливі роки. Кращими попередниками проса в підзоні нестійкого зволоження є багаторічні трави, удобрені просапні (картопля, буряки цукрові, кукурудза), озимина і зернобобові культури. У підзоні недостатнього зволоження просо і гречку не варто розміщувати після культур, які дуже висушують грунт (буряки, соняшник, суданська трава), бо це спричиняє великий недобір урожаю. Істотно знижується врожайність проса за повторних посівів.
Кукурудзу за умов нестійкого зволоження найкраще вирощувати після гороху та пшениці озимої. Дещо гіршими попередниками для неї є кукурудза і буряки цукрові. Повторні посіви допустимі протягом двох-трьох років. В умовах недостатнього зволоження кукурудзу на зерно доцільно розміщувати на полях після пшениці озимої або повторно після кукурудзи, а кукурудзу на силос і зелений корм - після буряків. Серед пізніх однорічних кормових культур кукурудза є найпродуктивнішою за врожайністю зеленої маси і збором кормових одиниць. На зелений корм її доцільно вирощувати в суміші з бобовими травами.
Багаторічні бобові трави (конюшину, еспарцет, люцерну) у підзонах нестійкого і недостатнього зволоження використовують здебільшого на один укіс. Найкращими покривними культурами для них є ячмінь та інші ярі колосові. У підзоні нестійкого зволоження - це насамперед ячмінь ярий після кукурудзи на зерно. При цьому врожайність трав є дещо вищою, ніж за підсівання під ячмінь після буряків цукрових.
Однорічні бобово-злакові сумішки і кукурудзу на зелений корм, як кращі попередники пшениці озимої і наступної культури - цукрових буряків, потрібно вирощувати після зайнятих парів, а за недостатнього зволоження, коли вони не поступаються за врожайністю багаторічним травам на один укіс, можна вирощувати й разом з ними на одному полі.
Кормові культури в проміжних післяжнивних і післяукісних посівах у підзоні нестійкого зволоження найкраще розміщувати на полях після збирання пшениці озимої, де наступною культурою будуть кукурудза або ярі зернові. У підзоні з недостатнім зволоженням посіви післяжнивних культур, особливо перед цукровими буряками, вводити недоцільно. Порівняно високі врожаї післяжнивних культур одержують тут тільки у вологі роки, але тоді значно зменшується продуктивність наступних культур.
Післяукісні посіви розміщують після озимих, які вирощувались на зелений корм і після однорічних трав. Післяжнивні посіви в польових сівозмінах краще розміщувати після пшениці озимої, яка є попередником картоплі або кукурудзи на зерно та силос. Особливо слід практикувати післяжнивні посіви на зелений корм та зелене добриво в грунтозахисних сівозмінах, що значно поліпшує баланс гумусу у змитих грунтах, запобігає подальшому поширенню ерозійних процесів. Доцільні вони і в польових зернових сівозмінах, де виконують ще й санітарну роль. Найпродуктивніші в післяжнивних посівах капустяні, зокрема гірчиця біла, редька олійна, ріпак ярий.
У структурі посівних площ фермерських господарств через незначний набір культур періоди їх повернення на попереднє місце вирощування також повинні відповідати правилам чергування культур у сівозміні.
Схеми найпоширеніших у зоні Лісостепу сівозмін і структура посівних площ наведені у таблиці
6. Таблиця 6. Структура посівних площ та сівозміни в зоні Лісостепу
У невеликих господарствах запроваджуються вузькоспеціалізовані сівозміни з короткою ротацією. Оптимальні ротації таких сівозмін для самосумісних культур, що витримують беззмінне вирощування, мають бути 3-5-пільними, для несумісних - льону, люпину, соняшнику - 5-8-пільними. Крім того, поле, на якому вирощують ці культури у короткоротаційних сівозмінах для забезпечення належної періодичності чергування культур слід поділити на дві частини і на кожній поперемінно їх висівати. Набір культур у цих сівозмінах визначається спеціалізацією господарства. До того ж треба зважати й на те, що довгоротаційні 8-10-пільні сівозміни складаються з двох-трьох подібних ланок, які можна виділити як самостійні сівозміни. Наприклад, у 10-пільній сівозміні виділяються дві 5-пільні, у 9-пільній одна 5-пільна і одна 4-пільна, у 8-пільній - дві 4-пільні сівозміни з відповідним скороченням кількості культур і коригуванням їх чергування. Тобто у більшості випадків при переході до сівозмін з короткою ротацією немає необхідності заново проводити землевпорядкування.
