Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/19/ЄС від 4 липня 2012 року про відходи електричного та електронного обладнання (ВЕЕО) (нова редакція)

Ця Директива визначає заходи для захисту навколишнього природного середовища та здоров’я людей шляхом запобігання або зменшення негативного впливу від утворення відходів електричного та електронного обладнання (ВЕЕО) та управління такими відходами, а також зменшення загального впливу та підвищення ефективності використання ресурсів відповідно до статей 1 та 4 Директиви 2008/98/ЄС, сприяючи таким чином сталому розвитку.

1. Ця Директива застосовується до електричного та електронного обладнання (ЕЕО) наступним чином:

(a) з 13 серпня 2012 року до 14 серпня 2018 року (перехідний період), з урахуванням параграфа 3, до ЕЕО, що підпадає під категорії, визначені у додатку I. Додаток II містить орієнтовний перелік ЕЕО, яке підпадає під категорії, визначені у додатку I;

(b) з 15 серпня 2018 року, з урахуванням параграфів 3 та 4, ця директива застосовується до всього ЕЕО. Все ЕЕО класифікується відповідно до категорій, визначених у додатку III. Додаток IV містить невичерпний перелік ЕЕО, яке підпадає під категорії, визначені у додатку III (відкрита сфера застосування).

2. Ця Директива застосовується без обмеження вимог законодавства Союзу щодо безпеки та здоров'я, щодо хімічних речовин, зокрема Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1907/2006 від 18 грудня 2006 року щодо реєстрації, оцінювання, авторизації та обмеження реалізації хімічних речовин (REACH), створення Європейського хімічного агентства (- 1), а також спеціального законодавства Союзу щодо управління відходами або дизайн продукту.

3. Цю Директиву не застосовують до такого ЕЕО:

(a) обладнання, необхідного для захисту суттєвих інтересів безпеки держав-членів, в тому числі, зброї, боєприпасів та матеріалів військового призначення, призначених для спеціальних військових цілей;

(b) обладнання, спеціально спроектованого та встановленого як частина іншого типу обладнання, яке виключене зі сферу дії цієї Директиви або не підпадає під неї, і може виконувати свої функції тільки як частина такого обладнання;

(c) ламп розжарювання.

4. На додаток до обладнання, перерахованого у параграфі 3, з 15 серпня 2018 року цю Директиву не застосовують до такого ЕЕО:

(a) обладнання, спроектованого для запуску в космос;

(b) великогабаритного стаціонарного промислового обладнання;

(c) великих стаціонарних установок, окрім будь-якого обладнання, яке не є спеціально спроектованим та встановленим як частина цих установок;

(d) транспортних засобів для перевезення людей або товарів, за винятком електричних двоколісних транспортних засобів, тип яких не затверджено;

(e) позашляхової рухомої техніки, яка призначена виключно для професійного використання;

(f) обладнання, спеціально спроектованого виключно для науково-дослідницьких цілей, яке надається тільки на основі відносин між компаніями;

(g) медичних виробів та медичних виробів для діагностики in vitro, якщо передбачається, що такі вироби будуть інфіковані до кінця строку експлуатації, а також активних медичних виробів, які імплантують.

5. Не пізніше 14 серпня 2015 року Комісія перегляне сферу застосування цієї Директиви, встановлену в пункті (b) параграфа 1, в тому числі параметри для розрізнення великого та малого обладнання у додатку III, та надасть відповідний звіт Європейському Парламенту і Раді. За потреби, звіт повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

1. Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(a) "електричне та електронне обладнання" або "ЕЕО" означає обладнання, яке залежить від електричних струмів або електромагнітних полів для належної роботи, та обладнання для вироблення, передавання та вимірювання таких струмів і полів, призначене для використання за номінальної напруги, що не перевищує 1000 вольт для змінного струму та 1500 вольт для постійного струму;

(b) "великогабаритне стаціонарне промислове обладнання" означає великогабаритну сукупність машин, обладнання та/або компонентів, що функціонують разом для певного застосування, які постійно встановлюються та демонтуються фахівцями у визначеному місці, а також використовуються і обслуговуються фахівцями на промисловому виробничому об'єкті або в науково-дослідній установі;

(c) "великогабаритна стаціонарна установка" означає великогабаритне поєднання декількох типів апаратури та, у відповідних випадках, інших пристроїв, які:

(i) збираються, встановлюються та демонтуються фахівцями;

(ii) призначені для постійного використання як частина будівлі або споруди у заздалегідь визначеному та призначеному для цього місці; та

(iii) можуть бути замінені тільки таким самим спеціально сконструйованим обладнанням;

(d) "позашляхова рухома техніка" означає машини з бортовим джерелом живлення, експлуатація яких потребує мобільності або безперервного чи напівбезперервного переміщення між послідовністю стаціонарних робочих місць під час роботи;

(e) "відходи електричного та електронного обладнання" або "ВЕЕО" означає електричне або електронне обладнання, яке є відходами у значенні статті 3(1) Директиви 2008/98/ЄС, включно з усіма компонентами, вузлами та витратними матеріалами, які є частиною продукту на момент, коли його позбуваються;

(f) "виробник" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка, незалежно від способу продажу, включаючи дистанційну комунікацію у значенні Директиви Європейського Парламенту та Ради 97/7/ЄС від 20 травня 1997 року про захист прав споживачів стосовно дистанційних договорів (- 2):

