Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/106/ЄС від 19 листопада 2008 року про мінімальний рівень підготовки моряків (нова редакція)

Для цілей цієї Директиви:

1. "капітан" означає особу, яка керує судном;

2. "особа командного складу" означає члена екіпажу, іншого ніж капітан, призначеного згідно з національним правом або підзаконними нормативно-правовими актами, або, за відсутності такого призначення, - колективним договором або згідно зі звичаєм;

3. "помічник капітана" означає особу командного складу, яка має кваліфікацію відповідно до положень глави II додатка I;

4. "старший помічник" означає особу командного складу, наступну за рангом після капітана, на яку покладено обов’язок керування судном у випадку, якщо капітан не здатен виконувати свою функцію;

5. "механік" означає особу командного складу, яка має кваліфікацію відповідно до положень глави III додатка I;

6. "старший механік" означає старшого за рангом механіка, відповідального за механічне урухомлення, експлуатацію та технічне обслуговування механічного та електричного устатковання судна;

7. "другий механік" означає механіка, наступного за рангом після старшого механіка, на якого покладається відповідальність за механічне урухомлення, експлуатацію та технічне обслуговування механічного та електричного устатковання судна у випадку, якщо старший механік не здатен виконувати свою функцію;

8. "помічник механіка" означає особу, яка проходить підготовку, щоб стати механіком, та призначена таким відповідно до національного права або підзаконних актів;

9. "радіооператор" означає особу, яка має належне свідоцтво, видане або визнане компетентними органами відповідно до положень Регламенту радіозв’язку;

10. "член суднової команди" означає члена екіпажу судна, окрім капітана або особи командного складу;

11. "морське судно" означає судно, окрім тих, що плавають виключно по внутрішніх водних шляхах, у прибережних водах або в безпосередній близькості від них, захищених водах або районах, де застосовуються портові правила;

12. "судно, що плаває під прапором держави-члена" означає судно, яке зареєстроване в державі-члені та плаває під її прапором відповідно до її законодавства; судно, яке не відповідає цьому означенню, вважається судном, що плаває під прапором третьої країни;

13. "прибережні рейси" означає рейси поблизу території держави-члена, як визначено такою державою-членом;

14. "рушійна потужність" означає максимальне значення загальної сталої номінальної вихідної потужності (у кіловатах) усієї головної енергетичної установки судна, зазначене у сертифікаті про реєстрацію судна або іншому офіційному документі;

15. "нафтовий танкер" означає судно, побудоване та використовуване для перевезення нафти та нафтопродуктів наливом;

16. "танкер-хімовоз" означає судно, яке побудоване чи адаптоване та використовуване для перевезення наливом будь-якого рідкого продукту, наведеного у главі 17 Міжнародного кодексу будівництва та обладнання суден, що перевозять небезпечні хімічні вантажі наливом, у його актуальній версії;

17. "танкер-газовоз для перевезення зрідженого газу" означає судно, яке побудоване чи адаптоване та використовуване для перевезення наливом будь-якого зрідженого газу чи іншого продукту, наведеного у главі 19 Міжнародного кодексу з газовозів, у його актуальній версії;

18. "Регламент радіозв’язку" означає правила радіозв’язку, додані або такі, що їх вважають доданими до Міжнародної конвенції електрозв’язку зі змінами;

19. "пасажирське судно" означає судно, як означено в Міжнародній конвенції з охорони людського життя на морі 1974 року (СОЛАС 74), зі змінами;

20. "риболовне судно" означає будь-яке судно, яке використовують для вилову риби або інших живих ресурсів моря;

21. "Конвенція про ПДНВ" означає Конвенцію Міжнародної морської організації (ММО) про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року, оскільки її застосовують до відповідних питань з урахуванням перехідних положень статті VII та правила 1/15 Конвенції, у тому числі, у відповідних випадках, застосовних положень Кодексу ПДНВ, усі вони застосовні в їхніх актуальних версіях;

22. "обов’язки з радіозв’язку" включають, у відповідних випадках, несення вахти, технічне обслуговування і ремонт, проведені відповідно до Регламенту радіозв’язку, Міжнародної Конвенції з охорони людського життя на морі 1974 року (СОЛАС 74) та, на розсуд кожної держави-члена, відповідні рекомендації ММО, у їхніх актуальних версіях;

23. "пасажирське судно ро-ро" означає пасажирське судно, що має вантажні приміщення ро-ро або приміщення спеціальних категорій, як визначено в Конвенції СОЛАС 74, у її актуальній версії;

24. "Кодекс ПДНВ" означає Кодекс підготовки і дипломування моряків та несення вахти (ПДНВ), як ухвалено Резолюцією 2 Конференції 1995 року, у його актуальній версії;

25. "посадовий обов’язок" означає групу завдань, обов’язків та зобов’язань, як зазначено в Кодексі ПДНВ, необхідних для експлуатації судна, безпеки життя на морі чи охорони морського середовища;

26. "компанія" означає власника судна або будь-яку іншу організацію чи особу, таку як керівник або фрахтувальник судна без екіпажу, якій судновласник передав відповідальність за експлуатацію судна і яка, беручи на себе таку відповідальність, погодилася нести усі обов’язки та зобов’язання, покладені на компанію цією Директивою;

28. "морська служба" означає службу на борту судна, що має значення для надання або продовження дії кваліфікаційного свідоцтва, свідоцтва фахівця або іншої кваліфікації;

29. "затверджено" означає факт затвердження державою-членом відповідно до цієї Директиви;

30. "третя країна" означає будь-яку країну, яка не є державою-членом;

31. "місяць" означає календарний місяць або 30 днів, що складаються з періодів менше одного місяця;

32. "радіооператор ГМЗЛБ" означає особу, кваліфіковану відповідно до глави IV додатка I;