Орієнтовні схеми сівозмін для невеликих та фермерських господарств*
Підзона достатнього зволоження
I. 1 - багаторічні трави, 2 - пшениця озима, 3 - буряки цукрові, 4 - соя, кукурудза на зерно, гречка, 5 - ячмінь ярий з підсіванням багаторічних трав.
II. 1 - соя, гречка, 2 - пшениця озима, 3 - буряки цукрові, ячмінь ярий, соя.
III. 1 - багаторічні трави, 2 - пшениця озима + післяжнивні посіви, 3 - кукурудза на зерно, 4 - кукурудза, картопля, 5 - ячмінь ярий + багаторічні трави.
IV. 1 - соя, кукурудза на зелений корм або силос, 2 - ріпак озимий, 3 - пшениця озима, ячмінь ярий, 4 - соя, кукурудза на зерно, 5 - гречка, соя.
Підзона нестійкого і недостатнього зволоження
I. 1 - багаторічні трави, 2 - пшениця озима, 3 - буряки цукрові, соя, 4 - кукурудза на зерно, 5 - ячмінь ярий з підсіванням багаторічних трав.
II. 1 - соя, горох, 2 - кукурудза, 3 - ячмінь, соя, 4 - кукурудза.
III. 1 - соя, 2 -пшениця озима, 3 - соя, просо, 4 - ячмінь ярий.
IV. 1 - соя, інші однорічні зернобобові культури, кукурудза на зелений корм, 2 - пшениця озима, 3 - ячмінь ярий, 4 - соняшник.
Застосовуються й інші схеми чергування культур у сівозмінах. Вони мають бути науково обгрунтованими і динамічними, щоб у разі потреби була можливість змінювати площу окремих культур без істотного порушення прийнятого чергування і строків повернення на попереднє місце вирощування.
---------------
* - невеликими вважаються господарства, площа ріллі яких становить менше 100 гектарів.
4.3 Зона Полісся
Полісся - окрема грунтово-кліматична зона, яка охоплює частину Волинської, Львівської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Хмельницької, Київської, Чернігівської, Івано-Франківської, Сумської та Закарпатської областей, вона займає близько 24,5% земельного фонду України. Ґрунтотворний процес тут пов'язаний з особливостями географічного положення, а саме: м'який і вологий клімат, легкі материнські породи і бідність їх основами, близькість до поверхні грунтових вод. Розповсюджені колись змішані і широколисті ліси з багатим трав'яним покривом обумовили три основні напрями грунтотворення: дерновий, підзолистий і болотний. Різні прояви цих процесів зумовили формування різноманітного грунтового покриву. Орні землі в цій зоні представлені здебільшого дерново-підзолистими грунтами різного гранулометричного складу - піщаними, зв'язно-піщаними, супіщаними, суглинковими тощо. Зустрічаються також грунти, що утворилися на вапняках, ясно-сірі та сірі лісові. У річкових заплавах і широких понижених місцях сформувалися болотні, торфові і лучні грунти. Як правило, грунтові відміни залягають у комплексі (часте чергування двох-трьох відмін на відносно невеликих ділянках), вони мають здебільшого незначний уміст гумусу (0,8-1,5%) та рухомих форм фосфорної кислоти й калію, закислені. Тому одержувати високі врожаї тут можна лише за умови підвищення родючості грунтів (вапнування, внесення підвищеної кількості органічних та мінеральних добрив, зниження рівня грунтових вод, особливо в західних районах, упровадження сівозмін із значним насиченням багаторічними травами та іншими бобовими культурами для поліпшення азотного балансу).
Клімат Полісся помірно континентальний, сума активних температур досягає 2500 град.С, період інтенсивної вегетації рослин (травень-серпень) - 90-130 днів. Опадів тут випадає 550-700 мм на рік, ГТК-1,1-1,5.
Структура посівних площ у поліській зоні, зважаючи на особливості кліматичних і грунтово-ландшафтних умов, має включати культури подвійного призначення - харчові і кормові - для забезпечення можливості реалізації певної кількості зерна на внутрішній та зовнішній ринки і кормів для утримання тваринництва (ВРХ молочного і м'ясного напрямку) на локальному рівні, а також (залежно від розміру і господарського спрямування господарств) - льон, картоплю, сою (на родючіших грунтах) і ріпак. Крім польових сівозмін має бути присутнім клин тривалого залуження орних і лучних угідь. Орієнтовні схеми польових сівозмін наведені в таблиці 7.