(i) має осідок у державі-члені та виробляє ЕЕО під своїм найменуванням або торговельною маркою, або доручає розроблення чи виготовлення ЕЕО та реалізує його під своїм найменуванням чи торговельною маркою на території такої держави-члена;

(ii) має осідок в державі-члені та перепродає на території такої держави-члена під своїм найменуванням чи торговельною маркою обладнання, вироблене іншими постачальниками; торговельний посередник не розглядається як "виробник", якщо на обладнанні знаходиться торговельна марка виробника, як передбачено у підпункті (i);

(iii) має осідок у державі-члені та на професійній основі вводить в обіг на ринок цієї держави-члена ЕЕО з третіх країн або з іншої держави-члена; або

(iv) продає ЕЕО за допомогою засобів дистанційної комунікації безпосередньо приватним домогосподарствам або користувачам, відмінним від приватних домогосподарств, у державі-члені, та має осідок в іншій державі-члені або в третій країні.

Той, хто виключно надає фінансування згідно з угодою про фінансування, не вважається "виробником", якщо тільки він не діє також і як виробник у значенні пунктів (i)-(iv);

(g) "розповсюджувач" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу в ланцюзі постачання, яка надає ЕЕО на ринку. Це визначення не перешкоджає розповсюджувачу бути одночасно виробником у розумінні пункту (f);

(h) "ВЕЕО від приватних домогосподарств" означає ВЕЕО, які надходять від приватних домогосподарств та ВЕЕО, які надходять від комерційних, промислових, інституційних та інших джерел, які за своєю природою й кількістю є схожими з відходами від приватних домогосподарств. Відходи ЕЕО, яке потенційно використовується як приватними домогосподарствами так й іншими користувачами, які не є приватними домогосподарствами, у будь якому випадку вважаються ВЕЕО від приватних домогосподарств;

(i) "фінансовий договір" означає будь-яку угоду або домовленість про позику, оренду, найм або продаж з розстроченням платежу, що стосується будь-якого обладнання, незалежно від того, чи умови такої угоди або домовленості або будь-якої додаткової угоди чи домовленості передбачають, що відбудеться чи може відбутися передання права власності на таке обладнання;

(j) "надання на ринку" означає будь-яке платне або безоплатне постачання продукту для розповсюдження, споживання чи використання на ринку держави-члена в процесі здійснення комерційної діяльності;

(k) "введення в обіг" означає перше надання продукту на ринку на території держави-члена на професійній основі;

(l) "вилучення" означає ручні, механічні, хімічні або металургійні операції, в результаті яких небезпечні речовини, суміші та компоненти виводяться у доступний для ідентифікації потік або стають доступною для ідентифікації частиною потоку в межах процесу оброблення. Речовина, суміш або компонент є доступними для ідентифікації, якщо можливе здійснення моніторингу для перевірки їх екологічно безпечного оброблення;

(m) "медичний виріб" означає медичний виріб або аксесуар у розумінні, відповідно, пункту (a) або (b) статті 1(2) Директиви Ради 93/42/ЄЕС від 14 червня 1993 року про медичні вироби (- 3), який є ЕЕО;

(n) "медичний виріб для діагностики in vitro" означає виріб або аксесуар для діагностики in vitro у розумінні, відповідно, пункту (b) або (c) статті 1(2) Директиви Європейського Парламенту та Ради 98/79/ЄС від 27 жовтня 1998 року про медичні вироби для діагностики in vitro (- 4), який є ЕЕО;

(o) "активний медичний виріб, який імплантують" означає активний медичний виріб, який імплантують, у розумінні пункту (c) статті 1(2) Директиви Ради 90/385/ЄЕС від 20 червня 1990 року про наближення законодавств держав-членів стосовно активних медичних виробів, які імплантують (- 5), який є ЕЕО.

2. Крім цього, визначення термінів "небезпечні відходи", "збирання", "роздільне збирання", "запобігання", "повторне використання", "оброблення", "відновлення", "підготовка до повторного використання, "рециклінг" та "видалення" застосовуються у значенні, встановленому у статті 3 Директиви 2008/98/ЄС.

Без обмеження вимог законодавства Союзу щодо належного функціонування внутрішнього ринку та дизайну продукту, в тому числі Директиви 2009/125/ЄС, держави-члени повинні сприяти співпраці між виробниками та підприємствами, що здійснюють рециклінг, та заходам для заохочення такої розробки і виробництва ЕЕО, зокрема, щоб полегшити повторне використання, демонтаж та відновлення ВЕЕО, його компонентів і матеріалів. В цьому контексті держави-члени мають вжити належних заходів для того, щоб застосовувалися вимоги до екодизайну, які полегшують повторне використання та оброблення ВЕЕО, встановлені в рамках Директиви 2009/125/ЄС, і виробники не перешкоджали повторному використанню ВЕЕО шляхом застосування специфічних конструктивних особливостей або виробничих процесів, крім випадків, коли специфічні конструктивні особливості або виробничі процеси надають значні переваги, наприклад, з огляду на захист навколишнього природного середовища та/або вимоги безпеки.