33. "Кодекс ОСПЗ" означає Міжнародний кодекс з охорони суден та портових засобів, ухвалений 12 грудня 2002 року Резолюцією 2 Конференції урядів-підписантів до СОЛАС 74 у його актуальній версії;

34. "особа командного складу, відповідальна за охорону судна" означає особу на борту судна, підзвітну капітану, призначену компанією як відповідальну за безпеку судна, у тому числі імплементацію та підтримку плану безпеки судна та зв’язок зі співробітниками компанії, які відповідають за питання безпеки, та співробітниками портового засобу, які відповідають за питання безпеки;

35. "обов’язки щодо забезпечення безпеки" включають усі завдання та обов’язки щодо забезпечення безпеки на борту суден, як означено у главі XI/2 СОЛАС 74, зі змінами, та в Кодексі ОСПЗ;

36. "кваліфікаційне свідоцтво" означає свідоцтво, видане та підтверджене для капітанів, осіб командного складу та радіооператорів ГМЗЛБ відповідно до глав II, III, IV чи VII додатка I, яке надає його законному володільцю право працювати на посаді та виконувати відповідні функції на рівні відповідальності, вказаному в зазначеному додатку;

37. "свідоцтво фахівця" означає свідоцтво, інше ніж кваліфікаційне свідоцтво, видане моряку, в якому зазначено, що відповідні вимоги щодо підготовки, компетенцій або морської служби в цій Директиві виконані;

38. "документальний доказ" означає документ, інший ніж кваліфікаційне свідоцтво або свідоцтво фахівця, який використовують для встановлення того, що відповідні вимоги цієї Директиви виконані;

39. "електромеханік" означає особу командного складу, кваліфіковану відповідно до положень глави III додатка I;

40. "кваліфікований моряк палубної команди" означає члена суднової команди, кваліфікованого відповідно до глави II додатка I;

41. "моторист першого класу" означає члена суднової команди, кваліфікованого відповідно до глави III додатка I;

42. "електрик" означає члена суднової команди, кваліфікованого відповідно до глави III додатка I;

43. "приймаюча держава-член" означає державу-член, у якій моряки звертаються стосовно прийняття чи визнання їхніх сертифікатів кваліфікаційних свідоцтв, свідоцтв фахівця або документальних доказів;

44. "Кодекс МКП" означає Міжнародний кодекс з безпеки для суден, що використовують гази або інші види палива з низькою температурою спалаху, як визначено у правилі II-1/2.29 СОЛАС 74;

45. "Полярний кодекс" означає Міжнародний кодекс для суден, що експлуатуються в полярних водах, як визначено у правилі XIV/1.1 СОЛАС 74;

46. "полярні води" означає арктичні води та/або зону Антарктики, як визначено у правилах XIV/1.2-XIV/1.4 СОЛАС 74.

1. Цю Директиву застосовують до моряків, згаданих у цій Директиві, які проходять службу на борту морських суден, що плавають під прапорами держав-членів, за винятком:

(a) військових кораблів, допоміжних військових суден або інших суден, які перебувають у власності чи експлуатації держави-члена та задіяні лише в урядовій некомерційній службі;

(b) риболовних суден;

(c) рекреаційних яхт, не задіяних у торгівлі;

(d) дерев’яних суден примітивної конструкції.

2. Статтю 5b застосовують до моряків, які володіють сертифікатом, який видано державою-членом, незалежно від їхнього громадянства.

1. Держави-члени вживають усіх заходів, необхідних для забезпечення того, щоб усі моряки, які проходять службу на борту суден, як зазначено у статті 2, проходили підготовку як мінімум відповідно до вимог Конвенції про ПДНВ, як встановлено у додатку I до цієї Директиви, та мали свідоцтва, як визначено в пунктах (36) та (37) статті 1, та/або документальні докази, як визначено в пункті (38) статті 1.

2. Держави-члени вживають заходів, необхідних для забезпечення того, щоб такі члени екіпажу, які повинні бути сертифіковані відповідно до правила III/10.4 СОЛАС 74, проходили підготовку та сертифікацію відповідно до цієї Директиви.

1. Держави-члени забезпечують, щоб кваліфікаційні свідоцтва та свідоцтва фахівця видавалися тільки тим кандидатам, які відповідають вимогам цієї статті.

2. Свідоцтва для капітанів, осіб командного складу та радіооператорів повинні бути підтверджені державою-членом, як передбачено в цій статті.

3. Кваліфікаційні свідоцтва та свідоцтва фахівця видають відповідно до пункту 3 правила I/2 додатка до Конвенції про ПДНВ.

3a. Кваліфікаційні свідоцтва видають тільки держави-члени після перевірки автентичності та чинності будь-яких необхідних документальних доказів та відповідно до положень, встановлених у цій статті.

4. Щодо радіооператорів, держави-члени можуть:

(a) включати додаткові знання, наявність яких вимагають відповідні правила, до іспиту для видачі свідоцтва, яке відповідає Регламенту радіозв’язку; або

(b) видавати окреме свідоцтво на засвідчення того, що його володілець має додаткові знання, наявність яких вимагають відповідні правила.

5. На розсуд держави-члена підтвердження свідоцтв можуть бути включені у формат свідоцтв, що їх видають згідно із розділом A-I/2 Кодексу ПДНВ. У разі такого включення використовувана форма повинна бути такою, як передбачено в пункті 1 розділу A-I/2. При видачі в інший спосіб використовувана форма підтвердження свідоцтв повинна бути такою, як передбачено в пункті 2 зазначеного розділу. Підтвердження свідоцтв оформлюють і видають відповідно до пункту 2 статті VI Конвенції про ПДНВ.

Підтвердження, що засвідчують видачу кваліфікаційного свідоцтва, та підтвердження, що засвідчують свідоцтва фахівця, видані капітанам та особам командного складу відповідно до правил V/1-1 та V/l-2 додатка I, оформлюють і видають лише у разі, якщо дотримано всіх вимог Конвенції про ПДНВ та цієї Директиви.