У сільгосппідприємствах зерно-картопле-льоно-тваринницького напряму виробництва найпродуктивнішою є структура посівних площ, в якій зернові культури становлять 50-52%, картопля - 10-15, льон - 9-12, кормові культури - 25-28, у тому числі багаторічні трави - 10-15%.
Таблиця 7. Структура посівних площ та сівозміни в зоні Полісся
У господарствах картопле-зерно-тваринницького напряму з промисловим виробництвом картоплі її частка в структурі посівних площ зростає до 20-25% за рахунок зменшення зернових культур - до 45-55%, і кормових культур - до 20-25%, у тому числі багаторічних трав - до 6-12%.
У структурі посівних площ сільгосппідприємств, що спеціалізуються на виробництві яловичини, молока і вирощуванні нетелей рекомендується відводити під зернові культури (39-50%), картоплю (9-14), льон (4-10%), а частку площ під кормові культури збільшити до 30-45%, у тому числі під багаторічні трави до 10-24%.
Враховуючи господарські та природні умови, розмір полів у сівозмінах зони Полісся може становити 50-150 га, на окремих грунтових відмінах навіть менше.
Прикарпаття характеризується достатнім зволоженням, в окремі роки перезволоженням, переважанням дерново-підзолистих поверхнево-оглеєних суглинкових і дернових опідзолених грунтів. Провідними зерновими культурами (табл. 8) у підзоні є озимі жито і пшениця, олійними - ріпак і соя, кормовими й овочевими - одно- і багаторічні трави і кукурудза на силос, картопля, капуста, огірки.
Таблиця 8. Структура посівних площ та сівозміни в зоні Передкарпаття
5. Сівозміни з овочевими культурами
При проектуванні сівозмін з овочевими культурами, крім усіх інших чинників, потрібно враховувати придатність грунтів для вирощування овочевих культур, зокрема забезпеченість вологою, віддаленість від місць зберігання, переробки, реалізації, забезпеченість робочою силою, під'їзними шляхами тощо.
Залежно від рівня спеціалізації, грунтових та економічних умов у господарствах може бути одна або кілька овочевих сівозмін. У сівозмінах з багаторічними травами має бути 7-8 полів, без них - 5-6, де можна розмістити по 2-3 основні овочеві культури та 3-4 з групи малопоширених. Насиченість сівозмін овочевими культурами має становити 50-75%. В цих сівозмінах повинно бути чергування рослин, за якого провідні культури розміщують після кращих попередників (табл. 9), котрі залишають після себе менше бур'янів. Це - озимі на зерно і зелений корм, багато- і однорічні трави, капуста пізня розсадна, ранні овочеві рослини та рання картопля.
Інший важливий чинник - збагачення грунту органічними речовинами. Найбільшу їх кількість залишають багаторічні трави, пшениця озима, капуста пізня. Певне значення має кількість винесених із грунту поживних речовин з урожаєм попередників. Багато поживних речовин виносять капуста пізня, помідори, мало - огірки та цибуля.
Одним з кращих попередників для багатьох овочевих культур є багаторічні трави, насамперед, люцерна в Степу і лівобережжі Лісостепу та конюшина на Поліссі і правобережжі Лісостепу. Озима пшениця та однорічні трави є хорошими попередниками для всіх овочевих культур, особливо дрібнонасінних.
Впроваджуючи сівозміни в зоні Степу та районах нестійкого зволоження Лісостепу, овочеві культури розміщують, у першу чергу, на зрошуваних землях.
9. Кращі попередники овочевих рослин по зонах України
У зоні лівобережного Лісостепу для господарств, які спеціалізуються на вирощуванні однієї-трьох овочевих культур, рекомендуються короткі зрошувані сівозміни з багаторічними бобовими травами і зерновими за наявності в структурі посівних площ не більше 50% просапних культур та внесенні органічних добрив по 10-15 т на 1 га сівозмінної площі і зрошенні. Це дає змогу підтримувати позитивний баланс гумусу, задовільні фітосанітарний стан і агрофізичні властивості грунту.
Оптимальним попередником у таких сівозмінах для білоголової капусти, огірків і помідорів мають бути багаторічні трави та оборот пласта трав, а для цибулі й інших дрібнонасінних - пшениця озима або однорічні трави.
З овочевих попередників для огірків кращою є удобрена органічними добривами капуста, а також цибуля, для капусти - огірки, вирощені і застосуванням органічних добрив. Помідори слід вирощувати після цибулі та інших овочевих рослин, розміщених по пласту багаторічних трав. Овочеві рослини, вирощені після озимої пшениці, є хорошими попередниками для цибулі. Моркву при зрошенні слід вирощувати після капусти і цибулі, а буряки столові - після капусти та огірків.