1. Держави-члени повинні вжити належних заходів для мінімізації видалення ВЕЕО у вигляді несортованих муніципальних відходів, щоб забезпечити правильне оброблення всіх зібраних ВЕЕО та досягти високого рівня роздільного збирання ВЕЕО, особливо, та в пріоритетному порядку, це стосується теплообмінного обладнання, яке містить озоноруйнівні речовини та фторовані парникові гази, люмінесцентних ламп, які містять ртуть, фотоелектричних панелей та малого обладнання, зазначеного в категоріях 5 та 6 в додатку III.

2. Стосовно ВЕЕО від приватних домогосподарств держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) були створені системи, які б дозволяли кінцевим утримувачам та розповсюджувачам повертати такі відходи принаймні безкоштовно. Держави-члени повинні забезпечити наявність та доступність необхідних об’єктів збирання, враховуючи, зокрема, щільність населення;

(b) при постачанні нової продукції розповсюджувачі повинні забезпечити можливість повернення розповсюджувачам таких відходів принаймні безкоштовно, за принципом "один до одного", за умови, що обладнання є обладнанням аналогічного типу і виконувало такі ж функції, як постачене обладнання. Держави-члени можуть відступати від цього положення, якщо вони забезпечать, щоб у зв’язку з цим повернення ВЕЕО не стало більш складним для кінцевих утримувачів і залишалося безкоштовним для кінцевого споживача. Держави-члени, які скористаються таким відступом, повинні проінформувати про це Комісію;

(c) розповсюджувачі забезпечують збирання у магазинах роздрібної торгівлі з торговельною площею для продажу ЕЕО не менш ніж 400 м-2 або поблизу них, дуже маленьких ВЕЕО (зовнішнім виміром не більше 25 см) безкоштовно для кінцевих користувачів та без зобов’язання купити ЕЕО аналогічного типу, окрім випадків, коли оцінка демонструє, що існуючі альтернативні схеми збирання ймовірно будуть принаймні такими ж ефективними. Така оцінка має бути доступною для громадськості. Зібрані ВЕЕО повинні оброблятися належним чином відповідно до статті 8;

(d) без обмеження пунктів (a), (b) і (c), виробникам дозволяється створювати та використовувати індивідуальні та/або колективні системи приймання ВЕЕО від приватних домогосподарств за умови, що вони відповідають цілям цієї Директиви;

(e) беручи до уваги національні стандарти та стандарти Союзу щодо здоров’я та безпеки, може бути відмовлено у поверненні забруднених ВЕЕО, які становлять ризик для здоров’я та безпеки персоналу відповідно до підпунктів (a), (b) та (c). Для таких ВЕЕО держави-члени повинні вживати спеціальних заходів.

Держави-члени можуть передбачити спеціальні умови для повернення ВЕЕО відповідно до пунктів (a), (b) та (c) у випадках, коли обладнання не містить своїх основних компонентів або обладнання містить відходи інші, ніж ВЕЕО.

3. Держави-члени можуть призначати операторів, яким дозволяється збирати ВЕЕО від приватних домогосподарств, як зазначено у параграфі 2.

4. Держави-члени можуть вимагати, щоб ВЕЕО, що зберігаються на об’єктах збирання, зазначених у пунктах 2 і 3, були передані виробникам або третім сторонам, які діють за їх дорученням, або передані призначеним організаціям чи підприємствам для цілей підготовки до повторного використання.

5. У випадку ВЕЕО, інших ніж ВЕЕО від приватних домогосподарств, та без обмеження статті 13, держави-члени повинні забезпечити, щоб виробники або треті сторони, які діють за їх дорученням, передбачили збирання таких відходів.

1. Держави-члени повинні заборонити видалення роздільно зібраних ВЕЕО, які ще не пройшли оброблення, визначене у статті 8.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб збирання та транспортування роздільно зібраних ВЕЕО здійснювалося у спосіб, який забезпечує оптимальні умови для підготовки до повторного використання, рециклінгу та утримання небезпечних речовин.

З метою максимізації підготовки до повторного використання держави-члени повинні сприяти тому, щоб перед подальшою передачею, схеми або об’єкти збирання забезпечували, у відповідних випадках, розділення в пунктах збирання ВЕЕО, які підлягають підготовці до повторного використання, та інших роздільно зібраних ВЕЕО, зокрема надаючи доступ для персоналу центрів повторного використання.

1. Без обмеження статті 5(1), кожна держава-член повинна забезпечити впровадження принципу "відповідальності виробника" та, на його основі, щорічного досягнення мінімального показника збирання. Починаючи з 2016 року, мінімальний показник збирання становитиме 45%, розрахований на основі загальної маси ВЕЕО, зібраних відповідно до статей 5 та 6 за певний рік у відповідній державі-члені, виражений у процентах від середньої маси ЕЕО, введеного в обіг у цій державі-члені протягом трьох попередніх років. Держави-члени забезпечують поступове збільшення обсягів збирання ВЕЕО протягом періоду з 2016 до 2019 року, якщо не буде досягнутий показник збирання, встановлений у другому підпараграфі.

Починаючи з 2019 року, мінімальний показник збирання, якого необхідно досягти щорічно, становитиме 65% середньої маси ЕЕО, введеного в обіг у відповідній державі-члені протягом трьох попередніх років, або, як альтернатива, 85% ВЕЕО, що утворилися на території такої держави-члена.

До 31 грудня 2015 року застосовують показник роздільного збирання в розмірі щонайменше в середньому 4 кілограми ВЕЕО з приватних домогосподарств на мешканця у рік або таку саму масу ВЕЕО, що була зібрана у такій державі-члені в середньому протягом попередніх трьох років, залежно від того, що є більшим.