6. Держава-член, яка визнає кваліфікаційне свідоцтво або свідоцтво фахівця, видане капітанам та особам командного складу відповідно до правил V/1-1 та V/l-2 додатка до Конвенції про ПДНВ в порядку, встановленому статтею 19(2) цієї Директиви, повинна підтвердити таке свідоцтво на засвідчення його визнання тільки після того, як пересвідчиться в автентичності та дійсності свідоцтва. Використовувана форма підтвердження свідоцтв повинна бути такою, яка визначена в пункті 3 розділу A-I/2 Кодексу ПДНВ.

7. Підтвердження свідоцтв, зазначені в параграфах 5 і 6:

(a) можуть бути видані як окремі документи;

(b) повинні бути видані тільки державами-членами;

(c) повинні містити на кожному з них присвоєний унікальний номер, окрім підтверджень, що засвідчують видачу кваліфікаційного свідоцтва, яким може бути присвоєно такий самий номер, що й відповідному кваліфікаційному свідоцтву за умови, що такий номер є унікальним; та

(d) повинні діяти до моменту, щойно підтверджене кваліфікаційне свідоцтво або свідоцтво фахівця, видане капітанам та особам командного складу відповідно до правил V/1-1 та V/l-2 додатка до Конвенції про ПДНВ, втратить чинність або буде відкликане, призупинене чи скасоване державою-членом чи третьою країною, яка його видала та, в будь-якому випадку, впродовж п’яти років із дати їх видачі.

8. Посада, яку володілець свідоцтва уповноважений обіймати, повинна бути вказана у формі підтвердження свідоцтва з використанням термінів і формулювань, ідентичних тим, що їх використовують у застосовних вимогах до мінімального складу екіпажу судна у відповідній державі-члені.

9. Держава-член може використовувати інший формат, ніж встановлений у розділі A-I/2 Кодексу ПДНВ, за умови, що необхідна інформація принаймні викладена латинськими літерами та арабськими цифрами, з урахуванням варіантів, дозволених згідно з розділом A-I/2.

10. Якщо статтею 19(7) не встановлено інакше, будь-яке свідоцтво, передбачене цією Директивою, повинне зберігатися в оригінальній формі на борту судна, на якому проходить службу володілець, у друкованому вигляді або в цифровому форматі, при цьому має існувати можливість перевірити його автентичність та дійсність згідно з процедурою, встановленою в пункті (b) параграфа 12 цієї статті.

11. Кандидати на сертифікацію повинні надати задовільні докази:

(a) своєї особи;

(b) того, що їхній вік не менший ніж передбачений у правилах, наведених у додатку I, відповідно до кваліфікаційного свідоцтва або свідоцтва фахівця, на яке подано заявку;

(c) того, що вони відповідають стандартам придатності за станом здоров’я, зазначеним у розділі A-I/9 Кодексу ПДНВ;

(d) того, що вони завершили проходження морської служби та пройшли будь-яку відповідну обов’язкову підготовку, передбачену в правилах, викладених у додатку I, для отримання кваліфікаційного свідоцтва або свідоцтва фахівця, на яке подано заявку; та

(e) того, що вони відповідають стандартам щодо компетенції, передбаченим правилами, наведеними в додатку I, для посад, функцій та рівнів, що повинні бути визначені у підтвердженні кваліфікаційного свідоцтва.

Цей параграф не застосовують до визнання підтверджень свідоцтв згідно з правилом I/10 Конвенції про ПДНВ.

12. Кожна держава-член зобов’язана:

(a) вести реєстр або реєстри всіх кваліфікаційних свідоцтв, свідоцтв фахівця та підтверджень до них для капітанів та осіб командного складу, а також, якщо застосовно, членів суднової команди, які було видано, термін дії яких сплив або які були переглянуті, призупинені, скасовані або заявлені як втрачені чи знищені, а також виданих дозволів;

(b) надавати доступ до інформації про статус кваліфікаційних свідоцтв, підтверджень свідоцтв та дозволів іншим державам-членам або іншим сторонам Конвенції про ПДНВ та компаніям, що вимагають перевірки автентичності та чинності кваліфікаційних свідоцтв та/або свідоцтв, виданих капітанам та особам командного складу відповідно до правил V/1-1 та V/1-2 додатка I, наданих їм моряками для визнання відповідно до правила I/10 Конвенції про ПДНВ або для працевлаштування на борту судна.

13. Після набуття чинності відповідними змінами до Конвенції про ПДНВ та до частини A Кодексу ПДНВ щодо цифрових свідоцтв для моряків, Комісії надано повноваження ухвалити делеговані акти згідно зі статтею 27a для внесення змін до цієї Директиви з метою приведення у відповідність усіх дотичних положень із такими змінами до Конвенції про ПДНВ та до частини A Кодексу ПДНВ для оцифрування свідоцтв моряків та підтверджень свідоцтв моряків.

Для цілей статті 20(8) та статті 21(2), а також винятково для використання державами-членами та Комісією для цілей вироблення політики та для статистичних цілей, держави-члени щорічно подають до Комісії інформацію, перелічену в додатку V до цієї Директиви, щодо кваліфікаційних свідоцтв та підтверджень свідоцтв на засвідчення визнання кваліфікаційних свідоцтв. Вони також можуть надавати на добровільній основі інформацію про свідоцтва фахівця, видані членам суднової команди відповідно до глав II, III та VII додатка до Конвенції про ПДНВ, таку як інформацію, вказану в додатку V до цієї Директиви.

1. Кожна держава-член зобов’язана приймати свідоцтва фахівця та документальні докази, видані іншою державою-членом або суб’єктами, нею уповноваженими, у паперовому вигляді або в цифровому форматі, з метою дозволити морякам проходити службу на суднах, що плавають під її прапором.