Капуста в овочевій сівозміні повинна займати одне поле, помідори та інші пасльонові - не більше двох полів з інтервалом 2-4 роки. Цибулю за необхідності і сприятливого фітосанітарного стану можна вирощувати на одному полі 2-3 роки. За відсутності пероноспорозу огірки можуть бути посіяні повторно. Капуста і помідори повторних посівів не витримують.
Для підвищення продуктивності кормових і зернових у сівозмінах слід передбачати таке чергування: капуста білоголова пізня розсадна (без застосування гербіцидів) - кукурудза на зелений корм - пшениця озима, помідори або огірки (без гербіцидів) - ячмінь з підсівом люцерни - люцерна - люцерна.
Небажано вирощувати ячмінь (у тому числі з підсівом люцерни) після капусти. Озиму пшеницю доцільно вирощувати через 1-2 роки після помідорів і не раніше як через 2-3 роки після капусти чи огірків, вирощених із застосуванням гербіцидів.
Прикладами короткоротаційних сівозмін для спеціалізованих господарств різних форм власності можуть бути:
I. 1, 2 - люцерна, 3 - капуста, 4 - огірки, 5 - помідори, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі огірки - 16,7%, помідори - 16,7%, капуста - 16,7%);
II. 1, 2 - люцерна, 3 - капуста, 4 - цибуля, 5 - помідори, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі капуста - 16,7%, цибуля - 16,7%, помідори - 16,7%);
III. 1, 2 - люцерна, 3 - капуста, 4, 5 - помідори, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі капуста - 16,7%, помідори - 33,3%);
IV. 1, 2 - люцерна, 3 - огірки, 4 - цибуля, 5 - огірки, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі огірки - 33,3%, цибуля - 16,7%);
V. 1, 2 - люцерна, 3 - огірки, 4 - помідори, 5 - огірки, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі огірки - 33,3%, помідори - 16,7%);
VI. 1, 2 - люцерна, 3 - огірки, 4 - капуста, 5 - огірки, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі огірки - 33,3%, капуста - 16,7%);
VII. 1 - кукурудза на зелений корм, 2 - пшениця озима, 3 - цибуля, 4 - огірки, 5 - цибуля, 6 - ячмінь (овочі - 50%, у тому числі цибуля - 33,3%, огірки - 16,7%);
VIII. 1 - кукурудза на зелений корм, 2 - пшениця озима, 3 - цибуля, 4 - помідори ранні, 5 - цибуля, 6 - ячмінь (овочі - 50%, у тому числі цибуля - 33,3%, помідори - 16,7%);
IX. 1 - кукурудза на зелений корм, 2 - пшениця озима, 3, 4, 5 - цибуля (овочі - 50%, з них цибуля - 50%).
У прикладах VII, VIII, IX передбачається внесення 20 т органічних добрив на 1 га сівозмінної площі.
X. 1, 2 - люцерна, 3 - капуста (помідори), 4 - цибуля, 5 - морква, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі капуста - 16,7%, цибуля - 16,7%, морква - 16,7%);
XI. 1, 2 - люцерна, 3 - огірки, 4 - капуста, 5 - морква, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі огірки - 16,7%, капуста - 16,7%, морква - 16,7%);
XII. 1, 2 - люцерна, 3 - капуста, 4 - огірки, 5 - буряки столові, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі капуста - 16,7%, огірки - 16,7%, буряки столові - 16,7%);
XIII. 1, 2 - люцерна, 3 - огірки, 4 - капуста, 5 - буряки столові, 6 - ячмінь з підсівом люцерни (овочі - 50%, у тому числі огірки - 16,7%, капуста - 16,7%, буряки столові - 16,7%).
Для подолання несумісності однотипних овочевих рослин рекомендується вводити рослини-переривачі. Вони пом'якшують несприятливу післядію високої концентрації посівів окремих рослин, збагачують грунт органічними речовинами, поліпшують його водно-фізичні властивості, зменшують засміченість.
ЗМІСТ
Вступ
1. Основні терміни
2. Загальні положення, обгрунтування необхідності впровадження раціональної системи сівозмін
3. Основні принципи побудови науково обгрунтованих сівозмін
3.1. Організація території з впровадженням сівозмін
4. Структура посівних площ і сівозміни в різних грунтово-кліматичних зонах України
4.1. Зона Степу
4.2. Зона Лісостепу
4.3. Зона Полісся
5. Сівозміни з овочевими культурами