Держави-члени можуть встановити більш амбіційні показники для роздільного збирання ВЕЕО і в такому випадку мають повідомити про це Комісію.

2. Для того, щоб встановити, чи був досягнутий мінімальний показник збирання, держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація стосовно роздільно зібраних ВЕЕО відповідно до статті 5 передавалася до держав-членів безкоштовно, в тому числі, принаймні, інформація про ВЕЕО, які були:

(a) отримані об’єктами збирання та оброблення;

(b) отримані розповсюджувачами;

(c) роздільно зібрані виробниками або третіми сторонами, які діють за їх дорученням.

3. Як відступ від параграфа 1, Болгарія, Чеська республіка, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Румунія, Словенія та Словаччина можуть, з огляду на те. що їм бракує необхідної інфраструктури та вони мають низький рівень споживання ЕЕО, ухвалити рішення про таке:

(a) досягнення, починаючи з 14 серпня 2016 року, показника збирання, що є нижчим ніж 45%, але вищим ніж 40% середньої маси ЕЕО, введеного в обіг протягом трьох попередніх років; та

(b) відкласти досягнення показника збирання, вказаного у другому підпараграфі параграфа 1, до дати, яку вони самі мають встановити, але не пізніше 14 серпня 2021 року.

4. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 20, які визначать необхідне перехідне коригування, щоб відреагувати на труднощі, що постають перед державами-членами у дотриманні вимог, встановлених у параграфі 1.

5. Для того, щоб забезпечити однакові умови для імплементації цієї статті, Комісія до 14 серпня 2015 року повинна ухвалити імплементаційні акти, які встановлюють загальну методологію розрахунку маси ЕЕО, введеного в обіг на національному ринку, та загальну методологію розрахунку кількості утвореного ВЕЕО за масою в кожній державі-члені. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

6. Комісія повинна до 14 серпня 2015 року надати звіт Європейському Парламенту і Раді щодо повторного розгляду кінцевих термінів, пов’язаних з показниками збирання, вказаними у параграфі 1, та можливості встановлення індивідуальних показників збирання для однієї або декількох категорій, зазначених у додатку III, зокрема для теплообмінного обладнання, фотоелектричних панелей, малого обладнання, малого інформаційного та телекомунікаційного обладнання та ламп, що містять ртуть. За потреби, звіт повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

7. Якщо, виходячи із дослідження впливу, Комісія вважає, що показник збирання на основі утворених обсягів ВЕЕО потребує перегляду, вона подає законодавчу пропозицію до Європейського Парламенту і Ради.

1. Держави-члени повинні забезпечити належне оброблення всіх роздільно зібраних ВЕЕО.

2. Належне оброблення, інше ніж підготовка до повторного використання та операції з відновлення або рециклінгу, повинне, як мінімум, включати видалення всіх рідин та вибіркове оброблення відповідно до додатку VII.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб виробники або треті сторони, які діють за їх дорученням, створили системи для відновлення ВЕЕО з використанням найкращих доступних методів. Системи можуть бути створені виробниками індивідуально або колективно. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яка організація або підприємство, які здійснюють операції зі збирання та оброблення, зберігали та обробляли ВЕЕО у відповідності до технічних вимог, викладених у додатку VIII.

4. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 20 щодо внесення змін до додатку VII, для включення інших технологій оброблення, які забезпечують принаймні такий самий рівень захисту здоров’я людей та довкілля.

Комісія оцінює, в першочерговому порядку, чи потрібно внести зміни до пунктів, що стосуються друкованих плат для мобільних телефонів та рідкокристалічних дисплеїв. Комісії пропонується оцінити, чи необхідно внести зміни до додатку VII, щоб вирішити питання наноматеріалів, які містяться у ЕЕО.

5. Для цілей охорони навколишнього природного середовища держави-члени можуть встановити мінімальні стандарти якості щодо оброблення зібраних ВЕЕО.

Держави-члени, які обирають встановлення таких стандартів якості, повинні проінформувати про це Комісію, яка опублікує ці стандарти.

Комісія повинна не пізніше 14 лютого 2013 року надіслати запит до європейських організацій зі стандартизації щодо розробки європейських стандартів оброблення ВЕЕО, включаючи відновлення, рециклінг та підготовку до повторного використання. Ці стандарти повинні відображати сучасний технічний рівень.

Для того, щоб забезпечити уніфіковані умови імплементації цієї Статті, Комісія може ухвалити імплементаційні акти, які встановлюють мінімальні стандарти якості, виходячи, зокрема, із стандартів.розроблених європейськими організаціями із стандартизації. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

Покликання на стандарти, ухвалені Комісією, опубліковують.

6. Держави-члени повинні заохочувати організації та підприємства, які виконують операції з оброблення, впроваджувати сертифіковані системи екологічного управління відповідно до Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 1221/2009 від 25 листопада 2009 року про добровільну участь організацій у схемі екологічного управління та аудиту Співтовариства (EMAS) (- 6).

1. Держави-члени повинні забезпечити отримання будь-якою організацією або підприємством, які виконують операції з оброблення, дозволу від компетентних органів згідно зі статтею 23 Директиви 2008/98/ЄС.