2. Кожна держава-член зобов’язана визначати кваліфікаційні свідоцтва іншої держави-члена або свідоцтва фахівця іншої держави-члена, видані капітанам та особам командного складу відповідно до правил V/1-1 та V/1-2 додатка I до цієї Директиви, шляхом підтвердження таких свідоцтв на засвідчення їх визнання. Підтвердження свідоцтв на засвідчення їх визнання обмежують посадами, функціями та рівнями кваліфікації або фаху, передбаченими такими свідоцтвами. Підтвердження свідоцтв видають відповідно до пункту 7 правила I/2 Конвенції про ПДНВ лише у разі, якщо виконано всі вимоги Конвенції про ПДНВ. Використовувана форма підтвердження свідоцтв повинна бути такою, яка визначена в пункті 3 розділу A-1/2 Кодексу ПДНВ.

3. З метою дозволити морякам проходити службу на суднах, що плавають під її прапором, кожна держава-член зобов’язана приймати медичні свідоцтва, видані суб’єктами, уповноваженими іншою державою-членом відповідно до статті 11.

4. Приймаюча держава-член забезпечує, щоб рішення, зазначені в параграфах 1, 2 та 3, ухвалювали протягом розумного терміну. Приймаюча держава-член забезпечує, щоб моряки мали право оскаржити будь-яку відмову в підтвердженні або прийнятті дійсного свідоцтва або відсутність будь-якого рішення, відповідно до національного законодавства і процедур, та щоб морякам надавали адекватні консультації та допомогу стосовно таких оскаржень згідно з чинним національним законодавством і процедурами.

5. Без обмеження параграфа 2 цієї статті, компетентні органи приймаючої держави-члена можуть встановлювати додаткові обмеження щодо посад, функцій та рівнів кваліфікації або фаху стосовно прибережних рейсів, як зазначено у статті 7, або щодо альтернативних свідоцтв, виданих згідно з правилом VII/1 додатка I.

6. Без обмеження параграфа 2, приймаюча держава-член може, якщо необхідно, дозволити моряку проходити службу протягом періоду, який не перевищує три місяці, на борту судна, що плаває під її прапором, за умови наявності належного й чинного свідоцтва, виданого й підтвердженого іншою державою-членом, але ще не підтвердженого як визнане відповідною державою-членом.

Документальний доказ того, що заявка на підтвердження свідоцтва була подана до компетентних органів, повинен повсякчас бути доступним за першою вимогою.

7. Приймаюча держава-член повинна забезпечувати, щоб моряки, які подають на визнання свідоцтва щодо посадових обов’язків управлінського рівня, мали належні знання морського законодавства такої держави-члена, відповідні посадовим обов’язкам, які їм дозволено виконувати.

Підготовка, необхідна відповідно до статті 3, повинна здійснюватися у формі, яка відповідає теоретичним знанням та практичним навичкам, передбаченим у додатку I, зокрема щодо використання засобів порятунку та пожежогасіння, та повинна бути затверджена компетентним органом або організацією, призначеною кожною державою-членом.

1. Під час визначення обсягу поняття "прибережні рейси", держави-члени не повинні встановлювати вимоги до підготовки, досвіду або сертифікації для моряків, які проходять службу на борту задіяних у таких рейсах суден, що мають право плавати під прапором іншої держави-члена або іншої сторони Конвенції про ПДНВ, у спосіб, що призводив би до встановлення жорсткіших вимог для таких моряків, ніж для тих моряків, які проходять службу на борту суден, які мають право плавати під власним прапором цих держав-членів. У жодному разі держава-член не повинна встановлювати такі вимоги щодо моряків, які проходять службу на борту суден, що плавають під прапором іншої держави-члена або іншої сторони Конвенції про ПДНВ, які перевищують вимоги цієї Директиви щодо суден, які не задіяні у здійсненні прибережних рейсів.

1a. Щодо суден, яким надано переваги положень Конвенції про ПДНВ щодо прибережних рейсів, що включають рейси поблизу узбережжя інших держав-членів або сторін Конвенції про ПДНВ у межах визначеного ними обсягу поняття "прибережні рейси", держава-член повинна укласти з відповідними державами-членами або сторонами Конвенції угоду, в якій визначають детальні дані відповідних торговельних районів та інші відповідні положення.

2. Щодо суден, які мають право плавати під прапором держави-члена і регулярно задіяні у здійсненні прибережних рейсів поблизу узбережжя іншої держави-члена або іншої сторони Конвенції про ПДНВ, держава-член, під прапором якої плаває судно, виставляє для моряків, які проходять службу на таких суднах, вимоги до підготовки, досвіду та сертифікації, щонайменше рівноцінні передбаченим державою-членом або стороною Конвенції про ПДНВ, біля берегів якої судно задіяне у здійсненні рейсів, за умови, що вони не перевищують вимог цієї Директиви щодо суден, які не задіяні у здійсненні прибережних рейсів. Моряки, які проходять службу на судні, що виконує рейс поза межами того, що держава-член визначає як "прибережний рейс", та заходить у води, не охоплені таким визначенням, повинні відповідати належним вимогам цієї Директиви.

3. Держава-член може застосовувати переваги положень цієї Директиви щодо прибережних рейсів до судна, яке має право плавати під її прапором, якщо таке судно регулярно задіяне у здійсненні прибережних рейсів, визначених як такі згаданою державою-членом, біля узбережжя держави, яка не є стороною Конвенції про ПДНВ.

3a. Кваліфікаційні свідоцтва моряків, видані державою-членом або стороною Конвенції про ПДНВ, у частині визначених нею меж прибережних рейсів можуть бути визнані іншими державами-членами для проходження служби у визначених ними межах прибережних рейсів за умови, що відповідні держави-члени або сторони Конвенції укладають угоду, в якій визначають детальні дані відповідних торговельних районів та інші відповідні положення.