2. Звільнення від вимог щодо отримання дозволу, умови звільнення та реєстрації повинні, відповідно, узгоджуватися зі статтями 24, 25 та 26 Директиви 2008/98/ЄС.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб дозвіл або реєстрація, зазначені у параграфах 1 та 2, включали всі умови, необхідні для дотримання вимог статті 8(2), (3) та (5) і для досягнення цільових показників з відновлення, визначених у статті 11.

1. Операції з оброблення можуть також здійснюватися за межами відповідної держави-члена або Союзу за умови, що перевезення ВЕЕО здійснюється згідно Регламенту (ЄС) № 1013/2006 та Регламенту Комісії (ЄС) № 1418/2007 від 29 листопада 2007 року про експорт для відновлення окремих відходів, перелічених у додатку III або IIIA до Регламенту (ЄС) № 1013/2006 Європейського Парламенту і Ради, у певні країни, до яких не застосовується Рішення ОЕСР щодо контролю транскордонного переміщення відходів (- 7).

2. ВЕЕО. що експортуються з Союзу, враховуються до виконання зобов'язань та цілей, визначених у статті 11 цієї Директиви, лише якщо, відповідно до Регламенту (ЄС) № 1013/2006 та (ЄС) № 1418/2007, експортер може довести, що оброблення здійснювалося в умовах, які є еквівалентними вимогам цієї Директиви.

3. Комісія не пізніше 14 лютого 2014 року ухвалить делеговані акти відповідно до статті 20, що встановлюють детальні правила на доповнення до правил, зазначених у параграфі 2 цієї статті, зокрема, критерії для оцінювання еквівалентних умов.

1. Стосовно всіх ВЕЕО. зібраних роздільно відповідно до статті 5 та відправлених на оброблення відповідно до статей 8, 9 та 10, держави-члени повинні забезпечити, щоб виробники досягали мінімальних цільових показників, визначених у додатку V.

2. Досягнення цільових показників повинно розраховуватися для кожної категорії шляхом ділення маси ВЕЕО, які надходять до об'єктів з відновлення або рециклінгу/підготовки до повторного використання після належного оброблення згідно статті 8(2), стосовно відновлення або рециклінгу, на масу всіх роздільно зібраних ВЕЕО кожної категорії, вираженого у процентах.

Попередні заходи, в тому числі сортування та зберігання перед відновленням, не враховуються до досягнення цих показників.

3. З метою забезпечення єдиних умов для імплементації цієї статті, Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, які встановлюють додаткові правила щодо методики розрахунку під час застосування мінімальних цільових показників. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб з метою розрахунку цих цільових показників, виробники або треті сторони, що діють за їх дорученням, вели облік маси ВЕЕО, їх компонентів, матеріалів або речовин, коли вони вивозяться із об’єкта збирання (вихід), ввозяться (вхід) та вивозяться (вихід) з об’єкта з оброблення та коли ввозяться (вхід) до об’єктів з відновлення або рециклінгу/підготовки до повторного використання.

Держави-члени повинні також забезпечити, для цілей параграфа 6, збереження облікових документів щодо маси продуктів та матеріалів при вивезенні (вихід) з об’єктів з оброблення або рециклінгу/ підготовки до повторного використання.

5. Держави-члени повинні сприяти розвитку нових технологій відновлення, рециклінгу та оброблення.

6. На основі звіту Комісії, що супроводжується, за необхідності, законодавчою пропозицією, Європейський Парламент і Рада повинні до 14 серпня 2016 року переглянути цільові показники з відновлення, визначені у додатку V, частині 3, розглянути можливість встановлення окремих цілей для ВЕЕО. які мають бути підготовлені до повторного використання, та переглянути методику розрахунку, вказану в параграфі 2, з метою аналізу доцільності встановлення цільових показників на основі продуктів і матеріалів, що утворюються (вихід) в результаті процесів відновлення, рециклінгу та підготовки до повторного використання.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб виробники здійснювали принаймні фінансування збирання, оброблення, відновлення та екологічно безпечного видалення ВЕЕО з приватних домогосподарств, депонованих на об’єктах збирання, встановлених відповідно до статті 5(2).

2. Держави-члени можуть, у відповідних випадках, заохочувати виробників покривати також витрати об’єктів збирання, пов’язані зі збиранням ВЕЕО від приватних домогосподарств.

3. Кожний виробник продукції, введеної в обіг після 13 серпня 2005 року, несе відповідальність за фінансування операцій, зазначених у параграфі 1, стосовно відходів своєї продукції. Виробник може обрати, чи виконувати ці зобов’язання індивідуально, чи шляхом приєднання до колективних схем.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб кожний виробник, вводячи продукцію в обіг, надавав гарантію, яка демонструє, що управління всіма ВЕЕО буде профінансовано, а також забезпечити, щоб виробники чітко маркували свою продукцію відповідно до статті 15(2). Ця гарантія має забезпечити фінансування операцій, зазначених у параграфі 1, які пов’язані із цією продукцією. Гарантія може мати форму участі виробника у відповідних схемах фінансування управління ВЕЕО, договору страхування рециклінгу або заблокованого банківського рахунку.

4. Відповідальність за фінансування витрат на управління ВЕЕО від продукції, введеної в обіг до 13 серпня 2005 року ("історичні відходи"), буде покладена на одну чи декілька систем, до яких всі виробники, які є на ринку на момент, коли виникають відповідні витрати, роблять пропорційні внески, наприклад, пропорційно до їхньої частки ринку за типом обладнання.

5. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів, щоб забезпечити розробку належних механізмів або процедур повернення коштів для відшкодування внесків виробників, якщо ЕЕО передається для введення в обіг за межами території відповідної держави-члена. Такі механізми або процедури можуть бути розроблені виробниками або третіми сторонами, які діють за їх дорученням.

6. Комісії пропонується до 14 серпня 2015 року надати звіт щодо можливості розробки критеріїв, які дозволять включити фактичні витрати, пов'язані із закінченням строку експлуатації обладнання, у фінансування ВЕЕО виробниками, та, за необхідності, надати законодавчу пропозицію Європейському Парламенту і Раді.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб виробники покривали витрати на збирання, оброблення, відновлення та екологічно безпечне видалення ВЕЕО від користувачів, відмінних від приватних домогосподарств. у зв'язку з продуктами, введеними в обіг після 13 серпня 2005 року.

Для історичних відходів, що замінюються новими еквівалентними продуктами або новими продуктами, що виконують таку саму функцію, покриття витрат здійснюється виробниками таких продуктів під час їх постачення. Як альтернатива, держави-члени можуть передбачити, щоб на користувачів, інших ніж приватні домогосподарства, також частково або повністю покладалася відповідальність за це фінансування.

Для інших історичних відходів покриття витрат повинно здійснюватися користувачами, іншими ніж приватні домогосподарства.

2. Виробники та користувачі, інші ніж приватні домогосподарства, можуть, без обмеження цієї Директиви, укладати угоди, які передбачають інші методи фінансування.

1. Держави-члени можуть вимагати від виробників під час продажу нової продукції демонструвати покупцям витрати на збирання, оброблення та видалення екологічно безпечним способом. Згадані витрати не повинні перевищувати найкращу оцінку фактично понесених витрат.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб споживачам ЕЕО у приватних домогосподарствах надавалася необхідна інформація про:

(a) вимогу не видаляти ВЕЕО як несортовані муніципальні відходи, а натомість збирати такі ВЕЕО окремо;

(b) доступні їм системи повернення та збирання; сприяння координації інформації про наявні пункти збирання, незалежно від того, які виробники або інші оператори їх створили;

(c) їхню роль у внеску в повторне використання, рециклінг та інші форми відновлення ВЕЕО;

(d) потенційний вплив на довкілля та здоров’я людини через наявність небезпечних речовин у ЕЕО:

(e) значення символу; відображеного у додатку IX.

3. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів для залучення споживачів до участі у збиранні ВЕЕО та їх заохочення до сприяння повторному використанню, обробленню та відновленню.

4. З метою мінімізації видалення ВЕЕО як несортованих муніципальних відходів та для сприяння роздільному збиранню держави-члени повинні забезпечити, щоб виробники належним чином маркували, бажано, відповідно до Європейського стандарту EN 50419 (- 8), введене в обіг ЕЕО символом, відображеним у додатку IX. У виключних випадках, якщо це необхідно з огляду на розмір або функцію продукту; символ повинен бути надрукований на паюванні, інструкції з використання та гарантії на ЕЕО.

5. Держави-члени можуть вимагати, щоб вся або частина інформації згідно параграфів 2, 3 та 4 була надана виробниками та/або розповсюджувачами, наприклад, в інструкціях з використання, у пунктах продажу та через публічні інформаційні кампанії.

1. З метою сприяння підготовці до повторного використання та правильному і екологічно безпечному обробленню ВЕЕО, включно із технічним обслуговуванням, модернізацією, ремонтом та рециклінгом, держави-члени повинні вжити необхідних заходів, щоб забезпечити надання виробниками безкоштовної інформації про підготовку до повторного використання та оброблення стосовно кожного типу нового обладнання, вперше введеного в обіг на ринок Союзу, протягом одного року після введення обладнання в обіг. Ця інформація повинна визначати, у тій мірі, в якій цього потребують центри підготовки до повторного використання і об'єкти з оброблення та рециклінгу для дотримання вимог цієї Директиви, різні компоненти ЕЕО та матеріали, а також місцезнаходження небезпечних речовин та сумішей в ЕЕО. Інформація повинна надаватися виробниками ЕЕО центрам підготовки до повторного використання і об’єктам з оброблення та рециклінгу у формі керівництв або за допомогою електронних носіїв (наприклад, CD-ROM, онлайн послуги).

2. Для уникнення сумнівів під час визначення дати введення в обіг ЕЕО, держави-члени повинні забезпечити, щоб марковання на ЕЕО вказувало, що це ЕЕО було введено в обіг після 13 серпня 2005 року. Бажано використовувати для цього європейський стандарт EN 50419.

1. Держави-члени повинні, відповідно до параграфа 2, скласти реєстр виробників, в тому числі виробників, які постачають ЕЕО через засоби дистанційної комунікації. Цей реєстр використовується для моніторингу відповідності вимогам цієї Директиви.

Виробники, які постачають ЕЕО через засоби дистанційної комунікації, як визначено у статті 3(1)(f)(iv), повинні бути зареєстровані у державі-члені, до якої вони постачають продукцію. Якщо такі виробники не зареєстровані у державі-члені. до якої вони постачають продукцію, вони повинні зареєструватися через своїх уповноважених представників, як вказано у статті 17(2).