3b. Держави-члени, які визначають обсяг поняття "прибережні рейси", відповідно до вимог цієї статті повинні:

(a) відповідати принципам регулювання прибережних рейсів, зазначених у розділі A-I/3 Кодексу ПДНВ;

(b) включити межі прибережних рейсів у підтвердження свідоцтв, видані відповідно до статті 5.

4. Після ухвалення рішення про визначення обсягу поняття "прибережні рейси" та вимог до освіти і підготовки, необхідних для них відповідно до вимог параграфів 1, 2 та 3, держави-члени повідомляють Комісії дані про положення, які вони ухвалили.

1. Держави-члени вживають та забезпечують дотримання належних заходів для запобігання шахрайству та іншим незаконним практикам, пов’язаним із видачею свідоцтв та підтверджень до них, та передбачають дієві, пропорційні і стримувальні санкції.

2. Держави-члени призначають національні органи, уповноважені на виявлення та боротьбу з шахрайством та іншими незаконними практиками, та здійснюють обмін інформацією з компетентними органами інших держав-членів та третіми країнами щодо свідоцтв моряків.

Держави-члени негайно надають іншим державам-членам та Комісії детальну інформацію щодо таких компетентних національних органів.

Держави-члени також негайно надають будь-яким третім країнам, із якими вони уклали угоди відповідно до пункту 1.2 правила I/10 Конвенції про ПДНВ, детальну інформацію щодо таких компетентних національних органів.

3. На запит приймаючої держави-члена, компетентні органи іншої держави-члена повинні надати письмове підтвердження або спростування автентичності свідоцтв моряків, підтверджень до них чи будь-яких інших документальних доказів професійної підготовки, виданих у такій іншій державі-члені.

1. Держави-члени встановлюють порядок та процедури для неупередженого розслідування будь-якої повідомленої некомпетентності, дій, бездіяльності або порушення норм безпеки, що може становити безпосередню загрозу безпеці життя чи майна на морі або морському середовищу, з боку володільців кваліфікаційних свідоцтв та свідоцтв фахівця або підтверджень, виданих такою державою-членом, у зв’язку з виконанням ними обов’язків, пов’язаних із їхніми кваліфікаційними свідоцтвами та свідоцтвами фахівця, щодо відкликання, призупинення та скасування таких кваліфікаційних свідоцтв та свідоцтв фахівця з цієї причини та для запобігання шахрайству.

2. Держави-члени вживають та забезпечують виконання належних заходів для запобігання шахрайству та іншим незаконним практикам, пов’язаним із видачею кваліфікаційних свідоцтв, свідоцтв фахівця та підтверджень до них.

3. Санкції або дисциплінарні інструменти повинні бути передбачені та застосовуватися в таких випадках:

(a) компанія чи капітан задіяли особу, яка не має свідоцтва відповідно до вимог цієї Директиви;

(b) капітан дозволив виконання будь-якого посадового обов’язку або проходження служби на будь-якій посаді, що їх відповідно до вимог цієї Директиви повинна виконувати особа, яка має належний сертифікат, особі, яка не має необхідного свідоцтва, чинного дозволу або документального доказу, передбачених статтею 19(7); або

(c) особа шляхом шахрайства або підроблення документів отримала повноваження виконувати будь-яку функцію або проходити службу на будь-якій посаді, що її відповідно до цієї Директиви повинна здійснювати або виконувати особа, яка має сертифікат або дозвіл.

4. Держави-члени, в юрисдикції яких розташована будь-яка компанія або фізична особа, щодо якої існують обґрунтовані підстави вважати її відповідальною за або обізнаною про будь-яку очевидну невідповідність вимогам цієї Директиви, вказаним у параграфі 3, повинні налагодити розширену співпрацю з будь-якою державою-членом або іншою стороною Конвенції про ПДНВ, яка повідомляє їм про намір порушити проти такої особи судовий процес у межах своєї юрисдикції.

1. Кожна держава-член забезпечує, щоб:

(a) уся діяльність з підготовки, оцінювання компетентності, сертифікації, у тому числі медичної, підтвердження свідоцтв та подовження дії свідоцтв, здійснювана уповноваженими ними неурядовими агентствами або суб’єктами, перебувала під постійним контролем через систему стандартів якості, щоб забезпечити досягнення визначених цілей, у тому числі тих, що стосуються кваліфікацій та досвіду інструкторів і експертів з оцінювання відповідно до розділу A-I/8 Кодексу ПДНВ;

(b) якщо таку діяльність здійснюють урядові агентства або суб’єкти, працювала система стандартів якості відповідно до розділу A-I/8 Кодексу ПДНВ;

(c) поставлені цілі освіти й підготовки та відповідні стандарти якості компетентності були чітко визначені, а також щоб було ідентифіковано рівні знань, засвоєння та навичок, що підпадають під перевірку та оцінювання, передбачені Конвенцією про ПДНВ;

(d) сфери застосування стандартів якості охоплювали управління системами сертифікації, а також усі курси та програми підготовки, експертизи та оцінювання, здійснювані кожною державою-членом або уповноваженими нею суб’єктами, а також кваліфікації та досвід, необхідні для інструкторів та експертів з оцінювання, беручи до уваги політики, системи, засоби контролю та внутрішній нагляд за забезпеченням контролю якості, бути запроваджені для забезпечення досягнення визначених цілей.

Цілі та відповідні стандарти якості, зазначені в пункті (c) першого підпараграфа, можуть бути визначені окремо для різних курсів та програм підготовки, та повинні охоплювати управління системою сертифікації.