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) кожний виробник або кожний уповноважений представник, призначений відповідно до статті 17, був зареєстрований згідно вимог та мав можливість вносити онлайн в свої національні реєстри всю відповідну інформацію, яка відображає діяльність виробника в цій державі-члені;

(b) після реєстрації кожний виробник або кожний уповноважений представник, призначений відповідно до статті 17, надавав інформацію, як визначено у додатку X, частині A, та був зобов’язаний оновлювати її належним чином;

(c) кожний виробник або кожний уповноважений представник, призначений відповідно до статті 17, надавав інформацію, як визначено у додатку X, частині B;

(d) національні реєстри на своїх вебсайтах надавали покликання на інші національні реєстри, щоб полегшити у всіх державах-членах реєстрацію виробників або уповноважених представників, у разі їх призначення відповідно до статті 17.

3. Для того, щоб забезпечити однакові умови для імплементації цієї статті, Комісія ухвалює імлементаційні акти, що встановлюють формат реєстрації та звітності, а також частоту подання звітів до реєстру. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

4. Держави-члени повинні на щорічній основі збирати інформацію, в тому числі обґрунтовану оцінку, щодо кількості та категорій ЕЕО. введеного в обіг на їхніх ринках, зібраного всіма шляхами, підготованого до повторного використання, рецикльованого та відновленого у межах держави-члена, а також експортованих роздільно зібраних ВЕЕО, з зазначенням маси.

6. Держави-члени повинні звітувати Комісії дані щодо імплементації параграфа 4 за кожний календарний рік.

Вони звітують дані в електронному вигляді протягом 18 місяців після закінчення звітного року, за який зібрані дані. Дані звітують у форматі, встановленому Комісією відповідно до параграфа 9.

Перший звітний період починається у перший повний календарний рік після ухвалення імплементаційного акту, який встановлює формат звітування, відповідно до параграфа 9, і повинен охоплювати дані за такий звітний період.

7. Дані, які держави-члени звітують відповідно до параграфа 6, повинні супроводжуватися звітом про перевірку якості.

8. Комісія робить огляд даних, наданих відповідно до параграфа 6, і публікує звіт про результати свого огляду. Звіт повинен містити оцінку організації збирання даних, джерел даних та методології, використаних в державах-членах, а також повноти, надійності, своєчасності та узгодженості таких даних. Оцінка може включати конкретні рекомендації щодо вдосконалення. Звіт повинен складатися після першого подання даних державами-членами та надалі кожні чотири роки.

9. Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти, що встановлюють формат для подання даних, зазначених у параграфі 6 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

Щоб сприяти досягненню цілей, встановлених у цій Директиві, держави-члени можуть використовувати економічні інструменти та інші заходи для стимулювання застосування ієрархії управління відходами, наприклад, зазначені у додатку IVa до Директиви 2008/98/ЄС або інші відповідні інструменти та заходи.

1. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб виробник); як визначено у статті 3(1)(f)(i)-(iii), який має осідок у іншій державі-члені, було дозволено, як виняток із положень статті 3(1)(f)(i)-(iii), призначати юридичну або фізичну особу, що має осідок на її території, уповноваженим представником, відповідальним за виконання зобов'язань такого виробника, згідно цієї Директиви, на її території.

2. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб виробник, як визначено у статті 3(1)(f)(iv), зареєстрований на її території, який продає ЕЕО у іншій державі-члені, в якій він не має осідку, призначав у такій державі-члені уповноваженого представника як особу, відповідальну за виконання зобов'язань такого виробника, згідно з цією Директивою, на території такої держави-члена.

3. Призначення уповноваженого представника відбувається у формі письмового доручення.

Держави-члени забезпечують, щоб органи, відповідальні за імплементацію цієї Директиви, співпрацювали один з одним, зокрема, для організації достатнього потоку інформації, щоб забезпечити відповідність виробників положенням цієї Директиви та, за необхідності, надавали один одному та Комісії інформацію, щоб полегшити належну імплементацію цієї Директиви. Адміністративна співпраця та обмін інформацією, зокрема, між національними реєстрами, повинна включати електронні засоби комунікації.

Співпраця повинна включати, серед іншого, надання доступу до відповідних документів та інформації, включно із результатами будь-яких перевірок, згідно з положеннями чинного законодавства про захист даних у державі-члені органу, що отримує запит про співпрацю.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 20 цієї Директиви стосовно змін, необхідних для адаптації додатків IV, VII, VIII та IX цієї Директиви до науково-технічного прогресу. Комісія ухвалює окремий делегований акт щодо кожного додатку, до якого необхідно внести зміни. При внесенні змін до додатку VII до цієї Директиви необхідно враховувати виключення, наданні відповідно до Директиви 2011/65/ЄС Європейського Парламенту і Ради (- 9).

Перед внесенням змін до додатків Комісія повинна, серед іншого, провести консультації з виробниками ЕЕО, операторами з рециклінгу та оброблення, екологічними організаціями, а також асоціаціями працівників та споживачів.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надаються Комісії з дотриманням умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в статті 7(4), статті 8(4), статті 10(3) та статті 19, покладають на Комісію на п'ятирічний період, починаючи з 13 серпня 2012 року. Комісія складає звіт про делегування повноваження не пізніше, ніж за дев'ять місяців до кінця зазначеного п'ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не висловлюють заперечення щодо такого подовження не пізніше ніж за три місяці до кінця кожного такого періоду.

3 Делеговані повноваження, зазначені в статті 7(4), статті 8(4), статті 10(3) та статті 19, можуть бути у будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, визначені в такому рішенні. Воно набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу або з пізнішої дати, вказаної в такому рішенні. Воно не впливає на дійсність будь-яких делегованих актів, що вже набули чинності.

4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона одночасно повідомляє про це Європейський Парламент і Раду.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 7(4), статті 8(4), статті 10(3) та статті 19 набуває чинності, тільки якщо ані Європейський Парламент, ані Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з моменту повідомлення про такий акт Європейському Парламенту і Раді або якщо до завершення такого періоду Європейський Парламент і Рада поінформували Комісію про те, що вони не матимуть заперечень. Такий період продовжують на два місяці за ініціативи Європейського Парламенту чи Ради.

1. Комісії допомагає комітет, створений згідно зі статтею 39 Директиви 2008/98/ЄС. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Якщо комітет не надає жодного висновку, Комісія не ухвалює проект імплементаційного акту, і застосовують третій підпараграф статті 5(4) Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, застосовних у разі порушення національних положень, ухвалених згідно з цією Директивою, та вживають усіх необхідних заходів для забезпечення їх імплементування. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними. Держави-члени повинні повідомити Комісію про такі положення до 14 лютого 2014 року і без затримки повідомляти її про будь-які подальші зміни, що впливають на них.

1. Для перевірки належної імплементації цієї Директиви держави-члени здійснюють належні інспектування та моніторинг.

Такі інспектування повинні принаймні включати:

(a) інформацію, що надається в рамках реєстру виробників;

(b) перевезення, зокрема, експорт ВЕЕО за межі Союзу відповідно до Регламенту (ЄС) № 1013/2006 та Регламенту (ЄС) № 1418/2007; та

(c) здійснення операцій на об’єктах з оброблення відповідно до Директиви 2008/98/ЄС та додатку VII цієї Директиви.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб перевезення вживаного ЕЕО, щодо якого існує підозра, що воно є ВЕЕО, виконувалося згідно з мінімальними вимогами, визначеними у додатку VI, та здійснювати відповідний моніторинг таких перевезень.

3. Витрати на відповідні аналізи та інспектування, в тому числі витрати на зберігання вживаного ЕЕО, щодо якого існує підозра, що воно є ВЕЕО, можуть бути покладені на виробників, на треті сторони, які діють за їх дорученням, або на осіб, які організують перевезення вживаного ЕЕО, щодо якого існує підозра, що воно є ВЕЕО.

4. Щоб забезпечити єдині умови для імплементації цієї статті та додатку VI, Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, які встановлять додаткові правила для інспектування та моніторингу та, зокрема, єдині умови для імплементації пункту 2 додатку VI. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 14 лютого 2014 року. Вони негайно надсилають Комісії текст таких положень.

Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Вони також повинні містити твердження про те, що покликання у наявних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях на директиви, скасовані цією Директивою, повинні тлумачитись як покликання на цю Директиву. Держави-члени визначають порядок такого покликання та формулювання такого зауваження.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері застосування цієї Директиви.

3. За умови досягнення цілей, встановлених цією Директивою, держави-члени можуть транспонувати положення статті 8(6), статті 14(2) та статті 15 шляхом укладання угод між компетентними органами та відповідними економічними секторами. Такі угоди повинні відповідати таким вимогам:

(a) угоди повинні мати механізми примусового виконання;

(b) в угодах визначають завдання з відповідними кінцевими термінами виконання;

(c) угоди опубліковують у національному офіційному віснику чи офіційному документі, так само доступному для громадськості, та надсилають Комісії;

(d) досягнуті результати підлягають регулярному моніторингу, звітуванню компетентним органам та Комісії та оприлюдненню на умовах, визначених в угоді;

(e) компетентні органи забезпечують, щоб прогрес, досягнутий в рамках угоди, піддавався експертному аналізу;

(f) у випадку недотримання положень угоди держави-члени зобов'язані імплементувати відповідні положення цієї Директиви за допомогою законодавчих, регуляторних або адміністративних інструментів.

Директиву 2002/96/ЄС зі змінами, внесеними директивами, переліченими у додатку XI, частині А, скасувати з 15 лютого 2014 року без обмеження зобов'язань держав-членів щодо кінцевих термінів транспозиції до національного права та застосування директив, зазначених у додатку XI, частині B.

Покликання на скасовані директиви тлумачать як покликання на цю Директиву і читають відповідно до кореляційної таблиці, наведеної в додатку XII.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

1. Велика побутова техніка

2. Мала побутова техніка

3. Обладнання в сфері інформаційних технологій та телекомунікацій

4. Споживче обладнання та фотоелектричні панелі

5. Освітлювальне обладнання

6. Електричні та електронні інструменти (за винятком великогабаритного стаціонарного промислового обладнання)

7. Іграшки, обладнання для дозвілля і спорту

8. Медичні вироби (за винятком усіх імплантованих та інфікованих продуктів)

9. Інструменти для моніторингу та контролю

10. Торговельні автомати

Велика охолоджувальна техніка

Холодильники

Морозильники

Інша велика техніка для охолодження, збереження та зберігання їжі

Пральні машини

Сушарки для білизни та одягу

Посудомийні машини