2. Держави-члени також повинні забезпечити, щоб незалежні оцінювання діяльності з набуття та атестації знань, засвоєння, навичок та компетенції, а також з управління системою сертифікації, проводилися з інтервалами не більше п’яти років кваліфікованими особами, які самі не беруть участі у відповідних видах діяльності, щоб засвідчити, що:

(a) усі заходи внутрішнього контролю та моніторингу управління, а також подальші дії відповідають запланованим організаційним механізмам та документальним процедурам, та є дієвими інструментами в забезпеченні досягнення визначених цілей;

(b) результати кожного незалежного оцінювання задокументовано та доведено до відома осіб, відповідальних за оцінювану сферу діяльності;

(c) вжито своєчасних заходів для виправлення недоліків;

(d) усі застосовні положення Конвенції про ПДНВ та Кодексу ПДНВ, у тому числі зміни та доповнення до них, охоплені системою стандартів якості. Держави-члени можуть також включити в таку систему інші застосовні положення цієї Директиви.

3. Звіт щодо кожного оцінювання, проведеного відповідно до параграфа 2, відповідна держава-член передає Комісії згідно з форматом, визначеним у розділі A-I/7 Кодексу ПДНВ, протягом шести місяців з дати оцінювання.

1. Кожна держава-член встановлює стандарти придатності за станом здоров’я для моряків та процедури для видачі медичного свідоцтва відповідно до цієї статті та розділу A-I/9 Кодексу ПДНВ, беручи до уваги, у відповідних випадках, розділ B-I/9 Кодексу ПДНВ.

2. Кожна держава-член забезпечує, щоб особи, відповідальні за оцінювання придатності за станом здоров’я моряків, були медичними спеціалістами-практиками, визнаними цією державою-членом для цілей медичного огляду моряків відповідно до розділу A-I/9 Кодексу ПДНВ.

3. Кожен моряк, який має кваліфікаційне свідоцтво або свідоцтво фахівця, видане відповідно до положень Конвенції про ПДНВ, і проходить службу на морі, повинен також мати дійсне медичне свідоцтво, видане згідно з цією статтею та розділом A-I/9 Кодексу ПДНВ.

4. Кандидати на отримання медичного свідоцтва повинні:

(a) бути не молодшими 16 років;

(b) надати достатнє підтвердження для засвідчення своєї особи; та

(c) відповідати застосовним стандартам придатності за станом здоров’я, встановленим відповідною державою-членом.

5. Максимальний термін дії медичних свідоцтв становить два роки, а якщо вік моряка менше 18 років, то в такому разі максимальний термін дії становить один рік.

6. Якщо термін дії медичного свідоцтва спливає під час рейсу, застосовують правило I/9 додатка до Конвенції про ПДНВ.

7. У нагальних випадках держава-член може дозволити моряку працювати без дійсного медичного свідоцтва. У таких випадках застосовують правило I/9 додатка до Конвенції про ПДНВ.

1. Щоб і надалі відповідати встановленим вимогам до морської служби, кожен капітан, особа командного складу чи радіооператор, який має свідоцтво, видане або визнане відповідно до будь-якої глави додатка I, окрім правила V/3 глави V або глави VI, та який проходить службу на морі або має намір повернутися на службу на морі після періоду перебування на березі, повинен з інтервалами, що не перевищують п’яти років:

(a) підтверджувати відповідність стандартам придатності за станом здоров’я, передбаченим статтею 11; та

(b) підтверджувати збереження професійної компетентності відповідно до розділу A-I/11 Кодексу ПДНВ.

2. Кожен капітан, особа командного складу та радіооператор для подальшої морської служби на борту суден, для яких на міжнародному рівні були погоджені спеціальні вимоги до підготовки, повинен успішно пройти відповідну затверджену підготовку.

2a. Кожен капітан та особа командного складу для подальшої морської служби на борту танкерів повинен відповідати вимогам параграфа 1 цієї статті, та з інтервалами, що не перевищують п’яти років, повинен підтверджувати збереження професійної компетентності щодо танкерів відповідно до пункту 3 розділу A-1/11 Кодексу ПДНВ.

2b. Кожен капітан або особа командного складу для подальшої морської служби на борту суден, які експлуатують у полярних водах, повинен відповідати вимогам параграфа 1 цієї статті, та з інтервалами, що не перевищують п’яти років, повинен засвідчувати постійну професійну компетентність щодо суден, які експлуатують у полярних водах, відповідно до пункту 4 розділу A-I/11 Кодексу ПДНВ.

3. Кожна держава-член порівнює стандарти компетентності, що їх вимагають від кандидатів на отримання кваліфікаційних свідоцтв та/або свідоцтв фахівця, виданих до 1 січня 2017 року, із тими, що визначені для відповідного кваліфікаційного свідоцтва та/або свідоцтва фахівця в частині A Кодексу ПДНВ, та визначає, чи потрібно вимагати від володільців таких кваліфікаційних свідоцтв та/або свідоцтв фахівця проходження належної перепідготовки, підвищення кваліфікації чи оцінювання.

3a. Кожна держава-член порівнює стандарти компетентності, яких вона вимагала від осіб, які проходять службу на суднах, що працюють на зрідженому природному газі, до 1 січня 2017 року, зі стандартами компетентності в розділі A-V/3 Кодексу ПДНВ, та визначає потребу, якщо така є, вимагати від таких осіб підвищення їхньої кваліфікації.

4. Кожна держава-член повинна, консультуючись із залученими сторонами, сформулювати або сприяти формулюванню структури курсів перепідготовки та курсів підвищення кваліфікації, як передбачено у розділі A-I/11 Кодексу ПДНВ.

5. З метою актуалізації знань капітанів, осіб командного складу та радіооператорів, кожна держава-член забезпечує наявність текстів останніх змін у національних та міжнародних правилах, що стосуються безпеки життя на морі, безпеки та охорони морського середовища на суднах, які мають право плавати під її прапором, дотримуючись пункту (b) статті 14(3) та статті 18.

1. Функціональні стандарти та інші положення, визначені в розділі A-I/12 Кодексу ПДНВ, а також інші подібні вимоги, які передбачено частиною A Кодексу ПДНВ для будь-якого відповідного свідоцтва, повинні бути дотримані у частині:

(a) всієї обов’язкової підготовки на симуляторах;

(b) будь-якого оцінювання компетентності, передбаченого частиною A Кодексу ПДНВ, що його здійснюють за допомогою симуляторів;

(c) будь-якої демонстрації з допомогою симуляторів збереження кваліфікації, що її вимагає частина A Кодексу ПДНВ.

1. Відповідно до параграфів 2 і 3 держави-члени покладають на компанії відповідальність за призначення моряків на службу на їхніх суднах відповідно до цієї Директиви та вимагають від кожної компанії забезпечення того, щоб:

(a) кожен моряк, призначений на будь-яке з її суден, мав належне свідоцтво згідно з положеннями цієї Директиви та як встановлено державою-членом;

(b) її судна були укомплектовані відповідно до застосовних вимог до мінімального складу екіпажу держави-члена;

(c) документація та дані, що стосуються усіх моряків, які працюють на її суднах, зберігалися та були легко доступні, включно з, але не обмежуючись, документацією та даними про їхній досвід, підготовку, придатність за станом здоров’я та компетентність для призначених обов’язків;

(d) після призначення на будь-яке з її суден моряки ознайомилися зі своїми конкретними обов’язками та усіма механізмами, устаткованням, обладнанням, процедурами та характеристиками судна, що стосуються їхніх повсякденних обов’язків або завдань в аварійних ситуаціях;

(e) екіпаж судна міг ефективно координувати свою діяльність в аварійній ситуації та під час виконання функцій, життєво необхідних для безпеки або для запобігання чи зменшення рівня забруднення;

(f) моряки, призначені на будь-яке з її суден, пройшли перепідготовку та підвищення кваліфікації, як передбачено Конвенцією про ПДНВ;

(g) У будь-який час на борту її суден існувало дієве усне спілкування відповідно до пунктів 3 та 4 глави V правила 14 СОЛАС 74, зі змінами.

2. Компанії, капітани та члени екіпажу несуть відповідальність за забезпечення повного та цілковитого виконання обов’язків, викладених у цій статті, та за те, що вжито інших заходів, які можуть бути потрібні для забезпечення того, щоб кожен член екіпажу міг здійснити усвідомлений та обґрунтований внесок у безпечну експлуатацію судна.

3. Компанія повинна надавати капітану кожного судна, до якого застосовується ця Директива, письмові інструкції, встановлюючи обов’язкові для дотримання політики та процедури, які забезпечують, щоб усі моряки, нещодавно прийняті на роботу на борту судна, отримали нагоду в розумних межах ознайомитися з обладнанням судна, оперативними процедурами та іншими організаційними механізмами, необхідними для належного виконання своїх обов’язків, перш ніж заступити до виконання таких обов’язків. Такі політики та процедури повинні включати:

(a) встановлення обґрунтованого періоду, впродовж якого кожен моряк, який нещодавно був прийнятий на роботу, матиме можливість ознайомитися із:

(i) конкретним обладнанням, яке такий моряк використовуватиме або експлуатуватиме; та

(ii) процедурами та організацією несення вахти, безпеки, охорони довкілля на конкретному судні та порядку дій і заходів у аварійних ситуаціях, які повинен знати моряк для належного виконання покладених на нього обов’язків;

(b) призначення обізнаного члена екіпажу, який відповідатиме за забезпечення того, щоб кожен моряк, який нещодавно був прийнятий на роботу, мав можливість отримувати важливу інформацію мовою, яку моряк розуміє.

4. Компанії забезпечують, щоб капітани, особи командного складу та інші члени персоналу, призначені для виконання конкретних завдань та обов’язків на борту пасажирських суден ро-ро, пройшли ознайомчу підготовку з метою отримання навичок, які відповідають майбутній посаді та завданням і обов’язкам, що їх вони виконуватимуть, беручи до уваги настанови, надані в розділі B-I/14 Кодексу ПДНВ.

1. З метою запобігання втомі, держави-члени повинні:

(a) встановити та забезпечувати періоди відпочинку для вахтового персоналу та тих, чия робота включає призначені обов’язки щодо безпеки, охорони та запобігання забрудненню відповідно до параграфів 3-13;

(b) вимагати, аби системи несення вахти були укладені таким чином, щоб ефективність вахтового персоналу не знижувалася внаслідок втоми, та аби обов’язки були організовані таким чином, щоб перша вахта на початку рейсу та наступні зміни вахти достатньо відпочивали та й в усьому іншому були готові до служби.

2. З метою запобігання зловживанню ліками та алкоголем держави-члени повинні забезпечити, щоб були запроваджені належні заходи відповідно до положень, встановлених у цій статті.

3. Держави-члени повинні враховувати небезпеку, яку становить втома моряків, особливо тих, чиї обов’язки пов’язані з безпечною та надійною експлуатацією судна.

4. Усім особам, за якими закріплено обов’язки осіб командного складу, відповідальних за вахту, або членам суднової команди, що входять до складу вахти, та тим, чиї обов’язки пов’язані з призначеними обов’язками щодо забезпечення безпеки, запобігання забрудненню та охорони, повинні надавати період відпочинку не менше:

(a) мінімум 10 годин відпочинку протягом будь-якого 24-годинного періоду; та

(b) 77 годин протягом будь-якого семиденного періоду.

5. Час відпочинку може бути розділено не більше ніж на два періоди, один з яких повинен тривати щонайменше шість годин, а інтервали між послідовними періодами відпочинку не повинні перевищувати 14 годин.

6. Вимог щодо періодів відпочинку, встановлених у пунктах 4 і 5, не обов’язково дотримуватися в разі аварійної ситуації або за інших виняткових умов роботи. Переклички, збори, тренування з пожежогасіння та рятування, інші тренування, передбачені національним правом і підзаконними нормативно-правовими актами та міжнародними інструментами, необхідно проводити таким чином, щоб мінімізувати втручання у час відпочинку та не викликати втому.

7. Держави-члени повинні вимагати, щоб розклад несення вахти було розміщено у легкодоступному місці. Розклади складають за стандартною формою робочою мовою (або мовами) судна та англійською мовою.

8. У ситуаціях, коли моряк змушений чергувати, наприклад, якщо інакше машинне відділення залишиться без нагляду, такий моряк повинен отримувати достатній компенсаційний період для відпочинку, якщо звичайний період відпочинку переривають викликами до роботи.

9. Держави-члени повинні вимагати ведення обліку щоденних годин відпочинку моряків за стандартною формою робочою мовою (або мовами) судна та англійською мовою, щоб уможливити моніторинг і перевірку відповідності вимогам цієї статті. Морякам надають копію записів стосовно себе, завізовану капітаном або особою, уповноваженою капітаном, і підписану зазначеними моряками.

10. Незважаючи на правила, встановлені у параграфах 3-9, капітан судна має право вимагати від моряка працювати стільки часу, скільки необхідно для негайного убезпечення судна, людей на борту чи вантажу, або в цілях надання допомоги іншим суднам чи людям, що зазнають лиха у морі. Таким чином, капітан може призупинити розпорядок часу відпочинку за стандартним графіком та вимагати від моряка працювати протягом будь-якого необхідного часу до відновлення штатної ситуації. Якомога раніше після досягнення нормальної ситуації капітан забезпечує всіх моряків, які працювали протягом передбаченого графіком періоду відпочинку, адекватним періодом відпочинку.

11. Належним чином враховуючи загальні принципи охорони здоров’я і безпеки працівників та згідно з Директивою 1999/63/ЄС, держави-члени можуть мати національні закони, підзаконні нормативно-правові акти або процедури, за якими компетентний орган затверджує або реєструє колективні угоди, які дозволяють винятки щодо необхідного часу відпочинку, викладеного в пункті (b) параграфа 4 і в параграфі 5 цієї статті, за умови, що період відпочинку становить не менше 70 годин впродовж будь-якого семиденного періоду та з дотриманням обмежень, викладених у параграфах 12 і 13 цієї статті. Такі винятки, наскільки це можливо, повинні відповідати встановленим стандартам, але можуть враховувати частіші або триваліші періоди відпусток чи надання компенсаційних відпусток морякам, які несуть вахту, або морякам, які працюють на борту суден, що здійснюють короткі рейси. Винятки, наскільки це можливо, повинні враховувати настанови щодо запобігання втомі, встановлені у розділі B-VIII/1 Кодексу ПДНВ. Жодних винятків щодо мінімального часу відпочинку, передбаченого в пункті (a) параграфа 4 цієї статті, не дозволено.

12. Винятки, зазначені в параграфі 11, щодо щотижневого періоду відпочинку, передбаченого в пункті (b) параграфа 4, заборонено дозволяти на довше, ніж два тижні поспіль. Інтервали між двома періодами винятків на борту не повинні бути меншими, ніж подвоєна тривалість винятку.

13. У рамках можливих винятків із параграфа 5, зазначених у параграфі 11, мінімальний час відпочинку впродовж будь-якого 24-годинного періоду, передбаченого в пункті (a) параграфа 4, може бути розподілений на не більше ніж три періоди відпочинку, один з яких повинен тривати принаймні шість годин, а жоден з двох інших періодів не повинен тривати менше години. Інтервали між послідовними періодами відпочинку не повинні перевищувати 14 годин. Винятки не повинні перевищувати двох 24-годинних періодів у будь-який семиденний період.

14. З метою запобігання зловживанню алкоголем держави-члени встановлюють ліміт не більше 0,05% рівня алкоголю в крові (РАК) або 0,25 мг/л алкоголю в подиху, або ж кількості алкоголю, яка призводить до такої його концентрації, для капітанів, офіцерів та інших моряків під час виконання призначених обов’язків щодо забезпечення безпеки, охорони та захисту морського середовища.

1. За обставин виняткової необхідності компетентні органи, якщо на їхню думку це не становить небезпеки для осіб, майна чи довкілля, можуть видати дозвіл, який дозволяє конкретному моряку проходити службу на конкретному судні впродовж визначеного періоду, що не перевищує шести місяців, на будь-якій посаді, окрім радіооператора, за винятком випадків, передбачених відповідним Регламентом радіозв’язку, навіть якщо він чи вона не має належного свідоцтва для обіймання такої посади, за умови, що особа, яка отримує такий дозвіл, достатньо кваліфікована для обіймання вакантної посади у безпечний спосіб, що задовольняє компетентні органи. Однак, такі дозволи не можуть бути надані капітану або старшому механіку, крім форс-мажорних обставин та лише на найкоротший можливий період.

2. Будь-який дозвіл на обіймання посади повинен бути виданий тільки особі, яка належним чином сертифікована для посади рангом нижче. Якщо сертифікація посади рангом нижче не потрібна, дозвіл може бути виданий особі, кваліфікація і досвід якої, на думку компетентних органів, повністю відповідають вимогам до вакантної посади, за умови, що якщо така особа не має належного свідоцтва, вона повинна скласти тест, затверджений компетентними органами, щоб продемонструвати, що такий дозвіл може бути виданий беззастережно. Додатково, компетентні органи повинні забезпечити, щоб зазначену посаду якомога швидше обійняла особа, яка є володільцем належного свідоцтва.

1. Держави-члени призначають органи, які: